07/14/2006 | VV

Трохи пропозицій. З розряду ненаукової фантастики.

Ризикну висловити думку, що може виявитись непопулярною:
Ситуація в якій ми знаходимось є непоганою, ба навіть прогресивною.

Правда, що вона є дуже нестабільною, ми стоїмо на краю без перил, і є загроза впасти та сильно забитись, але прогрес відверто спостерігається - стоїмо ми явно вище ніж пару років назад, і вже значно вище ніж 15 років тому, на зорі незалежності.

Головний показник підйому класно описаний тут, двома словами:
ми дуже близько до того, щоб наші "керівники" перестали тупо заробляти владою, а справді встановили правила гри (конкуренційні!) і - куди вже тоді дінешся - почали працювати більше для держави ніж для себе персонально.

Але не варто розслаблятись. Що треба зараз для подальшого просування в демократичному напрямку, як мені здається, - не допустити того, щоб коаліція ПРУ-СПУ-КПУ справді відбулася. Чи в такій формі як є, чи ще підім'явши під себе НУ чи окремих депутатів з НУ і БЮТ. І не тому, що ми за регіоналів не голосували і вони нам не подобаються, а тому, що так коаліції не створюють. Коаліція ця створена ціною зради і має бути ліквідована. Навіть, якби вона була створена у повній згоді з буквою закону (що теж не дотримано, наскільки розумію) - все одно вона не мала б права на існування.

Потрібен черговий прецеденс (перший мав місце в 2004-му) доведення до наших політиків: крім букви закону ще є його дух.
А ще є мораль! І, як любить писати Свистович, "брехати негарно".

Це я до тих хто сумнівається, в тому що треба виходити на вулицю, бо це, мовляв, нічого не дасть. Виступати треба, тільки не "за когось" (Юлю, Вітю, Пєтю чи ще когось), а "проти чогось", і за "щось". Проти зради і політичного мухлежа і за дотримання чесних правил гри і своїх обіцянок виборцям (хоча б у плані принципів, навіть не в плані "проектів під ключ"). Загалом поділяю думку - переважна більшість нашого нинішнього політикуму "всі однакові" тому від того, як там вони персонально розсядуться по кріслах, залежить не так вже й багато. Головне - хай грають за правилами!

Тому вважаю: дуже добре, що ми вийшли на вулицю і що почали саме під Радою. Саме там відбулася зрада Мороза і його соціалістів. І не треба "воняти", що було нас там мало і у генералів немає війська. Головне - ми таки заявили про свою позицію. А КРСи нас таки злякались (ну чого б вони організовували протидію).

Зауважу, що оскільки ситуація не настільки гостра як в 2004, то може не обов'язково протестувати постійно і безстроково (у кожного ж робота все таки). Може варто провести разову акцію (чи декілька, якщо вийде), але тепер менш спонтанну, більш організовану, і, головне, більш усвідомлену. Зі зрозумілими вимогами і претензіями.

Пропоную такі:
1. Помаранчеві мають втямити, що це таки народ їх посадив у владні крісла. І не тому що вони цю владу чимось "заслужили", а просто тому що вони "попались під руку". (с)Монтян
2. Всі професійні політики мають втямити, що владу їм народ - "єдине джерело влади" (с)Конституція України - дає не "за щось" (красиві очі; супер моральність; багатий сексуальний досвід; кількість підприємств вміло вкрадених у держави; кількість ОЗУ, знищених методом підпорядкування своїй...), а "для чогось" - для виконання певної роботи (менеджерської, законотворчої, представницької...)
3. Зрада не є допустимим методом роботи. За таке видаляють з поля.
4. Якщо політики раптом "передумали" і вирішили відректися від принципів і цілей декларованих перед виборами (ну, бо шось там нове зрозуміли, наприклад), то не можуть цього зробити "просто так". Хай формулюють нові, і - впірьод на нові вибори, хай люди їх затвердять.

Закликаю до розширення і уточнення списку!

Категорично виступаю проти партійної символіки (чи гасел) на таких акціях. Акції мають бути спрямовані саме до ВСІХ нинішніх політиків однаково. Може добре працювала б символіка неполітичних громадських організацій. Але домінуючою має бути державна. І переконаний в тому, що під такі вимоги можна зібрати людей. Так само, як в 2004-му люди виходили не стільки "за Ющенка" скільки "проти брехні і нечесних правил гри".

Думаю не варто зациклюватись на Києві. Дуже ефектно (і не тільки в плані "красиво", але й в плані "дієво") вигляділи б декілька паралельних акцій з зіграними вимогами в декількох містах України. Особливо, якщо ще й з тиражуванням цього факту в медіях. (Мабуть фантазую :) ) Ситуація має бути використана до того, щоб не тільки "виховувати" політиків, але й виховувати людей (а вона добре до цього підходить). Якщо буде розвиватись друге то перше прийде обов'язково. Політики потім просто муситимуть це прийняти. Нікуди їм буде дітися.

Отож, красиво кажучи, треба пропагувати і розбудовувати в Україні громадянське суспільство, яке у нас все таки вже з'являється. На підтвердження цього факту нагадаю як було досягнуто перемогу в 2004. Ющенко-2004 - це мережевий проект. На нього працювало багато самодіяльних груп і осіб, не керованих і не стимульованих з єдиного центру. Саме тому набато потужніша, але централізована машина Януковича-Кучми не змогла його подолати.

Повертаючись до оцінки ситуації, повторюся, що не вважаю нинішній момент катастрофічним. Хоча вважаю критичним. А в цьому, з іншого боку, теж є свої плюси. Наприклад оживлений інтерес до політики в народу, що можна і треба використати.

В найближчій перспективі жодна зі сторін в ВР не зможе отримати повної перемоги. Хоча б тому, що сама не зможе контролювати всю країну. Без НОРМАЛЬНОЇ співпраці з опонентами кожна зі сторін нормально контролюватиме, грубо кажучи, пів країни. Для ліквідації ступора треба або силою підім'яти супротивника, або домовитись. Тупо підім'яти навряд чи вдасться. Регіони сильніші в парламенті, але в помаранчевих є Президент (право вето на закони, посади в уряді, і т.д.).

Головне щоб вони не домовились "по старому". Якщо ж домовляться як СПРАВДІ коаліція і СПРАВДІ опозиція, то навіть уряд КРУ має шанс сприяти подальшій демократизації країни. Хоча з ним відверто буде важче. Перша ілюстрація - випадок з репортером СТБ. "Пацани" туго сприймають самі поняття "всякіх там громадських свобод" типу свободи слова.

З огляду на п.3 пропонованих мною вимог, ідеальним виходом були б перевибори, в яких би відпали соціалісти. І не треба боятись, що пройде ПСПУ. Ну то й що? Це не така вже й висока плата за показову порку зрадників. Крім того, можуть пройти багато нових сил (якщо страшно не підвищувати бар'єр): українська правиця (може хватить тями організуватись), Литвин... І далеко не обов'язково це все - коштом помаранчевих. Основна проблеба виборця ПР на південному сході - це відсутність вибору. Українська національно-демократична ідея там чужа (довго виховували, а в 2004-му це страшенно підігріли), комуністи все просрали своєю бездіяльністю, іншим течіям там просто не дали розвинутись. "Братки" добре розуміли, що це їхня територія і "зачищали" її як могли. У випадку перевиборів на це треба звернути увагу. Думаю, що ліберально-демократична ідея з таким лідером як Коновалюк, наприклад, має всі шанси знайти там свого виборця. І не думаю, що його Трудова Україна розвалилась без "допомоги" регіоналів.