07/14/2006 | Сергій Грабовський

Що б там не було, Віктор Янукович не може бути призначений прем‘єр-міністром України. Навіть у разі, коли б за нього проголосували всі 450 народних депутатів. Навіть тоді, коли б до стін Верховної Ради на його підтримку прийшов мільйон народу.

За будь-яких обставин спершу довелося б – якщо йти шляхом правових дій – скасувати Конституцію і розформувати державу Україна, а потім уже затвердити Януковича В.Ф. керівником уряду.

Той факт, що цей персонаж уже був прем‘єром, якнайкраще засвідчує антиправовий характер тодішнього режиму і дає підстави для притягнення до суду громадянина Кучми Л.Д. За суворим звинуваченням у державній зраді.

Є в Конституції України така засаднича стаття під номером три. У ній говориться: “Людина, її життя і здоров‘я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов‘язком держави”.

А ось стаття 17: “Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу”.

Власне, обидві ці статті ведуть мову про те, що іншими словами зветься національною безпекою і включає як безпеку окремої особистості, так і безпеку всієї країни від внутрішніх та зовнішніх чинників.

Для захисту національної безпеки створені різноманітні структури – тут і Збройні Сили, і прикордонні органи, і СБУ, і Міністерство внутрішніх справ, і – для координації всіх названих і неназваних формувань – Рада національної безпеки і оборони.

Для здійснення найрізноманітніших завдань, які гарантують безпеку особи та держави, у всі ці формування набирають фахівців. Ось фрагмент документу, який засвідчує, хто має право займатися безпекою особи і держави, а кого до цієї справи підпускати не можна. Зареєстрований цей документ у Міністерстві юстиції України 31 травня 2006 року за N 639/12513. І зветься він довго й бюрократично: “Інструкція про порядок організації та проведення роботи з добору та вивчення кандидатів для проходження військової служби за контрактом особами рядового, сержантського і старшинського складу в Державній прикордонній службі України”. Там дуже багато пунктів, але ми звернемо увагу ось на цей.

“2.8. Не підлягають прийняттю на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського і старшинського складу громадяни України, які:

...
- притягувались до кримінальної відповідальності, були засуджені судом (з позбавленням волі, з обмеженням волі, з триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, до виправних робіт, до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, до арешту (крім військовослужбовців, які відбували арешт на гауптвахті);

- мають близьких родичів (батько, мати, дружина, рідні брати та сестри), які притягувались до кримінальної відповідальності...”

Аналогічні за змістом, і, мабуть, за формою документи є в Міністерстві внутрішніх справ (як щодо рядових, так і офіцерів), у Службі безпеки, у Збройних Силах (щодо офіцерів та контрактників). Тільки всі ті документи, схоже, засекречені, а от цей – зареєстрований Мін‘юстом уже в нові часи, після Помаранчевої революції, - як і належить, не прихований від українського народу і його легко знайти в Інтернеті на відповідних офіційних сайтах.

Що це означає? Чи не грубе порушення прав окремої особистості? Ні. Йдеться про національну безпеку, і в усьому світі певні сфери діяльності, пов‘язані з нею, закриті для певної публіки, котра може бути використана – часом всупереч своїй волі – проти інтересів нації, держави і всіх інших громадян.

Не є винятком й Україна. Отож – вдумайтесь! – заради того, щоб під загрозою не опинилася національна безпека, навіть рядовий контрактник прикордонної служби не може мати брата-засудженого. Інакше відкривається безліч шляхів впливу на цього вояка – як з боку кримінального світу, так і закордонних спецслужб. Це альфа й омега добору кадрів силових структур.

А тепер – стаття 116 Конституції, де йдеться про повноваження очолюваного прем‘єром Кабінету Міністрів, який:

“1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України...

2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина...

7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю...

9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади”.

Крім того, прем‘єр за посадою входить до Ради національної безпеки і оборони України і без його візи рішення цієї Ради не можуть вступити у дію.

А тепер вдумайтесь у ситуацію: навіть РЯДОВИЙ ВОЯК-КОНТРАКТНИК чи МІЛІЦІОНЕР не може бути взятий на службу, якщо він чи його родичі були засуджені, бо це загрожує національним інтересам і безпеці рядових громадян, а тим часом КЕРУВАТИМЕ рядовими, сержантами, старшинами, офіцерами, генералами та адміралами всіх силових структур України та контролюватиме діяльність президента як Верховного головнокомандувача ОСОБА, ЗАСУДЖЕНА ДВІЧІ за кримінальні злочини!

Я вже мовчу про моральний чинник перебування двічі зека на чолі силових структур (до речі, це привело всіх чесних силовиків у “помаранчевий” табір...)

І не розказуйте про “погашені” судимості, краще розпитайте своїх знайомих міліціонерів чи прикордонників, чи відкриває шлях до вступу у їхні відомства таке “гасіння”. Тим більше, що з “погашенням” у Януковича В.Ф. далеко не все зрозуміло й досі, чи не так?

Добре, у часи президентства Кучми Л.Д. відповідні відомчі документи були засекречені, і тому народні депутати за своєю дурістю могли про них не знати, тож і проголосували за затвердження згаданого громадянина на посаді прем‘єр-міністра. А як зараз? Якщо 239 депутатів нової більшості і далі не знають про відповідні акти і про створену ними абсурдну й загрозливу для національної безпеки ситуацію, це засвідчує їхню ПОВНУ НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ, якщо ж вони все знають, і все одно ставлять під загрозу національні інтереси – про що інше, крім як про ДЕРЖАВНУ ЗРАДУ новітньої “групи-239”, це свідчить?

А тепер – головне: що мусить у цій ситуації вчинити президент, який (стаття 103 Конституції) “є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”?

Ситуація справді складна. За буквою Конституції, кого б не запропонувала парламентська більшість на посаду прем‘єра і з яких би міркувань вона це не зробила (хоча б завжди п‘яного вокзального бомжа Васю), він мусить внести цю кандидатуру на затвердження Верховної Ради. Не внесе – порушить Основний Закон країни.

Але якщо цим внесенням кандидатури президент перекреслить вимоги статті 103 до нього, він також порушить Конституцію, а, крім того, вчинить те, що на всіх підставах може бути кваліфіковане як ДЕРЖАВНА ЗРАДА.

У першому випадку Віктор Ющенко стане співучасником “групи-239”, а відтак кожен український громадянин щодо нього і них зможе застосувати норму статті 65 Конституції: “Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності... є обов‘язком громадян України”. У другому випадку Вікторові Ющенку доведеться примірити цю норму на себе і застосувати її проти “групи-239”. Спираючись на силові структури, призначені для захисту національних інтересів країни.

Звичайно, є й інший шлях. Змінити Конституцію. Скасувати норми, за якими добирають працівників силових структур. В усьому керуватися волею народу, рішеннями депутатів та вказівками прем‘єра, про що б не йшлося – сьогодні перестріляти євреїв, завтра піти війною на США.

Це, звичайно, можна назвати “справжньою демократією”. Але це вже було. І, до речі, також звалося “справжньою демократією”. А також там були “порядок” і “стабільність”, до яких закликає Янукович В.Ф.

Але чи треба це нам? Навіть тим мешканцям Донецька, які мислять у категоріях тропічної Африки: він “з нашого племені”, тому ми всі його підтримуємо, а закон та національні інтереси – це понапридумали “білі люди” (“америкоси”, “западенці”, “бандери”) задля свого блага, нам закон не підходить, нам ближчі "понятія"?

Якщо вдуматися, то це не потрібне найперше бізнес-групі Партії регіонів; чому саме? Хай порадяться зі своїми консультантами, котрі задурно одержують величезні гроші. Але так чи інакше, процес важливо спинити зараз, щоб потім рядовим громадянам не довелося все брати до своїх рук.