07/16/2006 | Йосиф Сірка

Оця приказка відома в Україні вже з часів кріпосництва. Пізніше кріпосного пана замінив капіталістичний пан, а того знов змінив більшовицько-комуністичний товариш, але сама суть слова не мінялася. В 1990 р. українці сподівалися, що позбудуться панів, на яких треба працювати, але їх замінили пани-оліґархи, які від кріпосних панів відрізняються тим, що не їздять на конях, але на швидких машинах та літають на власних літаках ( або, як т. Симоненко, на літаках “друзів”). Ще відрізняються новітні пани-оліґархи від попередників тим, що їхні ЗМІ тримають людей у повній інформаційній ізоляції, що викликає враження, що вони бояться, щоб трудові маси не довідалися, що СРСР вже давно розпався і Україна вступила на шлях до демократії. Отже, оліґархічні ЗМІ інформують трудовий люд (зокрема на сході України) лише так, щоб створювати враження, що вони є наступниками могутньої КПРС, яка й до сьогодні контролює його заробітки (про це нема сумніву), його життя, його дітей і всі його кроки. На Заході країни більшість людей знає по кілька мов і вони мають змогу отримувати інформацію від сусідів, а на Сході країни, де, крім російської, не розуміють навіть українську, то існує брак інформації, оскільки російські ЗМІ про Україну “не дихнуть, як не брехнуть.”

Ще в народі звикли казати, що платить той, хто замовляє музику!
Я проваджу все до того, що коаліцію замовили від ПР, а соціалісти і комуністи лише музиканти.

У демократичному світі часом теж трапляється, що депутати міняють партію, тобто, зраджують. Причини бувають різні – ідеологічні, політичні і дуже часто кар’єристсьскі. Найсвіжіший приклад становить ліберальний кандидат канадського парламенту, який, задля міністерського крісла, зрадив партію і перейшов до консервативів. Минулого року так зробила консервативна депутат, яка на якийсь час врятувала ліберальний уряд Канади. У 80-х рр. верхівка німецьких вільних демократів зрадила тодішнього коаліційного партнера соціал-демократів і пішла на спілку з християнськими демократами під час голосування за довіру владі. Внаслідок цього, до влади прийшли Християнські демократи, а розбита Партія Вільних Демократів (дехто перейшов на протест до Партії Соціальних Демократів) при наступних виборах не потрапила до Бундестаґу. Прикладів зради можна було б навести багато, але такого, щоб голова партії протягом такого короткого часу і без відома не те, що коаліціонерів, але й власної політичної ради, як це зробив Мороз, історія перебіжчив і зрадників не знає.

У ВРУ вже від часів незалежності щодо перебіжчиків панувала повна анархія. Ще й до сьогодні знайдуться тут люди, які в минулому вже побували у всіх фракціях – партіях. Тзв. політична реформа в Україні не поклала кінець перебіжчикам – зрадникам, а навпаки, сам ініціатор політичної реформи опинився на передовій лінії зрадників, а за ним потяглися вже й з БЮТ та НУ, мовби: якщо йому можна, то й яспробую! О.Мороз взагалі завів нову моду в політичну практику України – сьогодні гордо показує і ним підписану коаліційну угоду, а завтра його “охоплює” повний склероз і він за посаду спікера продає інтереси партії і народу, які його обрали. У чехів є прислів’я: помилятись – це людське. Тобто, люди помиляються, але важливо усвідомити помилку, бо тоді можна її виправити. Ставити інтереси власної кар’єри над інтереси народу – не приведе до доброго навіть якщо ти соціаліст зі стажем!

Побиття журналістів депутатом від ПР повинно б відкрити Морозові очі – з ким він пішов на спілку! “Недоторканий” ПР-ник наважився побити журналістів ще не вступивши у владу, а що можна від таких партійців очікувати, якщо вони прийдуть до влади!? Тоді журналістам доведеться тікати з країни або міняти професію, оскільки випадки долі Ґонґадзе та Александрова можуть почастішати в Україні. Невже ж Мороз, який ще вчора був за розкриття вбивства журналіста Ґонґадзе, за розкриття правди щодо плівок Мельниченка, сьогодні пішов на спілку з тими, що роками не дозволяли довідатися правду, яким ще вчора сам закидав фальсифікацію виборів, бандитизм і т. п.? Побиття журналістів депутатом ПР повинно допомогти Морозові отямитись, куди він хоче провадити Україну. Якщо вже Чорновіл та пані Герман знайшли в собі вартості, які їм дорожчі від партійних обіцянок ПР, то Мороз-лідер повинен знайти в собі ті вартості, які він продавав виборцям перед виборами, бо місце спікера лише тимчасове, а вічною залишається пам’ять народу, який ніколи не простить зраду.

Щодо третього колаборанта, чи коаліціонера, то від нього нема що доброго чекати, бо ж і розуму свого нема. Чи не тому Симоненко швидко злітав до Москви, щоб йому порадили, як комунсти мають з капіталістами провадити спільну політику та як боротися проти незалежної України. Звичайно, що Кравчук і Медведчук та їм подібні вже висловили свою моральну підтримку, але КПУ потрібно й вказівки з Москви, до яких вони вже так звикли.

Кризова політична ситуація, яка зараз в Україні, настала після порушення Конституції України, після зради інтересів трудящих, як би назвали це ще в недалекому минулому України, після неконтрольованих амбіцій одної людини, після зради одного керівника!

Зрадників буває досить не тільки в Україні, вони й далі появлятимуться, але поряд з тим є й порядні люди, які заслуговують увагу, для яких інтереси народу, інтереси держави вищі за особисту кар’єру і доки чесність і порядність будуть присутні у ВР, то буде і надія на кращу долю України.

Вже майже два роки Україна живе без КС і єдиним ґарантом дотримання Конституції є президент, сподіваймось, що він вживе свій авторитет, розум і силу, щоб не дозволити знищити незалежність держави, про яку мріяли сотки мільйонів протягом багатьох століть. А коли й це не спрацює, то Майдан ще живий, а з ним живе й надія на краще.


Торонто, 15.07.2006 р.