07/18/2006 | Резонер

Ця стаття була надіслана на сайт, але була фактично зацензурована. Причому без найменших коментарів і реакції з боку адмінгрупи сайту. Посилаю її на вільний форум.

ПОРАЗКА ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Аналіз. Що сталося і з чиєї вини?

В четвер, 6 червня 2006 р., Україна спостерігала добре зрежисовану виставу. Крупний капітал областей ПІСУАРУ разом із “лівими захисниками людей найманої праці” віддає 238 голосів за спікерство Мороза, як плату за те, що той зруйнував демократичну коаліцію. Неважко зрозуміти, що спільного між “лівим Морозом”, ще лівішими комуністами, які до останньої миті критикували олігархів і партію Мороза, називаючи її членів націонал-соціалістами, з одного боку, і капіталом Півдня та Сходу, з іншого. Їх об’єднує проросійська орієнтація. Державність російської мови. Ворожість до НАТО. Вступ до ЄЕП. Федералізація. Посилення регіональної влади і послаблення центральної, якщо та виявиться національно-патріотичною. Зрештою, скасування посади Президента.

Отже маємо поразку демократичних і перемогу антиукраїнських сил. Яка ж головна причина поразки демократії в Україні? Головна причина – неприязнь Президента та його оточення до Юлії Тимошенко. Якщо ця неприязнь з боку Президента переважно психологічна, фактично ревнощі до популярності ЮВ, то для “любих друзів” причина неприязні економічна – загроза втратити вкрадене державне майно. Юлія Тимошенко не приховувала наміру створити в Україні чесну державу. Виявилось, що багато кому потрібна держава інша – нечесна і корумпована. Для когось недоторканість «РосУкрЕнерго» і корупційних схем імпорту газу важить більше за існування української державності.

Ця неприязнь штовхнула Президента на перший хибний крок – усунення Тимошенко від посади прем’єра з наступним підписанням пакту Ющенко-Янукович. Привід до усунення створили об’єднані олігархічні клани, які вчинили обструкцію економічній політиці Тимошенко шляхом розкручування інфляції. Відповідальність за інфляцію було покладено на ЮВ. Чимало людей і досі вірять, що зростання цін на паливо, м’ясо і цукор – результат дій Тимошенко. Насправді це – протидія її політиці. Виконавцями цієї протидії були Президент і секретар РНБО Порошенко, які завадили Юлії Тимошенко спинити інфляцію шляхом товарних інтервенцій. Олігархи якось проґавили цукор. Тимошенко збила ціну на цукор шляхом імпорту тростинного сирцю. Саме пакт надав сили Реґіонам і відродив їх з політичного небуття.

Далі були парламентські вибори, на яких “Наша Україна” зазнала фактичної поразки (так українці оцінили першу помилку Президента), але отримала найбільше голосів антиукраїнська Партія регіонів. Україна ще зберігала шанс утримати завоювання Майдану. Для цього треба було повернути, і якнайшвидше, Тимошенко на посаду голови уряду. І тут Президент та його оточення роблять другу помилку. Вони розпочинають тривалу тяганину з метою змусити ЮВ в разі отримання посади прем’єр-міністра не робити нічого, що б суперечило інтересам “любих” друзів. Як жупел для Тимошенко було використано (і це – третя помилка Президента) переговори з Партією регіонів про створення широкої коаліції. Байдуже, що ці переговори називали консультаціями. Ми бачимо, яку ціну сплатила “Наша Україна” за свою безпринциповість.

Була ще й четверта помилка. Коли стало ясно, що соціалісти на чолі з Морозом відчувають себе обділеними і ведуть також переговори з Реґіонами, Тимошенко запропонувала обрати Мороза спікером від демократичної коаліції. Сильним ходом Президента було б пристати на цю пропозицію. Трохи слабшим ходом було б висунення на спікера якогось іншого опонента Тимошенко, напр., Кінаха. Натомість президентське оточення твердо наполягає на спікерстві Порошенка, чим підштовхує Мороза до зради. Юлію Тимошенко "любі друзі" зголосилися допустити до влади за умови відмови від принципів солідаризму на користь ринкового фундаменталізму (він же тетчеризм, він же економічний лібералізм).

Фактично програма дій урядової коаліції була механічним сполученням двох протилежних програм. Перша – програма побудови ліберальної економіки сировинно-експортного колоніального типу і усунення держави від втручання в економіку. Сировинно-експортній економіці інноваційний потенціал, тобто наука і продуктивна вища освіта не потрібні. Продаж стратегічних галузей приватним власникам залишає за бортом суспільства всі інноваційні структури. Друга програма, яка виходила від БЮТ, суперечила першій і не могла бути виконана, якщо виконуватиметься перша. Це – курс на інноваційну економіку. Але усунута від впливу на економіку держава при всьому бажанні не зможе "стимулювати запровадження високих технологій та інновацій". А також і "розвиток пріоритетних галузей, в тому числі, літакобудування, судно- та машинобудування, ракетно-космічної галузі, гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості тощо", якщо ці галузі будуть приватизовані іноземним капіталом, зацікавленим лише в захопленні ринку.

Деякі елементи цієї програми, як зауважив Мороз, повторюються в програмі коаліції Януковича з тією відмінністю, що наголос робиться на пріоритеті місцевого капіталу і зближенні з Росією. Наш капітал компрадорський. Його поведінку можна прослідкувати на прикладі цукроварень, які після приватизації різалися на брухт кольорових металів. Слід зрозуміти, що місцевий компрадорський капітал ("любі друзі" та олігархи ПІСУАРу), протидіє й протидіятиме інноваційному розвиткові України. Сподіватися на те, що приватний капітал погодиться фінансувати якесь тривале прикладне дослідження, марно. Натомість триватиме імпорт технологічного секонд-хенду, застарілого обладнання, яке ще зможе приносити прибуток в Україні за рахунок дешевої праці.

Отже ми бачимо, що недолуга політика Президента та його оточення привела до влади прем’єр-міністра, який не вміє грамотно писати, проте має дві судимості за тяжкі карні злочини і є ворогом української державності. Але неможна не згадати про політичні помилки Юлії Тимошенко. На наших очах БЮТ втратив чимало союзників: Бродського, Зінченка, Матвієнка. І не зробив нічого для залучення нових, наприклад блоку Костенка і Плюща. Ці втрати пояснюються не політичними розбіжностями, а психологічними причинами. Авторитарний стиль керівництва створював психологічний дискомфорт для багатьох політиків, які вважали себе не статистами, а активістами.

Зрештою, слід визнати, що Партія регіонів переграла Президента і продемонструвала талановиту політичну гру, навіть з надмірністю, прикладом якої є блюзнірське висування і обговорення кандидатури Азарова з наступним демонстративним голосуванням за Мороза. Це – стиль провінційних акторів, які, як кажуть театрали, переграють свої ролі.

Прогноз. Що буде?

Спрогнозувати це неважко. Янукович швидко розставлятиме донецьких на всіх посадах в Україні, особливо тих, на яких контролюються грошові потоки. Набере нових темпів дерибан державної власності, але з перевагами для донецьких (можливо з деякими поступками кучмівському бізнесу). Янукович разом з Ахметовим приберуть до рук нафтогазовий бізнес. Можливо перейде під контроль Росії наша нафтогазова мережа.

У зовнішній політиці побачимо друге видання кучмізму. Будуть реверанси в бік Заходу одночасно з реальним зближенням із Росією. Можливо Україна стане повним членом ЄЕП, а про євроінтеґрацію доведеться забути, хоча й балачки про неї триватимуть. Посилиться антинатівська риторика, де перед вестимуть комуністи і соціалісти. Буде повна підтримка російської колоніальної війни на Північному Кавказі.

У внутрішній політиці і парламентській діяльності Реґіони перейматимуться проблемою купівлі голосів для утворення конституційної більшості. Не виключено, що їм вдасться купити частину нашоукраїнців і навіть деяких бютівців. Якщо конституційна більшість створиться, стануться визначальні зміни конституційного ладу. Не тільки російська мова стане державною, але, можливо, буде впроваджено федеративний устрій і ліквідовано посаду Президента, або відбудеться заміна його на церемоніальну фігуру, яку обирає парламент. Це конче необхідно реґіоналам для контролю над силовими структурами і зовнішньою політикою, які ще залишаються у віданні Президента. Звичайно слід чекати ліквідації завойованої на Майдані свободи слова та твердого контролю над ЗМІ. Знов перепишуться шкільні підручники історії. Школяри вивчатимуть російський погляд на історію.

Не виключено, що Янукович вдасться до деяких популістських заходів на зразок фінансових подачок населенню, напр., зменшення тарифів на газ. Можливо, що буде змінено курс уряду Єханурова на знищення Національної академії наук. З метою залучення на свій бік науково-технічної інтелігенції, ймовірно, що буде скасовано Постанову КМ № 269 Р від 31 травня 2006 р., спрямовану на знищення Академії. Але не виключено, що Міносвіти на чолі із соціалістом не дасть це зробити. Партія реґіонів обіцяє, як свого часу Ющенко, створення нових робочих місць. Можна наперед сказати, що місця ці будуть низькоякісні, тобто такі, що не вимагають спеціальної освіти. Не інженер чи науковець, а продавець, експедитор, вантажник, охоронець, некваліфікований робітник.

Отже з приходом до влади антиукраїнської коаліції настануть часи, коли режим Кучми буде згадуватися, як вершина демократії. Для повного щастя “Реґіонам” не вистачає конституційної більшості. Проте вони мають шанс купити конституційну більшість. Президент відмовився від розпуску парламенту і спрямував свою партію на приєднання до широкої антикризової коаліції. Цілком можливо, що нашоукраїнці отримають деякі портфелі, але це матиме наслідком політичну смерть “Нашої України”.

Рекомендації. Що робити?

Треба сказати, що п. Президент правильно визначив напрям головного контрудару. Привести до присяги членів Конституційного суду. Скасувати судовим розглядом конституційну реформу. Повернути собі повноту виконавчої влади. А далі в слушний момент відправити у відставку уряд Януковича. Але цього замало. Спробуємо уявити собі н можливий перебіг подій. Президент Ющенко відправляє у відставку уряд Януковича і вносить на цю посаду кандидатуру Єханурова. Парламент під керівництвом Мороза цю кандидатуру відхиляє. Проти голосують Реґіони, комуністи, соціалісти і... БЮТ. Що робити далі? Глухий кут. Щоб повернути Україну на шлях незалежного демократичного розвитку, слід перед усе припинити конфронтацію ющенківців з БЮТ і далі діяти узгоджено. Фактично слід усвідомити, що в Україні фактично складається двопартійна система, але не така, як в США. Там обидві партії націонал-патріотичні, а ми маємо одну партію проукраїнську, а іншу – проросійську, тобто антиукраїнську.

Щоб консолідувати націонал-патріотичні лави, доведеться визнати, що центром такої кристалізації може бути тільки БЮТ, а лідером – тільки п. Юлія Тимошенко. Тимошенко і Ющенко повинні дійти згоди щодо поділу, а вірніше поєднання, лідерської слави і лідерських функцій. Така консолідація неможлива без певних кроків з боку самої ЮВ. Перше, про що слід подбати Юлії Володимирівні, це значне розширення активу БЮТ. Блок не повинен надалі залишатися п’ятіркою активістів в оточенні сірої маси статистів.

Слід докласти зусиль і мистецтва, щоб перетягнути на свій бік частину нашоукраїнців та соціалістів. Тут значну допомогу БЮТ вже надав Янукович. Найбільш запеклі вороги ЮВ з “Нашої України” ймовірно приєднаються до “антикризової коаліції”. Їх куплять, як Мороза, посадами і кар’єрами, а також фінансовими “дотаціями”. Є шанси на те, що ї Мороз не втримає свою партію від розколу, оскільки мотиви його зради не поділяє значна частина соціалістів.

Серйозним кроком у напрямі політичного контрнаступу демократії був би розпуск парламенту та призначення дострокових виборів. Ясно, що Реґіони робитимуть все, щоб цього не сталося. На жаль президентське оточення може теж не схотіти переобрання парламенту. Там розуміють, що це може дати небажаний для них результат. Наприклад, повний провал комуністів, соціалістів та нашоукраїнців, перемогу БЮТ з великим відривом і утворення практично двопартійної Верховної ради. Треба зауважити, що коли б перевибори відбулися зараз, проукраїнським силам було б легше, бо Регіони ще неспроможні задіяти адмінресурс епохи кучмізму.

Незалежно від того, чи розпустить Президент Верховну раду, демократичні сили мають готуватися до наступних виборів. Якщо це станеться після років донецького керування урядом, вони будуть тяжкими, оскільки неминуче масоване шахрайство з боку антиукраїнців. Адмінресурс працюватиме на повний хід. Про маніпуляцію ЗМІ вже нема чого й казати. Проукраїнці мусять у процесі підготовки зібрати докупи всі партії та ґрупи, які з тих чи інших причин на попередніх виборах виступали окремо: УНП Костенка, партію ПОРА, партію, яку очолював Зінченко, та ін. Варто запозичити досвід британських лейбористів і працювати з профспілковим рухом.

Антиукраїнці теж мають позапарламентський резерв: прогресивних соціалістів, СДПУ(о), різні ЗУБРи, російські блоки, слов’янські партії й т.п. Але ці мініпартії здебільшого наймалися за гроші. Електорального поля вони фактично не мають. Антиукраїнці мають ще один ґандж – це віковий склад своїх прихильників. Це – партія вчорашніх. Молодь здебільшого дотримується проукраїнських поглядів.

Істотним недоліком БЮТ є відсутність дієвих ЗМІ. Не відомо, яке майбутнє чекає на 5-й канал. Виступ Порошенка на Верховній раді, коли він робив останню відчайдушну спробу врятувати помаранчеву коаліцію, звучав цілком щиро, але його теж можуть перекупити Реґіони. Щодо газети “Вечірні вісті” то вона не тягне на рупор опозиції. Низький журналістський рівень, демонстрація своєї аполітичності чи, принаймі, політичної нейтральності, – зовсім не те, що потрібне БЮТ і читачеві, опозиційно налаштованому відносно антиукраїнської влади неокучмістів.
Отже Україна отримала переможний реванш біло-блакитного табору. На карту поставлено само існування незалежної держави. Залишається сподіватися на майбутні вибори.

12 липня 2006 р.

Леонід Шульман, доктор фізико-математичних наук.