07/27/2006 | Георгій Кобзар

26 липня рішенням 4 сесії Харківської міської ради 5 скликання одному з лідерів Партії регіонів України Євгенію Кушнарьову присвоєне звання Почесного громадянина міста Харкова. «Усе свідоме життя Євгеній Петрович віддає свої знання, практичний досвід і талант справі служіння нашій країні», – відзначає персональний сайт Є. Кушнарьова.

За це рішення проголосували 65 депутатів, проти – 3, утрималися 6. На питання журналістів, хто ж номінував цю особу на таке звання, секретар міськради Г. Кернес відповів лаконічно – «общественность»...

Яка саме «громадськість» робила це подання – невідомо. Але всім харків’янам відомо, що саме з благословення Кушнарьова та за його прямої підтримки, пан Добкін став мером міста, а багаторічний поплічник, себто, товариш Кушнарьова Кернес (знаний у місті як кримінальний авторитет «Гепа») – секретарем міської ради.

На сесії депутати також внесли зміни в положення про присвоєння звання. Відповідно до змін, лауреатам з 1 січня 2007 р. будуть виплачуватися щомісячні стипендії в розмірі трьох мінімальних зарплат (оце «віддячив» Добкін благодійнику!). Стипендії, до того ж, будуть обкладатися податком.

Пропозицію депутата міськради Леоніда Сороки (фракція блоку Володимира Шумілкіна «За Харків!») про заміну щомісячної виплати разовою премією (з такою ідеєю він виступив на засіданні комісії Харківської міськради з міжнародного співробітництва й інвестиціям) депутати не підтримали.

Депутат міськради Сергій Коновалюк (блок Наталії Вітренко «Народна опозиція») був у такому захваті, що навіть запропонував «великий почин»: створити в місті алею почесних харків’ян. Мабуть, бажає топтатись своїми чоботами по доброму імені пана Кушнарьова?! Усього можна чекати від цих вітренківців…

В принципі, сама ідея увічнити пам’ять славетного Євгена Петровича виглядає цілком природно з огляду на те, що він вже зробив у «справі служіння нашій країні»: був обраний харків’янами мером міста, займаючи цей пост, насильницькими діями переселив частину торговців з Центрального ринку на «Барабашку», фактично створивши чи не найбільший базар у Східній Європі; кинув рідне місто на призволяща та подався до столиці очолювати адміністрацію Президента; був одним з творців кучмівської системи управління в межах країни і втілював її жорстокі механізми, повернувшись до Харкова вже на посаду губернатора; був «біло-блакитним» під час президентських перегонів 2004 р., потім приміряв на себе роль «миротворця» (такого собі «зеленого»), ідеологічно випередивши, тим самим, Литвина, а потім знову став активним прибічником Януковича.

Колись був видним членом КПРС – став «демократом», що затято боровся з комунізмом, а КПРС розвалилася; був впливовим «народним демократом» – став «у позу», вийшов з НДП, а зараз ця партія ледь животіє; був і «новим демократом», навіть, генеральним секретарем диванної партії харківського ареалу розповсюдження – розпустив свою партію та «злився в екстазі» з регіоналами. Відтепер чекаємо, коли ПР затріщить по швах – з Кушнарьовим на провідних ролях це неминуче.

Однак, з огляду на такі визначні заслуги та досягнення, звання почесного громадянина Харкова зі сміхотворною (в порівнянні з заробітками та «приробітками» у Верховній Раді) стипендією – це замало. Може, слід перейменувати якусь вулицю або школу на честь Кушнарьова? А краще – зараз у Харкові така топонімічна мода – присвоїти ім’я Кушнарьова якійсь станції Харківського метрополітену. Я навіть знаю, якій саме: у центрі міста є станція метро з архаїчною назвою «Радянська». То нехай депутати – шанувальники екс-губернатора нададуть їй постмодернового звучання: «Радянська імені Кушнарьова», тим більше, що схоже подвійне ім’я в Харкові вже існує – «Метробудівників імені Ващенка».

Уявляєте, приїздять на роботу кожного ранку НА МЕТРО (!) пани Добкін та Кернес, разом з численними помічниками й консультантами, та виходять на поверхню зі станції Кушнарьова, відчуваючи почуття глибокого морального задоволення. Ні, не уявляєте? – Я теж, однак, у харківських депутатів фантазія невичерпна, а бажання зробити приємне «дорогому Євгенію Петровичу», як на мене, не знає меж.