08/07/2006 | Павло Солодько

Виявляється, що і в Україні можлива звична для так званих „країн розвиненої демократії” практика перемоги пересічного громадянина над велетенськими корпораціями в суді. Щоправда, цей пересічний громадянин виявився адвокатом за фахом. І щоб відстояти свої права, йому довелося дійти аж до Верховного Суду.

Павло СОЛОДЬКО, спеціально для „ЮрГазети”

ПОЗОВ: стягнення заборгованості і штраф на суму 850,79 грн

Громадянин України Віталій Сердюк був один із мільйонів абонентів-контрактників компанії мобільного зв’язку UMC. 15 серпня 2002 року він купив пакет на 20 безкоштовних хвилин і майже рік спілкувався вільно і жив мобільно. Потім отримав від свого оператора лист з проханням сплатити заборгованість. Віталій Сердюк відповів на лист своїм листом – з відмовою. Тоді на нього подали в суд.

Справа „Українського-Германсько-Голандсько-Датське Спільне підприємство „Український мобільний зв’язок” проти Сердюка Віталія Анатолійовича” розглядалася в Солом’янському районному суді м.Києва 1 листопада 2003 року.

„Український мобільний зв’язок” (УМЗ) стверджувало, що їхній абонент має заборгованість за період з 30.04.03 по 10.04.03 і ціна позову складає 850,79 грн (217,71 грн вартості наданих і несплачених послуг + 13,35 грн внесків до Пенсійного фонду + 619,73 грн штрафу).

Представник позивача попросив суд стягнути з відповідача суму у розмірі 850,79 грн. А щоб абонент не ухилився від сплати, то велетенська компанія мобільного зв’язку попросила суд першої інстанції вжити заходи до забезпечення позову. Шляхом накладання арешту на майно або грошові суми відповідача.

Якби на місці громадянина Сердюка був пересічний громадянин, він би після такого позову негайно б заплатив і все б закінчилося. Але Віталій Сердюк був адвокатом. І почав захищатися.

РАЙОННИЙ СУД: „Про ці послуги ми не домовлялися”

Спершу Віталій Сердюк звернувся до суду з клопотанням витребувати у спільного підприємства „УМЗ” тарифи на надання послуг і умови надання цих послуг за тарифним пакетом „UMC 20”. Ще одне клопотання про витребування письмових доказів – це прохання до оператора надати письмові відомості про кількість розмов і номери абонентів.

Суд задовольнив клопотання, прислухавшись до аргументів відповідача. Варто зазначити, що, за непідтвердженими даними газети, зазвичай подібні позови вирішуються в автоматичному порядку (див. блок „ТЕНДЕНЦІЯ?”) – незалежно від оператора-позивача. Справа Віталія Сердюка стала приємним винятком і для суду, і для представників позивача, які з задоволенням вписали кілька нових сторінок у вітчизняну процесуальну практику.

Розглянувши надані позивачем документи, відповідач звернувся до суду з запереченням на позовну заяву від 01.11.2003. Посилаючись на отримані рахунки, Сердюк стверджував, що не отримав 15,42 пакетних хвилин, що зменшує суму позову на 35,31 грн. Нарахування послуг „збереження номеру” і „активація номеру” (за кожну послугу по 34,34 грн), зазначене у рахунках, є неправомірним, оскільки таких послуг абонент не замовляв і в договорі вони не зазначені, і їхня тарифікація не вказана в жодних тарифах, про які до позову було відомо абонентові.

„Вони стверджували, що послуга „збереження номеру” здійснюється, коли номер виключають за несплату, і „активація номеру”, коли включають, - говорить Віталій Сердюк. – Але в тарифах цих послуг немає, у договорі, який я укладав ішлося тільки про „утримання номеру”. І скільки коштують ці послуги, ми, як сторони договору, не обговорили”.

Відповідач також стверджував, що сплатив на користь позивача 110 грн, що підтверджується відповідними квитанціями. Якби ці суми були враховані, то на рахунку відповідача на момент припинення надання послуг „УМЗ” ще знаходилися б кошти в сумі 52,25 грн. Всього цього позивач не врахував, чим штучно створив заборгованість, стверджував Сердюк.

АПЕЛЯЦІЯ: Представники позивача праві в усіх своїх вимогах

Будучи юристом, відповідач звернув увагу і на правову природу штрафу, який нараховує „УМЗ”. Саме штраф складав левову частку ціни позову. Додаткова угода справді передбачала сплату штрафу в розмірі 1300/365 грн (3,56 грн) за кожен день несплати, що залишився до закінчення терміну договору. Сердюк зауважив, що за правовою природою дана неустойка є пенею за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, а пеня стягується в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ.

До того ж позивач нарахував штраф за 174 дні, хоча з моменту припинення наданих послуг до моменту закінчення договору залишалось 76 днів. І не врахував, що згідно з Цивільним кодексом УРСР (діючим на момент надання послуг) боржник звільняється від невиконання зобов’язання, коли воно обумовлене умислом або необережністю кредитора.

„На підставі викладеного, прошу Суд відмовити Позивачу у задоволення вимог про стягнення з мене боргу і штрафу”, - закінчив своє заперечення Віталій Сердюк.

26.05.04 суд Солом’янського району повністю задовольнив прохання позивача.

Тоді колишній абонент UMC звернувся звернувся до апеляційної інстанції. Він виклав свої попередні заперечення і звернув увагу суддів на те, що суддя Солом’янського району Усатова І.А. стверджувала у судовому рішенні, що відповідач не заперечував проти факту повного надання йому безкоштовних пакетних хвилин, хоча насправді все було навпаки.

11.10.04 колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі Коротун В.М., Лесько А.О., Качан В.Я. ухвалила скаргу відхилити, а рішення Солом’янського райсуду залишити без змін. „Треба платити”, - опустив би руки пересічний громадянин. А адвокат Сердюк написав касаційну скаргу.

І ЗНОВУ ПЕРША ІНСТАНЦІЯ: Тепер відступили представники позивача

19.10.05 колегія суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі Кривенко В.В., Патрюк М.В., Пшонка М.П., Панталієнко П.В., Романюк Я.М. не погодилася з рішеннями Солом’янського та Апеляційного судів м.Києва і скасувала їх. Справу передали на новий розгляд суду першої інстанції. Серед іншого судді Верховного Суду погодилися – штраф розраховується виключно з суми боргу, а не з якоїсь іншої суми.

„Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення суми штрафу, не звернув уваги на той факт, що неустойка може бути нарахована лише з суми невиконаного зобов’язання за фактично надані послуги, - говориться в ухвалі ВС. – У разі розірвання договору не можна нараховувати пеню або штраф на майбутнє, оскільки надання послуг припинилося”. А саме штраф був найбільшою цифрою у сумі позову.

Це – прецедент і шанс для всіх пересічних громадян, які судяться з операторами мобільного зв’язку.

Після ознайомлення з рішення Верховного Суду представники „УМЗ” кілька разів приходили на засідання, але не надавали витребуваних документів. Потім вони перестали з’являтися в суд, і зрештою 24.03.2006 суддя Солом’янського райсуду Оксюта Т.Г. вирішив залишити позовну заяву «УМЗ» про стягнення заборгованості без розгляду.

„Коли це все почалося, я пропонував мирову угоду, щоб не витрачати час на судові засідання, але представники УМЗ відмовилися, - розповідає Віталій Сердюк. - Тепер навпаки, вони мені в усній формі запропонували мирову, але на неприйнятних для мене умовах. Я відмовився, після чого представники УМЗ перестали з’являтися, і суддя вирішив залишити заяву без розгляду. Не виключаю, що така неявка може бути процесуальним ходом – мої юридичні опоненти з рішення Верховного суду зрозуміли, що зі штрафом у них не виходить, і перестали витрачати дорогоцінний час. А можливо, і з інших причин”.

ЕПІЛОГ: Це може статися з кожним

Логічно припустити, що судова боротьба з неплатниками у операторів мобільного зв`язку поставлена на потік. Скажімо, позовна заява, з якої розпочалася справа „УМЗ проти Сердюка”, є вочевидь типовою. Ми висловлюємо це припущення з огляду на речення „Позивачем надіслані Відповідачу претензія(ї), яка (які) залишились (ся) без відповіді”. Тобто береться типова заява, проставляються прізвища дати, суми, номера телефонів і договорів – і надсилається шановним абонентам.

Логічно також припустити, що оператори розцінюють подібні справи як важливе джерело доходу. Неплатників серед мільйонів абонентів є багато, і кількасот гривень з кожного зрештою перетворюються у значні суми.

Логічним буде і ще одне припущення: пересічному громадянину важко розібратися у послугах і тарифах, які нічим не регулюються, так само як у способах нарахування штрафу. Тому пересічний громадянин просто платить.

З цього логічним чином випливає, що подібне протистояння між величезною компанією і „маленьким абонентом” досі в Україні вирішувалося не на користь клієнта. Справа „УМЗ проти Сердюка” доводить, що перемога можлива. Це – важливий юридичний прецедент.

КОМЕНТАР
„Свої інтереси в судовому протистоянні з великими компаніями захищати можна і треба”
Віталій СЕРДЮК, відповідач у справі:

- Оскільки я не є працівником юридичного відділу компанії мобільного зв’язку, статистику повідомити не можу. За чутками, які курсують у юридичному середовищі, ці позови „стоять на потоці”. Коли я судився з УМЗ, то в обох процесах на суд ходили не працівники штатного юридичного відділу компанії, а юристи окремої адвокатської фірми, яка представляє УМЗ.

Спершу я отримав кілька листів з проханням сплатити такі-то суми, на що я відповідав такими ж листами з відмовою і проханням роз’яснити ті моменти, на які я потім звертав увагу суддів. Писав на ту ж адресу УМЗ, яка була вказана на конверті. Один лист, другий – а десь через місяць я вже отримав повістку. І почав регулярно з’являтися в суд.

Ми так і не домовилися в договорі, скільки коштують деякі послуги. Договір був підписаний мною не безпосередньо з УМЗ, а з їхнім агентом-посередником. Суддя витребував цей агентський договір, але компанія мобільного зв’язку не спромоглася надати в суд цей документ або хоча б його копію.

Послуги, які нараховувалися мені згідно з позовною заявою, не були передбачені договором. Так само вони не регламентовані ані законодавством, ані ще якимось нормами. Ці послуги були „просто” вставлені у рахунок. В договорі мене також не попередили, що ці безкоштовні хвилини розподіляються не по місяцям, а пропорційно кількості днів у місяці. Тобто 20 ділиться, припустимо на 30 і на кожний день припадає менше однієї безкоштовної хвилини. І так далі. Причому ця ситуація не одинична: я не був якимось особливим абонентом, звичайний собі контракт на 20 безкоштовних хвилин. Це може трапитися з будь-яким абонентом будь-якої компанії мобільного зв’язку.

Логічно припустити, що пересічний громадянин, який стикається з подібним випадком, відмовиться захищати свої інтереси в суді. За твердженнями моїх знайомих, краще заплатити кількасот гривень, ніж витрачати час на сидіння в залі засідань, розбираючись із заплутаними цифрами. Але свої інтереси в судовому протистоянні з великими компаніями захищати можна і треба.

На цей випадок кожному пересічному громадянину України, який укладає угоду з оператором, варто:
- уважно читати договір;
- обов’язково вимагати, щоб у договорі були вказані тарифи на ВСІ послуги зв’язку і правила надання цих послуг. Зазвичай „пересічним громадянам” вони надаються тільки за вимогою, хоча нібито є невід’ємною частиною договору. Йдеться про завірені печаткою документи, а не про рекламні буклети;
- слідкувати за станом рахунку і письмово реагувати на порушення договору з боку оператора;
- якщо на вас оператор подав у суд, спробуйте знайти „колег по нещастю”. Можна підготувати зразки типових клопотань і заяв, які може заповнити кожен громадянин, навіть без спеціалізованих юридичних знань.



ТЕНДЕНЦІЯ?
Схоже, що судді ставлять на подібних справах тільки свій підпис
Суддю часто не наважуються турбувати з таких дрібних питань, як позов оператора зв’язку до абонента щодо заборгованості – за непідтвердженими даними „Газети”, судді з власної ініціативи віддають ведення і оформлення подібних справ на відкуп своїм секретарям. Обходиться навіть без зали засідань. Ось що розповів про свій досвід судової тяганини ще один клієнт однієї великої компанії мобільного зв’язку (він побажав залишитися невідомим, оскільки процес ще триває), який судиться з такої ж причини:

- Я приходжу в райсуд, знаходжу секретаря „мого” судді, представляюся: „От, мовляв, я відповідач у такій-то справі, чекаю суду”. Потім почекав представника компанії мобільного зв’язку, ми заходимо в кабінет секретаря, і вона мені одразу ж з такою претензією заявляє: „Так, ви чому не платите?!” Я дивлюсь, а вона на комп’ютері вже набирає протокол судового засідання. „Ми ж ще не розглядали це питання, почекайте, - кажу я їй. – Тим більше що в мене є заперечення”. Вона: „Я не зрозуміла, ви користувалися послугами зв’язку чи не користувались?” і вже пише рішення! Це все не в залі засідань, а в кімнатці, де сидить секретар. „А як же ж засідання? – питаю. – Тут що, ЖЕК чи тут буде нормальний судовий процес?”

Тільки тоді вона незадоволена пішла і привела суддю, і він заслухав мої клопотання прямо в кабінеті секретаря. Наступне „засідання” починається подібним чином: ми з представником позивача заходимо до секретаря, і вона кидає мені папери, які я вимагав згідно зі своїм клопотанням „Ось ваші папери!” Але папери виявляються не в повному комплекті, я сперечаюся з секретарем, і аж тоді вона згоджується впустити мене і представника позивача до судді. Там знову починається пресинг: „Що ви нам голову морочите? Чому не платите? Користувалися чи ні?” Я знову пояснюю свої зауваження, суддя йде в нарадчу кімнату, через 5 хвилин приходить і каже: „Задовольнити!” Наче й не чув моїх зауважень.


НЕ ПЕРШИЙ РАЗ
Оператори мобільного зв’язку вже кілька разів отримували негативний фідбек від споживачів. Та ж UMC прославилася рішенням з вланої ініціативи змінити тарифну політику пакету „Безлімітний” (замість 4000 безкоштовних хвилин на дзвінки будь-яким операторам компанія залишила 1000, а 3000 залишалися тільки для спілкування з абонентами UMC та «Джинсу»). Тоді експерти прогнозували відтік «безлімітних” абонентів (а це досить дорогі пакети) до інших операторів.

Сайт „Обком” писав про ще одну „приховану послугу” UMC: хоча у безлімітних пакетів GPRS-з’єднання з інтернетом безкоштовне, під час перебування за кордоном це з’єднання може коштувати до 4 доларів за сторінку одного сайту. При цьому даний ньюанс не відзначено в тарифах, стверджує „Обком”.

Дісталося і „Київстару”. Антимонопольний комітет України звинуватив компанію у зловживанні монопольним становищем і рекомендував відмінити плату за з’єднання. Тоді президент „Київстару” Ігор Литовченко заявив, що відміна ПЗЗ призведе до щорічного недоотримання прибутку в розмірі $800 млн.

У вересні 2004 року громадські активісти провели розпіарену через інтернет-акцію „Мобільна революція”, яка закликала абонентів усіх операторів вимкнути телефон з 10:00 до 12:00 1 вересня. Таким чином оператори мали зазнати збитків і прислухатися до вимог абонентів – знизити тарифи і відмінити ПЗЗ.

У 2005 році була ще пікантна акція „Голий протест!”, коли люди роздягалися на знак протесту проти ПЗЗ. Але є інформація, що це була піар-акція одного з операторів.