Чи існує в Україні українська опозиція?
08/15/2006 | Сергій Грабовський
Сама постановка такого запитання може видатися абсурдною.
Адже в країні існує, по-перше, справді потужна парламентська опозиційна сила, яка зветься Блок Юлії Тимошенко, по-друге, кілька позапарламентських, але масово представлених в органах місцевого самоврядування політичних сил - як-от "Пора" чи Українська народна партія, які також маніфестують себе як опозиціонерів.
Ба більше: як БЮТ, так і "Пора" та УНП публічно позиціонують себе саме в якості патріотів. А УНП ще й на кожному кроці підкреслює свою питому українськість, яка, мовляв, значно "українськіша" ніж те, що наявне в інших українських політичних сил.
Але, з іншого боку, питання про українську опозицію не таке просте.
Це - зворотна сторона питання про українськість влади, тобто, якщо не ставати на шлях МАУП-івської параної, питання не про етнічне походження, чи мову сімейного спілкування державних діячів, а про здатність вітчизняних політиків діяти в ім'я довгострокових інтересів громадян Української держави. Ба більше – про вміння визначати ці інтереси значно краще і раніше за пересічних громадян, а відтак реагувати на політичні й економічні виклики та небезпеки оптимально для України.
Зрозуміло, що під цими словами готова буде підписатися більшість політичних сил країни, але варто кинути ретроспективний погляд на події останнього п'ятнадцятиліття.
Тоді ми побачимо, що слова політиків нерідко просто прикривають брудні справи; скажімо, спершу велетенська інфляція, а потім гіперінфляція першої половини 1990-х були спровоковані тодішньою владою штучно, без об'єктивних економічних передумов - в ім'я збагачення незначної групки населення і всупереч інтересам як 99% українських громадян, так і власне національним стратегічним інтересам.
Цей приклад доводить, що існують реальні критерії українськості дій політичних сил. Ці критерії за природою своєю практичні, а гучні слова нічого не варті, коли за ними не стоїть реальна програма дій, адекватних чинній ситуації.
Саме таку українськість декларує Українська народна партія Юрія Костенка.
Отож візьмімо саме цю політичну силу і подивімося, що ж таке питомо українська опозиційність, на відміну від недостатньої українськості інших опозиціонерів.
За останній місяць УНП зробила ряд різких заяв та провела низку масових акцій "за" і "проти" певних явищ у вітчизняній політиці, отож її позиція визначилася досить чітко і дає можливість робити про неї обґрунтовані судження.
Чимало у заявах УНП говориться про "антиукраїнські сили", "згуртовані навколо Партії регіонів", про їхній "політичний реванш", про "зраду ідеалів Майдану", до якої причетні "Наша Україна", БЮТ, Соцпартія та особисто президент Віктор Ющенко.
Універсал національної єдності УНП вважає "лише декларативним політичним документом, який, не маючи статусу закону, слугуватиме прикриттям усіх антиукраїнських дій уряду Януковича, комуністів та соціалістів".
Що ж стосується БЮТ, то цей блок УНП розглядає нарівні з НУ та ПР – як один із мегаблоків-виразників інтересів великого капіталу.
Ця позиція підтверджується в інших заявах, де йдеться про опозицію "до антиукраїнського парламенту та до сформованого ним уряду". Іншими словами, вся Верховна Рада цією заявою зарахована до антиукраїнських сил, а відтак зрозуміло, що УНП "ініціює створення правої опозиції антиукраїнській владі та оголошує про початок формування національно-патріотичного фронту захисту української державності та демократії".
А ще УНП говорить про існування "виключного права жити в українській Україні", розташовує наметові містечка на майданах різних міст, включно із Києвом, проводить акції на підтримку україномовної рок-музики тощо.
УНП, таким чином, веде війну аж на два фронти: проти владної коаліції та проти "космополітичної" (як її називає дехто з партійних речників) великої буржуазії з опозиційного БЮТ та тих учасників "Нашої України", котрі ніяк не можуть визначитися, чи вони в "антиукраїнській владі", чи - в казна-якій опозиції.
А чи справедливі закиди УНП на адресу своїх колег по опозиції?
Для того, щоб спробувати відповісти на це запитання, визначимо три маркери, які позначають речі, справді важливі для України.
Перший – ставлення до визнання УПА.
Другий – розуміння специфіки економічного розвитку України.
Третій – визначення основних загроз національним інтересам та національній безпеці.
Слід зауважити, що УНП давно вже критикує невизначену, ніяку позицію БЮТ щодо визнання УПА. І справді: чи можна бути українською патріотичною силою, якщо не визнавати подвигу тих, хто боровся за незалежну Україну?
Але чи послідовна позиція самої УНП у цьому питанні?
Адже насправді треба вести мову про визнання всіх збройних формацій, які наприкінці 1930-х і до середини 1950-х вели боротьбу за незалежність України: про Карпатську Січ, Поліську Січ, УНРА та УПА. А, можливо, і про УНА генерала Шандрука.
Видається, що УНП просто "відбуває роботу", збираючи підписи за визнання УПА, тим більше, що торік ця партія не захотіла провести збір підписів у Києві за таке визнання УПА, щоб, мовляв, не зіпсувати свій виборчий рейтинг.
Хоча, насправді, саме цим вона його і зіпсувала – столиця дала б щонайменше півмільйона, а то й мільйон підписів, а на додачу тут зросло б число прихильників партії Костенка.
Що стосується економіки, то знов-таки, закиди з боку УНП до інших опозиційних сил щодо аморфності економічної програми справедливі. Але хіба позиція УНП чимось краща?
Опозиційні політичні сили не розглядають українську економіку як постколоніальну - де класичні закономірності розвитку ринку не діють, де спотворені багато які чинники, де рецепти, придатні для Польщі чи Чехії, спрацьовують з точністю до навпаки.
У постколоніальній економіці, яка потребує перетворення на ефективну цілісність та модернізації, об'єктивно більшою, ніж у просто постототалітарній, має бути роль держави. Тим часом, програма УНП щодо економіки видається просто списаною з програм європейських правоцентристів.
Один раз згадані поняття "національний капітал" і "національний власник". А ці поняття мають бути ключовими економічної частини програми партії в постколоніальній країні.
Як і "компрадорська буржуазія". Поняття "ефективний власник" також нема, натомість наявна теза про святість і недоторканність приватної власності.
А якщо ця власність використовується на пряму шкоду національним інтересам? Якщо йдеться про компрадорську буржуазію, котра жиріє за рахунок зубожіння власного народу?
Та що там – про ефективні суспільства та ефективну економіку вів мову у своїй знаменитій книзі "Дороговкази у майбутнє" Богдан Гаврилишин, маючи на оці ще в 1979-80 роках оптимальні напрями економічної та соціальної політики для майбутньої незалежної України. Але рекомендації Гаврилишина не помічені патріотичними лідерами УНП...
Тепер про національні інтереси і, головне, національну безпеку.
У цих сферах головний чинник, навколо якого нашаровується все інше, це енергія, це здатність країни забезпечити себе достатньо дешевими енергоресурсами, але не за рахунок політичної залежності від іншої держави і не за рахунок занечищення довкілля.
Чи є це у програмі УНП, як і її опонентів з числа опозиціонерів? Тільки у вигляді загальних декларацій.
А тим часом, Україна, як уже багато років доводять фахівці-геологи, цілком здатна років за п'ять-шість "злізти" з російської газової голки, забезпечивши себе власним газом, паралельно з тим значно збільшивши видобуток нафти.
Проте наразі волання фахівців, схоже, окремо, а діяння (точніше, бездіяльність) патріотів – окремо.
Якщо ж додати, що в програмі УНП відсутні самі поняття "інформаційний імперіалізм" та "постколоніальна культура", говорити про адекватне розуміння загроз національній безпеці України не доводиться.
Отож, чим УНП більш українська у сенсі адекватного розуміння проблем, потреб і завдань розвитку українського загалу? Що, крім ритуальних слів щодо захисту мови та "всього українського", може запропонувати загалові ця партія?
Куди поведе країну у разі входження у владу ця "найпатріотичніша" опозиція? Зрозумілої відповіді немає. Як фактично немає її на рівні не тактики, не сьогодення, а стратегії на майбутнє і від інших провідних опозиційних сил.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Адже в країні існує, по-перше, справді потужна парламентська опозиційна сила, яка зветься Блок Юлії Тимошенко, по-друге, кілька позапарламентських, але масово представлених в органах місцевого самоврядування політичних сил - як-от "Пора" чи Українська народна партія, які також маніфестують себе як опозиціонерів.
Ба більше: як БЮТ, так і "Пора" та УНП публічно позиціонують себе саме в якості патріотів. А УНП ще й на кожному кроці підкреслює свою питому українськість, яка, мовляв, значно "українськіша" ніж те, що наявне в інших українських політичних сил.
Але, з іншого боку, питання про українську опозицію не таке просте.
Це - зворотна сторона питання про українськість влади, тобто, якщо не ставати на шлях МАУП-івської параної, питання не про етнічне походження, чи мову сімейного спілкування державних діячів, а про здатність вітчизняних політиків діяти в ім'я довгострокових інтересів громадян Української держави. Ба більше – про вміння визначати ці інтереси значно краще і раніше за пересічних громадян, а відтак реагувати на політичні й економічні виклики та небезпеки оптимально для України.
Зрозуміло, що під цими словами готова буде підписатися більшість політичних сил країни, але варто кинути ретроспективний погляд на події останнього п'ятнадцятиліття.
Тоді ми побачимо, що слова політиків нерідко просто прикривають брудні справи; скажімо, спершу велетенська інфляція, а потім гіперінфляція першої половини 1990-х були спровоковані тодішньою владою штучно, без об'єктивних економічних передумов - в ім'я збагачення незначної групки населення і всупереч інтересам як 99% українських громадян, так і власне національним стратегічним інтересам.
Цей приклад доводить, що існують реальні критерії українськості дій політичних сил. Ці критерії за природою своєю практичні, а гучні слова нічого не варті, коли за ними не стоїть реальна програма дій, адекватних чинній ситуації.
Саме таку українськість декларує Українська народна партія Юрія Костенка.
Отож візьмімо саме цю політичну силу і подивімося, що ж таке питомо українська опозиційність, на відміну від недостатньої українськості інших опозиціонерів.
За останній місяць УНП зробила ряд різких заяв та провела низку масових акцій "за" і "проти" певних явищ у вітчизняній політиці, отож її позиція визначилася досить чітко і дає можливість робити про неї обґрунтовані судження.
Чимало у заявах УНП говориться про "антиукраїнські сили", "згуртовані навколо Партії регіонів", про їхній "політичний реванш", про "зраду ідеалів Майдану", до якої причетні "Наша Україна", БЮТ, Соцпартія та особисто президент Віктор Ющенко.
Універсал національної єдності УНП вважає "лише декларативним політичним документом, який, не маючи статусу закону, слугуватиме прикриттям усіх антиукраїнських дій уряду Януковича, комуністів та соціалістів".
Що ж стосується БЮТ, то цей блок УНП розглядає нарівні з НУ та ПР – як один із мегаблоків-виразників інтересів великого капіталу.
Ця позиція підтверджується в інших заявах, де йдеться про опозицію "до антиукраїнського парламенту та до сформованого ним уряду". Іншими словами, вся Верховна Рада цією заявою зарахована до антиукраїнських сил, а відтак зрозуміло, що УНП "ініціює створення правої опозиції антиукраїнській владі та оголошує про початок формування національно-патріотичного фронту захисту української державності та демократії".
А ще УНП говорить про існування "виключного права жити в українській Україні", розташовує наметові містечка на майданах різних міст, включно із Києвом, проводить акції на підтримку україномовної рок-музики тощо.
УНП, таким чином, веде війну аж на два фронти: проти владної коаліції та проти "космополітичної" (як її називає дехто з партійних речників) великої буржуазії з опозиційного БЮТ та тих учасників "Нашої України", котрі ніяк не можуть визначитися, чи вони в "антиукраїнській владі", чи - в казна-якій опозиції.
А чи справедливі закиди УНП на адресу своїх колег по опозиції?
Для того, щоб спробувати відповісти на це запитання, визначимо три маркери, які позначають речі, справді важливі для України.
Перший – ставлення до визнання УПА.
Другий – розуміння специфіки економічного розвитку України.
Третій – визначення основних загроз національним інтересам та національній безпеці.
Слід зауважити, що УНП давно вже критикує невизначену, ніяку позицію БЮТ щодо визнання УПА. І справді: чи можна бути українською патріотичною силою, якщо не визнавати подвигу тих, хто боровся за незалежну Україну?
Але чи послідовна позиція самої УНП у цьому питанні?
Адже насправді треба вести мову про визнання всіх збройних формацій, які наприкінці 1930-х і до середини 1950-х вели боротьбу за незалежність України: про Карпатську Січ, Поліську Січ, УНРА та УПА. А, можливо, і про УНА генерала Шандрука.
Видається, що УНП просто "відбуває роботу", збираючи підписи за визнання УПА, тим більше, що торік ця партія не захотіла провести збір підписів у Києві за таке визнання УПА, щоб, мовляв, не зіпсувати свій виборчий рейтинг.
Хоча, насправді, саме цим вона його і зіпсувала – столиця дала б щонайменше півмільйона, а то й мільйон підписів, а на додачу тут зросло б число прихильників партії Костенка.
Що стосується економіки, то знов-таки, закиди з боку УНП до інших опозиційних сил щодо аморфності економічної програми справедливі. Але хіба позиція УНП чимось краща?
Опозиційні політичні сили не розглядають українську економіку як постколоніальну - де класичні закономірності розвитку ринку не діють, де спотворені багато які чинники, де рецепти, придатні для Польщі чи Чехії, спрацьовують з точністю до навпаки.
У постколоніальній економіці, яка потребує перетворення на ефективну цілісність та модернізації, об'єктивно більшою, ніж у просто постототалітарній, має бути роль держави. Тим часом, програма УНП щодо економіки видається просто списаною з програм європейських правоцентристів.
Один раз згадані поняття "національний капітал" і "національний власник". А ці поняття мають бути ключовими економічної частини програми партії в постколоніальній країні.
Як і "компрадорська буржуазія". Поняття "ефективний власник" також нема, натомість наявна теза про святість і недоторканність приватної власності.
А якщо ця власність використовується на пряму шкоду національним інтересам? Якщо йдеться про компрадорську буржуазію, котра жиріє за рахунок зубожіння власного народу?
Та що там – про ефективні суспільства та ефективну економіку вів мову у своїй знаменитій книзі "Дороговкази у майбутнє" Богдан Гаврилишин, маючи на оці ще в 1979-80 роках оптимальні напрями економічної та соціальної політики для майбутньої незалежної України. Але рекомендації Гаврилишина не помічені патріотичними лідерами УНП...
Тепер про національні інтереси і, головне, національну безпеку.
У цих сферах головний чинник, навколо якого нашаровується все інше, це енергія, це здатність країни забезпечити себе достатньо дешевими енергоресурсами, але не за рахунок політичної залежності від іншої держави і не за рахунок занечищення довкілля.
Чи є це у програмі УНП, як і її опонентів з числа опозиціонерів? Тільки у вигляді загальних декларацій.
А тим часом, Україна, як уже багато років доводять фахівці-геологи, цілком здатна років за п'ять-шість "злізти" з російської газової голки, забезпечивши себе власним газом, паралельно з тим значно збільшивши видобуток нафти.
Проте наразі волання фахівців, схоже, окремо, а діяння (точніше, бездіяльність) патріотів – окремо.
Якщо ж додати, що в програмі УНП відсутні самі поняття "інформаційний імперіалізм" та "постколоніальна культура", говорити про адекватне розуміння загроз національній безпеці України не доводиться.
Отож, чим УНП більш українська у сенсі адекватного розуміння проблем, потреб і завдань розвитку українського загалу? Що, крім ритуальних слів щодо захисту мови та "всього українського", може запропонувати загалові ця партія?
Куди поведе країну у разі входження у владу ця "найпатріотичніша" опозиція? Зрозумілої відповіді немає. Як фактично немає її на рівні не тактики, не сьогодення, а стратегії на майбутнє і від інших провідних опозиційних сил.
Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"
Відповіді
2006.08.15 | Павло
Re: Чи існує в Україні українська опозиція?
Грабовський висловив низку правильних зауважень до програмових документів УНП. А загалом він визнає, що УНП таки єдина українська патріотична партія. Про збір підписів за УПА в Києві він цілком правий, але недоговорює, що за це все керівництво київської міської організації УНП фактично відсторонено від організації. Це справді проблема Костенка - столична парторганізація. Але таких проблемних організацій було більшість ще два роки тому. На сьогодні залишились одиниці. Тим і вирізняється УНП, що аналізує і визнає свої помилки недопрацювання і виправляє їх. Якби лідери партії не дбали про загальноукраїнську справу, а за себе, то з 20 їх сиділо би сьогодні у парламенті статистами і лобістами. Вони тихою сапою очищаються і набирають сили, правда занадто повільно. Найбільша їх проблема, не програмові слова, а зовнішні впливи, що останні роки бють лише по них бо з іншими вже давно розправилися. Загрозою є також зарозумілість їх патріархів, які всигли послужити і КПСС і Кравчуку і Кучмі, а тепер безуспішно штовхають Костенка до донецьких. Але насправді УНП вже виробило самозахист від патріархів і з респектом цивілізовано віддає їм шану без наслідків для партійної розбудови. А донецькі якраз і поважають Костенка за те, що в нього є позиція.УНП справа, БЮТ зліва - це добра перспектива для формування справжньої опозиції, яка не дасть зарватися донецьким і буде стимулювати їх до переформатування у державницьку силу. Зараз донецькі ще самі не знають хто вони, бо в них один критерій: "реванш-власть-деньги?" Це пройде з малими втратами для України, якщо буде координація і вчасна зміна поколінь в УНП і в БЮТ.
2006.08.16 | Боровик
Re: Чи існує в Україні українська опозиція?
Павло пише:> УНП справа, БЮТ зліва - це добра перспектива для формування справжньої опозиції, яка не дасть зарватися донецьким і буде стимулювати їх до переформатування у державницьку силу. Зараз донецькі ще самі не знають хто вони, бо в них один критерій: "реванш-власть-деньги?" Це пройде з малими втратами для України, якщо буде координація і вчасна зміна поколінь в УНП і в БЮТ.
Ви жартуєте?
БЮТ - 20 з гаком відсотків підтримки в суспільстві, а УНП - як кіт наплакав.
Далі - БЮТ має авторитетного лідера, а УНП має лідера який тільки хоче бути авторитетним, але таким вже ніколи не стане.
І взагалі, УНП вже не є політичною силою, а є тільки близьким до особистого проекту пана Костенка.
2006.08.16 | Боррачо
Так і не зрозумів, за що заплатили Грабовському?
Щоби він вилаяв УНП, або похвалив? Бо, здається, ця бесталань не пише матеріалів без замовлення.УНП - "опозиція"? Це сміхота. Добре, хоч каськівську ЖоПу до опозиції не записав.
Наразі справжня українська опозиція - це ліваки поза КПУ та іншої партійної гідоти.
2006.08.16 | eume
ліваки? бугага!..
Боррачо пише:> Щоби він вилаяв УНП, або похвалив?
Грабовський просто виклав своє бачення. Як звичайно.
> Бо, здається, ця бесталань не пише матеріалів без замовлення.
Коли здається, треба хреститися. Але лівакові мабуть не можна... ну значить салютуйте до портрета Че Ґевари чи виконайте ще якийсь лівацький ритуал - голосно побайжате швидкого одужання Фіделю Кастро, наприклад
> УНП - "опозиція"? Це сміхота. Добре, хоч каськівську ЖоПу до опозиції не записав.
Наразі опозиція це БЮТ - у ВР, УНП, "Пора" - поза ВР. Туди ж можна зарахувати й ВО "Свобода" (чому - див. http://www.tiahnybok.info/) Подобаються комусь ці партії чи ні, але це факт життя, підтверджений конкретними заявами і діями.
> Наразі справжня українська опозиція - це ліваки поза КПУ та іншої партійної гідоти.
А що це таке "ліваки" поза КПУ?.. Декілька абсолютно марґінальних угруповань типу марксистів-"робітників" Верника? Скільки вони мають прихильників? Скільки здобули на останніх виборах?
Принаймні, УНП, "Пора" і "Свобода" разом отримали бл. 4% голосів на виборах до ВР і досить поважне представництво у місцевих радах. А де ті ліваки поза КПУ?..
І головне, чим ваші ліваки українські?.. Життя показує, що ліваки звичайно безнаціональні як товариш Троцький.
Зокрема, вас особисто, за моїм враженням з цього форуму, найбільше турбує ситуація в якім-небудь черговім Ґондурасі, котрий заповнює стрічки світових новин.
2006.08.16 | Вертипорох
Павло Мовчан як дзеркало УНП
Хто сумнівається у словах Грабовського, раджу зайти на сайт Верховної Ради і поцікавитися діяльністю колишнього депутата Павла Мовчана (за сумісництвом боса "Просвіти")Хто лінується - скажу сам. Пан Павло за весь час своєї діяльності не подав жодного законопроекту, який би стосувався мови і культури. Його законопроекти чисто "ділові", кажуть люди, що погані хлопці платять за це гроші, невеликі, щоправда, але платять.
А чому - зрозуміло. "Просвіта" отримує щороку з бюджету біля 20 мільйонів на підтримку української мови. І якщо мова стане могутнішою і не потребуватиме підтримки, гроші "Просвіті" припинять видавати.
Контрольне запитання - чи зацікавлений пан Мовчан у тому, щоб українська мова розвивалася?
2006.08.16 | eume
брехня й наклепництво
Вертипорох пише:> Хто сумнівається у словах Грабовського, раджу зайти на сайт Верховної Ради і поцікавитися діяльністю колишнього депутата Павла Мовчана (за сумісництвом боса "Просвіти")
> Хто лінується - скажу сам. Пан Павло за весь час своєї діяльності не подав жодного законопроекту, який би стосувався мови і культури. Його законопроекти чисто "ділові", кажуть люди, що погані хлопці платять за це гроші, невеликі, щоправда, але платять.
На жаль для вас, пане наклепнику, я не полінувався. І переконався, що ви безсоромно оббріхуєте голову "Просвіти" і вводите людей в оману, свідомо розраховуючи на лінивство.
Ось уся законотворча діяльність депутата Павла Мовчана у ВР 4-го скликання (2002-2006):
http://gska2.rada.gov.ua/pls/pt/reports.dep2?PERSON=395&SKL=5
№ 1157 (04.06.2002)
про внесення змін і доповнень до Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (щодо статусу державних телерадіоорганізацій)
№ 1233 (10.09.2002)
про проведення парламентських слухань на тему: "Українська культура: стан та перспективи розвитку" (у листопаді 2002 року)
Став чинним законом: 129-IV
№ 1234 (30.10.2002)
про створення громадської Консультативної ради при Комітеті Верховної Ради України з питань культури і духовності
№ 1269 (19.09.2002)
про основні засади зовнішньої політики та зовнішніх зносин України
№ 2205-1 (01.10.2002)
про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо державної підтримки книговидавничої справи)
№ 2212 (19.09.2002)
про недопущення розпалювання релігійної ворожнечі та застосування сили у міжрелігійних стосунках
№ 2545 (17.12.2002)
про Рекомендації парламентських слухань "Українська культура: стан та перспективи розвитку"
Став чинним законом: 405-IV
№ 3029-1 (18.03.2003)
про внесення змін до статті 3.3.1 Регламенту Верховної Ради України (щодо тривалості виступу при обговоренні)
№ 3182 (03.03.2003)
про спорудження Меморіалу пам'яті жертв Голодоморів в Україні
№ 3336 (11.09.2003)
про проведення парламентських слухань на тему "Духовна криза суспільства і шляхи її подолання" (у листопаді 2003 року)
Став чинним законом: 1206-IV
№ 3348 (07.04.2003)
про Рекомендації парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні"
Став чинним законом: 886-IV
№ 3410 (17.04.2003)
про мови
№ 4118 (05.09.2003)
про необхідність збереження цілісності унікального історико-архітектурного та музейного комплексу Кловський палац (пам'ятка архітектури XVIII століття) - Музей історії м.Києва
Став чинним законом: 1201-IV
№ 4173/П (12.12.2003)
про відхилення проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про Вищу раду юстиції"
№ 4282 (17.10.2003)
про направлення депутатського запиту групи народних депутатів України Президенту України
Став чинним законом: 1233-IV
№ 4476 (09.12.2003)
про парламентські слухання "Масова культура та її вплив на формування національної свідомості" (25 лютого 2004 року)
№ 5024 (15.03.2004)
про відзначення 150-річчя з дня народження видатної української акторки Марії Заньковецької
Став чинним законом: 1836-IV
№ 5215 (03.03.2004)
про відзначення 190-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка
Став чинним законом: 1575-IV
№ 5299 (23.03.2004)
про відзначення 575-річчя першого з'їзду монархів країн Європи, що проходив у м.Луцьку
№ 5546 (20.05.2004)
про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо реклами харчових продуктів державною мовою)
№ 5643 (15.06.2004)
про парламентські слухання "Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації" (6 жовтня 2004)
№ 5682 (23.06.2004)
про відзначення 110-ї річниці з дня народження видатного українського поета Максима Рильського
Став чинним законом: 2071-IV
№ 5709 (10.09.2004)
про парламентські слухання "Про стан національного кінематографу та шляхи подолання кризових явищ у цій сфері" (у жовтні 2004 року)
№ 6198 (28.09.2004)
про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (щодо допомоги по безробіттю)
№ 6455 (23.12.2004)
про проведення парламентських слухань на тему: "Національна кінематографія: стан, проблеми та шляхи їх вирішення" (23 лютого 2005 року)
Став чинним законом: 2335-IV
№ 6456 (10.01.2005)
про проведення парламентських слухань на тему: Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації" (20 квітня 2005 року)
Став чинним законом: 2336-IV
№ 7548 (26.05.2005)
про Рекомендації парламентських слухань "Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації"
Став чинним законом: 2680-IV
№ 7577 (31.05.2005)
про відзначення 410-ї річниці з дня народження славного українського Гетьмана Богдана Хмельницького
Став чинним законом: 2732-IV
№ 7721 (23.06.2005)
про відзначення 130-ї річниці з дня народження видатного українського письменника Спиридона Черкасенка
№ 8127 (09.09.2005)
про внесення змін до Закону "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (щодо бюджетних призначень Вищому адміністративному суду України)
№ 8129 (09.09.2005)
про парламентські слухання "Про збереження історичної забудови та природного середовища м.Києва" (у грудні 2005 року)
№ 8699/П (08.02.2006)
про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення протидії незаконному обігу архівних цінностей
Став чинним законом: 3451-IV
> А чому - зрозуміло. "Просвіта" отримує щороку з бюджету біля 20 мільйонів на підтримку української мови. І якщо мова стане могутнішою і не потребуватиме підтримки, гроші "Просвіті" припинять видавати.
> Контрольне запитання - чи зацікавлений пан Мовчан у тому, щоб українська мова розвивалася?
Це домисли й інсинуації доведеного брехуна, тобто вас.