09/05/2006 | Йосиф Сірка

Гадаю, що дискусія, яка проходить в Україні стовно націоналізму та другої державної свідчить про демократію в Україні, але ж демократія не всім до вподоби, тому починаються всякі “викручування” “перекручування”, щодо цього слова. Одні вважають, що це право все робити, що тобі захочеться, інші вважають, що це обов,язок робити те, що дозволяє закон. Шкода, коли сам політолог не може розібратися у цьому питанні.

Політолог В.Песецький у своїй статті “Мнение русскоговорящего украинца” за 04. 09. 2006 р., що появилася на сторінках “Української Правди”, вдається не до аналізу, чи синтезу накопичених життєвих, чи наукових фактів, але скоріш до пропагандивного методу перекручення фактів. Не знаю у якій Одесі жив пан Песецький у 70-80-х рр., оскільки в ці роки і я бував в Одесі і мені на запитання українською мовою казали - А вьі спросите на человеческом язьіке! Гадаю, що і оце “завалення літературою на українській мові”, яке пан політолог зустрічав в Одесі, дуже перебільшене, оскільки сьогодні потрібно шукати з ліхтарем українську газету чи книжку, а коли б воно було так у 70-80-х, як це пан Валерій з легкого пера написав, то і сьогодні було б легше тут купити українську газету.

Добре, що політолог не вдався до “дискуссии о мощнейшей насильственной украинизации ....в период советской власти”, бо, мовляв, він не був її свідком, але він знає, що вона була “мощнейшей насильственной”. А дарма, бо коли вже згадав українізацію ЗО-х років, то потрібно було б згадати долю всіх причетних до неї і тоді може б автор дійшов до висновків, що ненависть до державної української має глибоке коріння саме в тому часі, коли україномовний робітник або колгоспник був буржуазним націоналістом, а українською інтелігенцією погноїли сибірські ліси, Соловки та Далекий Схід.

Російськомовні громадяни України не творять окремої нації і їм ніхто не забороняє розмовляти російською,чи угорською,чи румунською або якоюсь іншою, справа більш у повазі до мови держави, в якій ти живеш. Сучасний світ настільки перемішаний, що про держави одної національності годі говорити, але світ має повно зразків, як люди різного національного походження живуть в одній державі, вживають одну мову вдома, у своїй громаді, а іншу у праці, в школі – державну.
В Канаді живе безліч етнічних груп, які мають навіть свої школи, але англійська та в провінції Квебек французька мови є обов,язковими для всіх – в англомовних провінціях всі вузи викладають англійською,а в провінції Квебек – французькою.
У США, де також існують різні етнічні групи, які мають і свої школи, панує одна державна мова, хоч вдома люди спілкуються різними мовами (зокрема в південних стейтах – іспанською).

Україна повинна приглядатись до молодих держав, які мають різні етнічні групи.
Можна приглянутись до найближчих сусідів - Словаччини, де живуть різні етнічні групи, які мають і свої школи, але державна словацька мова не підлягає сумніву, те саме можна ствердити і про Румунію.

Я вважаю, що найкращим прикладом для України повинен стати Ізраїль, який теж рахується ще молодою державою. Тут, коли брати процентне відношення до тих, хто вважає єврит рідною мовою і тих, хто російськомовний, дуже велике, але ви не маєте найменших шансів потрапити у Кнесет, не знаючи державної мови! І ніхто із російськомовних громадян Ізраїлю не вимагає другу державну, але замість того пильно вивчають еврит. Гадаю, що саме Ізраїль повинен би стати прикладом для політиків в Україні, які за 15 років у незалежній державі не зуміли вивчити державну мову, отримуючи державну платню!

Я вважаю, що питання російськомовних в Україні штучно роздмухують, оскільки російську мову всюди вживають, її ніхто не переслідує, в газетних кіосках важко знайти українську газету (не тільки в Одесі), але, надаючи привілеїв російськомовним, будуть ображені інші етнічні групи, бо ж російськомовні не повинні бути громадянами іншої категорії. Зрештою, російськомовне населення України вже тим має привілей, що має майже бесплатно російські газети, журнали, книги, яких інші національності, включно з українцями, не мають – вони змушені платити за свої книги високі ціни! Крім того, якщо російськомовні в Ізраїлі можуть вивчити єврит, то чому “братньомовні” в Україні не можуть вивчити української, якою говорили їхні діди або прадіди!?.

В Росії, де живуть більші етнічні групи, панує державна мова, то чому і в цього “братнього” сусіда не взяти приклад!? Демократія не тільки допомагає, вона також зобов,язує, а народна мудрість каже: Коли ти між воронами живеш, то й по- воронячому крякай! Між іншим, демократія – це і повага, саме поваги до української мови і бракує у декотрих її громадян і тому потрібно приглядатимь до сусідів, до інших країн і запозичувати від них для себе те, що корисне для суспільства, для держави! Учитись ніколи не пізно, то вчімось від Ізраїлю поважати і любит своє!

Торонто, 5.9.2006 р.