09/14/2006 | bu

Дивно! Але перша цікава фішка на захист двомовності, і де? у Донія!!!!
Щось в КПУ явно відбувається...


Петро Симоненко: «Консервація нинішнього стану мовної політики в Україні призведе до вибуху етнотротилу!»


Питання мови знову набуває актуальності. Початок нового політичного сезону показав, що тема введення російської мови як другої державної не вичерпана з підписанням Універсалу національної єдності...

Питання мови знову набуває актуальності. Початок нового політичного сезону показав, що тема введення російської мови як другої державної не вичерпана з підписанням Універсалу національної єдності. Одним з «останніх могікан» у захисті двомовності є Комуністична партія. Своїм баченням шляхів вирішення цієї проблеми поділився з нами лідер українських комуністів Петро Симоненко.



Петре Миколайовичу, на вашу думку, чи має бути зняте з політичного порядку денного «мовне питання»? Адже не секрет, що саме проблема «двомовності» розколює Україну.

- Не «двомовність» розколює Україну, а її відсутність. Так, мовна тема вже сама по собі є дискредитованою. Хто лишень нею не спекулює: і лівацькі маргінали, і праві блазні, і навіть деякі впливові політичні партії. Проте всі їхні потуги зводяться до декларацій, а мовне питання оговорюється в порожніх дискусіях. Лише наша партія серйозно б’є тривогу, адже затягування вирішення порушеної проблеми реально загрожує національній безпеці України.

Не секрет, що українське суспільство етнічно та культурно неоднорідне. Проблема, однак, не в етнічному розмаїтті (це є нормою сучасного світу, який, хочемо ми чи ні, глобалізується), а в тому що "російськомовних" громадян в Україні навіть більше, ніж "україномовних".

Російськомовні громадяни, часто-густо, сприймаються "мовними опонентами", як своєрідна "п'ята колона". У свою чергу, корінне російськомовне населення України, переживши первісний шок обвинувачень у чужинстві, до певного часу зайняло вичікувальну позицію. Потрібно бути дуже наївним, щоб не розуміти: подібна вичікувальна позиція - явище тимчасове і питання лише в тому, скільки часу мине, поки вона стане протилежною - активно наступальною.

Найбільший дискомфорт таке населення відчуває на соціально-професійному рівні. Це те, що політологи називають "вимушеністю" використання мови. Мовний «дискомфорт» з часом перетворився на соціально вибухонебезпечну суміш – такий собі етнотротил! Потрібно лише активувати детонатор, щоб він вибухнув.


Побутує думка, що саме єдина державна мова є стрижнем формування нації. Навіть у полікультурних США найближчим часом з’явиться державна мова – англійська…


- На дворі - ХХІ століття і давайте не будемо використовувати термінологію, яка була актуальною десь на початку ХХ. Є дві концепції формування нації: перша – етнічна, яка несе в собі загрозу апартеїду; друга – формування політичної нації, де мовна проблема має бути розв’язана демократичним шляхом, враховуючи права та свободи громадян. Власне, останнє ми і пропонуємо реалізувати через Референдум.


Давайте повернемося до мовного питання. Російськомовне населення, яке Ви визначили як корінне, вже багато років проживає в Україні і йому ніхто не заважав вивчити українську мову…


- Слушне запитання. Але чи можна звинувачувати у тому пересічного громадянина? Хіба його провина, що він народився у російськомовному середовищі (що стосується Сходу та Півдня України). Більш того, держава протягом усього періоду незалежності вперто ігнорувала мовне розмаїття, створювала суспільно-непривабливий образ двомовності.

В Україні немає людей, що взагалі не розуміють українську або російську мову. Тому в соціокультурному плані "україномовні " і "російськомовні" групи населення є в значній мірі абстракціями.

У тому, що окремі громадяни України не знають державної мови, вина самої держави. Тобто влади і її офіційної політики, що не популяризує мову. Процес розширення ареалу використання української мови необхідно проводити природними, еволюційними, а не революційними методами (за допомогою системи дошкільної і шкільної освіти, курсів підвищення кваліфікації та інше). Влада протягом десяти років веде жорстку боротьбу із "засиллям" ефірної і друкованої продукції російською мовою. Замість того, щоб створювати сприятливий клімат для україномовного друкарства, влада відкрила двері найгіршим зразкам західної мас та поп культури.



Але ж сучасна друкована україномовна література не витримує конкуренції з дешевою російською книгою, вже не кажучи про панування російськомовного ефіру на радіо та телебаченні.


- Це і є підтвердженням недолугої державної мовної політики. Багато слів і відсутність діла. Погляньте на ту ж Росію. Щорічно в Росії тільки книг російською мовою друкують на суму від 1 до 1,5 млрд. доларів. В 2005 р. на програми розвитку української мови було витрачено аж 30 млн. гривень (5,5 млн. доларів). Тому, в першу чергу, варто вести мову про певні зміни в оподаткуванні. Через надмірні стягнення видання в Україні україномовної літератури є менш прибутковим, аніж російськомовної в Росії.

Є претензії і до якості продукту. Дублюванням українською мовою російськомовних програм та низькопробних західних фільмів справу не вирішиш. Мильні опери, якого б виробництва вони не були: мексиканського, бразильського чи російського, не можуть бути культурним взірцем. Так само американські бойовики чи порнографія не сприяють вихованню української молоді. Потрібна системна політика, спрямована на захист традиційних цінностей, виховання справжнього патріотизму та утвердження демократичних ідей.


Введення російської мови як другої державної може остаточно «добити» українську мову і жодні податкові стимули їй вже не допоможуть…


- Я не поділяю такого песимістичного прогнозу. Українську мову, як і російську, в Україні доб’є безграмотність.

Російська мова поступово витісняється з навчального процесу, а грамотність російськомовних школярів катастрофічно знижується. Діти пишуть із грубими помилками, не можуть правильно побудувати текст. Адже не можна навчитися грамотно писати, якщо не читаєш. Зниження грамотності стосується й україномовних дітей, які вивчають предмет «російська мова», у школах. На побутовому рівні українська мова виявилася засміченою русизмами, а російська наситилася українізмами. Більше того, багато дітей взагалі не знають російської мови, невже це робить їх більш «європейськими»?

Деякі експерти говорять про такий культурний феномен як «українська російська мова», який лише віддалено нагадує літературну мову. Феномен суржика виник не від русифікації, а від недосконалості мовної освіти, неповноцінного знання української та російської мов. Суржик сам по собі є продуктом кризи освіти. З часом цей «новояз» залишить від мови Котляревського і Шевченка, як і від мови Пушкіна і Достоєвського, одні загальні назви.

Коли Ви говорили про загрози національній безпеці, то мали на увазі суржик?


- І суржик теж! Однак я хотів би вказати і на інші проблеми. Зокрема, зволікання з наданням російській статусу другої державної мови суперечить європейському вибору України.

Україна, вступивши до Ради Європи, взяла на себе зобов’язання щодо виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Справжнє національне відродження, побудова європейської України не може ґрунтуватися на принципах «мовного ізоляціонізму».

Також українська влада, проводячи нинішню мовну політику, провокує певні сили в Росії спекулювати на даній проблемі та створювати несприятливий політичний клімат для нормалізації українсько-російських відносин. Ми закладаємо «гуманітарну бомбу» у відносинах з Росією, це також позначається й на економіці.

Проте найголовніше – це зменшення кількості носіїв літературної мови, що призводить до морального зубожіння всього народу. На місце традиційних цінностей, моральних установок та патріотизму приходять чужинські стандарти. Втрачаються моральні орієнтири, що поєднують людину зі своїм народом, підривається ціннісна база.


Чи буде сенс знати українську мову, якщо російська стане державною? Який спонукальний мотив може бути у російськомовних?


- Майбутнє своїх дітей в Україні російськомовні громадяни пов’язують із знанням української мови. Соціологічні дослідження вказують на те, що українській мові ніщо не загрожує, за винятком «удушення ура-патріотизмом». Не зважаючи на ці обставини, майже всі російськомовні (у тому числі етнічні росіяни) у Львові, Києві та Донецьку (96%, 91% та 89%) вважають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. Чим не аргумент для войовничих захисників «єдиномовності»!?


Питання не в цьому. Чи не поглибиться розкол суспільства на російськомовних та україномовних? Це проблема національної ідентифікації, з якої витікають і зовнішньополітичні орієнтації населення. Знову постане вибір: Європа чи Євразія.


- Це не вибір народу України. Це міф, який штучно підтримується псевдопатріотами. Практика свідчить, що в більшості випадків як етнічні росіяни, так і в цілому російськомовне населення ідентифікує себе повноправними громадянами України, а не представниками якоїсь "російської діаспори". Винятком є хіба що малочисельні прихильники шовіністичних організацій.

Російськомовні українці і, навіть, етнічні росіяни, знаходять у собі та своїх ближніх сотні особливостей та психологічних рис, які відрізняються від їх російських росіян. Це те, що називається відчуттям спільної історичної долі народу України.

А наш геополітичний вибір повинен ґрунтуватися на тому, що Україна має бути суб’єктом інтеграційних процесів, а не сировинним придатком.


Тож який вихід пропонує КПУ?


- Єдиним демократичним виходом із цієї ситуації є конституційне закріплення в Україні двомовності, яка історично склалася і є для нас природною. Тим самим буде забезпечена можливість вільного розвитку української і російської (поряд з іншими) культур. Тому, на нашу думку, потрібна реформа державної мовної політики. Необхідно найближчим часом внести зміни до ст.10 Конституції України, яка зараз проголошує українську мову єдиною державною, а російську - мовою національної меншини.

Ви маєте конкретний план дій? І як це узгоджується з підписаним Універсалом національної єдності?


- Так, ми маємо розроблену програму реформування мовної політики, яка ґрунтується на довірі й повазі до будь-якої мови та її носіїв, а не через накази та примушування. Компартія виступає за створення умов і заохочення громадян до вивчення державної мови, але ми категорично проти примусової українізації чи русифікації. Ми пропонуємо розробити систему заохочення держслужбовців на Сході до вивчення та використання української, а на Заході – російської!!! Наша програма передбачає державну підтримку україномовного книговидання, але не придушення податками російськомовного, контроль за чистотою мови на державному ТБ, замість викручування рук недержавним, як це зараз робить керівництво Нацради з питань телебачення та радіомовлення.

Що ж до Універсалу, то Компартія чітко заявила, що не поступиться своїми принципами заради політичної кон’юнктури. Ми не відмовлялися і не відмовимося від принципу забезпечення прав та свобод громадян на вільне користування рідною мовою. Більше того, ми вважаємо, що саме конституційно закріплена двомовність є тим запобіжником, який дозволить вирішити не тільки мовну, а й багато інших проблем в Україні, не дасть вибухнути етнотротилу!


Іншими словами, Ви підніматимете це питання на черговій сесії Верховної Ради?


- Обов’язково.