Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
09/18/2006 | Сергій Грабовський
У славнозвісних “Польових дослідженнях з українського сексу” лірична героїня Оксани Забужко спересердя зронила фразу, що за нею – національна першість за кількістю українізованих койко-місць. Мовляв, мужики весь час не ті траплялися, от і доводилося на здибанки тягати, блін, Грушевського і замість поцілунків займатися політпросвітою у найнезручніший момент. Але ж – успішно... Я маю на увазі політпросвіту, бо з особистим життям у ліричної героїні “Польових досліджень” якось не дуже склалося. Хоча зовсім не внаслідок “українізації у ліжку”: цій героїні пощастило врешті-решт знайти “щирого” українця, і саме він виявився найбрутальнішим та найнепридатнішим до вживання у приватному житті.
Але я не про “Польові дослідження”. І, власне, не зовсім про секс. Я – про реальну українізацію. Чи, що майже те саме, про запобігання повзучій деукраїнізації. Іншими словами, про жінок.
...Жили собі три сестри з інтелігентної сім‘ї. Одна із їхніх бабусь свого часу співала у хорі київської “Просвіти”, а яке прізвище носила інша їхня бабуся, я вам не скажу. Досить і того, що це прізвище є в усіх підручниках української історії ХХ століття. Одне слово, спадкові українські буржуазні націоналісти, дивом зацілілі в радянські часи. Ясна річ, що у цій сім‘ї вдома всі розмовляли українською мовою, - у брежнєвсько-сусловські часи, між іншим. І що ж далі? Старша сестра так і залишилася неодруженою, дві інші вдало вийшли заміж, народили дітей, і... правильно, перейшли у сім‘ях на спілкування російською мовою. І це попри те, що їхні чоловіки за потреби вільно говорять українською, попри те, що всі вони великим гуртом “відбули” Майдан, попри голосування на виборах щонайменше за Рух (раніше), “Нашу Україну”, БЮТ та УНСО Юрія Шухевича (це 2006 року), попри знайомство з ледь чи не всіма новинками української літератури. Але вдома “робоча” мова все одно російська. Точніше, та, яку з певною мірою умовності можна назвати російською...
Прошу зрозуміти мене вірно: для мене мова приватного спілкування людини – далеко не головна її якість. От відверта українофобія, коли персонаж виявляє зневагу до української мови та культури – це вже зовсім інше. Але і вважати нормальною описану вище ситуацію я теж не можу. Тим більше, якби йшлося про одиночні випадки. Та ні – спостерігаючи і своїх ровесників, і молодше покоління, беруся стверджувати, що практично в усіх випадках пара “україномовна дівчина” та “російськомовний хлопець” (ці терміни, ясна річ, несуть певну міру умовності, та й ідеться лише про “гнилу інтелігенцію”) у приватному спілкуванні завжди перетворюються “російськомовних коханців”, а далі, якщо до цього дійде, - на “російськомовне подружжя”. Знаю єдиний виняток, і то відносний: коли “хатньою” мовою залишилася російська, але чоловік-одесит швидко опанував українську мову для “політичного”, “публічного” спілкування, і це було не чимось показним, а щирим, сказати б, екзистенційно йому, саме йому особисто потрібним кроком.
На відміну від суперпатріотів, я переконаний, що нація ніколи не зводилася і не зводиться до мови. І певна національна належність не вимірюється мовою, взятою окремо від усього іншого. Але ж нація неможлива без мови. Тим більше – нація, яка намагається спертися на ноги у постколоніальній, посттоталітарній та постгеноцидній країні (чи багато подібних є у світі?). Справедливо сказав Гайдеґґер: “Мова – це Дім буття”. Можливо, це якісь особисті комплекси, можливо, це постколоніальний синдром, але не дуже мені затишно у Домі буття, цеглинками якого є “подавляющее большинство” та “победа” (“по-беде”). Я розумію, що це історія наклала свій відбиток на російську мову, що це сліди ще Івана Грозного та Петра Першого, але, з іншого боку, досі залишається відкритим питання, чи можна взагалі на ґрунті російської культури побудувати щось краще, ніж імперський авторитаризм, не кажучи вже про відверто тоталітарні чи чорносотенні проекти. Та й офіційні норми цієї мови мене особисто не завжди влаштовують. Скажімо, нам вперто тлумачать, що не можна сказати по-російськи “в Украине”, тільки “на Украине”, тим часом як Олександр Герцен (той самий, котрий насправді ніколи не кликав Русь до сокири) 150 років тому спокійно писав: “Графиня N. поехала в Украину”. Так чи інакше, мені справді затишно тільки у властиво українському Домі буття, і, думаю, не тільки мені, а і багатьом тим дівчатам, котрі змінили мову приватного спілкування, а відтак – і мову, якою говорять чи заговорять їхні діти.
А це значить, що український Дім буття й надалі руйнуватиметься.
У чому ж причина? Можливо, українська мова не надто придатна для глибоко інтимного спілкування, можливо, саме цей її “вимір” не сприймається російськомовною публікою? Але ж ні – щодо цього є авторитетне свідоцтво Володимира Маяковського:
“Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного “Слышишь”?!
Я немало слов придумал вам,
Ввзвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово “чуешь”.
Може, українська мова недостатньо розвинена і нездатна висловити всі обсяги людського існування? Проте ще за часів Лесі Українки такі інвективи вважалися недоречними. У чому ж тоді причина того, що лірична героїня Оксани Забужко виявилася ледь не самотньою у своїх героїчних зусиллях українізації койко-місць?
Не буду заглиблюватися у постколоніальний дискурс (переконаний, що він може дати чимало цікавого і в цьому плані), скажу про інше: можливо, описане вище відбувається з інтелігентними українськими дівчатами саме тому, що вони інтелігентні й українські? Що у своїх родинах привчені до того, щоб завжди йти назустріч іншим, щоб поступатися близьким людям, щоб враховувати їхні звички? А, крім того, - що українська жінка, чи, принаймні, більшість цих жінок, завжди славилися як поступливі, лагідні та добрі істоти?
Можливо, надто поступливі та лагідні, якщо врахувати репутацію українських рабинь у минулому та секс-пролетарок у сьогоденні. І – плюс факт сучасної добровільної сексуально-сімейно зумовленої деукраїнізації.
І це стосується не тільки підрадянських українок: он Катерина Чумаченко, схоже, так і не наважилася змусити свого чоловіка добре вивчити літературну мову, щоб замістити нею хоружівський суржик.
Шановні пані і панове, а особливо панянки, я нікого ні до чого не закликаю, а просто констатую факти і даю їм власну, з позиції своїх переконань, інтерпретацію, на що маю конституційне право. Так от, повторюся ще раз: без отих самих сакраментальних “койко-місць” добудова української нації зазнає серйозних труднощів, оскільки питомо україномовне населення і далі скорочуватиметься, особливо серед інтелігенції. А нація – це не форма носу, а передусім спільнота вільних громадян конкретної країни, об‘єднаних спільним проектом майбутнього і спільним баченням буття. Нація – це не слухняні вірнопіддані влади, а ті, хто цю владу конструює і змушує служити собі. Тому надто багатьом у нас в країні треба, щоб нація такі і не доформувалася, щоб на її місці була “соціальна каша”.
Отож найкоротший шлях до справжньої України лежить через ліжко. Те, у якому вам ніжно прошепочуть: “Чуєш?..”
Але я не про “Польові дослідження”. І, власне, не зовсім про секс. Я – про реальну українізацію. Чи, що майже те саме, про запобігання повзучій деукраїнізації. Іншими словами, про жінок.
...Жили собі три сестри з інтелігентної сім‘ї. Одна із їхніх бабусь свого часу співала у хорі київської “Просвіти”, а яке прізвище носила інша їхня бабуся, я вам не скажу. Досить і того, що це прізвище є в усіх підручниках української історії ХХ століття. Одне слово, спадкові українські буржуазні націоналісти, дивом зацілілі в радянські часи. Ясна річ, що у цій сім‘ї вдома всі розмовляли українською мовою, - у брежнєвсько-сусловські часи, між іншим. І що ж далі? Старша сестра так і залишилася неодруженою, дві інші вдало вийшли заміж, народили дітей, і... правильно, перейшли у сім‘ях на спілкування російською мовою. І це попри те, що їхні чоловіки за потреби вільно говорять українською, попри те, що всі вони великим гуртом “відбули” Майдан, попри голосування на виборах щонайменше за Рух (раніше), “Нашу Україну”, БЮТ та УНСО Юрія Шухевича (це 2006 року), попри знайомство з ледь чи не всіма новинками української літератури. Але вдома “робоча” мова все одно російська. Точніше, та, яку з певною мірою умовності можна назвати російською...
Прошу зрозуміти мене вірно: для мене мова приватного спілкування людини – далеко не головна її якість. От відверта українофобія, коли персонаж виявляє зневагу до української мови та культури – це вже зовсім інше. Але і вважати нормальною описану вище ситуацію я теж не можу. Тим більше, якби йшлося про одиночні випадки. Та ні – спостерігаючи і своїх ровесників, і молодше покоління, беруся стверджувати, що практично в усіх випадках пара “україномовна дівчина” та “російськомовний хлопець” (ці терміни, ясна річ, несуть певну міру умовності, та й ідеться лише про “гнилу інтелігенцію”) у приватному спілкуванні завжди перетворюються “російськомовних коханців”, а далі, якщо до цього дійде, - на “російськомовне подружжя”. Знаю єдиний виняток, і то відносний: коли “хатньою” мовою залишилася російська, але чоловік-одесит швидко опанував українську мову для “політичного”, “публічного” спілкування, і це було не чимось показним, а щирим, сказати б, екзистенційно йому, саме йому особисто потрібним кроком.
На відміну від суперпатріотів, я переконаний, що нація ніколи не зводилася і не зводиться до мови. І певна національна належність не вимірюється мовою, взятою окремо від усього іншого. Але ж нація неможлива без мови. Тим більше – нація, яка намагається спертися на ноги у постколоніальній, посттоталітарній та постгеноцидній країні (чи багато подібних є у світі?). Справедливо сказав Гайдеґґер: “Мова – це Дім буття”. Можливо, це якісь особисті комплекси, можливо, це постколоніальний синдром, але не дуже мені затишно у Домі буття, цеглинками якого є “подавляющее большинство” та “победа” (“по-беде”). Я розумію, що це історія наклала свій відбиток на російську мову, що це сліди ще Івана Грозного та Петра Першого, але, з іншого боку, досі залишається відкритим питання, чи можна взагалі на ґрунті російської культури побудувати щось краще, ніж імперський авторитаризм, не кажучи вже про відверто тоталітарні чи чорносотенні проекти. Та й офіційні норми цієї мови мене особисто не завжди влаштовують. Скажімо, нам вперто тлумачать, що не можна сказати по-російськи “в Украине”, тільки “на Украине”, тим часом як Олександр Герцен (той самий, котрий насправді ніколи не кликав Русь до сокири) 150 років тому спокійно писав: “Графиня N. поехала в Украину”. Так чи інакше, мені справді затишно тільки у властиво українському Домі буття, і, думаю, не тільки мені, а і багатьом тим дівчатам, котрі змінили мову приватного спілкування, а відтак – і мову, якою говорять чи заговорять їхні діти.
А це значить, що український Дім буття й надалі руйнуватиметься.
У чому ж причина? Можливо, українська мова не надто придатна для глибоко інтимного спілкування, можливо, саме цей її “вимір” не сприймається російськомовною публікою? Але ж ні – щодо цього є авторитетне свідоцтво Володимира Маяковського:
“Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного “Слышишь”?!
Я немало слов придумал вам,
Ввзвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово “чуешь”.
Може, українська мова недостатньо розвинена і нездатна висловити всі обсяги людського існування? Проте ще за часів Лесі Українки такі інвективи вважалися недоречними. У чому ж тоді причина того, що лірична героїня Оксани Забужко виявилася ледь не самотньою у своїх героїчних зусиллях українізації койко-місць?
Не буду заглиблюватися у постколоніальний дискурс (переконаний, що він може дати чимало цікавого і в цьому плані), скажу про інше: можливо, описане вище відбувається з інтелігентними українськими дівчатами саме тому, що вони інтелігентні й українські? Що у своїх родинах привчені до того, щоб завжди йти назустріч іншим, щоб поступатися близьким людям, щоб враховувати їхні звички? А, крім того, - що українська жінка, чи, принаймні, більшість цих жінок, завжди славилися як поступливі, лагідні та добрі істоти?
Можливо, надто поступливі та лагідні, якщо врахувати репутацію українських рабинь у минулому та секс-пролетарок у сьогоденні. І – плюс факт сучасної добровільної сексуально-сімейно зумовленої деукраїнізації.
І це стосується не тільки підрадянських українок: он Катерина Чумаченко, схоже, так і не наважилася змусити свого чоловіка добре вивчити літературну мову, щоб замістити нею хоружівський суржик.
Шановні пані і панове, а особливо панянки, я нікого ні до чого не закликаю, а просто констатую факти і даю їм власну, з позиції своїх переконань, інтерпретацію, на що маю конституційне право. Так от, повторюся ще раз: без отих самих сакраментальних “койко-місць” добудова української нації зазнає серйозних труднощів, оскільки питомо україномовне населення і далі скорочуватиметься, особливо серед інтелігенції. А нація – це не форма носу, а передусім спільнота вільних громадян конкретної країни, об‘єднаних спільним проектом майбутнього і спільним баченням буття. Нація – це не слухняні вірнопіддані влади, а ті, хто цю владу конструює і змушує служити собі. Тому надто багатьом у нас в країні треба, щоб нація такі і не доформувалася, щоб на її місці була “соціальна каша”.
Отож найкоротший шлях до справжньої України лежить через ліжко. Те, у якому вам ніжно прошепочуть: “Чуєш?..”
Відповіді
2006.09.19 | Мірко
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
На жаль наші національні патріоти на це кажуть -почекай мила, до чергових виборів-. -А до того часу не розгойдуймо човен-. -Чуєш?-В них безмежна терпеливість, як повчав мене торік один МС. Чекають сонця на ту росу.
2006.09.19 | Михайло Свистович
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Мірко пише:>
> В них безмежна терпеливість, як повчав мене торік один МС. Чекають сонця на ту росу.
От ітльки той МС постійно у русі, щось робить, не сидить на місці, а Ваша нетерплячість проявляється хіба що на цьому форумі.
2006.09.19 | Мірко
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Михайло пише>От ітльки той МС постійно у русі, щось робить, не сидить на місці,<
Дякувати Богу! А то сподівався що чекатимете знов на слідуючі вибори.
>а Ваша нетерплячість проявляється хіба що на цьому форумі.<
Нетерплячи чекав щоби такі як Ви перестали терпеливо чекати на якісь чудотворні майбутні вибори. Скажіть - що легше робити вам сьогодні що немогли робити торік?
2006.09.20 | Михайло Свистович
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Мірко пише:> Михайло пише
> >От ітльки той МС постійно у русі, щось робить, не сидить на місці,<
>
> Дякувати Богу! А то сподівався що чекатимете знов на слідуючі вибори.
Навіть чекаючи на вибори, я не сиджу на місці. А Ви?
>
> Нетерплячи чекав щоби такі як Ви перестали терпеливо чекати на якісь чудотворні майбутні вибори.
А Ви не чекайте нічого від інших, а робіть щось самі.
>
> Скажіть - що легше робити вам сьогодні що немогли робити торік?
Нічого. Бо вибори ми програли.
2006.09.19 | Shooter
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Сергій Грабовський пише:> спостерігаючи і своїх ровесників, і молодше покоління, беруся стверджувати, що практично в усіх випадках пара “україномовна дівчина” та “російськомовний хлопець” (ці терміни, ясна річ, несуть певну міру умовності, та й ідеться лише про “гнилу інтелігенцію”) у приватному спілкуванні завжди перетворюються “російськомовних коханців”, а далі, якщо до цього дійде, - на “російськомовне подружжя”. Знаю єдиний виняток, і то відносний: коли “хатньою” мовою залишилася російська, але чоловік-одесит швидко опанував українську мову для “політичного”, “публічного” спілкування, і це було не чимось показним, а щирим, сказати б, екзистенційно йому, саме йому особисто потрібним кроком.
Я знаю ще один виняток, коли україномовний хлопець (галичанин) та російськомовна дівчина (киянка) стали україномовною сім'єю.
Не виключаю також, що ще одна пара (в свій час - достатньо медіально відома) - україномовний хлопець (галичанин) та російськомовна дівчина-євреейка (киянка) також стали україномовною сім'єю.
В Києві це абсолютно не проблема. І з власних спостережень: якщо будете говорити з російськомовним киянином/киянкою українською, він/вона або відразу, або за 5 хв. перейде на українську (більшість).
2006.09.19 | Михайло Свистович
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Shooter пише:>
> Я знаю ще один виняток, коли україномовний хлопець (галичанин) та російськомовна дівчина (киянка) стали україномовною сім'єю.
Я знаю купу таких виянтків, коли сім"ї, в яких були навіть не галичани і не кияни (і навіть не всі українці) ставали україномовними.
2006.09.19 | Shooter
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Михайло Свистович пише:> Shooter пише:
> >
> > Я знаю ще один виняток, коли україномовний хлопець (галичанин) та російськомовна дівчина (киянка) стали україномовною сім'єю.
>
> Я знаю купу таких виянтків, коли сім"ї, в яких були навіть не галичани і не кияни (і навіть не всі українці) ставали україномовними.
Треба про це терміно повідомити Грабовському
2006.09.19 | Illia
А Грабовський то і не знає.
Я чув онду фразу на Майдані десь рік тому.Пара хлопців підійшла до пари дівчат і почали розмову (залицялися) українською.
На що дівчата відповіли: "Ми нє разгаваріваєм с рєбятамі каториє гаварят на украінскам".
Мова у хлопців була не погана і виглядали вони нормально. Та й баришні, принаймні на вигляд, були не повні дурепи (хоча я не певний
2006.09.19 | AK
А може перш ніж перейматися, якою мовою говорять у сім'ї,
слід подумати як повернути українську мову на вулиці Києва та інших великих міст.Все-таки мова всередині сім'ї - питання суто особисте, а от мова на вулицях (в магазинах, банках, кав'ярнях) частина суспільного життя.
Скільки у Києві таких, хто вдома говорить українською, а вийшовши на вулицю переходить на російську, ТОМУ ЩО "так прінято"? Скільки підлітків, які навчаються українською мовою та спілкуються з батьками і/або бабусями-дідусями українською, з ровесниками розмовляють майже виключно російською?
Знайомиться майбутнє подружжя у молодіжному середовищі, де панує російська, звикають спілкуватись між собою російською, от і стають російськомовною сім'єю.
Отже причина - панування російської мови на вулицях великих міст (навіть тих, де більшість населення вважає рідною українську мову).
Мені здається, що цим питанням варто було б зайнятись і подумати, що тут можна було б зробити.
2006.09.19 | Illia
Згоден.
Не раз в маршрутці спостерігав.Їде дівчина і розмовляє по телефону гарною українською. Закінчує розмову і просе водія "астанавіте на астановке". Хоча водій теж розмовляє українською і вона це знає, бо чула як він відповідав.
Чим це пояснити?
2006.09.19 | ОРИШКА
Извините, меня немножко удивляет
выбор тем, которые обсуждаются сейчас наиболее активно. Как-то непривычно.Ну, может у меня сегодня радикальное настроение. Еще раз извините. Может, я чего-то не понимаю
2006.09.19 | Illia
Re: Извините, меня немножко удивляет
Радикальні теми обговорювати нема сенсу. Або їм вже обсмоктали, або ...а який сенс їх обговорювати? просто потренуватись ?
Тут колись піднімалась тема про "святкування" 22-го листопада. Тема загнулась. Всі одговорення ні до чого не привели. 22-го нічого не буде. І майже так само з усім іншим
2006.09.19 | ОРИШКА
Re: Извините, меня немножко удивляет
Та я як раз мала на увазі правову оцінку швидких та багаточисельних дій уряду, "Люсиного мужа" та законотворення піпітатів.Я уособлюю величезну частину читачів Майдану, не дуже обізнаних з правом, тому цікаво - чи йде процес законним шляхом, чи повинна я поважати цей уряд та примьера за неуклінні танці в межах закону.Як ми можемо знати?
Хоча - я вибачаюсь, може, карту рву.
2006.09.19 | AK
Тєма важная і актуальная
Але обговорювати її було б зручно в іншій гілці.2006.09.19 | Мірко
Re: Извините, меня немножко удивляет
Оришка пише>Извините, меня немножко удивляет выбор тем, которые обсуждаются сейчас наиболее активно.<
Дзвонити не буду. Числа не маю.
Якщо тема про ліжко не до смаку -
>Как-то непривычно.<
Можна звикнути де інде.
>Ну, может у меня сегодня радикальное настроение.<
Поти обливають?
>Еще раз извините.<
Та вже раз пояснював, числа не маю!
>Может, я чего-то не понимаю<
А може я?
2006.09.19 | ОРИШКА
Re: Извините, меня немножко удивляет
Обидва. Обоє рябоє. Який їхав - таку й здибав, але хто в ліс - а хто по дрОва.Загубились душі в темах з ліжечком і без.
2006.09.20 | Хвізик
ой-йой! виявляється, грабовський правий
2006.09.19 | AK
Re: Згоден.
Illia пише:> Не раз в маршрутці спостерігав.
> Їде дівчина і розмовляє по телефону гарною українською. Закінчує розмову і просе водія "астанавіте на астановке". Хоча водій теж розмовляє українською і вона це знає, бо чула як він відповідав.
> Чим це пояснити?
Звичкою. Більшість киян (та більшості інших великих міст) просто звикли розмовляти у громадських місцях російською.
Може б варто було подумати, як змінити цю ситуацію? Адже тут щось змінити може лише громадянське суспільство, ніякий, навіть найкращий, президент чи уряд тут нічого не вдіють.
2006.09.19 | Хвізик
Re: Згоден.
> Може б варто було подумати, як змінити цю ситуацію?тільки особистим прикладом
2006.09.19 | AK
Re: Згоден.
Хвізик пише:> тільки особистим прикладом
Так, у першу чергу, але не менш важливо переконати якомога більшу кількість людей перейти на рідну мову у громадських місцях.
Потрібні якісь цілеспрямовані акції.
2006.09.19 | Михайло Свистович
Re: Згоден.
Illia пише:> Не раз в маршрутці спостерігав.
> Їде дівчина і розмовляє по телефону гарною українською. Закінчує розмову і просе водія "астанавіте на астановке". Хоча водій теж розмовляє українською і вона це знає, бо чула як він відповідав.
> Чим це пояснити?
Комплексом меншовартості
2006.09.19 | AK
Питання до Вас, пане Михайле
Михайло Свистович пише:> Illia пише:
> > Не раз в маршрутці спостерігав.
> > Їде дівчина і розмовляє по телефону гарною українською. Закінчує розмову і просе водія "астанавіте на астановке". Хоча водій теж розмовляє українською і вона це знає, бо чула як він відповідав.
> > Чим це пояснити?
>
> Комплексом меншовартості
То може варто попрацювати над подоланням цього комплексу?
Чи вважаєте Ви цю тему актуальною?
Якщо почати розкрутку якоїсь акції на цю тему, то чи візьмете ви участь у цій розкрутці і власте у акції?
У мене є пара ідей, що можна зробити.
2006.09.19 | Михайло Свистович
Re: Питання до Вас, пане Михайле
AK пише:>
> То може варто попрацювати над подоланням цього комплексу?
Варто
>
> Чи вважаєте Ви цю тему актуальною?
Вважаю
> Якщо почати розкрутку якоїсь акції на цю тему, то чи візьмете ви участь у цій розкрутці і власте у акції?
Ні, бо, по-перше, не знаю, як це зробити, по-друге, завантажений іншими справами по самі вуха.
> У мене є пара ідей, що можна зробити.
То оприлюдніть їх тут, може хтось більш вільний долучиться
2006.09.20 | AK
Re: Питання до Вас, пане Михайле
Михайло Свистович пише:> AK пише:
>
> > У мене є пара ідей, що можна зробити.
>
> То оприлюдніть їх тут, може хтось більш вільний долучиться
Гаразд. Трохи розгребуся з поточними справами і підготую кілька текстів.
2006.09.20 | Мірко
Re: Питання до Вас, пане Михайле
>(МС)Комплексом меншовартості<>То може варто попрацювати над подоланням цього комплексу?<
Важніше за усі інші політичні авантури.
>Чи вважаєте Ви цю тему актуальною?<
Так.
>Якщо почати розкрутку якоїсь акції на цю тему, то чи візьмете ви участь у цій розкрутці і власте у акції?<
На скільки здалека можна помогти.
>У мене є пара ідей, що можна зробити.<
І в мене були. Тому видав пригодницьку книжку на якраз такі теми.
2006.09.19 | Baruch_Spnz
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
Глас вапиющего...2006.09.20 | vvkornilov
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
нація неможлива без мови-- печерний міф, не вартий навіть коментарів, тим більше що абсурд криється у самій формулі
чи можна взагалі на ґрунті російської культури побудувати щось краще, ніж імперський авторитаризм
-- печерна ксенофобія
за обидва у Європі п. Грабовський вже відбував би, відробляючи штраф
Ввзвешивая их, одно хочу лишь, -
-- пан Грабовський напевно, не знає російської, бо ВВЗВЕШИВАТЬ такого слова немає
підрадянських українок
--якщо пан Грабовський відчуває себе До-ПІД-РАДЯНСЬКИМ Галичанином чи щось таке, то вперед до польської амбасади, спочатку скіпне на чорносільгоспроботи, потім ПМП, туди-сюди...
не менш важливо переконати якомога більшу кількість людей перейти на рідну мову
-- абсурду не бачите у цій фразі?
2006.09.20 | AK
Re: Найкоротший шлях до української України лежить через ліжко
vvkornilov пише:>
> не менш важливо переконати якомога більшу кількість людей перейти на рідну мову
> -- абсурду не бачите у цій фразі?
Абсурду не бачу. Бачу Вашу підлість, що проявляється у Вашій звичці виривати цитати з контектсту.
2006.09.20 | Мінор
Розкажу про протилежний приклад
Моя тітка по мамі ніколи не вважала себе запеклою націоналісткою. Родом з містечка на Київщині, вона звичайно ж говорила українською, але це не стало на перешкоді, коли вона вийшла заміж на пітерського хлопця, який двох слів по-українськи не міг зв"язати, бо до Пітера приїхав із дєрєвні з під Новгорода.Пройшло 40 років. Дядька Шуру поза очі досьогодні називають "Шура-кацап", але його діти, внуки і дружина як говорили так і продовжують говорити українською мовою, хоч і носять російське прізвище.
З іншого боку дядько Шура вже 40 років перебуваючи у іншомовному середовищі продовжує говорити по-російськи. Він досьогодні не забув свою улюблену "Коробушку", яку співає на кожному застіллі.
Таких поважаю. Незалежно від національності - ці люди не гнуться. Але для цього потрібно мати внутрішній стрижень і величезне бажання залишатися самим собою. Рівень освіти і культури тут не основне. Дядько Шура - бригадир каменщиків, а вже покійна тітка - вихователь диячого садка.