Стара пісня сучасного кантора: Україна – полюс антисемітизму
10/02/2006 | Леонід Шульман
Більшу частину свого життя я прожив у Радянському Союзі. Там антисемітизму не було. Була ленінська, а перед тим – ленінсько-сталінська національна політика. Час від часу в СРСР спалахувала антисемітська кампанія, для якої вигадували різні неантисемітські назви і гасла. Поборювали троцькістів (це не провина щирих сталінців, що і Троцький і значна частина троцькістів були євреями), безрідних космополітів (які чомусь виявлялися євреями), зрештою сіоністів. Боронь боже, партійно-державний апарат не залишив жодного відкритого документа з наказом про дискримінацію євреїв. Тільки кожен керівник установи в містах мусив двічі на рік подавати статистичний звіт, де серед іншої інформації треба було вказати, скільки працює українців, скільки росіян, скільки євреїв та скільки інших. Бути “іншим” було добре. Партійні органи навіть пишалися, якщо серед працюючих є аварець чи кара-калпак. Це демонструвало пролетарський інтернаціоналізм. Контролювали, щоб росіян не було замало, а євреїв було бажано не мати і, принаймі, не збільшувати їх кількість. Смерть Сталіна стала на заваді остаточного вирішення єврейського питання в СРСР. Сфабрикований судовий процес проти кремлівських лікарів мав стати приводом для виселення всіх євреїв до Магаданської області. Депортація мала бути ініційована листом-проханням від знаних московських євреїв. Відомо, як І.Еренбург зумів отримати персональний дозвіл Сталіна ухилитися від підписання того листа.
Довелося мені відчути “пролетарський інтернаціоналізм” власною шкірою. Я закінчив школу зі срібною медаллю. Не буду розповідати, як мені вдалося без зв’язків, без блату та без хабарів поступити до Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Це – окрема історія. У 1959 р. мені вручили диплом із відзнакою (одному з п’яти кращих випускників курсу) і чи не найгірше призначення на роботу сільським вчителем у теперішній Чорнобильській зоні. Тоді це означало незворотну втрату права повернутися до рідної оселі. Щасливий випадок урятував мене від кар’єри сільського вчителя, але й далі на кожному важливому життєвому повороті я відчував на собі цю ленінську національну політику.
Ще в радянські часи я зустрівся з поширеним серед єврейства, особливо московського, міфом, ніби Україна – кубло антисемітизму, а “старший російській брат” – інтернаціоналіст і рятівник євреїв від українських націоналістів. Мене дивувала єврейська наївність і не бажання бачити, що СРСР був країною суворої компартійної дисципліни. Не було і не могло бути самостійної національної політики київського керівництва. Воно мусило сліпо виконувати вказівки Москви. Найменше відхилення каралося. Ні, євреї бачили, що у Москві антисемітський пресінґ у деяких аспектах життя послаблений, і трактували це як посилений антисемітизм за межами Москви. Зокрема, в Україні, де з довоєнних часів мешкало чимало євреїв. Насправді, скільки антисемітизму має бути в Москві, а скільки у Києві, вирішувало керівництво компартії.
Відмінностей московського життя від периферійного було багато. Я возив з відряджень до Москви майонез, зелений сир, шпроти, каву в зернах. Коли я у розмові з московським колегою обурився з цього приводу, він відрубав: “Как ты не понимаешь! В Москве же иностранцы!” На жаль, євреї не розуміли, що деякі незначні відхилення від російської політики антисемітизму у Москві мали ту ж саму причину – присутність іноземних журналістів і туристів, яким треба було запорошити очі “ідеалами комунізму”. Хто там знав, що в структурі Держкомвидаву було створено спеціальний орган, який слідкував, щоб серед авторів книг не було забагато єврейських прізвищ. Саме так! Не євреїв, а єврейських прізвищ. Байдуже, наприклад, якщо автор Іванов єврей, а ось автор-естонець на прізвище Розенбуш – дуже погано. Будь ласка, обміркуйте цей маленький факт. Виходить, що єврейське прізвище на палітурці дратувало пересічного росіянина. Тому боротьба проти єврейських прізвищ – крок назустріч народним побажанням. Чи зник в Росії цей споконвічний антисемітизм? Мало хто знає, що перший Голокост в Московії стався у 1561 р., коли московські вояки вигнали на кригу Псковського озера все єврейське населення цього міста, за літописами приблизно 5 тис. чол. Далі стрільці підрубали кригу біля берегів. Євреї, включно дітей та стариків, були знищені.
Варто було розпастися СРСР, як в Україні зник і антисемітизм. Я став виїзним. Ніхто не підраховує євреїв під час прийому на роботу чи навчання. Але антисеміти в нас є. Тільки вони зараз підраховують, скільки євреїв у науці, освіті, техніці, культурі, на вищих державних посадах і у представницьких органах влади. Антисеміти повторюють успадковану від СРСР сентенцію про те, що євреїв в Україні мало, а на престижних посадах, які вимагають високої кваліфікації, євреїв значно більша частка, ніж у населенні. Тобто з погляду антисемітів було б добре, якби серед євреїв було забагато кишенькових злодіїв, бандитів, гвалтівників та серійних вбивць. Ця “статистика” антисемітів – яскравий доказ відсутності антисемітизму в Україні. Є в нас єврейський університет, де навчаються багато неєвреїв. Отже антисемітизм як політика в Україні відсутній. Ми маємо антисемітів на побутовому рівні, як залишок від багаторічного російського виховання. Ніякої дискримінації євреїв немає, але декому дуже хочеться, щоб вона була. Треба, щоб світ вважав Україну полюсом антисемітизму. Спроби дискредитації України в очах світової громадськості шляхом розиграшу єврейської карти були й раніше.
Коли у 1989 р. виник Народний рух, КДБ впровадив туди чимало агентури. На зборах РУХу можна було почути виступи кількох “штатних” антисемітів. Виступав із антисемітськими закликами голова Національної партії чисельністю аж 19 членів, другий антисеміт, який мені запам’ятався, – представник Німецького культурного товариства. Як потім мені розповіли, вся верхівка цього товариства контролювалася КДБ. Звичайно, виступав з антисемітських позицій Мусієнко, який наразі є одним із співробітників МАУП. КДБ поширив зокрема за кордоном чутку, що РУХ – антисемітська организація, до складу якої входить російська антисемітська (як відомо, організована КДБ) організація “Пам’ять” Такі тексти писалися англійською мовою. Пам’ять анґлійською мовою “memory”. Насправді колективним членом РУХу був “Меморіал” – антисталіністська організація. Анґлійською мовою “memorial”. Дотепна брехня, чи не так? Це – не перше застосування співзвучностей у російській пропаганді. Дуже поширене ототожнення націоналізму – законного прагнення української нації мати свою національну державу, з нацизмом – усім відомою гітлерівською ідеологіею.
У перші роки незалежності спроба паплюжити українську незалежність і державність звинуваченням в антисемітизмі робилися. Якщо антисемітзму немає, його треба імітувати, І ось з’являються дрібні організації з дрібними газетками, які проштовхують думку, ніби всі нещастя України від тих 100000 євреїв, які ще не емігрували. Те, що це – інспірована ззовні діяльність, було видно з того, що до складу різних антисемітських організацій входили (одночасно!) ті самі люди. Очевидно, що невдовзі діяльність імітаторів антисемітизму була визнана неефективною, і справу вирішили поставити на широку ногу.
Виникає соціально-національна партія на чолі з О.Тягнибоком. І назва і емблеми схожі на гітлерівські. У Гітлера була національно-соціалістична робітнича партія, а в Тягнибока – навпаки, соціально-національна. У Гітлера – свастика, а у Тягнибока – схожий на неї руничний знак, гібрид свастики і тризуба. За чутками фінансує Тягнибока українська діаспора. Як відомо, українська діаспора давно в полі зору російських спецслужб. Ще в радянські часи там створено необхідний прошарок агентури Кремля. Таким чином, діаспора – дуже слушне прикриття для фінансування псевдонаціоналізму в Україні. Чому я кажу “псевдо-“? Тому, що справжній націоналіст дбає про Україну, її культуру, її економічний потенціал, її міжнародний авторитет. Справжній націоналіст повинен ретельно відмежовуватися від гітлеризму, сталінізму та будь-яких інших варіантів тоталітаризму, а не демонструвати ґенетичну єдність з одним із них. На жаль, мені відомі українці, які вхопилися на гачок Тягнибока і вважають його справжнім націоналістом.
На доказ своєї думки наведу ще одне міркування. Після протестів громадськості п. Ющенко зрозумів, що діяльність Тягнибока завдає йому шкоди. Під тиском Ющенка Тягнибок міняє назву партії на ВО “Свобода” та змінює символіку. Чому він на це погодився? Моя гіпотеза така: щоб у складі блоку Ющенка дотягнути до моменту своєї знаменитої промови на горі Яворина, де “випадково” опинилися Петро Ющенко та оператори потрібного телевізійного каналу. Відеозапис промови Тягнибока з антисемітським випадом багаторазово транслювався, ніби говорячи телеглядачеві: “Дивіться, хто такі ці Ющенки та їх нашоукраїнці. Це ж справжні антисеміти!”
Під час президентських перегонів ми бачили щодня на телеекранах ще одного псевдонаціоналіста Р.Козака, який швидко і без перешкод зареєстрував партію ОУН в Україні. Цей лідер виступав із антисемітськими заявами. Мета очевидна. Треба було продемонструвати громадськості, що націоналісти на чолі із Ющенком – антисеміти. А проросійських антисемітів водночас відвернути від Ющенка тим, що дружина Віктора Андрійовича – американка. Про Козака теж казали, що його фінансує діаспора. Хоча тут напевне долучився місцевий капітал.
Ані Тягнибок, ані Корчинський, ані Козак не можуть рівнятися з поставленою на індустріальні рейки антисемітською риторикою МАУП на чолі із Щокіним. Обсяги антисемітського потоку газет та книжок настільки великі, що виникає законне питання. Невже п. Щокін фінансує цю діяльність собі на збиток, тобто за рахунок коштів, отриманих від студентів? Думаю, що це не так. Антисемітська пропаганда під дахом МАУП велася не завжди. Мабуть не було завдання та фінансування. Думаю, що антисемітська продукція Щокіна дає йому неабиякий прибуток. І не від продажу та передплати, а від таємних спонсорів. До того ж слід особливо відмітити важливу деталь. Щокіну успішно вдається забруднити антисемітською фарбою чимало українських політичних, військових та громадських діячів верхніх поверхів політикуму, культури, літератури, освіти...
Повернемося до питання про джерело фінансування. Серед євреїв поширена думка, ніби гроші на антисемітську пропаганду дають араби. Я в таку гіпотезу не вірю. Араби зацікавлені в українському антисемітизмі не більше, ніж у непальскому чи болівійському. Адже Україна не надає жодної допомого Ізраїлю. Таким чином поява “новонавернених” українців-антисемітів навіть у найвищих ешелонах влади ніякої користі арабам не дає. Залишається одна зацікавлена сторона. Та сама, яка перед розападом СРСР впроваджувала антисемітську агентуру в РУХ. Це – Кремль, який наразі має величезні гроші за газ та нафту. Звичайно, араби можуть допомогати Кремлю у доставці грошової готівки дипломатичною поштою, наприклад, через посольство Палестини. І мотив для такої допомоги є. “Хезбола” у Лівані воює проти Ізраїлю російськими ракетами. А ракетна техніка Ірану створюється за участю і допомогою російських інженерів.
Крім МАУП існують і інші псевдонаціоналістичні організації, єдина мета існування яких є дискредитація України за допомогою антисемітизму. Журнал “Перехід IV” веде расистську пропаганду в дусі третього райху. Украінці, мовляв, вища раса, Вони – арійці, й т.п. нісенітницю. У Гітлера була газета Фьолькишер Беобахтер (Народний оглядач), а в Україні існує нацистський сайт із свастикою, який теж називається “Народний оглядач”.
Для дискредитації України антисемітизмом одних антисемітських ЗМІ замало. Необхідний галас навколо українського антисемітизму, тобто потрібні “партнери”, які з найкращих бажань будуть таврувати наших антисемітів, вести з ними непримиренну боротьбу, підтверджуючи таким чином, що Україна – дійсно антисемітська держава. Такий галас зчиняють не тільки євреї та їх організації, але й агентура впливу Росії. Продається в нас за ціною значно нижче собівартості тижневик “2000”. Редагує його колишній киянин, а нині житель Канади, полковник Головного розвідуправління МО Росії Сергій Кічигін. В СРСР він був доцентом Київського університету (викладав китайську мову) і кореспондентом газети “Вечірній Київ”. Яке чудове прикриття для розвідника! Які можливості мандрувати світом в якості журналіста! Газета Кічигіна систематично виступає проти МАУП, проти Щокіна, проти антисемітизму в Україні. Такий собі політичний волейбол.
Нещодавно на цьому “волейбольному майданчику” з’явився новий гравець. З нагоди роковин трагедії Бабиного яру один із організаторів цього поминального заходу, російський бізнесмен В.Кантор (мовою ідиш кантор – співак у синагозі) відзначився інтерв’ю виданню “Экономические известия” статтею: "Уровень антисемитизма в Украине самый высокий в Европе". Ось такого! Мабуть у п. Кантора є унікальний вимірювальний прилад – “антисемітометр”, який він приклав до кожної європейської країни, порівняв відліки приладу й вийшло, що Україна – найбільш антисемітська держава. Про що і як співає п. Кантор?
Вже у перших рядках він демонструє неабияку “обізнаність” із китайською історією. Читаємо: «После очень длительных размышлений и консультаций с коллегами в Европе, России и Украине мы пришли к мнению, что нам нужно построить еврейскую китайскую стену. Каково назначение Великой китайской стены, которую строили четыре тысячи лет? Для чего китайские руководители столько времени строили это бессмысленное с военной точки зрения сооружение, которое никогда не было использовано по назначению? Для объединения нации!»
Я цитую ці рядки, щоб продемонструвати рівень грамотності цього, як пише Н.Зайцева, що брала інтерв’ю, “оборонщика” (до оборонки Зайцева зарахувала бізнес п. Кантора у галузі виробництва мінеральних добрив). Даю маленьку довідку. Велика китайська стіна будувалася не для об’єднання нації, а для захисту від нападу кінноти кочових племен. Стіну неможливо перестрибнути на коні. Вона мала висоту 5-8 м і була завширшки від одного до 5-ти метрів. Зробити місток через неї заважали китайські блок-пости у вежах, розташованих вздовж всієї стіни. Там були солдати і зброя. Блок пости з’єднувала система сигналізації: вдень – димові шашки, вночі – вогнища. Отже древні китайці епохи династії Мін– не заідеологізовані дурні, а грамотні військові прагматики. А стіна із самого початку використовувалася за призначенням.
Далі п. Кантор формулює причини антисемітизму та ксенофобії взагалі. Він заявляє: “Я убежден, что корни любой ксенофобии – стремление выиграть войну под названием конкуренция с «чужими» за ресурсы и за власть. Такие же корни и у антисемитизма.” З цим неможна не погодитися, але зверніть увагу: названо лише один корінь антисемітизму. Дійсно, дехто відчуває заздрість та неприязнь до євреїв, через їх кмітливість, розум, знання, енергійність і талановитість. Так, дійсно, тривала дискримінація та різні утиски провели селекцію серед єврейства, навчили євреїв виживати за допомогою розуму, бо протиставити силі силу євреї не могли. Таким чином (євреї це активно заперечують) європейські, надто російські та українські євреї, – штучно виведена порода людей. І створили її саме антисеміти. На землі живе інша штучна порода – американські негри, які відселектовані за фізичними даними та духовними здібностями. Чи можна уявити собі американський спорт та американський джаз без негрів?
Цікаво, що в Ізраїлі євреї швидко перетворюються на звичайну націю і втрачають свої підвищені здібності. Цьому сприяє політика стосовно освіти. Понад 30 років у школах Ізраїлю дітей не навчають, а розважають. Фізика, хімія, біологія вивчаються тільки за бажанням, тільки факультативно і коли назбирається контингент бажаючих. Високі технології в Ізраїлю – справа рук репатріантів-фахівців з колишнього СРСР.
Крім соціальної конкурентоздатності та соціального успіху, які викликають заздрість антисемітів, є ще один корінь антисемітизму, про який п. Кантор мовчить. Євреї не винні в тому, що вони в середньому розумніші за оточення. Хоча мені і зустрічалися прихильники “єврейського соціального мазохизму”. “Не треба висовуватися і всюди лізти.”– кажуть вони. Тоді, мовляв, антисемітизму не буде. Отже, йдіть панове євреї не у фізики, а в двірники, і вас ніхто не буде ненавидіти.
Другий корінь антисемітизму – єврейський опортунізм та сервілізм. Де б не опинилися євреї, вони завжди не на боці правди, а на боці сили. В усіх без винятку колоніальних імперіях євреї – сумлінні та завзяті поплічники колонізаторів. Цим вони викликають ненависть до себе з боку поневолених народів. Вона, ця ненависть вихлюпується в суспільство, коли колонія звільняється і євреї залишаються сам-на-сам із нацією, яку вони віками допомогали гнобити і визискувати. Третій корінь – аморальність деяких євреїв стосовно іновірців. Єврея цілком влаштовує формальна правота. Коли російські окупанти спробували роздавати афганським селянам поміщицьку землю, її ніхто не брав, бо пророк Магомет заборонив брати чуже. Євреї б взяли.
Юдаїзм забороняє лихву, тобто позичати гроші під процент лише євреям, а людям іншої віри – можна. А іслам забороняє лихву взагалі. Так само юдаїзм забороняє обдурювати тільки євреїв, а іновірців – ні. Відомо, що перший погром на Руси відбувся за часів Володимира Мономаха. Чому? А тому що євреї-лихварі встановили неймовірно високу ставку за кредит – 50%.
Коли після польсько-литовської унії Україна втратила незалежність і державність і з Королівства Руського перетворилася на провінцію під польською окупацією, євреї пішли на службу до поляків. Вони з презирством і ненавистю ставилися до українців, брали на откуп все, що було можна взяти. Зокрема, євреї збирали податки для польскої скарбниці. Чи варто після цього дивуватися, що Богдан Хмельницький під час війни із Польщею, винищував євреїв, які були вірними слугами польських окупантів. Так само чинили гайдамаки, яких кинула проти польської фронди Катерина друга. Гайдамаки отримали від цариці “Золоту грамоту”, яка відверто закликала бити поляків і євреїв.
Коли після третього розділу Польщі, її центральна частина була окупована Росією і перейменована на Привіслинський край, євреї перейшли на службу до російських окупантів. А далі в Росії відбувалося те саме. Попри погроми, організовані в межах смуги осідлості міністерством внутрішніх справ Росії, попри справу Бейліса та всі утиски, євреї в Росії були (й досі є) на боці російських колонізаторів. Під час існування Української народної республіки Україна надала євреям національно-персональну автономію. Був спеціальний секретаріат у єврейських справах.
У СРСР євреї були вірними активістами більшовицької влади. Розпад СРСР та так звані ринкові реформи дали можливість деяким євреям отримати великі гроші. Багатіїв завжди не люблять, але якби євреї у своїй більшості усвідомили, що вони живуть вже в іншій державі і стали б поводити себе, як патріоти України, жодного приводу до неприязні не було б. На жаль після унезалежнення України чимало євреїв зберігає проросійську орієнтацію. Вони жахаються думки, що колись постане українська Україна. Це не викликає захоплення в українців, але критика єврейського русофільства не може розглядатися як антисемітизм.
Пан Кантор визнає, що політики антисемітизму в нас немає. Дійсно, не було випадку, коли б єврея не прийняли на роботу чи звільнили з роботи, чи не випустили у закордонное відрядження тому, що він єврей. Так було в СРСР і такого більше нема. Але п. Кантор вважає критерієм антисемітизму кількість антисемітських публікацій та нереагування влади на них. Звідси проценти. На скільки процентів зросла кількість антисемітських публікацій – це і є “антисемітометр” Кантора. Оскільки швидкість зростання кількості публікацій МАУП перевищує російські темпи, Кантор і робить свій висновок, ніби Україна найбільш антисемітська країна в Європі. Дозволю собі не погодитися з такою логікою, як і з тим твердженням, що видавнича діяльність МАУП – побутовий антисемітизм.
Побутовий антисемітизм – це антисемітська налаштованість деяких громадян. Він існує в багатьох країнах. Може навіть і в Ізраїлі. Під час війни наша квартирна хазяйка, в якої ми жили в евакууації, іноді казала: «Явреи вы явреи и есть. Вот Гитлер прийдёть, он вам покажеть.» Це –зразок побутового антисемітизму. Хазяйка ця раніше ніколи не бачила євреїв. МАУПівська антисемітська кампанія – не побутовий антисемітизм. Я б назвав його антисемітизмом імпортним. Вище вказано, хто експортер. Вирахувати його дуже просто. Варто спитати себе, кому це вигідно. Хто зацікавлений, щоб Україну не прийняли ані до НАТО, ані до ЄС, ані до СОТ? Відповідь однозначна. Зацікавлена Москва. Я теж невдоволений тим, що чинне українське законодавство досить недосконале. Воно не вважає підбурення до скоєння злочину за злочин. Тому МАУП легко виграє всі судові процеси. Тим більше, що в суддівських кріслах часто сидять не патріоти України, а люди радянського гарту, яких виховали в дусі антисемітизму компартія та комсомол. До речі така сама ситуація в Росії.
Пан Кантор виступив у “Репортері” як пропагандист потрібної Росії дискредитації України. Це зрозуміло. Але якщо він такий супротивник ксенофобії, чому він не виступає проти інших фобій, поширених в Росії: ненависті до “осіб кавказької національності”, ґеноциду чеченського та інших північнокавказьких народів? Вибірковий ваш “інтернаціоналізм”, пане Канторе.
Довелося мені відчути “пролетарський інтернаціоналізм” власною шкірою. Я закінчив школу зі срібною медаллю. Не буду розповідати, як мені вдалося без зв’язків, без блату та без хабарів поступити до Київського університету ім. Т.Г.Шевченка. Це – окрема історія. У 1959 р. мені вручили диплом із відзнакою (одному з п’яти кращих випускників курсу) і чи не найгірше призначення на роботу сільським вчителем у теперішній Чорнобильській зоні. Тоді це означало незворотну втрату права повернутися до рідної оселі. Щасливий випадок урятував мене від кар’єри сільського вчителя, але й далі на кожному важливому життєвому повороті я відчував на собі цю ленінську національну політику.
Ще в радянські часи я зустрівся з поширеним серед єврейства, особливо московського, міфом, ніби Україна – кубло антисемітизму, а “старший російській брат” – інтернаціоналіст і рятівник євреїв від українських націоналістів. Мене дивувала єврейська наївність і не бажання бачити, що СРСР був країною суворої компартійної дисципліни. Не було і не могло бути самостійної національної політики київського керівництва. Воно мусило сліпо виконувати вказівки Москви. Найменше відхилення каралося. Ні, євреї бачили, що у Москві антисемітський пресінґ у деяких аспектах життя послаблений, і трактували це як посилений антисемітизм за межами Москви. Зокрема, в Україні, де з довоєнних часів мешкало чимало євреїв. Насправді, скільки антисемітизму має бути в Москві, а скільки у Києві, вирішувало керівництво компартії.
Відмінностей московського життя від периферійного було багато. Я возив з відряджень до Москви майонез, зелений сир, шпроти, каву в зернах. Коли я у розмові з московським колегою обурився з цього приводу, він відрубав: “Как ты не понимаешь! В Москве же иностранцы!” На жаль, євреї не розуміли, що деякі незначні відхилення від російської політики антисемітизму у Москві мали ту ж саму причину – присутність іноземних журналістів і туристів, яким треба було запорошити очі “ідеалами комунізму”. Хто там знав, що в структурі Держкомвидаву було створено спеціальний орган, який слідкував, щоб серед авторів книг не було забагато єврейських прізвищ. Саме так! Не євреїв, а єврейських прізвищ. Байдуже, наприклад, якщо автор Іванов єврей, а ось автор-естонець на прізвище Розенбуш – дуже погано. Будь ласка, обміркуйте цей маленький факт. Виходить, що єврейське прізвище на палітурці дратувало пересічного росіянина. Тому боротьба проти єврейських прізвищ – крок назустріч народним побажанням. Чи зник в Росії цей споконвічний антисемітизм? Мало хто знає, що перший Голокост в Московії стався у 1561 р., коли московські вояки вигнали на кригу Псковського озера все єврейське населення цього міста, за літописами приблизно 5 тис. чол. Далі стрільці підрубали кригу біля берегів. Євреї, включно дітей та стариків, були знищені.
Варто було розпастися СРСР, як в Україні зник і антисемітизм. Я став виїзним. Ніхто не підраховує євреїв під час прийому на роботу чи навчання. Але антисеміти в нас є. Тільки вони зараз підраховують, скільки євреїв у науці, освіті, техніці, культурі, на вищих державних посадах і у представницьких органах влади. Антисеміти повторюють успадковану від СРСР сентенцію про те, що євреїв в Україні мало, а на престижних посадах, які вимагають високої кваліфікації, євреїв значно більша частка, ніж у населенні. Тобто з погляду антисемітів було б добре, якби серед євреїв було забагато кишенькових злодіїв, бандитів, гвалтівників та серійних вбивць. Ця “статистика” антисемітів – яскравий доказ відсутності антисемітизму в Україні. Є в нас єврейський університет, де навчаються багато неєвреїв. Отже антисемітизм як політика в Україні відсутній. Ми маємо антисемітів на побутовому рівні, як залишок від багаторічного російського виховання. Ніякої дискримінації євреїв немає, але декому дуже хочеться, щоб вона була. Треба, щоб світ вважав Україну полюсом антисемітизму. Спроби дискредитації України в очах світової громадськості шляхом розиграшу єврейської карти були й раніше.
Коли у 1989 р. виник Народний рух, КДБ впровадив туди чимало агентури. На зборах РУХу можна було почути виступи кількох “штатних” антисемітів. Виступав із антисемітськими закликами голова Національної партії чисельністю аж 19 членів, другий антисеміт, який мені запам’ятався, – представник Німецького культурного товариства. Як потім мені розповіли, вся верхівка цього товариства контролювалася КДБ. Звичайно, виступав з антисемітських позицій Мусієнко, який наразі є одним із співробітників МАУП. КДБ поширив зокрема за кордоном чутку, що РУХ – антисемітська организація, до складу якої входить російська антисемітська (як відомо, організована КДБ) організація “Пам’ять” Такі тексти писалися англійською мовою. Пам’ять анґлійською мовою “memory”. Насправді колективним членом РУХу був “Меморіал” – антисталіністська організація. Анґлійською мовою “memorial”. Дотепна брехня, чи не так? Це – не перше застосування співзвучностей у російській пропаганді. Дуже поширене ототожнення націоналізму – законного прагнення української нації мати свою національну державу, з нацизмом – усім відомою гітлерівською ідеологіею.
У перші роки незалежності спроба паплюжити українську незалежність і державність звинуваченням в антисемітизмі робилися. Якщо антисемітзму немає, його треба імітувати, І ось з’являються дрібні організації з дрібними газетками, які проштовхують думку, ніби всі нещастя України від тих 100000 євреїв, які ще не емігрували. Те, що це – інспірована ззовні діяльність, було видно з того, що до складу різних антисемітських організацій входили (одночасно!) ті самі люди. Очевидно, що невдовзі діяльність імітаторів антисемітизму була визнана неефективною, і справу вирішили поставити на широку ногу.
Виникає соціально-національна партія на чолі з О.Тягнибоком. І назва і емблеми схожі на гітлерівські. У Гітлера була національно-соціалістична робітнича партія, а в Тягнибока – навпаки, соціально-національна. У Гітлера – свастика, а у Тягнибока – схожий на неї руничний знак, гібрид свастики і тризуба. За чутками фінансує Тягнибока українська діаспора. Як відомо, українська діаспора давно в полі зору російських спецслужб. Ще в радянські часи там створено необхідний прошарок агентури Кремля. Таким чином, діаспора – дуже слушне прикриття для фінансування псевдонаціоналізму в Україні. Чому я кажу “псевдо-“? Тому, що справжній націоналіст дбає про Україну, її культуру, її економічний потенціал, її міжнародний авторитет. Справжній націоналіст повинен ретельно відмежовуватися від гітлеризму, сталінізму та будь-яких інших варіантів тоталітаризму, а не демонструвати ґенетичну єдність з одним із них. На жаль, мені відомі українці, які вхопилися на гачок Тягнибока і вважають його справжнім націоналістом.
На доказ своєї думки наведу ще одне міркування. Після протестів громадськості п. Ющенко зрозумів, що діяльність Тягнибока завдає йому шкоди. Під тиском Ющенка Тягнибок міняє назву партії на ВО “Свобода” та змінює символіку. Чому він на це погодився? Моя гіпотеза така: щоб у складі блоку Ющенка дотягнути до моменту своєї знаменитої промови на горі Яворина, де “випадково” опинилися Петро Ющенко та оператори потрібного телевізійного каналу. Відеозапис промови Тягнибока з антисемітським випадом багаторазово транслювався, ніби говорячи телеглядачеві: “Дивіться, хто такі ці Ющенки та їх нашоукраїнці. Це ж справжні антисеміти!”
Під час президентських перегонів ми бачили щодня на телеекранах ще одного псевдонаціоналіста Р.Козака, який швидко і без перешкод зареєстрував партію ОУН в Україні. Цей лідер виступав із антисемітськими заявами. Мета очевидна. Треба було продемонструвати громадськості, що націоналісти на чолі із Ющенком – антисеміти. А проросійських антисемітів водночас відвернути від Ющенка тим, що дружина Віктора Андрійовича – американка. Про Козака теж казали, що його фінансує діаспора. Хоча тут напевне долучився місцевий капітал.
Ані Тягнибок, ані Корчинський, ані Козак не можуть рівнятися з поставленою на індустріальні рейки антисемітською риторикою МАУП на чолі із Щокіним. Обсяги антисемітського потоку газет та книжок настільки великі, що виникає законне питання. Невже п. Щокін фінансує цю діяльність собі на збиток, тобто за рахунок коштів, отриманих від студентів? Думаю, що це не так. Антисемітська пропаганда під дахом МАУП велася не завжди. Мабуть не було завдання та фінансування. Думаю, що антисемітська продукція Щокіна дає йому неабиякий прибуток. І не від продажу та передплати, а від таємних спонсорів. До того ж слід особливо відмітити важливу деталь. Щокіну успішно вдається забруднити антисемітською фарбою чимало українських політичних, військових та громадських діячів верхніх поверхів політикуму, культури, літератури, освіти...
Повернемося до питання про джерело фінансування. Серед євреїв поширена думка, ніби гроші на антисемітську пропаганду дають араби. Я в таку гіпотезу не вірю. Араби зацікавлені в українському антисемітизмі не більше, ніж у непальскому чи болівійському. Адже Україна не надає жодної допомого Ізраїлю. Таким чином поява “новонавернених” українців-антисемітів навіть у найвищих ешелонах влади ніякої користі арабам не дає. Залишається одна зацікавлена сторона. Та сама, яка перед розападом СРСР впроваджувала антисемітську агентуру в РУХ. Це – Кремль, який наразі має величезні гроші за газ та нафту. Звичайно, араби можуть допомогати Кремлю у доставці грошової готівки дипломатичною поштою, наприклад, через посольство Палестини. І мотив для такої допомоги є. “Хезбола” у Лівані воює проти Ізраїлю російськими ракетами. А ракетна техніка Ірану створюється за участю і допомогою російських інженерів.
Крім МАУП існують і інші псевдонаціоналістичні організації, єдина мета існування яких є дискредитація України за допомогою антисемітизму. Журнал “Перехід IV” веде расистську пропаганду в дусі третього райху. Украінці, мовляв, вища раса, Вони – арійці, й т.п. нісенітницю. У Гітлера була газета Фьолькишер Беобахтер (Народний оглядач), а в Україні існує нацистський сайт із свастикою, який теж називається “Народний оглядач”.
Для дискредитації України антисемітизмом одних антисемітських ЗМІ замало. Необхідний галас навколо українського антисемітизму, тобто потрібні “партнери”, які з найкращих бажань будуть таврувати наших антисемітів, вести з ними непримиренну боротьбу, підтверджуючи таким чином, що Україна – дійсно антисемітська держава. Такий галас зчиняють не тільки євреї та їх організації, але й агентура впливу Росії. Продається в нас за ціною значно нижче собівартості тижневик “2000”. Редагує його колишній киянин, а нині житель Канади, полковник Головного розвідуправління МО Росії Сергій Кічигін. В СРСР він був доцентом Київського університету (викладав китайську мову) і кореспондентом газети “Вечірній Київ”. Яке чудове прикриття для розвідника! Які можливості мандрувати світом в якості журналіста! Газета Кічигіна систематично виступає проти МАУП, проти Щокіна, проти антисемітизму в Україні. Такий собі політичний волейбол.
Нещодавно на цьому “волейбольному майданчику” з’явився новий гравець. З нагоди роковин трагедії Бабиного яру один із організаторів цього поминального заходу, російський бізнесмен В.Кантор (мовою ідиш кантор – співак у синагозі) відзначився інтерв’ю виданню “Экономические известия” статтею: "Уровень антисемитизма в Украине самый высокий в Европе". Ось такого! Мабуть у п. Кантора є унікальний вимірювальний прилад – “антисемітометр”, який він приклав до кожної європейської країни, порівняв відліки приладу й вийшло, що Україна – найбільш антисемітська держава. Про що і як співає п. Кантор?
Вже у перших рядках він демонструє неабияку “обізнаність” із китайською історією. Читаємо: «После очень длительных размышлений и консультаций с коллегами в Европе, России и Украине мы пришли к мнению, что нам нужно построить еврейскую китайскую стену. Каково назначение Великой китайской стены, которую строили четыре тысячи лет? Для чего китайские руководители столько времени строили это бессмысленное с военной точки зрения сооружение, которое никогда не было использовано по назначению? Для объединения нации!»
Я цитую ці рядки, щоб продемонструвати рівень грамотності цього, як пише Н.Зайцева, що брала інтерв’ю, “оборонщика” (до оборонки Зайцева зарахувала бізнес п. Кантора у галузі виробництва мінеральних добрив). Даю маленьку довідку. Велика китайська стіна будувалася не для об’єднання нації, а для захисту від нападу кінноти кочових племен. Стіну неможливо перестрибнути на коні. Вона мала висоту 5-8 м і була завширшки від одного до 5-ти метрів. Зробити місток через неї заважали китайські блок-пости у вежах, розташованих вздовж всієї стіни. Там були солдати і зброя. Блок пости з’єднувала система сигналізації: вдень – димові шашки, вночі – вогнища. Отже древні китайці епохи династії Мін– не заідеологізовані дурні, а грамотні військові прагматики. А стіна із самого початку використовувалася за призначенням.
Далі п. Кантор формулює причини антисемітизму та ксенофобії взагалі. Він заявляє: “Я убежден, что корни любой ксенофобии – стремление выиграть войну под названием конкуренция с «чужими» за ресурсы и за власть. Такие же корни и у антисемитизма.” З цим неможна не погодитися, але зверніть увагу: названо лише один корінь антисемітизму. Дійсно, дехто відчуває заздрість та неприязнь до євреїв, через їх кмітливість, розум, знання, енергійність і талановитість. Так, дійсно, тривала дискримінація та різні утиски провели селекцію серед єврейства, навчили євреїв виживати за допомогою розуму, бо протиставити силі силу євреї не могли. Таким чином (євреї це активно заперечують) європейські, надто російські та українські євреї, – штучно виведена порода людей. І створили її саме антисеміти. На землі живе інша штучна порода – американські негри, які відселектовані за фізичними даними та духовними здібностями. Чи можна уявити собі американський спорт та американський джаз без негрів?
Цікаво, що в Ізраїлі євреї швидко перетворюються на звичайну націю і втрачають свої підвищені здібності. Цьому сприяє політика стосовно освіти. Понад 30 років у школах Ізраїлю дітей не навчають, а розважають. Фізика, хімія, біологія вивчаються тільки за бажанням, тільки факультативно і коли назбирається контингент бажаючих. Високі технології в Ізраїлю – справа рук репатріантів-фахівців з колишнього СРСР.
Крім соціальної конкурентоздатності та соціального успіху, які викликають заздрість антисемітів, є ще один корінь антисемітизму, про який п. Кантор мовчить. Євреї не винні в тому, що вони в середньому розумніші за оточення. Хоча мені і зустрічалися прихильники “єврейського соціального мазохизму”. “Не треба висовуватися і всюди лізти.”– кажуть вони. Тоді, мовляв, антисемітизму не буде. Отже, йдіть панове євреї не у фізики, а в двірники, і вас ніхто не буде ненавидіти.
Другий корінь антисемітизму – єврейський опортунізм та сервілізм. Де б не опинилися євреї, вони завжди не на боці правди, а на боці сили. В усіх без винятку колоніальних імперіях євреї – сумлінні та завзяті поплічники колонізаторів. Цим вони викликають ненависть до себе з боку поневолених народів. Вона, ця ненависть вихлюпується в суспільство, коли колонія звільняється і євреї залишаються сам-на-сам із нацією, яку вони віками допомогали гнобити і визискувати. Третій корінь – аморальність деяких євреїв стосовно іновірців. Єврея цілком влаштовує формальна правота. Коли російські окупанти спробували роздавати афганським селянам поміщицьку землю, її ніхто не брав, бо пророк Магомет заборонив брати чуже. Євреї б взяли.
Юдаїзм забороняє лихву, тобто позичати гроші під процент лише євреям, а людям іншої віри – можна. А іслам забороняє лихву взагалі. Так само юдаїзм забороняє обдурювати тільки євреїв, а іновірців – ні. Відомо, що перший погром на Руси відбувся за часів Володимира Мономаха. Чому? А тому що євреї-лихварі встановили неймовірно високу ставку за кредит – 50%.
Коли після польсько-литовської унії Україна втратила незалежність і державність і з Королівства Руського перетворилася на провінцію під польською окупацією, євреї пішли на службу до поляків. Вони з презирством і ненавистю ставилися до українців, брали на откуп все, що було можна взяти. Зокрема, євреї збирали податки для польскої скарбниці. Чи варто після цього дивуватися, що Богдан Хмельницький під час війни із Польщею, винищував євреїв, які були вірними слугами польських окупантів. Так само чинили гайдамаки, яких кинула проти польської фронди Катерина друга. Гайдамаки отримали від цариці “Золоту грамоту”, яка відверто закликала бити поляків і євреїв.
Коли після третього розділу Польщі, її центральна частина була окупована Росією і перейменована на Привіслинський край, євреї перейшли на службу до російських окупантів. А далі в Росії відбувалося те саме. Попри погроми, організовані в межах смуги осідлості міністерством внутрішніх справ Росії, попри справу Бейліса та всі утиски, євреї в Росії були (й досі є) на боці російських колонізаторів. Під час існування Української народної республіки Україна надала євреям національно-персональну автономію. Був спеціальний секретаріат у єврейських справах.
У СРСР євреї були вірними активістами більшовицької влади. Розпад СРСР та так звані ринкові реформи дали можливість деяким євреям отримати великі гроші. Багатіїв завжди не люблять, але якби євреї у своїй більшості усвідомили, що вони живуть вже в іншій державі і стали б поводити себе, як патріоти України, жодного приводу до неприязні не було б. На жаль після унезалежнення України чимало євреїв зберігає проросійську орієнтацію. Вони жахаються думки, що колись постане українська Україна. Це не викликає захоплення в українців, але критика єврейського русофільства не може розглядатися як антисемітизм.
Пан Кантор визнає, що політики антисемітизму в нас немає. Дійсно, не було випадку, коли б єврея не прийняли на роботу чи звільнили з роботи, чи не випустили у закордонное відрядження тому, що він єврей. Так було в СРСР і такого більше нема. Але п. Кантор вважає критерієм антисемітизму кількість антисемітських публікацій та нереагування влади на них. Звідси проценти. На скільки процентів зросла кількість антисемітських публікацій – це і є “антисемітометр” Кантора. Оскільки швидкість зростання кількості публікацій МАУП перевищує російські темпи, Кантор і робить свій висновок, ніби Україна найбільш антисемітська країна в Європі. Дозволю собі не погодитися з такою логікою, як і з тим твердженням, що видавнича діяльність МАУП – побутовий антисемітизм.
Побутовий антисемітизм – це антисемітська налаштованість деяких громадян. Він існує в багатьох країнах. Може навіть і в Ізраїлі. Під час війни наша квартирна хазяйка, в якої ми жили в евакууації, іноді казала: «Явреи вы явреи и есть. Вот Гитлер прийдёть, он вам покажеть.» Це –зразок побутового антисемітизму. Хазяйка ця раніше ніколи не бачила євреїв. МАУПівська антисемітська кампанія – не побутовий антисемітизм. Я б назвав його антисемітизмом імпортним. Вище вказано, хто експортер. Вирахувати його дуже просто. Варто спитати себе, кому це вигідно. Хто зацікавлений, щоб Україну не прийняли ані до НАТО, ані до ЄС, ані до СОТ? Відповідь однозначна. Зацікавлена Москва. Я теж невдоволений тим, що чинне українське законодавство досить недосконале. Воно не вважає підбурення до скоєння злочину за злочин. Тому МАУП легко виграє всі судові процеси. Тим більше, що в суддівських кріслах часто сидять не патріоти України, а люди радянського гарту, яких виховали в дусі антисемітизму компартія та комсомол. До речі така сама ситуація в Росії.
Пан Кантор виступив у “Репортері” як пропагандист потрібної Росії дискредитації України. Це зрозуміло. Але якщо він такий супротивник ксенофобії, чому він не виступає проти інших фобій, поширених в Росії: ненависті до “осіб кавказької національності”, ґеноциду чеченського та інших північнокавказьких народів? Вибірковий ваш “інтернаціоналізм”, пане Канторе.
Відповіді
2006.10.02 | Мартинюк
Цікава стаття
Боюсь що Шульмана почнуть зараз задовбувати з кількох сторін , бо він вельми немилосердно пройшовся по всіх активних учасниках "еврейських" дискусій.2006.10.02 | Кирило
Моисей Фишбейн называет ложью заявление Кантора
Писатель Моисей Фишбейн называет ложью заявление о том, что уровень антисемитизма в Украине "самый высокий в Европе"Киев. 29 сентября. ИНТЕРФАКС-УКРАИНА - Член Украинского центра
международного ПЭН-клуба и Национального союза писателей Украины Моисей
Фишбейн называет ложью заявление президента Российского еврейского конгресса
и фонда "Всемирный форум памяти Холокоста" Вячеслава Кантора о том, что
уровень антисемитизма в Украине "самый высокий в Европе".
Об этом М.Фишбейн заявил в интервью агентству "Интерфакс-Украина" в пятницу.
Он выразил убеждение, что подобные заявления инспирированы антиукраинскими силами. Он считает, что они направлены на отрыв Украины от Европы и евроатлантических структур и исходят из-за рубежа. "Кому-то выгодно
постоянно представлять Украину как антисемитское, погромническое
государство, а Виктора Ющенко (президента Украины - ИФ) - как человека,
который поддерживает антисемитизм в Украине", - подчеркнул М.Фишбейн.
По его словам, попытки обвинить президента и его окружение в поддержке
антисемитизма предпринимались еще в бытность В.Ющенко кандидатом в
президенты. "Нам пытаются инкриминировать антисемитизм ещё со времен, когда
Виктор Ющенко был кандидатом в президенты Украины. Я это знаю, поскольку в
то время работал в центральном штабе Виктора Ющенко. Я считаю себя
окружением Ющенко. Если кому-то хочется назвать окружение Виктора Андреевича антисемитским, пускай и меня, Моисея Фишбейна, назовут антисемитом", - сказал он.
М.Фишбейн считает, что структуры, распространяющие антисемитизм в Украине,
"ограничены и фиксированы" и вскоре правоохранительные органы Украины
"положат этому явлению конец". "Кому-то хочется перессорить в Украине всех
со всеми. Кто-то действует по принципу "разделяй и властвуй". Но разделить
нас никому не удастся. И властвовать у нас в Украине чужим силам тоже не
удастся. Украина - цивилизованное европейское государство и будет жить по
законам цивилизованной Европы", - заявил он.
В пятницу в газете "Экономические известия" опубликовано интервью В.
Кантора, в котором он заявил, что уровень антисемитизма в Украине является
самым высоким в Европе и растет на 17% ежегодно. Он также заявил, что
украинская власть "недостаточно жестко проявляет свою позицию" в этом
вопросе.
В.Кантор является одним из организаторов международного Форума "Let my
people live!", посвященного 65-летию трагедии в Бабьем Яру, который
состоялся в Киеве 26-27 сентября.
2006.10.02 | толя дейнека
Re: who is mr.Kantor або перед ким виправдовуємося
на україну напала чергова біда, радник президента Ющенка звинуватив країну в найбільшому рівні антисемітизму. Така халепа, що зараз тре' ставати всім на дибки і починати по черзі виправдовуватися.але пропоную для початку і передметності подивитися ким він є, пан Кантор
У КАЖДОГО ХОРА ЕСТЬ СВОЙ КАНТОР
Из различных источников в последнее время приходят сведения о готовящейся сенсации: грядет скандал в благочинном еврейском семействе. Президента Евро-Азиатского еврейского конгресса Александра Машкевича может сместить его заместитель, вице-президент той же организации Вячеслав Кантор. Происходящее напоминает склочную бытовую сцену на коммунальной кухне.
Так как подобные события происходят в степенных лоббистских органах, - а именно такими являются Евро-Азиатский еврейский конгресс (ЕАЕК) и Федерация еврейских общин России (ФЕОР) - очень редко, а влияние их на экономику России крайне велико, стоит взглянуть поближе на будущего президента.
То ли рабби, то ли лобби
Значение различного рода организаций и союзов, занимающихся лоббированием интересов крупнейших национальных корпораций и отдельных олигархов, возросло в последнее время чрезвычайно из-за того, что ряды их были сильно прорежены. Основные игроки на лоббистском поле либо смещены Кремлем, как случилось с Государственной Думой, или самостоятельно отошли в тень, как это продемонстрировал Российский союз промышленников и предпринимателей с легкой руки Владимира Потанина. Видимо, схожая участь ожидает вскоре и «лоббистский клуб на Большой Дмитровке» - Совет Федерации.
Поэтому тем пристальнее внимание СМИ к оставшимся в строю олигархам и лоббистам, особенно к тем, кто эти звания совмещает.
Моше Кантор - именно под этим именем широко известен в еврейском мире Вячеслав Кантор. «Руководитель фирмы «Акрон», конкурирующий в бизнесе с такими гигантами, как МДМ и «ЮКОС», обладатель уникальной коллекции русского авангарда, коннозаводчик, ...вице-президент Евро-Азиатского еврейского конгресса, меценат, вкладывающий значительные средства в дело возрождения еврейской культуры», - так дословно характеризует Кантора официальный сайт ЕАЕК.
То, что Кантор вкладывает значительные средства «в дело возрождения еврейской культуры», неоспоримо. Правда, общественность, а в последнее время и прокуратуру волнует другой вопрос: каков источник этих средств.
Сбежавший, а не в розыске
В конце прошлого года СМИ, ориентированные на источники в силовых структурах, опубликовали серию материалов, посвященных готовящемуся исходу из России группы олигархов, относящихся к клану опального Березовского. Одним из самых ярких представителей вынужденных переселенцев от бизнеса назывался Вячеслав Кантор. Ему приписывались все типичные черты отмирающего ныне класса нуворишей: наглость, дерзость, способность завести любое выгодное знакомство, использование людей, склонность к обману деловых партнеров, сребролюбие, патологическую гордыню, паранойю и многое другое.
Основной причиной бегства олигарха некоторые наблюдатели называют элементарный человеческий страх, который появился у Кантора после того, как, поддавшись соблазну, покусился он на имущество коллег-олигархов из группы МЕНАТЕП-Роспром. Как заявляет в своем послании на имя генерального прокурора Владимира Устинова, опубликованном на официальном сайте МЕНАТЕПа, знаменитый обвиняемый по делу «ЮКОСа» Платон Лебедев, «не соответствующие действительности и заведомо ложные сведения были почерпнуты следователями Генпрокуратуры только из «доносов» и «компроматов», организованных Кантором В.В., оценка несостоятельности которых ранее, в апреле 2003 года была дана Председателем Правительства РФ и Генеральным прокурором РФ с участием РФФИ, Минфина РФ, МАП РФ, Минимущества РФ, Минэкономики РФ, ФСБ РФ и МВД РФ в своих докладах Президенту РФ, но востребованных следователями в июне 2003 года как для обслуживания личных меркантильных и других интересов Кантора В.В. и его «окружения».
Вот и получается, что Вячеслав Кантор около года назад сдал коллег по бизнесу и собратьев по вере Леонида Невзлина, Платона Лебедева, Михаила Ходорковского и других. Кто теперь разберет, может, и правда, хотел всего-то кусок их бизнеса ухватить, а обернулось все гораздо серьезней. Где тут не испугаться последствий.
Но имеет право на существование и другая версия. Просто не хочет Вячеслав Кантор повторять ошибку своего отца, который, будучи директором Сокольнического универмага, был приговорен в 1989 году к 8 годам лишения свободы с отбыванием наказания в колонии усиленного режима за спекуляцию и хищение государственного имущества в особо крупных размерах, получение взятки и должностной подлог (статьи 93, 154, 173, 175 УК).
Кантор-младший не хочет сам становиться объектом следственных мер, поэтому и получил загодя гражданство Израиля и приобрел жилище в Швейцарии. Если что и удерживает его в России до сих пор, это необходимость подчистить «хвосты», потому что самые великие люди обычно горят на самых ничтожных мелочах.
В начале cлавного пути
Как и его друг Борис Березовский, Вячеслав Кантор успел поработать завлабом в родном МАИ и поторговать чем придется, создав в начале 1990-х годов несколько совместных предприятий, среди которых особенно выделяется одно - российско-американское СП «Интеллектуальные материалы и системы».
В те годы Кантор уделяет большое внимание контактам с представителями еврейских общин, справедливо полагая, что в нужный момент сможет получить там необходимую помощь.
Тогда же зародилась трогательная дружба между Кантором и будущим госсекретарем РФ Геннадием Бурбулисом. Плодами этого взаимовыгодного общения явились контракты СП «Интелмас» с регионами и руководством крупных предприятий на исследование состояния экологии. Между делом Кантор, пользуясь неразберихой в столичной канцелярии, оформил на СП «Интелмас» исторический особняк в центре Москвы - дом-усадьбу Киреевских-Карповых на Большой Ордынке.
И все-таки настоящее дело появилось только в 1993 году.
Без мыла
Молодой глава администрации Новгородской области Михаил Прусак (в 1979 - 1980 гг. учитель начальных классов сельской средней школы Иваново-Франковской области на Украине), назначенный на эту должность полтора года назад с подачи госсекретаря Геннадия Бурбулиса, просемафорил своему благодетелю, что в Новгороде готовится к приватизации крупнейший в России химический гигант «Азот». Для того, чтобы серьезный куш не проплыл мимо рта, нужен был ловкий человек, сумевший бы все дело повернуть в нужное русло.
Бурбулис знакомит Кантора со своим протеже, и будущий олигарх отправляется на предприятие. Не без помощи областной администрации ПО «Азот» заключило с СП «Интелмас» договор на мониторинг экологической обстановки на своей производственной территории. Проведя на ПО несколько месяцев, глава «Интелмас» приобрел около 35% акций «Азота», выплатив реально менее 350 миллионов рублей по ценам 1993 года (около 200 тысяч долларов). В то время как стоимость готовой продукции «Азота» на мировых рынках составляла около 140 долларов (при себестоимости 4 доллара) за тонну, а годовой объем выпуска достигал 4 млн. тонн.
Вскоре Кантор привел на комбинат своих управленцев, а денежные потоки «Акрона» ушли в АвтоВАЗбанк-Москва, контролируемый Борисом Березовским. Как следует из результатов многочисленных расследований, с приходом на заводы новых менеджеров Кантора экспорт аммиака и минеральных удобрений стал осуществляться через ряд оффшорных компаний, зарегистрированных в Панаме и Гибралтаре и подконтрольных председателю наблюдательного совета ОАО «Акрон» Кантору. Это позволило выводить часть валютной выручки предприятия (до 140 млн. долл. в год) за рубеж на личные счета. Сам Кантор в своих интервью не скрывал, что выступает в качестве портфельного инвестора, то есть покупал предприятия для будущей перепродажи.
Кстати, не секрет, что в настоящее время Кантор активно ищет покупателя на свои российские активы, в частности свою долю в «Акроне» Кантор оценивает в 300 млн. долларов.
В начале 1997 года Кантор провел с акциями «Акрона» операцию «консолидация» и отсек от активов множество владельцев небольших пакетов акций - сотрудников предприятий. Крупные пакеты в 29 000 акций номиналом 1 тысяча рублей обменивались на 1 акцию номиналом 29 миллионов рублей. Смысл трюка в том, что акционеры, обладающие пакетом меньшим, нежели 29 000 акций (стоимостью около 6 тыс. долларов по тем временам), были вынуждены продавать его правлению «Акрона» (Кантору) по «договорной» цене.
Сегодня более половины акций ХК «Акрона» (куда входит одноименное предприятие и ОАО «Дорогобуж») принадлежит трем оффшорам - SK Enterprises, ММВ Сenter Ltd и Wetech Ltd, за которыми стоит все тот же Вячеслав Кантор. Роль трейдера выполняет швейцарский офшор Fimochim SA. Через эту фирму идут денежные потоки от экспорта минеральных удобрений производственной группы «Акрон».
Удобряя Поднебесную
Вячеслав Кантор со страниц газет и в приватных беседах с власть предержащими любит порассуждать о сокращении площади посевов и снижении рентабельности сельского хозяйства. Основными виновниками, по Кантору, в этом являются поставщики «Акрона» - ОАО «Апатит» (Мурманская область) и ОАО «Сильвинит» (Пермская область). Цифры говорят об обратном. В прошлом году на внутренний российский рынок попало всего 70 тысяч тонн фосфорных удобрений от «Акрона», что составило 4% от годового объема их производства. Оставшуюся часть своей продукции - без малого 96% - холдинг Кантора отправил за рубеж.
В интервью швейцарскому деловому изданию он утверждает: «Наше внимание сконцентрировано на трех регионах: России - крупнейшем мировом производителе; Швейцарии - важнейшем финансовом рынке; Китае - крупнейшем потребительском рынке».
Чтобы снизить издержки и увеличить норму прибыли, Кантор приобретает контрольный пакет акций китайской фирмы «Хунжи», которой принадлежит завод в городе Линь-И.
Аналитики указывают, что «китайская инициатива» Кантора носит необходимый, но слишком запоздалый характер. Через несколько лет китайские производители заставят Кантора уйти со своего внутреннего рынка. Скоро будет построен трансконтинентальный газопровод в Китай, а в конце прошлого года делегация из КНР посетила ОАО «Апатит» в Мурманской области. Надо ли говорить о том, что природный газ - основа для производства аммиака и азотных удобрений, а апатитовый концентрат - основа для фосфорных минеральных удобрений.
Отдайте кто сколько сможет
На пике своей карьеры капиталиста-захватчика Вячеслав Кантор мечтал построить мощную бизнес-группу. Поначалу все складывалось идеально, в руках уже были два перерабатывающих комбината, сбытовая сеть, административный ресурс, действовала трейдинговая схема за рубежом. Не хватало добывающей компании, к которой приложился бы транспортный бизнес. Что касается финансовых организаций, в то время вполне надежным выглядело использование банковских структур близкого Кантору Березовского.
Для реализации планов наш герой решил использовать свой богатый административный ресурс - федеральных чиновников, глав областных администраций, депутатов Госдумы, всемогущих заместителей и советников федеральных министров. Среди последних особенно выделяется Александр Кривенко, советник одного из вице-премьеров. С помощью своих покровителей Кантор предложил государству поразительную по наглости схему. На свет появился проект образования национальной компании «Минеральные ресурсы». Предлагалось, что в эту компанию государство внесет все принадлежащие ему пакеты акций в добывающих и перерабатывающих предприятиях агрохимического комплекса, а «Акрон» - часть собственных акций, получив взамен возможность управлять вновь созданным монстром за счет постановки собственных управленческих кадров на ведущих предприятиях «Минеральных ресурсов».
Параллельно с реализацией проекта «Минресурсы» Кантор начал проводить «точечные удары». В разные периоды времени он пытался получить контроль над Кирово-Чепецким химическим комбинатом, АО «Сильвинит», АО «Беларуськалий», АО «Уралкалий», Ковдорским горно-обогатительным комбинатом», АО «Апатит» и другими предприятиями. О двух неудавшихся захватах следует сказать особо.
Шок и трепет атомщиков
Кирово-Чепецкий химкомбинат - это огромный комплекс, имеющий стратегическое значение для России и производящий большую номенклатуру продукции, от удобрений до боевого поражающего газа и продукции радиационной химии. На его территории находится собственный ядерный могильник.
В середине 1990-х годов из недр Совета Федерации на имя президента Ельцина поступило письмо, в котором обосновывалась необходимость передачи этого химического гиганта под управление Кантора, включив госпакет акций КЧХК в структуру холдинга «Акрон».
Глядя на то, как хозяйствует Кантор на новгородском «Акроне», как лихорадит предприятие, читая отчеты об участившихся на нем случаях серьезнейших аварий, трудно даже просчитать чудовищность последствий предлагаемого тогда «соития». Но катастрофы не случилось, указ Ельцин не подписал, может быть, прислушавшись к возмущенному хору военных, атомщиков и газпромовцев. И все-таки, несмотря на мощное сопротивление, Кантор каким-то образом получает контроль над комбинатом, правда, на весьма ограниченное время. Как следует из источников, Гос-комимущество изымает из ведома Минатома 37% пакета акций и передает право голосовать этими акциями (голосами) заместителю председателя совета директоров «Акрона». Только специальное распоряжение премьера Черномырдина восстановило контроль Минатома над стратегическим комбинатом.
Простота как мера воровства
ОАО «Апатит» - градообразующее предприятие для целого заполярного района Мурманской области и лидер мирового производства апатитового концентрата.
Пытаясь заполучить это предприятие, Кантор прибег к помощи зарубежных партнеров. Концерн Norsk Hydro - крупная транснациональная корпорация, занимающаяся добычей и переработкой нефти и газа, производством минеральных удобрений и аграрным бизнесом в разных регионах мира. Norsk Hydro является конкурентом «Акрона» на китайском рынке, поэтому его руководство и заинтересовалось предложением Кантора о сотрудничестве. Западные бизнесмены полагали, что такой союз станет основой для выстраивания единой взаимовыгодной сбытовой политики в Юго-Восточном регионе.
Norsk Hydro к тому времени уже приобрел около 6% акций «Апатита». У Кантора тоже имелись 2% аналогичных акций, и он сумел убедить менеджмент Norsk Hydro, что вместе смогут продавливать низкие цены на апатитовый концентрат.
Стратегические партнеры ударили по рукам и учредили в Москве ЗАО «Нордик Рус Холдинг». Norsk Hydro внесло в уставный фонд совместной фирмы 6% акций «Апатита», а Кантор подсунул партнерам вместе с 2% акций «Апатита» 14% акций ОАО «Дорогобуж» вместо обещанных 14% акций холдинга «Акрон», куда вместе с ОАО «Дорогобужем» входит и ОАО «Акрон». Как говорится, почувствуйте разницу. Кроме того, доля Кантора в уставном капитале оказалась каким-то образом 51%, а западных партнеров из Norsk Hydro - соответственно, 49%. Таким образом Norsk Hydro, лишившись своих акций «Апатита», не получил контроля ни над «Апатитом», ни над «Акроном». На сленге профессиональных аферистов такой прием называется «кидалово».
Сын своего народа
Но даже эта гениальная с точки зрения основ аферизма операция не принесла Моше Кантору предвкушаемой выгоды. С «Апатитом» отношения не заладились - на предлагаемые олигархом цены руководство апатитовым комбинатом не пошло. Не помогла даже мощнейшая информационная волна, заказанная Кантором в СМИ.
Видимо, тогда и созрело в голове Кантора решение добиться заветной цели руками Генеральной прокуратуры. Может быть, свою роль сыграла и появившаяся возможность одним ударом достичь двух целей: получить в управление 20-процентный пакет акций «Апатита» и упрочить свое влияние в еврейском мире.
Для достижения своих целей Кантор не стесняется в выборе средств. В попытке добиться от поставщиков сырья существенного, экономически не обоснованного снижения цен для «Акрона», он использовал имена губернаторов Новгородской и Смоленской областей Прусака и Маслова, подписав от их имени открытое письмо в Правительство РФ. Кроме того, в спор хозяйствующих субъектов Кантор вовлек трудовые коллективы предприятий своего холдинга.
Не убоявшись свежего примера в истории российского олигархизма, Кантор активно подключился к политическим играм. В Новгородской области он поддерживает «Единую Россию» и «Демпартию России», в Смоленской области - национал-патриотов. В Пермской области, как отмечают местные политологи, он «приложился» к президентской кампании Сергея Глазьева.
Такая политическая всеядность объясняется просто: в каждом регионе Кантор поддерживает ту политическую силу, с которой удалось договориться о выделении преференций в его интересах. При этом направленность политического вектора не имеет для него никакого значения, будь политическое движение конструктивным или совсем наоборот.
Так, в Мурманской области, где скоро состоятся выборы губернатора, наш герой встал за спиной у кандидата в губернаторы от коммунистов Владимира Пеляка, главного редактора газеты «Кольский маяк», находящегося в жесткой оппозиции к действующему главе края Юрию Евдокимову, которого поддерживает на выборах «Единая Россия». Тандем Кантор - Пеляк открыто работает на дестабилизацию ситуации в регионе.
Сон разума
Чтобы претендовать на пост президента ЕАЕК, надо помимо связей иметь и серьезные заслуги перед достопочтенной еврейской общиной. Моше Кантор не волнуется, ему кажется, что он их имеет.
В июне 2002 года в историческом центре Великого Новгорода рядом с Ярославовым детинцем открывается синагога и уникальный фонд «Еврейская община Великого Новгорода - центр развития культурного и духовного наследия». Синагога и центр, отмечают официальные источники ЕАЕК, построен на средства господина Кантора.
С инициативой мецената согласились в городе отнюдь не все. Павел Иванов, учредитель и редактор новгородской газеты «Русское вече», дал на страницах своего издания нелицеприятную оценку происходящему и сразу подвергся судебному преследованию.
Обвинение Павлу Иванову было предъявлено «в связи с публикацией в 2002 году в его периодическом издании ряда материалов антисемитского характера». В начале сентября 2003 года городская судья Ольга Кичигина не обнаружила состава преступления в действиях Иванова. Осенью, после губернаторских выборов, когда с мнением электората перестали считаться, Новгородский областной суд отменил оправдательный приговор журналисту. 20 февраля новый состав городского суда признал 55-летнего Павла Иванова виновным и лишил его права заниматься журналистской деятельностью в течение трех лет.
Но дело даже не в этом. Важно не что делается, а как. Наш собеседник, один из ближайших советников Ариэля Шарона, в свое время сказал: еврейскому народу не нужны глупцы. С глупыми нам не по пути.
Юбилей мецената
Смоленск - один из древнейших русских городов. Первое упоминание о нем в Устюжском летописном своде относится к 863 году.
В XXI веке здесь отметился Кантор. «Новый амбициозный проект возрождения смоленского местечка Любавичи - родины одного из самых заметных направлений в современном хасидизме - не случайно связывают с именем Моше Кантора». Источник - панегирик в честь олигарха «Юбилей мецената», посвященный 50-летнему юбилею Кантора, на официальном сайте ЕАЕК.
Сам юбилей Кантор отметил в Швейцарии на берегу Женевского озера, где два дня, 13-го и 14-го сентября, его «чествовали представители еврейского истеблишмента России, предприниматели, политики, деятели культуры и искусства».
Устанавливать источники немалых средств для провокационной «миссионерской» деятельности Кантора будет, надо полагать, Генеральная прокуратура, но можно предположить, что, кроме денег «Акрона», уводимых от государства, есть и другой финансовый источник.
На сумму порядка трех с половиной миллиардов долларов умудрился облапошить Кантор государство, правительство Московской области и пайщиков одного небольшого подмосковного предприятия - ЗАО «Московский конный завод №1». До того, как Вячеслав Кантор запустил руку в активы предприятия, конный завод славился на всю страну своими племенными орловскими рысаками. Сгубило его наличие в своих активах огромной площади выпасных земель - около 2300 га, расположенных по обе стороны Рублево-Успенского шоссе. Земля там стоит не меньше 1500 долларов за сотку.
Теперь у Кантора другая забота - необходимо вывести захваченные земли из состава сельскохозяйственных угодий и реализовать их частично за деньги, частично за новые услуги. И не забыть к тому же построить новый центр культурного и духовного наследия еврейской общины в Оптиной пустыне. Говорят, и такая мечта есть у Кантора.
Такой уж он разноплановый, наш герой, олигарх, меценат, коннозаводчик и будущий президент ЕАЕК. Кто это первый сказал, что звезда олигархов в России закатывается?
Отметим, что приведенная «РВ» ссылка на Ариэля Шарона не отражает всего спектра мнений. Есть и другие точки зрения. Например, мнение Зеева Вагнера, главного раввина Центрального региона России, издателя Российской еврейской энциклопедии. На вопрос в интервью с ним последовал такой ответ:
- За сегодняшним процветанием еврейских общин в России стоят вполне конкретные люди. Это, в первую очередь, бизнесмены, финансирующие строительство школ, синагог, культурных центров и переводящие немалые средства на благотворительные цели. Лично для вас важно, откуда эти деньги и каким путем добыты?
- Совершенно неважно. Еще в конце 1980-х один человек, занимавшийся помощью советским евреям, сказал мне, что готов сотрудничать хоть с самим дьяволом, если это поможет евреям Советского Союза. И я, в общем-то, с ним согласен. Какая разница, каким путем добыты деньги, если на них можно построить синагоги и помочь одиноким старикам?! Других-то денег все равно нет...
http://www.rosvesty.ru/numbers/1715/problema/
2006.10.02 | Navigator
Євреї: що було і що буде
А було так, що євреї здавна представляли собою в Європі МІЩАНСТВО. В правобережній Україні до революції євреїв серед міщан було від 30 до 70 відсотків. Відчуваєте різницю між жителем села і міста? То-то і воно.Крім того, євреї були більш європеїзовані, ніж оточуючі українці. Заробляли бізнесом, тобто головою. Яку і розвивали.
Тепер про те, що буде.
В Штатах серед євреїв тиха паніка.
З бізнесу їх витісняють американці азіатського походження.
Що виявляють ту ж напористість і спайку, що і євреї.
Так що тим, хто в душі антисеміт, є можливість довести своє на ділі.
Тобто в бізнесі.
Шляхом конкуренції з євреями.
І виграти.
Що, як показують Штати, цілком можливо.
2006.10.02 | Analytik
Re: Євреї: що було і що буде
Navigator пише:> Так що тим, хто в душі антисеміт, є можливість довести своє на ділі.
Велика вам подяка від імені всіх антисемітів за надану можливість!
Скористаємося нею при першій нагоді!
2006.10.02 | Navigator
Ви до кінця дочитали, чи тільки до вказаного місця?
2006.10.02 | толя дейнека
Re: для нас не так важливо, що пересічні євреї були міщани
значно важливіше, що на чолі організованих юдейських структур постають клептократи на кшталт Кантора чи Рабиновича.важливіше те, що на чильниками сіоніської держави обираються виключно терористи першої категорії.
ці люди намагаються вчити нас, як нам жити і як нам їх поважати.
щодо америки, Навігаторе, побійтеся Б-га, країна повністю окупована, аж до того що місцеві Кантори з Рабиновичами влаштували провокацію-виставу 9-11, щоб послати америкосів на край світа вмирати за свій інтерес.
2006.10.02 | Мартинюк
До речі про пташечок
Як це вам вдається звести будь яке серйозну дискусію до тиражування набору параноїдально-емоційних штампів, основною особливістю яких є заміна конкретних персон і конкретних фактів неконкретними узагальненнями або конкретною міфологією.2006.10.02 | толя дейнека
Re: До речі про пташечок
Володимире, ви могли б помітити, що я вдесятеро конкретніший і предметніший за середнього форумчанина. Зокрема в цій гілці я навів фактичний матеріал про задіяних в обговоренні персонажів.я думаю, в вас просто атрофований орган, який мав би робити висновки далі певного рівня, тож ви щиро дивуєтеся на нормальних людей, які вільні називати речі своїми іменами.
ну що ви справді хотіли б, щоб я серйозно сприймав нахабну маячню Кантора і винуваті виправдання Шульмана? Коли ми нарешті вкажемо на двері мерзотникам Канторам і Рабиновичам?
2006.10.03 | Михайло Свистович
Так толя дейнека, виявляється, єврей
оце характерне Б-га замість Богатоля дейнека пише:
>
> щодо америки, Навігаторе, побійтеся Б-га
2006.10.02 | stefan
Re: Євреї: що було і що буде
Navigator пише:> А було так, що євреї здавна представляли собою в Європі МІЩАНСТВО. В правобережній Україні до революції євреїв серед міщан було від 30 до 70 відсотків.
Не всюди, але в Вінницькій, Каменець-Подільській губернії це було то чно таке число євреїв в містечках.
Євреї проживали більшість в містечках - невеликих містах.
Їх так і називали "містечкові".
> Відчуваєте різницю між жителем села і міста? То-то і воно.
> Крім того, євреї були більш європеїзовані, ніж оточуючі українці. Заробляли бізнесом, тобто головою. Яку і розвивали.
Багато євреїв працювали кравцями, шевцями, слюсарами, бляхарями і т.п.
То міф. що всі євреї були або торговці, або банкіри.
В Одесі, на Бугайовці, євреї вирощували корів, свиней.
Багато було євреїв біндюжників(грузчик в порту з своїм конем і підводою).
В Карпатах також були євреї - фермери.
Під час нафтового буму в кінці 19ст. в Бориславі єврейське населення
становило біля 50%.Українці, поляки і решта національностей займала також 50%.
> Тепер про те, що буде.
> В Штатах серед євреїв тиха паніка.
> З бізнесу їх витісняють американці азіатського походження.
китайці та корейці, в"єтнамці також.Беруть тим, що працюють по 16-18
годин на добу, не вживають алкоголь.
> Що виявляють ту ж напористість і спайку, що і євреї.
> Так що тим, хто в душі антисеміт, є можливість довести своє на ділі.
> Тобто в бізнесі.
> Шляхом конкуренції з євреями.
> І виграти.
> Що, як показують Штати, цілком можливо.
***
Так що, вперед.
2006.10.03 | Navigator
Як казав Черчіль, я не вважаю євреїв розумнішими за себе - тому
я не антисеміт.Щодо єврейства - то є така Енциклопедія Українознавства. Там на початок 20-го століття дано число єврейського населення в містах України. Звідти мої цифри. В селах євреїв-селян майже не було - володіти землею їм було законодавчо заборонено.
Так що з 4,5 (по-моєму) мільйонів євреїв України 95 відсотків жили в містах. Що складало більшу половину населення міст. Частково тому українці і не змогли сформувати, як це зробили чехи, свою інтелигенцію і пролетаріат - міські місця були зайняті.
Хоч і євреїв їх пролетаріат і інтелигенція довели самі знаєте до чого...
Ваші одеські євреї - то в основному вихідці з Правобережжя. Як бачите, як і Шановний Шарп - за століття симбіозу з українцями не українізувались.
2006.10.02 | один_козак
Клас!
Я ще не прочитав всю статтю)))Але побачив, що в ній показано механізм "волейболу" - гри в антисемітизм в окремо взятій таргет-країні - Україні. Про це давно хотілося говорити, давно потрібні аналітичні публікації, щоб здерти маски з деяких "патріотів" та їх партнерів по грі. Я не маю змоги особисто проводити дослідження, щоб обгрунтовувати мої здогадки. Але здогадки ці щось вже дуже довго підтверджуються то тими, то іншими подіями, які в сукупності створюють враження, що деякі "антисеміти" та деякі "борці з антисемітизмом" працюють на спільні цілі.
2006.10.02 | Navigator
Розширимо контекст?
Дрожь, пробивающая еврейское руководство США, лишний раз доказывает, до какой степени хрупко пресловутое ощущение евреями собственного могущества. Евреи чувствуют, что оно может растаять, подобно утреннему туману, и даже стать источником ненависти. Подтверждением тому стали результаты ежегодного опроса, посвященного проблемам антисемитизма в различных странах. Социологи выяснили, что 94% евреев США уверены в том, что юдофобия является серьезнейшей проблемой их страны, а еще 90% заявили, что в ближайшие годы уровень антисемитизма может даже увеличиться....
Так дома ли мы в Америке? Последнее обследование, проведенное Американским еврейским комитетом в нашей стране, выявило, что 95% евреев, участвовавших в указанном опросе, считают антисемитизм серьезной проблемой и большей опасностью для евреев Америки, чем смешанные браки и потерю еврейской преемственности. По нашему мнению, в подходе к решению этого жизненно важного вопроса необходимо избегать благодушия и механического прогрессистского оптимизма. Вспомним, что до прихода Гитлера к власти немецким евреям казалось, что они очень уютно и стабильно устроены в Германии; в предвоенной Польше еврейская жизнь отличалась богатством и разнообразием. А советские евреи, поверившие в то, что "будут существовать только советской нации люди", проникновенно и искренне декламировали стихи Павла Когана: "Я патриот, я воздух русский, я землю русскую люблю. Я сдох, как пес бы, под забором в любом кокосовом краю".
...
І інший бік проблеми:
А декого небезпідставно цікавить і інше: скільки україномовних газет в Ізраїлі (а там живе майже 400 тисяч вихідців з України, це українці, що мають змішані шлюби), скільки українців у ізраїльському кнесеті, скільки українців-олігархів є в Ізраїлі, чи є там бодай один український телеканал і т. д.
2006.10.02 | один_козак
Я ж взагалі не про те мову веду.
Я казав тільки про пропаганду проти України під виглядом етнічного конфлікту.2006.10.03 | Navigator
Чому не про те? Є євреї-професійні плакальники за євреями
Чому і українцям потрібно вчитись і займатись.В Ізраїлі зараз українців більше, ніж євреїв в Україні.
Що, у них нема проблем?
Чому за ними ніхто не тужить і не виступає?
Так що, як казав один чвертьєврей : "Учіцца, учіцца і учіцца" ... у євреїв.
2006.10.05 | Капітаан Немо
Ну і ну !
Який ще "волейбол" ???Волейбол волейболом, але не треба забувати про реальну загрозу існуванню України з боку єврейства.
Мається на увазі УКраїна не як певна ділянка суші певного кольору, а як місце - батьківщина УКРАЇНЦІВ.
Я не знаю, може Щокін - дійсно висуванець якогось ФСБ або ще чогось, щоб дискредитувати антисемітизм. Разом з тим не треба плутати х... з пальцем і називати всує антисемітизмом просто український націоналізм патріотичного спрямування. Якщо я не люблю жидів, це ще не означає, що я - антисеміт. Може, я просто однолюб ???
2006.10.02 | dr.Wassily K.
Re: Стара пісня сучасного кантора: Україна – полюс антисемітизму
якщо ці повідомленя буде читати др.Юрій Попов,мій дуже добрий знайомий по работі у 70 х роках в ин-ті фізіологіі,будь ласка, дай свій i-mail adres-Neurohistologist dr Wassily K2006.10.02 | Персефона
Це воно. Особливо про Тягнибоків.
2006.10.02 | один_козак
От за Тагнибока - сумніваюся.
Тягнибок, мені здеється, щиро дурнуватий.))2006.10.03 | Персефона
Ні. Він надто влучно перефарбувався з комсорга в націоналіста
2006.10.04 | Михайло Свистович
Не підкажете, коли і де Тягнибок був комсоргом?
Бо я його знаю так з року 1988-го і тоді він, 20-річний, вже був націоналістом.2006.10.04 | Персефона
У Львівському медінституті якраз перед тим
як ти з ним познайомився.Один патологічно чесний, як ось ти, знайомий (до речі, зараз в Києві працює) розказував, як він перевівся до Львівського медінституту з Ленінграда, а тягнибок лазив за ним і вимагав консомольських внесків, та ше й погрожував, коли цей знайомий його посилав, бо в ленінграді на той час вже ніхто ніяких внесків не вимагав.
2006.10.04 | Тур
Re: Тягнибок у Львівському медінституті якраз перед тим
воно понятно Питер був продвинутішим2006.10.05 | Михайло Свистович
Re: У Львівському медінституті якраз перед тим
Персефона пише:> як ти з ним познайомився
1. Ми пили на брудершафт?
2. Я вже не пам"ятаю як саме, але було це вдома у Юрка Криворучка. Тягнибок був тоді одним із нас, активних прихильників незалежності України. Нас тоді було мало, майже всі один одного знали. Особливо у Києві та у Львові. І контакти Київ-Львів тоді йшли постійно.
2006.10.05 | Персефона
Ми з тобою пили пиво і не один раз. Хоч і не на брудершафт.
Михайло Свистович пише:> 1. Ми пили на брудершафт?
Мишко, ти мене дивуєш. Є чудові доступні тобі адмінські спрособи ідентифікації віртуальних персонажів - скористайся котримось із них, якщо не знав або забув хто я. А потім краще повитирай оце за собою, щоб не ганьбитися.
> 2. Я вже не пам"ятаю як саме, але було це вдома у Юрка Криворучка. Тягнибок був тоді одним із нас, активних прихильників незалежності України. Нас тоді було мало, майже всі один одного знали. Особливо у Києві та у Львові. І контакти Київ-Львів тоді йшли постійно.
Та я можу уточнити, який це був рік коди він був палким комсоргом - тільки це буде довго, бо прямого контакту із цим знайомим в мене нема, і я не в україні.
2006.10.09 | Михайло Свистович
Таки пили
Персефона пише:>
> Є чудові доступні тобі адмінські спрособи ідентифікації віртуальних персонажів
Так це ж треба час витрачати
>
> скористайся котримось із них, якщо не знав або забув хто я
не забув
>
> А потім краще повитирай оце за собою, щоб не ганьбитися.
Мені нема чого приховувати. Хай всі знають, що в мене є і недоліки
2006.10.03 | Таля
Re: От за Тагнибока - сумніваюся.
Я також щиро вірю, що дурнуватим є ви і ще та купка "хохлів"-яничарів, яким кацап і жид плюне в лице, а вони обтеруться і далі зади їм вилизують.Маленька ваша жалюгідна персонка аж ніяк не може судити про великі справи та особистості. Кожному своє, одному на коні (титульній нації в Україні та її героям), а вам особисто і всім Персефонам тупим - завжди під конем. Така доля. Нічого не залишається, як бодай попискати жалюгідно.
2006.10.04 | Персефона
ого, яка пристрасна! нічо, колись переросте.
2006.10.02 | Хвізик
він там кичигіна згадав. не знаю, чи правда, але я десь чув, що
той кичигін також єврей2006.10.03 | Резонер
Re: він там кичигіна згадав. не знаю, чи правда, але я десь чув, що
Генерал Пын Дэ Хуэй - тоже в принципе еврей2006.10.02 | Volodymir
Єдине Економічне Пространсво
Кантори чомусь останні двадцять років більше на те що скаже Москва олядуються - як на вищий клас. Спільний бізнес, мабуть, із ПЦ МП, якщо не менталітет. Чому у московського рабе із підсвідомості на камеру не вирветься, як у київського, присланого на підкріплення місцевих, в стилі "Єй хохли, дивитесь, а то гірше буде" (це про недостатнє сумління посадових осіб поблизу Яру). Мені не зрозуміло, чому мені повинно стати гірше. Хай гірше стане всяким антисемітам.Може ще справа у тому: той хто присилає, не про українських євреїв думає.
2006.10.02 | Мірко
Re: Стара пісня сучасного кантора: Україна – полюс антисемітизму
Не диво що анти-жиди і на цім сайті мають про-московський нахил. (під покриттям якоїсь пан-славянської спів-дружности)2006.10.02 | Хвізик
Re: Стара пісня сучасного кантора: Україна – полюс антисемітизму
Мірко пише:> Не диво що анти-жиди і на цім сайті мають про-московський нахил. (під покриттям якоїсь пан-славянської спів-дружности)
не без того
2006.10.02 | толя дейнека
Re: але - здається ви самі не в захваті від
від певних дій жидів канадських проти українців? тим не менше, це зробило вас про-жидом?2006.10.03 | Мірко
Re: але - здається ви самі не в захваті від
толя дейнека пише:> здається ви самі не в захваті від певних дій жидів канадських проти українців? тим не менше, це зробило вас про-жидом?<
Чітко розрізняю дії жидівських вислужників московської імперії і дії пересічного жида. Так само боровся би з турком чи французом який в інтересах імперії зла нищив би мій нарід.
Проте я не одинокий що зауважив що створилася дивовижна суміш політичної верхівки сіоністів, моссаду, українофобів, й криміналітету світового маштабу в котрих давно-навчена анти-українська ненавість, і кримінальна зухвалість виливається поза усякі межі, - і не лише тут у західному світі. Думаю що пан Шульман таких засуджує не менш строго ніж засуджуємо їх ви чи я.
Я думаю що за совку одні наїлися ґебістської пропаганди про жидівську конспірацію а другі про українців-різунів антисемітів. Такою музикою диригує лише Москва. Жду на день коли українець греко-католик, українець православний, українець юдейської віри чи українець баптист, якщо знають українську мову, будуть рівноправно щирими українцями.
2006.10.03 | Габелок
Re: Та деякі задурно на Кремльовського Кукуя працюють
Мірко, деякі щиро та "радо йдуть, бо се голос духа чуть". (Толік, привіт)2006.10.03 | Le Observateur
Антисеміти з МАУП назвали єврея-автора "старим пердуном"!
Написав старий київський єврей Семен Авербух книжечку. Заробив за це гроші в рабина Блайха. Так його в газеті МАУП назвали "старим пердуном"!Книжку можна прочитати на сайті Блайха
http://www.jew.kiev.ua/Vozrozhdenie/Averbuh/Shma/Shma.htm
Там іще є кілька маразмів цього автора
Для апетиту ось вам вступ:
"Эту книгу мне помогала делать моя супруга Фаина Григорьевна Горбач-Браверман. Она была моим советчиком, первым оппонентом, консультантом-лингвистом. Ей мой низкий поклон. Благодарность Галине Матвеевне Аксельруд. Она не только корректировала рукопись, но и редактировала мои неудачные высказывания, выявляла повторы. Она убрала множество грамматических ошибок.
Тысячелетняя эпопея пребывания евреев на украинской земле завершается. Для евреев этот период можно охарактеризовать: от унижения к унижению, от погрома до погрома и, наконец, до гитлеровского Холокоста не без участия местного населения. Праведники — это крошечный мизер совестных людей. Оккупация была нам последним и решительным звонком.
Еврейских общин, живущих по законам Торы, нет и не предвидится. Украина никогда не станет для евреев тем, чем является для них, например, Франция или Голландия. Нам здесь ничего не светит. Ничего. Процесс исхода на свою историческую родину перешел из турбулентного в латентное русло. Едут сейчас не только евреи, но и половинки и четвертинки. А мы, оставшиеся старики, уходим в Ган-Эдем (Сад Эдемский).
Прощай, Украина, навсегда!"
2006.10.04 | Analytik
Re: Антисеміти з МАУП назвали єврея-автора "старим пердуном"!
Меня очень сильно впечатлил вот этот художественный образ:Процесс исхода на свою историческую родину перешел из турбулентного в латентное русло.
Все время стараюсь себе представить турбулентное русло. И вот турбулентность переходит в латентность.
Русло з признаками латентности. Не, мне это не по зубам.
2006.10.04 | толя дейнека
Re: таке русло
якраз є в старих пердунів. Певно, воно його турбує, латентно.2006.10.05 | Капітаан Немо
Re: Антисеміти з МАУП назвали єврея-автора "старим пердуном"!
Латентний - це гомосексуалізм.А антонімом до терміну "турбулентний" є термін "ламінарний" ( це можна говорити про потік рідини чи газу)
2006.10.03 | Le Observateur
Як зробити правильно, щоб не стати антисемітом?
Вечером президент Кацав с супругой посетили Центральную синагогу Киева, где встретились с еврейской общественностью и представителями прессы. Президент Израиля призвал евреев Украины создавать еврейские семьи и репатриироваться в Израиль."Я считаю, что сегодня еврей это только тот, кто может гарантировать, что и его внук останется евреем", - отметил Кацав.
Вечер закончился фуршетом в синагоге.
http://www.aen.ru/politics/story-id=629/
Що робити? Допомогти Кацаву і гнати євреїв в Палестину підсрачниками? Чи вмовляти їх насрати на Кацава і залишитися тут?
2006.10.03 | Volodymir
Неисповедимы технологии
Чтобы кто не сделал, теорию потом подведут кому надо.Или напишут протоколы как сделать правильно - чтобы потом говорить и показывать: видете, это правда, значит и остальное так.
Потому пусть про себя думают екреи, если свобода других не задета.
Подтверждение теории заговора из боевого устава:
Для того, чтобы враг увяз, нужно предоставить его заботам беженцев - много и сразу, это отвлечет его ресурсы. Конролируемый поток беженцев с территории врага можно использовать для формирования боеспособных подразделений.
Вот Шульман другое дело: так всем накостылять. По человечески не понимаю предполагаемых им практических и теоретических результатов.
Сначала, имхо, стоило понять душу עברי, потому что понять основателей-на-потоках с таким, наболевшим, и пытаться не стоит.
2006.10.05 | Analytik
Re: Неисповедимы технологии
Volodymir пише:> Вот Шульман другое дело: так всем накостылять. По человечески не понимаю предполагаемых им практических и теоретических результатов.
> Сначала, имхо, стоило понять душу עברי, потому что понять основателей-на-потоках с таким, наболевшим, и пытаться не стоит.
Шульман применил метод коврового калометания, им часто пользуются в серьезных еврейских кругах в случае возникновения обиды на всех. Разработчиком теоретических основ и методик применения считается житель Харькова Эдуард Ходос (Барон).
А насчет того что "стоило понять душу"... наверное, очень дорого стоило!
2006.10.03 | Мірко
Re: Як зробити правильно, щоб не стати антисемітом?
Le Observateur пише:>Що робити? Допомогти Кацаву і гнати євреїв в Палестину підсрачниками? Чи вмовляти їх насрати на Кацава і залишитися тут?<
Хотів би щоби українець жидівського віросповідування почувався українцем і лишився на батьківщині. А ті котрі за 15 років не бачили потреби вивчити українську мову, - нехай їдуть в одну чи другу улюблену країну. Показали що їм Україна ніщо.
2006.10.05 | Slavchyk
Re: Стара пісня сучасного кантора: Україна – полюс антисемітизму
Ми неєвреї ніколи не жили на вашій "обітованій замлі" , а ви не знати чого приперлися в Київську Русь і інші держави, і всюди де ви були, там постійно виникали проблеми відносин з іншими народами. Виходячи з цьго, може все-таки євреям необхідно переглянути своє ставлення до інших народів і об"єктивно оцінити свою поведінку , ніж постійно інших звинувачувати в своїх проблемах???