10/04/2006 | Гуменна Ганна Григорівна

Ми часто згадуємо радянські часи, яка була копійчана квартплата, які були мізерні ціни на продукти та як можна було за сто карбованців об”їздити пів СРСР. А я пригадую як , хоча і інколи, можна було добитися справедливого вирішення свого питання. Пам”ятаю як з мене і моїх колег начальник незаконно зняв премію. Я звернулася до першого секретаря райкому партії . На другий день у нас в організації був голова профкому, юрист – розібралися і гроші повернули.Сьогодні – ніде і ні при яких обставинах не можна добитися справедливості .

Мій син Владислав в 1995 році закінчив Київський інститут військово-повітряних сил за фахом - авіатехнік і був поставлений на посаду командира мотострілецького взводу (піхота). При призначенні на дану посаду командування міноборони порушило вимоги Указу президента України „Про тимчасові положення про проходження військової служби особами офіцерського складу” розд.!У ст.33.

В 1997 р. рішенням атестаційної комісії син був призначений на вищу порсаду – начальником служби паливно-мастильних матеріалів танкового батальону, без перепідготовки, як того вимагає Указ президента „Про тимчасові положення...” розд.!У ст.33. За час служби на посаді з сина незаконно знімали премії – в червні 1998р. син був у командировці ( є копії наказів) – зяли 60 гр. за недисциплінованість, хоча він був відсутній в частині і ніяких порпушень в нього не могло бути. В липні 1998р. син був в шпиталі – зняли так само 60 гр. „за недисциплінованість”. Навіть вже після звільнення, коли він сидів удома(а гроші ще не виплатили) видали наказ і зняли з сина 120 гр. Чому дивуватися, якщо в військових частинах бувають ще гірші випадки і командування на все закриває очі.

В 1998р. в Збройних силах України розпочалось скорочення, а для цього всі засоби хороші.І звільнення почали саме з молодих офіцерів, які тільки почали своє самостійне життя. Краще б розпочали звільнення з генералів, які в армії „ присутствуют отсутствуя”.

На початку 1998р. в в/частині м.Ізяслава проходило атестування офіцерів з метою подальшого звільнення на основі наказу міністра оборони України №141 від 30.06.1993р.(порядок атестування в Збройних силах України). Син був звільнений „за невідповідність посаді”, хоча за весь час служби на посаді в нього не було жодного порушення.

Так як в нашій армії ніхто не звертає уваги на закони, як і в усій країні, а командування Збройних сил закриває очі на всі можливі порушення, прикриваючи порушників законів, то командування військової частини А-2075 при звільненні сина знехтувало вимогами наказу №141, а саме :

Ст. 43 Атестації складаються безпосереднім начальником. На сина атестацію повинен писати зам. командира батальону по тилу, або його старший начальник – начальник служби ПММ бригади.Атестація ж була написана командиром батальону Поліщуком В.П., який не знав службу ПММ. Чого вартий запис в атестації:” Заняття з особовим складом за своїм фахом провести не може” У сина, як начальника служби немає особового складу, а проводити заняття в танковому батальоні за його фахом –„авіатехнік” син аж ніяк не міг. Як тут не згадати накази командирів :”Копати від забора і до обіду!”.

Ст.52. Атестувати сина і винести рішення повинна була комісія батальону, а зробила все це комісія бригади, яка порушила вимоги наказу №141. Члени комісії у складі :

- заст. командира Сичевського В.В.

- заст. к-ра по виховній роботі Іванченко П.О.

- нач. технічної частини бригади Черненка В.В.

-начальника відділення кадрів частини Якимлюка О.М.

–начальник тилу бригади м-р АнтонюкВ.Л. не був присутній на засіданні комісії - про це вказали свідки Бобер, Богатирьов,Осип, але свій підпис він поставив

винесли рішення сину – АВІАТЕХНІКУ , л-ту Богатирьову – ХІРУРГУ, ст. л-ту Охрімчуку – ТЕРАПЕВТУ, що всі вони „ПРОФЕСІЙНО НЕ ПІДГОТОВЛЕНІ, З НИЗЬКИМИ МОРАЛЬНО_ПСИХОЛОГІЧНИМИ ЯКОСТЯМИ” . Наголошую, що ні авіаторів, ні тим більше медиків ,не було в даній комісії. Мабуть в міноборони переплутали моральні цінності – скоріше такими якостями наділені саме дані члени комісії.

Ст.53Атестація про невідповідність займаній посаді повинна розглядатися в присутності сина та вищевказаних молодих офіцерів. Але ніхто із них не був присутній на засіданні атестаційної комісії. Та і як могли дані члени комісії атестувати авіатехніка і лікарів.

Ст.54 В атестації сина відсутній висновок вищого начальника сина – нач. служби ПММ бригади Степанчука О.Я., який дізнався про атестування свого підлеглого вже після звільнення – атестація була, иабуть, військовою таємницею.

Ст.61 В атестації відсутній підпис сина – його не ознайомили з атестацією на звільнення.

Ст. 84 Про наступне звільнення з офіцером повинно бути не менше двох бесід. Ніхто бесід з сином не проводив, і коли потрібно було до подання на звільнення прикласти листи бесід , то начальник штабу майор КУРТАК І.І. просто сфабрикував листи бесід – аж 6 листв(перестарався), де вказав що бесіди провів командир частини ПОЛІЩУК В.П., який на дату проведення бесід був у відпустці.На листах бесід вказано що з сином провели бесіди, але підпис сина скрізь відсутній - на час бесід син був у відпустці.Оригінали бесід відсутні в особовій справі сина. За такі злочинні дії (які підпадають під статті кримінального кодексу України) м-р КУРТАК був призначений командиром батальону, пізніше служив в СБУ.Мабуть, саме люди з такими моральними якостями потрібні в міноборони та СБУ.

Ст. 86 Бесіди повинен провести безпосередній начальник сина - замісник командира батальону з тилу, а „провів” комбат ПОЛІЩУК В.П.

З затвердженою атестацією на звільнення сина не ознайомили , не було повідомлено за місяць про звільнення - цим самим було порушено вимоги контракту .На атестації є підпис нібито сина і дата -25 червня 1998р. Згідно почеркової експертизи підпис не сина. На дату ознайомлення з затвердженою атестацією – 25 червня 1998р. син був у шпиталі в м. Славута, про що є запис в медкнизі. І не здригнулась рука в командира бригади в/ч А-2075 ТКАЧУКА П.П. коли він затверджував „шиті білими нитками” атестації на звільнення молодих офіцерів. В даний час ТКАЧУК П.П. є начальником військового інституту „Львівська політехніка”. Можливо тому. щ.о керують в армії командири, подібні за своїми моральними якостями пану ТКАЧУКУ і твориться беззаконня В Ізяславі ще довго будуть пам”ятати „подвиги” генерала ТКАЧУКА .Не здригнулась рука і в комбрига Петрука і в командувача Сухопутних військ Собкова, які затверджували атестації на звільнення молодих офіцерів з висновками „займаним посадам не відповідають” . Молодих лейтенантів було звільнено „за невідпорвідність посаді”, тобто, притягнуто до відповідальності , не передбаченої ЖОДНИМ законом України.

Якби вищевказані генерали хоча б один раз тільки переглянули закон України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, то вони б пересвідчились за що можна звільнити офіцерів. Але генералам закони не писані. В даному законі розд. П ст.8 п.2 чітко вказано :

„Військовослужбовці, які не набули права на пенсію, не можуть бути звільнені з військової служби, лише :

* за власним бажанням
* за станом здоров”я
* за систематичне порушення вимог контракту
* за систематичне порушення військових статутів
* в разі скорочення штату частини
* за вироком суду „

Коли сину стало відомо в серпні 1998 р. що його хочуть звільнити, він поїхав в Київ в прийомну міністра оборони України де написав заяву з проханням розібратися із його незаконним звільненням. Відповідь прийшла без перевірки через три з половиною місяці де було вказано :”Ми позвонили командиру частини( ТКАЧУКУ П.П) і він сказав що ви звільнені правильно”.Надаючи відповідь сину міністерство оборони порушило вимоги закону”Про звернення громадян” та вимоги військового Статуту.

Не погоджуючись із своїм звільненням, син подав скаргу на неправомірні дії посадових осіб в/ч А-2075 до військового суду Рівненського гарнізону. Дану скаргу суд не взяв до розгляду. Друга скарга про скасування наказу Командувача Сухопутних військ Збройних сил України була прийнята військовим судом Рівненського гарнізону, хоча згідно закону дана скарга повинна була розглядатися в Києві – за місцем відповідача.

На письмову заяву сина в суд не було подано жодного оригіналу документа. Цим самим суддя КОСТЕНКО А.М. надав можливість представнику відповідача КУРТАКУ І.І., який фабрикував і готував документи на звільнення сина , подавати в суд сфальсифіковані копії – це і листи бесід від 15.06.98р. та 7.05.98р- на листах вказано що бесіду провів ПОЛІЩУК В.П., який на даний час був у відпустці, а на листі бесіди від 7.05.98р. навіть немає відповіді сина( не встиг пан КУРТАК написати). Дані (шиті білими нитками ) листи бесід як доказ законності звільнення суддя КОСТЕНКО А.М. включив в рішення. Не були допитані свідки сина, вказані в заяві в суд і ще десятки порушень в суді.

Рішення суддя постановив ЛИШЕ на показах відповідача та його свідків, які не служили з сином і до суду не знали його . Покази сина, його свідків, не включені в рішення і не вказано чому. Крім того покази свідків сина – зам.командира батальону по виховній роботі п/п-ка ПАВЛЮКА В.А. та зампотеха частини ШЕЛУДЧЕНКО О.Я., які були важливими доказами, повністю змінено в протоколі, про що вони вказали в своїх поясненнях. В рішенні сфальсифіковані довідки за період, коли син ще не прийшов у частину. Вердикт рішення – „звільнений законно, хоча в самому рішенні вказано що згідно почеркової експертизи підпис не сина – значить це є доказом того, що син не був повідомлений за місяць до звільнення, що є порушенням вимог контракту та вагомим доказом незаконності звільнення.

В апеляційній скарзі до військового суду Львівського гарнізону було чітко вказано на порушення в суді Рівненського гарнізону – це і 120 змін в протоколі, не виконано жодної вимоги позивача , Рішення лише на показах відповідача і його свідків, в рішенні сфальсифіковані документи іт. д. і т. п. Треба знати військових, які заради злочинних цілей можуть знехтувати честю і совістю офіцера, попираючи закони України.

Голова Львівського військового суду генерал ПАЛІЙ Б.П., який вів суд, проігнорував всі докази порушень в суді першої інстанції і в ухвалі вказав що покази атестування підтвердив свідок Оніщук. Пан ПАЛІЙ навіть не пересвідчився (а навіщо?!) в тому, що свідок Оніщук не міг підтвердити покази атестування так як він ніколи не служив разом з сином, а прийняв позаду після звільнення сина. Якого кольору були нитки, якими Голова суду пан ПАЛІЙ шив ухвалу?!.

14 вересня 1999р. з військового суду Львівського гарнізону була направлена моя скарга, як представника сина, до військової колегії Верховного суду України.

28 вересня 1999 р. за № 7ц67д 99 ( на етикетці І тому справи сина вказано що сама справа 28 вересня тільки надійшла до Верховного суду) з Верховного суду направлений нам лист, яким було відмовлено в задоволенні скарги і де було вказано;”Вивченням матеріалів справи...”. Лист не мотивований жодним законом, внизу листа відсутній підпис. Якщо від 28 відняти 14, відкинути дні на дорогу листа зі Львова до Києва, відняти вихідні дні, то виходить всього 7 днів, за які справа сина з військового суду Рівненського гарнізону нібито встигла надійти до військової колегії Верховного суду(яка вправність), розглянута і винесено рішення. Ми зняли ксерокопію листа від 28 вересня і направили до Верховного суду з проханням надати мотивовану законами та з підписом відповідь.

6 січня 2000 р. з Верховного суду надійшов лист за таким же самим вихідним номером як і лист від 28 вересня 1999р – 7ц68д99(?!). В даному листі вказано :”Ваша повторна скарга...”. яка повторна?! Ніхто повторну скаргу не надсилав до Верховного суду! Лист від 6 січня 2000 слово в слово, як в дзеркалі відображає ухвалу військового суду Львівського гарнізону.( мабуть лист фабрикували в військовій колегії) ,внизу листа стоїть підпис Голови Верховного суду Бойко В.Ф

.Якщо ми не звертались до Голови Верховного суду , якщо пан Бойко надав відповідь без рішення військової колегії, якщо лист точна копія ухвали військового суду Львівського гарнізону, то виникла підозра що це фальшивка. Здається пан Бойко не розглядав цивільні справи і тому не міг підписати фальшивого листа. Коли ми просвітили підпис пана Бойко то було чітко видно що буква О просто надставлена – не має входу і виходу та підретушована. Я особисто зустрічалась з паном Бойко. де показала йому фальшивий лист, він не підтвердив свій підпис і запропонував звернуртися до пана Шевчука, який теж ніяк не відреагував.

Неодноразові звернення до Верховного суду ніякого результату не дали. Заяви не приймали. Відмову мотивували тим, що нам надав відповідь Голова Верховного суду”.

Відповідно до Закону України „Про внесення змін до цивільно процесуального кодексу України” від 21.06.2001р. син знову оскаржив рішення суду першої інстанції. А дудки! 27 травня 2002 року ми отримали ухвалу військової палати Верховного суду України з відмовою(а що, могло бути інакше?). Підпис на ухвалі пана Дриги М.Д. не схожий на жоден з його підписів, а підписи Мушинського М.М. та Житкова В.В. взагалі помінялись місцями – навпроти Мушинського підпис Житкова, навпроти Житкова – Мушинського . Мабуть копіювали підписи - не мабуть, а точно і переплутали – в Верховному суді є такі спеціалісти. Пам”ятаючи підпис Бойко в мене виникла підозра в фальсифікації і на цей раз. Мені довелося дуже швидко вияснити що в секретаріаті Верховного суду працює Малюга О.А. - дочка завідуючого приймальнею міністра оборони України Малюги А.В.. Я думаю, що вся фальсифікація у Верховному суді України відбувалася не без її участі, до того ж три конверти з Верховного суду підписані одним почерком, який дуже схожий на почерк пані Малюги. Я би дуже хотіла щоб пані Малюга подала на мане в суд.Але вона цього ніколи не зробить.

Я особисто розмовляла з паном ОНОПЕНКО В.В., якому оскаржувала протизаконні, злочинні дії судді КОСТЕНКО А.М. На ім”я пана ОНОПЕНКА було подано документи , які підтверджували порушення Конституції України та законів України суддею КОСТЕНКО А.М. – людиною без честі, з совістю, але кольору мантії.

12 січня 2003р. надійшов лист від Ради суддів України за підписом пана КРИВЕНКО. Нехай пробачить мені пан КРИВЕНКО ,я на нього зла не тримаю,тому що твердо впевнена що і на цей раз ми отримали фальшивий лист. В даному листі чітко вказано : „Ваша скарга розглянута Радою суддів України з вивченням матеріалів справи..” Надалі ми отримали ще три відповіді від Ради суддів за підписом пана КРИВЕНКО В.В. – від 31.07.2003р.,09.10.03р.,21.11.03р. де скрізь на початку листа вказано :”Надсилаю,направляю,надсилаю”. Я була чітко переконана в тому що дані листи є черговою фальсифікацією „кухарки” Верховного суду, а тому надіслала листа до Ради суддів де вказала що невже пан КРИВЕНКО на пів ставки працює секретаркою, якщо розсилає листи.

Всі ці роки ми „бомбили” листами Верховний суд з проханням надати інформацію чи справа сина надходила до Верховного суд і коли – відповіді не було. І от через 6 років після чергового звернення до Верховного суду (мабуть пані Малюга на цей час була у відпустці) 21 липня 2006 р. за підписом начальника управління забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах Верховного суду України МАЛЬЦЕВОЇ Т.А. ( в її підписі я впевнена на всі 200 %) ми нарешті отримали відповідь де чітко вк азано що НІКОЛИ справа сина не надходила до Верховного суду.

Це є підтвердженням того, що відповіді з Верховного суду від 28 вересня 1999р,06.01.2000р., ухвала від 23 травня 2003р. за підписами Дриги,Житкова, Волкова та листи за підписами пана КРИВЕНКА є сфальсифікованими. Можливо треба розігнати до біса всіх суддів Верховного суду, а залишити „працівника кухні,” якщо він вирішує всі справи за всіх суддів Верховного суду України!.

Неодноразово ми зверталися то Генпрокуратури – в свій час в порядку нагляду та неодноразово вказували на порушення законів України при звільненні сина . 32 відписки від Генпрокуратури за підписами КОВАЛЯ П.С., СОРОЧКИ О.М., РАДЗЬОХИ В.І., МАГУРЧАК В.Ф., ПЛАТОНОВА В.А., СУРГУЧОВА О.В., КРАВЧЕНКО В.І., МЕЛЬНИЧУКА С.В .,ЖОГАН А.А..СМЕТАНІНА С.А.,СМІЛОГО А.С., БОРИСКІНА С.А.,ЛЕМЕШЕВА О.В. та інших , ми отримали відповіді без перевірок, з підписами під прізвищами, які суттєво відрізняються один від одного, мабуть і в Генпрокуратурі є своя чергова „кухарка”. В листах було вказано :”Витребували справу,розглянули – підстав для опротестування рішенння немає”. Пізніше ми отримали лист з військового суду Рівненського гарнізону №493 від 26.12.2005р. з якого чітко видно що ніколи справа сина не надходила ні до Генпрокуратури, ні до Ради суддів України.

На багаторазові звернення до міністра оборони України ми отримали більше чотирьох десятків відписок без перевірок з різною мотивацією звільнення сина . Так у листі від20.08.02р. за підписом ТВО начальника Головного управління кадрової політики Міноборони України Щикотовського О.Г. вказано що син звільнений „за систематичне невиконання вимог військових статутів”, у листі від 18.02.2000р. за його підписом інша мотивація звільнення – за невідповідність посаді. В листі від 23.12.03р. пан Щикотовський вказує що протягом року на сина накладено сім дисциплінарних стягнень. Звідки взяв пан Щикотовський таку інформацію, мабуть з своєї голови – за весь час синової служби в нього не було ЖОДНОГО порушення, що підтверджено службовою карточкою. Коли я показала дані листи пану Щикотовському, він дуже уважно їх подивився,переписав номери і дати. Мені здалося що до цього часу він дані листи ніколи не бачив.

В листі від 24.05.99р. начальник управління кадрів командування Сухопутних військ України Потебенко В.І. повідомляє вже іншу мотивацію звільнення сина - „за суттєві недоліки та проступки”, яких у сина теж не було.

Начальник управління кадрів Головного командування Сухопутних військ Збройних сил України п-к ЧУБЕНКО І.М. в листі від 23.04.04р. вказує-„ при перевірці матеріалів... фактів порушення чинного законодавства не виявлено”. Хто перевіряв і коли - невідомо - порушень законів тьма, але на них просто закривали очі. Можливо чогось боялись – за свої посади та зірочки на погонах. А я твердо заявляю , що пан ЧУБЕНКО і йому подібні – люди без честі та совісті, підлі та підступні – з такими не підеш у розвідку.

Ми звертались до президента України, як Верховноголовнокомандувача Збройних сил України та як гаранта Конституції України (які ми наївні) – листи надсилали на розгляд до міноборони , чиї дії ми оскаржували. Хоча президент наголошує що людина - найвища цінність у державі та має не малий штат Секретаріату , жодне наше звернення не було розглянуто. Хотілось би нагадати пану президенту,що в свій час президент америки Дж.Вашингтон сам особисто надавав письмові відповіді на кожне звернення співвітчизників. Мабуть тому Америка стала такою сильною правовою державою.

При звільненні сина на нього була нарахована в трьохкратному розмірі нестача пального в сумі 8600 гр. Вини сина в нестачі не було – бензин він не отримував, а солярку йому не додали при прийомі посади. Суд відмовив військовій частині і зобов”язав повернути гроші, які вже встигли вирахувати із сина.

При звільненні син не був повністю розрахований. Сім років ми добивалися виплати суми заборгованості по речовому забезпеченню і весь час отримували відповідь –„ не положено”. Я два рази зустрічалась з міністром оборони паном Гриценко, де документально підтвердила незаконність звільнення сина, але пан міністр ніяк не відреагував. Я вказувала що на протязі 7 років син не може отримати гроші за речове майно. Мініст пообіцяв допомогти. Гроші перерахували, але без компенсації, як того вимагає закон україни „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” розд.П ст.9 так як на протязі 7 років гроші знецінились.

Син звернувся до Головного речового управління Міністерства оборони України з проханням нарахувати суму компенсації. З Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управлінння логістики Командування сил підтримки Збройних сил України за підписом ТВО начальника ТИМЧЕНКО Ю.В. 17.05.06р. надійшов лист де було вказано що нарахування та виплата індексації не входить до їх компетенції.

Син знову звернувся до даного управління. 29.06.06р. надійшов лист з департаменту фінансів Міноборони України за підписом ТВО заступника директора Департаменту КИФОРЕНКО К.М. де було вказано що дане питання відноситься до компетенції вищевказаного управління логістики і лист сина був надісланий саме туди.

12.07.06р. за підписом заступника нач-ка Центрального управління речового забезпечення тилу Головного управління логістики Командування сил підтримкм Збройних сил України МАКСИМЕЦЬ А.М. надійшов лист де було вказано що дане питання не входить до компетенції їх управління. Отакі „кошки-мишки.

Коли я була на прийомі у міністра оборони , він запевнив мене що в разі невиплати суми заборгованості по речовому забезпеченню виплатить гроші з свого кармана . Після цього „футбольного матчу” з речовим управлінням я зателефонувала пану ГРИЦЕНКУ на номер мобільного , який він мені надав, але він не прийняв ніякого рішення. В вересні і жовтні міністр оборони буде вести прийом і я обов”язково буду – можливо він виплатить гроші з свого кармана – повинен же пан міністр хоч як захистити честь свого відомства. А то управлінь у Міноборони „як у собаки бліх”, а толку ніякого.

Я особисто зверталась до прем”ер-міністра України пана ЯНУКОВИЧА, де вказувала на порушення при звільненні сина та, що саме головне, оскаржувала бездіяльнісь міністра оборони пана ГРИЦЕНКА.. Я оскаржувала бездіяльність пана міністра, відповідь надав ТВО першого заступника начальника Головного управління особового складу Збройних сил України АРТЮХ В..М. , мабуть міністр оборони є його підлеглим. В кожній відповіді з міноборони сину вказували :”Не можемо прийняти Вас на службу..”. За всі вісім рокі ні я, як представник сина, ні сам син , ніде і ніколи не висловлювали прохання прийняти його на службу у Збройні сили.Син хоче визнати звільнення незаконним. А служити в такій наскрізь прогнившій армії під командуванням таких низькоморальних командирів не дозволить йому його гордість і гідність. Те що міністр оборони зневажає і плює на всі закони – це , мабуть, норма. Але щоб не поважати старшого – прем”єр-міністра – це нонсенс.

Зверталися ми і до Уповноваженого з прав людини, де вказували на порушення законів України при звільнення сина. Звідти була надіслана відповідь:”Ваша кримінальна справа...”.Яка кримінальна?! І ми вирішили що тут така ж система як в Верховному суді, Міноборони та в прокуратурі, а , взагалі, як і скрізь у нашій державі. А навіщо ще себе в чомусь утруждати – гроші і так платять- ще проводити якісь там перевірки.

Маю велику надію, що мій лист буде надруковано. Так хочеться, щоб хтось із наших кривдників та подав на мене в суд. А я на кожне своє слово, вказане в листі, маю документ.

Дякую. З повагою Гуменна Г.Г., прож.м.Ізяслав вул.Незалежності буд.19 кв.4 Хмельницька обл.

Дом.тел 8(03852) 4-22- 69