10/08/2006 | Юрій Шеляженко

Читайте скорочений варіант в завтрашній Свободі
-----------------------------------

“Антикризове” свинство

Уряду та “антикризовій коаліції” Ахметова-Януковича не дають спати спокійно лаври благородного розбійника Робін Гуда, що грабував багатих, аби надавати матеріальну допомогу бідним. Коли в зворушливому дуеті віце-“примьєр” Андрій Клюєв та “соціаліст” Василь Цушко умовляли парламент позорно скасувати власний мораторій на підвищення тарифів у ЖКГ, бо, мовляв, буде введена диференційована система оплати за високими тарифами – чомусь в цих слащавих потоках соціальної демагогії так і не прозвучала банальна істина: багаті стають багатими лише тому, що ні при яких обставинах свого не втратять. Тому й підвищення тарифів компенсують вакханалією грабунку – підвищенням цін на популярні споживчі товари, формальними викрутасами, аби уникнути оплати підвищеного тарифу та звалити його на сусідів, і т.п.

До речі, розбій у Шервудських хащах українського законодавства – зайняття вельми сумнівне з точки зору соціальної справедливості, бо наші заможні співгромадяни ретельно прикидаються бідними та нещасними, щоб уникнути навмисно задуманого непосильним податкового пресу. Багаті прикидаються бідними, приватні підприємства реєструються на підставних інвалідів, і скільки не намагайся вигадати “відносно чесний спосіб розкулачування” – все одно зачепиш купу нещасних злиднів. Тож підуть фіскальні клерки з міліцією та ОМОНом відбирати останню копійчину бідолаг... А оскільки, між іншим, газових лічильників у наших співгромадян небагато, то рахуватимуть норми спожитого газу для кожного будинку, скоріш за все, порівну і по максимуму. Особливо в зв’язку з тим, що холодна зима вкупі з традиційними проблемами опалення примусить багатьох ввімкнути на повну потужність газові колонки.

Тому малозабезпеченим громадянам не варто вірити обіцянкам уряду, які разюче суперечать заявленим апетитам Януковича – далеко не робінгудівського обсягу.

Яскравим прикладом “антикризової” зажерливості є підготовлений урядом проект державного бюджету, в якому фактично пропонується тихо здійснити державний переворот. Аналіз головного фінансового документу країни в тому вигляді, як його підготували “донецькі”, показує бажання уряду схопити за горло державні адміністрації (тобто президентську вертикаль), позбавивши їх голів права визначати штатний розклад, відібрати у Президента право визначати розміри окладів, премій, пенсій та інших виплат працівникам прокуратури та СБУ. Більше того, пунктом 57 законопроекту Янукович пропонує відмінити ключові статті Закону “Про місцеве самоврядування в Україні”, які дають право органам місцевого самоврядування визначати персональний склад та структуру своїх виконавчих комітетів, витрати на їх утримання. Гроші, “бабло” – от який золотий ключик до узурпації влади в Україні відшукали спритники з Партії регіонів!

До того ж, як останній штрих, скасовується “фінансова допомога на виробництво та/або демонстрування національних фільмів” – дістали, очевидно, Януковича “веселі яйця” та фільми про УПА. От і ще один приклад, чого варте пацанське слово дотримуватись Універсалу...

Колишній Президент Леонід Кучма просто наклав би вето на подібний бюджет. Але Віктор Ющенко стільки разів показував свою слабкість та вольову неміч – останній час він навіть не витирає обличчя після відвертих плювків з Кабміну, хоч і має право призупиняти дію прем’єрських розпоряджень, та й інші важелі має, якими міг би сильно ускладнити життя донецьким – що небезпідставною є підозра: змириться... Адже й досі кличе своїх “любих друзів” відмовитись від уходу в опозицію й подружитись з біло-синьою “братвою” “Верховного Сходняка”. Невже не бачив смертельного для інституту президентства бюджету? Скоріше, Ющенко після підписання “Універсалу національної єдності” чудово розуміє, що відбувається його послідовне відсторонення від влади, і з якихось причин не заважає реалізації цього сценарію.

До речі, про коливання фракції “Нашої України” між владою та опозицією можна скласти окрему сагу чи, скоріше, фейлетон. Президент фактично залишив “любих друзів” напризволяще, мовляв, робіть що хочете, а правлять бал зараз донецькі. Краще з ними дружити, бо, за необережною обмовкою нового держсекретаря Балоги, інакше можна й голову втратити... Почесного.

“Нашоукраїнцям” зараз не позаздриш: у ЗМІ набирає оберти масована кампанія по їх дискредитації, що має, очевидно, дві головних мети. Перш за все, це створення образу “помаранчевого” ворога для народу південно-східних областей, вельми стурбованого тотальним підвищенням цін. Там вже починаються масові протести, до яких поступово долучаються профспілки – навіть члени офіціозної Федерації Проспілок України, неповороткого монстра, що залишився Україні в спадок з радянських часів. Янукович демонстративно “забув” про підписану з ФПУ соціальну угоду –ситуація, до болі знайома кожному, хто хоч один раз повірив у чесність та обов’язковість донецьких бізнесменів... Друга мета: добитися від Президента звільнення останніх “помаранчевих” губернаторів, а потім і “помаранчевих” міністрів.

Цікаво, що інформаційні “наїзди” на НСНУ здійснюються за принципом “розділяй і володарюй”, з явною метою пересварити “любих друзів” між собою. Катеринчуку з Луценком “ш’ють” створення альтернативної “Європейської партії” (якщо це правда, було б дуже дивно, що досвід провалу партії “Європейська столиця” на виборах в Києві молодих партайгеноссе не зупинив – сама назва бренду виглядає трохи смішно в наших соціально-економічних реаліях). Роману Безсмертному пригадали, що він у 2002-му теж поховав “широку коаліцію”, наполягаючи на опозиційності “Нашої України”.

Лицемірна імітація “європейського вектору”, розрахована на довірливого простачка-інвестора, швидко укорінюється в закордонних виступах Віктора Януковича, що відчув певне послаблення з боку Кремля. Там більше зайняті протистоянням з Грузією, ніж проблемами української “антикризи”. Боротьба за місце наступника Путіна триває – єдино правильного кандидата в рамках цієї операції треба визначити до березня 2008 року. За правилами гри, оприлюдненими командою Путіна, альтернатив всього дві: за президентське крісло борються гуманітарний віце-прем’єр Медвєдєв та міністр оборони (чи правильніше – війни?) Іванов. ВПК в Росії традиційно має вирішальне слово, а програма соціальних проектів Медведева зараз явно не в фаворі. Та й сам Путін прийшов до влади на хвилі Чеченської війни, тож Іванов цілком може спробувати повторити цей кривавий шлях. Для цього йому потрібна маленька переможна війна, і градус протистояння з Грузією зараз досить високий, щоб визначитись з потенційним суперником. Недарма всіх росіян евакуюють зі свободолюбної республіки. Мовчазність США та Брюселя при явних ознаках наближення військового конфлікту означає, що на саміті «Великої вісімки», що відбувся нещодавно у Петербурзі, Путін міг виторгувати для себе «сферу впливу» в СНД. Цим може пояснюватись і відсутність економічних преференцій щодо цін на газ лояльному уряду Януковича: в Москві, очевидно, вважають, що Україною і без того можна керувати в ручному режимі, використовуючи спровоковані кризи та суцільну корумпованість. Тобто, розраховують на невтручання євроатлантичної спільноти у випадку застосування жорсткого сценарію. Це ще більше поглиблює політичну безодню, в яку кинули себе Президент та його “любі друзі”.

Що б там не було, але прихід НСНУ до опозиційних лав скоріш за все внесе сум’яття у табір опозиції, і, намагаючись домовитися зі своєнравними нуворишами, БЮТ може втратити намарне купу часу та зусиль. На доказ цього варто процитувати інтерв’ю Романа Безсмертного газеті “Известия в Украине”: “Ми будемо системною опозицією до уряду. Будемо робити все, щоб реалізувати програму Президента, зокрема вступ України до НАТО, Євросоюзу, СОТ. Щоб реалізувати все це, ми маємо намір ініціювати створення опозиційної конфедерації “Європейська Україна” як в парламенті, так і поза парламентом – у ній можуть об’єднатися політичні сили, які координують між собою опозиційну діяльність. До сьогоднішнього моменту ми не проводили ніяких переговорів на цю тему з Блоком Юлії Тимошенко, але якщо якісь пропозиції від них надійдуть, ми будемо їх обговорювати. “Наша Україна” є самодостатньою політичною силою, тому ми будемо аналізувати ситуацію і проводити власний курс”.

Зазначимо, що подібний апломб у представника партії, що швидко втратила обидві свої головні опори – підтримку Президента та залишки високої народної довіри, що виникла до цієї політичної сили під час подій осені-зими 2004 року, тобто фактично партії, що є політичним банкрутом, не тільки є комічним, але й показує щире чи удаване невміння “аналізувати ситуацію”, тож і “власний курс” вельми сумнівно буде відповідати змістові передвиборчого гасла “Не зрадь Майдан!”.

До речі, якщо ми вже побачили урядову псевдо-робінгудівську трактовку міфологеми “багаті поділяться з бідними”, варто глянути й на те, як виконується інше народне побажання дворічної давнини: “бандитам – тюрми!”. З цієї точки зору цікаві два моменти: по-перше, невдалий арешт кримського кримінального авторитета Мелі, по-друге, майже анекдотичне "редагування“ однієї з небагатьох пам’яток тій далекій хвилі народного спротиву брехні та фальсифікаціям влади – написів, зроблених під час Помаранчевої революції на одній з колон Головпоштампту.

Тиждень тому міліція з помпою затримала в Криму людину, яку вважають одним з лідерів організованого злочинного угруповання “Сейлем”, що в 90-ті роки активно тероризувала півострів і загрібала все, до чого тільки дотягувалися пазурі – Олександра Мельника, депута верховної ради Криму від блоку “За Янковича!”. До речі, це було фактично вінцем титанічної роботи, виконаної міліцейським генералом Генадієм Москалем задля викорінення цієї ОПГ. Поки Мельника везли в Київ – Янукович, подейкують, викликав Луценка до себе і погрожував йому відставкою, вимагаючи зняти всі обвинувачення проти “авторитета”. До операції по звільненню з тюрми “братана” долучився весь потужний адмінресурс “донецьких” в генпрокуратурі (яка відмовилась підтримувати звинувачення), правоохоронних органах, суді. В результаті на днях Мельник “з чистою совістю” відпущений на свободу. Повторився фарс з арештом Клеснікова, обшуком в садибі Ахметова. Чи не навмисно міністр Луценко грає такі спектаклі, тим більше після численних демонстрацій лояльності тріумвірату Януковича-Мороза-Ющенка? Ми дізнаємося про це, якщо подібні “наїзди для самопіару” повторюватимуться надалі. Зрештою, українські силовики мають непоганий досвід переслідування депутатів-опозиціонерів, тому безпомічні партизанські вилазки на зразок цієї виглядають як мінімум дивно.

Ще більш анекдотична історія вийшла з “графіті” на колоні Головпоштампту. Між 2004 та 2005 рр. такими написами були покриті стіни всіх державних установ, але після ліквідації наметового містечка в центрі Києва народну творчість змили з ясновельможних будівель. Тільки на колоні Головпоштампту залишили зразок для пам’яті, прикривши від природної стихії оргсклом. Здавалося б, дрібниця – але все одно не дає спокою “донецьким”. Адже на тій колоні містилися кілька образливих висловлювань на адресу “проффесора” з ніжною та ранимою душею. Образили “примьєра”, бідненького. “Питухом” обізвали, цікаво, що малося на увазі?.. Андрій Клюєв давно казав, що пам’ятку треба прибрати. Він би радий був, мабуть, викреслити з людської пам’яті всі згадки про помаранчеву революцію, але це не в силах жодного політика – народ завжди пам’ятає злети і падіння своєї історії, хоч найчастіше не вміє робити з них належного висновку... І от раптом на днях Клюєв доповів на черговому офіціозному збіговиську, що “проблема колони вирішена, знищувати не будемо”. Журналісти кинулися до Головпоштампту і виявили, що хтось ретельно відмив всі образи на адресу Януковича. Це нагадує історію з роману Дж. Оруелла “Скотний двір”, де звірі, які відвоювали владу у людей-“експлуататорів” на своїй фермі, написали кілька справедливих законів на стіні сараю, а потім по ночах керівництво ферми з правлячого класу свиней редагувало ці написи. Зокрема, закон “Всі звірі рівні” перетворився на “Всі звірі рівні, але свині рівніші за інших”.

Тож і пан Клюєв, і решта “антикризових депутатів” з комуністами включно, що відхилили пропозицію БЮТ відмовитися від депутатських пільг та інших вигод у цей складний для українського народу час, продемонстрували всім громадянам своє безсоромне бажання бути по-свинськи “рівнішими за інших”. А затіяний “регіоналами”, очевидно, від хронічного неробства скандал в парламенті щодо вартості намиста Юлії Тимошенко зі штучними перлинами, коли лідер опозиції великодушно подарувала предмет суперечки нардепу Кушнарьову для професійної ювелірної оцінки, більш за все нагадує метання бісеру перед свиньми. Ефектно, та, на жаль - свині не зрозуміли гумору.

Цікаво, чи довго український народ здатний терпіти “антикризове” свинство? Адже наша економіка все більше стає схожою на діряве корито біля свинарника.

Юрій ШЕЛЯЖЕНКО