11/26/2006 | Йосиф Сірка

Статтю В.Звіглянича “Український голокост: історія і сучасність”, що появилася 17 листопада н.р. на сторінках Майдану, а 20 листопада на сторінках УП потрібно було б видрукувати великим шрифтом, доповнити цифрами і вислати кожному депутатові ВР, котрий “сумнівається”, що голодомор 1932-33 рр. був ґеноцидом української нації. Правда, О.Мороз, перебуваючи у Львові визнав, що голодомор був українським голокостом, але чомусь пропозицію президента визнати голодомор голокостом українців не вніс до програми засідань ВРУ. Звичайно, що від КПУ ніхто не очікує , що вони проголосують за визнання голодомору голокостом лише тому, що вони є спадкоємцями тої партії, яка цей голодомор спланувала і провела. Може стаття Звіглянича відкриє очі депутатам від ПР, коли вони пригадають собі, що сталося з таким “буржуазним класом”, яким вони є зараз в очах КПУ, після захоплення влади попередниками КПУ.

Голокост в Україні спричинив не тільки фізичну смерть мільйонів українських селян, він започаткував і духовий голокост україни – знищенням української церкви, історії, культури і мови. Церкву повільно відбудовують, історію ще далі маніпулюють, а культуру і мову намагаються знищити “демократи”, що сидять на високих посадах і не виконують своїх обов”язків перед українським народом. Між часом вже 10 країн світу визнали голодомор 1932-33 рр. голокостом українського народу, а декотрі “народні обранці” не хочуть навіть послухати про цю трагедію у ВРУ. Дуже шкода, що навіть депутати, які мають близькі стосунки з Ізраїлем, не звернули увагу своїм колегам, що сумніватися у голокості жидівського народу карається не тільки в Ізраїлі, але й багатьох інших державах. Виходить, що депутати ВР приховуються “депаутатською недоторканістю” і нехтують громадською думкою і незаперечними доказами про український голокост.

Ще недавно на сторінка українських газет писали: “Табачник наполягає на відмові від українського дубляжу?” Це той самий Табачник, який кілька тижнів тому дав інтерв”ю газеті “Сегодня” і зухвало обізвав українців лише групою україномовних інтелігентів. Історик на посаді віце-прем”єра повинен би показати знання з історії України і пригадати Валуєвський циркуляр 1863 та Емський Указ Миколи ІІ 1876 р., а потім долю українського правопису 1933 р., а пізніше формування радянської людини з єдиною російською мовою!

Дивує, що Табачник, який добре знає, як можна в Україні досягти рішення суду, бо ж він був близьким не тільки до Кучми, але й залишився у владних ешелонах Януковича, говорить про “повагу до судових рішень”! Як представник уряду, пан Табачник мав подати позовну заяву від КМ про оскарження рішення Київського апеляційного господарського суду, але цього обов”язку він не виконав. “Історик” мав би знати ще недалеку історію виборів мера у Мукачеві, коли один суд спостовував інший! І саме тому, покликатися на “авторитет судового рішення”, коли його потрібно було скасувати, сам віце “переборщив”. Владна команда сьогодні майже та сама, що й під час сумнозвісних виборів у Мукачеві, з тим, що в ній зробили Табачника віце, а він себе відчув Валуєвим, коли заговорили, чи бути українській мові в українському кіно. Різниця лише в тому, що Табачникові не потрібно видавати циркуляри заборони, а можна просто продовжити заборону української мови недозволивши її вживати, а відповідне рішення суду можна завжди отримати. Отже, забороняли інші, а віце з гуманітарних питань “керується демократією”, а та, згідно з думками віце-прем”єра, вважає, що українську мову українцям не потрібно, бо Д.Табачник це вже вирішив на “ високому “ рівні. Чи це лише ароґантність, чи незнання історії України, а може просто неповага народу, якому він повинен би служити!?

Мовна політика Табачника не служить добром нікому, дивує чому до другої річниці помаранчеві не спромоглися усунення з посади людини, яка не працює задля блага і розвитку культури в Україні, але пригадує далекі і недалекі сумні сторінки історії України, яка позбавилася колоніалізму, а потрапила у руки непрофесійних політиків, які не керуються не те що уроками історії (бо її не знають), але й потребами суспільства, а патріотизму у них нема, оскільки далі при серці тримають партійний квиток партії, яка відповідальна за злочин,але його заперечує! Складається враження, що дехто комбінує, коли не пройде у ВР України закон про голокост українського народу, то можна запровадити ГОЛОКОСТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

Я подивляю державу Ізраїль, яка за короткий час зуміла поставити на ноги таку могутню державу в оточенні далеко не друзів. Саме тому наведу слова В.Звіглянича: “... треба вчитися у євреїв, які вміють прищеплювати з малечку своїм дітям розуміння трагедії Голокосту, щоб відчувати спорідненість з тими, кого немає, кого забили в ім”я нелюдської ідеології”.
Ідеологам антиукраїнської політики в Україні та депутатам, які не хочуть навіть залучити до програми засідань ВР питання про УКРАЇНСЬКИЙ ГОЛОКОСТ, слід пригадати, що перед судом справедливості не вдалося втекти ані Гітлерові, ані Сталінові, ані Піночетові, та багатьом іншим диктаторам, воєнним і невоєнним злочинцям, а з-поміж найновіших “всесильних” зараз суд докопується і до Берлусконі та Рамсфельда, а до винуватців українського Голокосту ще доберуться!

Україна пережила й переживе своїх ворогів, але питання напрошується, чому вона їх терпить зараз?!

Торонто, 26.11.2006 р. Отримано Майданом Sun, 26 Nov 2006 10:02:41 -0500 (EST) (17:02 EET)