Визнання Голодомору геноцидом: проблема тлумачень
11/28/2006 | Олексій Гарань
В нинішніх дискусіях навколо Голодомору представники Партії Регіонів і їхні ліві союзники наголошують, що це не був "геноцид", оскільки в Конвенції ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього "під геноцидом розуміються наступні дії, чинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:
1) убивство членів такої групи;
2) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
3) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
4) міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
5) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу".
Оскільки серед постраждалих в 1932-33 роках були представники і інших націй, етносів, то це, стверджують антикризовики, не був геноцид.
Тому у внесеному регіоналами проекті закону, Голодомор 1932–1933 років в Україні кваліфіковано як "злодіяння сталінського режиму проти людства, національна трагедія українського народу".
Розрахунок очевидний: уникнемо не тільки терміну геноцид, а ще й, як і в критиці культу особи за радянських часів, представимо винним лише Сталіна, а не всю комуністичну систему.
Посилання регіоналів і їхніх лівих союзників по коаліції на Конвенцію змусило автора звернутися до її оригіналу та дотичних до неї міжнародних документів.
Читаючи уважно цитовану вище статтю 2, бачимо, що насправді для визнання Голодомору геноцидом не має юридичного значення чи він був спрямований проти всього українського народу (хоча зрозуміло, що це було частиною мети), чи проти його частини – українського селянства.
Адже пункт третій чітко говорить про "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її".
Що означають "життєві умови" у викладі міжнародних правників? У "Доповіді підготовчої комісії для Міжнародного Кримінального Суду від 6 липня 2000 року" сказано: "термін "життєві умови" може включати, але не обмежуватися, навмисним позбавленням ресурсів, незамінних для виживання, таких як їжа або медичні послуги, або систематичне виселення з помешкань".
(The term "conditions of life" may include, but is not necessarily restricted to, deliberate deprivation of resources indispensable for survival, such as food or medical services, or systematic expulsion from homes).
На сайті міжнародної організації "Prevent Genocide International" ("Попередимо геноцид у світі"), що дає тлумачення термінів Конвенції, наголошується, що до "життєвих умов" включаються "конфіскація врожаю і блокада поставок їжі" ("Deprivation of the means to sustain life can be imposed through confiscation of harvests, blockade of foodstuffs").
Також наголошується: "Важливим є речення "повне або часткове". Знищення тільки частини групи (таких як її освічені члени чи такі, що проживають в одному регіоні) також є геноцидом". ("The phrase "in whole or in part" is important. Destruction of only part of a group (such as its educated members, or members living in one region) is also genocide").
Таким чином, геноцидом є і знищення за класовою, соціальною ознакою.
І нарешті останнє. Чому раптом в Конвенції проводиться різниця між національною і етнічною ознакою? Роз’яснення представлені на тому ж сайті.
"Національна група включає групу індивідів, чия ідентичність визначається їхнім спільним громадянством або країною походження на відміну від "етнічної групи", для якої ідентичність визначається "спільним культурними традиціями, мовою, або спадщиною".
("A national group means a set of individuals whose identity is defined by a common country of nationality or national origin»; «An ethnical group is a set of individuals whose identity is defined by common cultural traditions, language or heritage").
Дійсно, в романо-германських мовах, слово "nation" насправді частіше має значення "народ, громадянська нація", ніж "нація" в етнічному сенсі. Виходячи з першого визначення, цілком можна говорити про геноцид українського народу, який включає і представників інших етносів, що постраждали від голодомору.
Таким чином, аналіз термінології Конвенції ООН дає можливість зробити очевидний висновок.
Посилання антикризовиків на цю Конвенцію, насправді, з тих або інших причин, має на меті применшити трагедію, що пережила Україна в 1932-1933 роках.
Олексій Гарань, доктор історичних наук, Києво-Могилянська Академія, для УП
1) убивство членів такої групи;
2) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
3) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
4) міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
5) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу".
Оскільки серед постраждалих в 1932-33 роках були представники і інших націй, етносів, то це, стверджують антикризовики, не був геноцид.
Тому у внесеному регіоналами проекті закону, Голодомор 1932–1933 років в Україні кваліфіковано як "злодіяння сталінського режиму проти людства, національна трагедія українського народу".
Розрахунок очевидний: уникнемо не тільки терміну геноцид, а ще й, як і в критиці культу особи за радянських часів, представимо винним лише Сталіна, а не всю комуністичну систему.
Посилання регіоналів і їхніх лівих союзників по коаліції на Конвенцію змусило автора звернутися до її оригіналу та дотичних до неї міжнародних документів.
Читаючи уважно цитовану вище статтю 2, бачимо, що насправді для визнання Голодомору геноцидом не має юридичного значення чи він був спрямований проти всього українського народу (хоча зрозуміло, що це було частиною мети), чи проти його частини – українського селянства.
Адже пункт третій чітко говорить про "навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її".
Що означають "життєві умови" у викладі міжнародних правників? У "Доповіді підготовчої комісії для Міжнародного Кримінального Суду від 6 липня 2000 року" сказано: "термін "життєві умови" може включати, але не обмежуватися, навмисним позбавленням ресурсів, незамінних для виживання, таких як їжа або медичні послуги, або систематичне виселення з помешкань".
(The term "conditions of life" may include, but is not necessarily restricted to, deliberate deprivation of resources indispensable for survival, such as food or medical services, or systematic expulsion from homes).
На сайті міжнародної організації "Prevent Genocide International" ("Попередимо геноцид у світі"), що дає тлумачення термінів Конвенції, наголошується, що до "життєвих умов" включаються "конфіскація врожаю і блокада поставок їжі" ("Deprivation of the means to sustain life can be imposed through confiscation of harvests, blockade of foodstuffs").
Також наголошується: "Важливим є речення "повне або часткове". Знищення тільки частини групи (таких як її освічені члени чи такі, що проживають в одному регіоні) також є геноцидом". ("The phrase "in whole or in part" is important. Destruction of only part of a group (such as its educated members, or members living in one region) is also genocide").
Таким чином, геноцидом є і знищення за класовою, соціальною ознакою.
І нарешті останнє. Чому раптом в Конвенції проводиться різниця між національною і етнічною ознакою? Роз’яснення представлені на тому ж сайті.
"Національна група включає групу індивідів, чия ідентичність визначається їхнім спільним громадянством або країною походження на відміну від "етнічної групи", для якої ідентичність визначається "спільним культурними традиціями, мовою, або спадщиною".
("A national group means a set of individuals whose identity is defined by a common country of nationality or national origin»; «An ethnical group is a set of individuals whose identity is defined by common cultural traditions, language or heritage").
Дійсно, в романо-германських мовах, слово "nation" насправді частіше має значення "народ, громадянська нація", ніж "нація" в етнічному сенсі. Виходячи з першого визначення, цілком можна говорити про геноцид українського народу, який включає і представників інших етносів, що постраждали від голодомору.
Таким чином, аналіз термінології Конвенції ООН дає можливість зробити очевидний висновок.
Посилання антикризовиків на цю Конвенцію, насправді, з тих або інших причин, має на меті применшити трагедію, що пережила Україна в 1932-1933 роках.
Олексій Гарань, доктор історичних наук, Києво-Могилянська Академія, для УП
Відповіді
2006.11.28 | Hoja_Nasreddin
Re: Визнання Голодомору геноцидом: проблема тлумачень
З одного боку виглядає на маразм з боку ПР заперечувати факт геноциду українців. З другого боку, можна зробити очевидні для мене особисто висновки:1.саме існування української НАЦІЇ як такої надзвичайно лякає це збіговисько недоумків, з другого боку, викликає якусь тваринну ненависть (може і це є наслідком геноциду - нащадки злочинців ненавидять нащадків жертв). Взагалі, таке враження, що якби поставити на голосування питання про ЗНИЩЕННЯ етнічних україномовних українців, то більшість членів ПР проголосувала б "за" - особливо, якби голосування було таємним. А почати ясна річ доцільно було б з нас, з Галичини
2.все робиться так як це командується з Москви - вигідно Москві, отже треба за це боротися. Так би мовити вірні пси Кацапії гб-ешної.
3.цікаво, що саме це питання показує, що ПР НЕ представляє інтересів тих територій, на яких за них голосувала більшість населення. Адже здебільшого на тих територіях і здійснювався геноцид.
4.так вперто й запекло заперечувати геноцид може тільки людина, яка в тому геноциді НЕ має жодного сумніву.
2006.11.28 | Sire
Re: Визнання Голодомору геноцидом: проблема тлумачень
Шановний Олексіє,Ви не звернули уваги на важливу кваліфікацію: існування наміру. Без цього, нажаль змушений вказати, Ваші юридичні викладки втрачають сенс. Раджу підняти матеріали справ міжнародних кримінальних судів по Руанді та Югославії.
2006.11.28 | Роман Сербин
Re: Визнання Голодомору геноцидом: проблема тлумачень
Пане Олексію,Цю тему я обширніше аналізую у статті:
"The Ukrainian Famine of 1932-1933 as Genocide in the Light of the UN Convention of 1948" Ukrainian Quarterly", ( Summer 2006) Pp. 181-204
Якщо б Вам було цікаво то можу вам прислати елекротнну версію. Прошу мені лише прислати Вашу електронну адресу на цю адресу:
serbyn.roman@uqam.ca
Якщо що комусь з читачів, булоб цікаво, будь-ласка, напишіть мені.
2006.11.30 | Микола Дмитренко
Re: Визнання Голодомору геноцидом: проблема тлумачень
Виконуючи волю олігархів ліквідації діяльності незалежної доброчинної громадської організації КМСС „Світоч”(основи державності) з 30.03.04р з перевищенням повноважень, без рішення суду, за дорученням бувшого Міністра юстиції О.В.Лавриновича та санкцією прокурора Солом”янського району м.Києва Шулякової В.Ф. (з відому відповідальних осіб Генеральної прокуратури України) державна виконавча служба Міністерства юстиції України за участю начальнику Солом”нського РУ ГУ МВС України А.Х.Манасяна та юриста КП УЖГ Солом”янського району м.Києва Д.Бєлова в порушення ст.ст.3, 19, 41, 60, 121 Конституції України реквізувала приватне майно братів Дмитренків, яке знаходилось в безоплатному користуванні та відповідальному зберіганні громадської організації КМСС „Світоч” згідно актів передачі майна т а коштів, які належним чином в 2004році були передані ДВС Солом”янського району м.Києва .
В подальшому факт вилучення майна офіційно заперечив Міністр юстиції Зварич Р.М., що підтвердив листом №Д-3132-35 від 17.03.2005р.
Доказом вищенаведених фактів реквізиції майна та коштів братів Дмитренків являється відсутність спростувань на протязі більше 2-х років Генеральною прокуратурою України, Міністерством юстиції України, державною виконавчою службою та судами на мої неодноразові заяви, скарги, позови.
Додатковими доказами реквізиції майна деражавою являється наступне:
Виклад фактів порушення права власності
1) позбавлення мене права власності ДВС м.Києва - конфіскацією мого майна, яке знаходилось в користуванні та відповідальному зберіганні КМСС «Світоч» ( майна третьої особи, права та обов»язки якої суди не досліджували і рішень не приймали);
ДОКАЗИ:
а) після того як ВДВС Солом»янського району, через 1,5 року, звернулась до господарського суду із замовленням «узаконити» факт конфіскації - суд відмовив їй в цьому(див.ухвалу госп.суду про відмову в дод. № 9);
б) у ДВС м.Києва взагалі відсутні законні підстави конфіскації майна як громадської організації КМСС «Світоч», так і моєї приватної власності.
г) при потребі я можу подати додаткові матеріали на підтвердження вищенаведеного.
2) неправомірне утримання ДВС Солом"янського району мого майна під арештом на протязі 3-х років;
ДОКАЗИ:
а) згідно ст.25 Закону "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов"язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови від 09.12.03р про відкриття виконавчого провадження.
б) звернення через 1,5 року ВДВС Солом"янського району м.Києва до господарського суду м.Києва з клопотанням узаконити свої свавільні дії. Однак суд ухвалою від 10.11.05р (див.додат. № 9) відмовив виконавчій службі в цьому та інш.
3) неправомірне виключення майна з акту опису і арешту від 30.03.04р та відпуск цього майна комерсантам по підробленим документам;
ДОКАЗИ:
а) Доказом являється сам акт опису і арешту майна від 30.03.04р та матеріал виконавчого провадження, складений ст..державним виконавцем Ліскевич:
- в акті відображений факт неправомірного виключення майна;
- наявність в виконавчому провадженні підроблених документів на відпуск майна та інш
4) замовчування і бездіяльність суду та прокуратури по фактам розкрадання конфіскованого майна в приміщенні КМСС «Світоч» за сприянням ДВС Солом"янського району м.Києва;
ДОКАЗИ:
а) Заява про злочин до прокуратури м.Києва від 17.10.05р(див.додат. № 7 )
б) Заява про злочин до прокуратури Солом "янського району в м.Києва (див.додат. № 15 )
в) Заява про розкрадання майна до ВДВС Солом "янського району м.Києва та інш.
г) при потребі я можу подати додаткові матеріали на підтвердження вищенаведеного та інш.
5) підробка Акту опису та арешту майна, яке знаходилось в приміщенні КМСС «Світоч»;
ДОКАЗИ:
а) постанова Солом"янського районного суду м.Києва від 29.10.05(див.дод 4 )
б) лист прокуратури Солом"янського району м.Києва до органу дізнання від 27.06.05р
в) факт підробки підпису я можу доказати особисто на наявних у мене доказах
г) при потребі я можу подати додаткові матеріали на підтвердження вищенаведеного та інш.
6) неправомірного ухиляння органу дізнання РУ ГУ МВС Солом"янського району м.Києва від порушення кримінальної справи по фактам злочинних дій;
ДОКАЗИ:
а) невиконання постанови Солом"янського районного суду м.Києва від 29.10.05(див.дод. 4 ) про скасування Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи по фактам злочинів
б) лист прокуратури Солом"ян. району м.Києва до органу дізнання від 27.06.05р(див.додат. № 5 )
г) при потребі я можу подати додаткові матеріали на підтвердження вищенаведеного та інш.
8) спотворення дійсних обставин працівниками прокуратури на мої заяви про порушення кримінальних справ по фактам злочинів:
ДОКАЗИ:
а) постанови прокуратури Солом"янського району м.Києва від 27.11.04р, від 28.02.05р, від 29.09.05р
б) повне нехтування моїх доводів в інформаційні запити до Ген. Прокуратури(див.дод №№6, 11) та інш
9) нехтування Генеральною прокуратурою неодноразових звернень від Президента України.
а) чергова відписка нач.управління Генпрокуратури України А.Колісника від 04.07.06р за №06/3-12144-04 та інш
Використані мною засоби правового захисту
Починаючи з 2.04.04 р я, потерпілий від злочинів, позбавлений засобів для існування та нормальних життєвих зв"язків неодноразово звертався за допомогою в захисті порушених прав до різних посадових осіб Генеральної прокуратури України, різних територіальних та спецалізованих судів Верховного суду України,
Міністерства юстиції України, Президента України, Уповноваженого з прав людини ВРУ України. Безрезультатно. Порушуючи чинне законодавство та грубо нехтуючи мої конституційні права необґрунтовано відмовляють в розгляді по суті обставини злочинів, регулярно відправляючи на мою адресу різного роду відписки не по суті. Більше того, шляхом фальсифікації фактів, спотворення дійсності обставин справи та наявності очевидних доказів злочинів, прокуратура та районний суд Солом"янського району м.Києва, апеляційний суд, Вищий адміністративний суд під різними неправосудними ухвалами відмовляються розглядати по суті мої позови та скарги. На протязі вже 3-х років.
Крім того, півторароку назад при невідомих обставинах зник мій рідний брат, основний свідок вчинених державними службовцями злочинів.
Фактично це той самий геноцид.
На старість, за здійснення суспільно корисної діяльності мене влада практично забрала все що я зміг нажити за своє життя і отримав у спадок . Громадськість мовчить.
Вважаю, що це ненормальний показник для суспільства.
Прошу порадити яким чином мені вести захист порушених прав ?
З повагою М.Дмитренко