12/01/2006 | Володимир Бойко

Перше грудня – це такий день, коли законослухняним громадянам України краще взагалі не виходити з дому. А якщо вже трапляється невідкладна потреба покинути родинне вогнище, то пересуватися вулицями треба дрібними перебіжками. У цей десь своє професійне свято відзначає совість нації - заМУРЗана прокуратура

Перше грудня – це такий день, коли законослухняним громадянам України краще взагалі не виходити з дому. А якщо вже трапляється невідкладна потреба покинути родинне вогнище, то пересуватися вулицями треба дрібними перебіжками, притискуючися до дерев і парканів, наче у випадку штормового попередження чи наближення торнадо. Втім, природні катаклізми тут ні до чого, оскільки стихійне лихо має виключно рукотворний характер. У цей десь своє професійне свято відзначає совість нації, її найчесніші та найсумлінніші люди – працівники органів прокуратури. І тому пересічний громадянин, якого доля не обласкала погонами державного радника юстиції, сильно ризикує потрапити під колеса якогось „Мерса” чи BMW X5 з п'яним прокурором за кермом.

І знову свято, і знову радість

Багато років поспіль у перший день зими автор цих рядків вітає пегасів своєї Музи – генеральних і просто прокурорів, їхніх заступників, помічників, начальників відділів і управлінь, слідчих та інших богообранців, пойменованих у статті 56 Закону України „Про прокуратуру”. Одним словом - усіх своїх годувальників, що не дають журналістові вмерти з голоду, щоденно підкидаючи сюжети для статей, фейлетонів, памфлетів і навіть книжок.

Вибрати об'єкт для притвітання – задача не проста. Бо онде скільки їх – чесних, не корумпованих, зголоднілих за правдою – аж очі розбігаються. Хіба не заслужили на тепле слово заступники Генпрокурора Ренат Кузьмін, Віктор Кудрявцев, Тетяна Корнякова, Сергій Винокуров, чиї подвиги в ім'я законності та правопорядку наводять жах на інших 47 мільйонів мешканців України?

Або той же колишній прокурор Обухівського району Василь Хрущ – юрист від Бога. Цього року Василь Іванович був звільнений з органів прокуратури й відданий суду. Ні, не за крадіжку 4 тис. тонн бензину з території Васильківської військової частини А-1789, про що ми пишемо ось вже півтора року. Цю блискучу операцію пан Хрущ здійснив ще восени 2004 року, під шумок кампанії по виборах Президента України, разом з працівниками Управління СБУ по Київській області та податковими міліціонерами. Поцуплені нафтопродукти стражі закону сумлінно заливали в бензовози фірми „КЛО” й кілька місяців поспіль радували автолюбителів столиці якісним пальним. Що ж стосується пана прокурора, то на виручені гроші він прикупив собі ще одну квартиру – по вулиці Щорса в Києві площею 360 кв.м., автомобілі BMW 745i та BMW X5. Щоправда, за нашими публікаціями проти Хруща була порушена кримінальна справа й прокурор Обухівського району мав дуже реальну перспективу опинитися в камері Лук'янівського СІЗО. Але, як виявилося, Василь Іванович розтринькав не всі гроші, виручені від продажу краденого. Якихось 200 тисяч доларів, занесених одному із заступників Генерального прокурора України, виявилось цілком достатнім для того, щоби Олександр Іванович Медведько витребував справу по Хрущу та розпорядився скасувати постанову про її порушення. Причому, без жодної мотивації.

Так що на лаві підсудних Хрущ опинився зовсім з іншого приводу. Як виявив автор цих рядків, під час бензинової епопеї Василь Іванович тяжко хворів, надавши за місцем роботи листок тимчасової непрацездатності. А в цей час повний двійник Обухівського прокурора – із тим же прізвищем, ім'ям і по батькові, не кажучи вже про мармизу – весело відпочивав в Єгипті у п'ятизірковому готелі „Савойї”. Журналіст написав заяву про порушення кримінальної справи, і пішов Хрущ під суд - за використання завідомо підробленого документа, тобто лікарняного листка. А також за привласнення – шановний читач буде сміятися, але це цілковита правда – 520 грн., виплачених Хрущу в якості „лікарняних”.

Одначе юристом Василь Іванович дійсно виявися не абияким. У той час, як Печерський суд м.Києва розглядає кримінальну справу по обвинуваченню громадянина Хруща у вчиненні злочину, передбаченому статтею 358 частина 3 КК України (вироку по справі ще немає), колишній прокурор Обухівського району звернувся до іншого суду – Дарницького – з позовом про поновлення на роботі. Мотивуючи це тим, що скоєння прокурором ганебного вчинку не є перешкодою для виконання ним службових обов'язків. І, взагалі, ніде не сказано, що прокурором району не може бути засуджена людина... І хто після цього посміє сказати, що в Україні немає вправних юристів? То ж наші вітання не тільки Хрущу, але й голові Дарницького районного суду м.Києва.

А хіба не гідний втттання з нагоди професійного свята перший заступник прокурора Південної Пальміри Сергій Данилін – той самий, що, підробивши документи, одержав у місцевої громади квартиру площею 156кв.м? Довідавшися про прокурорську аферу, Одеський міськвиконком 22 серпня 2006 року скасував власне рішення про виділення Даниліну шикарних апартаментів та передав це помешкання сімейному дитячому будинку. І ось тепер пан прокурор судиться – мовляв, діти вселялися з таким поспіхом, що позивач не встиг демонтувати сауну й джакузі. Наступне засідання в Малиновському райсуді Одеси призначено якраз на перше грудня. Зі святом Вас, пане Сергію.

Але подвиги цих борців за перемогу законності блякнуть у порівнянні із щоденним геройством скромної та мужньої людини – прокурора Донецької області Віталія Мурзи. Тож передаємо наші щиросердні вітання Віталію Вікторовичу й дуже просимо з нагоди Дня працівника прокуратури повернути авторові цих рядків 200 доларів. Точніше – 100 доларів США і 500грн.

Мур-мур-мур-мурза

Якщо бути точним, то в боргу перед журналістом опинився не сам Мурза, а очолювана ним прокуратура Донецької області. Причому – виключно через процесуальну грамотність і любов до законів прокурора Ленінського району Донецька Олександра Марахіна. Того самого Марахіна, що вже один раз постраждав на теренах правозахисту. Чотири роки тому, коли Олександр Юрійович очолював прокуратуру Київського району м.Донецька, один доведений до відчаю громадянин не витримав, взяв рушницю, підійшов під району прокуратуру і всадив Марахіну в живіт порцію свинцю. Висновків з тієї історії прокурор не зробив жодних і зараз, переведений у інший район, продовжує бавитися законами. Ой, Олександре Юрійовичу, добавитеся...

Так ось, влітку цього року довелося мені їхати до Донецька в надії зробити репортаж про будні працівників Департаменту внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ України. Приводом стало прохання про допомогу, з яким до журналіста звернувся мешканець Макіївки Олександр Куценков. Олександр Миколайович скаржився на експерта-автотехніка з Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при Управлінні МВС України в Донецькій області на прізвище Павленко, що вимагав у нього хабар за складання експертного висновку. Власне, вини Куценкова в дорожньо-транспортній пригоді не було ніякої, але експерт хотів трохи підзаробити й морочив потерпілому голову натяками про 200 доларів.

Незадовго перед тим у мене була досить бурхлива розмова з Міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком щодо кримінально-бізнесової діяльності його підлеглих у Донецькій області. Звучали прізвища й живого тоді ще Єрохіна, і начальника УВБ в Донецькій області Серби. Обговорювали ми й крадіжку бланків техпаспортів на автомобілі, здійснену працівниками донецької міліції в період зміни влади, і „кришування” Генеральною прокуратурою найбільш одіозних постатей у міліцейських мундирах. Луценко не захищав підлеглих, натомість запропонував підключитися до наведення порядку в міліцейських лавах. Ось і довелося мені попоїздити навесні та влітку 2006 року маршрутом Київ-Донецьк-Київ.

Одним словом, дзвінок Олександра Куценкова потрапив на підготовлений ґрунт і вже наступного дня він заходив через пост №3 УМВС України в Донецькій області до Управління внутрішньої безпеки. Але після виконання формальностей, необхідних для передачі міліцейському експерту контрольованого хабара, виявилося, що в Куценкова грошей немає. І передавати йому нема чого. Тож довелося мені зробити широкий жест, витягнути гаманця й у передчутті майбутніх гонорарів за скандальний репортаж вручити заявникові 100 доларів і 500 гривень.

Операція була проведена, на диво, ідеально. Обвішаний мікрофонами, мов ялинка іграшками, Куценков передав експерту Павленку купюри, мічені спеціальною фарбою й переписані в присутності понятих. Після чого зі словами „бальшоє піонерскоє спасібо” став прощатися. Для пасажирів припаркованого неподалік автомобіля ця фраза означала, що передача грошей успішно відбулася й Павленка можна брати „на гарячому”. На очах понятих у експерта були вилучені мічені купюри, зроблені змиви з рук, і матеріали службового розслідування попрямували до прокуратури Ленінського району для порушення кримінальної справи. А ще за пару тижнів міліціонери повідомили Куценкову, що прокуратура відмовилася порушувати кримінальну справу у зв'язку з відсутністю в діях експерта-хабарника складу злочину. Що ж стосується Павленка, то він звільнився з міліції „за власним бажанням”.

Про те, як Куценков домагався, щоби в прокуратурі Ленінського району йому видали копію відмовної постанови, можна складати окрему сагу. Звісно, за законом прокурор зобов'язаний направити всім зацікавленим особам копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи з тим, щоби її можна було оскаржити в суді. Але в районній прокуратурі лише мурчали „по фєнє” й показували Куценкову розпальцовку. Ще б пак: прокуратура Ленінського району м.Донецька є кадровим гніздечком сумновідомого Геннадія Васильєва. Тут розпочинав свою кар'єру сам Геннадій Андрійович, сюди на виховання направлялися найдовіреніші васильєвські кадри – як отой же Ренат Кузьмін. Тепер у Ленінській райпрокуратурі очікували результату судової вистави, що розгорнулася в сусідньому Кіровському районі, де домагався поновлення на посаді прокурора області ще один васильєвський висуванець – Віталій Мурза.

ФОТО. „Донецький Петербург” – вхід до прокуратури Кіровського району м.Донецька прикрашають гіпсові леви

За збігом обставин свій трудовий шлях Мурза розпочинав якраз у прокуратурі Кіровського району (згодом її очолив знаменитий нині борець з корупцією Ренат Кузьмін). Потім була невтомна праця в команді прокурора області Геннадія Васильєва, де разом з Ренатом Кузьміним та його двоюрідним братом Рафаелем Кузьміним Мурза "денно й нощно" опікувався станом законності й правопорядку. „Помаранчева революція” застала Віталія Вікторовича на посаді прокурора Донецької області, з якої він цілком міг би попрямувати до тюремної камери – достатньо було лише потрактувати все те, що коїлося в Донецьку під час другого туру президентських виборів, як пряв службової недбалості з боку обласного прокурора. Але доля й цього разу змилостивилася над Мурзою й він тихенько перебрався на кафедру кримінального права й процесу Донецького національного університету - з тим, щоби через рік з „хвостиком”, за перебігом всіх мислимих термінів давності, звернутися в Кіровський райсуд з позовом про поновлення на попередній роботі. Позов розглядав давній приятель Мурзи Ваня Подолянчук і ніхто не сумнівався, що Ваньок захистить трудові права свого товариша. Тож на всі вимоги Куценкова видати йому копію відмовної постанови, він чув у прокуратурі лише одну відповідь: „Ти менше п..ди, бо скоро прийде Мурза, він тобі, б...дь, покаже твої права”.

Олександр Куценков – людина наївна. І тому він вирішив і собі звернутися до суду – зі скаргою на постанову прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи щодо експерта Павленка. Ні, Олександр Миколайович не плекав ілюзій щодо донецького правосуддя. Він лише сподівався, що прокуратура буде змушена надати в судове засідання відмовні матеріали, і він, нарешті, дізнається, яким чином прокурор Ленінського району не знайшов складу злочину в діях хабарника, впійманого за руку з міченими купюрами. Кожного дня Куценков приїздив з Макіївки до Ленінського райсуду та питав у судді Олещенко, коли ж „її честь” розгляне скаргу. Та одного разу, повернувшися до дому, знайшов у поштовій скриньці цидулку з суду, в якій Олещенко повідомляла, що розглянула скаргу Куценкова за відсутності скаржника, позаяк той систематично не з'являвся на виклики суду. І що підстав для задоволення скарги не вбачається. А ще за кілька днів з Куценковим трапилося нещастя – Генеральний прокурор України призначив Мурзу прокурором Донецької області. І рухнули в людини останні надії...

Щоправда, за межами цієї веселої історії залашилося не дуже веселе, як для мене, питання. Хлопці з прокуратури, а не підкажете, куди Ви діли мої гроші? Оті самі 100 доларів і 500 гривень. Я ж їх, між іншим, цілком офіційно передав Куценкову для проведення оперативно-розшукового заходу. Саме мої гроші переписувалися понятими й мітилися флуоресцентною фарбою. Саме мої гроші вилучалися в експерта-хабарника. І саме мої гроші мали бути долучені до матеріалів кримінальної справи в якості речового доказу. Але справи нема. То ж питання – а де гроші? Куценкову їх у прокуратурі не повертали, мені – тим більше. Собі забрати купюри прокурор Марахін права не мав. Віддати хабарнику – також. Ой, хлопці, здається, ви влипли. Бо через ті кляті 200 баксів, що зникли в надрах прокуратури Ленінського району, вже мають місце не кримінально-процесуальні взаємини між Куценковим і районною прокуратурою, а цивільно-правові. Причому – між прокуратурою області (бо райпрокуратура не є юридичною особою) і київським журналістом.

Одним словом, умовив я Куценкова подати апеляцію на постанову судді Олещенко, а сам звернувся до Апеляційного суду Донецької області з клопотанням визнати мене зацікавленою особою по справі. Засідання призначено на 22 грудня 2006 року і я дуже сподіваюся, що пан Мурза, як відомий правозахисник, особисто з'явится на судове засідання, вибачиться перед журналістом і поверне йому трудову копійку. Можна гривнями по курсу.

Зі святом Вас, Віталію Вікторовичу. І до зустрічі в суді.

Додаток (В.Мурзі – читати на ніч)

У Палату в кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області

Майдан Правосуддя, 1, м. Донецьк, 83015

Копія: Прокурору Ленінського району

м.Донецька Марахіну О.Ю.

БОЙКА Володимира

К Л О П О Т А Н Н Я

про допущення до участі у справі в якості зацікавленої особи

У провадженні Апеляційного суду Донецької області перебуває апеляція Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м.Донецька від 22.09.2006, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м.Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.

Павленко А.В. вимагав від Куценкова О.М. хабар в розмірі 200 доларів США, передача хабара була здійснена під контролем працівників Управління внутрішньої безпеки УМВС України в Донецькій області, отримані на хабар гроші – 100 доларів США та 500 грн. – вилучені в Павленка А.В. й долучені до матеріалів дослідчої перевірки, але відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району м.Донецька вирішив, що таку мізерну суму хабаром вважити не можна. Через що у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в діях Павленка А.В. складу злочину. При цьому вилучені в Павленка А.В. гроші повернуті їхньому власникові не були. Більш того, відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району навіть не поцікавився, кому ж саме ті гроші належать.

Цим інформую суд та відомого своєю безкорисливістю прокурора Ленінського району про те, що вилучені в Павленка А.В. гроші належать мені й потрапили вони до експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області за таких обставин.

Я є журналістом, зокрема співпрацюю з радіо „Свобода”, Інформаційним агентством „Обозреватель”, тижневиком „Свобода”, газетою „Вечірні вісті”, виданням „Інтернет-Репортер” та ін. У липні 2006р. я був відряджений до Донецька Інформаційним агентством „Обозреватель”, де мав підготувати репортаж про хабарництво в лавах міліції. За інформацією, що мала редакція, кілька працівників органів міліції в Донецькій області, зокрема експерт НДЕКЦ Павленко А.В., систематично вимагають в громадян хабарі. З цього приводу до редакції Інформагентства „Обозреватель” звернувся мешканець м.Донецька Куценков О.М., який стверджував, що експерт НДЕКЦ Павленко А.В. жадає отримати від нього 200 доларів США.

За погодженням з керівництвом Міністерства внутрішніх справ України, я виїхав до Донецька, де мав передати в Управління внутрішньої безпеки УМВС в Донецькій області скаргу Куценкова О.М., взяти участь у операції по викриттю експерта-хабарника та, у випадку затримання Павленка А.В., підготувати публікацію про роботу УВБ. Зустрівшися з Куценковим О.М., я порадив йому звернутися з заявою до УВБ УМВС в Донецькій області та передати Павленку А.В. 200 доларів США під контролем працівників УВБ. Але з’ясувалося, що в Куценкова О.М. такої суми просто не має. Тоді я в присутності громадянина Кудінова О.Г. передав Куценкову О.М. власні 100 доларів США та 500 грн., які були в присутності понятих помічені флуоресцентною фарбою та вручені Павленку А.В. в якості хабара.

Одначе в наступному відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району вирішив, що в діях експерта НДЕКЦ відсутні ознаки злочину й у порушенні кримінальної справи щодо Павленка А.В. було відмовлено на підставі ст. 6 п.2 КПК України. При цьому відомий своєю безкорисливістю прокурор Ленінського району не вирішив питання про повернення власникові вилучених у Павленка А.В. грошей. А точніше – подарував мої гроші хабарнику.

Якби кримінальна справа щодо Павленка А.В. було б порушена, то належні мені гроші були б долучені до матеріалів справи в якості речового доказу. У випадку наступного закриття цієї справи або постановлення вироку по справі подальша доля речових доказів вирішувалася б у відповідності до п.5 ч.1 ст. 81 КПК України („...гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним власникам”) і я мав би можливість отримати свої гроші назад. Але слідчий прокуратури Ленінського району, відмовляючи в порушенні кримінальної справи проти Павленка А.В., чомусь вирішив, що я такий же безкорисливий, як і районний прокурор, і що задурно готовий подарувати експерту-хабарнику 100 доларів США та 500грн.

Таким чином, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи щодо Павленка А.В. порушує не тільки права Куценкова О.В., але й мої права, зокрема – майнові. Відповідно до ст. 99-1 КПК України постанова слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується. Оскільки оскаржувана Куценковим О.В. постанова слідчого прокуратури Ленінського району явно стосується моїх інтересів, -

п р о ш у :

1. Визнати мене зацікавленою особою при розгляді апеляції Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м.Донецька від 22.09.20062, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м.Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.
2. Допустити мене в якості зацікавленої особи до участі в розгляді апеляції Куценкова О.М. на постанову судді Ленінського районного суду м.Донецька від 22.09.2006, якою апелянту було відмовлено в задоволенні скарги на постанову слідчого прокуратури Ленінського району м.Донецька про відмову в порушенні кримінальної справи відносно експерта НДЕКЦ при УМВС України в Донецькій області Павленка А.В.
3. Заслухати в судовому засіданні мої особисті пояснення.

27.11.2006

Володимир БОЙКО, І-РЕПОРТЕР