12/22/2006 | Леся Гонгадзе

Чат-конференція.

Пані Лесю, чи вірите Ви в те, що тіло знайдене в Таращі належало вашому сину?

Ті кості, які я бачила в травні 2001 року в київському моргу – важко опізнати і сказати, що вони належать моєму синові. Але стопи, які я там побачила, були неушкоджені, і не належали моєму синові. Це я заявила відразу, коли вийшла з моргу після 7,5 годин перебування в ньому. Мені важко сказати, кого бачила моя невістка Мирослава, бо її викликали на опізнання тільки через 2 місяці після знайдення тіла в Таращі, а мене, маму, допустили через півроку. Те, що я і вона бачили, це абсолютно різні кістки, – я так думаю.

Хто, на Вашу думку, є замовником вбивства вашого сина?

Це комусь було потрібно – використати його талант журналіста, «розкрутити» його, дати можливість проявити себе як патріота України, людини, яка вболіває за долю українського народу, «засвітити» його всюди, дати можливість говорити відкрито про все, що він думав і бажав. Цим і скористалися певні сили, щоб «розкрутити» цю ганебну справу, яка компрометує Україну і керівництво держави у світі. І в цьому є хтось зацікавлений, і тому не хочуть закінчувати цю справу, і мають в цьому свій інтерес. А страждаю я, страждає моя родина і всі чесні люди.

Чи має Віктор Ющенко, на вашу думку, політичну волю і бажання розслідувати справу вашого сина?

Він, певне, орел, але без одного крила. А без крила це вже не орел, і навіть не півень. Безкрилий птах – безпомічний і безсилий. Я не політик, я – мама, і якщо людина щось обіцяє і має волю і владу – то має виконувати те, що обіцяє. Попередній президент Кучма сказав по радіо про те, що справа Гонгадзе не може бути розкрита ніколи, так, як не розкрите убивство Улоф Пальме – прем’єр-міністра Швеції. Таке порівняння є дуже дивним у цій ситуації, бо Улоф Пальме убили й поховали з почестями. А мені, мамі, уже 6 років не дають можливості виконати свій християнський обовязок, і відбувається це з потурання української влади. Все це в мене викликає подив і страх за майбутнє нашого народу, бо в схожій ситуації може опинитися кожен з нас.

Як Ви сьогодні, з відстані часу, ставитеся до Кучми? Винен він перед Вами чи ні?

В мене склалося враження, що абсолютно нічого не змінилося. До влади прийшли люди, що поводяться так само, як Кучма. Політики – це не люди, а тільки політики. Вони для досягенння своїх цілей не гребують нічим. І власне ця гра людськими кістьми, які перебувають в Києві у морзі на Оранжерейній, – доказ цьому. Бо вже інший Президент, інший парламент, а все одно це зграя хижаків, пов’язаних між собою справами та інтересами, і з неї ніхто вирватися не може, бо його просто знищать. А решта людей абсолютно не мають ніякого захисту від держави, шукаючи правди. А найголовніше, що ніхто не має надії на безпечне життя для своїх нащадків у цій державі.

Чи згадують про Вас сьогодні високі політичні лідери — Мороз, Луценко, Тимошенко, Ющенко? Хто з політичної еліти Вам останній дзвонив і про що була мова?

Останнім часом, після виборів Президента, ніхто зі мною більше не має ніяких справ, не дзвонить і не цікавиться мною. Думаю, ще не прийшов час виборів.

Пані Лесю, чи підтримуєте Ви стосунки з Мельниченком? Може, і цього року запросите його на Різдво?

Микола Мельниченко справив на мене досить приємне враження, було приємно, що він приїжджав до мене на минулорічні свята зі своєю мамою, яка була вражена від того, що провела Різдвяні свята у Львові. Вражена Львовом як містом, його церквами і самим проведенням Різдвяних свят. Якщо Мельниченко хотів би приїхати знову, я із задоволенням прийняла б його. Але чи він зараз в Україні – я не знаю

Пані Леся, як проходить Ваше життя? З ким Ви мешкаєте ? Чи буваєте в Гостях? Чи підтримуєте звязки з родичами Гії?

У мене не життя, а існування. Нікому не бажаю опинитися в такому становищі. Я маю справу виключно з людьми, які опинилися в складній ситуації. До мене звертаються люди з проханням допомогти, бо вони мають надію, що, я як особа публічна, можу їм допомогти. Дуже багато звертається людей, які постраждали від Скнилівської трагедії. Вони втратили близьких – втратили жахливо, сьогоднішня влада поводиться з ними брутально, вони не мають в државі захисту. Але я не можу їм посприяти, бо всюди глуха стіна. Я намагаюся нікого не обтяжувати своїми проблемами, маю підтримку в своїй родині. Зі мною морально поряд моя свекруха, якій 80 років. Вона приїжджала торік до мене, була тут у Львові. Ця трагедія не тільки впала на мене, а й на близьких і рідних в Грузії. Вони разом зі мною співпереживають цю страшну, жахливу біду.

Де Ви святкуватимете Різдвяні свята? Чи приїжджає в гості Мирослава, Ваша невістка?

Удома, у Львові, як завше, просто в мене нема свят.

Пані Лесю, чи спілкуєтеся з Ларисою Скорик, в якої Ви жили у Києві після трагедії з Вашим сином? Кажуть, що вона — агент КДБ...

Свого часу пані Лариса Скорик дуже мені допомогла як людина. Я їй дуже вдячна за все, що вона для мене зробила. Ми з нею передзвонюємося, коли приїжджаю в Київ – заходжу до неї, спідкуюся з її дочкою, внуками, сестрою, підтримую людські стосунки. Відвідую тут, у Львові, могилу її батьків, ставлю свічку… А у нас тепер навіть собаку можуть запідозрити у зв’язках зі спецслужбами.

Чи повернулася мама Мирослави на Україну? Чи далі із внуками у Вашингтоні?

Я з Мирославою не маю ніякого зв’язку, так склалися обставини. Вона – мама моїх внуків, вона влаштувала своє життя і має право жити, як вважає за потрібне.

Пані, скажіть чи правда, що за Вами «ведется слешка»?

Я не думаю, що за мною стежать, я людина абсолютно відкрита і вільна, я не пов’язана зобов’язаннями ні з спецслужбами, я не звертаю на подібні речі уваги. Не думаю, що це зараз актуально – стежити за мною. Я маю захист у Бога, якби хотіли мене знищити – то вже б давно знищили.

Що Вас змушує і далі довіряти Андрію Федуру? Чи не здається Вам, що він, як і влада, не зацікавленитй у розкритті жахливого злочину — вбивства Вашого сина?

Федур вийшов з процесу у справі Гонгадзе, з нього я зняла повноваження мого адвоката. Генеральна прокуратура взагалі веде себе злочинно щодо мене та моєї родини, а Федур вийшов з цього процесу. Не вважаю за потрібне бути присутньою на цьому ганебному судилищі. У зв’язку з тим я не їжджу на ті суди, бо це ганебне судилище над черговими вередюками. Федур – адвокат і виконує свою роботу, а влада, зацікавлена, щоб справа закінчилася і поховати тіло і закрити спрау за відсутністю складу злочину. А інша сила зацікавлена, щоб ця справа ніколи не закінчилася, щоб періодично її витягати і використовувати у власних інтересах, не рахуючись з материнським серцем, з родиною і тими порядними людьми, в яких є діти, за майбутнє яких в нашій державі вони хвилюються. А я – дзеркальне відображення законослухняного громадянина, який потрапляє під колеса жахливої машини КГБ. Бо вважаю, що 37-й рік і зараз – то є одне й те ж, а може, зараз і гірше. Бо вже сім років не тільки мене мучать, а й цілу спільноту при тому, що нібито є незалежність.

Чи їздили Ви у Таращанський ліс, на ймовірне місце злочину? Чи не маєте бажання виїхати з цієї країни, від цієї грьобаної політики?

Ні, я не їздила і не вважаю за потрібне туди їхати, бо з самого початку мені стало відомо, що поряд з таращанським обезглавленим тілом була знайдена жіноча голова. І вся ця справа з таращанським тілом викликає масу запитань і у мене, і в суспільсьтві. А виїжджати з України – я ніколи цього не зроблю. Я 23 роки прожила на чужині, і знаю, що це таке – жити далеко від Батьківщини. Тому ніколи цього не зроблю. Всюди добре, де нас немає. Людина, яка має власну гідність, може поїхати на певний час, але щоб залишитись жити на чужині треба мати рабську психологію.

Пані Лесю, як ви ставитись до ідеї поставити пам'ятник вашому сину?

Дякую за запитання. Це, на мою думку, політичні забави, і думаю, що певні політики в кризовий для себе час витягають справу мого сина і користуються цим прізвищем, аби засвітитися, щоб їх не забули. А тому ті символічні могили, меморіальні дошки, назви вулиць, якісь президентські премії – все це ланцюжок справ однієї політичної сили, яка замість того, аби довести справу до логічного завершення, використовує ім’я мого сина для особистих цілей. А тому нова акція з пам’ятником – це черговий піар, щоб засвітитися. Невже у держави немає іншого способу витратити гроші і допомогти нещасним безпритульним дітям, замість того, щоб довети справу до логічного закінчення.

Кажуть, що до Вас недавно приїжджали з Генпрокуратури. Навіщо? Подейкують, що Ви, коли були на першому прийомі у Президента України Ющенка, пропонували Катерині Ющенко рецепт мазі, яка б врятувала обличчя її чоловіка. Чи скористався Ющенко Вашим рецептом.

Минулої п’ятниці, 8 грудня, у зв’язку з тим, що я за станом здоров’я не могла поїхати до Генпрокуратури на їхнє прохання, до мене додому приїхали новий заступник генпрокурора Ренат Кузьмін і Харченко – новий слідчий, якому доручили вести справу Гонгадзе. Ми спілкувалися у мене вдома майже три години. З розмови з ними я зрозуміла, що їм дано завдання все починати з початку, з нуля… Після спілкування з ними у мене виникла думка, що цій справі ніколи не буде кінця, бо витримати ще раз проведення всіх слідчих дій, починаючи з ДНК, мені здається, я вже не зможу, і на це все розраховано. Хоча вони пообіцяли, що моя вимога про співставлення прижиттєвої краплі крові мого сина з кістками покійного буде виконана. Я хочу добитися, щоби ім’я мого сина для своїх нащадків не було негативним, щоб правда все таки перемогла, і ця справа не була переведена на побутовий рівень.