Відповіді

• 2005.06.25 | Thinker

  Людвіг фон Мізес про матеріалізм

  В гілці "Що є Бог" я давав посилання на цю книгу в інтернеті. На жаль, сайт, на якому вона розміщена, нещодавно перебував на реконструкції і, судячи з усього, ще не повністю відновився, тому спроби вийти на сторінки з текстами відповідних розділів закінчуюються повідомленням, що сторінка не знайдена. Тому я розміщую тут розділ під назвою "Матеріалізм" та фрагменти з розділу "Діалектичний матеріалізм". Якщо хтось захоче прочитати книгу повністю (її зміст можна переглянути тут - http://www.libertarium.ru/libertarium/lib_evolution), пишіть мені на адресу skeptic_x2000@yahoo.com, я вийшлю електронкою.
  
  Людвиг фон Мизес. ТЕОРИЯ И ИСТОРИЯ: Интерпретация социально-экономической эволюции
  
  
  Глава 6. Материализм
  
  1. Две разновидности материализма
  В современной речи термин "материализм" имеет два совершенно различных значения.
  Первое связано с ценностями. Оно характеризует ментальность людей, которые желают только материального богатства, телесных удовольствий и чувственных наслаждений.
  Второе значение является онтологическим. Оно обозначает доктрину, согласно которой все человеческие мысли, идеи, ценностные суждения и волеизъявления -- продукты физических, химических и биологических процессов, происходящих в теле человека. В результате в этом смысле материализм отрицает значимость тимологии и наук о человеческой деятельности, праксиологии, а также истории; научными являются только естественные науки. В этой главе мы будем иметь дело только со вторым значением.
  Материалистический тезис никогда не был доказан или конкретизирован. Материалисты не выдвигали ничего, кроме метафор и аналогий. Они сравнивают работу человеческого разума с действием машины или с физиологическими процессами. Обе аналогии несущественны и ничего не объясняют.
  Машина представляет собой устройство, сделанное человеком. Она является осуществлением замысла и работает в точном соответствии с планом ее авторов. Продукт ее функционирования производится не чем-то, что находится внутри нее, а целями, которые посредством ее создания стремился осуществить конструктор. Именно конструктор и оператор, а не машина, создают продукт. Приписывать машине какую-либо активность -- это антропоморфизм и анимизм. Машина не управляет своим функционированием. Она не движется; она приводится в движение и поддерживается в движении людьми. Она -- мертвое орудие, используемое человеком, и останавливается как только действие импульса оператора прекращается. Материалист, прибегающий к метафоре машины, прежде всего должен объяснить: кто сконструировал человека-машину и кто им управляет? В чьих руках он служит орудием? Трудно найти другой ответ на эти вопросы, кроме одного: Создатель.
  Автоматические устройства обычно называют самодействующими. Эта идиома также является метафорой. Расчеты производит не ЭВМ, а оператор посредством инструментов, искусно разработанных изобретателем. Машина не имеет интеллекта: она не думает, не избирает цели, не прибегает к средствам для осуществления преследуемых целей. Все это всегда делает человек.
  Физиологическая аналогия более разумна, чем механистическая аналогия. Мышление неразрывно связано с физиологическими процессами. Насколько физиологический тезис просто акцентирует этот факт, он не является метафорическим; но он мало что говорит по существу. Ибо проблема как раз в том, что мы не знаем ничего о физиологических явлениях, составляющих процесс, производящий стихи, теории и планы. Патология предоставляет богатую информацию об ухудшении или полном уничтожении умственных способностей в результате повреждений мозга. Анатомия предоставляет не менее богатую информацию о химической структуре клеток мозга и их физиологическом поведении. Но несмотря на прогресс физиологического знания, о проблеме связи разума и тела нам известно не больше, чем древним философам, первыми задумавшимися над ней. Ни одна из их доктрин не была доказана или опровергнута вновь полученным физиологическим знанием.
  Мысли и идеи не являются фантомами. Они реальны. Несмотря на неосязаемость и нематериальность, они являются движущей силой, вызывающей изменения в царстве осязаемых и материальных вещей. Они порождаются какими-то неизвестными процессами, происходящими в теле человеческого существа, и могут быть постигнуты только при помощи процессов такого же рода, происходящих в теле их автора или телах других человеческих существ. Их можно назвать творческими и оригинальными в той мере, в какой сообщаемый ими импульс и вызываемые ими изменения зависят от их возникновения. Мы можем выяснить все, что хотим о жизни идеи и результатах ее существования. О ее рождении мы можем узнать только то, что она порождена индивидом. Мы не можем проследить ее историю дальше в прошлое. Возникновение идеи суть инновация, новый факт, добавленный к миру. Для разума людей, вследствие недостатка нашего знания, идея являет собой что-то новое, что не существовало прежде.
  Удовлетворительная материалистическая доктрина должна описать последовательность событий, происходящих в материи, производящей определенные идеи. Она должна объяснить, почему люди соглашаются или не соглашаются по определенным проблемам. Она должна объяснить, почему один человек добивается успеха в решении проблемы, а другие нет. Но ни одна материалистическая доктрина до сих пор этого не объяснила.
  Поборники материализма сосредоточивают свои усилия на доказательстве несостоятельности всех других теорий, выдвигаемых для решения проблемы разума и тела. Особенно неистово они сражаются с теологическими интерпретациями. Однако опровержение теории не доказывает обоснованность другой теории, с ней не согласной.
  Возможно, рассуждая о своей природе и происхождении, человеческий разум поступает слишком дерзко и самонадеянно. Может быть, действительно, как утверждает агностицизм, данное знание навсегда скрыто от смертных людей. Но даже если это так, это не оправдывает признание логическими позитивистами вопросов, возникающих в связи с данной проблемой, бессодержательными и бессмысленными. Вопрос не является бессмысленным только потому, что человеческий разум не может дать на него удовлетворительного ответа.
  
  2. Аналогия секреции
  Печально известная формулировка материалистического тезиса утверждает, что мысли находятся в таком же отношении к мозгу как желчь к печени или моча к почкам . Как правило, материалистические авторы более осторожны в своих высказываниях. Но по существу все, что они говорят, равносильно этому наводящему на размышление изречению.
  Физиологи проводят различие между мочой химически нормального состава и другими типами мочи. Отклонение от нормального состава объясняется определенными отклонениями физического состояния тела или функционирования органов тела от того, что считается нормальным и здоровым. Эти отклонения также следуют регулярным моделям. Определенное ненормальное или патологическое состояние тела отражается в соответствующем изменении химического состава мочи. Усвоение определенных продуктов, напитков и лекарств вызывает соответствующие явления в составе мочи. У здоровых людей, тех, что обычно называют нормальными, моча, в определенных узких границах, имеет одинаковую химическую природу.
  С мыслями и идеями все обстоит совсем иначе. Относительно них не возникает вопроса нормальности и отклонений от нормальности, следующих определенным моделям. Некоторые телесные повреждения или усвоение некоторых лекарств и напитков затрудняет и расстраивает способность человека мыслить.. Но даже эти расстройства не протекают одинаково у разных людей. Разные люди имеют разные идеи, и ни одному материалисту еще не удалось свести эти различия к факторам, которые можно описать на языке физики, химии или психологии. Любые ссылки на естественные науки и на материальные факторы, с которыми они имеют дело, бесполезны когда мы задаемся вопросом, почему одни люди голосуют за республиканцев, а другие -- за демократов.
  По крайней мере до сегодняшнего дня естественным наукам не удалось обнаружить какие-либо телесные или материальные свойства, наличию или отсутствию которых можно приписать содержание идей и мыслей. Фактически, проблема разнообразия содержания идей и мыслей никогда не ставилась в естественных науках. Они могут изучать только объекты, которые влияют на чувственные ощущения или модифицируют их. Но идеи и мысли не оказывают прямого влияния на ощущения. Они характеризуются смыслом, а для постижения смысла методы естественных наук не годятся.
  Идеи оказывают влияние друг на друга, они стимулируют появление новых идей, они вытесняют или трансформируют другие идеи. Все, что материалисты могут предложить для трактовки идей -- это метафорические ссылки на понятие инфицирования. Это сравнение поверхностно и ничего не объясняет. От тела к телу заболевания передаются посредством миграции бактерий и вирусов. Никому ничего не известно о миграции агента, который передавал бы мысли от человека к человеку.
  
  3. Политический подтекст материализма
  Материализм возник как реакция на первобытную дуалистическую интерпретацию бытия и сущностной природы человека. В свете этих верований живой человек был соединением двух отдельных частей: смертного тела и бессмертной души. Смерть разделяет эти две части. Душа исчезает из поля зрения живых и подобно тени продолжает существовать вне досягаемости земных сил в царстве мертвых. В исключительных случаях душе позволяется ненадолго вновь появиться в чувственном мире живых, а еще живому человеку нанести короткий визит в загробное царство.
  Эти грубые представления были облагорожены религиозными доктринами и идеалистической философией. Если примитивные описания царства душ и активности его обитателей не выдерживают критической проверки, и их легко подвергнуть осмеянию, то утонченные догматы религий не в силах убедительно опровергнуть ни априорные рассуждения, ни естественные науки. История может разрушить исторические повествования теологической литературы. Но это никак не отражается на сути веры. Разум не может ни доказать, ни опровергнуть фундаментальных религиозных доктрин.
  Но материализм в том виде, как он возник в XVIII в. во Франции, был не просто научной доктриной. Он был также частью словаря реформаторов, которые боролись против злоупотреблений "старого режима" [15]. Прелаты церкви в королевской Франции за небольшим исключением принадлежали к аристократии. Их больше интересовали придворные интриги, чем исполнение церковных обязанностей. Их заслуженная непопулярность сделала популярными антирелигиозные тенденции.
  Дебаты о материализме утихли бы к середине XIX в., если бы к ним не примешивалось никаких политических проблем. Люди осознали бы, что современная наука ничего не внесла в прояснение и анализ психологических процессов, генерирующих определенные идеи, и, сомнительно, будут ли будущие ученые удачливее в решении этой задачи. Материалистическая догма рассматривалась бы как предположение о проблеме, удовлетворительное решение которой, по-видимому, по крайней мере в настоящее время, не досягаемо для человеческого поиска знаний. Ее сторонники не могли бы считать ее неопровержимой научной истиной и не смели бы обвинять ее критиков в мракобесии, невежестве и суеверии. Материализм был бы заменен агностицизмом.
  Однако в большинстве европейских и латиноамериканских стран христианские Церкви сотрудничали, по крайней мере в определенной степени, с силами, которые противостояли представительному правительству и всем институтам, обеспечивающим свободу. В этих странах вряд ли можно было избежать критики религии, если бы кто-либо вознамерился реализовать программу, в общем и целом соответствующую идеалам Джефферсона и Линкольна. Политический подтекст спора о материализме не позволил ему увянуть. Отчаянные попытки спасти политически очень удобный лозунг "материализм" делались не из эпистемологических, философских или научных соображений, а по чисто политическим причинам. В то время как тип материализма, процветавший до середины XIX в., отошел на задний план, уступив дорогу агностицизму, и уже не мог быть возрожден такими сырыми и наивными работами, как работы Геккеля, Карл Маркс разработал новый тип материализма под названием диалектический материализм.
  
  
  Глава 7. Диалектический материализм
  
  1. Диалектика и марксизм
  Диалектический материализм Карла Маркса и Фридриха Энгельса является самой популярной метафизической доктриной нашей эпохи. Сегодня это официальная философия советской империи и всех школ марксизма за ее пределами. Она доминирует в идеях многих людей, не считающих себя марксистами, и даже многих авторов и партий, считающих себя антимарксистами и антикоммунистами. Именно эту доктрину подразумевают большинство наших современников, когда обращается к материализму и детерминизму.
  Во времена молодости Маркса в германской мысли господствовали две метафизические доктрины, учения которых были несовместимы друг с другом. Одной был гегельянский спиритуализм, официальная доктрина прусского государства и прусских университетов. Второй был материализм, доктрина оппозиции, склонной к революционному свержению политической системы Меттерниха и христианской ортодоксии. Маркс попытался смешать их в единое соединение, чтобы доказать, что социализм обязан наступить с "неумолимостью закона природы".
  В философии Гегеля логика, метафизика и онтология в сущности тождественны. Процесс реального становления -- это аспект логического процесса мышления. Схватывая законы логики при помощи априорного мышления, разум обретает точное знание реальности. Не существует дороги к истине, кроме той, которая обеспечивается изучением логики.
  Специфическим принципом логики Гегеля является диалектический метод. Мышление движется трехчастным путем. От тезиса к антитезису, т.е. к отрицанию тезиса, а от антитезиса к синтезу, т.е. к отрицанию отрицания Тот же самый тройственный принцип проявляется и в реальном становлении. Ибо единственной реальной вещью во Вселенной является Geist (разум или дух). Материальные вещи не обладают для себя бытием. Субстанция материи находится вне ее, дух есть у себя бытие. То, что называется действительностью -- помимо разума и божественного действия -- в свете этой философии есть нечто гнилое или косное {ein Faules), которое может казаться, но не является в себе действительным <см.: Гегель Г. Философия истории. -- СПб.: Наука, 1993. С. 70--73, 87>.
  Между гегелевским идеализмом и любой разновидностью материализма невозможен никакой компромисс. Плененные престижем гегельянства в Германии 1840-х гг., Маркс и Энгельс опасались слишком радикально отклоняться от единственной философской системы, с которой были знакомы их сограждане. Они не были достаточно отважными, чтобы полностью отвергнуть гегельянство, как это было сделано несколькими годами позже, даже в Пруссии. Они предпочли предстать в роли продолжателей и реформаторов Гегеля, а не в роли иконоборцев-раскольников. Они хвастались тем, что трансформировали и улучшили гегелевскую диалектику, вывернули ее наизнанку, или вернее перевернули ее с головы на ноги <Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец немецкой классической философии // Маркс К.. Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 21. С. 301--303>. Они не понимали, что бессмысленно отрывать диалектику от ее идеалистической основы и пересаживать в систему, называемую материалистической и эмпирической. Гегель был последователен, предполагая, что логический процесс точно отражается в процессах, происходящих в том, что обычно называется реальностью. Он не противоречит себе, применяя логическое априори к интерпретации Вселенной. Но совсем иное дело доктрина, основанная на наивном реализме, материализме и эмпиризме. Такой доктрине не будет никакой пользы от схемы интерпретации, которая выведена не из опыта, а из априорного рассуждения. Энгельс заявил, что диалектика является наукой об общих законах движения как внешнего мира, так и человеческого мышления; два ряда законов, которые по сути дела тождественны, а по своему выражению различны лишь постольку, поскольку человеческая голова может применять их сознательно, между тем, как в природе, -- а до сих пор большей частью в человеческой истории -- они прокладывают себе путь бессознательно, в форме внешней необходимости среди бесконечного ряда кажущихся случайностей <там же. С. 302>. Он сам, говорит Энгельс, никогда не имел никаких сомнений в этом отношении. Его интенсивные занятия математикой и естественными науками, которым он посвятил, по его признанию, восемь лет, были, как он заявляет, стимулированы желанием детально проверить обоснованность законов диалектики на конкретных примерах <Энгельс Ф. Анти-Дюринг// Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 20. С. 10--11>. Эти штудии привели Энгельса к поразительным открытиям. Так, он обнаружил, что "вся геология представляет собой ряд отрицаний отрицаний". Бабочки "появляются на свет из яичка путем отрицания его ... и вновь отрицаются, т.е. умирают", и т.д. Нормальный жизненный путь ячменя выглядит следующим образом: "Ячменное зерно . .. отрицается и вытесняется растением, отрицанием зерна. Оно растет ... оплодотворяется и наконец производит вновь ячменные зерна, а как только последние созревают, стебель отмирает, подвергаясь в свою очередь отрицанию. Как результат этого отрицания отрицания мы здесь имеем снова ячменное зерно, но не просто одно зерно, а в десять, двадцать, тридцать раз большее количество зерен" <там же. С. 139--140>.
  Энгельсу не казалось, что он просто жонглирует словами. Применять терминологию логики к явлениям реальности -- пустое времяпрепровождение. Подтверждать или отрицать можно утверждения о явлениях, событиях и фактах, но не сами эти явления, события или факты. Но если кто-то привержен такому неуместному и логически порочному метафорическому языку, не менее разумно называть бабочку подтверждением личинки, чем называть ее отрицанием. Разве появление бабочки не является самоподтверждением личинки, вызреванием ее внутренней цели, завершением ее просто преходящего существования, раскрытием всех ее потенциальных возможностей? Однако нет нужды долго распространяться об ошибочности интегрирования гегелевской диалектики в философию, не разделяющую основополагающий принцип Гегеля, тождественность логики и онтологии, и не отвергает идею, что из опыта можно что-то узнать. Ибо в сущности диалектика играет всего лишь роль обрамления в построениях Маркса и Энгельса и не оказывает существенное влияние на ход рассуждений .
  
  2. Материальные производительные силы
  Неотъемлемой концепцией марксистского материализма являются "материальные производительные силы общества". Они представляют собой движущую силу, являющуюся причиной всех исторических фактов и изменений. В процессе общественного производства средств к существованию человек вступает в определенные отношения -- производственные отношения -- которые являются необходимыми и независимыми от их воли и соответствуют уровню развития материальных производительных сил. Совокупность этих производственных отношений образует "экономическую структуру общества, реальный базис, на котором возникает юридическая и политическая надстройка и которому соответствуют определенные формы общественного сознания". Способ производства материальной жизни обусловливает процесс социальной, политической и духовной (интеллектуальной) жизни в целом (в каждом из ее проявлений). Не сознание (идеи и мысли) людей определяет их бытие (существование), а, наоборот, их общественное бытие определяет их сознание. На определенном этапе своего развития материальные производительные силы вступают в противоречие с существующими производственными отношениями, или с тем, что является просто их правовым выражением, с отношениями собственности (общественной системой законов о собственности), в рамках которой они до тех пор функционировали. Бывшие до этого формами развития производительных сил производственные отношения превращаются в их оковы. Наступает эпоха социальной революции. С изменением экономической основы вся колоссальная надстройка медленно или быстро трансформируется <термин, используемый Марксом, umwalzen, Umwalzung. является немецким эквивалентом "революции">. В этой трансформации следует всегда различать материальную трансформацию экономических условий производства, которые всегда можно установить методами естественных наук, и правовые, политические, религиозные, художественные <немецкий термин Kunst охватывает все отрасли поэзии, прозы и драматургии> или философские, одним словом, идеологические формы, в которых человек осознает этот конфликт и разрешает его. Эпоху трансформации нельзя уже оценивать согласно ее собственному сознанию, как индивида нельзя оценивать по тому, как он сам себя представляет: необходимо объяснить это сознание исходя из противоречий материальной жизни из существующего конфликта между общественными производительными силами и производственными отношениями. Ни одна общественная формация не погибает раньше, чем разовьются все производительные силы, для которых она дает достаточно простора, и новые более высокие производственные отношения никогда не появляются раньше, чем созревают материальные условия их существования в недрах самого старого общества. Следовательно, человечество никогда не ставит перед собой задач, которых не может решить, ибо при ближайшем рассмотрении всегда оказывается, что сама задача возникает лишь тогда, когда материальные условия ее решения уже имеются налицо, или, по крайней мере, находятся в процессе становления <Маркс К. К критике политической экономии // Маркс К.. Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 13. С. 7>.
  Самое замечательное в этой доктрине, -- в ней не дано определение основной концепции -- материальных производительных сил. Маркс нигде не говорит нам, что он имеет в виду, когда ссылается на материальные производительные силы. Мы должны вывести это из редких исторических иллюстраций его доктрины. Самый откровенный из этих случайных примеров можно найти в его книге "Нищета философии", опубликованной в 1847 г. на французском языке. Читаем: Ручная мельница дает вам общество с сюзереном во главе, паровая мельница -- общество с промышленным капиталистом <Маркс К. Нищета философии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.4. С. 133>. Это означает, что состояние практического технологического знания или технологическое качество инструментов и механизмов, используемых в производстве, должно считаться существенной чертой материальных производительных сил, которые однозначно определяют производственные отношения и тем самым "надстройку". Производственные методы являются реальными вещами, материальным бытием, которое в конечном счете определяет социальные, политические и интеллектуальные проявления человеческой жизни. Эта интерпретация подтверждается всеми другими примерами, приводимыми Марксом и Энгельсом и откликом, который каждый новый технологический прорыв, у них вызывал. Они с энтузиазмом их приветствовали, потому что были убеждены, что каждое новое изобретение приближает их к осуществлению их надежд, приходу социализма <Маркс и некоторые его последователи иногда включали в понятие "материальные производительные силы" также и природные ресурсы. Но эти замечания делались случайно и не получили развития, очевидно потому, что это привело бы его к доктрине, которая объясняет, что история определяется структурой географической среды страны>.
  И до Маркса, и после Маркса многие философы подчеркивали выдающуюся роль, которую в истории цивилизации играет совершенствование технологических методов производства. Взгляд на популярные учебники истории, опубликованные за последние сто пятьдесят лет показывает, что их авторы должным образом подчеркивают важность новых изобретений и изменений, которые они вызывают. Они никогда не оспаривали трюизм, что материальное благосостояние является необходимым условием моральных, интеллектуальных и художественных достижений.
  Но Маркс говорит совершенно иное. В его доктрине инструменты и механизмы суть конечные вещи, материальные вещи, а именно материальные производительные силы. Все остальное является необходимой надстройкой этого материального базиса. Этот фундаментальный тезис открыт для трех неопровержимых возражений.
  Во-первых, технологические изобретения не являются чем-то материальным. Это продукты умственного процесса, рассуждений и порождения новых идей. Инструменты и машины можно назвать материальными, но действие разума, их создавшего, является духовным. Марксистский материализм не прослеживает "надстроечные" и "идеологические" явления до их "материальных" корней. Он объясняет эти феномены как вызванные по своей сути умственным процессом, а именно изобретением. Он приписывает этому умственному процессу, ошибочно определяемому как изначальный, природный, материальный факт, исключительную силу порождать все остальные социальные и интеллектуальные феномены.
  Во-вторых, изобретение и конструирование технологически новых инструментов недостаточно, чтобы их произвести. В дополнение к технологическому знанию и планированию требуется капитал, предварительно накопленный в результате сбережения. Каждый шаг по пути к технологическому усовершенствованию предполагает соответствующий капитал. Страны, называемые сегодня развивающимися, знают что требуется для того, чтобы улучшить их отсталый производственный аппарат. Планы строительства всех механизмов, которые они хотят приобрести, готовы или могут быть завершены в очень короткое время. Их сдерживает только недостаток капитала. Но сбережение и накопление капитала предполагает общественную структуру, в которой существует возможность сберегать и инвестировать. Производственные отношения, таким образом, являются не продуктом материальных производительных сил, а наоборот, необходимым условием их появления на свет.
  Маркс, разумеется, не мог не признать, что накопление капитала является "одним из самых необходимых условий для эволюции промышленного производства" <Маркс К. Нищета философии // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 4. С. 154>. Часть его самого объемистого трактата -- "Капитал" -- дает историю -- совершенно искаженную -- накопления капитала. Но как только он переходит к доктрине материализма, он забывает все, что сам сказал по этому предмету. Инструменты и механизмы уже создаются как бы путем стихийного порождения.
  Кроме того, необходимо помнить, что использование механизмов предполагает общественное сотрудничество в условиях разделения труда. Ни один механизм не может быть создан и использован в условиях, когда разделение труда не существует вообще или находится на рудиментарной стадии развития. Разделение труда означает общественное сотрудничество, т.е. общественные связи между людьми, общество. Как в таком случае можно объяснить существование общества, находя его причину в материальных производственных силах, которые сами могут появиться только в рамках предварительно существующих общественных связей? Маркс не понимал этой проблемы. Он обвинил Прудона, описавшего использование механизмов как следствие разделения труда, в незнании истории. Начинать с разделения труда и изучать механизмы только после этого, кричал Маркс, является искажением истории. Ибо механизмы являются "производительными силами", а не "общественными производственными отношениями", не "экономической категорией" <там же. С. 152>. Здесь мы сталкиваемся с упрямым догматизмом, не пытающимся уклониться ни от какого абсурда.
  Мы можем суммировать марксистскую доктрину следующим образом: В самом начале существуют "материальные производительные силы", т.е. технологическое оборудование человеческих производственных усилий, инструменты и механизмы. Никакие вопросы об их происхождении не допускаются; они есть -- и все; мы должны предположить, что они упали с неба. Эти материальные производительные силы заставляют людей вступать в определенные производственные отношения, которые не зависят от их воли. Эти производственные отношения далее определяют правовую и политическую надстройку общества, а также религиозные, художественные и философские идеи.
  ......................................................................
  
  8. Критики марксизма
  Материализм Маркса и Энгельса радикально отличается от идей классического материализма. В соответствии с ним человеческие мысли, выбор и действия определяются материальными производительными силами -- инструментами и машинами. Маркс и Энгельс не сумели понять, что инструменты и машины сами являются продуктами человеческого разума. Даже если бы их изощренные попытки описать все духовные и интеллектуальные феномены, которые они называют надстроечными, как результат действия материальных производительных сил, и увенчались успехом, то они всего лишь нашли бы причину всех этих явлений в чем-то, что само является духовным и интеллектуальным феноменом. Их рассуждения идут по кругу. Их так называемый материализм по существу вообще не является материализмом. Он обеспечивает только словесное решение проблем.
  Иногда даже Маркс и Энгельс осознавали фундаментальную неадекватность своей доктрины. Когда Энгельс, стоя над могилой Маркса, суммировал то, что, по его мнению, было квинтэссенцией достижений его друга, он вообще не упомянул материальные производительные силы. Энгельс сказал: "Подобно тому как Дарвин открыл закон развития органического мира, Маркс открыл закон развития человеческой истории: тот до последнего времени скрытый под идеологическими наслоениями простой факт, что люди в первую очередь должны есть, пить, иметь жилище и одеваться, прежде чем быть в состоянии заниматься политикой, наукой, искусством, религией и т.д.; что, следовательно, производство непосредственных материальных средств к жизни и тем самым каждая данная ступень экономического развития народа или эпохи образуют основу, из которой развиваются государственные учреждения, правовые воззрения и искусство и даже религиозные представления данных людей и из которой они поэтому должны быть объяснены, -- а не наоборот, как это делалось до сих пор" <Энгельс Ф. Похороны Маркса// Маркс К.. Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т. 19. С. 350--351>. Безусловно, ни один человек не был более компетентным, чем Энгельс. чтобы дать авторитетную интерпретацию диалектического материализма. Но если Энгельс был прав в этом некрологе, тогда весь марксистский материализм исчезает. Он сводится к трюизму, который с незапамятных времен известен всем, и никогда никем не оспаривался. Он говорит не больше, чем избитый афоризм: Primum vivere, deinde philosophari <прежде жить, а уж затем философствовать (лат.). -- Прим. перев.>.
  В качестве полемического трюка интерпретация Энгельса оказалась очень удачной. Как только кто-либо начинал вскрывать нелепости и противоречия диалектического материализма, марксист возражал: Вы отрицаете, что человек прежде всего нуждается в пище? Вы отрицаете, что человек заинтересован в улучшении материальных условий своего существования? Так как никто не желал оспаривать эти трюизмы, то они делали вывод, что все учения марксистского материализма неопровержимы. И множество псевдофилософов не сумели рассмотреть ложность этого вывода.
  Основной мишенью злобных нападок Маркса было прусское государство династии Гогенцоллернов. Он ненавидел этот режим не потому, что тот сопротивлялся социализму, а как раз потому, что он был склонен принять социализм. В то время как его соперник Лассаль заигрывал с идеей осуществления социализма в сотрудничестве с руководимым Бисмарком прусским правительством, Международное товарищество рабочих Маркса стремилось свергнуть Гогенцоллернов. Так как в Пруссии протестантская Церковь была подчинена государству и управлялась государственными чиновниками, Маркс не уставал поливать грязью христианскую религию. Тем более антихристианство стало догмой марксизма в тех странах, где интеллектуалы первыми были обращены в марксизм, как в России и Италии. В России Церковь даже в еще большей степени зависела от государства, чем в Пруссии. В Италии XIX в. антикатолический уклон отличал всех, кто противостоял реставрации светской власти Папы римского и дезинтеграции только что обретенного национального единства.
  Христианские церкви и секты не боролись с социализмом. Постепенно они воспринимали его основные политические и социальные идеи. Сегодня они, за небольшим исключением, откровенно отвергают капитализм и отстаивают либо социализм, либо интервенционистскую политику, которая неминуемо должна привести к установлению социализма. Но, разумеется, христианская церковь не может согласиться с разновидностью социализма, враждебной христианству и стремящегося к ее запрещению. Церковь непримиримо противостоит антихристианским аспектам марксизма. Она пытается отделить свою программу социальных реформ от марксистской программы. Изначальную порочность марксизма она видит в материализме и атеизме.
  Однако, борясь с марксистским материализмом, апологеты религии не понимают сути. Многие из них смотрят на материализм как на этическую доктрину: людям следует стремиться только к удовлетворению нужд своего тела и к жизни в удовольствиях и шумном веселье, и не следует заботиться о чем-либо еще. Аргументы, выдвигаемые ими против этической доктрины материализма, не упоминают марксистскую доктрину и не имеют отношения к предмету спора.
  Не более разумны и возражения, выдвигаемые против марксистского материализма теми, кто выбирает определенные исторические события (распространение христианства, крестовые походы, религиозные войны) и триумфально утверждает, что им невозможно дать материалистического истолкования. Любое изменение обстоятельств оказывает влияние на структуру спроса и предложения различных материальных вещей и тем самым на краткосрочные интересы некоторых групп людей. Поэтому можно показать, что некоторые группы в краткосрочном периоде получили выгоду, а некоторым в краткосрочном периоде был причинен ущерб. Следовательно, защитники марксизма всегда в состоянии указать на то, что тут замешаны классовые интересы, и тем самым свести на нет выдвинутые возражения. Разумеется, этот метод доказательства правильности материалистической интерпретации истории целиком и полностью ошибочен. Вопрос не в том, нанесен ли ущерб групповым интересам; им неизбежно всегда наносится ущерб, по крайней мере в краткосрочном периоде. Вопрос в том, было ли стремление данной группы к наживе причиной обсуждаемых событий. Например, определялись ли воинственность и войны нашего века краткосрочными интересами военной промышленности? Исследуя эти проблемы, марксисты никогда не упоминают, что там, где есть интересы "за", неизбежно есть также и интересы "против". Они никогда не объясняют, почему последние не преобладают над первыми. Но "идеалистические" критики марксизма по своей тупости не сумели вскрыть ни одной из ошибок диалектического материализма. Они даже не заметили, что марксизм прибегает к интерпретации классовых интересов, основываясь только на явлениях, которые широко осуждаются как негативные, и никогда не имеет дело с явлениями, которые всеми одобряются. Если военные действия приписываются козням военного капитала, а алкоголизм -- козням алкогольной промышленности, то чтобы быть последовательным, необходимо приписывать чистоту -- замыслам производителей мыла, а расцвет литературы и образования -- интригам издательской и полиграфической отраслей. Но ни марксисты, ни их критики даже не задумались над этим.
  ......................................................................
  
  
  9. Марксистский материализм и социализм
  Подобно многим разочаровавшимся интеллектуалам и подобно почти всем современным ему прусским аристократам, госслужащим, учителям и писателям Марксом двигала фанатическая ненависть к бизнесу и бизнесменам. Он повернулся к социализму, потому что считал его самым худшим наказанием, которое только можно придумать для ненавистных буржуа. В то же время он понимал, что единственная надежда социализма в том, чтобы предотвратить обсуждений всех "за" и "против". Нужно, чтобы люди принимали его эмоционально, не задавая вопросов о его последствиях.
  Для этой цели Маркс адаптировал философию истории Гегеля -- официальное кредо школ, которые он окончил. Гегель приписывал себе способность открывать публике скрытые планы Господа Бога. Не было причин, по которым доктор Маркс должен отойти в сторону и утаить от людей хорошую новость, которую сообщил ему его собственный внутренний голос. Социализм, объявил этот голос, непременно наступит, потому что судьба ведет именно по этому пути. Бесполезно предаваться дебатам о том, чего следует ожидать от социалистического или коммунистического способа производства -- блаженства или невзгод. Подобные дебаты были бы оправданы только в том случае, если бы люди были свободны в выборе между социализмом и какой-либо другой альтернативой. Кроме того, будучи более поздним в последовательности этапов исторической эволюции, социализм также необходимо является более высоким и более совершенным этапом, и все сомнения относительно его выгодности тщетны <см ниже. Гл. 8, раздел 4 и далее>.
  Схема философии истории, которая описывает человеческую историю как достигающую кульминации и завершения в социализме, является сутью марксизма, главным вкладом Карла Маркса в просоциалистическую идеологию. Подобно всем аналогичным схемам, включая схему Гегеля, она порождена интуицией. Маркс назвал ее наукой, Wissenschaft, поскольку в его время ни один эпитет не мог обеспечить доктрине большего престижа. В домарксистские времена не принято было называть философии истории научными. Никто не применял термин "наука" к пророчествам Даниила, Откровению святого Иоанна Богослова или произведениям Иоахима Флорского.
  По тем же причинам Маркс назвал свою доктрину материалистической. В среде левого гегельянства, в которой Маркс жил до того, как поселился в Лондоне, материализм был признанной философией. Считалось само собой разумеющимся, что философия и наука не признают никакой иной трактовки проблемы духа и тела, кроме той, которой учит материализм. Авторы, которые не желали быть подвергнутыми анафеме в своем кругу, должны были избегать подозрений в каких-либо уступках "идеализму". Поэтому Маркс стремился называть свою философию материалистической. На самом деле, как указывалось выше, его доктрина вообще не затрагивала проблему духа и тела. Она не поднимает вопроса о том, как появляются на свет "материальные производительные силы", а также каким образом и почему они изменяются. Доктрина Маркса является не материалистической, а технологической интерпретацией истории. Но с политической точки зрения Маркс поступил правильно, что назвал свою доктрину научной и материалистической. Эти прилагательные создали ей репутацию, которую без них она бы никогда не завоевала.
  ......................................................................
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.06.28 | Социст

    Пояснення нарождення ідей.

    Пан Людвіг фон Мізес пише:
    
    > Мы можем выяснить все, что хотим о жизни идеи и результатах ее существования. О ее рождении мы можем узнать только то, что она порождена индивидом. Мы не можем проследить ее историю дальше в прошлое. Возникновение идеи суть инновация, новый факт, добавленный к миру. Для разума людей, вследствие недостатка нашего знания, идея являет собой что-то новое, что не существовало прежде.
    
    Я спробую дати пояснення.
    
    2. Поняття людини як об'єктивної форми поняття.
    
    Як діюча в об'єктивній дійсності діяльности та осягаюча розвиток цієї дійсности, як знімаюча покладеність моментів її змісту тотальність, людина є такою ж єдністю моментів тотальности, але вже покладеною в світі людей. Світ понять виявляє себе як ідеальна форма втілення самоосягнення людини в світі людей. Діючі в світі об'єктивні форми втілення інтенціального поняття дійсности суть дійсні люди в світі людей, діючі один для одного та знімаючі в цій дії своє самоосягнення в інобутті поняття. Вся ця дійсність світу людей є втіленням тотальности поняття людини.
    
    18.08.1998р.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.28 | Материалистка

      Роз'яснення пояснення нарождення ідей.

      (Социст:)
      2. Поняття людини як об'єктивної форми поняття.
      
      Як діюча в об'єктивній дійсності діяльности та осягаюча розвиток цієї дійсности,
      як знімаюча покладеність моментів її змісту тотальність,
      людина є такою ж єдністю моментів тотальности,
      але вже покладеною в світі людей.
      Світ понять виявляє себе як ідеальна форма втілення самоосягнення людини в світі людей.
      Діючі в світі об'єктивні форми втілення інтенціального поняття дійсности
      суть дійсні люди в світі людей, діючі один для одного та знімаючі в цій дії своє самоосягнення в інобутті поняття.
      Вся ця дійсність світу людей є втіленням тотальности поняття людини.
      
      Матеріалістка:
      
      Я спробую прояснити пояснення.
      
      2.1. Поняття об'єктивної форми поняття як поняття людини.
      
      Інтенціальне поняття дійсності втілюються в світі людей через об'єктивні форми що є суть дійсні люди в
      світі людей діючі одна для одної як втілення самоосягнення в дійсності поняття змісту тотальності світу
      ідеальних форм або світу понять. І все це не знімаючи покладеності моментів її змісту тотальности і єдності
      моментів тотальности в світі об'єктивних форм.
      
      Одна з діючих в світі об'єктивних форм неосягенної єдності тотальності... ги-ги... Матеріалістка. Ги...ги-ги...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.06.28 | Социст

        Саме так!

        Пані Материалистка пише:
        
        > Матеріалістка:
        > Я спробую прояснити пояснення.
        > 2.1. Поняття об'єктивної форми поняття як поняття людини.
        > Інтенціальне поняття дійсності втілюються в світі людей через об'єктивні форми що є суть дійсні люди в
        > світі людей діючі одна для одної як втілення самоосягнення в дійсності поняття змісту тотальності світу
        > ідеальних форм або світу понять. І все це не знімаючи покладеності моментів її змісту тотальности і єдності
        > моментів тотальности в світі об'єктивних форм.
        > Одна з діючих в світі об'єктивних форм неосягенної єдності тотальності... ги-ги... Матеріалістка. Ги...ги-ги...
        
        Дякую, пані Матеріалістко!
        
        Я, правда, не зрозумів змісту наступного словосполучення:
        
        > покладеності моментів її змісту тотальности
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.06.29 | Материалистка

          Re: Трохи не так

          (Социст:)
          Я, правда, не зрозумів змісту наступного словосполучення:
          
          > покладеності моментів її змісту тотальности
          
          Матеріалістка:
          Пане Социсте, там справді серйозна екзистентно-онтологічна помилка.
          Треба було "покладеності моментів змісту її тотальності".
          Це означає "доїдала останні цукерочки з коробки".

    • 2005.06.29 | Анатоль

      Пане Социст, Ви - геній.

      Ви винайшли геніальний метод наукової творчості.
      Ваш останній допис це не просто розяснення Мізеса.
      Це набагато більше і значиміше!
      Ваша формула по своїй універсальності не поступається діалектиці Гегеля.
      Це мяко сказано.
      Її можна з однаковим успіхом застосовувати скрізь і всюди.
      Більше того, їй властива гіперборійська стійкість.
      Як не перестав в ній слова, а зміст не міняється!
      Я порізав Вашу формулу на окремі слова, кинув у шапку, добре перемішав, і не дивлячись, виймав по одному.
      Ось що вийшло:
      
      в інобутті моментів ідеальна Вся форма одного дійсности в світі поняття обєктивній
      втілення єдністю покладеність самоосягнення дійсності форми обєктивні поняття людей
      втілення тотальности дійсности виявляє самоосягнення інтенціального знімаюча цій
      поняття покладеною людей цієї тотальність осягаюча діяльности ця світу діючі такою
      змісту для понять дійсність себе діюча її людина своє вже в світі та людини та людей
      розвиток людей в світі люди як дії дійсні Діючі суть знімаючі тотальности моментів
      один як втіленням світ як але в світі є людини в ж в є
      
      Як бачите, зміст повністю зберігся! Це Фантастика!
      Не знаю, може тут шапка зіграла роль (сліди мислеформ від голови, ментальне тіло заплуталось...).
      Для чистоти експерименту варто провірити ще в картонній коробці, але я майже впевнений, що шапка тут ні при чому.
      Ви, мабудь, так само робили? В шапці? В коробці? Дуже цікаво.
      І це ще в 1998р.
      І Ви до цих пір приховували від людства такий метод?!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.06.29 | Социст

        Re: Пане Социст, Ви - геній.

        Пан Анатоль пише:
        
        > Пане Социст, Ви - геній.
        
        Помиляєтесь, пане Анатоль, генієм був Гегель, який таке написав, що й досі його дуже трудно зрозуміти багатьом. А я лише читаю й пишу на дозвіллі і то, тільки тоді, коли є натхнення. Було натхнення – написав. Даю і Вам прочитати. Бо однією критикою далеко не заїдеш...
        
        > Ви винайшли геніальний метод наукової творчості.
        
        Це не метод наукової творчости, а філософія, і винайдена вона не мною, а кимсь невідомим дуже й дуже давно, коли ще навіть не був придуманий поділ людей на козлів та баранів. А я лише читав Гегеля, і тому в мене є що сказати людям. А тим, хто читав лише Маркса, нема що сказати, тому вони й займаються вже більше ста років критикою критическої критики. Це називається – розподіл праці. Або, по-некомуністичному – кожному своє...
        
        > Ваш останній допис це не просто розяснення Мізеса.
        
        Цей допис взагалі не є поясненням Мізеса, бо у Мізеса нема чого пояснювати. Я вважаю, що інші автори чекають свого пояснення...
        
        > Це набагато більше і значиміше!
        
        Дійсно, набагато більше і значиміше висловити свою власну думку. Саме для цього й існує цей форум.
        
        > Ваша формула по своїй універсальності не поступається діалектиці Гегеля.
        
        Поступається, бо стосується вона лише форми діяльности та людини, що її здійснює, тоді як спекуляцією навколо діалектики Гегеля марксизм зміг перевернути світ з ніг на голову. Тому всі Ваші фрази пусті й недоречні...
        
        > Це мяко сказано.
        
        Яб сказав ще й радикальніше: пустодзвон, він і в Африці ...
        
        > Її можна з однаковим успіхом застосовувати скрізь і всюди.
        
        Дійсно...
        
        > Більше того, їй властива гіперборійська стійкість.
        
        Молоко... Про гіперборійство я вперше почув лише декілька місяців тому, і гіперборійство я не стверджую, а лише ним спекулюю в рамках глобального апокаліптичного сценарію. Це полова, яку я висипаю на голову пана Р.М., щоб йому було чим травити свій шлунок. Бо Обід вже закінчився і настали часи Післяобідні. Хто має вуха, нехай слухає!
        
        > Як не перестав в ній слова, а зміст не міняється!
        
        Є значно кращий вислів: „Все арабы на одно лицо, все китайцы на один гамильтониан!“ Я його трохи актуалізував...
        
        > Я порізав Вашу формулу на окремі слова, кинув у шапку, добре перемішав, і не дивлячись, виймав по одному.
        
        Я давно знаю, що Ви колдун, і вже писав про це...
        
        > Ось що вийшло:
        
        В тому то і річ, що Вашого особистого доробку тут ніякого. Куди дишло, туди й вишло. Конячка Ваша вже своє відслужила, бо не можете свої власні думки зібрати...
        
        > в інобутті моментів ідеальна Вся форма одного дійсности в світі поняття обєктивній
        
        В тому то й справа, що ідеальність і є інобуттям моментів тотальности, а не формою єдности!
        
        > втілення єдністю покладеність самоосягнення дійсності форми обєктивні поняття людей
        
        Самоосягнення дійсности не існує, а лише дійсність самоосягнення!
        
        > втілення тотальности дійсности виявляє самоосягнення інтенціального знімаюча цій
        
        Тотальність не втілює, а знімає!
        
        > поняття покладеною людей цієї тотальність осягаюча діяльности ця світу діючі такою
        
        Не світ діє, а діяльність!
        
        > змісту для понять дійсність себе діюча її людина своє вже в світі та людини та людей
        
        Дії деяких людей можуть бути і пустопорожніми!
        
        > розвиток людей в світі люди як дії дійсні Діючі суть знімаючі тотальности моментів
        
        Розвиток є розгортанням моментів тотальности, а не її критики.
        
        > один як втіленням світ як але в світі є людини в ж в є
        
        Один лише на світі Він! Ім'я Його Анатоль!
        
        Пояснення для тих, хто ще не зорієнтувався:
        
        Бо Він вже себе виявив!
        
        > Як бачите, зміст повністю зберігся! Це Фантастика!
        
        Як бачите, я правду говорив. Це Містерія!...
        
        > Не знаю, може тут шапка зіграла роль (сліди мислеформ від голови, ментальне тіло заплуталось...).
        
        Шапка є лише символ. Питання не в шапці, а в зовсім іншому: „Бо це лише дезертиру здається, що всі дивляться на нього. Але насправді їх погляди з нетерпінням спрямовані туди, де тільки що залишилось одне єдине порожнє місце. Та біля цього одного єдиного порожнього місця один єдиний граючий роль актора. Яку ж роль грає цей актор, роль якого він намагається грати?“
        
        > Для чистоти експерименту варто провірити ще в картонній коробці, але я майже впевнений, що шапка тут ні при чому.
        
        Не треба перевіряти! Я підтверджую, що справа не в шапці...
        
        > Ви, мабудь, так само робили? В шапці? В коробці? Дуже цікаво.
        
        Ні, в зошиті...
        
        > І це ще в 1998р.
        
        Дійсно! Колись треба ж було зібрати свої думки!
        
        > І Ви до цих пір приховували від людства такий метод?!
        
        Метод єдности я не приховую, а застосовую в режимі діалогу. Який діалог, такий і метод. У кожного свій метод і свій шлях широкий...

• 2005.06.25 | Thinker

  Діалектика versus метафізика: переоцінка дилеми

  Цю статтю я недавно написав для публікації у ВАКівському виданні. Сподіваюся, декому з тут присутніх буде цікаво й корисно прочитати. Вибачаюсь за великий обсяг.
  *******************************************
  
  Діалектика versus метафізика: переоцінка дилеми
  
  Протиставлення діалектики та метафізики як методів дослідження, що походить від Фрідріха Енґельса (“Анти-Дюрінг”), було однією з важливих і непорушних догм радянської філософії діалектичного матеріалізму. Частково, у своїй “негативній” частині, воно відповідає впливовій антиметафізичній традиції, що домінувала в західній науково-орієнтованій філософії в ХІХ – першій половині ХХ ст. Йдеться, насамперед, про позитивізм, і, зокрема, про вплив на інтерпретацію поняття метафізики Енґельсом поглядів засновника позитивізму, Оґюста Конта, та його вчителя, Анрі де Сен-Сімона. Проте догматизація цієї інтерпретації та канонізація геґелівсько-марксистської діалектики, що мали місце в радянській філософії, до недавнього часу не давали змоги неупереджено оцінити адекватність та правомірність протиставлення діалектика-метафізика, і, зокрема, осмислити ті зміни у ставленні до метафізики, які набули впливу в філософії науки приблизно з середини ХХ ст.
  Отже, протиставлення діалектика-метафізика належить до тієї частини філософської спадщини, отриманої нами від радянських часів, цінність якої є, щонайменше, сумнівною і потребує критичної оцінки.
  Погляди на цю проблему, що висловлюються в українській та російській пострадянській філософській літературі, можна згрупувати довкола двох “полюсів”. З одного боку, має місце намагання деяких авторів триматися за “традиційне” розуміння відношення діалектика-метафізика. З іншого – намагання багатьох інших авторів “реабілітувати” метафізику.
  Перший підхід нечасто обґрунтовується в сучасних філософських публікаціях, і, здається, зберігається в основному завдяки інерції, майже цілком перебуваючи в руслі обґрунтування часів радянської філософії, без суттєво нових аргументів. Слід все ж відзначити спробу певного “осучаснення” цього підходу, здійснену в підручнику філософії за редакцією Ф.І.Надольного. Ця спроба має велике значення для сучасного філософського процесу в Україні, оскільки згаданий підручник є зразком для тих сучасних українських філософієзнавців, які продовжують працювати в руслі діалектичного матеріалізму. Згадане “осучаснення”, на жаль, полягає лише в збільшеній “делікатності”: автор вживає м’які формулювання, вказує на історичні заслуги метафізики тощо. Але разом з тим, метафізика трактується як недосконалий метод, недоліки якого “зняті” діалектикою, і який, отже, з появою діалектики має бути зданий в архів. Загалом же, матеріал подається так, щоб читач зробив висновок, що діалектиці немає гідних альтернатив.
  Як приклад другого підходу можна відзначити працю українського дослідника В.Лісового “Предмет і метод метафізики”, в якій метафізика у традиційному значенні “першої філософії” розглядається як частина філософії, що “займається розв’язанням найбільш підставових, граничних питань філософського пізнання”. Зокрема, замість протиставлення діалектики (геґелівської) та метафізики в цій праці йдеться про “діалектичну метафізику”. Інший український автор, В.А.Жадько, заперечуючи проти “ленінського розуміння метафізики як антидіалектичного медоду, який, начебто, однобічно підходить до аналізу об’єкта і заперечує попередній стан існування об’єкта, не бачачи в ньому нічого позитивного”, відзначає, що діалектика “метафізична за суттю” оскільки має справу з мисленням та його логікою, а не з “процесами об’єктивного предметно-речового світу”. Російський автор В.Свінцов також вважає, що “поняття діалектики та метафізики не суперечать одне одному”, обґрунтовуючи це тим, що “згідно з традицією метафізикою досі продовжують називати не міфічну “антидіалектику”, а вчення про сутність світу, в першому наближенні – філософію в цілому”. Провідний сучасний представник діалектико-матеріалістичної школи, Т.І.Ойзерман, заперечує проти такої, надто розширеної, інтерпретації поняття метафізики і вказує, натомість, по-перше, на неоднозначність поняття метафізики, і, по-друге, на те, що традиційно метафізикою називалася філософська онтологія, вчення про буття. Разом з тим він не дає власної оцінки протиставленню метафізика-діалектика, а з інших його висловлювань можено судити про відмову від традиційної позиції діамату.
  Загалом, оцінюючи сучасний стан дискусії щодо проблеми протиставлення діалектики та метафізики, можемо відзначити наступне. Хоча більшість вітчизняних філософієзнавців відійшли від розуміння метафізики як недодіалектики, це розуміння, разом з уявленням про діалектику як безальтернативний метод, все ще має великий вплив. Певною мірою, це пов’язано з відсутністю комплексного, багатоаспектного аналізу питання про відношення діалектики та метафізики, та відповідного аналізу самого змісту цих понять в історико-філософському контексті.
  Метою даної статті є здійснення аналізу змісту понять діалектики та метафізики з врахуванням їх багатозначності, загальна оцінка філософського значення тих феноменів, які позначаються термінами “діалектика” та “метафізика” в їх різних смислах. Відзначимо, що дана стаття (зважаючи, насамперед, на її обсяг) не претендує на детальний аналіз усіх значень зазначених термінів, а радше є вступним історико-філософським оглядом тих значень, які видаються автору найбільш суттєвими. Здійснений аналіз не претендує на остаточність висновків, а є запрошенням до дискусії.
  
  Насамперед, звернемося до стереотипних значень, які передбачаються марксистським протиставленням. Відповідно до них метафізика, по суті, визначається як метод дослідження, який, на відміну від діалектики, є однобічним, не враховує суттєві зв’язки або розвиток об’єкту дослідження. Іншими словами, метафізика, за визначенням являє собою хибний, неповноцінний метод, недодіалектику. Натомість, діалектика, знову ж таки, за визначенням, являє собою “правильний” метод, позбавлений згаданих хиб. Якогось іншого, більш конкретного і конструктивного значення поняття метафізики та діалектики в цьому смислі не мають. Вони годяться лише в якості ярликів, якими деякі філософи виражають своє схвалення або негативну оцінку того або іншого філософського вчення.
  Аналогічний підхід можна зустріти і при зіставленні діалектики з іншими “філософськими методами”. Так, підручник під редакцією Ф.І.Надольного пропонує в якості альтернатив діалектики, крім метафізики у згаданому вище смислі, ще релятивізм, догматизм, софістику та еклектику, тобто завідомо неповноцінні чи некоректні способи мислення й аргументації. При такому підході діалектика, яка розглядається як єдина альтернатива згаданим вище “методам”, виявляється, зрозуміло, єдино вірним методом.
  Щоб уникнути такого упередженого підходу, слід, очевидно, звернутися до більш змістовних значень, в яких в історії філософії вживалися поняття діалектики та метафізики.
  Почнемо з найпоширеніших значень, в яких вживається поняття діалектики.
  (1) Діалектика як мистецтво пошуку істини в діалозі. Це значення, що його можна вважати первинним, походить від античної філософії і традиційно пов’язується з іменами Сократа та Платона. Хоча, як показує Карл Поппер, метод, що відповідає цьому значенню, широко застосовувався ще досократиками, починаючи, скоріше за все, від Фалеса. Чимало сучасних філософів, визнаючи цей метод як найважливіший метод розвитку знання, віддають перевагу іншій назві – критичний метод, метод раціональної дискусії (К.Поппер) тощо. Це пов’язано з тим, що в останні сторіччя поняття діалектики вживалося частіше зовсім в іншому значенні, що асоціюється більше не з раціональною дискусією, а з її протилежністю - догматизмом. [Див., наприклад, статтю К.Поппера “Що таке діалектика?”, де показано, як деякі підходи (чи, принаймні, деякі їх типові інтерпретації) геґелівсько-марксівської діалектики ведуть до “непробивного догматизму” та руйнації раціональності.]
  (2) Діалектика як вчення про єдність та боротьбу протилежностей. Це вчення також було сформульоване в античній Греції. Його автором був Геракліт. Проте відповідне значення закріпилося за поняттям діалектики лише в ХІХ ст. завдяки філософським вченням Геґеля та Маркса. Діалектика в цьому смислі означає метод дослідження чи інтерпретації, в рамках якого предмет дослідження (явище, процес) розглядається як єдність протилежностей, що перебувають між собою у "напруженому", динамічному відношенні "єдності та боротьби"; увага дослідника спрямовується на дослідження динаміки цього відношення; відповідно до цього виявляються закономірності розвитку предмету та робляться передбачення щодо його майбутнього.
  В.І.Ленін досить вдало визначив методологічний аспект цієї діалектики як “роздвоєння єдиного та пізнання суперечливих його частин” ("суперечливі частини" тут означає – протилежності, утворені в процесі мисленного "роздвоєння" об’єкта). З цього визначення легко побачити, що діалектичний метод насправді є не настільки всезагальним, як вважають багато його прибічників. А саме: він є окремим випадком методу аналізу, мисленного поділу об’єкта дослідження на декілька частин або аспектів, що мають певну логічно-функціональну визначеність, вивчення цих частин та зв’язків між ними. Серед цих зв’язків можуть бути і певні "полярні" відносини, але ними наявні зв’язки аж ніяк не вичерпуються. (Як зауважує К.Поппер, “... усі запропоновані діалектиками приклади виявляють одне — а саме те, що наш світ виявляє інколи певну структуру, яку можна описати, мабуть, з допомогою слова "полярність"”) Метод роздвоєння на протилежності інколи може непогано працювати як перше наближення. Проте як правило, структура речей та процесів не може бути адекватно представлена самими лише "протилежностями", тому захоплення діалектичним методом призводить до спрощено-викривленого образу об’єкта дослідження. Усвідомлюючи це, визначний італійський філософ ХХ ст., неогеґельянець Бенедетто Кроче намагався розробити “діалектику відмінностей” на відміну від традиційної “діалектики протилежностей”. Проте, правомірність такого розширення поняття діалектики виглядає досить сумнівною: незрозуміло, що в ньому залишається від первинного значення і чим воно змістовно відрізняється від поняття аналізу.
  (3) Діалектика розглядається як вчення про прогресивний розвиток за схемою теза-антитеза-синтез (подвійне або діалектичне заперечення, в процесі якого кожний наступний етап зберігає те позитивне, що було накопичене на попередніх етапах) і відповідний метод інтерпретації реальних процесів. Це значення поняття діалектики також походить від Геґеля та Маркса. Насправді, як змушені визнати багато прихильників діалектики, реальні процеси дійсності не підпорядковуються цій схемі. Оскільки діалектики дотримуються цієї схеми інтерпретації, вони подають вихолощену картину, залишаючи поза увагою багато важливих моментів досліджуваних процесів. Оскільки ж вони намагаються передати ці процеси в їх реальній повноті та суперечливості, вони змушені відходити від схеми. За приклад може правити інтерпретація Геґелем історії філософії.
  Основна ідея геґелівської теорії філософського процесу, у формулюванні самого Геґеля, звучить так: “Останнє за часом філософське вчення є результат усіх попередніх філософських вчень і має тому містити в собі принципи усіх їх; тому воно, якщо тільки воно є філософським вченням, є найбільш розвиненим, найбільш багатим, найбільш конкретним.” Проте, перейшовши від теорії до власне інтерпретації історії філософії, Геґель, крім того, що часом змінює реальну часову послідовність філософських вчень, щоб “підігнати” історичний процес під свою теорію, часто змушений давати конкретним філософським вченням оцінки, які прямо суперечать основній ідеї цієї теорії. Цілий ряд філософських вчень: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, схоластична філософія, ряд вчень Нового часу, - оцінюються Геґелем нижче, ніж вчення попередників. Як слушно зауважує Т.І.Ойзерман, Геґель “займаючись конкретним аналізом філософських систем, фактично спростовує своє вкрай однобічне, хибне розуміння історичної спадкоємності в філософії... Геґель ідеалізував, гармонізував історико-філософський процес, позбавив його властивої йому драматичності, реальних протилежностей, які, всупереч логіці Геґеля, не утворюють єдності, не переходять одна в іншу, не примиряються в діалектичній тотожності, що включає в себе і відмінність.”
  Те ж саме має місце і в усіх інших випадках складних процесів. Загалом, можемо зробити висновок, що поняття діалектичного заперечення як протилежності деструктивного заперечення є важливою регулятивною ідеєю, яка говорить скоріше про те, як має бути, ніж про те, як є. [Порівняйте, наприклад, з висловлюванням Х.Ортеґи-і-Ґассета: “З минулим не можна змагатися рукопаш. Майбутнє перемагає, поглинаючи його. А коли воно залишить якусь частину, то це його загибель... Минуле має рацію, свою власну рацію. Коли йому не признати її, воно вернеться й буде вимагати її, накидаючи разом з нею свої помилки.”] Вона вказує напрямок оптимізації суспільних процесів, але не відображає адекватно того, як ці процеси відбуваються насправді. Дійсність в її повноті не вкладається ані в рамки діалектичної, ані в рамки будь якої іншої всезагальної схеми.
  Разом з тим, поняття діалектичного заперечення (точніше, його інтерпретація як “закону розвитку”) має ще одну хибу, пов’язану з тим, що воно є не лише “конструктивним”, а ототожнюється з “рухом по спіралі”. Але про це ми поговоримо в п. 5.
  (4) Діалектика як метод упорядкування, оформлення знання, метод викладу філософських теорій в діалектичних та тріадичних філософських категоріях (категорії-протилежності + синтетична категорія). Теорія про тріади категорій як універсальні апріорні форми мислення, з допомогою яких організовується людське знання, належить Канту. Проте як метод організації філософських систем це вчення вперше широко застосував Геґель. Застосуванню та обґрунтуванню цього методу велику увагу приділяли також в діалектико-матеріалістичній філософії. Проте сумнівно, щоб цей метод мав якесь евристичне значення. Навпаки, сприйняття цього методу за метод дослідження (а не лише оформлення) нерідко має наслідком підміну змістовного дослідження реальних пізнавальних проблем чисто словесними вправами - описанням тих або інших феноменів в діалектичних термінах. Зауважимо також, що теорії далеко не завжди стають більш зрозумілими (а отже, відкритими для критики та вдосконалення), якщо їх намагаються оформити за діалектичною схемою. На мою думку, існує лише одна схема викладу, яку можна рекомендувати як універсальну – схема, що відображає порядок створення теорій: формулювання проблеми – критичний аналіз існуючих підходів та теорій з цієї проблеми – формулювання та обґрунтування власних підходів та гіпотез в тій послідовності та тих термінах, які, на думку дослідника, роблять хід його міркувань та аргументацію найбільш зрозумілими.
  (5) Діалектика як система ідей, визнаних філософами конкретних діалектичних шкіл - школи діалектичного ідеалізму Геґеля або марксистського діалектичного та історичного матеріалізму. На моє переконання, геґельянство або марксизм не мають скільки-небудь вагомих підстав претендувати на особливий, привілейований статус серед інших філософських "парадигм". Обсяг статті не дозволяє дати їх розгорнутої кртитики. Проте варто хоча б тезово зупинитися на діалектико-матеріалістичному розумінні діалектики як “науки про найзагальніші закони розвитку природи, мислення та суспільства” (Енґельс)
  Ця наука, як відомо, ґрунтується на трьох основних “законах”: закон єдності та боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількості та якості та закон заперечення заперечення. Що стосується перших двох “законів”, то весь їх “секрет”, полягає в тому, що поняття, в яких вони сформульовані, є настільки широкими та багатозначними, що під них можна підвести усе, що завгодно. По суті перший “закон” не говорить абсолютно нічого, крім того, що в дійсності існують “полярні” відносини, про що йшлося в п.2. Другий – нічого, крім того, що між “кількісними” (тобто такими, що можуть бути виражені в числових термінах або в термінах “більше”-“менше”) та “якісними” (тобто такими, що виражаються певними поняттями як то “білий”, “теплий”, “лисий”, “феодалізм” тощо) характеристиками існує певний зв’язок. Причому в силу своєї “найвищої загальності” нічого конкретного про цей зв’язок “закон” не говорить. Тобто, як бачимо, йдеться про цілком банальні речі.
  Дещо інша ситуація з третім “законом”. В ньому йдеться про вже згадуване нами (п.3) діалектичне заперечення як “рух по спіралі”. Закон заперечення заперечення нібито вказує напрям розвитку процесів дійсності. Відповідно до цього "закону" розвиток нібито відбувається шляхом подвійного зняття – заперечення заперечення. Подвійне зняття (див. малюнок) – це не просто два зняття, що слідують одне за одним (в цьому разі ми мали б справу просто з послідовністю знять). Воно має місце лише тоді, коли друге зняття (точка 3) є поверненням на вищому рівні, з більш багатим змістом до вихідного пункту (точка 1), того, що було заперечено першим зняттям (точка 2).
  3
  2
  1
  Недолік цього "закону" в тому, що дуже легко знайти безліч прикладів, коли процеси розвитку не слідують за цим напрямком і дуже важко знайти хоча б декілька – коли вони слідують за ним. Приклади “діалектиків”, м’яко кажучи, дивують. Так, Енґельс бачить підтвердження закону заперечення заперечення в математичній формулі: (-a)*(-a)=a2. Теза a, антитеза -а, в результаті подвійного заперечення відбувається синтез - перехід до тези (знак "+") але на вищому рівні (в квадраті). Але, - висловлює своє здивування Карл Поппер, - “навіть якщо вважати а тезою, а -а антитезою, чи запереченням, то запереченням заперечення є, треба думати, -(-а), тобто а, що являє собою не синтез “на більш високому рівні”, а тотожність з початковою тезою. Іншими словами, чому синтез має досягатися тільки множенням антитези на саму себе? Чому, наприклад, не складанням тези з антитезою (що дало б у результаті 0)? Або множенням тези на антитезу (що дало б -а2, а зовсім не а2)? І в якому смислі а2 "вище", ніж а чи -а? Явно не в смислі чисельної переваги, оскільки якщо а =1/2, то а2 = 1/4.” Інший приклад Енґельса – заперечення зерна в рослині і рослини в нових зернах. Як слушно зауважує Поппер, інтерпретувати декілька зерен як “нове начало на більш високому рівні” означає “просто грати словами.” Решта прикладів “діалектиків” – ще гірша. Так, наприклад, в радянському підручнику 1989 р. з діалектичного матеріалізму, після того як розглянуто декілька прикладів розвитку, які не слідують схемі розвитку по спіралі (при цьому автори чомусь не зауважують, що наявність таких прикладів має розглядатися як спростування закону заперечення заперечення), нарешті наводиться один-єдиний (!) приклад, що цій схемі нібито слідує – перехід від первісного, безкласового суспільства, до класового суспільства (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) і від нього – знов до безкласового (комунізм) (!!!). А в одному з навчальних посібників, виданих в Україні в 2002 році, пояснюється, що повернення до попереднього стану на вищому рівні не обов’язково відбувається саме при другому запереченні, а може відбутися і на якомусь іншому етапі. Що означає ця поправка? Про що говорить "універсальний закон" заперечення заперечення, якщо допускається повернення не при другому, а при якомусь іншому (третьому, десятому, тисячному) знятті? Він говорить, що на якомусь (невідомо якому) з етапів відбудеться повернення до чогось, що вже було колись раніше. Перевірити правильність такого “передбачення” абсолютно неможливо, оскільки воно нічого не говорить ані про те, на якому саме етапі відбудеться повернення, ані про те, в чому саме воно полягатиме. Якщо ми захочемо з цього “закону” дізнатися, який характер буде мати наступний (чи будь-який інший) етап розвитку, то закон заперечення заперечення дасть нам з цього приводу дуже змістовну відповідь: цей етап розвитку може мати який завгодно характер. Пізнавальне значення універсального закону, який говорить нам про будь-який етап розвитку, що на ньому може відбутися усе, що завгодно, важко переоцінити.
  Підсумувати цей розгляд можна характеристикою, що дав діалектичним "законам" англійський дослідник Г.Актон: “...в цих законах важливо те, що вони є формулами, які можна використати для вираження будь-якого стану речей, який хочеться підвести під них. Таким чином, вони є скоріше способами висловлювання аніж узагальнення, скоріше етикетом аніж наукою...”
  
  Перейдемо до розгляду основних значень поняття метафізики.
  (1) “Метафізика” буквально перекладається як “те, що після фізики”. Це поняття ввів в обіг систематизатор праць Арістотеля Андронік Родоський, об’єднавши під ним ті праці, які сам Арістотель визначав як “першу філософію”, яка розглядає надфізичну реальність – на відміну від “другої філософії”, власне фізики. За характеристикою італійських істориків філософії Д.Антисері та Дж.Реале, поняття метафізики чи першої філософії в арістотелівському смислі “фіксує спробу людської думки вийти за межі емпіричного світу.” Т.І.Ойзерман визначає поняття метафізики в традиційному смислі як вчення про буття - першооснову усього сущого, на відміну від феноменів існування – предметів, явищ тощо.
  Чи зберегла метафізика, в цьому смислі, якесь гносеологічно-методологічне значення? Чи не є вона просто довільним фантазуванням про якусь “надфізичну”, “надемпіричну” реальність, яке не має жодного відношення до тієї єдиної справжньої реальності, фізичної та емпіричної, в якій ми живемо? Якщо метафізична реальність є надемпіричною, тобто не дана нам в досвіді, то звідки ми взагалі можемо знати про її існування?
  Значною мірою, виникнення таких питань пов’язане з не зовсім вірним ототожненням понять “досвід” та “емпіричний”. Згідно з дуже впливовою традицією, під “емпіричним” розуміють інформацію, яку ми отримуємо через органи чуття, т.зв. “чуттєві дані” чи “дані спостереження”. В цьому смислі усі наші теорії (оскільки вони незводимі до цих “даних”) та безліч наукових понять (зокрема, такі поняття фізики як атоми, електрони, фотони тощо) є “надемпіричними” - вони говорять нам про щось, що “стоїть за” тими емпіричними феноменами, які ми справді можемо спостерігати. В іншому, ширшому розумінні поняття “емпіричний” як “такий, що може бути експерементально перевіреним” ці теорії та поняття, звичайно, не є надемпіричними. І, звичайно ж, вони не є “надфізичними”.
  Тим не менше, і при ширшому розумінні поняття “емпіричного” залишається досвід, який виходить за його межі, як і за межі “фізичного”, - досвід духовно-практичного освоєння дійсності. “Фізичний” чи “емпіричний” досвід становить лише частину життєвого досвіду людини. Осмислюючи свій духовно-практичний досвід, людина, як і у випадку емпіричного досвіду, створює теорії, що можуть мати форму міфа чи філософського вчення. Проте ці теорії мають своїм джерелом не “чуттєві дані”, а переживання людиною свого буття; вони (на відміну від емпіричних теорій) не можуть бути перевірені шляхом зіставлення з результатами спостережень та експериментів, доступних для “зовнішньої” перевірки іншими людьми. Хоча, зрозуміло, інші люди можуть оцінити ці теорії в світлі власного духовно-практичного досвіду.
  З допомогою міфа людина може осмислити ті або інші окремі аспекти досвіду. Проте з розвитком та зростанням ваги теоретичного мислення у людини виникає потреба осмислити досвід в його цілості, в систематичний, теоретично-послідовний спосіб. Для такого осмислення-інтерпретації людського досвіду потрібні теорії, що не просто пояснюють ті або інші явища, з якими людині доводиться мати справу, а намагаються дати найзагальнішу відповідь на питання про світобудову, “структуру реальності”, буття – відповідь, в світлі якої ми можемо не лише пояснити фізичні, емпіричні феномени, але й теоретично “легітимізувати” наші “передсуди” [cлово “передсуди” тут вживається без традиційних негативних коннотацій, - в смислі способів духовно-практичного освоєння дійсності, засвоєних чи вироблених людиною в процесі соціалізації] (цінності, норми, вірування, стереотипи) тощо. [Звичайно, при цьому здійснюється і критична переоцінка цих “передсудів”, але така переоцінка є завжди критикою однієї частини нашої системи “передсудів” у світлі іншої частини цієї системи. Критика – це намагання виявити суперечності всередині нашої системи “передсудів” та між цією системою, досвідом та науковим знанням, і усунути виявлені суперечності з якнайменшими втратами (враховуючи ступінь важливості для нас тих або інших “передсудів”).] Така відповідь по суті і буде вченням про буття, про першооснови усього сущого, тобто метафізикою в традиційному смислі.
  Крім того, фундаментальне значення для людського мислення, в тому числі наукового, мають найзагальніші поняття - категорії, які не є узагальненням емпіричного, чуттєвого досвіду, оскільки всяка інтерпретація досвіду вже передбачає ці поняття. Категорії характеризують фундаментальні структури мислення, в які інтегрується наш досвід. Геґель слушно зауважував, що використання цих “метафізичних” понять є, всупереч антиметафізичним настроям емпірицистів, необхідною передумовою емпіричної науки: “Фундаментальна помилка наукового емпірицизму завжди полягає в тому, що він використовує метафізичні категорії матерії, сили, однини, множини, загального, нескінченного тощо, і далі робить висновки відповідно до цих категорій, разом з тим застосовуючи форми висновування, але при цьому всьому він не визнає, що містить в собі свою власну метафізику та слідує їй, і неусвідомлено використовує ці категорії в цілком некритичний спосіб.” [Порівняйте: Т.І.Ойзерман: “метафізичні посилки, припущення, твердження внутрішньо властиві науковому знанню в усіх його теоретично осмислених формах”.] Філософський аналіз фундаментальних структур людського мислення, починаючи з кантівської трансцендентальної філософії, являє собою певний різновид метафізики. Адже ці структури є водночас і найзагальнішими “структурами реальності” як ця реальність дана людині в досвіді.
  Зі сказаного вище можна зробити висновок: метафізика в первинному значенні цього поняття, якщо дещо осучаснити його інтерпретацію з урахуванням того шляху, який філософія пройшла після Арістотеля, не втратила своєї актуальності. Її не слід ототожнювати з “однобічним” методом, що ігнорує розвиток [До речі, як стверджує Г.Актон, Геґель не протиставляв діалектику метафізиці, він визнавав діалектику метафізикою, і в “Енциклопедії філософських наук” протиставляв її “старій метафізиці”. Енґельс в “Анти-Дюрінгу” переінакшив це протиставлення у протиставлення діалектики та метафізики і започаткував теорію метафізики як однобічного методу, що не враховує зв’язки та розвиток (це тлумачення, між іншим, фактично повторює ті характеристики, які давав метафізиці Оґюст Конт). Згодом цій теорії надав остаточного вигляду Сталін в “Історії Комуністичної партії”.], або з відірваними від дійсності спекуляції.
  Але на чому, в такому разі, ґрунтується теорія метафізики як “недодіалектики”?
  (2) Метафізика як чисто спекулятивне, відірване від досвіду, філософування.
  В певний момент філософська традиція на заході розділилася на дві лінії – емпіричну та спекулятивну. Йдеться, зокрема, про класичний емпіризм та раціоналізм Нового часу, проте не лише про них. Так, спекулятивна лінія домінувала в схоластичній філософії: середньовічна діалектика з її дискусіями на теми типу: “Cкільки чортів можуть розміститися на кінчику голки?” До цієї традиції відносяться і відомі докази існування Бога, що сягають Арістотеля. До неї відноситься і німецький ідеалізм Фіхте, Шеллінга та Геґеля. Емпірична лінія також має своїх яскравих представників у пізньому Середньовіччі – насамперед, Роджера Бекона та Вільяма Оккама. Крім англійських класиків емпірицизму (Френсіса Бекона, Гоббса, Локка, Берклі та Юма) до цього напрямку відносяться також філософи, що були прихильниками традиційного (домарксівського) матеріалізму.
  Для спекулятивної філософії характерним було намагання створити всезагальну науку про дійсність не звертаючися до свідчень чуттєвого досвіду, виключно логічними, дедуктивними засобами з понять та ідей розуму. Натомість емпірична філософія розглядала як джерело пізнання чуттєвий досвід. Спекулятивна філософія класичного раціоналізму (Декарт, Спіноза, Лейбніц) була пов’язана з математикою; емпірична філософія – насамперед з природничими науками. Хоча емпірицизм і виходить насправді з певних метафізичних засновків, він мало асоціювався з поняттям метафізики, оскільки був зорієнтований власне на “фізику”, і намагався звільнити філософію від “метафізичного” елементу. Отже, поняття метафізики стало асоціюватися зі спекулятивною філософією. З часом за ним закріпилася репутація відірваності від реальних проблем, штучності. Хоча насправді філософія класиків раціоналізму була тісно пов’язана з науковими проблемами, зокрема з проблемами логіки та математики, цей зв’язок було важко розгледіти через дуже високий рівень абстрактності. Але в основному негативні асоціації закріпилися за поняттям метафізики завдяки пізнішим представникам спекулятивної традиції, яка втратила той зв’язок з наукою, що живив філософію Декарта, Спінози та Лейбніца. Насамперед слід згадати про Вольфа, вчення якого (спрощений варіант філософії Лейбніца з різними еклектичними домішками) довгий час було в Німеччині офіційно визнаною філософією, що викладалася в усіх університетах. Після короткої перерви, пов’язаної зі здійсненою Імануїлом Кантом видатною спробою синтезувати емпіризм та раціоналізм [цей синтез, до речі, був тісно пов’язаний з видатним науковим відкриттям – фізичною теорією Ньютона, створення якої не могло бути адекватно пояснене в рамках класичних раціоналізму чи емпіризму], спекулятивна філософія, завдяки Фіхте, Шеллінгу та, особливо, Геґелю, відновила свої позиції. Система Геґеля зайняла в освіті Німеччини те ж становище, що колись займала система Вольфа. Навіть більше, вона зайняла це становище і в деяких інших протестантських державах, наприклад, Данії. Геґель протиставляв свою діалектику як “істинну метафізику” “старій метафізиці”.[При цьому, як пише Г.Актон, Геґель “мав на увазі такі докантівські метафізичні системи, як система Крістіана Вольфа, в якій робилася спроба встановити певні висновки щодо природи буття в цілому (онтологія), душі (пневматологія), світу (космологія), та Бога (натуральна теологія) з допомогою строгої дедукції з тверджень, сформульованих у абсолютно чітко визначених термінах” (тобто шляхом логічної дедукції змісту цих термінів), що, на думку Геґеля, “було спробою застосовувати математичні чи квазіматематичні методи міркування до предметів, для яких ці методи не годяться”.] Але при цьому його філософія залишалася цілком в руслі спекулятивної традиції – з тією відмінністю, що замість звичайної, дедуктивної логіки, Геґель запропонував свою власну “логіку” – діалектичну, яка, по суті, полягала в методично організованій грі словами і тому дозволяла “доводити” усе, що завгодно. Геґелівська діалектична метафізика, так само як і вольфівська, сильно посприяла утвердженню за метафізикою її негативної репутації. Автори Філософського енциклопедичного словника (Київ, 2002) навіть прямо відносять формування негативного ставлення “до метафізики, особливо її геґелівської версії” до другої половини ХІХ ст. Зокрема, нищівній критиці метафізику Геґеля піддавали Шопенгауер та К’єркегор, а колишні учні Геґеля, спочатку Феєрбах, згодом - Маркс та Енґельс, здійснили спробу “поставити діалектику Геґеля з голови на ноги”.
  Енґельс не випадково протиставляє діалектику метафізиці, а не “старій метафізиці”. Це не просто неточне повторення геґелівського протиставлення. В тих колах, на які були орієнтовані праці Маркса та Енґельса, метафізика вважалася майже цілком дискредитованою і такою, що не має ніякого відношення до науки. А Маркс та Енґельс найбільше прагнули довести, що марксизм є наукою. Але оскільки дещо модифікована геґелівська діалектика була важливою частиною марксизму, то вони наполягали, що діалектика є найзагальнішою наукою, а не метафізикою, і тому рішуче протиставляли діалектику метафізиці.
  Енґельс та марксисти закидають метафізиці однобічність, що, в принципі, відповідає дійсності, якщо під метафізикою розуміти чисто спекулятивне філософування. Проте, і класичний емпіризм страждав від однобічності – неможливості адекватно оцінити роль абстрактного мислення у пізнанні. А як же в цьому плані ситуація з матеріалістичною діалектикою, тобто з марксистським “синтезом” матеріалістичної версії емпіризму та геґелівської спекулятивної філосоофії? На жаль, цей “синтез” є звичайною еклектикою, що не усуває недоліків тих систем, що включаються до синтезу, а поєднує їх. Поєднання матеріалізму та діалектики лише дало марксистам змогу виражати малопривабливі догми матеріалізму та звичайнісінькі банальності високим (чи високопарним) геґелівським стилем, що надавало їм поважності. Практичний успіх марксизму значною мірою пояснюється тим, яке сильне враження справляє на некритичний розум унікальна “пояснювальна спроможність” діалектичних формул, що досягається завдяки крайній багатозначності понять, з яких складаються ці формули, та крайній довільності їх інтерпретації.
  (3) Ще одним, сучасним і доволі популярним, значенням поняття метафізики завдячує позитивізму, і, зокрема, неопозитивізму ХХ ст. В позитивістській термінології (як і в марксистській) слово “метафізика” значною мірою виконувало роль негативного ярлика, яким позначалися ті теоретичні системи та судження, які, відповідно до прийнятих позитивістами критеріїв, “не мають сенсу”. Проте це значення більш змістовне ніж значення "недодіалектики", оскільки пов’язане з достатньо конкретними критеріями, зв’язок яких з наявністю/відсутністю сенсу не такий однозначний, як видавалося позитивістам. Позитивісти вважали, що осмисленими є лише ті судження, які описують прості емпіричні факти, або більш складні судження, які можуть бути зведені до сукупності простих, “атомарних” констатацій простих емпіричних фактів.
  З точки зору позитивістського критерію осмисленості позбавленими сенсу мають бути визнані усі нормативні висловлювання, зокрема методологічні правила наукового дослідження, речення, які використовують загальні категорії як то “причина”, “необхідність” тощо.
  Найбільш парадоксальний висновок, що слідує з критерію осмисленості позитивізму, полягає в тому, що сам цей критерій має бути визнаний таким, що позбавлений смислу, - адже твердження про осмисленість не описує ніяких емпіричних фактів. Це визнав, зокрема, і один з головних теоретиків позитивізму, Людвіг Вітґенштайн, завершивши свій “Логіко-філософський трактат” (працю, яку деякі дослідники називають “Біблією неопозитивізму”) парадоксальним висновком: “Мої висловлювання можна пояснити так: ті, хто мене зрозуміли, піднявшися за їх допомоги – по них – над ними, зрештою усвідомлять, що вони не мають сенсу.” Карл Поппер звертає увагу на відношення цього висновку до іншого висловлювання Вітґенштайна, що міститься в передмові до “Трактату”: “...істинність викладених тут думок видається мені неспростовною й остаточною. Тому я вважаю, що, по суті, порушені проблеми остаточно розв’язано.” Резюме Поппера: “Все це свідчить про те, що ми можемо неспростовно і остаточно викладати істинні думки за допомогою висловлювань, які визнані безглуздими, і ми можемо вирішувати проблеми “остаточно” за допомогою нісенітниць.”
  (4) Карл Поппер в праці “Логіка наукового дослідження” (1934 р.) продемонстрував неспроможність програми неопозитивізму і принципу емпіричної верифікації. Натомість він запропонував гнучку теорію науки, яка синтезувала підходи раціоналізму та емпіризму через визнання гіпотетичного характеру усіх теорій та прийняття принципу емпіричної фальсифікації як методу перевірки адекватності теорій дійсності.
  Поппер переосмислив також позитивістську ідею метафізичних тверджень як тверджень, позбавлених сенсу. Відмовившись від такої оцінки, він, разом з тим, запропонував критерій демаркації між емпіричною наукою та метафізикою, який є досить схожим на позитивістський критерій осмисленості. Поппер пропонує вважати емпіричними ті твердження та теорії, які за своєю логічною формою допускають фальсифікацію, і метафізичними ті, які не допускають такої фальсифікації. Іншими словами, якщо ми можемо вказати на емпіричні факти, які, якби вони виявилися дійсними, були б достатніми для визнання теорії хибною, то ця теорія є емпіричною. Якщо ж теорія є неспростовною, якщо вона логічно сумісна з будь-якими можливими емпіричними фактами, то вона є метафізичною. При цьому осмисленість та корисність метафізичних теорій не заперечується. Навпаки, Поппер зауважує, що в метафізиці “з історичної точки зору можна вгледіти джерело, що породило теорії емпіричних наук”. Чимало метафізичних ідей давнини були сприятливими для прогресу науки і навіть стали прототипами сучасних наукових теорій. До їх числа належать атомізм, давня корпускулярна теорія світла та багато інших. Разом з тим, наполягає Поппер, “ідеї такого роду здобувають статус наукових тільки після того, як вони виявляються представленими у формі, придатній до фальсифікації, тобто тільки після того, як стає можливим емпіричний вибір між кожною такою ідеєю і деякою конкуруючою з нею теорією.”
  Але наукове значення метафізики не є лише надбанням історії, воно не втрачає актуальності і сьогодні: “І наші припущення направляються ненауковою, метафізичною (хоч вона й може бути біологічно пояснена) вірою в існування законів та регулярностей, які ми можемо знайти, відкрити...” “Розглядаючи наукове пізнання з психологічної точки зору, я схильний думати, що наукове відкриття неможливе без віри в ідеї чисто спекулятивного, умоглядного типу, що найчастіше бувають дуже невизначеними, віри, зовсім невиправданої з погляду науки й у цьому відношенні "метафізичної".”
  Послідовник філософії Поппера, Ганс Альберт, наголошує, що замість того, щоб давати огульну оцінку усім метафізичним вченням, потрібно “розкривати суттєві відмінності між ними, щоб мати можливість використовувати їх спекулятивний та критичний потенціал для прогресу пізнання”. Зокрема, він звертає увагу на важливість розрізнення між конструктивною критичною метафізикою, яка дає змогу “зламати звичні способи мислення та сприйняття та накреслити для реальних відношень схему можливих альтернативних пояснень, що дозволяють критично висвітлити колишні переконання”, та догматичною метафізикою, яка “або розвивається лише для того, щоб утримувати колишній стан наукового мислення, або навіть ізолює себе цілком від наукового мислення, щоб повністю зберегти картину світу, в будь-який спосіб імунізовану [тобто захищену, невразливу, нечуттєву, “непробивну”] від можливих дослідницьких результатів”. З метафізичних спекуляцій “часто виникають, хоча б ескізно, всеохопні теорії для тлумачення реальності, які можуть за певних обставин становити інтерес для утворення наукових теорій. Вони не можуть бути застосовані безпосередньо, а отже, і відразу ж перевірені, але в них тим не менше містяться пояснювальні точки зору, а тим самим і наукові дослідницькі програми, що постачають змістовні та придатні для перевірки теорії... Та обставина, що метафізичні концепції не можуть бути відразу ж спростовані фактами, ще не є достатньою підставою не сприймати їх всерйоз...”
  Метафізика, в тому смислі, в якому його вживають Поппер та Альберт, включає в себе основоположні мисленні конструкції, які неможливо емпірично верифікувати чи фальсифікувати (але можливо критикувати), і які, натомість, утворюють ту “призму”, крізь яку людина сприймає, інтерпретує, упорядковує факти. Такі конструкції (фундаментальні поняття, засновки тощо) лежать, зокрема, в основі усіх наукових теорій та філософських вчень.
  
  Проведений аналіз різних значень понять діалектики та метафізики дозволяє зробити такі висновки:
  1. Успадкована від радянської філософії постановка питання про вибір між діалектикою та метафізикою як методами дослідження є некоректною. Теорія про метафізику як “недодіалектику”, однобічний метод, що не враховує розвитку та зв’язків, сама є дуже однобічною та вкрай упередженою.
  2. Поняття діалектики та метафізики багатозначні. Діалектика в сократівсько-платонівському смислі методу раціональної дискусії справді є універсальним методом пізнання. Разом з тим, діалектика в смислі методології Геґеля, Маркса та їх послідовників не є методом, авторитетним для тих, хто не є прихильником вчень цих мислителів.
  3. Метафізика як розмірковування над проблемою “першооснов буття”, якщо останні інтерпретувати як “надемпіричні” підстави, що уможлюють людський досвід та знання, є важливою частиною філософії. Будь-яка теорія явно чи неявно спирається на певні метафізичні засновки та поняття. Рефлексія над ними хоч і не завжди є обов’язковою, але, як правило, є бажаною в філософських теоріях.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.06.26 | harnack

    Re: Діалектика versus метафізика: переоцінка дилеми

    Thinker пише:
    [...]
    Проведений аналіз різних значень понять діалектики та метафізики дозволяє зробити такі висновки:
    1. Успадкована від радянської філософії постановка питання про вибір між діалектикою та метафізикою як методами дослідження є некоректною. Теорія про метафізику як “недодіалектику”, однобічний метод, що не враховує розвитку та зв’язків, сама є дуже однобічною та вкрай упередженою.
    2. Поняття діалектики та метафізики багатозначні. Діалектика в сократівсько-платонівському смислі методу раціональної дискусії справді є універсальним методом пізнання. Разом з тим, діалектика в смислі методології Геґеля, Маркса та їх послідовників не є методом, авторитетним для тих, хто не є прихильником вчень цих мислителів.
    3. Метафізика як розмірковування над проблемою “першооснов буття”, якщо останні інтерпретувати як “надемпіричні” підстави, що уможлюють [уможливлюють] людський досвід та знання, є важливою частиною філософії. Будь-яка теорія явно чи неявно спирається на певні метафізичні засновки та поняття. Рефлексія над ними хоч і не завжди є обов’язковою, але, як правило, є бажаною в філософських теоріях.
    
    
    (Гарнак): Мені здається, що недоумкуватими міркуваннями і доґматизуваннями небіжчиків "філософів-марксистів" навряд чи варто перейматися, хіба що іронічно, зі свавільно або вигадливо прагматизованим стилем розмірковувань - на кшталт Рорті:
    
    http://www.explore-biography.com/philosophers/R/Richard_Rorty.html
    http://www.philosophy.ru/library/vopros/56.html
    http://velikanov.ru/philosophy/rorti.asp
    http://slovari.net/show.php?sl=fil&art=1434
    
    Я не кажу, що не можливо орудувати категоріями "метафізика" та "діалектика" - значущо, успішно, корисно, тим паче, коли впровадити в ряд чи в рівняння категорію "діалог" (як Ви замітили, упоминаючи пана Сократа).
    
    Діалектика і діалогіка (dialogics):
    
    http://www.explore-biography.com/cgi-bin/find.cgi
    http://www.explore-dictionary.com/economics/D/Dialectical_materialism.html
    http://www.explore-language.com/language/D/Dialectic_process_vs%2E_dialogic_process.html
    http://www.explore-beliefs.com/philosophy/D/Dialogic.html
    
    Метафізика:
    
    http://www.explore-beliefs.com/cgi-bin/find.cgi
    http://www.explore-beliefs.com/philosophy/M/Metaphysics.html
    
    Між іншим, мене переважно коробить і гнітить та приреченість, що українські мислячі, не доґматизуючі філософи (хто вони?) не доміркуються до суто українського міркування-філософствування, не схаменяться од прежовувань старотермінологій і тупикових методологій. Тож питання: як уможливити українську філософію? - Тут Гайдеґґер зміг би стати в пригоді, яко взірець можливостей національного філософського міркування - і це буде "міркування" - а не тривіально "філософія".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.30 | Thinker

      Я б погодився якби...

      harnack пише:
      > (Гарнак): Мені здається, що недоумкуватими міркуваннями і доґматизуваннями небіжчиків "філософів-марксистів" навряд чи варто перейматися, хіба що іронічно, зі свавільно або вигадливо прагматизованим стилем розмірковувань - на кшталт Рорті:
      
      Thinker:
      Я б погодився, якби це справді було лише "міркуваннями і доґматизуваннями небіжчиків". На жаль у нас в Україні, в тій філософії, яка викладається у ВУЗах і з якої захищають дисертації, діамат ще живий, а нерідко й домінує.

  • 2005.06.28 | Социст

    Логіка Гегеля.

    Пан Thinker пише:
    
    > Геґель протиставляв свою діалектику як “істинну метафізику” “старій метафізиці”... Але при цьому його філософія залишалася цілком в руслі спекулятивної традиції – з тією відмінністю, що замість звичайної, дедуктивної логіки, Геґель запропонував свою власну “логіку” – діалектичну, яка, по суті, полягала в методично організованій грі словами і тому дозволяла “доводити” усе, що завгодно.
    
    Я згоден з усім, що тут написано, крім того, що логіка Гегеля є грою слів. Насправді, логіка Гегеля є логікою процесу пізнання. Весь світ Гегеля є світом понять та інших форм пізнання, є світом сприйняття у понятті. І логіка Гегеля є логікою цього світу понять, тобто логікою процесу сприйняття в понятті. Вульгаризатори Гегеля намагаються його „знищити“, стверджуючи, що його логіка є онтологією, тобто ученням про буття, речі, світ тощо. Насправді, його логіка є ліше вченням про те, як це буття, ці речі, цей світ тощо, сприймаються у понятті.
    
    Є віртуальний світ Гегеля – світ понять та світ сприйняття у понятті. Є логіка цього світу – логіка Гегеля.
    
    Хтось стверджує, що ця логіка не є логікою реального світу.
    
    Так!
    
    Але логіки реального світу не існує зовсім, бо світ керується не логікою, а співвідношенням сил, що перетягуються в цьому світі. Тому грою слів, а не ділом займаються саме ті, що видумують логіку світу...

• 2005.06.25 | Thinker

  Карл Поппер. Что такое диалектика

  http://www.philosophy.ru/library/vopros/50.html

• 2005.06.25 | Thinker

  H.B. Acton. Marxism-Leninism as a Philosophical Creed

  http://oll.libertyfund.org/Texts/LFBooks/Acton0002/IllusionOfEpoch/0108_Bk.pdf
  (Книга у pdf-форматі, для перегляду потрібна програма Adobe Acrobat Reader або Adobe Acrobat)

• 2005.06.27 | Анатоль

  Що таке матеріалізм?

  Живі організми - це складні молекулярні системи з саморегуляцією.
  Їх функціонування забезпечується хімічними реакціями.
  (певну роль грають електричні заряди, світлочутливі молекули і т.п.)
  Ніякої "душі", "тонких тіл", "енергій вищих вібрацій" і тому подібної чепухи для функціонування організмів не потрібно.
  Про неживу природу вже не буду.
  Ось в чому суть матеріалізму.
  Що Ви тут можете оспорити?
  А Мізис критикує свої уявлення про матеріалізм, не більше.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.06.27 | Социст

    Що таке саморегуляція?

    Пан Анатоль пише:
    
    > Живі організми - це складні молекулярні системи з саморегуляцією.
    
    Дякую за визначення, пане Анатоль!
    
    Але Ви не сказали головного, а саме:
    
    Що таке саморегуляція?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.27 | Анатоль

      Re: Що таке саморегуляція?

      Це регуляція завдяки взаємному впливу одних частин на інші.
      В випадку біохімічних реакцій продукти одних реакцій впливають на хід інших, в тому числі і попередніх.
      Завдяки цьому підтримується певний баланс, або змінюється в певному напрямку.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.06.27 | Социст

        Re: Що таке саморегуляція?

        Пан Анатоль пише:
        
        > Це регуляція завдяки взаємному впливу одних частин на інші.
        
        Яка фізична природа цього впливу і що це за частини?
        
        > В випадку біохімічних реакцій продукти одних реакцій впливають на хід інших, в тому числі і попередніх.
        
        А що, крім каталізу ніякого іншого впливу між молекулами не існує?
        
        > Завдяки цьому підтримується певний баланс, або змінюється в певному напрямку.
        
        Баланс чого – баланс впливів чи баланс чогось іншого?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.06.27 | Анатоль

          Про саморегуляцію трошки детальніше.

          Складні системи, в тому числі і живі організми мають ієрархічну структуру.
          Організм складається з органів, ті з тканин, які, в свою чергу з клітин.
          Але й клітина теж маж ієрархічну будову: органели, комплекси реакцій...
          Для кожного ієрархічного рівня характерна певна спеціалізація і певна автономність.
          На кожному ієрархічному рівні є свої механізми саморегуляції, які забезпечують певний баланс між складовими цього рівня.
          Візьмемо для прикладу рослину.
          Як забезпечується баланс між ростом коренів і надземної частини?
          Клітини коренів виробляють цитокініни - речовини, які стимулюють ріст стебел і листків.
          Верхівки стебел і молоді листки виробляють ауксини - стимулятори росту коренів.
          Тому при малих коренях не виросте великої надземної частини і навпаки.
          Це сильно спрощена схема, але для розуміння принципу саморегуляції годиться.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.06.28 | Социст

            Re: Про саморегуляцію трошки детальніше.

            Пан Анатоль пише:
            
            > Складні системи, в тому числі і живі організми мають ієрархічну структуру.
            > Організм складається з органів, ті з тканин, які, в свою чергу з клітин.
            > Але й клітина теж маж ієрархічну будову: органели, комплекси реакцій...
            > Для кожного ієрархічного рівня характерна певна спеціалізація і певна автономність.
            > На кожному ієрархічному рівні є свої механізми саморегуляції, які забезпечують певний баланс між складовими цього рівня.
            
            Зрозуміло, що якщо ми зможемо пояснити механізм саморегуляції на рівні окремої клітини, то ми зможемо його пояснити і на рівні цілого організму. Але саме такого пояснення саморегуляції на субклітинному рівні я в Вашому дописі не знайшов.
            
            Це що – якась наукова тайна?

  • 2005.06.30 | Thinker

    Ви дуже неуважно читали

    Анатоль пише:
    > Живі організми - це складні молекулярні системи з саморегуляцією.
    > Їх функціонування забезпечується хімічними реакціями.
    > (певну роль грають електричні заряди, світлочутливі молекули і т.п.)
    > Ніякої "душі", "тонких тіл", "енергій вищих вібрацій" і тому подібної чепухи для функціонування організмів не потрібно.
    > Про неживу природу вже не буду.
    > Ось в чому суть матеріалізму.
    > Що Ви тут можете оспорити?
    
    Thinker:
    Можу оспорити все.
    
    Звичайно, живі організми є тим, що Ви написали. Але ніхто не довів, що вони є ТІЛЬКИ тим, що Ви написали, тобто що хімічних реакцій цілковито достатньо для саморегулювання та функціонування організму.
    Якщо навіть це можливо показати для якихось найпримітивніших організмів, то з цього не слідує, що це вірно для всіх організмів.
    Тим більше, якщо мова йде про людину. Нікому ніколи не вдавалося і не вдастся описати людську діяльність, думки, переживання тощо в термінах хімічних реакцій.
    Ви допускаєте ту помилку, яку досить добре роз'яснив Франкл у статті, на яку давав посилання - редукцію людини до якогось з її нижчих вимірів. (Людина є твариною? Є. Отже, людина - це лише тварина.)
    
    > А Мізис критикує свої уявлення про матеріалізм, не більше.
    
    Неправда. Мізес дає, зокрема, ВИЧЕРПНУ відповідь на наведені Вами тези, які, на Вашу думку, виражають суть матеріалізму. Наведу лише кілька цитат:
    " Задовільна матеріалістична доктрина повинна описати послідовність подій, що відбуваються в матерії, які виробляє певні ідеї. Вона повинна пояснити, чому люди погоджуються або не погоджуються по певним проблемам. Вона повинна пояснити, чому одна людина досягає успіху у вирішенні проблеми, а інші ні. Жодна матеріалістична доктрина досі цього не пояснила...
    Різні люди мають різні ідеї, і жодному матеріалісту ще не вдалося звести ці відмінності до факторів, які можливо описати мовою фізики, хімії або психології. Будь-які посилання на природничі науки та на матеріальні фактори, з якими вони мають справу, нічого не пояснюють, коли ми ставимо питання, чому одні люди голосують за республіканців, а інші - за демократів.
    Принаймні досі природничим наукам не вдалося виявити якісь тілесні або матеріальні властивості, наявності або відсутності яких можна приписати зміст ідей та думок. Фактично, проблема різноманітності змісту ідей та думок ніколи не ставилася в природничих науках. Вони можуть вивчати лише об’єкти, які впливають на чуттєві сприйняття або модифікують їх. Але ідеї та думки не чинять прямого впливу на відчуття. Вони характеризуються смислом, а для осягнення смислу методи природничих наук не підходять.
    ...ми не знаємо нічого про фізіологічні явища, що утворюють процес, що виробляє вірші, теорії та плани.
    ...незважаючи на прогрес фізіологічного знання, про проблему зв’язку розуму та тіла нам відомо не більше, ніж давнім філософам, що першими замислилися над нею. Жодна з їх доктрин не була доведена або спростована новим отриманим фізіологічним знанням. "
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.06.30 | Анатоль

      Замість пустого філософствування займіться краще наукою

      Мізес:
      >ми не знаємо нічого про фізіологічні явища, що утворюють процес, що виробляє вірші, теорії та плани.
      
      Це й не дивно, бо ви цікавитесь лише філософствуванням, а не наукою.
      Процес "вироблення віршів, теорій, планів" і всякої іншої обробки інформації людиною (і іншими тваринами) базується на таких фізіологічних явищах:
      1.Проходження нервових імпульсів по нейронам, обєднаним в мережі.
      2.Підстройка сили синаптичних звязків в процесі роботи нейронної мережі.
      
      Мізес:
      >Принаймні досі природничим наукам не вдалося виявити якісь тілесні або матеріальні властивості, наявності або відсутності яких можна приписати зміст ідей та думок.
      
      Чуш собача.
      Зміст інформації не залежить від матеріальних властивостей її носія.
      Одну й ту ж інформацію можуть виражати і вузли на шнурочку, і дирочки на стрічці, і рисунки на папері, і заряди в мікросхемі і мільярди інших способів.
      Якщо мова про людину (тварин) то зміст ідей та думок визначається структурою нейронної мережі і розподілом збудження нейронів в цій мережі.
      
      Мізес:
      >Різні люди мають різні ідеї, і жодному матеріалісту ще не вдалося звести ці відмінності до факторів, які можливо описати мовою фізики, хімії або психології.
      
      Та ж сама чуш, тільки поміняв "виявити" на "звести".
      
      Мізес:
      >Вони (ідеї та думки) характеризуються смислом, а для осягнення смислу методи природничих наук не підходять.
      
      Інформаційними процесами займаються інформаційні, компютерні науки.
      Вони, як і математика, ніяк не суперечать матеріалізму.
      З точки зору матеріалізму ці науки займаються абстрактними інформаційними моделями.
      Зміст інформації виражається лише її структурою, а не матеріальними механізмами передачі, обробки і зберігання.
      З цієї точки зору нема різниці додаються два числа на деревяній рахівниці, залізному "Феліксі", електронному процесорі чи мережі біонейронів.
      Єдине, що ствержує матеріалізм, - неможливість ні передачі, ні обробки, ні зберігання інформації без матеріальних носіїв.
      
      Мізес:
      >про проблему зв’язку розуму та тіла нам відомо не більше, ніж давнім філософам, що першими замислилися над нею.
      
      Воно й видно. Ви там і застряли в пустопорожніх мудрствуваннях.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.07.01 | Социст

        Re: Замість пустого філософствування займіться краще наукою

        Пан Анатоль пише:
        
        > Процес "вироблення віршів, теорій, планів" і всякої іншої обробки інформації людиною (і іншими тваринами) базується на таких фізіологічних явищах:
        > 1.Проходження нервових імпульсів по нейронам, обєднаним в мережі.
        > 2.Підстройка сили синаптичних звязків в процесі роботи нейронної мережі.
        
        На таких же самих фізіологічних явищах базується і процес підготовки терористичного акту.
        
        
        > Зміст інформації не залежить від матеріальних властивостей її носія.
        > Одну й ту ж інформацію можуть виражати і вузли на шнурочку, і дирочки на стрічці, і рисунки на папері, і заряди в мікросхемі і мільярди інших способів.
        > Якщо мова про людину (тварин) то зміст ідей та думок визначається структурою нейронної мережі і розподілом збудження нейронів в цій мережі.
        
        А також її особистістю...
        
        > Інформаційними процесами займаються інформаційні, компютерні науки.
        > Вони, як і математика, ніяк не суперечать матеріалізму.
        > З точки зору матеріалізму ці науки займаються абстрактними інформаційними моделями.
        > Зміст інформації виражається лише її структурою, а не матеріальними механізмами передачі, обробки і зберігання.
        
        А також особистістю людини, що цю інформацію видає, передає, обробляє та зберігає.
        
        > З цієї точки зору нема різниці додаються два числа на деревяній рахівниці, залізному "Феліксі", електронному процесорі чи мережі біонейронів.
        > Єдине, що ствержує матеріалізм, - неможливість ні передачі, ні обробки, ні зберігання інформації без матеріальних носіїв.
        
        А також необхідність людини для того, щоб всі ці процеси мали якийсь сенс.
        
        > Мізес:
        > >про проблему зв’язку розуму та тіла нам відомо не більше, ніж давнім філософам, що першими замислилися над нею.
        > Воно й видно. Ви там і застряли в пустопорожніх мудрствуваннях.
        
        Читайте, краще, Давидова, а після нього – Гегеля...
        
        Лише у цих обох авторів є що пояснювати, а у Мізеса – нічого!
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.07.01 | Тестер

          А ще реком-ю"Происх. семьи,частной собс-ти и гос-ва"Енгельса(- )

      • 2005.07.01 | Thinker

        Анатолю про "чуш собачу"

        Чуш собача - це те, що Ви написали. Ви, схоже, навіть не зрозуміли, в чому суть проблеми і продовжуєте аргуменувати за принципом: мислення пов'язане з обробкою інформації, комп'ютери пов'язані з обробкою інформації, отже - мисленя - це ніщо інше як комп'ютер. Мислення супроводжується рухом нервових імпульсів по нейронам, отже, мислення - це ніщо інше як рух нервових імпульсів по нейронам. Ця редукціоністська "логіка" цілком аналогічна силлогізмові: "У гуся дві ноги, у Вас дві ноги, отже Ви - гусь."
        
        Дякую за пораду зайнятися наукою замісь "пустого філософствування". У свою чергу, бажаю Вам позбавитися догматичного сцієнтистського переконання, що все поза межами природничих наук є ніщо інше як "чуш собача", і спробувати розширити свої мисленні горизонти.
        
        >> Процес "вироблення віршів, теорій, планів" і всякої іншої обробки інформації людиною (і іншими тваринами) базується на таких фізіологічних явищах:
        1. Проходження нервових імпульсів по нейронам, обєднаним в мережі.
        2. Підстройка сили синаптичних звязків в процесі роботи нейронної мережі.
        
        Це Ваш постулат і не більше. Не намагайтеся видати це за встановлений наукою факт. Все, що встановила (і в принципі могла встановити) наука, це те, що процес мислення супроводжується тими процесами, які Ви перерахували в п.1, 2. З цього ніяк логічно не слідує ані те, що людське мислення (процес "вироблення віршів, теорій, планів") тотожний сукупності процесів 1.-2., ані те, що процес людського мислення принципово не відрізняється від процесу обробки інформації іншими тваринами.
        
        >> Зміст інформації не залежить від матеріальних властивостей її носія.
        Одну й ту ж інформацію можуть виражати і вузли на шнурочку, і дирочки на стрічці, і рисунки на папері, і заряди в мікросхемі і мільярди інших способів.
        
        Вся ця "інформація" не є думками та ідеями, вона може бути інколи способом кодування думок та ідей в матеріальних носіях, але думками та ідеями є не самі ці коди, а результат їх мисленної інтерпретації людиною.
        
        >> Якщо мова про людину (тварин) то зміст ідей та думок визначається структурою нейронної мережі і розподілом збудження нейронів в цій мережі.
        
        Це, знову ж таки, лише Ваш постулат. Науці, наскільки я знаю, поки що не вдавалося встановити зміст ідей та думок людини на основі інформації про структуру нейронної мережі і розподіл збудження нейронів в цій мережі.
        
        >> Інформаційними процесами займаються інформаційні, компютерні науки.
        Вони, як і математика, ніяк не суперечать матеріалізму.
        
        Думки, ідеї, почуття, переживання людини - це явища іншого роду, аніж ті інформаційні процеси, якими займаються комп'ютерні науки. Хоча вони, напевно, ПОВ'ЯЗАНІ з процесами, аналогічними тим, якими займаються комп'ютерні науки, але вони НЕ ТОТОЖНІ цим процесам.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.07.01 | Анатоль

          Чи мають Ваші психологічні проблеми відношення до науки?

          Thinker:
          >Ви, схоже, навіть не зрозуміли, в чому суть проблеми
          
          Я й зараз не розумію суті Ваших психологічних проблем, але чи мають вони відношення до науки?
          
          Я не кажу, що мислення ПОВЯЗАНЕ з обробкою інформації.
          Я кажу, що мислення Є обробкою інформації.
          Тож Ваш логічний ланцюг зайвий.
          
          Я не кажу, що мислення ПОВЯЗАНЕ з поширенням нервових імпульсів по нейронам.
          Я кажу, що поширення нервових імпульсів по нейромережі Є тим механізмом в людини (тварин), що здійснює процес мислення (обробки інформації).
          
          Дякую за пораду розширити свої мисленні горизонти белетристикою.
          
          Процес обробки інформації людиною (і іншими тваринами) базується на таких фізіологічних явищах:
          1. Проходження нервових імпульсів по нейронам, обєднаним в мережі.
          2. Підстройка сили синаптичних звязків в процесі роботи нейронної мережі.
          Дякую за комплімент, але це не мій постулат. Це відомий науковий факт.
          На подібних принципах працюють і штучні нейронні мережі, які з успіхом використовуються для рішення багатьох задач: розпізнавання образів, керування робатами.
          
          Thinker:
          >Науці, наскільки я знаю, поки що не вдавалося встановити зміст ідей та думок людини на основі інформації про структуру нейронної мережі і розподіл збудження нейронів в цій мережі
          
          Науці й не вдалось встановити детальної структури нейромережі, вона дуже громіздка, складна і варіативна.
          Про розподіл збудження нейронів і говорити нічого.
          Більше того вона цього ніколи й не зробить.
          Але цього і не потрібно.
          При конструюванні годинникового механізму зовсім не обовязково і не потрібно знати, чи розраховувати взаємодії кожного атома цього механізму з іншими атомами.
          Мисляють крупнішими блоками: шестернями, пружинами, підшипниками.
          Так само і при обробці інформації.
          Якщо хтось займається розробкою програми розпізнавання звуків, він не переймається станами сотень мільйонів транзисторів процесора.
          Хоча відомо, які ділянки мозку відповідають за той чи інший вид обробки інформації.
          Для деяких видів обробки інформації (виділення ознак в зоровій інформації) встановлено, як це робиться нейронними структурами.
          Люди навіть нобелівську за це одержали, здається.
          
          Thinker:
          >Думки, ідеї, почуття, переживання людини - це явища іншого роду, аніж ті інформаційні процеси, якими займаються комп'ютерні науки
          
          Оце справді лише Ваш постулат (може не особисто Ваш).
          Причому постулат абсолютно безперспективний і безплідний.
          Та, власне, і постулату тут ніякого нема, поскільки не вказано, що ж то за "інший рід".
          Люди будуть досліджувати реальні механізми, а ми про "інший рід" мисляти.
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.07.06 | Thinker

            Досить віддалене. А що?

            (Thinker) Ви, схоже, навіть не зрозуміли, в чому суть проблеми
            (Анатоль) Я й зараз не розумію суті Ваших психологічних проблем, але чи мають вони відношення до науки?
            
            Thinker:
            Я думаю, з того, що я досі писав, відповідь очевидна. Якщо у Вас і досі виникає таке питання, то це, мабуть, тому, що Ви не можете собі уявити, що існують якісь проблеми поза межами компетенції науки. Але все ж повторю те, що, по моєму, і без того очевидно, і про що я в дещо інших словах говорив не один раз.
            Я ніде ніколи не висловлював претензій на науковість тих світоглядних міркувань, які я оприлюднюю на цьому форумі. Я стверджував і стверджую, що по-перше, наука не суперечить цим міркуванням (що, звичайно, не означає їх істинності), і, по-друге, наука не доводить істинності якоїсь іншої світоглядної позиції. Наукові теорії можуть суперечити тим або іншим світоглядам, але світоглядів, які не суперечать науці, але суперечать один одному, може бути багато. Я стверджував і стверджую, що наука не може дати відповіді на абсолютно всі питання, що вона, зокрема, не дає відповідей на світоглядні питання. Я стверджував і стверджую, що світогляд не може бути чисто науковим, що у всякому світогляді наукові знання інтегровані з ненауковими способами розуміння дійсності та відношення до дійсності. Я на цьому форумі обговорюю не наукові, а світоглядні проблеми.
            
            *************
            (Анатоль) Я не кажу, що мислення ПОВЯЗАНЕ з обробкою інформації. Я кажу, що мислення Є обробкою інформації. Тож Ваш логічний ланцюг зайвий. Я не кажу, що мислення ПОВЯЗАНЕ з поширенням нервових імпульсів по нейронам. Я кажу, що поширення нервових імпульсів по нейромережі Є тим механізмом в людини (тварин), що здійснює процес мислення (обробки інформації).
            
            Thinker:
            А я кажу, що Ви не нічого не аргументуєте, а лише постулюєте.
            Я кажу "Х": отже, Х - істина. Все. Я сказав.
            
            *******************
            (Анатоль)
            Процес обробки інформації людиною (і іншими тваринами) базується на таких фізіологічних явищах:
            1. Проходження нервових імпульсів по нейронам, обєднаним в мережі.
            2. Підстройка сили синаптичних звязків в процесі роботи нейронної мережі.
            Дякую за комплімент, але це не мій постулат. Це відомий науковий факт.
            
            Thinker:
            Ні, це Ваш постулат - і не більше.
            
            (Анатоль) На подібних принципах працюють і штучні нейронні мережі, які з успіхом використовуються для рішення багатьох задач: розпізнавання образів, керування робатами.
            
            Thinker:
            Автоматична обробка інформації відповідно до заданих людиною алгоритмів не є мисленням. Це звичайно, теж постулат - мій.
            Якщо відійти від постулатів: наукою не доведено, що людське мислення принципово нічим не відрізняється від автоматичної обробки інформації відповідно до заданих людиною алгоритмів і т.п. Найбільше, що можна констатувати, це подібність в деяких аспектах.
            
            **********
            (Thinker) Науці, наскільки я знаю, поки що не вдавалося встановити зміст ідей та думок людини на основі інформації про структуру нейронної мережі і розподіл збудження нейронів в цій мережі
            (Анатоль) Науці й не вдалось встановити детальної структури нейромережі, вона дуже громіздка, складна і варіативна. Про розподіл збудження нейронів і говорити нічого. Більше того вона цього ніколи й не зробить.
            
            Thinker: Тож усе, що Ви пишете - лише Ваші постулати, а не істини, встановлені наукою.
            
            (Анатоль) Але цього і не потрібно.
            
            Thinker: Для науки - не потрібно. Для того, щоб підтвердити істинність Ваших постулатів - необхідно. Тому Ваші постулати - не наука.
            
            *********
            Thinker: Думки, ідеї, почуття, переживання людини - це явища іншого роду, аніж ті інформаційні процеси, якими займаються комп'ютерні науки
            (Анатоль) Оце справді лише Ваш постулат (може не особисто Ваш).
            
            Thinker:
            А я цього й не заперечую. Тільки декілька але.
            Мій постулат,
            по-перше, є, як мені здається, найбільш природним способом інтерпретації людиною свого самовідчутя-самосвідомості, свого внутрішнього світу,
            по-друге, сумісне з уявленнями про існування смислу людського життя, людської діяльності, мистецтва, моралі, духовних цінностей тощо.
            В той час як протилежні, матеріалістичні постулати (анітрохи не більш наукові, ніж мої) роблять є штучними і роблять усе, що традиційно називається духовністю, позбавленим сенсу.
            
            **************
            (Анатоль)
            Причому постулат абсолютно безперспективний і безплідний.
            
            Thinker: Це Вам так здається у Вашій вузькосцієнтистській перспективі.
            
            (Анатоль)
            Та, власне, і постулату тут ніякого нема, поскільки не вказано, що ж то за "інший рід".
            
            Thinker:
            Чому ж не сказано. Сказано, і не один раз. Це ідеальні, а не матеріальні явища.
            
            (Анатоль)
            Люди будуть досліджувати реальні механізми, а ми про "інший рід" мисляти.
            
            Thinker:
            Люди живуть не для того, щоб досліджувати механізми, а досліджують механізми, щоб краще жити, або задовольняючи власну цікавість. Я думаю, що в моєму плюралістичному світі жити цікавіше і приємніше, аніж у Вашому моністично-матеріалістичному.
            згорнути/розгорнути гілку відповідей

            • 2005.07.06 | Георгій

              Я тут десь посередині між вами обома...

              З одного боку, я теж, як і п. Анатоль, не бачу підстав "добудовувати" до процесів вищої нервової діяльності людини ще щось, окрім нейронних мереж. Але з іншого боку, я згоден з п. Thinker'ом, що людський світогляд не мусить обмежуватися знахідками емпіричної науки. "Сциєнтисти" кажуть: от те, що дає нам про себе знати через наші органи почуттів, і є ВСЕ суще. Це дуже догматичне твердження, у принципі нічим не краще за знамените твердження, що Земля стоїть на чотирьох слонах, а ті стоять на величезній черепасі, яка плаває у безмежному океані.