"НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. В НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити."
- назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ, або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...крім того, у вас щось із термінами. ОВД теж не була наднаціональною -- це військова була організація. Але хіба без СРСР вона була чогось варта? Звичайно, ні. Чого варта у військ-мобіл-тех відношенні НАТО без США або (я вже не кажу "та") Великобританії?
Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
- смієтеся? Німеччина має мізерну армію. На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених. "Не приймати участі" коли нічим, велике діло. Або як в Афганістані -- 2-ма застарілими радарними машинами. А як не повністю незалежна держава -- тим більше, що приймай, що не приймай. Це не український випадок, бо ті ж поляки виявилися неготовими до участі у війні, поки не було досягнуто згоди, що їхні танки та літаки буде поремонтовано та модернізовано у нас...
Щодо Франції. А у Франції є ядерна зброя. Їй що є НАТО, що немає...а східноєвропейські державки, найбільше м-яса пояки та ненатівські українці? Може поляки б "відмовилися". Сміх та й годі.
НАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки.
- з формальної точки зору інших союзів і не існує...
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Стаття 5 Договору підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане в Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх.
Кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту".
- балаканина, добрі побажання, у будь-якому статуті міжн. гром. орг. буде напатякано таке і до такого.
Членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки.
- мдя? Перший і поки що останній раз цю статтю застосовано було у вересні 2001 року. США потребували допомоги інших членів НАТО, окрім британців? Де? Якої? Кумедія...Росія, Пакістан, озброєна опозиція шах Масуда -- ось три союзники США інтервенції до Афганістану, яка врешті-решт виявилася безглуздою.
Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки...
-- та ну? Вже була купа інцидентів, коли НАТО плювала на всі домовленості. Польоти росіян над Балтикою, скандальний розкол НАТО у 2003 році через прохання Турції допомогти їй посилити південний кордон проти курдської небезпеки, в умовах саморозкладу Іраку...Та уяіть собі: напала Росія на ...Румунію. З трансністрії. Ну? Що далі? Брюсель спокійно скаже, що це 2-стороння справа. От і все. Бо є сорт 1 (самі можуть себе захистити) і сорт 2 (розмінні фігури, чи периферія, зміцнена військовими базами, які визначають зони впливу)
що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
-- помітно, у нових та старих членах, особливо у 2006 році, стабільність рулить...корупційні скандали, нац-соц уряд (Польща), спроба перевороту із домішком вандалізму (Угорщина)
, якась упосліджена невблаганність. Хіба отот лише ВБ та США стабільні. Що й не дивно...
На жаль Україна наразі відійшла від свого шляху просування до НАТО.
-- виконується воля народу. Це нормально. Вчиться бути демократами. А, ви не демократ? На вихід, до Узбекістану ать-два!
Документ є інструментом для залучення України до НАТОвських цінностей і стандартів.
-- бугагагегеге...це до викрадення громадян, вивозу до Афганістану ну і так далі? Ні, панове, запакуйте ті стандарти собі до...
Показово, що план починається не з військової реформи, а з "політичних і економічних питань". Вони складають половину документу.
-- дивний якийсь військовий союз, та ще й нібитио і не наднаціональний...оце ваше "показово" демонструє, що якусь безпеку від грантожерсько-немічної піраміди НАТО очікують лише розумово відсталі.
перелік західних стандартів:
зміцненні демократії та верховенстві права,
повазі до прав людини,
принципі розподілу влад і незалежності судів,
демократичних вибори відповідно до норм ОБСЄ,
політичному плюралізмі,
свободі слова,
повазі до прав національних та етнічних меншин та недискримінації за політичними, релігійними, або етнічними ознаками.
В нинішній Україні порушуються лише п. 2, п.3 частина 2, частково п.8
Мусимо працювати:)))НАТО почекає. А як можна і без НАТО, як всі нормальні країни, а не нові колонії Заходу, це робити, то нащо ж НАТО? Тремо, тремо, а все бруд та бруд...
теза про "оновлення" української зовнішньої політики і політики у галузі безпеки "з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції.
теза то і є теза:))) не стаття))) знаєте, після вищепереліченого, вже і часткової не треба інтеграції.
З нас сміються.
- це точно. Ліземо у холуї, то в одних, то в інших. Недаремно писав Шевченко "Наймичку"...
А ми до цього часу перебуваємо у постколоніальному, компексуючому квазідержавному утворенні, про що яскраво свідчить наш інформаційний простір.
- це ви перебуваєте. За всіх казати не треба. Є люди, і не останні, і не вбогі, які вірять в Україну без НАТів, СНДів, навіть ЄСів і щось для цього роблять. І Росії не бояться.
Про переваги членства в НАТО
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
- демагогія. Єдина перевага консенсусу -- не брати участі. Але й це фігня. Головні, а не символічні рішення у штаб-квартирі загалом приймаються військовими та псевдовійськовими чиновниками, а не дипломатами країн-членів чи головами держав-членів. От у ЄС не вийшло пропхати конституцію, а в НАТО це неможливо. Бо ж народи -- бидло, нехай собі споживають і над політикою навіть не думають. А ми собі у хедквотерс тихо дерибанимо назбирані гроші, які ало кому потрібні, бо мало, але гранти-відкати працюємо сміливо! Але хай йому, дерибан грошей у Брюселі то окремий авантюрний роман...
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору.
- знов балаканина. Де написано: у разі нападу на...(конкретна держава)
Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об´єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
-- заклики лунають з самої України, зніміть червоно-чорні окуляри...
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна,
-- до побачення!
проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999 р. - році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих храїн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
-- це перекручення. Де кореляція? Я спеціально вивчав ці питання, і можу з усією відповідальністю сказати, що зростання ПІІ ніяк не залежить від факту вступу до НАТО, як і вступ до будь якої іншої організації, крім (це суперечливо) СОТ. Країна провадить ту чи іншу політику, отримує результат, такий чи інший. Сприяють ЗВТ, сільні ринки, великі будівничі проекти. Чим ширші ставали торгівельні зв-язки цих країн із Західною Європою, чим (ну і 1,2,3 де НАТО немає), тим швидше зростали ПІІ. А у БГ та РО просто будівельний бум вже 2 роки. На відміну від нас, прихід іноземних банків там зменшив суттєво відсотки по житлових кредитах. У Болгарії, наприклад -- 6%, а зарплати на дещицю більші українських, на ліваці складно заробити, сама країна відстала. Але відчуйте різницю: 6 без внесків всяких та 12 у нас. А НАТО тут ні до чого.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна" та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
- тут згоден. Отже, представляти Україну в НАТО буде Шуфрич.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів.
-- ціна одного ПЗРК в Африці -- від 50 тис. долярів. Це або дурний проект, або такий, що переслідує цілі далекі від інтересів України. Навіть якщо візьмемо середню ціну, ми втратили щонайменш 25 млн. Але ви десь помилилися, бо ПЗРК були тисячИ. А боєприпаси "застарілі"...скільки мільярдів долярів ми втратили, козакуючи на американців, хазяїв НАТО. Раби Москви, варшавське сміття, брюсельский охвісток...
Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
-- 12 років роботи для іноземців, йокспертів-розпилювачів ракет. Ах ти Боже мій, скільки одна програма Нана-Лугара принесла Америці джобз енд ревеньюс, ну і посилення...
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів.
-- Боже, яка фігня. 449....як дешево розпустити армію іншої країни. Спитай у НАТО. Як на цьому зпаробити грубі гроші? Спитай у НАТО знову.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон "Яворів" у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
-- тут погоджуся. Але віддає знов наймитством. Тарасюк для мене припинив існувати коли ще був перший раз міністром і на питання, а що ми будемо робити у нато, заявив щось на кшталт: ну, кораблі НАТО в Одесі будемо починяти...яка мілкота....
НАТО -- це просто інструмент зовнішньої безпекової політики США та Великобританії, колись створений для легалізації розміщення американських військових баз у західній Європі, задля нібито боротьби проти експансії "комунізму". Такий собі бухвер між двома державами моря і суходільною імперією. У 89-90 роках НАТО повністю вичерпала свою місію, допомігши "перемогти" СРСР. Після того вона стала інструментом повітряного вторгнення у Югославію на боці різунів, керованих наркоділками Косово-Албанії. Тепер НАТО у військовому сенсі кукує в Афгані, не наважуючись вилізти за межі міст, а місцевий уряд-союзник НАТО (прямо дежавю південного В-єтнаму, тільки новий технічний рівень), ледь контролює третину території країни...Зараз засунуть НАТО і в Ірак, бо якщо американці почали тікати, визнали невдачу (новий міністр оборони США...), а іракців вирішили відсунути, то хто ж воюватиме? Правильно, придуркуваті східноєвропейці...А інший бік НАТО -- дерибан грошей платників податків та добровільно-примусовий промоушен насамеред американських військових фірм. Нарешті, єдиним не теоретичним "вірогідним супротивником" НАТО є лише ШОС загалом, або Росія окремо. Інакше рухалася би НАТО Атлантикою, як у неї у назві -- в Африку, в Лат. Америку, а не просувалася б углиб континенту, до далеких від Атлантики внутрішніх морів. Ай-яй-яй...
> - назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ,
Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з
країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі
не було, отже й не може бути прикладу.
З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO
чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна
країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів"
(див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре
устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
> На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених.
Рамштайн та инші американські військові бази на теренах Німеччини є
наслідком програної війни й не мають жодного стосунку до
Північноатлантичного Договору, а німці не мають права втручатись
у їхні справи. Говорити про участь Німеччини в іракській війні через
наявність американських баз на її території так само некоректно, як
вимагати приклад, де NATO з чимось не впоралась без ЗША чи
Великобританії.
> "Не приймати участі" коли нічим, велике діло. Або як в Афганістані -- 2-ма застарілими радарними машинами.
Понад 2.500 солдатів у Афґаністані. А в Іраку жодного, бо всупереч
бажанням ЗША Німеччина відмовилась брати участь у тій війні.
Стаття 1
Сторони намагаються, відповідно Статутові Об'єднаних Націй, вирішити будь-яку міжнародну суперечку, де вони беруть участь, у мирний спосіб і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку і справедливість, а також не вдаватись до жодних погроз силою чи до застосування сили будь-яким несумісним з настановами Об'єднаних Націй чином.
очевидно, практика прямо суперечить цьому основоположному пункту.
Тут у гілці наводилися данні про воєнні витрати, очевидно вони мають бути пропорційні загрозі. Так от, переважна більшість сучасних збройних конфліктів (а це ї є рівень загрози) генерується США і його стратегічним бастіоном Ізраїлем.
Питання полягає в тому, чи додасться нам безпеки, якщо ми дружитимемо із головним світовим хуліганом США, чи ні? На мою думку, абсолютно не додасться, навпаки, з часом ми можемо за компанію вляпатися в дуже неприємну халепу.
Стаття 1
> Сторони намагаються, відповідно Статутові Об'єднаних Націй, вирішити будь-яку міжнародну суперечку, де вони беруть участь, у мирний спосіб і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку і справедливість, а також не вдаватись до жодних погроз силою чи до застосування сили будь-яким несумісним з настановами Об'єднаних Націй чином.
> очевидно, практика прямо суперечить цьому основоположному пункту.
Очевидно, Ви за півтора роки так і не зрозуміли різницю ніж намагатись
і діяти відповідно до реалій. Тобто, між бажаним і дійсністю.
відповідати на поставлені питання так само нехтуєте.
навіщо нам, народу який навоювався на тисячу років наперед, тепер військовий союз з державою, яка безперервно генерує війни, жодним чином не узгоджуючи то з так званими Союзниками? Правила розумної поведінки підказують триматися від таких скажених подалі.
о, хоч хтось дав собі раду шукати і то добре, але...
Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з
країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі
не було, отже й не може бути прикладу.
-яснесенько...а ви часом, не знаєте, чому ж не було нападу? А може на СРСР чи якусь країну-члена ОВД до 90 року хтось напав? Через ті самі причини -- превентивний ядерний удар або удар у відповідь, от і все! І ніхто нікуди не нападав. ОВД розпалася -- Югославія дестабілізувалася. Аргументація цілком коректна, якщо мати на увазі, що НАТО фактично створене 2-ма державами, а воювати щось не вміє.
2.500 солдат? Ну, понавезли...я власне мав на увазі саму військову операцію...А яких, санітарів? Може, лікарів-сексопатологів? Може, у когось крім США, Британії та Франції (членів СБ ООН, бо ядерні держави)
є нормальні повноцінні, всіх видів війська у цьому Альянсі?
З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO
чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
-- хіхіхі, це лохотрон. Може вони нікого не цікавлять? Ну якже, один ніби був...
> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
-- правильно, ухвалене. НАТО було вперше дискредитовано розколом, а США плювали на позицію своїх союзників. Консенсус! Тепер убили безпомічного Хусєйна і тікають, промучившись три роки. Як злодюжки, які випадково убили бабку пенсіонерку. Класні союзнички.
>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна
країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів"
(див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре
устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
---
А нащо капелюхами кидати? Не зрозумів. Ну ось німецька армія, дуже така скромна, знаєте...
The combat forces of the Army are organized into 5 combat divisions and also participates in multi-national command structures at the corps level. There are 3 divisions in the Air Force and 2 flotillas in the
navy.
окей. Тобто сто тисяч піхоти німці можуть підняти, є ще 50 тис. срочників, як там сказано. А от військової техніки дуже мало, багато всяких проектів, але то все таке, адже:
Its (армії) budget is, however, steadily shrinking and among the lowest military budgets in NATO in terms of share of GDP.
так, тепер дивимося на справжніх вояків бундесверу:
Afghanistan
ISAF
2,824 personnel (хаха, ви помилилися -- санітарів навіть більше!)
Kosovo
KFOR
3,006 personnel
Bosnia and Herzegovina
EUFOR (former SFOR)
881 personnel
since 2 December 2004 under European Union Command
Georgia
UNOMIG
11 personnel
Ethiopia and Eritrea
UNMEE
2 personnel
Horn of Africa/Indian Ocean
Enduring Freedom
333 personnel
Frigates
Maritime Patrol Aircraft
Mediterranean Sea
Active Endeavour
190 personnel
1 Frigate
1 Submarine
Sudan
UNMIS
36 personnel
Coast of Lebanon
UNIFIL II
up to 2400 personnel
2 Frigates
4 Fast Patrol Boats
1 Fleet Supply Ship
1 Tender
окей, 10 тис боєздатних к та 6 кораблів (цікаво, що вони розуміють під "фрегатом")...а, є фотка, ну, крейсерки такі невеличкі. Італійська берегова охорона має крутіші. Вже не казати про Норвегію чи Росію...
Наш боєздатний контингент значно більший, а головне -- має бойові машини з екіпажами (800 машин пройшли у нас через операції), які приймали участь у "миротворчих" операціях. Решту нашої армії можна розігнати, не жалкуючи, залишити лише ППО.
Ну, а що багата Німеччина?:
According to the new threat-scenario facing Germany and its allies, the Bundeswehr is currently reorganizing itself. To realize growth in mobility and the enlargement of the airforce's capabilities, the bundeswehr is going to buy 60 A400M transporters as well as 180 EF2000 fighters. To improve the capabilities of the ground forces it is currently developing a land soldier system and a new generation of transportation vehicles and light tanks, such as the Fennek or the Puma (IFV) Further the german navy is going to buy 3 new Sachsen class frigates and 8 Type 212 submarines
мдя, навряд чи на тлі стагнації ці наполеонівські плани будуть втілені.
до речі, на країну з таким гігантським населенням як німеччина, якщо б остання не перебувала під протекторатом США, то необхідна була б армія порядка 4 млн. Але про це смішно і думати. Європа вклонилася ковбасі. А гарантію існування і зростання ковбаси забезпечують США і тепер -- Росія.
---
> На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених.
Рамштайн та инші американські військові бази на теренах Німеччини є
наслідком програної війни й не мають жодного стосунку до
Північноатлантичного Договору, а німці не мають права втручатись
у їхні справи. Говорити про участь Німеччини в іракській війні через
наявність американських баз на її території так само некоректно, як
вимагати приклад, де NATO з чимось не впоралась без ЗША чи
Великобританії.
-від війни минуло...61 рік. СРСР немає 15 років. У чому ж справа? Це вже вдруге ви у падлі (puddle)...Якщо на території країни розміщено військові бази іншої країни, то ця країна є зоною впливу іншої країни. Крапка. Наприклад, Україна є не-гравець і неподілена зона впливу, бо з одного боку маємо російську базу у Севастополі, а з іншого -- на 200 км увели вглиб свої гарнізони від західних кордонів. Бо типу не вороги це (от ми дебіли, особливо Румунія раділа...але то таке, лузерів по жізні часто неможливо врятувати). Отака у нас халепа. Ми -- кордон. Або скористаємося цим, або згинемо, на дві неукраїни розпадемося. Третього шляху немає.
А в Іраку жодного, бо всупереч бажанням ЗША Німеччина відмовилась брати участь у тій війні.
- бо було чим пригрозити (наприклад, повною відмовою від долара у міжнародно-торговельних розрахунках із Німеччиною), та й чим німцям воювати, прототипом БМП "Пума"? Ну й Шрьодеру допомогли: борець типу з Америкою! Хіхіхі.
я коли вас читаю, постійно згадую анекдот : заходить до магазину хлібо-булочних виробів дебелий дядько і, хіхікаючи, просить дати йому гоніва. продавщиця не розуміє і перепитує його, що саме він хоче, а дядько, повторюючи "гоніво, ну гоніво же", тиче пальцем кудись ій за спину. "чорний?" - питає вона. "та ні, гоніво, он же ж!" - відказує він. "батон? бублик? булочка з маком?" - продавщиця перебирає весь свій асортимент. "та нєт же ж, гоніво, он там!!!" надривається дядько. нарешті доходять до рогалика. він радісно його вириває у продавщиці, ламає на дві половинки, притуляє кожну з них по боках голови, так що вони стирчать, ніби ріжки, і кричить дурним голосом : "ооо!!!!!! гооооооонівооо!!!!! гооооонівооооо!!!!"
...а за "нам треба ліквідувати всю армію, лишивши тільки ппо" - дякую, давно так не сміявся
а я читаючи більшість того, що пишуть на майдані, тільки й знаю що сміюся, бо такого гонєва важко ще десь відшукати: і як люди працюють за такі копійки та до цього ще й мають манію величі? Тут ніяка НАТО не допоможе. Тільки масове заслання до пінгвинів, бо то є тварині і життя їм всі ці псевдополітики зіпсувати не зможуть. Хоча...шкода пінгвинів.
2007.01.07 | Ігорко
Re: НАТО: кавер-ап
jeffdavis пише:
> Ігорко пише:
>> jeffdavis пише:
>>> - назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ,
>> Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі не було, отже й не може бути прикладу.
> -яснесенько...
Яснесенько, що арґументація некоректна? Дуже тішить.
> а ви часом, не знаєте, чому ж не було нападу?
Вам усе треба двічі повторювати? Через NATO.
> А може на СРСР чи якусь країну-члена ОВД до 90 року хтось напав?
Про вступ України в ОВД - до иншої дискусії, прошу пана
> Через ті самі причини -- превентивний ядерний удар або удар у відповідь, от і все!
Бачите, як добре було б Україні під "ядерною парасолькою" NATO?
> І ніхто нікуди не нападав. ОВД розпалася -- Югославія дестабілізувалася. Аргументація цілком коректна, якщо мати на увазі, що НАТО фактично створене 2-ма державами, а воювати щось не вміє.
Та звідки вам знати, уміє NATO воювати, чи не вміє, коли нема прикладу?
> 2.500 солдат? Ну, понавезли...я власне мав на увазі саму військову операцію...А яких, санітарів?
Спитайте в німецького уряду, якщо вас цікавить. До всупу України в NATO це стосунку не має.
> Може, лікарів-сексопатологів?
А може, придурків?
> Може, у когось крім США, Британії та Франції (членів СБ ООН, бо ядерні держави) є нормальні повноцінні, всіх видів війська у цьому Альянсі?
Розкажіть. Мені досить, що NATO ефективно гальмує зазіхання агресорів.
>> З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
> -- хіхіхі, це лохотрон. Може вони нікого не цікавлять?
Якщо потенційний агресор не нападає, бо йому "не цікаво" - теж добре.
Але ви помиляєтесь, якщо гадаєте, що вступ у NATO робить країну "нецікавою" для нападу.
> Ну якже, один ніби був...
Розкажіть. А я доведу вам, що ви знову схибили.
>>> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
>> Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
> -- правильно, ухвалене.
Отож. А ви сумнівались.
> НАТО було вперше дискредитовано розколом, а США плювали на позицію своїх союзників. Консенсус! Тепер убили безпомічного Хусєйна і тікають, промучившись три роки. Як злодюжки, які випадково убили бабку пенсіонерку. Класні союзнички.
Це ваше хибне тлумачення подій. У війні в Іраку бере участь не NATO, а окремі держави. І не всі з них є членами NATO. Саме це й було вирішено на тодішній нараді NATO - що війну з Іраком вестиме не NATO, а ЗША й ті, хто хоче їм допомагати. Напад не належить до завдань NATO, бо це суто оборонна організація.
>>>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
>>> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
>> По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів" (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
>> По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
> А нащо капелюхами кидати? Не зрозумів.
Не сподівався Але це не так важливо, вважаймо невдалим жартом.
> Ну ось німецька армія, дуже така скромна, знаєте...
Подробиці про склад бундесверу мало цікавлять, але зупинімось на суттєвому (а також на веселому):
> Its (армії) budget is, however, steadily shrinking and among the lowest military budgets in NATO in terms of share of GDP.
От бачите - бюджет німецького війська постійно зменшується (budget is steadily shrinking). Тобто, перебуваючи в NATO, країна може скорочувати свій військовий бюджет. Дуже добрий арґумент на користь участи в Північноатлантичному Договорі.
> так, тепер дивимося на справжніх вояків бундесверу:
> Afghanistan ISAF
> 2,824 personnel (хаха, ви помилилися -- санітарів навіть більше!)
Я ж писав - понад 2.500 солдатів. Але мені не жаль, нате цукерку
> окей, 10 тис боєздатних к та 6 кораблів (цікаво, що вони розуміють під "фрегатом")...а, є фотка, ну, крейсерки такі невеличкі. Італійська берегова охорона має крутіші. Вже не казати про Норвегію чи Росію...
> Наш боєздатний контингент значно більший, а головне -- має бойові машини з екіпажами (800 машин пройшли у нас через операції), які приймали участь у "миротворчих" операціях. Решту нашої армії можна розігнати, не жалкуючи, залишити лише ППО.
Виходить, вступ України в NATO був би взаємно вигідним. Поза тим, Україна змогла би скоротити своє військо, а з ним і військовий бюджет (як бачимо з наведеного вами прикладу Німеччини). Хіба це погано?
> According to the new threat-scenario facing Germany and its allies, the Bundeswehr is currently reorganizing itself. To realize growth in mobility and the enlargement of the airforce's capabilities, the bundeswehr is going to buy 60 A400M transporters as well as 180 EF2000 fighters.
А була б Україна членом NATO, купували б німці українські АНи (замість 60 шт. A400Mів), які вони вже тепер винаймають. Ще один довід на користь членства в NATO.
> до речі, на країну з таким гігантським населенням як німеччина, якщо б остання не перебувала під протекторатом США, то необхідна була б армія порядка 4 млн.
Ви розумієте, що "протекрорат" - це сором'язливий синонім слова "колонія"?
А якщо вдатись до первинного змісту слова "протекторат", то воно означає "підзахисна територія". Так от, Німеччина перебуває під захистом не тільки ЗША, а всієї NATO. Це і є суть Північноатлантичного Договору, а ви знову схибили.
Чотири мільйони було б треба, кажете? І не перечите, що обходиться значно меншою кількістю? Файний довід на користь NATO
> -від війни минуло...61 рік. СРСР немає 15 років.
Є значно агресивніша РФ під керівництвом чекістів. Треба в NATO, поки існує московська імперія в будь-якому виді, а чекісти не в тюрмах чи на шибеницях.
> У чому ж справа? Це вже вдруге ви у падлі (puddle)...Якщо на території країни розміщено військові бази іншої країни, то ця країна є зоною впливу іншої країни. Крапка. Наприклад, Україна є не-гравець і неподілена зона впливу, бо з одного боку маємо російську базу у Севастополі, а з іншого -- на 200 км увели вглиб свої гарнізони від західних кордонів. Бо типу не вороги це (от ми дебіли, особливо Румунія раділа...але то таке, лузерів по жізні часто неможливо врятувати). Отака у нас халепа. Ми -- кордон. Або скористаємося цим, або згинемо, на дві неукраїни розпадемося. Третього шляху немає.
Та не журіться, є третій вихід - вступ у Північноатлантичний Договір.
Ігорко.
2007.01.05 | касандра
Re: НАТО потрібно Україні
НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. В НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина в іракській війні не приймала участь. Україна не член НАТО приймала участь у війні.
НАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки.
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Стаття 5 Договору підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане в Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх.
Кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту".
Членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки. Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
План дій "Україна-НАТО" був підписаний у листопаді 2002 року на самміті НАТО у Празі. На жаль Україна наразі відійшла від свого шляху просування до НАТО. Через непослідовність України, боягузсво сил, які прийшли до влади , і через їх неспроможність впроваджувати демократію в Україні, євроатлантичні надії більшої частини укрїнців, які вийшли на Майдани, не виправдилися. Переміг совок.План дій Україна - НАТО не впроваджується в життя. Документ є інструментом для залучення України до НАТОвських цінностей і стандартів. Українська сторона сама вписувала у документ зобов'язання, які збиралася взяти на себе. Як зазначається у вступі, метою Плану дій є визначення "цілей і пріоритетів України для досягнення її мети. Показово, що план починається не з військової реформи, а з "політичних і економічних питань". Вони складають половину документу. Перше ж речення по-суті: "З метою більш тісної євроатлантичної інтеграції Україна продовжуватиме проводити внутрішню політику, основану на". . . Далі іде перелік західних стандартів:
- зміцненні демократії та верховенстві права,
- повазі до прав людини,
- принципі розподілу влад і незалежності судів,
- демократичних вибори відповідно до норм ОБСЄ,
- політичному плюралізмі,
- свободі слова,
- повазі до прав національних та етнічних меншин та недискримінації за політичними, релігійними, або етнічними ознаками.
Для забезпечення проголошеного Україна має також провести "адаптацію чинного законодавства" .
У дев'яти пунктах Плану викладені цілі, яких домагатиметься Україна. Серед них першим стоїть "зміцнення демократичних і виборчих інституцій", останнім - "забезпечення рівноваги між трьома гілками влади". Серед цікавих пунктів першого розділу - теза про "оновлення" української зовнішньої політики і політики у галузі безпеки "з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції.
В економічному підпункті розділі Україна "зобов'язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі". Свобода слова винесена у окремий підпункт першого розділу. "Принципи свободи слова і преси та вільне поширення інформації є наріжними каменями для утвердження демократичної держави і суспільства, що керуються верховенством права".
План дій "Україна-НАТО" містить 5 цілей у інформаційній сфері, першим же зазначається "вдосконалення і забезпечення реалізації гарантій свободи думки і слова, свободи преси, вільного висловлення поглядів і переконань та доступу до інформації".
Не НАТО потрібно Україні. Насамперед НАТО потрібно самій Україні. На Заході вже ніхто не звертає уваги на голосні заяви і сміливі декларації.З нас сміються. А ми до цього часу перебуваємо у постколоніальному, компексуючому квазідержавному утворенні, про що яскраво свідчить наш інформаційний простір.
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об´єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999 р. - році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих храїн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна" та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон "Яворів" у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.
Без вступу до організації, одним з завдань якої є чітке функціонування системи колективної безпеки, Україна може не витримати тиску з боку Московії і поступово може втратити незалежність. До речі, такий поступ може бути дуже швидким, враховуючі владу бандюковичей і наявність п"ятої колни, а також великої групи агентів впливу.
Крім т ого потрібно взяти до уаги, що вже приєднання до ПДЧ та його виконання сприятиме підаищенню соціальних стандартів для військовослужбовців як мінімум.
Я вже не кажу про інтеграцію нашого ВПК до європейської системи розподілу праці. І не треба розповідати про імовірну смерть ВПК. Вже зараз в Україні працюють підприємства, які заробляють на співпраці з Альянсом величезні кошти.
Україна обв"язково буде в НАТО, а вітрянки та прориви будуть нервово чмоктати в темному куточку на Луб"янці у Вови Пу за те, що не виконали завдання і не відробили бабло.
Саме головне, - Вступ України до НАТО буде означати: "Прощай немытая Росия, страна рабов, страна господ"...Вступ України до НАТО буде означати зміну цивілізаційного шляху та місця України в світі, який допоможе нам вилізти з нашого болота, тому що прийдеться грати по демократичним правилам, що допоможе українцям себе ідентифікувати, як українці, а не перегноєм російсько-комуністичної імперії. Але для цього повинна бути політична воля не тільки влади, але й більшості українців. Під українцями я маю на увазі тих, хто ідентифікує себе, як громадянини української держави, і безумовно хоче посупу, а не відступу своєї держави в світі. Якщо взяти до уваги чисто меркантильні інтереси пересічного, то нейтралітет, про який часто говорять політичні проститутки, занадто дорого (в грошовому еквіваленті) буде коштувати громадянам України. А вступ до НАТО всього п'ять гривен для кожного українця. А вступ Украги до НАТО, - це перша сходинка до Європейського Союзу. Так починала Польща та балтійські народи. До цього часу, поки що ми живемо в Азіопії, будучи сателітами путинської Росії.
Така аргумeнтація можe діяти на раціонально мислячих і нeзашорeних совкоміфами людeй, яких в більшості нe трeба агітувати, бо вони у більшості і так "за". ІМХО Основна помилка про-НАТівскої та про-Європeйської агітації - абсолютно нe враховуєтся цільова аудиторія, потeнційний споживач тої аргумeнтації - прибиті совкопропагандою прeдставники "Sавeцкаго Істінно Праваславнаго Народа (ІЗТ)". От давайтe пeрeкладeмо Ваші раціональні думки на то як цe будe сприйнято прeдставником виду "Sавок Вульгаріс" -
"Sамоє главноє - вступлєніє Малароссії в єту мeрзкую НАТУ будeт означать разрив с брацкім і дружeствeнним практічeскі єдінокровним Русссскім народом...Вступлєніє Малароссіі в єту мeрзкую НАТУ будeт означать карєнную ломку вєкових укладов і обичаєв, разруху і бєзработіцу, астановку і прадажу нашіх самих пeрeдових ваєнних прeдпріятій, бросіт Малароссію в подстілкі для Імпєріалістічeского Запада і Мeрзкіх SАSШ. Но Sлава Вєлікаму Путіну (ІЗТ), для єтого нужна палітічeская воля бальшінства насєлeнія Малароссіі, а пака Нас, радєтeлєй Істінна Русссско-Sавєцкіх цeнностeй - дафіга і большe. А єслі взять во вніманіє чіста мeркантільниє інтeрeси, то нeйтралітєт пра каторий гаварят всякіє палітпрастітуткі - єто канeшно харашо, но луччe Sаюз с Дружeствєнной і Брацкой Расссієй (ІЗТ). Тєм болeє шо вступлeніє в єту мeрзкую НАТУ - єто цeлих 5 (пять!!!) рублєй с носа - єто ж цeлая бутилка табурeтовкі! Ужоснах!
А вступлєніє в єту мeрзкую НАТУ - єто пeрвий шаг для порабошeнія Малароссії Імпeріалістамі і масонамі. Так било в Польшe і в Прібалтікe гдe сeйчас маршіруют SS-овскіє фашісти і ставят памятнікі фашістскім SS-овцам!"
Otakoje OT
Касандра пише:
> Саме головне, - Вступ України до НАТО буде означати: "Прощай немытая Росия, страна рабов, страна господ"...Вступ України до НАТО буде означати зміну цивілізаційного шляху та місця України в світі, який допоможе нам вилізти з нашого болота, тому що прийдеться грати по демократичним правилам, що допоможе українцям себе ідентифікувати, як українці, а не перегноєм російсько-комуністичної імперії. Але для цього повинна бути політична воля не тільки влади, але й більшості українців. Під українцями я маю на увазі тих, хто ідентифікує себе, як громадянини української держави, і безумовно хоче посупу, а не відступу своєї держави в світі. Якщо взяти до уваги чисто меркантильні інтереси пересічного, то нейтралітет, про який часто говорять політичні проститутки, занадто дорого (в грошовому еквіваленті) буде коштувати громадянам України. А вступ до НАТО всього п'ять гривен для кожного українця. А вступ Украги до НАТО, - це перша сходинка до Європейського Союзу. Так починала Польща та балтійські народи. До цього часу, поки що ми живемо в Азіопії, будучи сателітами путинської Росії.
Поки Україна розділена, ніяке НАТО їй не допоможе. А якщо нація стане єдина, то ніяка Росія нам не страшна - згадайте, ЩО МАЛЕНЬКА фІНЛЯНДІЯ ЗРОБИЛА З РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ У 1939 Р. Я хочу лише сказати, що НАТО, звичайно, добре, проте за нас наших проблем ніхто не вирішить. Тому, як це не дивно, правий Янукович - ЗАРАЗ Україні не треба вступати до НАТО. І до будь-яких інших союзів також не треба.
сябр пише:
> Поки Україна розділена, ніяке НАТО їй не допоможе. А якщо нація стане єдина, то ніяка Росія нам не страшна - згадайте, ЩО МАЛЕНЬКА фІНЛЯНДІЯ ЗРОБИЛА З РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ У 1939 Р.
Україна НЕ розділена. Розбрат вноситься штучно тією самою Московією.
Щодо Фінляндії у 38-му, то вони під керівництвом видатного діяча Манергейма готувалися до можливої агресії - згадайте т.зв. Лінію Манергейма.Була розроблена спеціальна напів-партизанська тактика, постійно проводились вишколи резервістів тощо.
>Я хочу лише сказати, що НАТО, звичайно, добре, проте за нас наших проблем ніхто не вирішить. Тому, як це не дивно, правий Янукович - ЗАРАЗ Україні не треба вступати до НАТО. І до будь-яких інших союзів також не треба.
От тут і є основна "інформаційна отрута". Вирішити наші проблеми можна у короткі терміни саме завдяки виконання ПДЧ.І ніхто не каже зараз про вступ - Ящур відмовився навіть від виконання ПДЧ, а ось це вже пряма зрада національних інтересів України і відстоювання інтересів потенційного противника, так саме як і у випадку з зерном (українським та казахським).
Геть злочинний режим бандюковичей - п"яту колону московської диктатури чекистів.
2007.01.05 | maks88
ТАК! ТАК! ТАК!
ТАК!ТАК!ТАК!
НАТО - це наш єдиний захист від Росії.
Європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як зразок для України. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною.
Геополітичне становище України: наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною, за умов, що Росія є ядерною наддержавою; наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку.
У таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія існує дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу.
Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.
Крім того, і Фінляндія і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора.
Крім того, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції. У 1990-х роках було оприлюднений текст секретної угоди укладеної зі США ще у 1949 році, відповідно до якої, у випадку війни, Швеція ставала на бік США і НАТО.
У Міністерстві оборони Фінляндії, на запит уряду ще 2004 році, порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.
До того ж нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії, яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря, та 2,1% у Швеції, яка має вихід до Балтійського моря та слабкий бар’єр між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії.
Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО як Люксембург має 1 (один) батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції – грають на музичних інструментах.
Люксембург витрачає на оборону 0,9% ВВП. Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО – Ісландії – армія відсутня взагалі.
Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі в повному обсязі не контролює значні території на Кавказі.
Геополітичне розташування України є більш подібним до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азійських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканістю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності.
Витрати таких країн на забезпечення власної безпеки становлять в середньому 3-3,5% ВВП. Це значно більше ніж витрачають на безпеку країни-члени НАТО.
Показовим для України є приклад Туркменистану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і в 1995 році оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменистану, з часу оголошення нейтралітету, становили: 1996 рік – 2,0% ВВП; 1997 – 4,0% ВВП; 1998 – 3,1% ВВП; 1999 – 3,4% ВВП; 2000 – 3,8% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП.
Тому, з точки зору ефективності вкладення коштів, вступ до НАТО є безумовно більш привабливим, аніж дотримання нейтралітету. Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами – НАТО і Росією створює зону "вакууму безпеки", "вакууму відповідальності" на території Східної Європи.
Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни.
Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору про захист своїх союзників.
Основні збройні конфлікти "холодної війни" відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого третього світу.
На заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід‘ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс – за питання безпеки.
Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов’язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не має серйозних сумнівів. Тому сьогодні патріотично налаштовані політики мали б не вдавати, що не розуміють цих елементарних аргументів, а, натомість, мали б підтримати здобуття Україною гарантій безпеки НАТО. Це б надійно убезпечило Україну на тривалу перспективу від територіальних претензій, енергетичного шантажу та втручання у внутрішні справи.
В статті використувалася дані з "Української правди", надані паном Палієм
безперечно, виконання плану ПДЧ буде корисним для України. Проте хотілось би застерегти від надмірної надії на НАТО, як нашого оборонця від Росії. Усі європейські члени НАТО залежать від постачання російських енергоносіїв, а США повязані з Росією через підтримку т.зв. "боротьби з тероризмом". Європейські країни так поки що нічого не протиставили енергетичному імперіалізму Росії і спокійно споглядають прибирання Росією до рук газотранспортних систем країн -членів НАТО. Що, допомогла нам Європа, коли Росія газ перекрила? А Болгарії? А Румунії? особисто я маю великий сумнів, що НАТО насмілиться воювати з Росією. Схоже на те, що крім нас самих, нам ніхто не допоможе.
На жаль, для нас наразі не має іншого шляху чим вступ до НАТО..У нас немає української армії. Українська амія наразі є осколком совєтської армії, де навіть команди віддаються російською. І прихід Гриценка нічого не змінив. І нічого Гриценко робити не буде. Гриценко тільки буде берегти свою шкуру(російською).
Ним керує Генштаб проросійського Кузьмука.
Ні на які реформи це керівництво не здатне, про що яскраво свідчать події в армі.
Українськість армії залежить не від того, якою мовою там віддаються команди. Українізація мовної ситуації в армії провадиться приблизно з таким же перемінним успіхом, як і українізація освіти (у тому числі і вищої). Проросійськість частини армії просто є відображенням проросійськості частини населення. Ця армія загалом є готовою до захисту інтересів України. Погано лише, що і керівництво країни, і населення не мають згоди у тому, в чому саме ці інтереси полягають.
І нарешті, ще одне. Якщо за Україну, на вашу думку, не готова воювати навіть її власна армія - то як за неї будуть воювати армії НАТО? Оскільки ж у нас немає нафти й газу у великій кількості - то сподіватися, що нам у разі чого допоможуть як Кувейту (чи хоча б спробують "демократизувати" як Ірак) принаймні наївно.
Читайте вище. Треба завжди відповідати за свої слова (написаних в міжнародних угодах та деклараціях, часто за можливості купити собі дорогий автомобіль) працювати над втіленням взятих зобов'язень і угод і не брехати своєму народу. Тому що народ вже не є вашою опорою. Опорою нуворишів, які не знають як себе поводити в європейському товаристві, за порядним столом.
2007.01.08 | Shadow
Re: НАТО?Так чи ні?
Тут так, или НАТО - или любители полония-210.
Лично я выбираю НАТО. Товарищ майор под ником "джеффдавис", кушайте свой полоний сами
це і всі ваші аргументи?
То їште із своїм Березовським його полоній.
А краще, для ліпших смакових відчуттів, заїдайте юзаною шкарпеткою натівського штурбанфюрера:)
А я буду їсти сало та цибулю і труїти диханням ворогів нейтралітету, а себто -- незалежності україни. Так-от.
Да у мну аргументов немеряно, но мне кажется, что одного полония вполне достаточно. Если в Москве обитают правители/правительства, способные вытворять ТАКОЕ - это уже полный писец.
> А я буду їсти сало та цибулю і труїти диханням ворогів нейтралітету, а себто -- незалежності україни.
И снова ус отклеился... че украина у тебя с маленькой буквы? тщательнее надо....
2007.01.09 | Ігорко
Стосовно полонію Березовського (л)
jeffdavis пише:
> То їште із своїм Березовським його полоній.
А от Скотланд Ярд иншої думки, чий той полоній:
Якщо не зраджує пам'ять, пана Березовського на допитах у Москві не було.
Ігорко.
2007.01.09 | юрист
Пару слів ЗА НАТО
Що таке НАТО
НАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки. Спроможність Альянсу виконувати свої завдання залежить від високого ступеня координації та планування як на політичному рівні, так і в галузі оборони. Ядром НАТО є 19 держав-членів цієї організації. Проте в кожній сфері своєї діяльності Альянс активно налагоджує партнерські зв'язки з багатьма іншими країнами.
Партнерство набуває різних форм. Тридцять країн беруть участь у "Партнерстві заради миру", що ґрунтується на погодженому Рамковому документі та Програмах індивідуального партнерства. Що стосується 46 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства, серед яких і 19 держав Альянсу, то в основі їхнього партнерства лежить всеосяжний План дій. Україна-НАТО, а також участь у програмі "Партнерство заради миру" та членство у Ради євроатлантичного партнерства. Співпраця з шістьма середземноморськими країнами, що беруть участь у Середземноморському діалозі НАТО, базується на узгодженій робочій програмі.
Внутрішній устрій НАТО відображає зв'язок між цивільними і політичними складниками співробітництва та військовими структурами, що сприяють їх здійсненню. У сферах політичних консультацій, оборонного планування і політики, співпраці у справах озброєнь, зв'язку, протиповітряної оборони, матеріально-технічного забезпечення збройних сил створено різні комітети, які відповідають за перспективне планування та надають поради щодо необхідних дій Північноатлантичній раді або Комітетові військового планування НАТО, Відбуваються також консультації з питань економіки, пов'язаних із безпекою. Вони стосуються, зокрема, витрат на оборону та переведення оборонних галузей промисловості на цивільні рейки. При підготовці та проведенні заходів на основі консенсусу, досягнутого країнами-членами, кожен із комітетів, що діють на згаданих вище напрямках, у значній мірі спирається на результати роботи, проведеної відповідними підрозділами Міжнародного секретаріату та Міжнародного військового штабу.
НАТО - це водночас і форум, у рамках якого держави-члени активно співпрацюють з країнами-партнерами у сферах цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, науки і екології. Хоча кожна держава несе основну відповідальність за планування дій своїх цивільних служб за надзвичайних обставин, здійснювана в межах НАТО співпраця сприяє тому, що при виникненні критичних ситуацій цивільні ресурси Альянсу використовуються у найефективніший спосіб. У таких випадках Альянс часто виконує роль координатора. Він домагається, щоб потреби швидко визначалися, а запити стосовно допомоги надсилалися до заздалегідь обраного центру з надзвичайних ситуацій, здатного якнайкраще їх забезпечити.
НАТО здійснює програми міжнародних обмінів, пов'язані з важливими для Альянсу та його партнерів науковими та екологічними проблемами. Згадані програми забезпечують підтримку наукових досліджень високого рівня, сприяють розвиткові національних науково-технічних ресурсів і дозволяють - завдяки міжнародній кооперації - заощадити кошти. Деякі з цих заходів спрямовано па вирішення пов'язаних з обороною природоохоронних питань, що справляють негативний вплив на сусідні держави і можуть бути розв'язані лише спільними зусиллями.
У чому полягає значення Північноатлантичного договору?
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Пізніше, між 1952 і 1982 рр., до Договору приєдналися ще 4 європейських країни.
Сам Договір є простим документом. Він відкривається короткою преамбулою, у якій чітко зазначено, що Договір укладається в дусі Статуту ООН. Власне, із Статуту й випливає його легітимність. Решта тексту складається з чотирнадцяти статей, у яких сформульовано найголовніші зобов'язання, котрі члени беруть один перед одним і перед Альянсом у цілому.
Деякі статті заслуговують на особливу увагу. Стаття 3 є основою для розробки планів колективної оборони. Вона покладає на країни-члени обов'язок підтримувати й розвивати індивідуальний та колективний оборонний потенціал. Стаття 4 надає можливості для консультацій між державами-членами, коли будь-яка з них відчуває, що її безпека під загрозою. Саме в цій статті робиться наголос на першорядній важливості процесу широкомасштабних консультацій, що відбуваються в рамках Альянсу, і пояснюється, чому НАТО бере на себе нові функції, покликані зміцнити безпеку в усьому євроатлантичному регіоні,
Стаття 5 підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане и Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх. Стаття 6 визначає географічний район, на який поширюється дія Статті 5.
Статтею 9 засновано Північноатлантичну раду як єдиний офіційний орган, започаткований безпосередньо Договором. Він доручає Раді створювати такі "допоміжні органи", які можуть знадобитися для реалізації цілей Договору. Сьогоднішні комітети й агенції, які утворені Радою й діють за підтримки своїх військових і цивільних підрозділів, визначають структуру Організації Північноатлантичного Договору.
На засіданні Північноатлантичної ради на вищому рівні у Мадриді в липні 1997 р. Альянс запросив три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо вступу в НАТО у 1999 р. Водночас лідери Альянсу проголосили, що двері організації лишаються відкритими, і вони сподіваються пізніше надіслати подібні запрошення іншим країнам. Прагнучи до членства в НАТО, ці країни хочуть отримати страховий поліс на майбутнє. Це їхнє право. Що ж стосується страхового полісу, то вони мають бути готові оплатити страхову премію. Вони повинні виявити спроможність і волю взяти на себе це зобов'язання. Стаття 10 Північноатлантичного договору передбачає таку можливість. У ній сказано, що члени Альянсу можуть "за одностайною згодою запросити будь-яку іншу європейську державу, здатну здійснювати принципи Договору і сприяти зміцненню безпеки в північноатлантичному регіоні, приєднатися до цього Договору".
За іншими статтями Договору кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту". Договір містить і положення про зусилля, які слід спрямувати на заохочення економічної співпраці між країнами-членами та усування суперечностей у їхній міжнародній економічній політиці.
Північноатлантичний договір забезпечує безпеку країн-членів з 1949 р. Чимало інших європейських країн отримали посередню вигоду від безпеки, гарантованої Альянсом. Сьогодні, коли покладено край холодній війні та розмежуванню Європи, Альянс не тільки запросив три нові держави приєднатися до своїх рядів, а й реорганізувався таким чином, щоб інші країни могли брати активну участь в його заходах. Уся Європа виграє від посиленої внаслідок цих процесів стабільності й взаємної довіри.
НАТО спрямовує свої зусилля на майбутню безпеку. Проте членство в НАТО й співпраця з Альянсом - це не просто планування на чорний день. Мова йде про активні кроки на шляху до зміцнення безпеки у Європі. З 1995 р. співпраця НАТО з країнами, що не с членами Альянсу, та з міжнародними організаціями допомогла запобігти подальшому загостренню конфлікту в Боснії й утвердити перспективи миру. Альянс - єдина міжнародна організація, що мас необхідний потенціал для здійснення цієї місії. Щоб підготуватися до розв'язання подібних проблем у майбутньому, Альянс трансформував свої політичні та військові структури, пристосувавши їх до проведення миротворчих операцій та управління кризовими ситуаціями.
Деякі переваги членства в НАТО
Найбільш очевидними перевагами членства в Альянсі є посилені безпека й стабільність. Зокрема, членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки. Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. Він дозволяє країнам-членам спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
Хоча під час консультацій в рамках Альянсу допускається обговорення будь-якої теми, не практикується втручання у внутрішні справи окремих країн-членів. Держави утримуються від порушення на форумах Альянсу питань, які є суто внутрішніми за своєю природою. У разі незгоди або спорів між країнами переваги членства в Альянсі відіграють неабияку роль, хоча структура Альянсу і не дозволяє йому прямо втручатися у їхні справи. Та й не в цьому полягає його мета. Країни-члени вправі, за бажанням, прийняти пропозицію щодо посередництва від Генерального секретаря НАТО. Однак, незалежно від обставин, зацікавлені країни можуть скористатися з власного досвіду співпраці та взаємодії в рамках одного Альянсу та надалі розраховувати на зовнішню безпеку, яку НАТО їм гарантує, поки триватиме пошук шляхів вирішення їхніх невідкладних проблем. Подібні переваги притаманні й партнерству з НАТО, яке вже допомогло окремим країнам-партнерам розв'язати застарілі регіональні проблеми.
Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на інших міжнародних форумах. Регулярні контакти між цими державами - як щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями - разом із постійними міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв'язання проблем та приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм впливовості й переконливості. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.
Зміни й спадкоємність
Завдяки таким ініціативам, як започаткування Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) у грудні 1991 р. і програми "Партнерство заради миру" у січні 1994 р., члени НАТО викликали до життя нові форми партнерства і взаємодії з іншими країнами в рамках Альянсу. На початку червня 1997 у португальському місті Сінтра було парафовано Хартію НАТО-Україна. Водночас було засновано Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), що, взявши на озброєння досягнення РПАС, замінила цю організацію. РЄАП не тільки здійснює нагляд за реалізацією вдосконаленої програми "Партнерство заради миру", а й створює нові можливості для політичного діалогу.
Вводяться нові структури й процедури, покликані прискорити внутрішню адаптацію НАТО. У ході цього процесу формується власне Європейська система безпеки й оборони (ЄСБО) і втілюється у життя концепція Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). Концепція БЗОТГ повинна забезпечити такий порядок, при якому склад і багатонаціональний характер збройних сил можна було б варіювати залежно від типу завдань, що стоять перед ними у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями. І це лише деякі з докорінних змін, яких зазнав Альянс, розвиваючи свої стосунки з іншими країнами та реформуючи структуру військового командування.
Таким чином, НАТО не стояло на місці. З часу свого заснування Альянс завжди був змушений пристосовуватися до нових обставин і нових завдань. У перші роки його існування лави держав-засновниць поповнили три країни - Греція Туреччина і згодом Німеччина, Пізніше до договору приєдналася Іспанія. Відтоді Альянс змінив свою політичну й військову стратегію в світлі нових політичних обставин і технічного поступу; відреагував на кризові ситуації у відносинах між Сходом і Заходом; виступив із важливими ініціативами щодо контролю над озброєннями та заходів, спрямованих па обмеження розповсюдження зброї масового знищення; модернізував і адаптував свої збройні сили та внутрішні структури таким чином, щоб вони відповідали новим вимогам.
За останні десять років міжнародні відносини зазнали найбільш драматичних і далекосяжних змін з часу закінчення другої світової війни. Ці перетворення мали безпрецедентні наслідки. У відповідь Альянс приступив до здійснення масштабної програми внутрішньої і зовнішньої адаптації, що включає перегляд його стратегії, скорочення збройних сил і трансформацію структури військового командування. Він також вжив заходів, спрямованих на розвиток співпраці й партнерства з європейськими країнами, що не входять до НАТО, відкрив свої двері для нових членів та прийняв нові мандати у сфері управління кризовими ситуаціями та підтримання миру. Наприкінці 1995 р., вперше в історії, НАТО організувало й очолило - за мандатом ООН - багатонаціональні Сили втілення (ІФОР), покликані реалізувати військові складники Мирної угоди по Боснії. Як тепер добре відомо, це поклало край конфліктові та надало можливість приступити до закладення фундаменту тривалого миру в Боснії. Після завершення мандату ІФОР керовані НАТО Стабілізаційні сили (СФОР) - знову ж таки вперше в історії - взяли на себе завдання розвинути успіхи, досягнуті ІФОР. Ці події, а також інтенсивна співпраця з залученими до них країнами-партнерами та іншими державами, що не входять до НАТО, не лише не мають прецеденту. Ще кілька років тому їх неможливо було б уявити.
Збираючись відзначити п'ятдесяту річницю Північноатлантичного договору і готуючись до подальшої адаптації на засадах розширеного форуму партнерства на - як в рамках Альянсу, так і з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства - НАТО, безсумнівно, й надалі еволюціонуватиме, щоб мати змогу вирішувати складні завдання, які постануть у майбутньому.
Значення Мадридської зустрічі у верхах
На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. Альянс прийняв рішення щодо приєднання нових членів та зробив подальші кроки на шляху до зміцнення структур, потрібних для виконання майбутніх зобов'язань НАТО.
По-перше, члени Альянсу підтвердили ті зобов'язання, які вони мають один перед одним. По-друге, вони офіційно запросили три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо приєднання, покликані привести їх до членства в НАТО. Члени Альянсу ще раз підтвердили, що НАТО залишається відкритим для приєднання інших держав у майбутньому. Вони також розглянули шляхи вдосконалення заходів, які уможливлюють участь усіх 46 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства у побудові європейської безпеки. Вони дійшли згоди щодо удосконалення програми "Партнерство заради миру" як елемента цього процесу.
Це була насичена зустріч у верхах. Окрім ініціатив щодо просування на шляху до зовнішньої адаптації Альянсу, було вжито заходів, спрямованих на його подальшу внутрішню адаптацію. Це, зокрема, означає зміцнення європейського виміру трансатлантичного партнерства і модернізацію структури збройних сил НАТО та вдосконалення системи командування.
Водночас, як напередодні зустрічі у верхах, так і в дні її проведення відбувалися інші важливі події. Окремі консультації завершилися заснуванням спеціальної Комісії НАТО-Україна, покликаної поглиблювати особливе партнерство між Альянсом і Україною. Уряди держав НАТО оголосили про заходи, спрямовані на закріплення успіхів, досягнутих у діалозі з середземноморськими країнами, і заснували Групу з питань середземноморського співробітництва, в обов'язки якої входить здійснення нагляду за подальшим перебігом діалогу.
Розбудова міжнародної безпеки - процес поступовий. Будь-які кроки назад нетерпимі. Надто багато поставлено на карту, щоб допустити такий перебіг подій. Рівень співпраці у сфері безпеки, на який вийшли країни-члени НАТО, - попри те, що деякі з них двічі у цьому столітті воювали одна з одною, - є досягненням історичної ваги.
Однак усе це сталося не за один день. Цим вони мають завдячувати політичній волі й рішучості, а також спільно набутому досвіду співпраці, яку вони розвивали на засадах добровільності, не зазнаючи примусу ззовні та не відчуваючи загрози своїй незалежності чи національному суверенітетові. У Мадриді було прийнято виважені рішення, націлені на поглиблення взаємодії у сфері безпеки на користь цілому континентові, аби з часом можна було сказати, що подібні гарантії поширюються й на однаковий для всіх європейських держав рівень забезпеченості. Залучення дедалі більшої кількості країн до програми співпраці з Альянсом сприяє втіленню цих задумів у життя.
Хоча і майбутні члени НАТО, і його партнери прагнуть відігравати повноцінну роль у згаданих процесах, вони не зацікавлені в тому, щоб інші країни відчували себе через це у небезпеці. Недопущення будь-якої загрози незалежності чи національному суверенітетові усіх європейських держав е передумовою поступу. Стабільність опиняється під загрозою, коли одні країни можуть досягти безпеки лише за рахунок інших. Цей фундаментальний принцип лежить в основі кожного з багатьох важливих рішень, прийнятих у Мадриді. Ось у чому, власне, й полягає істинне значення Мадридської зустрічі у верхах. Європа змінилася на краще, оскільки, по-перше, вона вже не є розмежованою, а, по-друге, їй тепер вільно розглядати майбутню безпеку як плід спільних зусиль, у які кожна країна має право і може внести свою лепту. А звідси випливає потреба в інституціях, які допоможуть Європі утриматись на цьому шляху. Вони теж повинні зазнати змін. У Мадриді уряди держав НАТО пояснили, що було зроблено для того, аби пристосувати Альянс до розв'язання такого складного завдання. Вони зобов'язалися продовжити цю роботу і запропонували своїм партнерам взяти на себе більшу відповідальність за хід її виконання, їхню пропозицію прийняли не лише три країни, запрошені вступити до Альянсу, а й чимало держав, які поглиблюють партнерські стосунки з НАТО.
Внутрішня адаптація Альянсу
Процес внутрішньої адаптації та модернізації Альянсу є не менш важливим, ніж процес його розширення та зовнішньої трансформації. Він має кілька вимірів.
У політичному плані це означає розвиток ширшого підходу до безпеки, посилення політичного компонента НАТО і пристосування внутрішніх процедур до розв'язання нових політичних завдань.
У військовій сфері внутрішня адаптація виявилася, перш за все, у суттєвій реорганізації та скороченні сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил на 30-40%, зниженні рівнів готовності та чисельності розгорнутих у передових районах сил і в значному скороченні - майже на 80% - ядерних сил. Но-друге, йдеться про вдосконалення структури військового командування НАТО. Передбачається створити просту багатонаціональну структуру, спроможну виконати під політичним керівництвом Північноатлантичної ради усі функції та завдання Альянсу.
При здійсненні внутрішньої адаптації Альянс над усе керується потребою й надалі забезпечувати боєздатність своїх сил. Вона повинна зберегти трансатлантичну сполучну ланку. Вона також покликана допомогти європейським країнами взяти па себе більшу відповідальність за колективну оборону та за інші функції Альянсу шляхом формування власне Європейської системи безпеки та оборони в рамках НАТО. Нарешті, вона має озброїти Альянс можливостями для виконання нових завдань. Основними складовими цього процесу є модернізація й адаптація структури військового командування НАТО та втілення у життя концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). БЗОТГ - не багатонаціональні сили швидкого розгортання, чий потенціал дозволяє їм діяти у різних непередбачених обставинах. На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. глави держав і урядів країн НАТО прийняли рішення щодо подальших кроків у цьому напрямку, а в грудні 1997 р. була досягнута домовленість щодо основних параметрів нової структури військового командування.
Зовнішня і внутрішня адаптація НАТО, а також нові завдання, що їх Альянс виконує у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями, змушують його здійснити кардинальні зміни у своїй структурі. Ця потреба збігається з безпрецедентною можливістю побудувати нові, засновані на співпраці структури безпеки у Європі, що зуміють впоратися із проблемами наступного століття. Отже, формуючи менші, але більш гнучкі та мобільні сили, Альянс водночас вдосконалює свою багатонаціональну командну структуру та зміцнює роль європейської ланки трансатлантичного партнерства у сфері безпеки, щоб уможливити більш послідовну й дієву участь європейських країн-учасниць у здійсненні своїх заходів і завдань.
Внутрішня адаптація Альянсу вимагає:
• тіснішої координації діяльності політичних i військових підрозділів НАТО;
• менших, гнучкіших та мобільніших сил, здатних швидко й ефективно відреагувати на всілякі непередбачені ситуації;
• реалізації концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп;
• створення структури, яка б дозволила європейським членам Альянсу робити ефективніший внесок у діяльність НАТО й допомагати Західноєвропейському союзові, коли той здійснюватиме заходи, спрямовані на підтримання миру та управління кризовими ситуаціями;
• надання новій структурі гнучкості, що сприятиме приєднанню нових держав-членів та поглибленню співпраці з країнами-партнерами в рамках удосконаленої програми "Партнерство заради миру" та Ради євроатлантичного партнерства;
• забезпечення потенціалу, необхідного Альянсові для виконання нових завдань у миротворчій та інших сферах.
Ці заходи здійснюються не ізольовано. Вони тісно пов'язані зі змінами, що відбуваються в інших інституціях, скажімо, в ООН, Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Європейському союзі (ЄС) та Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Це дозволяє уникнути дублювання та забезпечити оптимальну взаємодію між згаданими організаціями.
Як же НАТО фактично здійснює свою діяльність?
Діяльність у рамках НАТО здійснюється на добровільних засадах. Кожна країна бере участь у процесі, що веде до прийняття рішень. Держави-учасниці повинні зробити вибір, й іноді вони уважають за краще піти на короткотерміновий компроміс в ім'я забезпечення своїх довгострокових інтересів. Але ніхто їх до цього не примушує. Якщо одна країна-член вважає, що рішення, яке обговорюється в НАТО, заподіє непоправної шкоди її національним інтересам, вона не зобов'язана з ним погоджуватися. У цьому випадку рішення буде прийняте тільки після розв'язання проблеми. Уряд кожної країни вправі обирати те, що, на його думку, найкраще відповідає інтересам її народу.
Альянс не має постійної армії, яка очікує у штабах і казармах наказів від Ради НАТО. Насправді Альянс має дуже мало постійних військових підрозділів. Різним військовим штабам придані невеликі багатонаціональні сили, що є елементами об'єднаної військової структури НАТО. Є діючі війська, які відповідають за управління постійними об'єктами зв'язку або протиповітряної оборони і повітряного спостереження. Наприклад, Група авіаційного раннього попередження, що забезпечує повсякчасне спостереження і раннє попередження, відіграє надзвичайно важливу роль у командуванні та управлінні збройними силами. Штабові корпусу швидкого реагування Командування Об'єднаних збройних сил у Європі можуть підпорядковуватися національні підрозділи та дивізії, а також дві багатонаціональні дивізії. Цей Корпус може бути дуже оперативно доведений до штатної чисельності, але придані йому дивізії переходять під командування НАТО тільки в разі потреби. Лише штаби двох багатонаціональних дивізій постійно знаходяться під командуванням НАТО. Існують також постійні військово-морські угруповання, до складу яких входять невелика кількість суден та персонал з військово-морських сил деяких країн-членів. Вони розгортаються й замінюються за встановленим порядком.
За винятком згаданих підрозділів більшість так званих "Збройних сил НАТО" складають війська окремих держав, що перебувають під національним контролем. Вони передаються в розпорядження НАТО - під відповідальність воєначальників Альянсу - за конкретних обставин і відповідно до заздалегідь погоджених країнами-членами процедур.
НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. Але в НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця також не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу.
Із цього основоположного принципу співпраці в рамках Альянсу природно випливає те, що всі органи НАТО складаються з представників держав-учасниць, покликаних - буквально - представляти точку зору своєї країни і доводити її до інших членів Альянсу. Подібні консультації, в ході яких зазвичай порушуються будь-які питання, проводяться щоразу, коли належить ухвалити рішення, або при виникненні нової ситуації, що може позначитися на Альянсі. Ще одна важлива місія національних представників полягає в інформуванні своїх урядів про позицію та думки інших членів НАТО та про причини, якими вони зумовлені. Іноді, за умови повної одностайності, рішення приймаються без проблем. Інколи погляди більшості дещо розходяться з думками однієї чи кількох країн. За допомогою консультацій вони намагаються зблизити позиції та при потребі досягти компромісу. Якщо домовитися не вдається, окремі країни-члени вправі діяти згідно з обраним ними курсом.
Невдала спроба дійти домовленості не розглядається як загроза єдності країн-членів. Навпаки, в тім і полягає одна з сильних сторін Альянсу, що, незважаючи на розбіжності, знаходиться достатньо спільних засад для досягнення згоди. Механізм консультацій в рамках НАТО забезпечує постійний діалог між країнами-членами і надає чимало можливостей для обговорення й роз'яснення питань, що їх непокоять. Він також сприяє взаємному розумінню труднощів, з якими можуть зіткнутися уряди, виправдовуючи та витлумачуючи свою політику і рішення перед виборцями.
Водночас кожна країна усвідомлює: неспроможність залагодити суттєві розбіжності в поглядах може поставити під удар політичну солідарність і згуртованість Альянсу за обставин, коли ці чинники можуть виявитися вкрай необхідними. Тому вони зацікавлені в такому підході до розв'язання серйозних спорів, який сприяє досягненню консенсусу і захистові їхніх спільних інтересів у сфері безпеки.
Усі ці принципи застосовуються у відносинах між державами-членами Альянсу. Але той самий дух добровільної співпраці, поваги до національної незалежності та прийняття рішень шляхом консенсусу пронизує двосторонні та багатосторонні зв'язки між НАТО й країнами-партнерами.
Хто ухвалює рішення ?
Найважливішим органом, що приймає рішення, є Північноатлантична рада. Це, перш за все, політичний форум, у рамках якого представники усіх країн-членів обговорюють політичні або практичні питання. Це єдиний орган, утворений Північноатлантичним договором. Він несе відповідальність за всі рішення Альянсу. Його засідання проводяться на різних рівнях іноді за участю послів кожної країни, іноді за участю міністрів закордонних справ чи оборони або прем'єр-міністрів і глав держав. Та незалежно від рівня представництва його рішення мають однакову вагу і відбивають думки кожного уряду. Як правило, Рада збирається для обговорення питань, що зачіпають спільні інтереси або вимагають колективних рішень. Утім, не існує жодних обмежень щодо тем, які можна включити до порядку денною. Кожна країна вправі поставити вимогу про скликання засідання Ради, коли виникає серйозна справа, яку, на її думку, Альянс повинен розглянути. Комітет військового планування проводить засідання на рівні міністрів або послів для обговорення питань, пов'язаних із плануванням колективної оборони.
Перед Радою та Комітетом військового планування несуть відповідальність немало підпорядкованих їм комітетів, члени яких також представляють країни-учасниці. Вони обговорюють конкретні аспекти політики та надають Раді рекомендації, які використовуються при ухваленні остаточних рішень. Що стосується програм співробітництва, то згадані комітети проводять регулярні зустрічі представниками країн-партнерів у рамках Ради євроатлантичного партнерства і "Партнерства заради миру". Ряд комітетів спрямовують свою увагу на питання, пов'язані з роботою інших органів, - Постійної спільної ради НАТО-Росія, Комісії НАТО-УкраЇна і Групи середземноморського співробітництва, заснованих для здійснення сумісного нагляду за спільними проектами або заходами, які організовані в контексті двосторонніх відносин з НАТО.
Як приймаються рішення?
В основі діяльності Альянсу - відданість усіх його членів узятим на себе зобов'язанням, а також ідеї практичної взаємовигідної співпраці. Їхня безпека єдина і неподільна. Політична солідарність складає сутність НАТО. Вона осягається у щоденній роботі в політичній, військовій та інших сферах. Однак це не означає, що відсутній грунт для незгод. Часто окремі країни-учасниці мають помітні розходження у поглядах. Альянс не є однорідним монолітом. Передбачається, що його члени, зібравшись за столом Ради НАТО, будуть готові роз'яснити і захистити свою позицію з будь-якого обговорюваного питання. При цьому мається на увазі, що в ході консультацій усі держави докладуть максимальних зусиль, аби увійти у становище своїх союзників і знайти прийнятне для кожного рішення. Консультації між НАТО та його партнерами базуються на тих же засадах - на бажанні співпрацювати, брати до уваги занепокоєння обох сторін і шукати спільних рішень.
Отже, консультації є вельми важливою частиною процесу прийняття рішень в НАТО. Вони набувають різних форм. Найпростіша з них - це звичайний обмін інформацією і думками. Уряди також надають відомості про рішення або дії, які вони вже ухвалили і здійснили чи мають незабаром ухвалити і здійснити і які прямо чи опосередковано зачіпають інтереси інших членів Альянсу. Іноді консультації набувають форм завчасного попередження про майбутні заходи або рішення урядів. Таким чином, союзникам надається можливість їх схвалити або висловитися з їхнього приводу. Під консультаціями розуміються і дискусії з мстою досягнення консенсусу щодо майбутнього політичного курсу і заходів, яких слід вжити на його підтримку. Нарешті, консультації покликані допомогти країнам-учасницям дійти до взаємоприйнятних домовленостей щодо колективних рішень або дій Альянсу в цілому.
Це безупинний процес. Оскільки представники усіх країн-членів НАТО розміщуються в одній штаб-квартирі у Брюсселі, консультації між національними делегатами організовуються - на прохання одного з них або за ініціативою Генерального секретаря НАТО - без зволікань. Таким чином проводяться (при потребі - у вельми стислі строки) глибокі дискусії за участю представників усіх зацікавлених країн, які діють відповідно до інструкцій, отриманих віл своїх урядів. Цей механізм консультацій постійно і всебічно використовується. Окрім того, тривалий досвід співпраці, в основі якої лежать спільні процедури і домовленості щодо колективної оборони та спільного використання об'єктів і устаткування, стає у великій пригоді тим країнам-членам, котрі воліють скористатися цим досвідом під час подій, в які Альянс як такий не залучений. Чимало дипломатичних місій та офіцерів зв'язку країн-партнерів розміщуються у тих же будинках, де мають свої представництва держави-члени НАТО. Це теж полегшує спілкування та сприяє налагодженню контактів.
Оскільки політичні консультації є важливою ланкою в управлінні кризовими ситуаціями, вони часто асоціюються з періодами напруги та суперечностей. Тож не дивно, що увага громадськості прикута до тих моментів, що викликають розходження серед країн-учасниць. За цих обставин консультації в рамках Альянсу покликані нагадати їм про основоположну мету, що їх об'єднує, не обмежуючи їхнього права самостійно визначати свої національні інтереси. Водночас консультації - це просто елемент заведеного порядку. Вони допомагають країнам-членам вивчити можливості для досягнення згоди та виробити розраховану на перспективу політику, що матиме вплив на Альянс в цілому. Для прикладу можна навести обговорення ініціатив з контролю над озброєннями та роззброєнням і вироблення спільної позиції на переговорах у рамках міжнародних форумів, де розглядаються згадані питання.
Хоча порозуміння є передумовою спільних дій, його нікому не можна накинути. Неминуче виникають ситуації, за яких сторонам, незважаючи на консультації, не вдасться через розходження у вимогах і сприйнятті національних інтересів дійти згоди - принаймні, у ближчій перспективі. За таких обставин політичні консультації набувають іще більшої ваги. Вони дозволяють роз'яснити і обговорити розбіжні погляди таким чином, аби уберегти єдність союзників на тлі їхніх спільних цілей та завдань і цілісність структур Альянсу. Жодну країну не примушують діяти або виносити ухвали проти її волі. Ось чому навіть під час серйозних спорів ні одна держава-учасниця не ставить під сумнів доцільність свого членства в Альянсі. Партнерські зв'язки з іншими країнами теж розвиваються на суто добровільних засадах. А консультаційні механізми, що діють у рамках партнерства, використовуються для розв'язання існуючих проблем.
Принципи консенсусу і загальної згоди
Консультації мають на меті ухвалення рішень на основі консенсусу або збігу думок. У НАТО не існує процедури голосування. Погодившись виносити свої ухвали шляхом консенсусу, члени Альянсу поєднали вигоду від привнесення своїх поглядів і досвіду у процес прийняття рішень із заходами, що дозволяють, їм - за відповідних обставин - удаватися до оперативних і рішучих колективних дій. Щоб згадана система спрацювала, країни-учасниці повинні повністю зрозуміти позиції одна одної, скільки б це не вимагало часу й терпіння. А тому всім зацікавленим державам вкрай необхідно призвичаїтися до регулярного обміну інформацією та щоденних консультацій. Таким чином, вони можуть (при потребі - вельми швидко) зібратися на спільне засідання, вже знаючи, що непокоїть їхніх союзників. Інколи спроби врегулювати розбіжності між ними завершуються невдачею, але загалом дух компромісу забезпечує спільні дії, за якими стоять повновагі рішення, підтримані всіма урядами. Ухваливши рішення, всі зацікавлені члени Альянсу тим самим виявляють готовність, не вагаючись, повністю втілити його у життя. У разі гострих публічних дискусій з приводу важливих питань - а вони трапляються нерідко - непопулярні рішення або ухвали, пов'язані з суперництвом кількох сторін за виділення коштів, набувають додаткової сили і ваги. Ті ж самі методи досягнення міждержавного консенсусу застосовуються при ухваленні спільних рішень щодо співпраці Альянсу з країнами-партнерами.
Парламентська співпраця
Альянс - це міжурядова організація. Уряд кожної країни-члена НАТО несе відповідальність перед своїм парламентом. А відтак підтримка цілей Альянсу з боку вільно обраних парламентарів має надзвичайно важливе значення. Північноатлантична асамблея є міжпарламентським форумом країн-членів Альянсу. Він збирає європейських і північноамериканських законодавців для обговорення і розгляду питань, що викликають взаємний інтерес і занепокоєння. Повністю незалежна від НАТО, Асамблея є сполучною ланкою між національними парламентами і Альянсом, що заохочує уряди зважати на проблеми, що постають перед Альянсом, при розробці національного законодавства. Асамблея також постійно нагадує про те, що міжурядові рішення, ухвалені в рамках Альянсу, підлягають затвердженню на політичному рівні - в демократично обраних парламентах згідно з конституційними процедурами. Північноатлантична асамблея підтримує активні контакти з парламентами країн-партнерів, представники яких беруть участь у дискусіях і обмінах думками, що відбуваються під час її засідань.
Хто оплачує діяльність НАТО?
Та частка національних асигнувань на оборону, котру кожна країна-член НАТО вносить у бюджети, якими відає сам Альянс, становить лише невеликий відсоток її загального військового бюджету. Управління спільно внесеними фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні НАТО, здійснюється через окремі цивільний, військовий та інфраструктурний бюджети, в основі яких лежить узгоджена формула пайової участі у витратах. Вона визначає грошову частку, яку має внести кожна країна. Правила і процедури фінансового управління ґрунтуються на принципах відкритості, гнучкості й справедливості. Вони забезпечують досягнення максимальної вигоди для всієї організації та окремих її членів па основі пошуку економічних шляхів розв'язання спільних проблем. Ніхто не вимагає від жодної країни-учасниці взяти на себе несправедливо велику частку фінансового тягаря або внести більше, ніж вона реально спроможна, не ставлячи при цьому під загрозу свою національну економіку.
Нагляд за виконанням бюджетів здійснюється Комітетами з цивільного та військового бюджетів, а також Комітетом у справах інфраструктури, що відповідає за домовленості щодо спільно фінансованих об'єктів, які використовуються збройними силами НАТО. Як і всі інші комітети НАТО, вони складаються з представників кожної країни-члена Альянсу. Усі бюджети НАТО підлягають ретельному внутрішньому наглядові та зовнішньому контролю. Вони ревізуються незалежною Міжнародною радою аудиторів. Останні вибираються країнами-членами і несуть відповідальність перед Північноатлантичною радою.
Що відбувається щодня у штаб-квартирі НАТО?
Штаб-квартира НАТО в Брюсселі - це політичний штаб Альянсу і місце постійного перебування Північноатлантичної ради. У ній розміщуються національні делегації країн-членів, до складу яких входять глава делегації або Постійний представник і національний Військовий представник. Кожному з них допомагають у роботі цивільні та військові радники, а також посадові особи, які представляють свої країни у різних комітетах НАТО. Чимало кран-партнерів Альянсу відкрили свої дипломатичні представництва або місії зв'язку у штаб-квартирі. Тут же розміщуються Генеральний секретар НАТО, Міжнародний секретаріат, Голова Військового комітету НАТО і Міжнародний військовий штаб, а також ряд спеціалізованих установ НАТО, відповідальних за такі напрямки, як стандартизація та зв'язок. Усього в НАТО на постійній основі працюють приблизно 3150 чоловік, Майже 1400 з них є членами національних делегацій або дипломатичних представництв і місій зв'язку. Міжнародний секретаріат та згадані спеціалізовані установи нараховують біля 1300 цивільних службовців. У Міжнародному військовому штабі працює близько 450 цивільних і військових. У головному будинку штаб-квартири розташовуються кабінети, конференц-зали, газетний кіоск, банк, пошта, бюро подорожей, перукарня, ресторан і кафетерій. За основною автостоянкою знаходиться центр для занять спортом і відпочинку, відкритий для всіх, хто працює в НАТО. Щороку чимало офіційних осіб та експертів із країн-учасниць Альянсу прибувають до НАТО для участі в різних засіданнях, близько двадцяти тисяч представників держав Альянсу і країн-партнерів запрошуються сюди для ознайомлення з політикою та цілями Північноатлантичного союзу.
Найважливішим органом НАТО є Північноатлантична рада. Діють також комітети, які розглядають конкретні аспекти політичного курсу і надають рекомендації Раді або іншим вищим органам, що враховують їх при ухваленні рішень. Найвищим органом у військовій сфері є Військовий комітет. Політичний комітет, що регулярно проводить засідання на різних рівнях, консультує Раду з основних політичних питань сьогодення, які мають відношення до політичного курсу Альянсу. Є також Комітет з аналізу проблем оборони, який наглядає за процесом консультацій, що веде до прийняття рішень стосовно рівнів збройних сил, котрі передаються країнами-членами у розпорядження Об'єднаної військової структури НАТО на наступний плановий період. Комітет з інфраструктури вивчає пропозиції щодо спільного фінансування об'єктів, які використовуються збройними силами Альянсу. Економічний комітет НАТО зосереджує свою увагу на тенденціях у економіці, що мають безпосереднє відношення до політики у сфері безпеки. Бюджетні комітети подають до Ради свої пропозиції щодо ощадливого управління цивільними і військовими бюджетами, до яких кожна країна вносить свій внесок.
Консультації між представниками урядів країн-членів, що ведуть до вироблення політики та ухвалення рішень, відбуваються на всіх напрямках діяльності Альянсу. Так, в рамках Наради національних керівників у галузі озброєння обговорюються політичні, економічні та технічні аспекти розробки і закупівлі оснащення для збройних сил НАТО. У царині інформації Комітет НАТО з інформації та культурних зв'язків зосереджує свою увагу на інформаційних програмах, покликаних поширювати знання про Альянс та поглиблювати розуміння його політики. В ході дискусій порушуються і питання, пов'язані з науковими і екологічними програмами. Рішення у цих сферах приймаються Науковим комітетом і Комітетом з проблем сучасного суспільства. Існують також інші комітети і групи, скажімо, Політико-військовий керівний комітет програми "Партнерство заради миру", в обов'язки якого входить розвиток і спрямування співпраці з країнами-партнерами.
Хто за що відповідає?
Це вирішують самі країни-члени! Політичний курс НАТО формується урядами держав-учасниць Альянсу. Рішення приймаються в рамках Північноатлантичної ради. Заходи Альянсу, в яких беруть участь країни-партнери, скажімо, миротворчі операції або програма "Партнерство заради миру" обговорюються із зацікавленими урядами на відповідних форумах - у Раді євроатлантичного співробітництва. Комісії НАТО-Україна. де й ухвалюються рішення. Те саме стосується і заходів, здійснюваних у рамках Середземноморського діалогу. Вони обговорюються з державами-учасницями у Групі з питань середземноморського співробітництва.
Генеральний секретар НАТО заохочує і спрямовує процес консультацій та прийняття рішень в Альянсі. Він с головою Північноатлантичної ради та інших вищих комітетів і в силу своєї посади справляє значний вплив на процес ухвалення рішень. Він може виносити читання на обговорення і використовувати своє становище незалежного й неупередженого голови, щоб направити дискусію у річище консенсусу в інтересах усього Альянсу. Однак він не уповноважений самостійно приймати рішення щодо політичного курсу і може діяти від імені Альянсу тільки в тій мірі, в якій уряди країн-членів погодяться надати йому таке право. Він є основним представником Альянсу у двосторонніх відносинах між НАТО й окремими урядами держав-учасниць або у зв'язках з іншими міжнародними організаціями. Він також виступає чільним речником Альянсу у контактах із засобами масової інформації.
Військова структура НАТО перебуває під наглядом Військового комітету. Це найвищий військовий орган Альянсу, політичне керівництво яким здійснює Північноатлантична рада. До його складу входять начальники генеральних штабів країн-членів або їхні Військові представники. Комітет надає Альянсові поради з військових питань. Він також здійснює керівництво Верховними головнокомандувачами сил НАТО. Їх два - Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО у Європі, штаб якого знаходиться у Монсі, Бельгія, і Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил у зоні Атлантичного океану. Штаб останнього розташовано у Норфолку, штат Вірджинія, США.
Кожен Верховний головнокомандувач визначає потреби у збройних силах та звертається з проханням про надання військ, необхідних для виконання його завдань. Він також відповідає за розробку планів оборони у своїй зоні та консультує політичне і військове керівництво НАТО з питань, то входять у його компетенцію. Він командує тими збройними силами, які країни-члени погоджуються передати у розпорядження НАТО, і в кінцевому підсумку несе відповідальність за оборону зони, що перебуває під його контролем. Як на Головнокомандувача на нього також покладається відповідальність за визначення потреб у збройних силах, а також за розгортання і навчання військ, які будуть підпорядковані йому під час кризи. Він відповідає за розвиток військового потенціалу та підтримання боєготовності, необхідної для участі в управлінні кризовими ситуаціями, миротворчих операціях та гуманітарних місіях.
Обидва Верховні головнокомандувачі надають Військовому комітету і в кінцевому підсумку політичному керівництву НАТО інформацію й рекомендації щодо рішень про склад і дислокацію їхніх військ та їх підтримку і загалом щодо будь-якої справи, яка може вилинути на їх спроможність виконувати свої обов'язки. Головнокомандувачі встановлюють нормативи щодо організації, підготовки, оснащення, утримання й забезпечення підпорядкованих їм військ. Проводячи навчання й аналізуючи дії збройних сил, вони допевняються того, щоб ці сили були здатні виконувати свої функції. Велика кількість спільних військових заходів, програм підготовки і навчань, організованих під керівництвом кожного з Верховних головнокомандувачів, здійснюються разом з країнами-партнерами НАТО в рамках "Партнерства заради миру".
Кроки на шляху до зовнішньої трансформації Альянсу
Особливості зовнішньої трансформації Альянсу, процесу прийняття в НАТО нових членів і нових форм партнерства визначають ряд ключових ініціатив, висунутих протягом кількох останніх років. Згадаємо найважливіші з них. Це запровадження і подальше удосконалення програми "Партнерство заради миру"; заснування Ради євроатлантичного партнерства - нового форуму, в рамках якого збираються нинішні члени Альянсу, всі країни-партнери НАТО і учасники "Партнерства заради миру"; закладення основи для стабільного і міцного партнерства з Росією; розвиток особливого партнерства НАТО з Україною; поглиблення Середземноморського діалогу за участю шести середземноморських країн, що не входять до НАТО, але співпрацюють з Альянсом; посилення впливу Європи в Альянсі; розширення участі Альянсу у миротворчих операціях і, зокрема, його першорядна роль у реалізації військових складників мирної угоди по Боснії та провідна по цей день роль у багатонаціональних Стабілізаційних силах у Боснії. Кожне з цих питань заслуговує на окремий розгляд.
Ініціатива щодо "Партнерства заради миру"
"Партнерство заради миру" є ключовим чинником розвитку нових відносин у сфері безпеки між Альянсом і країнами-партнерами. Завдяки цій програмі розширюється й активізується політична і військова співпраця в Європі, посилюється стабільність, зменшується загроза мирові та укріплюється довіра. Вона зміцнює відносини у сфері безпеки, поширюючи дух практичної співпраці й відданості демократичним принципам, що лежать в основі Альянсу.
30 країн-учасниць програми "Партнерство заради миру
Австрія - Азербайджан - Албанія - Білорусь - Болгарія - Вірменія - Грузія - Ірландія - Естонія - Казахстан - Киргизстан - Латвія - Литва - колишня Югославська Республіка Македонія - Молдова - Польща - Румунія - Росія - Словаччина - Словенія - Туркменистан - Таджикистан - Угорщина - Україна - Узбекистан - Фінляндія - Хорватія - Чеська Республіка - Швеція - Швейцарія
Співпраця в рамках ПЗМ сприяє зміцненню безпеки різними шляхами:
• Вона уможливлює досягнення більшої прозорості при розробці планів національної оборони і військових бюджетів.
• Вона зміцнює демократичний контроль над збройними силами.
• Вона допомагає країнам-учасницям підтримувати свій військовий потенціал і боєготовність, необхідні для участі у миротворчих операціях.
• Вина дозволяє країнам-партнерам поглиблювати взаємодію з Альянсом шляхом спільного планування, підготовки кадрів і проведення навчань. Це також посилює їх здатність брати участь у миротворчих, пошуково-рятувальних та інших гуманітарних місіях.
• Під час спільних заходів під егідою ПЗМ збройні сили країн-партнерів учаться діяти разом, а також сумісно з військами держав НАТО.
• ПЗМ створює відповідні умови для залучення країн-партнерів до нових сфер співробітництва у рамках Альянсу. Це, зокрема, цивільне панування на випадок надзвичайних ситуацій, допомога при стихійних лихах, наукові піп екологічні програми.
• ПЗМ сприяє покращанню відносин та досягненню більшої прозорості, а відтак - і активізації співпраці між країнами-партнерами і врегулюванню задавнених спорів між ними.
• До Рамкового документу "Партнерства заради миру " включено зобов'язання НАТО проводити консультації з будь-якою країною - активною учасницею ПЗМ, яка відчуває пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.
Це не якісь умоглядні досягнення. Вони вже довели своє чисто практичне значення. Програма ПЗМ великою мірою полегшила формування багатонаціональних Сил втілення (ІФОР), які допомогли реалізувати військові положення Мирної угоди по Боснії. Тепер ПЗМ сприяє діяльності керованих НАТО Стабілізацій них сил, у яких беруть участь близько 20 країн, що не є членами Альянсу.
"Партнерство" ефективно функціонує без великих витрат. У апараті програми, що має далекосяжні наслідки для всієї Європи, небагато службовців, і вони не займають дорогих приміщень. Представники країн-партнерів працюють у Координаційній групі з питань партнерства (КГП) у Монсі (Бельгія), яка координує військові заходи в рамках ПЗМ. Держави-партнери також мають дипломатичні представництва або місії зв'язку при штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. Кожна з цих структур відіграє важливу роль у забезпеченні успіху ПЗМ. Запроваджене НАТО 1994 року, "Партнерство заради миру" вже стало невід'ємною часткою системи європейської безпеки. Навесні 1997 р. було запропоновано нові ініціативи, спрямовані на подальше вдосконалення програми, значне посилення її оперативних функцій, підвищення ролі політичних консультацій і відкриття перед країнами-партнерами додаткових можливостей для участі у процесі прийняття рішень і плануванні заходів ПЗМ. Завдяки удосконаленню програма вводиться у загальний контекст Ради євроатлантичного партнерства, не втрачаючи при цьому свого виразного характеру. Це також надає широкі можливості для здійснення спільних регіональних заходів.
Рада євроатлантичного партнерства
Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП) було засновано після останнього засідання Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) на рівні міністрів у португальському місті Сінтра 30 травня 1997р. РЄАП - це новий механізм взаємодії, покликаний замінити РПАС. Рада розвиває успішну політичну й економічну співпрацю, розпочату в рамках РПАС і "Партнерства заради миру". Вона створює широкі можливості для консультацій з питань політики і безпеки та для поглиблення співпраці в межах ПЗМ. Усі колишні члени РПАС та країни-учасниці ПЗМ вирішили увійти до РЄАП. Інші держави-учасниці ОБСЄ, спроможні та схильні прийняти принципи та цілі РЄАП, можуть стати членами цієї організації, приєднавшись до ПЗМ.
• РЄАП відгукнулась на потребу в зміцненні політичного виміру співпраці НАТО з країнами-партнерами.
• Вона надає можливості для здійснення політичного діалогу, аби привести його у відповідність із рівнем практичної співпраці и межах ПЗМ.
• Країни-члени РЄАП можуть розвівати політичні відносини з НАТО відповідно до своїх індивідуальних потреб.
• Країни-члени РЄАП відіграють активнішу роль у процесі прийняття рішень щодо заходів (наприклад - з підтримання миру), у яких вони беруть участь.
• РЄАП відкриває можливості для консультацій з широкого кола питань, пов'язаних із безпекою.
46 країни-члени Ради євроатлантичного партнерства
Австрія - Азербайджан - Албанія - Бельгія - Білорусь - Болгарія - Вірменія - Греція - Грузія - Данія - Естонія - Ісландія - Ірландія - Італія - Іспанія - Казахстан - Канада - Киргизька Республіка - Латвія - Литва - Люксембург - колишня Югославська Республіка Македонія - Молдова - Нідерланди - Німеччина - Норвегія - Польща - Португалія - Росія - Румунія - Словаччина - Словенія - Сполучене Королівство -Сполучені Штати - Таджикистан - Туреччина - Туркменистан - Хорватія - Угорщина - Узбекистан - Україна - Фінляндія - Франція - Чеська Республіка - Швеція - Швейцарія
Хартія
між Україною та НАТО
"Хартія про особливо партнерство між Організацією Північноатлантичного договору та Україною" була підписана у Сінтрі, Португалія, 29 травня 1997 р. Президент України Кучма та глави держав і урядів країн-членів НАТО підписали Хартію у Мадриді в липні 1997 р.
Хартія, що грунтується на принципах, які поділяють обидві сторони, покликана сприяти зміцненню співпраці та дійового партнерства між НАТО й Україною. Вона істотно просуне вперед відносини між НАТО й Україною. В рамках цього процесу Генеральний секретар НАТО Солана і міністр закордонних справ України Удовенко відкрили у Києві 7 травня 1997р. Центр інформації та документації НАТО. Зараз реалізуються нові спільні програми. Для нагляду за розвитком стосунків створено Комісію НАТО-Україна. Комісія збиратиметься па засідання принаймні двічі па рік, щоб проаналізувати результати проведеної робити.
• Хартія між НАТО й Україною відкриває нові можливості для змістовної співпраці та консультацій з питань політики і безпеки
• Хартія офіційно визнає важливість незалежної, стабільної і демократичної України для розвитку усієї Європи.
• Україна стала важливим суб'єктом європейської безпеки. Українські солдати несуть службу разом із військами країн НАТО в рамках міжнародного контингенту в Боснії, покликаного утвердити тривалий мир у цьому неспокійному регіоні.
• Хартія закладає основу для співпраці та консультацій - в межах семінарів, робочих груп та інших спільних програм - у таких сферах, як цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, готовність до катастроф, відносини між цивільними і військовими та демократичний контроль над збройними силами.
• Співпраця охоплює і такі питання, як оборонне планування, складання бюджету, політика, стратегія, концепції національної безпеки, оборонна конверсія, підготовка військових кадрів і військові навчання.
• Вивчаються можливості співпраці в інших сферах. Йдеться про військову співпрацю і взаємодію; економічні аспекти; питання науки і технології; проблеми екологічної, зокрема і ядерної, безпеки; наукові й дослідно-конструкторські розробки в аерокосмічній галузі: координацію роботи цивільних і військових служб управління повітряним рухом.
• Засновується військова місія зв'язку. що стане складовою частиною представництва при НАТО в Брюсселі.
• Центр інформації та документації НАТО - перший осередок подібного плану в Центральній і Східній Європі - було відкрито у Києві 7 травня 1997 р.
Використано матеріали буклету НАТО "Безпека поширюється на євроатлантичний регіон. Роль НАТО i країн партнерів Альянсу"
Відповіді
2007.01.05 | otar
Так
2007.01.05 | Хвізик
по-моєму, вибору вже немає. наше мудре керівництво загнало нас у
таке, звідки вихід лиш один - приєднання до нати. інакше - мусимо загинути під росією2007.01.05 | троль ak1001
наш мудрий народ вибрав наше мудре керівництво
і на рехферендумі дружно скаже НІ Натоа який кінець буде цим мудрим голосуванням ви вже написали
2007.01.06 | jeffdavis
НАТО: кавер-ап
лупайте сю скалу. Міфів про НАТО."НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. В НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити."
- назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ, або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...крім того, у вас щось із термінами. ОВД теж не була наднаціональною -- це військова була організація. Але хіба без СРСР вона була чогось варта? Звичайно, ні. Чого варта у військ-мобіл-тех відношенні НАТО без США або (я вже не кажу "та") Великобританії?
Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
- смієтеся? Німеччина має мізерну армію. На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених. "Не приймати участі" коли нічим, велике діло. Або як в Афганістані -- 2-ма застарілими радарними машинами. А як не повністю незалежна держава -- тим більше, що приймай, що не приймай. Це не український випадок, бо ті ж поляки виявилися неготовими до участі у війні, поки не було досягнуто згоди, що їхні танки та літаки буде поремонтовано та модернізовано у нас...
Щодо Франції. А у Франції є ядерна зброя. Їй що є НАТО, що немає...а східноєвропейські державки, найбільше м-яса пояки та ненатівські українці? Може поляки б "відмовилися". Сміх та й годі.
НАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки.
- з формальної точки зору інших союзів і не існує...
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Стаття 5 Договору підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане в Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх.
Кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту".
- балаканина, добрі побажання, у будь-якому статуті міжн. гром. орг. буде напатякано таке і до такого.
Членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки.
- мдя? Перший і поки що останній раз цю статтю застосовано було у вересні 2001 року. США потребували допомоги інших членів НАТО, окрім британців? Де? Якої? Кумедія...Росія, Пакістан, озброєна опозиція шах Масуда -- ось три союзники США інтервенції до Афганістану, яка врешті-решт виявилася безглуздою.
Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки...
-- та ну? Вже була купа інцидентів, коли НАТО плювала на всі домовленості. Польоти росіян над Балтикою, скандальний розкол НАТО у 2003 році через прохання Турції допомогти їй посилити південний кордон проти курдської небезпеки, в умовах саморозкладу Іраку...Та уяіть собі: напала Росія на ...Румунію. З трансністрії. Ну? Що далі? Брюсель спокійно скаже, що це 2-стороння справа. От і все. Бо є сорт 1 (самі можуть себе захистити) і сорт 2 (розмінні фігури, чи периферія, зміцнена військовими базами, які визначають зони впливу)
що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
-- помітно, у нових та старих членах, особливо у 2006 році, стабільність рулить...корупційні скандали, нац-соц уряд (Польща), спроба перевороту із домішком вандалізму (Угорщина)
, якась упосліджена невблаганність. Хіба отот лише ВБ та США стабільні. Що й не дивно...
На жаль Україна наразі відійшла від свого шляху просування до НАТО.
-- виконується воля народу. Це нормально. Вчиться бути демократами. А, ви не демократ? На вихід, до Узбекістану ать-два!
Документ є інструментом для залучення України до НАТОвських цінностей і стандартів.
-- бугагагегеге...це до викрадення громадян, вивозу до Афганістану ну і так далі? Ні, панове, запакуйте ті стандарти собі до...
Показово, що план починається не з військової реформи, а з "політичних і економічних питань". Вони складають половину документу.
-- дивний якийсь військовий союз, та ще й нібитио і не наднаціональний...оце ваше "показово" демонструє, що якусь безпеку від грантожерсько-немічної піраміди НАТО очікують лише розумово відсталі.
перелік західних стандартів:
зміцненні демократії та верховенстві права,
повазі до прав людини,
принципі розподілу влад і незалежності судів,
демократичних вибори відповідно до норм ОБСЄ,
політичному плюралізмі,
свободі слова,
повазі до прав національних та етнічних меншин та недискримінації за політичними, релігійними, або етнічними ознаками.
В нинішній Україні порушуються лише п. 2, п.3 частина 2, частково п.8
Мусимо працювати:)))НАТО почекає. А як можна і без НАТО, як всі нормальні країни, а не нові колонії Заходу, це робити, то нащо ж НАТО? Тремо, тремо, а все бруд та бруд...
теза про "оновлення" української зовнішньої політики і політики у галузі безпеки "з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції.
теза то і є теза:))) не стаття))) знаєте, після вищепереліченого, вже і часткової не треба інтеграції.
З нас сміються.
- це точно. Ліземо у холуї, то в одних, то в інших. Недаремно писав Шевченко "Наймичку"...
А ми до цього часу перебуваємо у постколоніальному, компексуючому квазідержавному утворенні, про що яскраво свідчить наш інформаційний простір.
- це ви перебуваєте. За всіх казати не треба. Є люди, і не останні, і не вбогі, які вірять в Україну без НАТів, СНДів, навіть ЄСів і щось для цього роблять. І Росії не бояться.
Про переваги членства в НАТО
Після вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
- демагогія. Єдина перевага консенсусу -- не брати участі. Але й це фігня. Головні, а не символічні рішення у штаб-квартирі загалом приймаються військовими та псевдовійськовими чиновниками, а не дипломатами країн-членів чи головами держав-членів. От у ЄС не вийшло пропхати конституцію, а в НАТО це неможливо. Бо ж народи -- бидло, нехай собі споживають і над політикою навіть не думають. А ми собі у хедквотерс тихо дерибанимо назбирані гроші, які ало кому потрібні, бо мало, але гранти-відкати працюємо сміливо! Але хай йому, дерибан грошей у Брюселі то окремий авантюрний роман...
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору.
- знов балаканина. Де написано: у разі нападу на...(конкретна держава)
Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об´єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
-- заклики лунають з самої України, зніміть червоно-чорні окуляри...
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна,
-- до побачення!
проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999 р. - році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих храїн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
-- це перекручення. Де кореляція? Я спеціально вивчав ці питання, і можу з усією відповідальністю сказати, що зростання ПІІ ніяк не залежить від факту вступу до НАТО, як і вступ до будь якої іншої організації, крім (це суперечливо) СОТ. Країна провадить ту чи іншу політику, отримує результат, такий чи інший. Сприяють ЗВТ, сільні ринки, великі будівничі проекти. Чим ширші ставали торгівельні зв-язки цих країн із Західною Європою, чим (ну і 1,2,3 де НАТО немає), тим швидше зростали ПІІ. А у БГ та РО просто будівельний бум вже 2 роки. На відміну від нас, прихід іноземних банків там зменшив суттєво відсотки по житлових кредитах. У Болгарії, наприклад -- 6%, а зарплати на дещицю більші українських, на ліваці складно заробити, сама країна відстала. Але відчуйте різницю: 6 без внесків всяких та 12 у нас. А НАТО тут ні до чого.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна" та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
- тут згоден. Отже, представляти Україну в НАТО буде Шуфрич.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів.
-- ціна одного ПЗРК в Африці -- від 50 тис. долярів. Це або дурний проект, або такий, що переслідує цілі далекі від інтересів України. Навіть якщо візьмемо середню ціну, ми втратили щонайменш 25 млн. Але ви десь помилилися, бо ПЗРК були тисячИ. А боєприпаси "застарілі"...скільки мільярдів долярів ми втратили, козакуючи на американців, хазяїв НАТО. Раби Москви, варшавське сміття, брюсельский охвісток...
Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
-- 12 років роботи для іноземців, йокспертів-розпилювачів ракет. Ах ти Боже мій, скільки одна програма Нана-Лугара принесла Америці джобз енд ревеньюс, ну і посилення...
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів.
-- Боже, яка фігня. 449....як дешево розпустити армію іншої країни. Спитай у НАТО. Як на цьому зпаробити грубі гроші? Спитай у НАТО знову.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон "Яворів" у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
-- тут погоджуся. Але віддає знов наймитством. Тарасюк для мене припинив існувати коли ще був перший раз міністром і на питання, а що ми будемо робити у нато, заявив щось на кшталт: ну, кораблі НАТО в Одесі будемо починяти...яка мілкота....
НАТО -- це просто інструмент зовнішньої безпекової політики США та Великобританії, колись створений для легалізації розміщення американських військових баз у західній Європі, задля нібито боротьби проти експансії "комунізму". Такий собі бухвер між двома державами моря і суходільною імперією. У 89-90 роках НАТО повністю вичерпала свою місію, допомігши "перемогти" СРСР. Після того вона стала інструментом повітряного вторгнення у Югославію на боці різунів, керованих наркоділками Косово-Албанії. Тепер НАТО у військовому сенсі кукує в Афгані, не наважуючись вилізти за межі міст, а місцевий уряд-союзник НАТО (прямо дежавю південного В-єтнаму, тільки новий технічний рівень), ледь контролює третину території країни...Зараз засунуть НАТО і в Ірак, бо якщо американці почали тікати, визнали невдачу (новий міністр оборони США...), а іракців вирішили відсунути, то хто ж воюватиме? Правильно, придуркуваті східноєвропейці...А інший бік НАТО -- дерибан грошей платників податків та добровільно-примусовий промоушен насамеред американських військових фірм. Нарешті, єдиним не теоретичним "вірогідним супротивником" НАТО є лише ШОС загалом, або Росія окремо. Інакше рухалася би НАТО Атлантикою, як у неї у назві -- в Африку, в Лат. Америку, а не просувалася б углиб континенту, до далеких від Атлантики внутрішніх морів. Ай-яй-яй...
2007.01.06 | Ігорко
Re: НАТО: кавер-ап
jeffdavis пише:> - назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ,
Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з
країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див.
http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі
не було, отже й не може бути прикладу.
З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO
чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна
країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів"
(див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре
устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
> На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених.
Рамштайн та инші американські військові бази на теренах Німеччини є
наслідком програної війни й не мають жодного стосунку до
Північноатлантичного Договору, а німці не мають права втручатись
у їхні справи. Говорити про участь Німеччини в іракській війні через
наявність американських баз на її території так само некоректно, як
вимагати приклад, де NATO з чимось не впоралась без ЗША чи
Великобританії.
> "Не приймати участі" коли нічим, велике діло. Або як в Афганістані -- 2-ма застарілими радарними машинами.
Понад 2.500 солдатів у Афґаністані. А в Іраку жодного, бо всупереч
бажанням ЗША Німеччина відмовилась брати участь у тій війні.
Ігорко.
2007.01.06 | толя дейнека
пане Ігорко, не оминайте своєю увагою статтю 1
очевидно, практика прямо суперечить цьому основоположному пункту.
Тут у гілці наводилися данні про воєнні витрати, очевидно вони мають бути пропорційні загрозі. Так от, переважна більшість сучасних збройних конфліктів (а це ї є рівень загрози) генерується США і його стратегічним бастіоном Ізраїлем.
Питання полягає в тому, чи додасться нам безпеки, якщо ми дружитимемо із головним світовим хуліганом США, чи ні? На мою думку, абсолютно не додасться, навпаки, з часом ми можемо за компанію вляпатися в дуже неприємну халепу.
2007.01.07 | Ігорко
Пане Тольо, за півтора роки ніц не змінилося.
толя дейнека пише:>
> очевидно, практика прямо суперечить цьому основоположному пункту.
Очевидно, Ви за півтора роки так і не зрозуміли різницю ніж намагатись
і діяти відповідно до реалій. Тобто, між бажаним і дійсністю.
Ігорко.
2007.01.07 | толя дейнека
пане Ігорко, ви також держите ся свого
відповідати на поставлені питання так само нехтуєте.навіщо нам, народу який навоювався на тисячу років наперед, тепер військовий союз з державою, яка безперервно генерує війни, жодним чином не узгоджуючи то з так званими Союзниками? Правила розумної поведінки підказують триматися від таких скажених подалі.
2007.01.07 | Ігорко
До дідька, прошу пана, до дідька.
2007.01.07 | jeffdavis
Re: НАТО: кавер-ап
о, хоч хтось дав собі раду шукати і то добре, але...Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з
країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див.
http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі
не було, отже й не може бути прикладу.
-яснесенько...а ви часом, не знаєте, чому ж не було нападу? А може на СРСР чи якусь країну-члена ОВД до 90 року хтось напав? Через ті самі причини -- превентивний ядерний удар або удар у відповідь, от і все! І ніхто нікуди не нападав. ОВД розпалася -- Югославія дестабілізувалася. Аргументація цілком коректна, якщо мати на увазі, що НАТО фактично створене 2-ма державами, а воювати щось не вміє.
2.500 солдат? Ну, понавезли...я власне мав на увазі саму військову операцію...А яких, санітарів? Може, лікарів-сексопатологів? Може, у когось крім США, Британії та Франції (членів СБ ООН, бо ядерні держави)
є нормальні повноцінні, всіх видів війська у цьому Альянсі?
З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO
чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
-- хіхіхі, це лохотрон. Може вони нікого не цікавлять? Ну якже, один ніби був...
> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
-- правильно, ухвалене. НАТО було вперше дискредитовано розколом, а США плювали на позицію своїх союзників. Консенсус! Тепер убили безпомічного Хусєйна і тікають, промучившись три роки. Як злодюжки, які випадково убили бабку пенсіонерку. Класні союзнички.
>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна
країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів"
(див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре
устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
---
А нащо капелюхами кидати? Не зрозумів. Ну ось німецька армія, дуже така скромна, знаєте...
The combat forces of the Army are organized into 5 combat divisions and also participates in multi-national command structures at the corps level. There are 3 divisions in the Air Force and 2 flotillas in the
navy.
окей. Тобто сто тисяч піхоти німці можуть підняти, є ще 50 тис. срочників, як там сказано. А от військової техніки дуже мало, багато всяких проектів, але то все таке, адже:
Its (армії) budget is, however, steadily shrinking and among the lowest military budgets in NATO in terms of share of GDP.
так, тепер дивимося на справжніх вояків бундесверу:
Afghanistan
ISAF
2,824 personnel (хаха, ви помилилися -- санітарів навіть більше!)
Kosovo
KFOR
3,006 personnel
Bosnia and Herzegovina
EUFOR (former SFOR)
881 personnel
since 2 December 2004 under European Union Command
Georgia
UNOMIG
11 personnel
Ethiopia and Eritrea
UNMEE
2 personnel
Horn of Africa/Indian Ocean
Enduring Freedom
333 personnel
Frigates
Maritime Patrol Aircraft
Mediterranean Sea
Active Endeavour
190 personnel
1 Frigate
1 Submarine
Sudan
UNMIS
36 personnel
Coast of Lebanon
UNIFIL II
up to 2400 personnel
2 Frigates
4 Fast Patrol Boats
1 Fleet Supply Ship
1 Tender
окей, 10 тис боєздатних к та 6 кораблів (цікаво, що вони розуміють під "фрегатом")...а, є фотка, ну, крейсерки такі невеличкі. Італійська берегова охорона має крутіші. Вже не казати про Норвегію чи Росію...
Наш боєздатний контингент значно більший, а головне -- має бойові машини з екіпажами (800 машин пройшли у нас через операції), які приймали участь у "миротворчих" операціях. Решту нашої армії можна розігнати, не жалкуючи, залишити лише ППО.
Ну, а що багата Німеччина?:
According to the new threat-scenario facing Germany and its allies, the Bundeswehr is currently reorganizing itself. To realize growth in mobility and the enlargement of the airforce's capabilities, the bundeswehr is going to buy 60 A400M transporters as well as 180 EF2000 fighters. To improve the capabilities of the ground forces it is currently developing a land soldier system and a new generation of transportation vehicles and light tanks, such as the Fennek or the Puma (IFV) Further the german navy is going to buy 3 new Sachsen class frigates and 8 Type 212 submarines
мдя, навряд чи на тлі стагнації ці наполеонівські плани будуть втілені.
Ну, ось німецька майбутня бмп-шка
http://en.wikipedia.org/wiki/Puma_%28IFV%29
до речі, на країну з таким гігантським населенням як німеччина, якщо б остання не перебувала під протекторатом США, то необхідна була б армія порядка 4 млн. Але про це смішно і думати. Європа вклонилася ковбасі. А гарантію існування і зростання ковбаси забезпечують США і тепер -- Росія.
---
> На її території розташовані американські військові бази, зокрема ВПС Рамштайн, звідки летіли літаки на Ірак і куди привозили поранених.
Рамштайн та инші американські військові бази на теренах Німеччини є
наслідком програної війни й не мають жодного стосунку до
Північноатлантичного Договору, а німці не мають права втручатись
у їхні справи. Говорити про участь Німеччини в іракській війні через
наявність американських баз на її території так само некоректно, як
вимагати приклад, де NATO з чимось не впоралась без ЗША чи
Великобританії.
-від війни минуло...61 рік. СРСР немає 15 років. У чому ж справа? Це вже вдруге ви у падлі (puddle)...Якщо на території країни розміщено військові бази іншої країни, то ця країна є зоною впливу іншої країни. Крапка. Наприклад, Україна є не-гравець і неподілена зона впливу, бо з одного боку маємо російську базу у Севастополі, а з іншого -- на 200 км увели вглиб свої гарнізони від західних кордонів. Бо типу не вороги це (от ми дебіли, особливо Румунія раділа...але то таке, лузерів по жізні часто неможливо врятувати). Отака у нас халепа. Ми -- кордон. Або скористаємося цим, або згинемо, на дві неукраїни розпадемося. Третього шляху немає.
А в Іраку жодного, бо всупереч бажанням ЗША Німеччина відмовилась брати участь у тій війні.
- бо було чим пригрозити (наприклад, повною відмовою від долара у міжнародно-торговельних розрахунках із Німеччиною), та й чим німцям воювати, прототипом БМП "Пума"? Ну й Шрьодеру допомогли: борець типу з Америкою! Хіхіхі.
Джеферсон Дейвіс
2007.01.07 | Faargenwelsh
я коли вас читаю, постійно згадую анекдот :
я коли вас читаю, постійно згадую анекдот : заходить до магазину хлібо-булочних виробів дебелий дядько і, хіхікаючи, просить дати йому гоніва. продавщиця не розуміє і перепитує його, що саме він хоче, а дядько, повторюючи "гоніво, ну гоніво же", тиче пальцем кудись ій за спину. "чорний?" - питає вона. "та ні, гоніво, он же ж!" - відказує він. "батон? бублик? булочка з маком?" - продавщиця перебирає весь свій асортимент. "та нєт же ж, гоніво, он там!!!" надривається дядько. нарешті доходять до рогалика. він радісно його вириває у продавщиці, ламає на дві половинки, притуляє кожну з них по боках голови, так що вони стирчать, ніби ріжки, і кричить дурним голосом : "ооо!!!!!! гооооооонівооо!!!!! гооооонівооооо!!!!"...а за "нам треба ліквідувати всю армію, лишивши тільки ппо" - дякую, давно так не сміявся
2007.01.09 | jeffdavis
Re: я коли вас читаю, постійно згадую анекдот :
а я читаючи більшість того, що пишуть на майдані, тільки й знаю що сміюся, бо такого гонєва важко ще десь відшукати: і як люди працюють за такі копійки та до цього ще й мають манію величі? Тут ніяка НАТО не допоможе. Тільки масове заслання до пінгвинів, бо то є тварині і життя їм всі ці псевдополітики зіпсувати не зможуть. Хоча...шкода пінгвинів.2007.01.07 | Ігорко
Re: НАТО: кавер-ап
jeffdavis пише:> Ігорко пише:
>> jeffdavis пише:
>>> - назвіть приклад, коли б НАТО упоралося із чимось без США та ВБ,
>> Це некоректна арґументація, бо таким випадком був би напад на одну з країн NATO, передбачений у Північноатлантичному Договорі (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st6 ). Такого випадку досі не було, отже й не може бути прикладу.
> -яснесенько...
Яснесенько, що арґументація некоректна? Дуже тішить.
> а ви часом, не знаєте, чому ж не було нападу?
Вам усе треба двічі повторювати? Через NATO.
> А може на СРСР чи якусь країну-члена ОВД до 90 року хтось напав?
Про вступ України в ОВД - до иншої дискусії, прошу пана
> Через ті самі причини -- превентивний ядерний удар або удар у відповідь, от і все!
Бачите, як добре було б Україні під "ядерною парасолькою" NATO?
> І ніхто нікуди не нападав. ОВД розпалася -- Югославія дестабілізувалася. Аргументація цілком коректна, якщо мати на увазі, що НАТО фактично створене 2-ма державами, а воювати щось не вміє.
Та звідки вам знати, уміє NATO воювати, чи не вміє, коли нема прикладу?
> 2.500 солдат? Ну, понавезли...я власне мав на увазі саму військову операцію...А яких, санітарів?
Спитайте в німецького уряду, якщо вас цікавить. До всупу України в NATO це стосунку не має.
> Може, лікарів-сексопатологів?
А може, придурків?
> Може, у когось крім США, Британії та Франції (членів СБ ООН, бо ядерні держави) є нормальні повноцінні, всіх видів війська у цьому Альянсі?
Розкажіть. Мені досить, що NATO ефективно гальмує зазіхання агресорів.
>> З иншого боку, маємо гарний доказ, що спільна оборона на зразок NATO чудово діє - не було жодного нападу на когось із членів.
> -- хіхіхі, це лохотрон. Може вони нікого не цікавлять?
Якщо потенційний агресор не нападає, бо йому "не цікаво" - теж добре.
Але ви помиляєтесь, якщо гадаєте, що вступ у NATO робить країну "нецікавою" для нападу.
> Ну якже, один ніби був...
Розкажіть. А я доведу вам, що ви знову схибили.
>>> або було б ухвалено рішення, яке б суперечило пропозиції (вже не кажу про інтереси) США...
>> Та рішення ж про добровільну участь або неучасть у війні з Іраком. Було ухвалене. На нараді NATO.
> -- правильно, ухвалене.
Отож. А ви сумнівались.
> НАТО було вперше дискредитовано розколом, а США плювали на позицію своїх союзників. Консенсус! Тепер убили безпомічного Хусєйна і тікають, промучившись три роки. Як злодюжки, які випадково убили бабку пенсіонерку. Класні союзнички.
Це ваше хибне тлумачення подій. У війні в Іраку бере участь не NATO, а окремі держави. І не всі з них є членами NATO. Саме це й було вирішено на тодішній нараді NATO - що війну з Іраком вестиме не NATO, а ЗША й ті, хто хоче їм допомагати. Напад не належить до завдань NATO, бо це суто оборонна організація.
>>>> Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина
>>> - смієтеся? Німеччина має мізерну армію.
>> По-перше, у Північноатлантичному Договорі ясно сказано, що кожна країна NATO допомагає "уживаючи необхідних на її думку заходів" (див. http://de.geocities.com/ihorko/opad.htm#st5 )
>> По-друге, армія Німеччини становить приблизно 250.000. Для добре устаткованого війська це аж занадто. Не шапками ж кидати
> А нащо капелюхами кидати? Не зрозумів.
Не сподівався
> Ну ось німецька армія, дуже така скромна, знаєте...
Подробиці про склад бундесверу мало цікавлять, але зупинімось на суттєвому (а також на веселому):
> Its (армії) budget is, however, steadily shrinking and among the lowest military budgets in NATO in terms of share of GDP.
От бачите - бюджет німецького війська постійно зменшується (budget is steadily shrinking). Тобто, перебуваючи в NATO, країна може скорочувати свій військовий бюджет. Дуже добрий арґумент на користь участи в Північноатлантичному Договорі.
> так, тепер дивимося на справжніх вояків бундесверу:
> Afghanistan ISAF
> 2,824 personnel (хаха, ви помилилися -- санітарів навіть більше!)
Я ж писав - понад 2.500 солдатів. Але мені не жаль, нате цукерку
> окей, 10 тис боєздатних к та 6 кораблів (цікаво, що вони розуміють під "фрегатом")...а, є фотка, ну, крейсерки такі невеличкі. Італійська берегова охорона має крутіші. Вже не казати про Норвегію чи Росію...
> Наш боєздатний контингент значно більший, а головне -- має бойові машини з екіпажами (800 машин пройшли у нас через операції), які приймали участь у "миротворчих" операціях. Решту нашої армії можна розігнати, не жалкуючи, залишити лише ППО.
Виходить, вступ України в NATO був би взаємно вигідним. Поза тим, Україна змогла би скоротити своє військо, а з ним і військовий бюджет (як бачимо з наведеного вами прикладу Німеччини). Хіба це погано?
> According to the new threat-scenario facing Germany and its allies, the Bundeswehr is currently reorganizing itself. To realize growth in mobility and the enlargement of the airforce's capabilities, the bundeswehr is going to buy 60 A400M transporters as well as 180 EF2000 fighters.
А була б Україна членом NATO, купували б німці українські АНи (замість 60 шт. A400Mів), які вони вже тепер винаймають. Ще один довід на користь членства в NATO.
> до речі, на країну з таким гігантським населенням як німеччина, якщо б остання не перебувала під протекторатом США, то необхідна була б армія порядка 4 млн.
Ви розумієте, що "протекрорат" - це сором'язливий синонім слова "колонія"?
А якщо вдатись до первинного змісту слова "протекторат", то воно означає "підзахисна територія". Так от, Німеччина перебуває під захистом не тільки ЗША, а всієї NATO. Це і є суть Північноатлантичного Договору, а ви знову схибили.
Чотири мільйони було б треба, кажете? І не перечите, що обходиться значно меншою кількістю? Файний довід на користь NATO
> -від війни минуло...61 рік. СРСР немає 15 років.
Є значно агресивніша РФ під керівництвом чекістів. Треба в NATO, поки існує московська імперія в будь-якому виді, а чекісти не в тюрмах чи на шибеницях.
> У чому ж справа? Це вже вдруге ви у падлі (puddle)...Якщо на території країни розміщено військові бази іншої країни, то ця країна є зоною впливу іншої країни. Крапка. Наприклад, Україна є не-гравець і неподілена зона впливу, бо з одного боку маємо російську базу у Севастополі, а з іншого -- на 200 км увели вглиб свої гарнізони від західних кордонів. Бо типу не вороги це (от ми дебіли, особливо Румунія раділа...але то таке, лузерів по жізні часто неможливо врятувати). Отака у нас халепа. Ми -- кордон. Або скористаємося цим, або згинемо, на дві неукраїни розпадемося. Третього шляху немає.
Та не журіться, є третій вихід - вступ у Північноатлантичний Договір.
Ігорко.
2007.01.05 | касандра
Re: НАТО потрібно Україні
НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. В НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу. Це видно по війні США з Іраком. Ні Франція, ні Німеччина в іракській війні не приймала участь. Україна не член НАТО приймала участь у війні.НАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки.
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Стаття 5 Договору підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане в Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх.
Кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту".
Членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки. Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
План дій "Україна-НАТО" був підписаний у листопаді 2002 року на самміті НАТО у Празі. На жаль Україна наразі відійшла від свого шляху просування до НАТО. Через непослідовність України, боягузсво сил, які прийшли до влади , і через їх неспроможність впроваджувати демократію в Україні, євроатлантичні надії більшої частини укрїнців, які вийшли на Майдани, не виправдилися. Переміг совок.План дій Україна - НАТО не впроваджується в життя. Документ є інструментом для залучення України до НАТОвських цінностей і стандартів. Українська сторона сама вписувала у документ зобов'язання, які збиралася взяти на себе. Як зазначається у вступі, метою Плану дій є визначення "цілей і пріоритетів України для досягнення її мети. Показово, що план починається не з військової реформи, а з "політичних і економічних питань". Вони складають половину документу. Перше ж речення по-суті: "З метою більш тісної євроатлантичної інтеграції Україна продовжуватиме проводити внутрішню політику, основану на". . . Далі іде перелік західних стандартів:
- зміцненні демократії та верховенстві права,
- повазі до прав людини,
- принципі розподілу влад і незалежності судів,
- демократичних вибори відповідно до норм ОБСЄ,
- політичному плюралізмі,
- свободі слова,
- повазі до прав національних та етнічних меншин та недискримінації за політичними, релігійними, або етнічними ознаками.
Для забезпечення проголошеного Україна має також провести "адаптацію чинного законодавства" .
У дев'яти пунктах Плану викладені цілі, яких домагатиметься Україна. Серед них першим стоїть "зміцнення демократичних і виборчих інституцій", останнім - "забезпечення рівноваги між трьома гілками влади". Серед цікавих пунктів першого розділу - теза про "оновлення" української зовнішньої політики і політики у галузі безпеки "з метою відображення мети України щодо повної євроатлантичної інтеграції.
В економічному підпункті розділі Україна "зобов'язується привести своє внутрішнє законодавство у відповідність до правил і процедур, прийнятих на євроатлантичному просторі". Свобода слова винесена у окремий підпункт першого розділу. "Принципи свободи слова і преси та вільне поширення інформації є наріжними каменями для утвердження демократичної держави і суспільства, що керуються верховенством права".
План дій "Україна-НАТО" містить 5 цілей у інформаційній сфері, першим же зазначається "вдосконалення і забезпечення реалізації гарантій свободи думки і слова, свободи преси, вільного висловлення поглядів і переконань та доступу до інформації".
Не НАТО потрібно Україні. Насамперед НАТО потрібно самій Україні. На Заході вже ніхто не звертає уваги на голосні заяви і сміливі декларації.З нас сміються. А ми до цього часу перебуваємо у постколоніальному, компексуючому квазідержавному утворенні, про що яскраво свідчить наш інформаційний простір.
2007.01.05 | Стась
Ниасилил
Такими длинными текстами противников НАТО не убедишь. Надо короткими фразами.Например:
Если Украина - член НАТО, то тот, кто нападет на Украину будет иметь дело со всеми странами НАТО сразу.
Если Украина одна - она должна будет тратить на оборону гораздо больше.
И т.д.
2007.01.05 | krmspmg
А шо с этого будем иметь мы, евреи?
2007.01.05 | касандра
Re: А шо с этого будем иметь мы, евреи?
Про переваги членства в НАТОПісля вступу до Альянсу Україна братиме безпосередню участь у процесах вироблення і прийняття рішень щодо подальшого розвитку європейської і євроатлантичної безпеки, які не лише стосуються інтересів національної безпеки України та НАТО, але й формують сучасне середовище євроатлантичної безпеки, включаючи безпеку України.
Україна отримає безпрецедентні додаткові гарантії забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів відповідно до Вашингтонського договору. Завдяки цьому у майбутньому Україна не буде об´єктом провокацій на кшталт закликів до перегляду статусу Севастополя та Кримського півострова, які регулярно лунають з уст високих посадовців та офіційних осіб Російської Федерації, або нагнітання напруження, як було під час конфлікту навколо острова Коса Тузла.
Вступ України в НАТО сприятиме покращенню інвестиційної привабливості країни в очах міжнародних інвесторів. Неможливо назвати точну цифру фінансових вливань, які може отримати Україна, проте досвід країн попередніх хвиль розширення свідчить про значне зростання прямих закордонних інвестицій. У 1997 р. в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд. доларів, у 1998 - 5 млрд., а в 1999 р. - році вступу Польщі до НАТО - вже 8 млрд. доларів США. Щодо Чехії й Угорщини цифри ще більш вражаючі. У 1997 р. прямі іноземні інвестиції в економіку цих храїн становили відповідно 4 і 6,2 мільярди, у 1998 - 9,8 і 10, 2 млрд., у 1999 р. - 12,8 і 14,5 млрд. доларів США. Після вступу Болгарії до НАТО іноземні інвестиції в економіку цієї країни зросли вдвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141% порівняно з 2003 р.
НАТО надає ефективну практичну допомогу державам у випадку надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф. І в Україні бували випадки, коли допомога НАТО була вчасною і потрібною. Це і ліквідація аварії на колекторних спорудах Харкова наприкінці 90-х років, і наслідків повеней у Закарпатті у 1998 та 2001 рр. Саме НАТО забезпечило оперативне надання допомоги США в ліквідації наслідків урагану „Катріна" та Пакистану у ліквідації наслідків землетрусу.
Щодо позитивів, які Україна вже має сьогодні, слід згадати проект НАТО щодо створення Трастового фонду для ліквідації надлишків застарілих боєприпасів в Україні, а їх у нас 133 тис. тон, 1,5 млн. одиниць стрілецької зброї та 1 тис. одиниць переносних зенітно-ракетних комплексів. 1 грудня 2005 р. у Харківській області розпочався перший трирічний етап проекту, на який вже зараз передбачено 4,1 млн. євро, а вартість усього першого етапу становитиме близько 8 млн. євро. Загалом проект розрахований на 12 років, і на його реалізацію передбачається витратити більше 25 млн. євро.
НАТО надає допомогу Україні у вирішенні проблем звільнених у запас військовослужбовців. Завдяки фінансовій підтримці Альянсу з грудня 1999 р. по 2005 р. було організовано 39 курсів з вивчення іноземних мов (англійська, німецька, французька, італійська), які закінчили 447 колишніх військовослужбовців, і 15 курсів з основ ведення підприємницької діяльності для звільнених у запас офіцерів. У 2005 р. було проведено 8 мовних курсів і 6 спеціалізованих курсів, на що було виділено 150 тис. євро. На фінансове забезпечення потреб програми перепідготовки військовослужбовців на 2006 рік передбачено 300 тис. євро.
Саме завдяки НАТО було збережено найбільший у Європі полігон "Яворів" у Львівській області, до забезпечення діяльності якого залучаються тисячі цивільних осіб та десятки приватних компаній малого та середнього бізнесу, отримуючи постійну високооплачувану роботу та замовлення на надання побутових та інших послуг, на поставки продуктів харчування, одягу тощо.
Національним інтересам України відповідає взаємодія з країнами-членами НАТО у боротьбі проти міжнародного тероризму, розповсюдження зброї масового знищення, нелегального обігу наркотиків, торгівлі людьми, в питаннях захисту навколишнього середовища, становлення громадянського суспільства тощо.
2007.01.06 | толя дейнека
ви неуважні. Питання стосувалося євреїв.
2007.01.05 | DADDY
Re: НАТО?Так чи ні?
Без вступу до організації, одним з завдань якої є чітке функціонування системи колективної безпеки, Україна може не витримати тиску з боку Московії і поступово може втратити незалежність. До речі, такий поступ може бути дуже швидким, враховуючі владу бандюковичей і наявність п"ятої колни, а також великої групи агентів впливу.Крім т ого потрібно взяти до уаги, що вже приєднання до ПДЧ та його виконання сприятиме підаищенню соціальних стандартів для військовослужбовців як мінімум.
Я вже не кажу про інтеграцію нашого ВПК до європейської системи розподілу праці. І не треба розповідати про імовірну смерть ВПК. Вже зараз в Україні працюють підприємства, які заробляють на співпраці з Альянсом величезні кошти.
Україна обв"язково буде в НАТО, а вітрянки та прориви будуть нервово чмоктати в темному куточку на Луб"янці у Вови Пу за те, що не виконали завдання і не відробили бабло.
2007.01.06 | Касандра
Re:НАТО-прощай немытая Россия
Саме головне, - Вступ України до НАТО буде означати: "Прощай немытая Росия, страна рабов, страна господ"...Вступ України до НАТО буде означати зміну цивілізаційного шляху та місця України в світі, який допоможе нам вилізти з нашого болота, тому що прийдеться грати по демократичним правилам, що допоможе українцям себе ідентифікувати, як українці, а не перегноєм російсько-комуністичної імперії. Але для цього повинна бути політична воля не тільки влади, але й більшості українців. Під українцями я маю на увазі тих, хто ідентифікує себе, як громадянини української держави, і безумовно хоче посупу, а не відступу своєї держави в світі. Якщо взяти до уваги чисто меркантильні інтереси пересічного, то нейтралітет, про який часто говорять політичні проститутки, занадто дорого (в грошовому еквіваленті) буде коштувати громадянам України. А вступ до НАТО всього п'ять гривен для кожного українця. А вступ Украги до НАТО, - це перша сходинка до Європейського Союзу. Так починала Польща та балтійські народи. До цього часу, поки що ми живемо в Азіопії, будучи сателітами путинської Росії.2007.01.06 | AxeHarry
Re:НАТО-прощай немытая Россия
Така аргумeнтація можe діяти на раціонально мислячих і нeзашорeних совкоміфами людeй, яких в більшості нe трeба агітувати, бо вони у більшості і так "за". ІМХО Основна помилка про-НАТівскої та про-Європeйської агітації - абсолютно нe враховуєтся цільова аудиторія, потeнційний споживач тої аргумeнтації - прибиті совкопропагандою прeдставники "Sавeцкаго Істінно Праваславнаго Народа (ІЗТ)". От давайтe пeрeкладeмо Ваші раціональні думки на то як цe будe сприйнято прeдставником виду "Sавок Вульгаріс" -"Sамоє главноє - вступлєніє Малароссії в єту мeрзкую НАТУ будeт означать разрив с брацкім і дружeствeнним практічeскі єдінокровним Русссскім народом...Вступлєніє Малароссіі в єту мeрзкую НАТУ будeт означать карєнную ломку вєкових укладов і обичаєв, разруху і бєзработіцу, астановку і прадажу нашіх самих пeрeдових ваєнних прeдпріятій, бросіт Малароссію в подстілкі для Імпєріалістічeского Запада і Мeрзкіх SАSШ. Но Sлава Вєлікаму Путіну (ІЗТ), для єтого нужна палітічeская воля бальшінства насєлeнія Малароссіі, а пака Нас, радєтeлєй Істінна Русссско-Sавєцкіх цeнностeй - дафіга і большe. А єслі взять во вніманіє чіста мeркантільниє інтeрeси, то нeйтралітєт пра каторий гаварят всякіє палітпрастітуткі - єто канeшно харашо, но луччe Sаюз с Дружeствєнной і Брацкой Расссієй (ІЗТ). Тєм болeє шо вступлeніє в єту мeрзкую НАТУ - єто цeлих 5 (пять!!!) рублєй с носа - єто ж цeлая бутилка табурeтовкі! Ужоснах!
А вступлєніє в єту мeрзкую НАТУ - єто пeрвий шаг для порабошeнія Малароссії Імпeріалістамі і масонамі. Так било в Польшe і в Прібалтікe гдe сeйчас маршіруют SS-овскіє фашісти і ставят памятнікі фашістскім SS-овцам!"
Otakoje OT
Касандра пише:
> Саме головне, - Вступ України до НАТО буде означати: "Прощай немытая Росия, страна рабов, страна господ"...Вступ України до НАТО буде означати зміну цивілізаційного шляху та місця України в світі, який допоможе нам вилізти з нашого болота, тому що прийдеться грати по демократичним правилам, що допоможе українцям себе ідентифікувати, як українці, а не перегноєм російсько-комуністичної імперії. Але для цього повинна бути політична воля не тільки влади, але й більшості українців. Під українцями я маю на увазі тих, хто ідентифікує себе, як громадянини української держави, і безумовно хоче посупу, а не відступу своєї держави в світі. Якщо взяти до уваги чисто меркантильні інтереси пересічного, то нейтралітет, про який часто говорять політичні проститутки, занадто дорого (в грошовому еквіваленті) буде коштувати громадянам України. А вступ до НАТО всього п'ять гривен для кожного українця. А вступ Украги до НАТО, - це перша сходинка до Європейського Союзу. Так починала Польща та балтійські народи. До цього часу, поки що ми живемо в Азіопії, будучи сателітами путинської Росії.
2007.01.06 | касандра
Re:НАТО-прощай немытая Россия
Повністтю з Вами поджуюся.2007.01.09 | AxeHarry
Re:НАТО-прощай немытая Россия
Ну от Вам і частковe момeнтальнe підтвeрджeння.http://pravda.com.ua/news/2007/1/8/53014.htm
І шо з цим будeмо робити окрім високохудожнього жування соплів?
2007.01.05 | Sean
Не повинна
Ніхто нікому нічого не винен окрім того, що пообіцяв.Але буде за своєю волею. Бо це в наших інтересах.
2007.01.05 | сябр
Дом, розділений в собі, не встоїть (з Біблії)
Поки Україна розділена, ніяке НАТО їй не допоможе. А якщо нація стане єдина, то ніяка Росія нам не страшна - згадайте, ЩО МАЛЕНЬКА фІНЛЯНДІЯ ЗРОБИЛА З РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ У 1939 Р. Я хочу лише сказати, що НАТО, звичайно, добре, проте за нас наших проблем ніхто не вирішить. Тому, як це не дивно, правий Янукович - ЗАРАЗ Україні не треба вступати до НАТО. І до будь-яких інших союзів також не треба.2007.01.05 | DADDY
Re: Дом, розділений в собі, не встоїть (з Біблії)
сябр пише:> Поки Україна розділена, ніяке НАТО їй не допоможе. А якщо нація стане єдина, то ніяка Росія нам не страшна - згадайте, ЩО МАЛЕНЬКА фІНЛЯНДІЯ ЗРОБИЛА З РАДЯНСЬКИМ СОЮЗОМ У 1939 Р.
Україна НЕ розділена. Розбрат вноситься штучно тією самою Московією.
Щодо Фінляндії у 38-му, то вони під керівництвом видатного діяча Манергейма готувалися до можливої агресії - згадайте т.зв. Лінію Манергейма.Була розроблена спеціальна напів-партизанська тактика, постійно проводились вишколи резервістів тощо.
>Я хочу лише сказати, що НАТО, звичайно, добре, проте за нас наших проблем ніхто не вирішить. Тому, як це не дивно, правий Янукович - ЗАРАЗ Україні не треба вступати до НАТО. І до будь-яких інших союзів також не треба.
От тут і є основна "інформаційна отрута". Вирішити наші проблеми можна у короткі терміни саме завдяки виконання ПДЧ.І ніхто не каже зараз про вступ - Ящур відмовився навіть від виконання ПДЧ, а ось це вже пряма зрада національних інтересів України і відстоювання інтересів потенційного противника, так саме як і у випадку з зерном (українським та казахським).
Геть злочинний режим бандюковичей - п"яту колону московської диктатури чекистів.
2007.01.05 | maks88
ТАК! ТАК! ТАК!
ТАК!ТАК!ТАК!НАТО - це наш єдиний захист від Росії.
2007.01.05 | samopal
Як там поживає Кримська Ригіональна Самооборона?
2007.01.06 | Касандра
Re: Для тих, хто сповідую нейтралітет
Європейські країни традиційного нейтралітету (Австрія, Швеція, Швейцарія) не можуть розглядатися як зразок для України. Специфікою названих країн є те, що вони територіально перебувають в оточенні демократичних країн, які належать до НАТО та ЄС. Загроза виникнення збройного конфлікту навколо цих держав є мінімальною.Геополітичне становище України: наявність загрози висунення територіальних претензій; сусідство з двома більш потужними у військовому сенсі країнами – Росією і Туреччиною, за умов, що Росія є ядерною наддержавою; наявність поблизу кордонів України зон воєнних конфліктів та нестабільності (Кавказ, Придністров‘я) зумовлюють брак реалістичної перспективи для України самостійно забезпечити свою безпеку.
У таких нейтральних країн, як Швеція та Фінляндія існує дуже суттєва відмінність від геополітичного становища України. Україна є геостратегічно важливою державою, яка забезпечує вихід до Чорного і Азовського морів та в Центральну Європу.
Геополітичні переваги, які дає контроль над Україною, для потенційного агресора можуть переважити ризики, якими супроводжуватиметься силовий тиск чи агресія проти України. Тому, за певних умов, для агресора цінність контролю над Україною може бути вартою війни.
Крім того, і Фінляндія і Швеція є членами ЄС, який, хоч і не надає безпосередніх воєнних гарантій безпеки своїм членам, проте є впливовою організацією, конфлікт з якою є небажаним для будь-якого агресора.
Крім того, позаблоковість цих країн є значною мірою умовною. Особливо сумнівним є нейтралітет Швеції. У 1990-х роках було оприлюднений текст секретної угоди укладеної зі США ще у 1949 році, відповідно до якої, у випадку війни, Швеція ставала на бік США і НАТО.
У Міністерстві оборони Фінляндії, на запит уряду ще 2004 році, порахували вартість вступу цієї країни до НАТО. Це 300 мільйонів євро. Факт такого підрахунку свідчить про спроби переосмислення Фінляндією своєї політики нейтралітету.
До того ж нейтралітет досить дорогий. Навіть у Європі нейтральні країни витрачають на оборону в середньому більше, ніж члени НАТО. Це 2% ВВП у Фінляндії, яка має кордон з Росією та вихід до Балтійського моря, та 2,1% у Швеції, яка має вихід до Балтійського моря та слабкий бар’єр між цією країною і Росією у вигляді Фінляндії.
Більше того, на НАТО можна навіть заощаджувати. Скажімо, такий член НАТО як Люксембург має 1 (один) батальйон армії, з якого дві роти виконують церемоніальні функції – грають на музичних інструментах.
Люксембург витрачає на оборону 0,9% ВВП. Однак, ця країна має всі гарантії безпеки, включно з ядерними. Слід відзначити, що в іншого члена НАТО – Ісландії – армія відсутня взагалі.
Для порівняння, із країн Договору про колективну безпеку Вірменія, Узбекистан і Таджикистан постійно балансують на межі війни. Сама Росія, яка витрачає на оборону велетенські кошти, досі в повному обсязі не контролює значні території на Кавказі.
Геополітичне розташування України є більш подібним до ситуацій, у яких перебувають не європейські, а низка азійських держав. Такі країни є сусідами великих держав, мають проблеми з недоторканістю кордонів та перебувають поблизу зон нестабільності.
Витрати таких країн на забезпечення власної безпеки становлять в середньому 3-3,5% ВВП. Це значно більше ніж витрачають на безпеку країни-члени НАТО.
Показовим для України є приклад Туркменистану, нейтральної країни, яка намагається самостійно забезпечувати свою оборону і в 1995 році оголосила про свій постійний нейтралітет. Оборонні витрати Туркменистану, з часу оголошення нейтралітету, становили: 1996 рік – 2,0% ВВП; 1997 – 4,0% ВВП; 1998 – 3,1% ВВП; 1999 – 3,4% ВВП; 2000 – 3,8% ВВП. Для порівняння, оборонний бюджет України сьогодні становить лише 1,4% ВВП.
Тому, з точки зору ефективності вкладення коштів, вступ до НАТО є безумовно більш привабливим, аніж дотримання нейтралітету. Нейтралітет України, розташованої між потужними силовими центрами – НАТО і Росією створює зону "вакууму безпеки", "вакууму відповідальності" на території Східної Європи.
Така ситуація є загрозливою для національних інтересів України, що полягають у забезпеченні стабільного й незалежного розвитку країни.
Однією з головних проблем здійснення євроатлантичної інтеграції України є небезпека виявитися втягнутою у військовий конфлікт на захист своїх союзників. Це є природним продовженням отримання гарантій безпеки з боку інших держав-членів НАТО. Однак, як показує досвід, країни НАТО, насамперед європейські, майже не брали участі у військових діях, виступаючи на захист своїх союзників. Значний політичний та військовий потенціал НАТО убезпечує його членів від частого застосування Статті 5 Вашингтонського договору про захист своїх союзників.
Основні збройні конфлікти "холодної війни" відбувалися поза територією членів НАТО, на територіях країн так званого третього світу.
На заході розглядають НАТО і ЄС як дві невід‘ємні частини європейської економіко-політичної системи. Євросоюз відповідає за економічну інтеграцію, а Північноатлантичний альянс – за питання безпеки.
Вступ України до НАТО матиме цілком визначені економічні переваги. Безпека й економічне процвітання прямо пов’язані між собою. Інвестори бажають мати справу лише з тими країнами, щодо стабільності і політичного майбутнього яких у них не має серйозних сумнівів. Тому сьогодні патріотично налаштовані політики мали б не вдавати, що не розуміють цих елементарних аргументів, а, натомість, мали б підтримати здобуття Україною гарантій безпеки НАТО. Це б надійно убезпечило Україну на тривалу перспективу від територіальних претензій, енергетичного шантажу та втручання у внутрішні справи.
В статті використувалася дані з "Української правди", надані паном Палієм
2007.01.06 | сябр
не нейтралітет, а ЧУЧХЕ - опора на себе.
безперечно, виконання плану ПДЧ буде корисним для України. Проте хотілось би застерегти від надмірної надії на НАТО, як нашого оборонця від Росії. Усі європейські члени НАТО залежать від постачання російських енергоносіїв, а США повязані з Росією через підтримку т.зв. "боротьби з тероризмом". Європейські країни так поки що нічого не протиставили енергетичному імперіалізму Росії і спокійно споглядають прибирання Росією до рук газотранспортних систем країн -членів НАТО. Що, допомогла нам Європа, коли Росія газ перекрила? А Болгарії? А Румунії? особисто я маю великий сумнів, що НАТО насмілиться воювати з Росією. Схоже на те, що крім нас самих, нам ніхто не допоможе.2007.01.06 | касандра
Re: не нейтралітет, а ЧУЧХЕ - опора на себе.
На жаль, для нас наразі не має іншого шляху чим вступ до НАТО..У нас немає української армії. Українська амія наразі є осколком совєтської армії, де навіть команди віддаються російською. І прихід Гриценка нічого не змінив. І нічого Гриценко робити не буде. Гриценко тільки буде берегти свою шкуру(російською).Ним керує Генштаб проросійського Кузьмука.
Ні на які реформи це керівництво не здатне, про що яскраво свідчать події в армі.
ПОВНОЦІННОЇ ДЕРЖАВИ
2007.01.07 | сябр
Re: не нейтралітет, а ЧУЧХЕ - опора на себе.
Українськість армії залежить не від того, якою мовою там віддаються команди. Українізація мовної ситуації в армії провадиться приблизно з таким же перемінним успіхом, як і українізація освіти (у тому числі і вищої). Проросійськість частини армії просто є відображенням проросійськості частини населення. Ця армія загалом є готовою до захисту інтересів України. Погано лише, що і керівництво країни, і населення не мають згоди у тому, в чому саме ці інтереси полягають.І нарешті, ще одне. Якщо за Україну, на вашу думку, не готова воювати навіть її власна армія - то як за неї будуть воювати армії НАТО? Оскільки ж у нас немає нафти й газу у великій кількості - то сподіватися, що нам у разі чого допоможуть як Кувейту (чи хоча б спробують "демократизувати" як Ірак) принаймні наївно.
2007.01.08 | касандра
Re: не нейтралітет, а ЧУЧХЕ - опора на себе.
Читайте вище. Треба завжди відповідати за свої слова (написаних в міжнародних угодах та деклараціях, часто за можливості купити собі дорогий автомобіль) працювати над втіленням взятих зобов'язень і угод і не брехати своєму народу. Тому що народ вже не є вашою опорою. Опорою нуворишів, які не знають як себе поводити в європейському товаристві, за порядним столом.2007.01.08 | Shadow
Re: НАТО?Так чи ні?
Тут так, или НАТО - или любители полония-210.Лично я выбираю НАТО. Товарищ майор под ником "джеффдавис", кушайте свой полоний сами
2007.01.09 | jeffdavis
Re: НАТО?Так чи ні?
це і всі ваші аргументи?То їште із своїм Березовським його полоній.
А краще, для ліпших смакових відчуттів, заїдайте юзаною шкарпеткою натівського штурбанфюрера:)
А я буду їсти сало та цибулю і труїти диханням ворогів нейтралітету, а себто -- незалежності україни. Так-от.
2007.01.09 | Shadow
Re: НАТО?Так чи ні?
> це і всі ваші аргументи?Да у мну аргументов немеряно, но мне кажется, что одного полония вполне достаточно. Если в Москве обитают правители/правительства, способные вытворять ТАКОЕ - это уже полный писец.
> А я буду їсти сало та цибулю і труїти диханням ворогів нейтралітету, а себто -- незалежності україни.
И снова ус отклеился... че украина у тебя с маленькой буквы? тщательнее надо....
2007.01.09 | Ігорко
Стосовно полонію Березовського (л)
jeffdavis пише:> То їште із своїм Березовським його полоній.
А от Скотланд Ярд иншої думки, чий той полоній:
Як пише Daily Mirror, бесіду з обома підозрюваними проводили британські слідчі, що знаходились у Москві наприкінці минулого року.
див. http://maidan.org.ua/static/news/2006/1168302448.html
Якщо не зраджує пам'ять, пана Березовського на допитах у Москві не було.
Ігорко.
2007.01.09 | юрист
Пару слів ЗА НАТО
Що таке НАТОНАТО - це союз, відданий принципові колективної оборони як основи для збереження миру та забезпечення майбутньої безпеки. Спроможність Альянсу виконувати свої завдання залежить від високого ступеня координації та планування як на політичному рівні, так і в галузі оборони. Ядром НАТО є 19 держав-членів цієї організації. Проте в кожній сфері своєї діяльності Альянс активно налагоджує партнерські зв'язки з багатьма іншими країнами.
Партнерство набуває різних форм. Тридцять країн беруть участь у "Партнерстві заради миру", що ґрунтується на погодженому Рамковому документі та Програмах індивідуального партнерства. Що стосується 46 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства, серед яких і 19 держав Альянсу, то в основі їхнього партнерства лежить всеосяжний План дій. Україна-НАТО, а також участь у програмі "Партнерство заради миру" та членство у Ради євроатлантичного партнерства. Співпраця з шістьма середземноморськими країнами, що беруть участь у Середземноморському діалозі НАТО, базується на узгодженій робочій програмі.
Внутрішній устрій НАТО відображає зв'язок між цивільними і політичними складниками співробітництва та військовими структурами, що сприяють їх здійсненню. У сферах політичних консультацій, оборонного планування і політики, співпраці у справах озброєнь, зв'язку, протиповітряної оборони, матеріально-технічного забезпечення збройних сил створено різні комітети, які відповідають за перспективне планування та надають поради щодо необхідних дій Північноатлантичній раді або Комітетові військового планування НАТО, Відбуваються також консультації з питань економіки, пов'язаних із безпекою. Вони стосуються, зокрема, витрат на оборону та переведення оборонних галузей промисловості на цивільні рейки. При підготовці та проведенні заходів на основі консенсусу, досягнутого країнами-членами, кожен із комітетів, що діють на згаданих вище напрямках, у значній мірі спирається на результати роботи, проведеної відповідними підрозділами Міжнародного секретаріату та Міжнародного військового штабу.
НАТО - це водночас і форум, у рамках якого держави-члени активно співпрацюють з країнами-партнерами у сферах цивільного планування на випадок надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, науки і екології. Хоча кожна держава несе основну відповідальність за планування дій своїх цивільних служб за надзвичайних обставин, здійснювана в межах НАТО співпраця сприяє тому, що при виникненні критичних ситуацій цивільні ресурси Альянсу використовуються у найефективніший спосіб. У таких випадках Альянс часто виконує роль координатора. Він домагається, щоб потреби швидко визначалися, а запити стосовно допомоги надсилалися до заздалегідь обраного центру з надзвичайних ситуацій, здатного якнайкраще їх забезпечити.
НАТО здійснює програми міжнародних обмінів, пов'язані з важливими для Альянсу та його партнерів науковими та екологічними проблемами. Згадані програми забезпечують підтримку наукових досліджень високого рівня, сприяють розвиткові національних науково-технічних ресурсів і дозволяють - завдяки міжнародній кооперації - заощадити кошти. Деякі з цих заходів спрямовано па вирішення пов'язаних з обороною природоохоронних питань, що справляють негативний вплив на сусідні держави і можуть бути розв'язані лише спільними зусиллями.
У чому полягає значення Північноатлантичного договору?
Згідно з Північноатлантичним договором, підписаним у Вашингтоні 4 квітня 1949 р., було створено союз 10 європейських і 2 північноамериканських незалежних держав, що зобов'язалися одна одну боронити. Пізніше, між 1952 і 1982 рр., до Договору приєдналися ще 4 європейських країни.
Сам Договір є простим документом. Він відкривається короткою преамбулою, у якій чітко зазначено, що Договір укладається в дусі Статуту ООН. Власне, із Статуту й випливає його легітимність. Решта тексту складається з чотирнадцяти статей, у яких сформульовано найголовніші зобов'язання, котрі члени беруть один перед одним і перед Альянсом у цілому.
Деякі статті заслуговують на особливу увагу. Стаття 3 є основою для розробки планів колективної оборони. Вона покладає на країни-члени обов'язок підтримувати й розвивати індивідуальний та колективний оборонний потенціал. Стаття 4 надає можливості для консультацій між державами-членами, коли будь-яка з них відчуває, що її безпека під загрозою. Саме в цій статті робиться наголос на першорядній важливості процесу широкомасштабних консультацій, що відбуваються в рамках Альянсу, і пояснюється, чому НАТО бере на себе нові функції, покликані зміцнити безпеку в усьому євроатлантичному регіоні,
Стаття 5 підтверджує право на індивідуальну чи колективну самооборону, записане и Статті 51 Статуту ООН. Згідно з нею країни, що підписують Північноатлантичний договір, домовляються вважати збройний напад на одну або кількох з них нападом на них усіх. Стаття 6 визначає географічний район, на який поширюється дія Статті 5.
Статтею 9 засновано Північноатлантичну раду як єдиний офіційний орган, започаткований безпосередньо Договором. Він доручає Раді створювати такі "допоміжні органи", які можуть знадобитися для реалізації цілей Договору. Сьогоднішні комітети й агенції, які утворені Радою й діють за підтримки своїх військових і цивільних підрозділів, визначають структуру Організації Північноатлантичного Договору.
На засіданні Північноатлантичної ради на вищому рівні у Мадриді в липні 1997 р. Альянс запросив три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо вступу в НАТО у 1999 р. Водночас лідери Альянсу проголосили, що двері організації лишаються відкритими, і вони сподіваються пізніше надіслати подібні запрошення іншим країнам. Прагнучи до членства в НАТО, ці країни хочуть отримати страховий поліс на майбутнє. Це їхнє право. Що ж стосується страхового полісу, то вони мають бути готові оплатити страхову премію. Вони повинні виявити спроможність і волю взяти на себе це зобов'язання. Стаття 10 Північноатлантичного договору передбачає таку можливість. У ній сказано, що члени Альянсу можуть "за одностайною згодою запросити будь-яку іншу європейську державу, здатну здійснювати принципи Договору і сприяти зміцненню безпеки в північноатлантичному регіоні, приєднатися до цього Договору".
За іншими статтями Договору кожна країна-член приймає конкретні зобов'язання стосовно оборони й безпеки. Жодне з них не зачіпає права і обов'язки сторін, що випливають з Статуту ООН. Кожна держава зобов'язується також зробити внесок у розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин, "зміцнюючи свої вільні інститути", "сприяючи кращому розумінню принципів, на яких засновані ці інститути" і "домагаючись створення умов стабільності й добробуту". Договір містить і положення про зусилля, які слід спрямувати на заохочення економічної співпраці між країнами-членами та усування суперечностей у їхній міжнародній економічній політиці.
Північноатлантичний договір забезпечує безпеку країн-членів з 1949 р. Чимало інших європейських країн отримали посередню вигоду від безпеки, гарантованої Альянсом. Сьогодні, коли покладено край холодній війні та розмежуванню Європи, Альянс не тільки запросив три нові держави приєднатися до своїх рядів, а й реорганізувався таким чином, щоб інші країни могли брати активну участь в його заходах. Уся Європа виграє від посиленої внаслідок цих процесів стабільності й взаємної довіри.
НАТО спрямовує свої зусилля на майбутню безпеку. Проте членство в НАТО й співпраця з Альянсом - це не просто планування на чорний день. Мова йде про активні кроки на шляху до зміцнення безпеки у Європі. З 1995 р. співпраця НАТО з країнами, що не с членами Альянсу, та з міжнародними організаціями допомогла запобігти подальшому загостренню конфлікту в Боснії й утвердити перспективи миру. Альянс - єдина міжнародна організація, що мас необхідний потенціал для здійснення цієї місії. Щоб підготуватися до розв'язання подібних проблем у майбутньому, Альянс трансформував свої політичні та військові структури, пристосувавши їх до проведення миротворчих операцій та управління кризовими ситуаціями.
Деякі переваги членства в НАТО
Найбільш очевидними перевагами членства в Альянсі є посилені безпека й стабільність. Зокрема, членство надає гарантії, які є підґрунтям Північноатлантичного договору. Йдеться про те, що члени прийдуть один одному на поміч - і поодинці, і гуртом - у разі збройного нападу на будь-кого з них, Договір гарантує, що жодна країна-член Альянсу не буде змушена розраховувати лише на власні сили та економічні ресурси у вирішенні основних проблем безпеки. Однак жодна країна не позбавляється права виконати національні зобов'язання перед своїм народом. Кожна країна продовжує нести відповідальність за власну оборону. НАТО не робить нічого за них. Альянс створює можливості для того, щоб вони робили це разом. Він дозволяє країнам-членам спільно вирішувати життєво важливі завдання у сфері національної безпеки. В результаті, незважаючи на відмінності у становищі та військовому потенціалі країн-членів, у них з'являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню їх загальної стабільності.
Хоча під час консультацій в рамках Альянсу допускається обговорення будь-якої теми, не практикується втручання у внутрішні справи окремих країн-членів. Держави утримуються від порушення на форумах Альянсу питань, які є суто внутрішніми за своєю природою. У разі незгоди або спорів між країнами переваги членства в Альянсі відіграють неабияку роль, хоча структура Альянсу і не дозволяє йому прямо втручатися у їхні справи. Та й не в цьому полягає його мета. Країни-члени вправі, за бажанням, прийняти пропозицію щодо посередництва від Генерального секретаря НАТО. Однак, незалежно від обставин, зацікавлені країни можуть скористатися з власного досвіду співпраці та взаємодії в рамках одного Альянсу та надалі розраховувати на зовнішню безпеку, яку НАТО їм гарантує, поки триватиме пошук шляхів вирішення їхніх невідкладних проблем. Подібні переваги притаманні й партнерству з НАТО, яке вже допомогло окремим країнам-партнерам розв'язати застарілі регіональні проблеми.
Країни-члени НАТО виграють також від того, що узгоджують свої позиції на інших міжнародних форумах. Регулярні контакти між цими державами - як щодня в рамках НАТО, так і між їхніми столицями - разом із постійними міжурядовими консультаціями сприяють посиленню впливу і ролі, що Її відіграє кожна з них у міжнародних відносинах в цілому. Вони стають країнам-членам у пригоді тоді, коли виникають труднощі або суперечки, і дозволяють їм черпати зі спільного джерела взаєморозуміння й поваги, що допомагає їм визначати взаємоприйнятні шляхи розв'язання проблем та приймати спільні рішення. Завдяки їм члени НАТО вступають у переговори на інших міжнародних форумах, попередньо ознайомившись із позиціями союзників. При цьому вони нерідко заздалегідь узгоджують свої погляди на основні завдання в сфері політики. Скажімо, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах з контролю над озброєннями і роззброєнням країни-члени НАТО часто досягали згоди щодо спільних позицій та координували свої ініціативи таким чином, що вони додавали їм впливовості й переконливості. За допомогою програми "Партнерство заради миру" та інших форумів співробітництва з Альянсом країнам, які беруть у них активну участь, вдається домогтися, щоб у світі більше рахувалися з їхніми думками щодо міжнародних справ та чули їхні голоси.
Зміни й спадкоємність
Завдяки таким ініціативам, як започаткування Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) у грудні 1991 р. і програми "Партнерство заради миру" у січні 1994 р., члени НАТО викликали до життя нові форми партнерства і взаємодії з іншими країнами в рамках Альянсу. На початку червня 1997 у португальському місті Сінтра було парафовано Хартію НАТО-Україна. Водночас було засновано Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП), що, взявши на озброєння досягнення РПАС, замінила цю організацію. РЄАП не тільки здійснює нагляд за реалізацією вдосконаленої програми "Партнерство заради миру", а й створює нові можливості для політичного діалогу.
Вводяться нові структури й процедури, покликані прискорити внутрішню адаптацію НАТО. У ході цього процесу формується власне Європейська система безпеки й оборони (ЄСБО) і втілюється у життя концепція Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). Концепція БЗОТГ повинна забезпечити такий порядок, при якому склад і багатонаціональний характер збройних сил можна було б варіювати залежно від типу завдань, що стоять перед ними у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями. І це лише деякі з докорінних змін, яких зазнав Альянс, розвиваючи свої стосунки з іншими країнами та реформуючи структуру військового командування.
Таким чином, НАТО не стояло на місці. З часу свого заснування Альянс завжди був змушений пристосовуватися до нових обставин і нових завдань. У перші роки його існування лави держав-засновниць поповнили три країни - Греція Туреччина і згодом Німеччина, Пізніше до договору приєдналася Іспанія. Відтоді Альянс змінив свою політичну й військову стратегію в світлі нових політичних обставин і технічного поступу; відреагував на кризові ситуації у відносинах між Сходом і Заходом; виступив із важливими ініціативами щодо контролю над озброєннями та заходів, спрямованих па обмеження розповсюдження зброї масового знищення; модернізував і адаптував свої збройні сили та внутрішні структури таким чином, щоб вони відповідали новим вимогам.
За останні десять років міжнародні відносини зазнали найбільш драматичних і далекосяжних змін з часу закінчення другої світової війни. Ці перетворення мали безпрецедентні наслідки. У відповідь Альянс приступив до здійснення масштабної програми внутрішньої і зовнішньої адаптації, що включає перегляд його стратегії, скорочення збройних сил і трансформацію структури військового командування. Він також вжив заходів, спрямованих на розвиток співпраці й партнерства з європейськими країнами, що не входять до НАТО, відкрив свої двері для нових членів та прийняв нові мандати у сфері управління кризовими ситуаціями та підтримання миру. Наприкінці 1995 р., вперше в історії, НАТО організувало й очолило - за мандатом ООН - багатонаціональні Сили втілення (ІФОР), покликані реалізувати військові складники Мирної угоди по Боснії. Як тепер добре відомо, це поклало край конфліктові та надало можливість приступити до закладення фундаменту тривалого миру в Боснії. Після завершення мандату ІФОР керовані НАТО Стабілізаційні сили (СФОР) - знову ж таки вперше в історії - взяли на себе завдання розвинути успіхи, досягнуті ІФОР. Ці події, а також інтенсивна співпраця з залученими до них країнами-партнерами та іншими державами, що не входять до НАТО, не лише не мають прецеденту. Ще кілька років тому їх неможливо було б уявити.
Збираючись відзначити п'ятдесяту річницю Північноатлантичного договору і готуючись до подальшої адаптації на засадах розширеного форуму партнерства на - як в рамках Альянсу, так і з країнами-членами Ради євроатлантичного партнерства - НАТО, безсумнівно, й надалі еволюціонуватиме, щоб мати змогу вирішувати складні завдання, які постануть у майбутньому.
Значення Мадридської зустрічі у верхах
На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. Альянс прийняв рішення щодо приєднання нових членів та зробив подальші кроки на шляху до зміцнення структур, потрібних для виконання майбутніх зобов'язань НАТО.
По-перше, члени Альянсу підтвердили ті зобов'язання, які вони мають один перед одним. По-друге, вони офіційно запросили три країни - Чеську Республіку, Угорщину й Польщу - розпочати переговори щодо приєднання, покликані привести їх до членства в НАТО. Члени Альянсу ще раз підтвердили, що НАТО залишається відкритим для приєднання інших держав у майбутньому. Вони також розглянули шляхи вдосконалення заходів, які уможливлюють участь усіх 46 країн-членів Ради євроатлантичного партнерства у побудові європейської безпеки. Вони дійшли згоди щодо удосконалення програми "Партнерство заради миру" як елемента цього процесу.
Це була насичена зустріч у верхах. Окрім ініціатив щодо просування на шляху до зовнішньої адаптації Альянсу, було вжито заходів, спрямованих на його подальшу внутрішню адаптацію. Це, зокрема, означає зміцнення європейського виміру трансатлантичного партнерства і модернізацію структури збройних сил НАТО та вдосконалення системи командування.
Водночас, як напередодні зустрічі у верхах, так і в дні її проведення відбувалися інші важливі події. Окремі консультації завершилися заснуванням спеціальної Комісії НАТО-Україна, покликаної поглиблювати особливе партнерство між Альянсом і Україною. Уряди держав НАТО оголосили про заходи, спрямовані на закріплення успіхів, досягнутих у діалозі з середземноморськими країнами, і заснували Групу з питань середземноморського співробітництва, в обов'язки якої входить здійснення нагляду за подальшим перебігом діалогу.
Розбудова міжнародної безпеки - процес поступовий. Будь-які кроки назад нетерпимі. Надто багато поставлено на карту, щоб допустити такий перебіг подій. Рівень співпраці у сфері безпеки, на який вийшли країни-члени НАТО, - попри те, що деякі з них двічі у цьому столітті воювали одна з одною, - є досягненням історичної ваги.
Однак усе це сталося не за один день. Цим вони мають завдячувати політичній волі й рішучості, а також спільно набутому досвіду співпраці, яку вони розвивали на засадах добровільності, не зазнаючи примусу ззовні та не відчуваючи загрози своїй незалежності чи національному суверенітетові. У Мадриді було прийнято виважені рішення, націлені на поглиблення взаємодії у сфері безпеки на користь цілому континентові, аби з часом можна було сказати, що подібні гарантії поширюються й на однаковий для всіх європейських держав рівень забезпеченості. Залучення дедалі більшої кількості країн до програми співпраці з Альянсом сприяє втіленню цих задумів у життя.
Хоча і майбутні члени НАТО, і його партнери прагнуть відігравати повноцінну роль у згаданих процесах, вони не зацікавлені в тому, щоб інші країни відчували себе через це у небезпеці. Недопущення будь-якої загрози незалежності чи національному суверенітетові усіх європейських держав е передумовою поступу. Стабільність опиняється під загрозою, коли одні країни можуть досягти безпеки лише за рахунок інших. Цей фундаментальний принцип лежить в основі кожного з багатьох важливих рішень, прийнятих у Мадриді. Ось у чому, власне, й полягає істинне значення Мадридської зустрічі у верхах. Європа змінилася на краще, оскільки, по-перше, вона вже не є розмежованою, а, по-друге, їй тепер вільно розглядати майбутню безпеку як плід спільних зусиль, у які кожна країна має право і може внести свою лепту. А звідси випливає потреба в інституціях, які допоможуть Європі утриматись на цьому шляху. Вони теж повинні зазнати змін. У Мадриді уряди держав НАТО пояснили, що було зроблено для того, аби пристосувати Альянс до розв'язання такого складного завдання. Вони зобов'язалися продовжити цю роботу і запропонували своїм партнерам взяти на себе більшу відповідальність за хід її виконання, їхню пропозицію прийняли не лише три країни, запрошені вступити до Альянсу, а й чимало держав, які поглиблюють партнерські стосунки з НАТО.
Внутрішня адаптація Альянсу
Процес внутрішньої адаптації та модернізації Альянсу є не менш важливим, ніж процес його розширення та зовнішньої трансформації. Він має кілька вимірів.
У політичному плані це означає розвиток ширшого підходу до безпеки, посилення політичного компонента НАТО і пристосування внутрішніх процедур до розв'язання нових політичних завдань.
У військовій сфері внутрішня адаптація виявилася, перш за все, у суттєвій реорганізації та скороченні сухопутних, військово-повітряних та військово-морських сил на 30-40%, зниженні рівнів готовності та чисельності розгорнутих у передових районах сил і в значному скороченні - майже на 80% - ядерних сил. Но-друге, йдеться про вдосконалення структури військового командування НАТО. Передбачається створити просту багатонаціональну структуру, спроможну виконати під політичним керівництвом Північноатлантичної ради усі функції та завдання Альянсу.
При здійсненні внутрішньої адаптації Альянс над усе керується потребою й надалі забезпечувати боєздатність своїх сил. Вона повинна зберегти трансатлантичну сполучну ланку. Вона також покликана допомогти європейським країнами взяти па себе більшу відповідальність за колективну оборону та за інші функції Альянсу шляхом формування власне Європейської системи безпеки та оборони в рамках НАТО. Нарешті, вона має озброїти Альянс можливостями для виконання нових завдань. Основними складовими цього процесу є модернізація й адаптація структури військового командування НАТО та втілення у життя концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп (БЗОТГ). БЗОТГ - не багатонаціональні сили швидкого розгортання, чий потенціал дозволяє їм діяти у різних непередбачених обставинах. На Мадридській зустрічі у верхах у липні 1997 р. глави держав і урядів країн НАТО прийняли рішення щодо подальших кроків у цьому напрямку, а в грудні 1997 р. була досягнута домовленість щодо основних параметрів нової структури військового командування.
Зовнішня і внутрішня адаптація НАТО, а також нові завдання, що їх Альянс виконує у сфері підтримання миру та управління кризовими ситуаціями, змушують його здійснити кардинальні зміни у своїй структурі. Ця потреба збігається з безпрецедентною можливістю побудувати нові, засновані на співпраці структури безпеки у Європі, що зуміють впоратися із проблемами наступного століття. Отже, формуючи менші, але більш гнучкі та мобільні сили, Альянс водночас вдосконалює свою багатонаціональну командну структуру та зміцнює роль європейської ланки трансатлантичного партнерства у сфері безпеки, щоб уможливити більш послідовну й дієву участь європейських країн-учасниць у здійсненні своїх заходів і завдань.
Внутрішня адаптація Альянсу вимагає:
• тіснішої координації діяльності політичних i військових підрозділів НАТО;
• менших, гнучкіших та мобільніших сил, здатних швидко й ефективно відреагувати на всілякі непередбачені ситуації;
• реалізації концепції Багатонаціональних загальновійськових оперативно-тактичних груп;
• створення структури, яка б дозволила європейським членам Альянсу робити ефективніший внесок у діяльність НАТО й допомагати Західноєвропейському союзові, коли той здійснюватиме заходи, спрямовані на підтримання миру та управління кризовими ситуаціями;
• надання новій структурі гнучкості, що сприятиме приєднанню нових держав-членів та поглибленню співпраці з країнами-партнерами в рамках удосконаленої програми "Партнерство заради миру" та Ради євроатлантичного партнерства;
• забезпечення потенціалу, необхідного Альянсові для виконання нових завдань у миротворчій та інших сферах.
Ці заходи здійснюються не ізольовано. Вони тісно пов'язані зі змінами, що відбуваються в інших інституціях, скажімо, в ООН, Організації з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), Європейському союзі (ЄС) та Західноєвропейському союзі (ЗЄС). Це дозволяє уникнути дублювання та забезпечити оптимальну взаємодію між згаданими організаціями.
Як же НАТО фактично здійснює свою діяльність?
Діяльність у рамках НАТО здійснюється на добровільних засадах. Кожна країна бере участь у процесі, що веде до прийняття рішень. Держави-учасниці повинні зробити вибір, й іноді вони уважають за краще піти на короткотерміновий компроміс в ім'я забезпечення своїх довгострокових інтересів. Але ніхто їх до цього не примушує. Якщо одна країна-член вважає, що рішення, яке обговорюється в НАТО, заподіє непоправної шкоди її національним інтересам, вона не зобов'язана з ним погоджуватися. У цьому випадку рішення буде прийняте тільки після розв'язання проблеми. Уряд кожної країни вправі обирати те, що, на його думку, найкраще відповідає інтересам її народу.
Альянс не має постійної армії, яка очікує у штабах і казармах наказів від Ради НАТО. Насправді Альянс має дуже мало постійних військових підрозділів. Різним військовим штабам придані невеликі багатонаціональні сили, що є елементами об'єднаної військової структури НАТО. Є діючі війська, які відповідають за управління постійними об'єктами зв'язку або протиповітряної оборони і повітряного спостереження. Наприклад, Група авіаційного раннього попередження, що забезпечує повсякчасне спостереження і раннє попередження, відіграє надзвичайно важливу роль у командуванні та управлінні збройними силами. Штабові корпусу швидкого реагування Командування Об'єднаних збройних сил у Європі можуть підпорядковуватися національні підрозділи та дивізії, а також дві багатонаціональні дивізії. Цей Корпус може бути дуже оперативно доведений до штатної чисельності, але придані йому дивізії переходять під командування НАТО тільки в разі потреби. Лише штаби двох багатонаціональних дивізій постійно знаходяться під командуванням НАТО. Існують також постійні військово-морські угруповання, до складу яких входять невелика кількість суден та персонал з військово-морських сил деяких країн-членів. Вони розгортаються й замінюються за встановленим порядком.
За винятком згаданих підрозділів більшість так званих "Збройних сил НАТО" складають війська окремих держав, що перебувають під національним контролем. Вони передаються в розпорядження НАТО - під відповідальність воєначальників Альянсу - за конкретних обставин і відповідно до заздалегідь погоджених країнами-членами процедур.
НАТО - не наднаціональна організація. Це союз незалежних суверенних держав, які добровільно вирішили співпрацювати заради спільної вигоди. Вони регулярно проводять консультації з питань, що хвилюють усіх членів. Але в НАТО немає центрального органа, який би вказував, що вони мусять робити. Жодна країна-учасниця також не має права нав'язувати свої погляди або думки союзникам по Альянсу.
Із цього основоположного принципу співпраці в рамках Альянсу природно випливає те, що всі органи НАТО складаються з представників держав-учасниць, покликаних - буквально - представляти точку зору своєї країни і доводити її до інших членів Альянсу. Подібні консультації, в ході яких зазвичай порушуються будь-які питання, проводяться щоразу, коли належить ухвалити рішення, або при виникненні нової ситуації, що може позначитися на Альянсі. Ще одна важлива місія національних представників полягає в інформуванні своїх урядів про позицію та думки інших членів НАТО та про причини, якими вони зумовлені. Іноді, за умови повної одностайності, рішення приймаються без проблем. Інколи погляди більшості дещо розходяться з думками однієї чи кількох країн. За допомогою консультацій вони намагаються зблизити позиції та при потребі досягти компромісу. Якщо домовитися не вдається, окремі країни-члени вправі діяти згідно з обраним ними курсом.
Невдала спроба дійти домовленості не розглядається як загроза єдності країн-членів. Навпаки, в тім і полягає одна з сильних сторін Альянсу, що, незважаючи на розбіжності, знаходиться достатньо спільних засад для досягнення згоди. Механізм консультацій в рамках НАТО забезпечує постійний діалог між країнами-членами і надає чимало можливостей для обговорення й роз'яснення питань, що їх непокоять. Він також сприяє взаємному розумінню труднощів, з якими можуть зіткнутися уряди, виправдовуючи та витлумачуючи свою політику і рішення перед виборцями.
Водночас кожна країна усвідомлює: неспроможність залагодити суттєві розбіжності в поглядах може поставити під удар політичну солідарність і згуртованість Альянсу за обставин, коли ці чинники можуть виявитися вкрай необхідними. Тому вони зацікавлені в такому підході до розв'язання серйозних спорів, який сприяє досягненню консенсусу і захистові їхніх спільних інтересів у сфері безпеки.
Усі ці принципи застосовуються у відносинах між державами-членами Альянсу. Але той самий дух добровільної співпраці, поваги до національної незалежності та прийняття рішень шляхом консенсусу пронизує двосторонні та багатосторонні зв'язки між НАТО й країнами-партнерами.
Хто ухвалює рішення ?
Найважливішим органом, що приймає рішення, є Північноатлантична рада. Це, перш за все, політичний форум, у рамках якого представники усіх країн-членів обговорюють політичні або практичні питання. Це єдиний орган, утворений Північноатлантичним договором. Він несе відповідальність за всі рішення Альянсу. Його засідання проводяться на різних рівнях іноді за участю послів кожної країни, іноді за участю міністрів закордонних справ чи оборони або прем'єр-міністрів і глав держав. Та незалежно від рівня представництва його рішення мають однакову вагу і відбивають думки кожного уряду. Як правило, Рада збирається для обговорення питань, що зачіпають спільні інтереси або вимагають колективних рішень. Утім, не існує жодних обмежень щодо тем, які можна включити до порядку денною. Кожна країна вправі поставити вимогу про скликання засідання Ради, коли виникає серйозна справа, яку, на її думку, Альянс повинен розглянути. Комітет військового планування проводить засідання на рівні міністрів або послів для обговорення питань, пов'язаних із плануванням колективної оборони.
Перед Радою та Комітетом військового планування несуть відповідальність немало підпорядкованих їм комітетів, члени яких також представляють країни-учасниці. Вони обговорюють конкретні аспекти політики та надають Раді рекомендації, які використовуються при ухваленні остаточних рішень. Що стосується програм співробітництва, то згадані комітети проводять регулярні зустрічі представниками країн-партнерів у рамках Ради євроатлантичного партнерства і "Партнерства заради миру". Ряд комітетів спрямовують свою увагу на питання, пов'язані з роботою інших органів, - Постійної спільної ради НАТО-Росія, Комісії НАТО-УкраЇна і Групи середземноморського співробітництва, заснованих для здійснення сумісного нагляду за спільними проектами або заходами, які організовані в контексті двосторонніх відносин з НАТО.
Як приймаються рішення?
В основі діяльності Альянсу - відданість усіх його членів узятим на себе зобов'язанням, а також ідеї практичної взаємовигідної співпраці. Їхня безпека єдина і неподільна. Політична солідарність складає сутність НАТО. Вона осягається у щоденній роботі в політичній, військовій та інших сферах. Однак це не означає, що відсутній грунт для незгод. Часто окремі країни-учасниці мають помітні розходження у поглядах. Альянс не є однорідним монолітом. Передбачається, що його члени, зібравшись за столом Ради НАТО, будуть готові роз'яснити і захистити свою позицію з будь-якого обговорюваного питання. При цьому мається на увазі, що в ході консультацій усі держави докладуть максимальних зусиль, аби увійти у становище своїх союзників і знайти прийнятне для кожного рішення. Консультації між НАТО та його партнерами базуються на тих же засадах - на бажанні співпрацювати, брати до уваги занепокоєння обох сторін і шукати спільних рішень.
Отже, консультації є вельми важливою частиною процесу прийняття рішень в НАТО. Вони набувають різних форм. Найпростіша з них - це звичайний обмін інформацією і думками. Уряди також надають відомості про рішення або дії, які вони вже ухвалили і здійснили чи мають незабаром ухвалити і здійснити і які прямо чи опосередковано зачіпають інтереси інших членів Альянсу. Іноді консультації набувають форм завчасного попередження про майбутні заходи або рішення урядів. Таким чином, союзникам надається можливість їх схвалити або висловитися з їхнього приводу. Під консультаціями розуміються і дискусії з мстою досягнення консенсусу щодо майбутнього політичного курсу і заходів, яких слід вжити на його підтримку. Нарешті, консультації покликані допомогти країнам-учасницям дійти до взаємоприйнятних домовленостей щодо колективних рішень або дій Альянсу в цілому.
Це безупинний процес. Оскільки представники усіх країн-членів НАТО розміщуються в одній штаб-квартирі у Брюсселі, консультації між національними делегатами організовуються - на прохання одного з них або за ініціативою Генерального секретаря НАТО - без зволікань. Таким чином проводяться (при потребі - у вельми стислі строки) глибокі дискусії за участю представників усіх зацікавлених країн, які діють відповідно до інструкцій, отриманих віл своїх урядів. Цей механізм консультацій постійно і всебічно використовується. Окрім того, тривалий досвід співпраці, в основі якої лежать спільні процедури і домовленості щодо колективної оборони та спільного використання об'єктів і устаткування, стає у великій пригоді тим країнам-членам, котрі воліють скористатися цим досвідом під час подій, в які Альянс як такий не залучений. Чимало дипломатичних місій та офіцерів зв'язку країн-партнерів розміщуються у тих же будинках, де мають свої представництва держави-члени НАТО. Це теж полегшує спілкування та сприяє налагодженню контактів.
Оскільки політичні консультації є важливою ланкою в управлінні кризовими ситуаціями, вони часто асоціюються з періодами напруги та суперечностей. Тож не дивно, що увага громадськості прикута до тих моментів, що викликають розходження серед країн-учасниць. За цих обставин консультації в рамках Альянсу покликані нагадати їм про основоположну мету, що їх об'єднує, не обмежуючи їхнього права самостійно визначати свої національні інтереси. Водночас консультації - це просто елемент заведеного порядку. Вони допомагають країнам-членам вивчити можливості для досягнення згоди та виробити розраховану на перспективу політику, що матиме вплив на Альянс в цілому. Для прикладу можна навести обговорення ініціатив з контролю над озброєннями та роззброєнням і вироблення спільної позиції на переговорах у рамках міжнародних форумів, де розглядаються згадані питання.
Хоча порозуміння є передумовою спільних дій, його нікому не можна накинути. Неминуче виникають ситуації, за яких сторонам, незважаючи на консультації, не вдасться через розходження у вимогах і сприйнятті національних інтересів дійти згоди - принаймні, у ближчій перспективі. За таких обставин політичні консультації набувають іще більшої ваги. Вони дозволяють роз'яснити і обговорити розбіжні погляди таким чином, аби уберегти єдність союзників на тлі їхніх спільних цілей та завдань і цілісність структур Альянсу. Жодну країну не примушують діяти або виносити ухвали проти її волі. Ось чому навіть під час серйозних спорів ні одна держава-учасниця не ставить під сумнів доцільність свого членства в Альянсі. Партнерські зв'язки з іншими країнами теж розвиваються на суто добровільних засадах. А консультаційні механізми, що діють у рамках партнерства, використовуються для розв'язання існуючих проблем.
Принципи консенсусу і загальної згоди
Консультації мають на меті ухвалення рішень на основі консенсусу або збігу думок. У НАТО не існує процедури голосування. Погодившись виносити свої ухвали шляхом консенсусу, члени Альянсу поєднали вигоду від привнесення своїх поглядів і досвіду у процес прийняття рішень із заходами, що дозволяють, їм - за відповідних обставин - удаватися до оперативних і рішучих колективних дій. Щоб згадана система спрацювала, країни-учасниці повинні повністю зрозуміти позиції одна одної, скільки б це не вимагало часу й терпіння. А тому всім зацікавленим державам вкрай необхідно призвичаїтися до регулярного обміну інформацією та щоденних консультацій. Таким чином, вони можуть (при потребі - вельми швидко) зібратися на спільне засідання, вже знаючи, що непокоїть їхніх союзників. Інколи спроби врегулювати розбіжності між ними завершуються невдачею, але загалом дух компромісу забезпечує спільні дії, за якими стоять повновагі рішення, підтримані всіма урядами. Ухваливши рішення, всі зацікавлені члени Альянсу тим самим виявляють готовність, не вагаючись, повністю втілити його у життя. У разі гострих публічних дискусій з приводу важливих питань - а вони трапляються нерідко - непопулярні рішення або ухвали, пов'язані з суперництвом кількох сторін за виділення коштів, набувають додаткової сили і ваги. Ті ж самі методи досягнення міждержавного консенсусу застосовуються при ухваленні спільних рішень щодо співпраці Альянсу з країнами-партнерами.
Парламентська співпраця
Альянс - це міжурядова організація. Уряд кожної країни-члена НАТО несе відповідальність перед своїм парламентом. А відтак підтримка цілей Альянсу з боку вільно обраних парламентарів має надзвичайно важливе значення. Північноатлантична асамблея є міжпарламентським форумом країн-членів Альянсу. Він збирає європейських і північноамериканських законодавців для обговорення і розгляду питань, що викликають взаємний інтерес і занепокоєння. Повністю незалежна від НАТО, Асамблея є сполучною ланкою між національними парламентами і Альянсом, що заохочує уряди зважати на проблеми, що постають перед Альянсом, при розробці національного законодавства. Асамблея також постійно нагадує про те, що міжурядові рішення, ухвалені в рамках Альянсу, підлягають затвердженню на політичному рівні - в демократично обраних парламентах згідно з конституційними процедурами. Північноатлантична асамблея підтримує активні контакти з парламентами країн-партнерів, представники яких беруть участь у дискусіях і обмінах думками, що відбуваються під час її засідань.
Хто оплачує діяльність НАТО?
Та частка національних асигнувань на оборону, котру кожна країна-член НАТО вносить у бюджети, якими відає сам Альянс, становить лише невеликий відсоток її загального військового бюджету. Управління спільно внесеними фінансовими ресурсами, що перебувають у розпорядженні НАТО, здійснюється через окремі цивільний, військовий та інфраструктурний бюджети, в основі яких лежить узгоджена формула пайової участі у витратах. Вона визначає грошову частку, яку має внести кожна країна. Правила і процедури фінансового управління ґрунтуються на принципах відкритості, гнучкості й справедливості. Вони забезпечують досягнення максимальної вигоди для всієї організації та окремих її членів па основі пошуку економічних шляхів розв'язання спільних проблем. Ніхто не вимагає від жодної країни-учасниці взяти на себе несправедливо велику частку фінансового тягаря або внести більше, ніж вона реально спроможна, не ставлячи при цьому під загрозу свою національну економіку.
Нагляд за виконанням бюджетів здійснюється Комітетами з цивільного та військового бюджетів, а також Комітетом у справах інфраструктури, що відповідає за домовленості щодо спільно фінансованих об'єктів, які використовуються збройними силами НАТО. Як і всі інші комітети НАТО, вони складаються з представників кожної країни-члена Альянсу. Усі бюджети НАТО підлягають ретельному внутрішньому наглядові та зовнішньому контролю. Вони ревізуються незалежною Міжнародною радою аудиторів. Останні вибираються країнами-членами і несуть відповідальність перед Північноатлантичною радою.
Що відбувається щодня у штаб-квартирі НАТО?
Штаб-квартира НАТО в Брюсселі - це політичний штаб Альянсу і місце постійного перебування Північноатлантичної ради. У ній розміщуються національні делегації країн-членів, до складу яких входять глава делегації або Постійний представник і національний Військовий представник. Кожному з них допомагають у роботі цивільні та військові радники, а також посадові особи, які представляють свої країни у різних комітетах НАТО. Чимало кран-партнерів Альянсу відкрили свої дипломатичні представництва або місії зв'язку у штаб-квартирі. Тут же розміщуються Генеральний секретар НАТО, Міжнародний секретаріат, Голова Військового комітету НАТО і Міжнародний військовий штаб, а також ряд спеціалізованих установ НАТО, відповідальних за такі напрямки, як стандартизація та зв'язок. Усього в НАТО на постійній основі працюють приблизно 3150 чоловік, Майже 1400 з них є членами національних делегацій або дипломатичних представництв і місій зв'язку. Міжнародний секретаріат та згадані спеціалізовані установи нараховують біля 1300 цивільних службовців. У Міжнародному військовому штабі працює близько 450 цивільних і військових. У головному будинку штаб-квартири розташовуються кабінети, конференц-зали, газетний кіоск, банк, пошта, бюро подорожей, перукарня, ресторан і кафетерій. За основною автостоянкою знаходиться центр для занять спортом і відпочинку, відкритий для всіх, хто працює в НАТО. Щороку чимало офіційних осіб та експертів із країн-учасниць Альянсу прибувають до НАТО для участі в різних засіданнях, близько двадцяти тисяч представників держав Альянсу і країн-партнерів запрошуються сюди для ознайомлення з політикою та цілями Північноатлантичного союзу.
Найважливішим органом НАТО є Північноатлантична рада. Діють також комітети, які розглядають конкретні аспекти політичного курсу і надають рекомендації Раді або іншим вищим органам, що враховують їх при ухваленні рішень. Найвищим органом у військовій сфері є Військовий комітет. Політичний комітет, що регулярно проводить засідання на різних рівнях, консультує Раду з основних політичних питань сьогодення, які мають відношення до політичного курсу Альянсу. Є також Комітет з аналізу проблем оборони, який наглядає за процесом консультацій, що веде до прийняття рішень стосовно рівнів збройних сил, котрі передаються країнами-членами у розпорядження Об'єднаної військової структури НАТО на наступний плановий період. Комітет з інфраструктури вивчає пропозиції щодо спільного фінансування об'єктів, які використовуються збройними силами Альянсу. Економічний комітет НАТО зосереджує свою увагу на тенденціях у економіці, що мають безпосереднє відношення до політики у сфері безпеки. Бюджетні комітети подають до Ради свої пропозиції щодо ощадливого управління цивільними і військовими бюджетами, до яких кожна країна вносить свій внесок.
Консультації між представниками урядів країн-членів, що ведуть до вироблення політики та ухвалення рішень, відбуваються на всіх напрямках діяльності Альянсу. Так, в рамках Наради національних керівників у галузі озброєння обговорюються політичні, економічні та технічні аспекти розробки і закупівлі оснащення для збройних сил НАТО. У царині інформації Комітет НАТО з інформації та культурних зв'язків зосереджує свою увагу на інформаційних програмах, покликаних поширювати знання про Альянс та поглиблювати розуміння його політики. В ході дискусій порушуються і питання, пов'язані з науковими і екологічними програмами. Рішення у цих сферах приймаються Науковим комітетом і Комітетом з проблем сучасного суспільства. Існують також інші комітети і групи, скажімо, Політико-військовий керівний комітет програми "Партнерство заради миру", в обов'язки якого входить розвиток і спрямування співпраці з країнами-партнерами.
Хто за що відповідає?
Це вирішують самі країни-члени! Політичний курс НАТО формується урядами держав-учасниць Альянсу. Рішення приймаються в рамках Північноатлантичної ради. Заходи Альянсу, в яких беруть участь країни-партнери, скажімо, миротворчі операції або програма "Партнерство заради миру" обговорюються із зацікавленими урядами на відповідних форумах - у Раді євроатлантичного співробітництва. Комісії НАТО-Україна. де й ухвалюються рішення. Те саме стосується і заходів, здійснюваних у рамках Середземноморського діалогу. Вони обговорюються з державами-учасницями у Групі з питань середземноморського співробітництва.
Генеральний секретар НАТО заохочує і спрямовує процес консультацій та прийняття рішень в Альянсі. Він с головою Північноатлантичної ради та інших вищих комітетів і в силу своєї посади справляє значний вплив на процес ухвалення рішень. Він може виносити читання на обговорення і використовувати своє становище незалежного й неупередженого голови, щоб направити дискусію у річище консенсусу в інтересах усього Альянсу. Однак він не уповноважений самостійно приймати рішення щодо політичного курсу і може діяти від імені Альянсу тільки в тій мірі, в якій уряди країн-членів погодяться надати йому таке право. Він є основним представником Альянсу у двосторонніх відносинах між НАТО й окремими урядами держав-учасниць або у зв'язках з іншими міжнародними організаціями. Він також виступає чільним речником Альянсу у контактах із засобами масової інформації.
Військова структура НАТО перебуває під наглядом Військового комітету. Це найвищий військовий орган Альянсу, політичне керівництво яким здійснює Північноатлантична рада. До його складу входять начальники генеральних штабів країн-членів або їхні Військові представники. Комітет надає Альянсові поради з військових питань. Він також здійснює керівництво Верховними головнокомандувачами сил НАТО. Їх два - Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил НАТО у Європі, штаб якого знаходиться у Монсі, Бельгія, і Верховний головнокомандувач Об'єднаних збройних сил у зоні Атлантичного океану. Штаб останнього розташовано у Норфолку, штат Вірджинія, США.
Кожен Верховний головнокомандувач визначає потреби у збройних силах та звертається з проханням про надання військ, необхідних для виконання його завдань. Він також відповідає за розробку планів оборони у своїй зоні та консультує політичне і військове керівництво НАТО з питань, то входять у його компетенцію. Він командує тими збройними силами, які країни-члени погоджуються передати у розпорядження НАТО, і в кінцевому підсумку несе відповідальність за оборону зони, що перебуває під його контролем. Як на Головнокомандувача на нього також покладається відповідальність за визначення потреб у збройних силах, а також за розгортання і навчання військ, які будуть підпорядковані йому під час кризи. Він відповідає за розвиток військового потенціалу та підтримання боєготовності, необхідної для участі в управлінні кризовими ситуаціями, миротворчих операціях та гуманітарних місіях.
Обидва Верховні головнокомандувачі надають Військовому комітету і в кінцевому підсумку політичному керівництву НАТО інформацію й рекомендації щодо рішень про склад і дислокацію їхніх військ та їх підтримку і загалом щодо будь-якої справи, яка може вилинути на їх спроможність виконувати свої обов'язки. Головнокомандувачі встановлюють нормативи щодо організації, підготовки, оснащення, утримання й забезпечення підпорядкованих їм військ. Проводячи навчання й аналізуючи дії збройних сил, вони допевняються того, щоб ці сили були здатні виконувати свої функції. Велика кількість спільних військових заходів, програм підготовки і навчань, організованих під керівництвом кожного з Верховних головнокомандувачів, здійснюються разом з країнами-партнерами НАТО в рамках "Партнерства заради миру".
Кроки на шляху до зовнішньої трансформації Альянсу
Особливості зовнішньої трансформації Альянсу, процесу прийняття в НАТО нових членів і нових форм партнерства визначають ряд ключових ініціатив, висунутих протягом кількох останніх років. Згадаємо найважливіші з них. Це запровадження і подальше удосконалення програми "Партнерство заради миру"; заснування Ради євроатлантичного партнерства - нового форуму, в рамках якого збираються нинішні члени Альянсу, всі країни-партнери НАТО і учасники "Партнерства заради миру"; закладення основи для стабільного і міцного партнерства з Росією; розвиток особливого партнерства НАТО з Україною; поглиблення Середземноморського діалогу за участю шести середземноморських країн, що не входять до НАТО, але співпрацюють з Альянсом; посилення впливу Європи в Альянсі; розширення участі Альянсу у миротворчих операціях і, зокрема, його першорядна роль у реалізації військових складників мирної угоди по Боснії та провідна по цей день роль у багатонаціональних Стабілізаційних силах у Боснії. Кожне з цих питань заслуговує на окремий розгляд.
Ініціатива щодо "Партнерства заради миру"
"Партнерство заради миру" є ключовим чинником розвитку нових відносин у сфері безпеки між Альянсом і країнами-партнерами. Завдяки цій програмі розширюється й активізується політична і військова співпраця в Європі, посилюється стабільність, зменшується загроза мирові та укріплюється довіра. Вона зміцнює відносини у сфері безпеки, поширюючи дух практичної співпраці й відданості демократичним принципам, що лежать в основі Альянсу.
30 країн-учасниць програми "Партнерство заради миру
Австрія - Азербайджан - Албанія - Білорусь - Болгарія - Вірменія - Грузія - Ірландія - Естонія - Казахстан - Киргизстан - Латвія - Литва - колишня Югославська Республіка Македонія - Молдова - Польща - Румунія - Росія - Словаччина - Словенія - Туркменистан - Таджикистан - Угорщина - Україна - Узбекистан - Фінляндія - Хорватія - Чеська Республіка - Швеція - Швейцарія
Співпраця в рамках ПЗМ сприяє зміцненню безпеки різними шляхами:
• Вона уможливлює досягнення більшої прозорості при розробці планів національної оборони і військових бюджетів.
• Вона зміцнює демократичний контроль над збройними силами.
• Вона допомагає країнам-учасницям підтримувати свій військовий потенціал і боєготовність, необхідні для участі у миротворчих операціях.
• Вина дозволяє країнам-партнерам поглиблювати взаємодію з Альянсом шляхом спільного планування, підготовки кадрів і проведення навчань. Це також посилює їх здатність брати участь у миротворчих, пошуково-рятувальних та інших гуманітарних місіях.
• Під час спільних заходів під егідою ПЗМ збройні сили країн-партнерів учаться діяти разом, а також сумісно з військами держав НАТО.
• ПЗМ створює відповідні умови для залучення країн-партнерів до нових сфер співробітництва у рамках Альянсу. Це, зокрема, цивільне панування на випадок надзвичайних ситуацій, допомога при стихійних лихах, наукові піп екологічні програми.
• ПЗМ сприяє покращанню відносин та досягненню більшої прозорості, а відтак - і активізації співпраці між країнами-партнерами і врегулюванню задавнених спорів між ними.
• До Рамкового документу "Партнерства заради миру " включено зобов'язання НАТО проводити консультації з будь-якою країною - активною учасницею ПЗМ, яка відчуває пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці.
Це не якісь умоглядні досягнення. Вони вже довели своє чисто практичне значення. Програма ПЗМ великою мірою полегшила формування багатонаціональних Сил втілення (ІФОР), які допомогли реалізувати військові положення Мирної угоди по Боснії. Тепер ПЗМ сприяє діяльності керованих НАТО Стабілізацій них сил, у яких беруть участь близько 20 країн, що не є членами Альянсу.
"Партнерство" ефективно функціонує без великих витрат. У апараті програми, що має далекосяжні наслідки для всієї Європи, небагато службовців, і вони не займають дорогих приміщень. Представники країн-партнерів працюють у Координаційній групі з питань партнерства (КГП) у Монсі (Бельгія), яка координує військові заходи в рамках ПЗМ. Держави-партнери також мають дипломатичні представництва або місії зв'язку при штаб-квартирі НАТО у Брюсселі. Кожна з цих структур відіграє важливу роль у забезпеченні успіху ПЗМ. Запроваджене НАТО 1994 року, "Партнерство заради миру" вже стало невід'ємною часткою системи європейської безпеки. Навесні 1997 р. було запропоновано нові ініціативи, спрямовані на подальше вдосконалення програми, значне посилення її оперативних функцій, підвищення ролі політичних консультацій і відкриття перед країнами-партнерами додаткових можливостей для участі у процесі прийняття рішень і плануванні заходів ПЗМ. Завдяки удосконаленню програма вводиться у загальний контекст Ради євроатлантичного партнерства, не втрачаючи при цьому свого виразного характеру. Це також надає широкі можливості для здійснення спільних регіональних заходів.
Рада євроатлантичного партнерства
Раду євроатлантичного партнерства (РЄАП) було засновано після останнього засідання Ради північноатлантичного співробітництва (РПАС) на рівні міністрів у португальському місті Сінтра 30 травня 1997р. РЄАП - це новий механізм взаємодії, покликаний замінити РПАС. Рада розвиває успішну політичну й економічну співпрацю, розпочату в рамках РПАС і "Партнерства заради миру". Вона створює широкі можливості для консультацій з питань політики і безпеки та для поглиблення співпраці в межах ПЗМ. Усі колишні члени РПАС та країни-учасниці ПЗМ вирішили увійти до РЄАП. Інші держави-учасниці ОБСЄ, спроможні та схильні прийняти принципи та цілі РЄАП, можуть стати членами цієї організації, приєднавшись до ПЗМ.
• РЄАП відгукнулась на потребу в зміцненні політичного виміру співпраці НАТО з країнами-партнерами.
• Вона надає можливості для здійснення політичного діалогу, аби привести його у відповідність із рівнем практичної співпраці и межах ПЗМ.
• Країни-члени РЄАП можуть розвівати політичні відносини з НАТО відповідно до своїх індивідуальних потреб.
• Країни-члени РЄАП відіграють активнішу роль у процесі прийняття рішень щодо заходів (наприклад - з підтримання миру), у яких вони беруть участь.
• РЄАП відкриває можливості для консультацій з широкого кола питань, пов'язаних із безпекою.
46 країни-члени Ради євроатлантичного партнерства
Австрія - Азербайджан - Албанія - Бельгія - Білорусь - Болгарія - Вірменія - Греція - Грузія - Данія - Естонія - Ісландія - Ірландія - Італія - Іспанія - Казахстан - Канада - Киргизька Республіка - Латвія - Литва - Люксембург - колишня Югославська Республіка Македонія - Молдова - Нідерланди - Німеччина - Норвегія - Польща - Португалія - Росія - Румунія - Словаччина - Словенія - Сполучене Королівство -Сполучені Штати - Таджикистан - Туреччина - Туркменистан - Хорватія - Угорщина - Узбекистан - Україна - Фінляндія - Франція - Чеська Республіка - Швеція - Швейцарія
Хартія
між Україною та НАТО
"Хартія про особливо партнерство між Організацією Північноатлантичного договору та Україною" була підписана у Сінтрі, Португалія, 29 травня 1997 р. Президент України Кучма та глави держав і урядів країн-членів НАТО підписали Хартію у Мадриді в липні 1997 р.
Хартія, що грунтується на принципах, які поділяють обидві сторони, покликана сприяти зміцненню співпраці та дійового партнерства між НАТО й Україною. Вона істотно просуне вперед відносини між НАТО й Україною. В рамках цього процесу Генеральний секретар НАТО Солана і міністр закордонних справ України Удовенко відкрили у Києві 7 травня 1997р. Центр інформації та документації НАТО. Зараз реалізуються нові спільні програми. Для нагляду за розвитком стосунків створено Комісію НАТО-Україна. Комісія збиратиметься па засідання принаймні двічі па рік, щоб проаналізувати результати проведеної робити.
• Хартія між НАТО й Україною відкриває нові можливості для змістовної співпраці та консультацій з питань політики і безпеки
• Хартія офіційно визнає важливість незалежної, стабільної і демократичної України для розвитку усієї Європи.
• Україна стала важливим суб'єктом європейської безпеки. Українські солдати несуть службу разом із військами країн НАТО в рамках міжнародного контингенту в Боснії, покликаного утвердити тривалий мир у цьому неспокійному регіоні.
• Хартія закладає основу для співпраці та консультацій - в межах семінарів, робочих груп та інших спільних програм - у таких сферах, як цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій, готовність до катастроф, відносини між цивільними і військовими та демократичний контроль над збройними силами.
• Співпраця охоплює і такі питання, як оборонне планування, складання бюджету, політика, стратегія, концепції національної безпеки, оборонна конверсія, підготовка військових кадрів і військові навчання.
• Вивчаються можливості співпраці в інших сферах. Йдеться про військову співпрацю і взаємодію; економічні аспекти; питання науки і технології; проблеми екологічної, зокрема і ядерної, безпеки; наукові й дослідно-конструкторські розробки в аерокосмічній галузі: координацію роботи цивільних і військових служб управління повітряним рухом.
• Засновується військова місія зв'язку. що стане складовою частиною представництва при НАТО в Брюсселі.
• Центр інформації та документації НАТО - перший осередок подібного плану в Центральній і Східній Європі - було відкрито у Києві 7 травня 1997 р.
Використано матеріали буклету НАТО "Безпека поширюється на євроатлантичний регіон. Роль НАТО i країн партнерів Альянсу"