Проект "Підсадна качка-1"
01/15/2007 | Олесь Українець
Є у мисливців дуже цікавий метод полювання. Недалеко від берега прив'язується приручена і спеціально навчена дика качка, що починає голосно крякати, приваблюючи таким чином залицяльників-селезнів. Захоплені принадами крякаючої панни, наївні залицяльники не помічають захованого у кущах мисливця і замість любовних утіх отримують добрячу порцію шроту.
Однак ця стаття не про активний віпочинок на природі, а про політику: про полювання на голоси виборців.
Невідомо, чи був покійний Олександр Разумков мисливцем і чи знав він про метод "підсадної качки", але, якщо вірити Олександрові Морозу, саме з його подачі ця технологія була запроваджений в українську політику.
У середині дев'яностих років змучений у хаосі дикого капіталізму виборець відчував все далі сильнішу ностальгію за радянським минулим. А тому новообраний Президент Леонід Кучма зіткнувся з цілком реальною перспективою лівого реваншу. Загроза посилювалася ще й тим, що його головний опонент, тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз, очолював одну з двох найбільших в Україні партій, що декларували ліву ідеологію. Зупинити лівий реванш і був покликаний політичний проект, який ми назвемо "Підсадна качка - 1".
На роль "головної героїні" була вибрана колишня соратниця Олександра Мороза, керівник теоретичного центру очолюваної ним Соціалістичної партії, головний розробник її програмних документів, редактор партійного журналу "Выбор" та ще й радник голови Верховної Ради з соціально-екномічних питань - Наталія Вітренко. Природжений оратор і вправний демагог, чиєму мистецтву "заводити" натовп міг би позаздрити сам Адольф Гітлер, Вітренко не лише розколола СПУ а й відібрала у неї та ідеологічно близької до неї КПУ суттєву частину електорату. 11% - таким був результат очолюваної Вітренко Прогресивної соціалістичної партії на виборах 1999 року.
"Навіщо тодішньому Президентові була потрібна ще одна ліва партія?"- спитаєте Ви, - "Адже виступючи з лівих позицій, Вітренко критикувала усе, що пов'язано з новоствореним буржуазним ладом, у тім числі і самого Леоніда Кучму!" Вся справа у тім, що радикальна марксистська риторика, як і сексуальне крякання дресированої качки, мають лише одну мету - запаморочити голову наївному селезню, тобто виборцю. Слухаючи полум'яні промови найпрогресивнішої з усіх соціалістів Східної Європи, не помічав лівий виборець "мисливця в кущах" - Леоніда Кучми, який, вполювавши таким чином дещицю лівих голосів, користувався ними на свій розсуд. Я не пригадаю жодного випадку, коли б фракція ПСПУ проголосувала б за невигідний другому Президентові законопроект чи взяла б участь у подоланні вето. Ну хіба що, тоді, коли було абсолютно ясно, що закон явно не прохідний і кілька десятків голосів нічого не змінять. Однак коли у Верховній Раді бракувало голосів для прийняття необхідного Леонідові Кучмі закону, тут голоси "качиної" фракції ставали у пригоді. Обурення лівого виборця зрадою своїх кумирів годі було чекати: вмілою демагогією і перевернутою з ніг на голову логікою Наталія Миколаївна була здатна пояснити будь-який свій політичний виверт.
Критичні виступи прогресивної соціалістки були направлені не стільки проти Леоніда Кучми, як проти його опонентів як з лівого так і з правого табору. А виборець слухав, розвісивши вуха, навіть не наважуючись запитати, звідки це у наскрізь антибуржуазної партії стільки грошей на агітацію та політичну рекламу, і чому саме прогресивну соціалістку, на відміну від соціалістів звичайних, так часто показують на телеканалах, що належать "акулам капіталізму".
Однак сезон полювання закінчився. З завершенням періоду первинного накопичення капіталу і зміною поколінь виборців ностальгія по соціалістичному ладу почала танути. До того ж комуністи почали створювати "нашій і вашій Наташі" дедалі сильнішу конкуренцію на політичній панелі. Не подолавши у 2002 році 4% бар'єру і опинившись за межами Верховної Ради, перестаріла політична повія "пішла по руках": під час президентських виборів у 2004 вона працювала на всім відомого проффесора, а у 2006 послугами дресированої качечки вирішив скористатися, тоді відомий російський бізнесмен, а нині мешканець українського слідчого ізолятора, Максим Курочкін. Але й ця спроба виявилася невдалою.
Часи змінилися. На ринок делікатних політичних послуг вийшли покупці зовсім іншого штибу.
(Далі буде)
Однак ця стаття не про активний віпочинок на природі, а про політику: про полювання на голоси виборців.
Невідомо, чи був покійний Олександр Разумков мисливцем і чи знав він про метод "підсадної качки", але, якщо вірити Олександрові Морозу, саме з його подачі ця технологія була запроваджений в українську політику.
У середині дев'яностих років змучений у хаосі дикого капіталізму виборець відчував все далі сильнішу ностальгію за радянським минулим. А тому новообраний Президент Леонід Кучма зіткнувся з цілком реальною перспективою лівого реваншу. Загроза посилювалася ще й тим, що його головний опонент, тодішній Голова Верховної Ради Олександр Мороз, очолював одну з двох найбільших в Україні партій, що декларували ліву ідеологію. Зупинити лівий реванш і був покликаний політичний проект, який ми назвемо "Підсадна качка - 1".
На роль "головної героїні" була вибрана колишня соратниця Олександра Мороза, керівник теоретичного центру очолюваної ним Соціалістичної партії, головний розробник її програмних документів, редактор партійного журналу "Выбор" та ще й радник голови Верховної Ради з соціально-екномічних питань - Наталія Вітренко. Природжений оратор і вправний демагог, чиєму мистецтву "заводити" натовп міг би позаздрити сам Адольф Гітлер, Вітренко не лише розколола СПУ а й відібрала у неї та ідеологічно близької до неї КПУ суттєву частину електорату. 11% - таким був результат очолюваної Вітренко Прогресивної соціалістичної партії на виборах 1999 року.
"Навіщо тодішньому Президентові була потрібна ще одна ліва партія?"- спитаєте Ви, - "Адже виступючи з лівих позицій, Вітренко критикувала усе, що пов'язано з новоствореним буржуазним ладом, у тім числі і самого Леоніда Кучму!" Вся справа у тім, що радикальна марксистська риторика, як і сексуальне крякання дресированої качки, мають лише одну мету - запаморочити голову наївному селезню, тобто виборцю. Слухаючи полум'яні промови найпрогресивнішої з усіх соціалістів Східної Європи, не помічав лівий виборець "мисливця в кущах" - Леоніда Кучми, який, вполювавши таким чином дещицю лівих голосів, користувався ними на свій розсуд. Я не пригадаю жодного випадку, коли б фракція ПСПУ проголосувала б за невигідний другому Президентові законопроект чи взяла б участь у подоланні вето. Ну хіба що, тоді, коли було абсолютно ясно, що закон явно не прохідний і кілька десятків голосів нічого не змінять. Однак коли у Верховній Раді бракувало голосів для прийняття необхідного Леонідові Кучмі закону, тут голоси "качиної" фракції ставали у пригоді. Обурення лівого виборця зрадою своїх кумирів годі було чекати: вмілою демагогією і перевернутою з ніг на голову логікою Наталія Миколаївна була здатна пояснити будь-який свій політичний виверт.
Критичні виступи прогресивної соціалістки були направлені не стільки проти Леоніда Кучми, як проти його опонентів як з лівого так і з правого табору. А виборець слухав, розвісивши вуха, навіть не наважуючись запитати, звідки це у наскрізь антибуржуазної партії стільки грошей на агітацію та політичну рекламу, і чому саме прогресивну соціалістку, на відміну від соціалістів звичайних, так часто показують на телеканалах, що належать "акулам капіталізму".
Однак сезон полювання закінчився. З завершенням періоду первинного накопичення капіталу і зміною поколінь виборців ностальгія по соціалістичному ладу почала танути. До того ж комуністи почали створювати "нашій і вашій Наташі" дедалі сильнішу конкуренцію на політичній панелі. Не подолавши у 2002 році 4% бар'єру і опинившись за межами Верховної Ради, перестаріла політична повія "пішла по руках": під час президентських виборів у 2004 вона працювала на всім відомого проффесора, а у 2006 послугами дресированої качечки вирішив скористатися, тоді відомий російський бізнесмен, а нині мешканець українського слідчого ізолятора, Максим Курочкін. Але й ця спроба виявилася невдалою.
Часи змінилися. На ринок делікатних політичних послуг вийшли покупці зовсім іншого штибу.
(Далі буде)
Відповіді
2007.01.16 | Hoja_Nasreddin
Вітренко називається Наташа Михайлівна, а не Миколаївна :)
2007.01.16 | BIO
А что говорят охотоведы насчет подсадных полудохлых лебядей ?
Говорят они так достоверно изображают страданияпо рейтингу и прочие элеторальные муки, что как
всегда пролетающий мимо верного выбора избиратель
пикирует на этот манкирующий реалом манок сломя голову...
2007.01.16 | Превед камунизьма
Ну вот апять Юля финафатая!
Стыдобно гражданина!2007.01.16 | BIO
Ворона, Сыр и Виртуальный Секс сообразили как-то на троих
Но тут Лыса бижала...И птычэк абижала.
Мы етому Езопу
Язык засунем в...
Чтоб знало то болтало
Где, что и главное на кого ботало !!!
2007.01.16 | kotygoroshko
Наташа - наш різновид Жіріновського
на форумі вже якось проводився цікавий тест:один форумчанин не назвавши політика, написав "йобнута на всю голову"
90% форумчан однозначно ідентифікувало, що мова йде про Вітрянку
2007.01.16 | AK
Дура - не дура, а десятку баксів за день має.
2007.01.16 | Микита Лис
Re: Проект "Підсадна качка-1"
СНІГУР І СИНИЦЯЩе не забули пташки й люди,
як, дякуючи вибрикам реґламенту,
колись давно Снігур Червоногрудий
став спікером пташиного парламенту.
В той час він на чиюсь пораду
одну поскубану Синицю
на побігеньки взяв до апарату,
пізніш протіг її в Пташину Раду
і цим зробив поважну з неї птицю.
Коли ж Синиця поклювала із корита
і трохи привела до ладу пір’я,
вона збагнула, що також не в тім’я бита:
вже ж не Снігур -
народ їй виявив довір’я!
В Пташиній Раді налигала Горобця
що цвіріньчав з сусіднього стільця
і цвіріньчать тепер вони заздря
і не заздря удвох на Снігуря:
- що Птиця ця Червоногруда
насправді - Юда,
- що він - пройдисвіт і шахрай,
- що через нього занепав Пташиний Край...
Тож, бач, Синиця і Горобчик ладні впасти,
аби лиш Снігуря відправить свині пасти.
------------------
Не любить автор деяких звірів -
щурів, блощиць, наприклад, комарів,
чомусь не полюбля й Червоних Снігурів.
Але ще більш не любить він дивиться
на дріб’язкову драму,
в якій дитя куса, як собача, за цицю
хай і гулящу, але рідну маму.