02/16/2007 | Олена Весел

15 лютого в УНІАН відбулась прес-конференція адвоката Тетяни Монтян, Голови ради Сопівського заводу залізобетонних виробів та конструкцій (ЗБВіК) Коломийського району Івано-Франківської області Михайла Юріса та члена кооперативу Любомира Кушніра з приводу сприяння місцевого СБУ рейдерській атаці на підприємство та неприхованих погрозах життю та здоров’ю пайовиків, що відмовились за безцінь віддавати свої паї «новим власникам».

Як вже повідомляв «Майдан-Інформ», форма власності заводу – виробничий кооператив, яка передбачає можливість пайовика добровільно вийти з кооперативу з кількістю майна, що відповідає розміру його паю. Один з членів кооперативу, Любомир Кушнір, який 18 років пропрацював на цьому виробництві начальником деревообробного виробництва та головним інженером, прийняв рішення про вихід зі складу кооперативу з належною часткою його майна в натурі , бо були підстави вважати, що колишній директор Катерина Гайткулова вирішила продати весь завод кримінальним структурам за значно заниженою вартістю та залишити пайовиків ні з чим.

Після цього на його адресу почалися погрози від кримінального світу, було двічі спалено склад пиломатеріалів, що завдало великих фінансових збитків (більше 30 тис. грн.). Однак, незважаючи на те, що підпал є суспільно небезпечним злочином, місцева прокуратура в особі прокурора Коломийського району Івано-Франківської області Івана Витрикуші відмовилася порушувати з цього приводу кримінальну справу, надавши відповідь, що «... діяння містять ознаки злочину, якщо заподіяно шкоду на 43.750грн., в той час як вартість спаленого є меншою»!

Щодня на територію заводу приходили «хлопці», які погрожували фізичною розправою. Після звернення Любомира Кушніра за допомогою до Начальника СБУ в Коломиї та Коломийського району Ігоря Казюки, громадянин України Л. Кушнір отримав показово-цинічну відповідь про те, що пан Казюка не втручається у справи «хлопців», а “хлопці”, в свою чергу, не втручаються в справи Казюки.

Після чого пайовик, у якого, незважаючи на рішення зборів виробничого кооперативу, які є найвищим органу управління підприємств подібної форми власності, виникли проблеми з виходом зі складу кооперативу - змушений був звернутися до суду. Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області про те, що Любомир Кушнір може вийти із кооперативу з належним йому майном, набуло чинності 10 січня 2007 року.

Через кілька хвилин після спроби зареєструвати рішення суду про право власності на належне йому нерухоме майно у реєстратора Коломийського Бюро технічної інформації Ірини Чорної, його телефоном запросили на прийом до вже згадуваного начальника СБУ м. Коломиї та Коломийського району Ігора Казюки, який під час розмови попередив запрошеного, що, якщо той не продасть за безцінь свій пай громадянинові Дзвінчуку Юрію Юрійовичу, то будуть «ріки крові і гори м`яса».

В свою чергу, реєстраторка БТІ тривалий час відмовлялась реєструвати дане судове рішення, але водночас не надавала офіційної письмової відмови у реєстрації, створювала штучні проблеми, під різними приводами намагалась забрати в Кушніра Любомира технічну документацію та довідку, раніше видану БТІ, про те, що йому належить конкретне майно. Однак за день до проведення прес-конференції все-таки зареєструвала майно, попрохавши не згадувати її ім’я в Києві.

У випадку з Михайлом Юрісом Коломийське БТІ готувало довідку-характеристику на відчуження всього майна заводу для адміністрації Сопівського заводу залізобетонних виробів, незважаючи на те, що на це майно тричі були накладені арешти, а в Івано-Франківському Господарському суді розглядаються позови Голови ради Сопівського заводу Михайла Юріса на виділення його частки майна та частки ВО «Карпатрембудсервіс», яку «злодійським шляхом привласнила собі колишній директор Катерина Гайткулова, і крадене “як своє” продала новим власникам, щоб замести сліди».

Нині в Коломийському міськрайонному суді знаходиться позов Голови ради заводу Михайла Юріса (який починав будувати завод з пустиря в 1978 році) про нелегітимність нинішньої адміністрації заводу, яка самовільно захопила адміністративну владу.

Михайло Юріс і Любомир Кушнір наважилися звернутися до преси, оскільки вони переконані, що на районному рівні діють скоординовано кримінальний світ, СБУ, БТІ, прокуратура, колишня адміністрація заводу. Їхні дії спрямовано на те, щоб незаконним чином позбавити власників кооперативу їхнього законного майна - Сопівського заводу залізобетонних виробів і конструкцій Коломийського району Івано-Франківської області. Ці державні структури вживають заходів, аби затягти справу, знайти можливість вплинути на власників кооперативу і на Верховний Суд України. За цих умов тільки гласне висвітлення подій може зупинити той «беспредєл», який нав`язується чесним трудівникам з боку державних структур і кримінального світу, що утворили між собою протиприродний симбіоз.

Відповідаючи на питання журналістів, Любомир Кушнір та Михайло Юріс зазначили, що зі 104 пайовиків заводу зараз право власності залишилось лише у двох, всіх інших без рішення зборів виробничого кооперативу, при тому, що за статутом це не могло бути зроблено у принципі. Також Михайло Юріс заявив, що директор заводу Катерина Гайткулова досі не передала йому жодного документу, хоча він є головою ради підприємства.

На думку адвоката Тетяни Монтян, ситуація з пайовикам Сопівського заводу є показовою, і подібних випадків в Україні - тисячі: «В повідомленнях про рейдерство змінюються лише імена пайовиків, назви населених пунктів та назви підприємств». По всій Україні на рівні районів існують такі собі «феодали» (місцеві депутати, районна адміністрація, судді, прокурори, міліціонери, працівники СБУ тощо), що свого часу роздерибанили комунальні підприємста, розорили їх, а тепер перейшли до рейдерства та грабунків вже приватних заводів та фабрик. Оскільки вони вже звикли жити на широку ногу, а красти більше нема що. Адже для того, щоб вкрадені колись комунальні підприємства приносили стабільний прибуток, ними треба вміти керувати, бути ще й бізнесменами, а не лише хапугами, а вони – не вміють! А жити ж хочеться все краще і краще!»

«Але приватні власники – це не забита «радянською спадщиною» комунальна громада – це люди, які вижили від тиском кучмізма та азаровщини, і так просто свою власність віддавати не хочуть. Загнані в глухий кут люди готові йти до Києва та робити прес-конференції, щоб захистити своє право власності, а в разі потреби – візьмуться й за вила. І чим більше буде подібних справ, тим більш невигідними ставатимуть подібні захоплення, оскільки місцеві божки страшенно бояться, що про їхню хапужнгицтво дізнаються на вищих рівнях, і їм доведеться «ділитись» з більшою кількістю людей, що може зробити нерентабельним для них захоплення дрібних та середніх підприємств», - вважає адвокат.

В цій ситуації громадянам головне не склади руки і боротись далі, - пояснює пані Монтян: «Це підприємство коштує близько 1 млн. дол. і за київськими мірками воно не варте того, щоб за нього стільки возитись. І чим довше цей процес триватиме, чим більше людей буде до нього залучено, тим більше буде витрат і відповідно більше бажання, або нормально домовитись та дати справжню ціну за частку майна підприємства, або ж залишити це підприємство і переключитись на інше… Вам погрожує Коломийський начальник СБУ Казюка – напишіть Голові служби безпеки. Хай вживає заходів. Якщо прокурор відмовляється порушувати справу – пишіть Медведьку. Нехай він розбирається, що там у нього в Коломиї робиться. Реєстратор відмовляється реєструвати ваше за судовим рішенням майно? Тоді зверніться до місцевої ради, тому що БТІ знаходиться у її підпорядкуванні. Рада не реагує – у кого там більшість? Тоді прямо до Юлі Володимирівни, хай впливає на депутатів, обраних за списками БЮТ! І, звичайно, до журналістів», - вважає адвокат.

Зараз, коли справа про співпрацю кримінальних авторитетів та місцевих “правоохоронців” вийшла на поверхню, і коли вже центральне керівництво державних органів мусить на це якось реагувати, то на посади людей, замішаних у справі, можуть знайтись інші претенденти, які, на думку адвоката, можуть стати тимчасовими союзниками жертв рейдерів.