Хто служив у Радянській Армії? Завтра - 23 лютого.
02/22/2007 | Pavlo Z.
Незграбну, як мамонт,
Огидну, мов жаба -
Її пом'яну я
Без жодного зла.
Як в'язні, що вижили,
П'ють за концтабір -
Я вип'ю за армію,
Ту, що була!
Огидну, мов жаба -
Її пом'яну я
Без жодного зла.
Як в'язні, що вижили,
П'ють за концтабір -
Я вип'ю за армію,
Ту, що була!
Відповіді
2007.02.22 | Хвізик
я служив
допоки українці святкуватимуть цю дату - добра на Україні не буде2007.02.22 | TrollSeeker
Цікаво, ніхто не згадав, що завтра - день народження бзджоляра.
По справах і шана.2007.02.22 | kotygoroshko
Re: Цікаво, - не просто цікаво, а "ізюмінка"
TrollSeeker пише:> По справах і шана.
так той, треба увести в календар нову святкову дату!
пропоную такі назви:
1. день Лоха (великого лоха, тому з великої букви)
2. день Бжоломатки (Україною він вроді менше піклується)
3. день Трутня (кожному - по заслугам, от Кушнарьов отримав кулю мисливську за заслуги)
4. день Кота Леопольда (щоб трохи підняти собі настрій і ніхто не мав двозначних думок, кому присвячена дата)
пропоную продовжити набір варіантів, а на завтра оголосити голосування за кращу назву
2007.02.22 | Pavlo Z.
Як це - ніхто не згадав??? Неправда!!! (л)
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1172177145&first=1172178232&last=11721529902007.02.22 | TrollSeeker
Я рекурсію не підтримую, тому сам на себе посилатись не можу.
2007.02.22 | Pavlo Z.
Але ж згадав?
2007.02.23 | TrollSeeker
Тоді вже так: згадав, що ніхто не згадує.
2007.02.23 | один_козак
Не ображайте комашок (л)
Ющенко обижается, что народ «прикалывается» над его пчеламиhttp://www.obkom.net.ua/news/2007-02-23/1255.shtml
Чесно кажучи, мені теж не до смаку, що його саме за це підколюють.
У той час, як про хижаків дійсно не дуже шуткують. Порівняно. Поважжають їх?
2007.02.22 | kotygoroshko
Re: я служив
Хвізик пише:> допоки українці святкуватимуть цю дату - добра на Україні не буде
фу
давайте розтрілювати тих, хто святкує цю дату і нести добро й щастя українцям
всі біди України від святкування цієї дати і брудних туалетів
2007.02.22 | Хвізик
Re: я служив
kotygoroshko пише:> Хвізик пише:
> > допоки українці святкуватимуть цю дату - добра на Україні не буде
>
>
> фу
> давайте розтрілювати тих, хто святкує цю дату і нести добро й щастя українцям
ні. цього робити не слід
> всі біди України від святкування цієї дати і брудних туалетів
не всі. але факт святкування 23го февраля і стан туалетів є індикаторами стану суспільства. так ніби підвищена температура під час хвороби.
2007.02.22 | kotygoroshko
Гамлєт казав так
Хвізик пише:> факт святкування 23го февраля і стан туалетів є індикаторами стану суспільства. так ніби підвищена температура під час хвороби.
Гамлєт: Не можна мстить. Повинні ми любити всіх підорасів, злодіїв, убивць. Бо кожний з них - народ, всі - богоносці.
http://www.doslidy.kiev.ua/stories/st-hamlet-new.htm
такшо
2007.02.23 | AK
Хвізику, а пам'ятаєш куди ти потрапив після святкування дня
окупаційної армії десь так у році 1989-му чи 1990-му?2007.02.23 | stefan
будемо брати приклад від північного сусіда:
Всі наші біди від 2-х "Д" + "М" (ДДМ)1.дураки
2.дороги
3.москалі
***
котигорошку тема для гумористичного малюнка.
2007.02.23 | Pavlo Z.
Re: будемо брати приклад від північного сусіда:
stefan пише:> Всі наші біди від 2-х "Д" + "М" (ДДМ)
> 1.дураки
> 2.дороги
> 3.москалі
Ні - лише від "М". Дві "Д" - похідні від "М":)))
2007.02.23 | Ukrpatriot(patriot)
Re: я служив
kotygoroshko пише:> фу
> давайте розтрілювати тих, хто святкує цю дату і нести добро й щастя українцям
> всі біди України від святкування цієї дати і брудних туалетів
Та ніхто ж не пропонував розстрілювати. Просто 23 лютого було створено зграю бандюків, які під виглядом армії грабували українські села. Особливо дісталося людям під час знаменитого походу на Варшаву, коли українці незважаючи на всю ненависть до поляків йшли в ополчення, щоб протистояти орлам Будьоного. Дату цю впровадив Лео Троцький. З таким самим успіхом можна святкувати день утворення Габсбургської монархії і день створення Вермахту. Адже вони теж мають дотичність до української історії. А Хвізик правий, допоки ми напівофіційно всім гуртом святкуватимемо такі "свята", то України не буде. Але проблема в тому, що в нас дуже мало нормальної еліти, яка асоціює себе саме з українською державою, а не з гібридом УРСР. Допоки у нас існуватимуть блоки "Ми" і різні ностальгічні погляди на радянську армію, то й українська мало від неї відрізнятиметься, як зараз. В радянській не служив, але з розповідей старших розумію, що вона була тілько дещо гіршим варіантом теперішньої української армії. Тому випити можна так, як за концтабори. А за Ющенка я б випив тільки за те, що він навчив всіх. Не вірте у казки, а оцінюйте реальні дії, РЕАЛЬНІСТЬ ОБІЦЯНОК, а тоді вже обирайте. Аналізуйте і не забувайте, що Ваша участь у роботі держави не завершується опущеним в урну виборчим бюлетнем. Буде громадянська позиція, буде нормальна держава, не буде такої пропозиції, не буде держави.
2007.02.23 | Kohoutek
То й що?
Ukrpatriot(patriot) пише:> Та ніхто ж не пропонував розстрілювати. Просто 23 лютого було створено зграю бандюків, які під виглядом армії грабували українські села.
А знаєте, що святкують всі православні у День Покрова Пресвятої Богородиці? Чудесне спасіння від зграї бандюків - наших з вами славетних пращурів, що подерлися за море грабувати Цареград.
2007.02.23 | Ukrpatriot(patriot)
Re: То й що?
ТО, що нам потрібно святкувати день створенння армії наших загарбників. Може б тоді поляки святкували 1 вересня, як день перемоги німецької зброї?А взагалі ось класна стаття.
23 лютого. Тест на гідність
Олег Надоша, Володимир Гонський / 23.02.2007 09:56
Шановні чоловіки! Якщо 23 лютого вам доведеться «засідати», - вшануймо тих, хто в ті лютневі дні відстоював право нашого народу бути самим собою…
Народ, який не має честі, не матиме і хліба.
Д. Рікардо
23 лютого - одна з дат, що випробовує українське суспільство на зрілість, тестуючи кожного з нас на громадянську свідомість. А точніше – на рівень здатності сприймати і творити реальність з точки зору громадянина України, а не людини совково-малоросійської. Тобто, як розумієте, дуже потрібна дата!
Святкування колишніх радянських свят викликає у нас різні відчуття.
8-го березня, наприклад, ми, українські чоловіки, знову мобілізуємо всю свою галантність для більш чи менш вишуканих подарунків і теплих слів для наших чарівних жінок. Вони цього заслуговують! І Клару Цеткін з Рузьою Люксембург ми згадаємо хіба що для жарту чи 3-го тосту за святковим «засіданням».
Легку усмішку викликає у багатьох і святкування 1-го травня. Втім, день боротьби за права трудящих, себто найманих працівників, проти гнобителів нам дійсно ще довго буде потрібен – без прив’язок до вірнопідданських одобрямс-карнавалів радянської епохи, але й без спекулятивних шоу тих чи інших політичних партій сьогодення. Правда ж, шановний читачу, ви також відчули якусь суміш нових відчуттів при рефлексії цього, нібито старого, терміну – «гнобитель»?
Але повернімось до 23 лютого. Відзначення свята захисника Вітчизни для нашого суспільства і кожного громадянина зокрема, вважаємо, має бути одним з найпріоритетніших шляхів самоусвідомлення нації і формування нової особистості. Бо, мабуть, немає більше на землі такої держави і суспільства, які б на протязі свого становлення мали стільки своїх героїчних захисників. І - були б в такому кричущому боргу байдужості перед ними…
Не будемо аналізувати причини, які спонукали Л. Кучму декілька років тому відновити офіційне святкування цього дня. Принаймні, хтось відновив ще один привід вшанувати, згадати і випити. А також, хотілося б, – ще одну нагоду спроби усвідомлення себе і своєї Вітчизни.
Тому давайте проаналізуємо це свято - День захисника Вітчизни - за складовими:
1) День; 2) Захисник; 3) Вітчизна .
23 лютого – день радянського дезертира
Як стверджують комуністи, 23 лютого 1918 року загони Красної армії отримали свої перші перемоги під Псковом і Нарвою над регулярними військами кайзерівської Німеччини. Все, що тоді відбулося і було оголошено всенародним святом “День Радянської армії і (чомусь?) військово-морського флоту”.
Подробиці перемог ніколи не наводилися. Бо було це так. Під Нарву і Псков В. Лєніним були послані 6 тисяч балтійських матросів під командуванням П.Дибенка. Інших сил тоді не було. При перших же зіткненнях з противником (є свідчення, що це була рота велосипедистів) матроси на чолі з “полководцем” П. Дибенком побігли. Бігли до самої Гатчини (близько 120 км). У Гатчині вони захопили ешелон, і втеча на схід відбувалася вже більш комфортно.
Петроград був залишений без усякого захисту. Внаслідок Псковсько-Нарвського масового дезертирства більшовики були вимушені підписати з німецьким кайзером ганебний Брестський мир, визнати незалежність України, що відстрочило капітуляцію Німеччини до листопада 1918 р.
Тоді, 25.02.1918 р., переляканий Лєнін писав у статті «Тяжелый, но необходимый урок» в газеті “Правда”: «Мучительно-позорны сообщения об отказе полков сохранять позиции, отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожить все и вся при отступлении; не говоря уже о бегстве, хаосе, близорукости, беспомощности, разгильдяйстве».
А Дибенківських “захисників Вітчизни” розшукували по всій країні. Виявили їх лише більше ніж через місяць за Волгою, в Самарі. У самарський губком була надіслана телеграма за підписом Бонч-Бруєвича з вимогою негайного затримання П. Дибенко і супроводження його в Москву за самовільне залишення бойових позицій. П. Дибенко був затриманий, відправлений до Москви, звільнений з усіх посад, засуджений Ревтрибуналом, і виключений з партії (відновлений в 1922 році). У 1938 р. був розстріляний.
В більшовицькому керівництві у 1930-і роки побутувала ідея про перенесення свята на літо. Або про прив’язку його до якихось благородніших «легенд». Наприклад, що саме на цей день, 23 лютого, випав пік ентузіазму серед добровільно бажаючих записатися до лав РА. Або, що напередодні цього дня Лєнін буцімто звернувся до колишніх царських генералів („воєнспеців”), і вони перейшли на службу більшовикам.
Виникає запитання: чому і російські більшовики різних періодів та «епох», і теперішні «українські» «комуністи» так старанно маскували і продовжують маскувати правду про дату і саму мету створення Радянської армії під таку малоестетичну легенду і ганебну дату? І яка справжня дата та мета її створення?
Архіви дають однозначну відповідь на це запитання: Радянський уряд (Рада народних комісарів) видав Декрет про організацію Робітничо-селянської Червоної Армії (РСЧА) 15 січня 1918 року.
То чому ж не святкувалася і так стидливо замовчувалася ця дата?
Тому що насправді Радянська армія була створена вождями радянської соціалістичної Росії Лєніним і Троцкім для вторгнення в дійсно радянську соціалістичну Українську Народну Республіку. Для повалення соціалістичної ж, але законної, її – радянської ж - влади. Зазначимо, що слова «вторгнення» і «повалення» не зовсім передають зміст того дійства, яким займалася щойностворена Радянська армія в Україні – це була страшна різанина, поряд з якою блякнуть всі «подвиги» попередніх окупантів нашої Вітчизни: від А. Боголюбського і Батия до турків з татарами (ну, Петро 1, звичайно ж, – поза конкуренцією…).
«Смерть украинцам и буржуям» - з такими першими гаслами-дороговказами на своїх «банерах» народилася Радянська армія
Російські імпер-більшовики атакували кордони Української Народної Республіки у січні 1918 року, одразу після ухвалення Центральною Радою IV Універсалу про оголошення України самостійною державою, - тобто за місяць до міфічного 23 лютого. Це була цілеспрямована, відверта інтервенція. Більшовицькі «брати» навіть не приховували своєї мети – вони прагнули окупації України.
„Помните также, что так или иначе, а нам необходимо возвратить Украину России. Без Украины нет России. Без украинского угля, железа, руды, хлеба, соли, Черного моря Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть, и мы с вами. …З найте, что для достижения намеченной цели все средства одинаково хороши ” - промовляв перед російсько-радянськими загарбниками Л. Троцкій ( п раці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932. - С.149-151 ) .
Не будемо описувати, по суті, перші масові геноцидні явища в українських містах при просуванні Радянської армії зі сходу і півночі до Києва – це було ще в січні.
А ми ж святкуємо в лютому!
Зазначимо тільки, що трагедія Крут 29-30 січня була далеко не найбільша…
Так що ж було в лютому?
9-го лютого 1918 р. після дев’ятиденного обстрілу Києва з крупнокаліберних гармат (їх хтось залишив у Дарниці, - тільки у Печерській Лаврі було зафіксовано понад 700 вибухів) 30-ти тисячна армія Муравйова та Ремньова увірвалася у святе місто. Лише за перші 3 дні жахливої середньовічної різанини (людей убивали багнетами і ножами, економлячи таким чином патрони), червоноармійські загони розстріляли, спалили живцем і замордували, за різними даними, від 6 до 12 тисяч киян. Зокрема, біля Лаври було заколото багнетами Митрополита Володимира. 200 школярів - учасників Українського спортивного товариства було страчено більшовиками біля Маріїнського палацу того ж 9 лютого. Цікавими є спогади вірного лєнінця В. Затонського, які безпосередньо стосуються цього періоду (В. Затонський «З спогадів про українську революцію». - Літопис революції. - 1929. - № 5-6. - С.116-117): «Я приїхав до Києва саме тоді, коли його було взято. Страшне, кошмарне видовище. ... Ми увійшли у місто: трупи, трупи й кров…Тоді розстрілювали всіх … просто на вулицях. Я сам мало не загинув: серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів… Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, - тоді ж це просто на вулиці робилося,- коли б, на щастя, у другій кишені не було другого мандата – члена Раднаркому РРФСР за підписом Ілліча. …Я пригадую, влетіло й М. О. Скрипнікові. Знов-таки якийсь випадок урятував нам Миколу Олексійовича».
В. Затонський не даремно зазначав українську мову своєї посвідки , - в лютому 1918 року в Києві, та й по всій Україні, розстрілювали тих, хто розмовляв українською або просто носив український одяг, або мав у себе в оселі на стіні портрет Тараса Шевченка. Зауважимо також, що просто на вулицях людей не розстрілювали не те що німецькі нацисти, але навіть і „червоні кхмери” в Камбоджі!
Можливо, саме 23 лютого 1918 р. «захисники Вітчизни» співали в Києві першого гімна Радянської армії, мародерствуючи і пострілюючи юних киян:
Эх, яблучко, сбоку красное.
Что Украине конец –
Дело ясное...
«Стан червоногвардійців і їхніх зверхників», який вони продемонстрували в Києві і на Україні, пояснювався навіть наївними українськими комуністами у «Програмі Української Комуністичної партії» (Винниця, 1920. - С.25): «Зважаючи на нерозвинену комуністично і ще імперіалістичну волю російського пролетаріату в Росії і почасти на Україні, У. К. П. бореться з усякими контрреволюційними спробами використати се явище в інтересах імперіалістичної політики Росії відносно України...»
Прозрілий В. Винниченко пише в 1919 році драму «Між двох сил». Ось монолог одного з героїв цього твору:
«Как не збожеволеть, мадам, как не збожеволеть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих проклятых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке - и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы - и к стенке. … Как не... божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а большевистский, российский, самый настоящий».
Пом’янемо жертв. І героїв!
Ніхто ще не підрахував кількість жертв геноциду українців внаслідок трьох військових агресій в Україну з боку Радянської Росії та її армії 1918-21 рр., який набрав розмаху якраз в лютому 1918 р.
Хотілося б, щоб 23 лютого ми пом’янули їх. Але не тільки.
Давайте більше говорити не тільки про жертви, а насамперед про наших героїв.
Що ми знаємо про них?
У ті ж лютневі дні 1918 р. Запорізька бригада УНР, очолювана генералом К. Прісовським, вела героїчну оборону Житомира і бої за Бердичів від червоної армії В. Кіквідзе. Заг они В. Кіквідзе піш ли у контрнаступ, і виникла загроза цілковитого знищення 1-го і 2-го корпусів Запорізької бригади.
Ситуаці ю врятувала батарея сотника Савицького, яка не зрушила з місця і прикрила вогнем частини, що відступали. До останнього снаряду і набою! Усі вони загинули. Згодом одну із батарей Запорізької бригади було названо “батареєю імені отамана Савицького”.
Наступного дня запорожці з’єдналися з гайдамаками С. Петлюри і поновили наступ на Бердичів з житомирського і шепетівського напрямків. Опівдні 26 лютого українські війська (тобто, наші захисники нашої Вітчизни!) переможно у війшли до Бердичева…
А що ми знаємо про тисячі таких от сотників Савицьких, про полковників – хоча б таких легендарних, як Петро Болбочан, чи хоча б про генерала К. Прісовського?
І, головне, - а чи дуже ми хочемо знати про сильних українських особистостей, чия доблесть і честь мали б формувати й живити доблесть українського мужчини сьогодення? Бо сильні нації і сильні особистості формуються на героях, а не зрадниках чи жлобуватих вічних Стецьках.
А де хоч один документальний, хоч один художній фільм про індивідуальний і масовий героїзм таких от українських Чапаєвих, Матросових, Гастелло і т. п? Чи нам уже не вирватися з інерції вічних плачів за жертвами?
Шановні чоловіки! Якщо 23 лютого вам доведеться «засідати», - згадайте не тільки свої 2 роки служби у Радянській армії, «прапора-куска» і буфетницю Маньку (мовляв, - да-уж, були діла, були процеси!).
Вшануймо тих, хто в ті лютневі дні (і не тільки ті), не продавши свою честь, відстоював право нашого народу бути самим собою…
… На прапорі 2-го Запорізького пішого полку Запорізької бригади полковника Петра Болбочана довкола тризуба був напис : «З вірою твердою в конечну перемогу вперед , за Україну!». Була у них і своя полкова присяга . Вслухаймось у неї :
Тобі, мій краю дорогий,
Складаю я свою присягу —
Тебе любить, Тобі служить,
За Тебе вмерти біля стяга.
І прапор наш жовто-блакитний
Клянусь довіку боронить.
І за народ забутий, рідний,
Останню кров свою пролить.
Отже, - будьмо! За сотника Савицького, за Болбочана, за генерала Прісовського!
І – за нашу честь! Слава героям!!!
http://ua.proua.com/accent/2007/02/23/095627.html
2007.02.23 | Sean
Я служив, але нахвіг це "свято"
Втім, тих хто святкує - вітаю, як вважаєте, що є з чим2007.02.23 | Pavlo Z.
А хто сказав, що це свято?
Просто роковини.2007.02.23 | stefan
у багатьох пересічних громадян 23 лютого
асоціюється з Днем Чоловіка - Батька,Мужчини, захисника сім"ї, жінок, дітей і т.п.Це тому, що Дня Батька у нас нема.
2007.02.23 | mala
Ні, не тому,
це для того щоб знайти зайвий привід гульнути. Це з тої ж серії і 8 березня і ще кільканадцять свят які не мають жодного стосунку до України і її цінностей і історії, свята які були нам нав"язані. Мене ще в школі бісило, що ми мусимо хлопцям дарувати на 23-тє плюшевих ведмедиків, а тепер, коли мені про це ж саме ще в ВНЗ говорять - це вже занадто. В моєму календарі - це день сварок з несвідомими і совками2007.02.23 | Раціо
Кожен розважається, як уміє
Вони - так, а Ви - так. Насправді в той день військо однієї із країн НАТО розгромило московсько-большевицькі банди під Нарвою і Псковом. Для свята завелика честь, але поздоровити совків можна - хоча вони й дивуються зазвичайmala пише:
> В моєму календарі - це день сварок з несвідомими і совками
2007.02.23 | stefan
так
Раціо пише:> Вони - так, а Ви - так. Насправді в той день військо однієї із країн НАТО розгромило московсько-большевицькі банди під Нарвою і Псковом. Для свята завелика честь, але поздоровити совків можна - хоча вони й дивуються зазвичай
-----------------
2007.02.23 | mala
Re: Кожен розважається, як уміє
Раціо пише:> Вони - так, а Ви - так. Насправді в той день військо однієї із країн НАТО розгромило московсько-большевицькі банди під Нарвою і Псковом. Для свята завелика честь, але поздоровити совків можна - хоча вони й дивуються зазвичай
Мені про це вже щойно сказали
2007.02.23 | ziggy_freud
найкраще чоловіче свято
stefan пише:> асоціюється з Днем Чоловіка - Батька,Мужчини, захисника сім"ї, жінок, дітей і т.п.
Для християн Батько - Бог-Отець. Для язичників - сонячний Ярило і символ його фалос. Служити строкову у РА це прямо суперечило гідності справжнього чоловіка. Принаймні, перші пів-року. Кому не повезло, то і далі.
Що саме для мене становить найбільше чоловіче свято, я скромно промовчу. Бо це скоріше пов*язане з сексом, ніж з службою
2007.02.23 | Kohoutek
Я служив. У братній Білорусі.
Смішна була армія. Нікого ні від чого вона захистити була неспроможна.2007.02.23 | один_козак
Коли мене пробують вітати з цим... гм... празником...
То я кажу, щоб мене вітали 7 червня. То - день мого ДМБ.)))2007.02.23 | Віктор Уколов
2 роки, які пропали. Кого захищав, від кого, навіщо?
2007.02.23 | один_козак
А я вдячний МО СРСР, що завіз мене у Балтію.
На два роки і... ну, не зовсім нашару... ))2007.02.23 | Віктор Уколов
Ну тобі повезло. А мене закинули у бурятську тайгу
Природа звичайно супер - ще довго снилася. Скелі, річка, вершини Саян, дихання близького Байкалу. Але ж якби туди туристом, а не на службу:-)2007.02.23 | один_козак
Ну, то це щось подібне.
Мені, правда, компенсацією була не так природа, як спілкування з реальними недорадянськими та антирадянськими литовцями.На 17му році життя вперше опинився серед нормальних людей. В тій мірі, в якій це дозволяло казармове життя. Людей мого віку, а не тих, що пам'ятали ще царські часи. Але в наших краях, у центральній Україні така свідомість зберігалася тільки по "глухих" селах, та й то часто була прихована. Тут мова не про політичну свідомість, а про ті риси національного характеру, ті "смаки" у людсьикх стосунках, що висміювалися та викорчовувалися як ознаки "відсталого хохла". Виявилося, що литовці, по перше, такі самі, за російським визначенням, "жлоби". А по-друге, вони з цього приводу не тільки не комплексують, а ще й з високо піднятою головою критикують російсько-радянську "мужичу" ментальність та кепкують з неї. Наприклад:"А что это такое значит - "мужик"? А, это у вас означает "мужчина", да? А у нас, когда говорят "ту мужикас" - это означает "дикий человек"" Те саме - про показну "широту душі", розгільдяйську "нестяжатєльность", яка виражається в розтранжирюванні та нехлюйстві, тощо.
Тепер коли нам деякі політикани товчуть про "чужу" європейську цивілізацію, я згадую те спілкування з литовцями. А вони мені, у свою чергу, нагадують моїх старших родичів із позаминулого покоління. Не дивно, що литовці виокремлювали та поважали українців. Тих, по яких було видно, що вони - українці. Це не тільки за УПА, тощо. Це й за спільні риси національного характеру.
Дійсно, балти явно менш схильні зовні показувати свої емоції, щось є в їхньому характері таке "нордичне", що відрізняє їх однаково і від нас, і від росіян. Тут ми більш схожі з росіянами. Але ставлення до праці, повага права власності, повага до вміння виконувати різну роботу (престижну й непрестижну), акуратність у фінансових питаннях та, яку росіянин називає "мєлочностью"... Отакого багато спільного. В цьому з ними мати справу значно приємніше, ніж з "Великим Народом" або тими українцями, які навчилися бути схожими на "Великого Східного Брата".
І саме там, від литовців, я вперше був почув нерадянську історію України. Вони вже тоді носилися, трохи приховуючи їх, із "неправильними" книжками з історії. А під час вечірньої прогулянки (в нашому підрозділі їх теж було кілька) могли вжарити пісню про литовських вояків. Таку, як у нас є про січових стрільців або про бандерівців. Після цього хіба можна дивуватися, що вони чкурнули з Союзу так прудко?))
2007.02.23 | DADDY
Пам"ятаєте?"Кто не был, тот будет, кто был не забудет"
2 роки у ПрибВО.2007.02.23 | один_козак
О! Дедді - "земляк"!))
Давайте детальніше. Я був біля Каунаса. А ви?2007.02.23 | DADDY
Re: О! Дедді - "земляк"!))
В Ризі, ПУНР Приб ВО.Цілий капітан!Ходив навіть оперативним черговим Управління округу.
Як згадаю як у мене підчас навчань за участі мвршала Кулікова рядовий Аскеров (телефоніст ЗАС) з"єднався помилково з цим маршалом і питає його: Який такий куліков? Рядовий? Сержант?А той йому відповідає: Маршал! Рядовий Аскеров кинув слухавку, кинув свій відповідальний пост і прийшов до мене проситися в шпиталь
2007.02.23 | один_козак
Кумедія, що й казати! ))
А ми - нє, ми - строкові.2007.02.23 | DADDY
Re: Кумедія, що й казати! ))
Та я теж не дуже "кадровий".тУ 86-му мені було вже 29 років і йти служити вже не поинен був, але ж потібно було кудись 2 дітей вивозити з Києва від Чорнобильської загрози. То пішов у військомат, поставив пляшку коньку і сам записався з умовою, що служити буду у Прибалтиці. Пішов старлеєм, а там вже дали капітанаКоли підійшов ДМБ у 88-му, цілий замначальника управління приходив вмовляти залишитись в кадрах (а заодно вступати в компартію
2007.02.23 | один_козак
То ми таки трохи в один час служили.
Моя строкова була 87-89рр.Застав був розкручування напруги між Литвою й Москвою, включаючи її армію. А наш майор на курси подався, мову вчити.)) За пів року десь до того сміявся, що підліток ходив у магазині зі "сметоновським" прапором, а потім подався на курси. Щоб, значить, у Європі жити лишитися. Не хтів за Урал.)) У нас же РВСН були.
2007.02.23 | AxeHarry
Re: Пам"ятаєте?"Кто не был, тот будет, кто был не забудет"
65-69, 83-85. VVS GSVG.2007.02.23 | Illia
Не служив. І дуже цьому радий
2007.02.23 | один_козак
Між іншим, дуже вдало звіршовано.))
2007.02.23 | Pavlo Z.
Дякую, all rights reserved, витримка - рівно 1 рік.))
2007.02.23 | Shooter
Любіл лі я земноводних?
Да нікагда.І не зважаючи на 2 роки від свистка до свистка, коли довелося з цим огиддям щоденно спілкуватися, за армію пити буду на Покрови.
Не адепт я всього совіцького, тим більше однієї з есенцій совіцькости.
2007.02.23 | Sean
Отож
Shooter пише:> Да нікагда.
>
> І не зважаючи на 2 роки від свистка до свистка, коли довелося з цим огиддям щоденно спілкуватися, за армію пити буду на Покрови.
Саме на Покрову
2007.02.23 | Shooter
Доречі, одне питання:
23 лютого має якийсь офіційний статус в Україні чи ні?2007.02.23 | Ukrpatriot(patriot)
Має
Є відповідний указ ще Кучми, який досі ніхто не відміняв2007.02.23 | kotygoroshko
є варіанти
Ukrpatriot(patriot) пише:> Є відповідний указ ще Кучми, який досі ніхто не відміняв
пропоную перенести дату на декілька місяців раніще - на честь влучного пострілу Завального, який одним пострілом запобіг громадянській війні на Україні
2007.02.23 | Pavlo Z.
Ni Yahoo sobi!!!:) Ти що - не в Україні?? На жаль, має!:((
2007.02.24 | Боровик
Назад в совок, пля...
Pavlo Z. пише:> Незграбну, як мамонт,
> Огидну, мов жаба -
> Її пом'яну я
> Без жодного зла.
> Як в'язні, що вижили,
> П'ють за концтабір -
> Я вип'ю за армію,
> Ту, що була!
Хтось казав, що поки покоління старих совків не вимре...
Хочеться добавити, що поки покоління не дуже старих совків не вимре...
2007.02.24 | Микола Дмитренко
Re: Назад в совок, пля...
Ідея вимирання совків нереальна, совки народжують совків.....Аналізуючи думки в обговоренні роблю висновки про згоду учасників про те, що армія залишається бути "Радянською", засобом виховання совка- "радянської людини".
Нагадаю, що під кінець так званого "розвалу" СССР комуністи трубили на всю підпорядковану їм імперію "...За период советской власти создана новая общность - советский народ...". І це було б смішно, якби не було правдою.
Фактично вони свою справу зробили - серйозно духовно і морально покалічили людей. Продовжують добивати культуру, особливо українську.На привеликий жаль у них це добре виходить.
Нові українці. як самогубці-зомбі,не задумуючись про те, що їх чекає завтра,з фанатичною затятістю виконують лукаву, замасковану програму пограбування української держави,руйнуючи її основи - культуру та економіку, сподіваючись, що захід їм "допоможе".
2007.02.24 | Микола Дмитренко
Re: Хто служив у Радянській Армії? Завтра - 23 лютого.
Аналізуючи думки в обговоренні роблю висновки про згоду учасників про те, що армія залишається бути "Радянською", засобом виховання совка- "радянської людини".Нагадаю, що під кінець так званого "розвалу" СССР комуністи трубили на всю підпорядковану їм імперію "...За период советской власти создана новая общность - советский народ...". І це було б смішно, якби не було правдою.
Фактично вони свою справу зробили - серйозно духовно і морально покалічили людей. Продовжують добивати культуру, особливо українську.На привеликий жаль у них це добре виходить.
Нові українці. як самогубці-зомбі,не задумуючись про те, що їх чекає завтра,з фанатичною затятістю виконують лукаву, замасковану програму пограбування української держави,руйнуючи її основи - культуру та економіку, сподіваючись, що захід їм "допоможе".