03/05/2007 | Р.Волкова

Партійні боси називали СРСР «страной победившего социализма». Україну зараз можна без перебільшення назвати «страной победившего идиотизма».
Навіть за моїми досить рідкими спостереженнями за політиками і політикою (ох, і набридли ж!) виникає відчуття такого дежавю, що сидиш і гадаєш, а чи не викликати швидку психіатричну допомогу чи то політикам, чи то собі. А може, усім разом. Як у відомій комедії «Іван Васильович змінює професію»: «И тебя вылечат… И меня тоже вылечат». Але реальність у нас більш шизоїдна, ніж може передати будь-яка комедія. Швидка наших перших VIP – осіб забирати побоїться. А до мене, якщо і приїде – то психіатри тільки із співчуттям скажуть, що від державної шизофренії не лікують. І, важко зітхнувши, поїдуть далі. Бо і вони, певно, дивляться інколи телевізію.
А там таке... Палата № 6 на державному рівні!
Ось наш мужній прем`єр-«проффесор» обіцяє повідбивати руки тим, хто йому за-важатиме. І, одночасно, обіцяє союз проти Президента з тією, хто заважає йому найбільше – з леді Ю. Цікава логіка. Тільки залишилось у таємниці, що спочатку: руки повідбивати, а потім союз заключати? Чи навпаки?
А наш Президент в черговий раз сказав, що треба єднатися усім. Навколо круглого столу. Ідея «свіжа і оригінальна». Хоча б стіл запропонував квадратний чи у вигляді трикутника – все ж хоч якесь різнобарв’я.
А ось леді Ю. на кожному кроці попереджає, що добиватиметься дострокових виборів будь-якою ціною. Здається, в чому справа? Особливо, після підписання угоди з бідолашною НУ? Не реєструйтесь собі всім опозиційним хором 2 місяці на засіданнях ВР – і все! Без конституційної більшості парламент через 2 місяці недієздатний і підлягає розпу-ску. Але ж так не цікаво! Цікаво відключити світло, блокувати трибуни, волати і битися на очах у телеглядачів.
Антикризова коаліція теж радо грає в ці іграшки із світлом, звуком та бійками.
Депутатська зарплатня – 18 тисяч гривень на місяць: можна розслабитись і побавитись, і взяти участь у телешоу під назвою «засідання ВР».
А те, що шановні депутати нагадують глядачам дурників з психушки – то є справа глядачів: не подобається – не дивіться.
І все було б чудово, як би оте шоу було б тільки в телевізії. Але країна, якою керують в такий паранояльний спосіб, починає просто руйнуватись на очах.
Місцева влада, граючись, підвищила тарифи. Опозиція, граючись, відміняє подорожчання на місцевих рівнях. Нарешті до гри з тарифами підключився Кабмін – і, начебто, заборонив тарифи піднімати. Хоча в Кабміні в більшості представники ПР, і в Харківській міськраді теж. Але гра в тарифи на головах громадян, схоже, національний вид спорту. Не менш завзято політичні угрупування граються і в соціальний захист. Типа, конкретно, підвищення пенсій і заробітної плати, а також допомога соціально незахищеним верствам населення.
І «позиція», і опозиція, і Президент – за. От тільки цілим групам інвалідів дитинства пенсії скоротили. В Харкові, наприклад, надбавки до пенсій інвалідам дитинства з хворобами зору, запроваджені на початку 2005 року, зняли, і інваліди ці залишились на мізерному соціалі (біля 270 грн.). Постійними стали затримки проплат державних коштів за новонароджену дитину. І, взагалі, Харків за ступенем несамовитості і божевілля місцевої влади не поступається навіть меру Києва. Захотіли – розвалили ЖЕКи. Захотіли – створили якийсь «Жилкомсервіс» замість ЖЕКів. І тепер для мешканців другої столиці є головним болем налагодити згасле світло чи водопровід підремонтувати. (Сама намагалась викликати електриків, коли в квартирі згасло світло. Вийшло з 5-го заходу, і то – через райвиконком).
Про медицину і освіту – взагалі помовчимо, бо це окрема тематика.
А от те, що облвійськкомату частину телефонів відключили і не опалюють їх –це клас! О, де ви, санітари з вгамувальними сорочками?! Як нам не вистачає загальнодержавної психіатричної допомоги!
Ні, прийшов час нам запровадити нову силову структуру: ДПД – Державну психіатричну допомогу. І наділити цю силову структуру надзвичайними повноваженнями – і щоб ніяка депутатська недоторканність не була для цієї служби перешкодою. І гамувальні сорочки треба розробити нові і сучасні. Щоб однієї вистачало відразу на 450 осіб.
Пам’ятаю, як ще радянські засоби масової інформації демонстрували інколи бійки в європейських парламентах. Щоб «советские» люди знали, які вони там – погані. А у нас – як все тихо і гарно. Так, в європейських країнах парламентарі і чубляться, і б’ються, і змінюють уряди.
Але громадяни будь-якої сталої європейської країни є рівними перед законом. Контроль права робить війну політичних сил доцільною і вигідною для суспільства.
Уявіть собі, що десь в Європі чи Америці всупереч закону не приводять до присяги Конституційний чи Верховний Суди? Що буде з такими законодавчими органами і з окремими його членами? Можна довго не гадати. Всі політичні сили, всі політичні процеси в країнах сталої демократії під контролем права. А суди та судді є зазвичай абсолютно незалежними від будь-яких політичних сил.
Не треба доводити, що незалежного суду у нас не існує. Тому розрулити вітчизняну шизуху і спрямувати політичні події в законне русло, мені здається, нікому.
Президент – гарант Конституції – сам настільки нехтує правами, що дозволяє собі забороняти КС розглядати зміни до Конституції. Навіщо тоді КС? І чому тоді антипрезидентським силам не нехтувати самим Гарантом? І де та Конституція?
Мені дуже хотілося б помилятись, але політичне божевілля, реставрація найгірших совкових традицій в умовах відносної свободи слова приречені на суспільний конфлікт, якщо не на громадянську війну.
Люди, які стояли на Майдані, вже не захочуть бути дурниками в політичній грі збожеволівших так званих «еліт». Отже, боюся, що Україна прямує до масових заворушень, бо на політичному обрії немає жодного авторитетного політика, не втягнутого до загальнополітичної шизухи та бандитизму.
Мені гірко бачити, що зроблено з країною, з народом після всіх його втрат, сподівань і перемог.
Як дивно, що влада так зневажає не тільки свій народ, а і самих себе, причому кожен зневажає себе на свій лад – і Президент, і Прем’єр, і Голова ВР. Бо будь-хто з перелічених осіб не тільки нехтує правом, а й своєю історичною місією – побудови і консолідації молодої Української держави. Ну, Прем’єр у нас людина проста, ділова і конкретна. І ми не будемо «шукати логіку там, де ми її не клали». А от іншим фігурантам сучасного історичного процесу – їм не соромно грати роль політичних дурників чи розумово відсталих?