03/12/2007 | Галина Левицька

Додаткові вибори у Російській Федерації, що відбулися 11 березня засвідчили, що Путін за 8 років свого правління зумів міцно схопити в одні руки практичну усю владу. В тому числі й владу над душами російського суспільства — пресою. Про це часто говорять у Києві журналісти з РФ. А у себе вдома в основній масі слухняно служать Кремлеві і проповідують ідею „винятковості” Росії у світовій цивілізації. А щоб російська маса у тому не сумнівалася — вишукуються у сусідів (у першу чергу в Україні) різні сенсаційні теми. Нині російські засоби масової інформації активно роздувають розпад України.

Московські журналісти вже навіть „знають”, що РФ готова допомогти, щоб цей розпад був цивілізованим і без кровопролиття. А щоб ці заяви не були голослівними — активізується на різні провокації російська п’ята колона в Україні, чого прикладом є спроба прорватися 9 березня у Києві до пам’ятника Шевченкові Симоненка і Вітренко, у час коли там свій захід проводили національно-демократичні сили. Їм зовсім не йшлося про Тараса Шевченка.

Окрім провокацій є ще один — внутрішній чинник, який живить злорадство путінсько-феесбешної камарильї та її наймитів. Це також затяжні владні непорозуміння, які спричинені невдалими змінами до Конституції. Враховуючи факт, що головні їх ініціатори — Мороз і Медведчук у 2004 році часто їздили до Москви, дає підставу вважати, що саме там розроблявся сценарій дестабілізації в Україні, який мав наступити після „некорисного” (з інтересів Кремля) вибору Президента України. Одним з чинників такої дестабілізації має бути вбивання в свідомість частини українського суспільства почуття апатії.

І хоч з боку частини публіцистів і політологів лунають заклики не шукати причини українських проблем поза Україною, аналітично потрібно подивитися на факти. Нині виразно загострюються протиріччя між РФ з одного боку та Японією і Китаєм — з іншого, усе сміливіше говориться про територіальні претензії. Мусульманський світ Російської Федерації усе активніше каже про згубний вплив на них російської цивілізації з її такими „атрибутами” як пияцтво і прокльони.

Перед таким багатофронтовим наступом треба боронитися. А хто це має робити? Усе частіше ставлять запитання самі росіяни. Нині населення РФ різко скорочується і в армії нема кому служити. В російській, як кажуть в народі, глибинці повний занепад. Кремлівське керівництво, використовуючи підтримку західних держав (на політичному рівні РФ вважається рівнозначним з НАТО партнером) розробляє стратегічні плани щодо сусідів. І намагається діяти випробуваним способом — за рахунок підкорених народів, які були постачальниками живої сили для російського військового монстра.

Наскільки нині в Україні розуміють ці загрози? Чи задумуються державні і політичні мужі над російськими стратегічними планами щодо України? Як на перший погляд — ні. Нинішні гравці в особі антикризової коаліції головні інструкції отримують з Кремля. Адже ж навіть депутати регіонали зі Львова намагаються бути „святішими від самого папи” у плані захисту російських інтересів, вже не кажучи про таких ортодоксів як Грач чи Кисельов.

Бо як ще можна назвати заяву антикризовика-комуніста Грача, який у ефірі одного з телеканалів заявив, що повністю погоджується з політикою Путіна і якщо Україна вступить в НАТО, то Крим відійде до РФ. А ще один антикризовик-комуніст Голуб в унісон з головою міста Москви Лужковим заявляє, що Росія подарувала Україні півострів Крим. Після відвідин московита Лужкова Севастополя у міській раді українського міста приймають програму розвитку регіональної російської мови й російської культури в Севастополі на 2007-2011. До цього „хору” ретроградства необхідно додати голоси регіонала з Донецької міської ради, який заявив, що єдиною мовою в Україні буде російська, а не українська і що Тарас Шевченко для нього нічого не означає.

І як продовження російських сценаріїв, які виконуються антикризовиками, представник антикризової коаліції заступник голови фракції „Регіони України” Василь Кисельов оприлюднив законопроект про одночасні парламентські і президентські вибори, які його хлібодавці планують провести вже 30 вересня поточного року. Ініціатива оприлюднення цього законопроекту не виходила від самого регіонала Василя Кисельова (за часів президентства Леоніда Кучми був його представником в АРК). На це (у якості пробного каменя) йому було дано добро прем’єром В. Януковичем і компанією. Лідер фракції „Наша Україна” В’ячеслав Кириленко твердить, що вихід на світло Боже законопроекту про проведення дострокових президентських і парламентських виборів є нервовою реакцією на об’єднання демократичних сил і підписання угоди між БЮТ і партією „Наша Україна”.

Лідер опозиції Юлія Тимошенко впевнена, що в Україні відсутні правові підстави для проведення дострокових президентських виборів. Пані Тимошенко наголосила, що регіонал Кисельов за дорученням прем’єр-міністра оприлюднив такий законопроект як протидію перспективі проведення дострокових парламентських виборів.

Українські аналітики застерігають, що така гра регіоналів в московську політичну рулетку дуже небезпечна для України. Вони наголошують, що нині не 1994 рік (тоді внаслідок глибокого компромісу відбулися одночасні вибори і президента і парламенту), а 2007 рік. І той факт, що впродовж трьох-чотирьох місяців країна буде зайнята виборами найвищих органів влади — дуже ризиковано і ситуація може вийти з-під контролю.

Президент України Віктор Ющенко також розцінює заяви про президентські і парламентські вибори поточного року як шантаж і психологічний тиск. Президент України хоче, щоб політичні сили, які прийшли до парламенту вже нині почали говорити про виклики, які стоять перед Україною і закликав усі відповідальні національні і демократичні сили до сталого і дієвого об’єднання.

Глава української держави, виступаючи на урочистостях з нагоди 193 річниці від дня народження Тараса Шевченка (це була церемонія нагородження Шевченківських лауреатів та святковий концерт), наголосив, що через Кобзареве слово нині пролягає відродження національної свідомості і гідності української держави. За словами президента В. Ющенка, сильна й упевнена Україна постане тоді, коли її народ об’єднає національна ідея. На Шевченківських урочистостях Віктор Ющенко відзначив, що про це потрібно говорити виразно і ясно: національна ідея — це єдина державна мова, помісна церква, європейський вибір, який повертає Україну до її природного цивілізаційного простору.

Глава української держави на Шевченковому святі заявив, що 9 березня має повноцінно утвердитись в державі як національний День Кобзаря. Звичайно, що 9 березня в незалежній Україні давно мало б стати національним святом. Однак влада з Леонідом Кравчуком, з Леонідом Кучмою і нинішня антикризова коаліція з Морозом і Януковичем продовжує боятися слова Кобзаря. Бо в кожному вірші Тарас Шевченко нагадує, хто сіє вітрі загрози для українства...