Відповіді

• 2007.04.10 | Shooter

  5 балів

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.04.10 | ГайдиДоБайди

    Re: Чому?

    Переважно 1 від 10 статтей може бути цікаво на садибі УП.

• 2007.04.10 | media

  Хороша стаття

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.04.10 | ГайдиДоБайди

    Re: Харашо, так би мовити

    Якби статтю не прочитаю, то це з вашої вини.

• 2007.04.10 | Lexa62

  Re: Час прямої демократії

  о зараз багато хто захоче похизуватися своєю інтеллектуальністю, хоча існує дуже проста правда, якщо Ющенка не підтримати зараз, знизу, то демократії в Україні буде гаплик на роки ( а може й довше). А "інтеллектуалів" або засунуть в певне місце? або поставлять в певну позу.

• 2007.04.10 | BIO

  У контексті читайте також, хто не читав: (/)

  http://maidan.org.ua/wiki/index.php/%D0%9A%D0%9E%D0%9D%D0%A1%D0%A2%D0%98%D0%A2%D0%A3%D0%A6%D0%86%D0%AF_%D0%A3%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%87%D0%9D%D0%98_%28%D0%9F%D0%A0%D0%9E%D0%95%D0%9A%D0%A2%29
  
  
  КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (ПРОЕКТ)
  Ми, громадяни Української республіки, в своєму прагненні забезпечити невід’ємні права та свободи людини і громадянина, підпорядкувати всяку владу інтересам особи, а державу в цілому – інтересам суспільного загалу, піклуючись, перш за все, про свободу свого життя, затверджуємо цю Конституцію як найвищий прав-ничий авторитет.
  
  [ред.]Глава І. ЗАСАДИ СУСПІЛЬНОГО РОЗВОЮ
  Стаття 1.
  
  Воля народу визначає волю держави і є найвищим владним персоніфікованим авторитетом.
  
  Конституція є найвищим деперсоніфікованим авторитетом.
  
  Законодавча, виконавча та судова влади в Українській державі підпорядковані волі народу та цій Конституції.
  
  Стаття 2.
  
  Свобода народу є головним пріоритетом Конституції. Громадський мир, безпека, захищеність та стабільність є головними пріоритетами Української держави. Пріоритети Української держави підпорядковані пріоритетам Конституції.
  
  Стаття 3.
  
  Приватна власність визнається головною економічною засадою свободи народу. Приватна власність є недоторканною і може міняти свою форму виключно за згодою власника.
  
  Підприємницька ініціатива не обмежується. Засади свободи договору гарантуються.
  
  Стаття 4.
  
  Законодавча та виконавча влади є автономними одна від одної. Судова влада є незалежною від законодавчої та виконавчої влади. Судова влада дослуховується волі народу лише за умов, коли вона виражена в формі Закону.
  
  Стаття 5.
  
  Всі без винятку агенти держави, починаючи від Президента України й до найдрібнішої посадової особи повинні служити виключно на користь інтересів народу.
  
  Їх повноваження мають визначатися виключно в даній якості.
  
  Стаття 6.
  
  Громадянин має право судового позову як до Української держави в цілому, так і до будь-якої посадової особи.
  
  Стаття 7.
  
  Вільно чинити власною долею є головним наслідком свободи народу для кожного громадянина.
  
  Діяти виключно в межах окреслених повноважень є головним наслідком свободи народу для кожної посадової особи.
  
  Стаття 8.
  
  Коли свобода народу стає загроженою з боку Української держави, народний спротив цьому в будь-якій фо-рмі визнається легітимним.
  
  Стаття 9.
  
  Інтелектуальна свобода не регламентується через жодні обмеження, проте можливі збитки від її реалізації підлягають відшкодуванню рахунком винної сторони.
  
  Стаття 10.
  
  Національні інтереси є пріоритетом зовнішньої політики Української держави, проте виконання державою вимог міжнародного права гарантується. Належним чином підписані та ратифіковані міжнародні угоди мають пріоритет перед нормами українсько-го законодавства, за винятком цієї Конституції.
  
  [ред.]Глава II. ГАРАНТІЇ СВОБОДИ
  Стаття 11.
  
  Життя є передумовою свободи, отже, смертна кара вилучається в Україні із судової компетенції.
  
  Стаття 12.
  
  Кожна людина повинна народжуватися й жити в стані свободи. Для забезпечення цього стану будь-які витрати Української держави не можуть визнаватись як надто високі.
  
  Стаття 13.
  
  Ринкова економіка є уособленням засад економічної свободи. Демократія є уособленням засад політичної свободи. Недоторканність особистого життя є уособленням засад приватної свободи.
  
  Економічна, політична та приватна свободи не можуть бути скасовані. Вони можуть обмежуватися тільки в умовах воєнного або надзвичайного стану виключно на основі Закону.
  
  Стаття 14.
  
  Розмір приватних банківських рахунків та обсяг приватної власності в Україні не обмежуються.
  
  Державні податки не можуть бути такими, щоб це становило загрозу економічній свободі.
  
  Торгівля є вільною.
  
  Іноземні інвестиції заохочуються.
  
  Стаття 15.
  
  Політичний присуд демократії є невідворотним. Він не може бути скасований або обмежений політичною доктриною, вибором церкви або окремих поколінь. Засади поступу, керованого чимось іншим, ніж демократія, не визнаються.
  
  Стаття 16.
  
  Демократичними в Україні визнаються рішення, які було прийнято без порушення процедур. Порушення демократичних процедур є достатньою підставою для визнання будь-якого рішення не чинним.
  
  Стаття 17.
  
  Диктатура не може визнаватись легітимною за будь-яких обставин, поки діє ця Конституція.
  
  Стаття 18.
  
  Права політичних меншин гарантуються. Рішення, які було прийнято на основі консенсусу, не можуть бути скасованими за погодженням політичної більшості. Політичні рішення більшості є обов’язковими до виконання лише впродовж терміну своєї легітимності.
  
  Стаття 19.
  
  Для зайняття політичних посад принцип професійних вимог не застосовується.
  
  Кожен повнолітній громадянин має активне та пасивне виборче право. Політичне волевиявлення громадян та інших осіб в межах вимог Закону не контролюється.
  
  Право кожної особи на політичну індиферентність підтверджується за будь-яких умов.
  
  Стаття 20.
  
  Пріоритетами приватної свободи особи визнаються:
  
  а) свобода вибору місця проживання;
  б) свобода вибору громадянства;
  в) свобода вибору освіти;
  г) свобода вибору релігії;
  д) свобода пересування в межах країни та за її межами;
  є) свобода вибору сексуального партнера;
  є) право на збройний захист себе, своєї родини та власності;
  ж) право на беззастережне одержання інформації про себе;
  з) право судового оскарження будь-яких порушень власних прав;
  и) право на вільний вибір національної належності;
  і) право на вільне спілкування з іншими за власним вибором при додержанні вимог невтручання в нього Української держави або приватних осіб.
  Стаття 21.
  
  Свобода слова не може бути скасованою або обмеженою в Україні ні Законом, ні персонально уособленою владою.
  
  Стаття 22.
  
  Громадяни завжди є рівними у своїй гідності та конституційних правах, окрім права на зброю.
  
  Спроба скасування будь-якого з конституційних прав і свобод є не чинною від початку.
  
  Судовий позов для захисту конституційних прав та свобод безпосередньо на підставі Конституції гарантується.
  
  Стаття 23.
  
  Оскільки визнається право людини на збройний захист, вільне придбання особистої зброї гарантується.
  
  Обмеження цього права може мати місце виключно на підставі особистого статусу, умови якого визначено в Законі.
  
  Стаття 24.
  
  Оскільки визнається можливість непересічних здібностей індивідів, право людини на не конформну поведінку гарантується.
  
  Стаття 25.
  
  Ніхто не може бути примушений до страйку або до неучасті в ньому.
  
  Страйк в умовах, коли наймодавцем є Українська держава, може бути заборонений лише для посадових осіб, але не більше, ніж під загрозою локауту.
  
  Страйк в умовах, коли наймодавцем виступає не Українська держава, а хтось інший, гарантується за будь-яких умов, за винятком воєнного або надзвичайного стану.
  
  На працівників та посадових осіб Прокуратури, Служби безпеки, Збройних Сил та поліції України дія цієї статті не поширюється.
  
  Стаття 26.
  
  Ніхто не може бути примушений до вступу в професійні спілки, творчі спілки, партії, рухи, союзи підприємців та інші асоціації, засновані на колективному інтересі.
  
  Стаття 27.
  
  Право громадян на альтернативну, щодо військової, службу або роботу гарантується.
  
  Стаття 28.
  
  Закони, Укази та Постанови Уряду завжди оприлюднюються і є загальнодоступними. Акти самоврядування завжди оприлюднюються і є загальнодоступними.
  
  Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності на підставі акту, який не був належним чином оприлюднений.
  
  Стаття 29.
  
  Закони та інші нормативні акти, які погіршують стан громадянина або юридичної особи, зворотної сили не мають.
  
  Стаття 30.
  
  Презумпція не винуватості гарантується аж до набуття чинності судовим вироком.
  
  Стаття 31.
  
  Ніхто не може бути примушений свідчити проти себе або членів своєї родини.
  
  Стаття 32.
  
  Виправдувальний вирок суду, якщо він задовольняє підсудного, не може бути переглянутий або скасований в жодному випадку.
  
  Стаття 33.
  
  Кожен, хто підозрюється в вчиненні злочину або правопорушення, має право на юридичну допомогу з моменту, коли така підозра висловлена йому першою-ліпшою уповноваженою на це особою.
  
  Стаття 34.
  
  Арешт, обшук або виїмка в нічний час щодо осіб, які перебувають у власному помешканні є неприпустимими.
  
  Стаття 35.
  
  Арешт без дозволу судді є підставою для реабілітації арештованого незалежно від наявності доказів його винуватості.
  
  Стаття 36.
  
  Будь-яке безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності становить злочин і має бути відшкодоване потерпілому або його правонаступникам.
  
  Стаття 37.
  
  Кожен, кого позбавлено волі, має право на невідкладну персональну зустріч із суддею з приводу оскарження рішення про позбавлення волі.
  
  Стаття 38.
  
  Кожен, кого позбавлено волі внаслідок арешту або затримання, має право на невідкладне повідомлення рідних або близьких йому людей про свій стан. Порушення цієї вимоги є підставою для реабілітації арештовано-го незалежне від наявності доказів його вини.
  
  Стаття 39.
  
  Кожен, чия свобода обмежується на законній підставі посадовою особою, повинен одержати відразу після обмеження своєї свободи «Картку гарантій прав особи, чия свобода обмежується».
  
  Нехтування цим правилом посадовою особою є підставою до реабілітації особи, свобода якої була обмежена, незалежно від наявності доказів вини.
  
  Стаття 40.
  
  Ніхто не може бути підданий тортурам або жорстокому поводженню з боку посадових осіб в умовах обмеженої свободи.
  
  Режим перебування громадян та інших осіб в місцях позбавлення волі не може мати на меті приниження їх гідності. Стан несвободи є достатнім покаранням.
  
  Стаття 41.
  
  Громадяни, які знаходяться в соціально ослабленому стані не з власної вини, мають право на соціальний захист та матеріальну допомогу коштом Української держави.
  
  Стаття 42.
  
  Кожному гарантується право бути суб’єктом і об’єктом благодійницької діяльності.
  
  Стаття 43.
  
  Обов’язок спілкування державною або іншою конкретно визначеною мовою може бути покладений тільки на посадових осіб.
  
  Стаття 44.
  
  Оскільки національна або конфесійна належність громадян є справою їх особистого вибору, розвиток будь-якої національної культури або релігії гарантується режимом державного невтручання.
  
  Стаття 45.
  
  Перелік конституційних гарантій свободи не є вичерпним, свобода громадян та інших осіб не обмежується зазначеними в цій Конституції гарантіями.
  
  [ред.]Глава III. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
  Стаття 46.
  
  Громадянське суспільство – це самосвідома, самоврядна недержавна ланка Українського народу.
  
  Громадянське суспільство є домінуючим фактором громадського поступу, воно має принципову зверхність щодо Української держави.
  
  Діяльність державних установ та посадових осіб в Україні повинна контролюватись громадськістю. Для цього можуть створюватися будь-які громадські (неурядові) організації та асоціації.
  
  Стаття 47.
  
  Свобода партій, інших громадських організацій та асоціацій гарантується. Їх діяльність не контролюється Українською державою, за винятком додержання ними вимог Закону.
  
  Стаття 48.
  
  Монополія Української держави на будь-яку діяльність може мати місце виключно в межах здійснення функцій, які безпосередньо випливають з її конституційних пріоритетів.
  
  Монополія держави як власника стосовно об’єктів природного походження не може визнаватися в жодному випадку.
  
  Державна власність в Україні не може бути більшою за своїм обсягом та грошовою оцінкою, ніж власність громадянського суспільства.
  
  Стаття 49.
  
  Посадові особи не можуть бути арбітрами в галузі ідей. Будь-яка державна експертиза інтелектуальних проектів не може визнаватись остаточною.
  
  Стаття 50.
  
  Розширення меж нормативно-правового регулювання допустиме лише за умови, коли воно сприяє розширенню прав та свобод людини і громадянина.
  
  Стаття 51.
  
  Втручання Української держави в якості арбітра в сферу науки, культури або мистецтва є неприпустимим.
  
  Державна сертифікація приватних освітніх установ забороняється.
  
  Державні винагороди не можуть становити форму довічного утримання.
  
  Стаття 52.
  
  Збереження державної таємниці є прерогативою посадових осіб. Приватні особи не несуть відповідальності за розголошення державної таємниці в жодному випадку.
  
  Поширення інформації в суспільстві є вільним, цензура забороняється. Оприлюднення достовірної інформації, яка компрометує Українську державу, її посадових осіб в очах громадськості не може бути підставою для притягнення до відповідальності в жодному випадку.
  
  Стаття 53.
  
  Монополія Української держави на будь-які засоби масової інформації є неприпустимою.
  
  Стаття 54.
  
  Режим інформації, яка становить таємницю, але не охоплюється поняттям державної таємниці, має визначатися в Законі. Текст цього Закону не може тлумачитися як об’єкт таємниці.
  
  Стаття 55.
  
  Режим секретності на будь-яку інформацію не може поширюватись на термін, що перевищує 30 років.
  
  Стаття 56.
  
  Інформація про особу, що претендує на виборну або іншу публічну посаду, не становить змісту таємниці і може бути оприлюдненою в будь-якому випадку.
  
  Стаття 57.
  
  Право петицій, зборів, мітингів, демонстрацій та пікетів гарантується. Встановлені щодо них Українською державою обмеження можуть мати виключно процедурний характер.
  
  Стаття 58. Законні релігійні уподобання громадян не можуть бути предметом заохочень або обмежень з боку Україн-ської держави.
  
  Всі визнані Законом віросповідання є рівними.
  
  [ред.]Глава IV. ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН
  Стаття 59.
  
  Обов’язки громадян та інших осіб стосовно Української держави можуть визначатись тільки Законом і ви-ключно в межах, що встановлені цією Конституцією як гарантії свободи.
  
  Кожен повинен поважати права та свободи інших. Конституційні права і свободи однієї людини не повинні визнаватись пріоритетними по відношенню до прав і свобод іншої людини.
  
  Стаття 60.
  
  Виконання обов’язків, які особа поклала на себе внаслідок добровільної угоди, передбачає підтримку Закону.
  
  Стаття 61.
  
  Власність сприяє незалежності особи та схиляє її до моральної позиції. Доброчинні дії власника завбачають підтримку та заохочення з боку Української держави.
  
  [ред.]Глава V. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
  Стаття 62.
  
  Екологічні стандарти затверджуються Законом. Жодна широкомасштабна господарська ініціатива не може набрати чинності без позитивного висновку екологічної експертизи.
  
  Стаття 63.
  
  В екологічній експертизі не може бути відмовлено, якщо сторона, яка на ній наполягає, має власні джерела її фінансування.
  
  Стаття 64.
  
  Будь-яка інформація про стан екологічної загрози населенню не може бути предметом державної або іншої передбаченої Законом таємниці.
  
  Стаття 65.
  
  Екологічна експертиза державних об’єктів у випадку, коли вона засвідчила стан неприпустимого забруднення, оплачується державним коштом.
  
  Екологічна експертиза недержавних об’єктів в аналогічному випадку оплачується коштом їх власників.
  
  Стаття 66.
  
  Право на судовий позов з метою відшкодування екологічних збитків гарантується.
  
  [ред.]Глава VI. РЕФЕРЕНДУМ
  Стаття 67.
  
  Референдумом може бути прийнятий або скасований будь-який Закон крім того, яким вносяться зміни та доповнення до Конституції.
  
  Референдумом може бути вирішено також будь-яке питання компетенції Національних Зборів, якщо останні визнають доцільним передати його на референдум.
  
  Стаття 68.
  
  Референдум проводиться за ініціативою громадян, Національних Зборів, Президента.
  
  Референдум за ініціативою громадян проводиться коштом одноразового самооподаткування громадян.
  
  Референдум за ініціативою Національних Зборів і Президента проводиться коштом державного бюджету.
  
  Стаття 69.
  
  Процедура референдуму регламентується Законом.
  
  Закони, які було прийнято референдумом, не можуть бути скасованими Національними Зборами на протязі не менш ніж 4 років після їх прийняття або затвердження референдумом.
  
  Стаття 70.
  
  Визнається референдум Республіки Крим. Місцеві референдуми не визнаються.
  
  [ред.]Глава VII. НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ
  Стаття 71.
  
  Національні Збори уособлюють законодавчу владу в Україні. Національні Збори діють виключно в межах своєї компетенції.
  
  Стаття 72.
  
  Національні Збори складаються з двох палат: Палати земельних представників і Палати депутатів.
  
  Палата земельних представників (верхня палата) складається з 51 земельного представника, які делегуються в Палату представницькими органами земель по 2 представники від кожної землі та 3 представників від Республіки Крим терміном на 6 років.
  
  Палата депутатів (нижня палата) обирається населенням в складі 200 депутатів на основі рівного, прямого, загального виборчого права при таємному голосуванні від виборчих округів з приблизно рівною чисельністю населення терміном на 2 роки.
  
  Кожних 2 роки 1/3 складу Палати земельних представників переобирається. Голова (спікер) палати та 2 його заступники ротації не підлягають, отже, число земельних представників, які переобираються кожних 2 роки, становить 16.
  
  З першого складу Палати земельних представників 1/3 її чисельності за жеребом припиняє свої повноваження достроково. Наступна третина ще через два роки. Надалі діє регулярний порядок замін. В разі дострокового переобрання Національних Зборів знову починає діяти первісна процедура.
  
  Стаття 73.
  
  Імперативний мандат земельних представників та депутатів не визнається.
  
  Стаття 74.
  
  В палатах Національних Зборів обираються голови палат та їх заступники. До виборів голів палат та їх заступників засідання палат ведуть найстарші за віком земельний представник та депутат.
  
  Голови палат та їх заступники виконують функції спікерів.
  
  Стаття 75.
  
  Національні Збори діють на професійній основі, отже, інша робота, яка перешкоджала б земельним представникам і депутатам бути присутніми на сесіях, забороняється.
  
  Стаття 76.
  
  Під час проведення сесій Національних Зборів земельні представники та депутати є недоторканими.
  
  Стаття 77.
  
  Національні Збори працюють сесійно. Перша сесія починається в перший вівторок лютого і завершується в останню суботу травня. Друга сесія розпочинається в перший вівторок вересня й завершується в передостанню суботу грудня.
  
  Стаття 78.
  
  Національні Збори приймають Закони і постанови.
  
  Стаття 79.
  
  Всі питання компетенції Національних Зборів вирішуються на окремих або спільних засіданнях палат, але голосування завжди проводиться окремо по палатах.
  
  Питання про заміщення урядових та інших посад, кандидатури для яких представляються Національним Зборам Президентом, вирішуються виключно Палатою земельних представників. В аналогічний спосіб вирішуються питання про дострокове звільнення від посад, за винятком випадку, передбаченого ст.107 цієї Конституції.
  
  Затвердження державного бюджету та звіту про його виконання є прерогативою Палати депутатів.
  
  Стаття 80.
  
  До компетенції Національних Зборів належить:
  
  а) законодавство;
  б) процедури по міжнародних договорах, які вимагають ратифікації або денонсації;
  в) затвердження державного бюджету та звіту про його виконання;
  г) парламентський контроль.
  Національні Збори також:
  
  а) приймають конституційну присягу Президента;
  б) затверджують (Палатою земельних представників) кандидатури, представлені Президентом на посади Адміністративного прем’єр-міністра, членів Уряду, Генерального прокурора, Голови та членів Верховного Су-ду, Голови та членів Конституційного Суду, Голови Вищого Господарського Суду;
  в) затверджують введення воєнного або надзвичайного стану;
  г) оголошують війну, а також стан загальної мобілізації;
  д) за поданням Голови Палати депутатів обирають з числа депутатів Уповноваженого Національних Зборів в справі захисту прав людини;
  е) ведуть розслідування та слухання з будь-яких питань, які становлять державний інтерес;
  є) призначають референдум;
  ж) оголошують амністії.
  Стаття 81.
  
  Спільні засідання палат Національних Зборів ведуть по черзі голови палат або їх заступники.
  
  Стаття 82.
  
  Зі складу земельних представників та депутатів в палатах обираються голови постійних комісій та їх заступники.
  
  Кількість постійних комісій не обмежується, але більшість комісій створюється за ознакою їх відповідності до головних ланок державної виконавчої влади.
  
  Стаття 83.
  
  Постійні комісії палат Національних Зборів є органами парламентського контролю за виконанням Законів, додержанням вимог регламенту Національних Зборів.
  
  Постійні комісії беруть участь в законотворчому процесі.
  
  Висновки та рекомендації постійних комісій мають бути розглянуті тими, кому вони адресовані, у вказані терміни. Якщо висновки або рекомендації постійних комісій направлені Національним Зборам (палатам) або Президенту, то вони мають бути розглянуті впродовж поточної сесії Національних Зборів.
  
  Стаття 84.
  
  Національні Збори можуть бути розпущені Президентом у випадках:
  
  а) коли референдум прийме Закон, стосовно якого палати Національних Зборів не змогли дійти згоди на протязі двох сесій;
  б) коли Національні Збори приймуть постанову про саморозпуск.
  Стаття 85
  
  Національні Збори призначають референдум, якщо палати Національних Зборів не змогли дійти згоди стосовно прийняття Закону, особливо важливого для суспільного поступу на протязі двох поточних сесій Націо-нальних Зборів.
  
  Прерогатива визначення Закону як особливо важливого для суспільного поступу належить Президентові.
  
  Стаття 86.
  
  Право законодавчої ініціативи в Національних Зборах належить:
  
  а) Президенту;
  б) вищому законодавчому органу Республіки Крим;
  в) депутатам;
  г) земельним представникам;
  д) Уповноваженому Національних Зборів у справі захисту прав людини.
  Стаття 87.
  
  Депутатам і земельним представникам гарантується достойне їх ролі утримання та відшкодування їх професійних витрат.
  
  [ред.]Глава VIII. ПРЕЗИДЕНТ
  Стаття 88.
  
  Президент є главою держави, вищою посадовою особою, яка очолює виконавчу владу в Україні.
  
  Президент є також Головнокомандуючим Збройними Силами України.
  
  Стаття 89.
  
  Президент обирається повнолітніми громадянами України на основі рівного, прямого, загального виборчого права при таємному голосуванні терміном на 4 роки.
  
  Стаття 90.
  
  Президентом може бути громадянин України, який або народився в Україні, або був натуралізований в громадянство України до досягнення ним віку повноліття – 18 років, і проживав в Україні не менше 15 років.
  
  Стаття 91.
  
  Посада Президента є несумісною з будь-якими іншими.
  
  Стаття 92.
  
  Якщо Президент не був усунутий з посади внаслідок імпічменту, його звання зберігається за ним довічно.
  
  Стаття 93.
  
  Одна особа не може бути обраною на посаду Президента більше, ніж на два терміни підряд.
  
  Стаття 94.
  
  Вибори Президента на безальтернативній основі є не чинними.
  
  Стаття 95.
  
  До повноважень Президента належить;
  
  а) бути гарантом суверенітету України;
  б) бути гарантом додержання вимог Конституції;
  в) представляти Україну в зовнішньополітичних зносинах;
  г) керувати роботою Уряду;
  д) представляти до затвердження Національними Зборами (Палатою земельних представників) кандидату-ри на посади; Адміністративного прем’єр-міністра, членів Уряду, Генерального прокурора, Голови та членів Верховного Суду, Голови та членів Конституційного Суду, Голови Вищого Господарського Суду;
  е) призначати та звільняти в запас вище командування Збройних Сил;
  є) надавати вищі військові звання, дипломатичні ранги, інші спеціальні звання;
  ж) вести переговори з іноземними державами, підписувати міжнародні договори від імені України, при-ймати вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників іноземних держав;
  з) оголошувати воєнний або надзвичайний стан;
  и) впроваджувати часткову мобілізацію;
  і) скасовувати в разі необхідності будь-які акти підлеглих йому посадових осіб;
  ї) вирішувати питання про громадянство України та про надання притулку;
  й) нагороджувати державними нагородами, присвоювати почесні звання;
  к) розпускати Національні Збори на підставах, вказаних в ст. 84 Конституції;
  л) здійснювати право помилування.
  Стаття 96.
  
  Президент видає Укази та розпорядження, які є чинними на всій території України та для всіх її громадян.
  
  Стаття 97.
  
  Президент має право накладати вето на Закони, прийняті Національними Зборами. Вето Президента може бути скасоване більшістю у 2/3 голосів конституційного складу земельних представників та депутатів.
  
  Стаття 98.
  
  Президент може бути усунутий зі своєї посади в порядку імпічменту Палатою земельних представників.
  
  Імпічмент може мати місце, якщо за поданням Генерального прокурора Верховний Суд порушить кримінальну справу проти Президента.
  
  Стаття 99.
  
  Відставка Президента внаслідок імпічменту не звільняє його від кримінальної відповідальності, але таке звільнення може мати місце за постановою Палати земельних представників, якщо Президент погодиться за-лишити свою посаду добровільно під загрозою імпічменту.
  
  Стаття 100.
  
  Президент може призначити референдум за власною ініціативою для прийняття або скасування Закону.
  
  Стаття 101.
  
  У разі смерті та інших зазначених в Законі обставин, які перешкоджають виконанню президентських повноважень, Президента заступає Голова Палати земельних представників, а якщо подібні обставини матимуть місце стосовно нього, тоді повноваження Президента переходять до Голови Палати депутатів аж до моменту обрання нового Президента.
  
  Стаття 102.
  
  Дострокові вибори Президента проводяться в термін не довший, ніж три місяці після виникнення такої необхідності.
  
  Стаття 103.
  
  За Президентом зберігається довічне право на персональну охорону та деякі інші спеціальні повноваження.
  
  [ред.]Глава IX. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ (УРЯД)
  Стаття 104.
  
  Уряд уособлює вищий орган державної виконавчої влади в Україні.
  
  Склад Уряду формується Президентом і затверджується Національними Зборами (Палатою земельних представників).
  
  За дорученням Президента оперативне керівництво роботою Уряду покладається на Адміністративного прем’єр-міністра.
  
  Стаття 105.
  
  Номенклатура посадових осіб Уряду не обмежується, але витрати на його утримання визначаються щороку Палатою депутатів.
  
  Стаття 106.
  
  За вимогою Палати земельних представників Уряд може бути достроково розпущений Президентом, але проти такої вимоги Президент може вжити вето, яке може бути подолане не менше ніж 2/3 конституційного складу Палати земельних представників.
  
  Стаття 107.
  
  Поодинокі заміни міністрів та інших посадових осіб Уряду можливі за ініціативою виключно Президента, якщо загальна кількість таких замін не перевищую 1 /4 складу Уряду за один термін повноважень Президента.
  
  Стаття 108.
  
  До компетенції Уряду належить:
  
  а) впровадження Законів, Указів Президента;
  б) забезпечення економічних, політичних та військових гарантій суверенітету України;
  в) керівництво державним сектором економіки;
  г) видача замовлень на наукові розробки стратегії розвитку України;
  д) фінансова, цінова, кредитна та податкова політика;
  е) митна справа;
  є) охорона власності, громадського порядку;
  ж) розробка та впровадження програм боротьби із злочинністю;
  з) забезпечення атмосфери стабільності та безпеки в країні;
  и) інші повноваження, передбачені Законом про Кабінет Міністрів (Уряд).
  Стаття 109.
  
  Уряд видає постанови та розпорядження.
  
  Стаття 110.
  
  У разі неможливості здійснення повноважень Адміністративним прем’єр-міністром на протязі більше одного місяця, його повноваження переходять до міністра, який очолює перше в списку міністерство.
  
  Стаття 111.
  
  Міністри та інші посадові особи Уряду можуть обіймати лише свою посаду.
  
  Стаття 112. Членам Уряду гарантується гідний їх ролі заробіток.
  
  [ред.]Глава X. СУДОВА ВЛАДА
  Стаття 113.
  
  Судова влада є незалежною, відокремленою від інших владою в державі. Правосуддя за будь-яких обставин здійснюється виключно судами.
  
  Стаття 114.
  
  Судді, які достойно виконують свої обов’язки після закінчення випробувального терміну, є незмінюваними.
  
  Стаття 115.
  
  Суди фінансуються Національними Зборами безпосередньо з державного бюджету. Бюджетні витрати на утримання судів повинні відповідати високій ролі суду.
  
  Стаття 116.
  
  Судовий контроль здійснюється виключно в межах судової системи. Судова система визначається Законом.
  
  Стаття 117.
  
  Судді у своїй професійній якості є незалежними і підкоряються тільки Конституції і Закону.
  
  Судді Конституційного Суду у своїй професійній якості підкоряються тільки Конституції.
  
  Стаття 118.
  
  Судді обіймають свої посади під презумпцією політичної індиферентності, що засвідчується присягою.
  
  Стаття 119.
  
  Розгляд справ в усіх судах відкритий. Закрите судове слухання може мати місце виключно на підставі Закону, але звинувачення, вердикт присяжних, вирок або судове рішення оголошуються тільки у відкритому су-довому засіданні.
  
  Стаття 120.
  
  Суттєве порушення судових процедур є достатньою підставою для скасування судового вироку або рішення.
  
  Зміст суттєвих процедурних порушень, які мають наслідком скасування вироку або рішення, визначається Законом.
  
  Стаття 121.
  
  Будь-які збитки, заподіяні громадянинові внаслідок порушень судом вимог належного судочинства, мають бути відшкодовані повністю, а в разі моральних збитків – на підставі Закону.
  
  Стаття 122.
  
  Судове рішення або вирок, за винятком тих, які винесені вищими судовими інстанціями, завжди можуть бути оскаржені у вищі судові ланки.
  
  Стаття 123.
  
  Право звернутися з проханням про помилування гарантується кожному.
  
  Стаття 124.
  
  Судді, обрані на свої посади, не несуть жодних зобов’язань перед виборцями. Судді, призначені на свої посади, не несуть жодних зобов’язань перед тими, хто їх призначив.
  
  Стаття 125.
  
  Право на відвід судді гарантується в кожному випадку, але не більше одного разу, якщо мотиви відводу не оприлюднюються.
  
  Стаття 126.
  
  Вживання підсудним рідної мови гарантується так само, як і надання йому послуг перекладача.
  
  Стаття 127.
  
  Суд присяжних гарантується кожному, хто не визнає своєї вини. Вердикт присяжних не оскаржується, якщо він є виправдувальним. Виправдувальний вирок не може бути скасований, переглянутий, не прийнятий до уваги за будь-чиїм клопотанням, окрім підсудного.
  
  Стаття 128.
  
  Конституційний Суд призначається для юридичного забезпечення свободи народу як пріоритету Конституції.
  
  Конституційний Суд складається з 9 суддів, які подаються для затвердження на свої посади Президентом.
  
  Стаття 129.
  
  Конституційний Суд приймає рішення про відповідність або невідповідність Конституції Законів та Указів, чинних на території України.
  
  Конституційний Суд вирішує також питання про відповідність Конституції України окремих положень Конституції Республіки Крим. Для вирішення таких питань в засіданні Конституційного Суду України повинні брати участь з правом вирішального голосу троє суддів Конституційного Суду Республіки Крим.
  
  Стаття 130.
  
  Конституційний Суд розглядає справи за поданням:
  
  а) Голови Конституційного Суду;
  б) Голови Верховного Суду;
  в) Голови Вищого Господарського Суду;
  г) Голів (спікерів) палат Національних Зборів;
  д) Президента;
  є) Уповноваженого Національних Зборів у справі захисту прав людини;
  є) Генерального прокурора.
  Стаття 131.
  
  Судочинство ведеться іменем Закону.
  
  Стаття 132.
  
  Рішення Конституційного Суду є остаточними і оскарженню не підлягають.
  
  Стаття 133.
  
  Членам Конституційного Суду гарантується гідний їх високої ролі заробіток.
  
  [ред.]Глава XI. ПРОКУРАТУРА, СЛУЖБА БЕЗПЕКИ, ЗБРОЙНІ СИЛИ, ПОЛІЦІЯ
  Стаття 134.
  
  Прокуратура, Служба безпеки, Збройні Сили та поліція діють на основі спеціального статусу, визначеного Законом.
  
  Стаття 135.
  
  Головним призначенням Прокуратури є нагляд за додержанням органами державної виконавчої влади ви-мог Законів та Указів.
  
  Стаття 136.
  
  Головним призначенням Служби безпеки є захист національних інтересів України, протидія ворожим зазі-ханням на її суверенітет.
  
  Стаття 137.
  
  Збройні Сили є гарантом мирного життя в Україні, вони не можуть бути використані Українською державою проти її населення або з метою зовнішньої агресії.
  
  Дія цієї статті не перешкоджає участі Збройних Сил України у складі контингентів ООН.
  
  Стаття 138.
  
  Поліція забезпечує стан стабільності, громадської безпеки та захищеності.
  
  Стаття 139.
  
  Всі дії, передбачені компетенцією Служби безпеки, Збройних Сил та поліції, є підконтрольними Прокуратурі без жодних вилучень.
  
  Стаття 140.
  
  Компетенція Прокуратури, Служби безпеки, Збройних Сил, поліції визначається виключно Законом. Дис-реційні повноваження не можуть надаватися в жодному випадку.
  
  Накази посадових осіб цих органів, якщо вони відверто порушують Закон або виходять за межі окресленої компетенції, виконанню не підлягають.
  
  Стаття 141.
  
  Прокурори є відповідальними перед прокурорами вищих ланок. В будь-якому випадку їх дії можуть бути оскаржені до суду.
  
  Стаття 142.
  
  Діяльність Прокуратури, Служби безпеки, Збройних Сил та поліції є підконтрольною Національним Зборам.
  
  Якщо процедуру такого контролю впроваджено, будь-які посилання посадових осіб цих органів на службову таємницю є не чинними.
  
  Стаття 143.
  
  Уповноважений Національних Зборів у справах захисту прав людини має право призупинити дію або акт будь-якої посадової особи Прокуратури, Служби безпеки, Збройних Сил та поліції (крім Головнокомандуючого) на триденний термін.
  
  [ред.]Глава XII. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ
  Стаття 144.
  
  Систему державного устрою України складають Республіка Крим, землі, міста, райони, селища та села.
  
  Стаття 145.
  
  Республіка Крим має статус політичної автономії. Республіка Крим самостійно вирішує всі питання свого життя за винятком тих, які віднесені до компетенції державних органів України.
  
  Стаття 146.
  
  Стосунки України з Республікою Крим визначаються на таких засадах:
  
  а) зовнішній кордон Республіки Крим знаходиться в режимі зовнішнього кордону України;
  б) в Україні існують єдині Збройні Сили і діє єдина Служба безпеки;
  в) громадянство Республіки Крим не може бути відокремленим від громадянства України;
  г) рівень конституційних гарантій свободи народу в Республіці Крим може бути вищим, але не нижчим від конституційних гарантій свободи народу в Україні;
  д) в Україні та Республіці Крим обертається одна національна грошова одиниця.
  Стаття 147.
  
  Республіка Крим має своє постійне представництво при Уряді України. В Уряді України одна з міністерських посад надається Міністру в справах взаємних інтересів Республіки Крим і України.
  
  Стаття 148.
  
  Конституція Республіки Крим затвердженню не підлягає, але у випадку порушень нею вимог Конституції України її положення можуть бути скасованими Конституційним Судом України на підставі спеціальної процедури.
  
  Стаття 149.
  
  Землі мають статус адміністративної автономії, їх автономні інтереси визнаються і гарантуються Законом.
  
  Землі мають власні органи самоврядування, виконавчої влади, судову систему.
  
  Стаття 150.
  
  Земельне самоврядування здійснюється на підставі Закону у формах, які землі визнають доцільними, в межах витрат земельних бюджетів.
  
  Стаття 151. У разі виникнення колізії між актом земельного самоврядування та Законом або Указом, останні мають пріоритет.
  
  У разі виникнення колізії між актом земельного самоврядування та іншими нормативними актами України, справу вирішує Верховний Суд.
  
  Стаття 152.
  
  Вибори в землях проводяться на засадах рівного, прямого, загального виборчого права при таємному голосуванні.
  
  Стаття 153.
  
  Окремі інтереси земель можуть бути гарантовані на підставі двосторонніх угод між землями та Урядом України.
  
  Стаття 154.
  
  Адміністративно-територіальний устрій земель визначається Законом.
  
  Стаття 155.
  
  Самоврядування в містах покладається на мерії та муніципалітети, які обираються населенням міст.
  
  Стаття 156.
  
  Місто Київ становить окремий столичний округ.
  
  [ред.]Глава XIII. НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН
  Стаття 157.
  
  Надзвичайний стан запроваджується не довше, ніж на 3 місяці і може бути подовжений не більше, ніж на місяць.
  
  Надзвичайний стан оголошує Президент, але без затвердження Національними Зборами, він є чинним лише на протязі двох діб.
  
  Стаття 158.
  
  Надзвичайний стан не може обмежувати дію Глави І Конституції.
  
  Надзвичайний стан не призупиняє діяльність Національних Зборів, але під час його дії внесення змін та доповнень до Конституції, а також до Закону про надзвичайний стан забороняється.
  
  Стаття 159.
  
  Надзвичайний стан не створює підстав для надання жодних дискреційних повноважень.
  
  Повноваження посадових осіб в умовах надзвичайного стану визначаються Законом, а у виключних випадках – Указом.
  
  Режим Надзвичайного стану не може бути підставою для обмежень свободи слова та інформації.
  
  Стаття 160.
  
  Оголошення надзвичайного стану зобов’я
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.04.10 | Lexa62

    Re: У контексті читайте також, хто не читав: (/)

    до кінця недочитав, з духом згоден

• 2007.04.10 | Гюльчатай

  И что отсюда следует?

  На мой взгляд, статья предоставляет собой вполне здравый диагноз и прекраснодушно-мечтательный вывод.
  
  Вполне допускаю, что в ходе таких патетических мечтаний люди привыкают к каким-то идеям, ранее для них новым и непривычным, и - в свою очередь - в ходе этого привыкания свершается какой-нибудь там общественно-политический прогресс.
  
  Однако "так", как пишет автор статьи - не будет.
  
  Не будет прежде всего потому, что т.н. "прямая демократия" в принципе не может нуждаться в опосредующих инструментах.
  
  Говоря попроще: кто и с помощью каких механизмов будет собирать такое конституционное собрание?
  
  - Достаточно представить себе хоть кого-то (все равно - кого) и хоть какой-то механизм (все равно - какой), как сразу весь пафос относительно "прямой демократии" будет снят.
  
  - Достаточно представить себе по крайней мере два (все равно каких) центра формирования "конституционной комиссии", как под вопросом окажется сама демократичность ее формирования.
  
  - Достаточно представить себе 20-30 человек (не говоря уже о 200-х-300-х), впервые собранных в одном зале вместе с целью сотворить Конституцию, чтобы понять: конституционная комиссия - такая же институция, как и все прочие. И в качестве институции она будет подвержена тому же диагнозу, который автор статьи так удачно описал.
  
  Я могу поставить вопрос более дипломатично:
  что следует - практически - из статьи?
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.04.10 | Lexa62

    Re: И что отсюда следует?

    Гюльчатай пише:
    
    > На мой взгляд, статья предоставляет собой вполне здравый диагноз и пр
    > Я могу поставить вопрос более дипломатично:
    > что следует - практически - из статьи?
    
    очікування гранта

• 2007.04.10 | igorg

  Дуже актуально. Бо наразі таки маємо питання

  А що далі? Повернення до ситуації 2005 року? Тож громадськість має вимагати (у випадку перемоги демократичних сил) закріплення демократичних засад суспільства у Конституції. Принаймні як найближчу і реальну мету демократичних сил.
  Усе правильно. Суспільство не має впливу на партії. На партії зараз впливають майже винятково гроші і влада (що майже еквівалентно). І це закріплено законодавчо. Може це й виправдано за нашестя тараканів. Але по суті це суперечить демократичним засадам і завжди буде прямою дорогою для захоплення необмеженої влади.
  Однак партії на це навряд чи підуть. Лише розвиток громадянського суспільства може заставити зробити такий крок.
  Але то все по тому, як чисельність тарганів в Україні стане прийнятно низькою .