Фальшиві українці (/)
04/25/2007 | separator
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2007/04/25/23155
Ілько Лемко
Фальшиві українці
-----------------
“Схід і Захід разом!” Від цього гасла сьогодні вже нудить, напевно, найзавзятіших оптимістів. Ці українські просторові географічні та демографічні реалії настільки злилися в конвульсивних пристрасних обіймах, що тільки чекай, хто перший випустить духа.
А яким зразковим українцем став Янукович!? У столиці України перед своїм стотридцятигривневим (на добу) народом виступає на тлі опереткових фольклорних українців у гарних розшитих строях, а який вони потім запальний танок водили! Ідилія неймовірна. Так і чекаєш почути від коаліції національної єдності новий універсал примирення на кшталт 2005 року: “Кому нужен этот федерализм, русский язык, нейтралитет? Мы же хотим стать “одинаковыми”, такими же, как и столичные оранжевые, пустите нас, мы такие же, это мы понарошку, мы тоже можем по-украински, не правда, что не можем: “Частуйтеся, будь ласка, ось вам філіжанка кави “Галка”.
Під гаслами псевдопримирення, бо на вибори йти не хочеться, напускне українство антиукраїнських сил, здається, сягає апогею. Та у щирість проукраїнських реверансів під егідою єднання “обох берегів Дніпра” вірити якось не надається. Фальшива українська еліта тріумфує у своєму бутафорному патріотизмі, та навіть неозброєним оком видно махровий фальш. Примирливо, як ніколи до цього часу, щебечуть українською Мірошниченко, Кисельов, Зубанов, Богатирьова, Волга: “Мы тоже можем по-украински…”
Укотре переконуєшся, як геніально описує Винниченко фальшиву українську еліту часів Гетьманщини, яка напрочуд нагадує нашу сучасну: “З усього кабінету міністрів один чи два міністри знали українську мову, останні ж чули її тільки в малоросійських спектаклях. Сама верховна влада, емблема так би мовити національно-українського характеру держави – гетьман, теж по-українськи говорити не вмів. Все оточення його, “двір”, складався з руської забубенної офіцерні, яка істинно руськими словами лаяла й висміювала й українську державу, й українську мову, й все українське. По міністерствах вищі керівні посади було, цілком натурально, засаджено людьми, відповідними до нового ладу. А цими людьми були старі руські демократи, які здебільшого ніколи зовсім не чули української мови… І вони раптом повинні були писати, говорити й робити доповіді своїм міністрам, які теж не вміли по-українському, чужою і здавна не визнаною ними мовою… Всі міністри присягалися, що через три місяці вони заговорять українською і навіть на засіданнях так говоритимуть. А щодо нижчих урядовців, то їм було категорично заявлено, щоб через три місяці всі заговорили по-українському. Хто не заговорить, той буде позбавлений посади. І це заявлялося з такою пресерйозною міною, що бідні руські чиновнички поперелякувались і кинулись учити українську мову. Книгарні українські й неукраїнські найкраще торгували українськими словниками за тих чудернацьких часів скакання руської реакції по українському. Але чиновнички почували, що діється щось безглузде, що не може того бути і не могли істинно-руські лизоблюди, які засідали у Правительстві, зрадити руську справу на користь хохлам, мазепинцям. І хоч про всяк випадок вони зубрили “собачу” мову, але в глибині своїх стривожених маленьких душ, сподівалися, що це якось минеться й безглуздя зникне… А тим часом Правительство помалу викидало з тих інституцій усіх українців, усіх тих, хто могли українською вести діловодство. Хоч воно й декларувалося, що державною мовою в Україні є тільки українська, а тим часом вища судова інституція, Сенат, більшістю голосів постановила, що й руська мова повинна вважатися державною (!!! – І. Л.) Бо вони хотіли переконати… що це абсурд, безглуздя, що національно-українська держава така, “як у людей”, абсолютно неможлива. І представляли наочні життєві докази: всі багаті, порядні, пристойні люди – не українці, а руські, або євреї, або поляки. Всі “культурно-творчі сили краю” – не українці… Яка мова панує скрізь на вулицях, у пристойних домах, магазинах, ресторанах? Не українська. Хіба ж не абсурд українська державність?.. І що далі, то ці ознаки істинно-руської вірності Правительства ставали все виразнішими й сміливішими. З Росії вже хмарою сунула всяка чорна, сіра й жовта руська сотня; поїзди, набиті так званими “фахівцями”, що зводили гидь на Україну… З кожним днем росте до нас любов наших любих, милих братів – руських. Палка, переможна, надзвичайна любов!..”
Це настільки дежа вю з дежа вю, що вислів Еклезіаста про те, що нічого нового немає під сонцем, можна вважати справді єдиним, котрий може розтлумачити всі події, котрі відбуваються у світі. Невже майже за сто років потужного руху людства до суспільного прогресу в Україні практично нічого не змінилося? Вочевидь, що так. Чудернацькі часи скакання російської реакції по-українському, давно випробуваний рецепт підступного зрадництва, знову у фаворі.
Справжнє українство не знаходило в державницькій політиці жодного прояву від часів незалежності. Відчувши слабкість національно-демократичного табору, державницька політика України до помаранчевої революції ґрунтувалася на принципі “відкладання в довгу шухляду” національної ідеї, яка, на думку антиукраїнської влади, була ще “не на часі” й “не спрацювала”.
У своїй державі українське не мало жодних шансів укорінитися, бо з ідеєю українства, як і в попередні часи його гоніння, пов’язували все недолуге, недорозвинуте, недієздатне та нежиттєве. Українську ідею заганяли у стійло лише галичанства та селянства, вона не мала права навіть переступити порогу столиці. Наталія Вітренко визначила місце українства лише на Бессарабському ринку. За її словами, “завжди всі у Києві говорили російською, а українською лише ті, хто приходив із сіл”.
Українська ідея всюди, крім заходу держави, як і в усі попередні віки, зводилася до ідеї, яка не викликає поваги, не є престижною і не може бути ключем до досягнення життєвого успіху. Чому ж українське в Україні не викликає поваги? Зрозуміло, що холопська мова та культура не можуть бути керівною державотворчою силою. Однак оскільки держава (поки що) номінальна українська, ідеологію розколу та зросійщення вигідно приховати під завуальованою фальшивою українськістю. Залишається очікувати з уст Януковича: “Слава Україні!” Невдовзі почуємо…
----------------
Cерія статей "Студії розколу", № 24
Кого цікавлять попередні (і наступні) відтинки -- див. "Львівську газету" щосереди.
Ілько Лемко
Фальшиві українці
-----------------
“Схід і Захід разом!” Від цього гасла сьогодні вже нудить, напевно, найзавзятіших оптимістів. Ці українські просторові географічні та демографічні реалії настільки злилися в конвульсивних пристрасних обіймах, що тільки чекай, хто перший випустить духа.
А яким зразковим українцем став Янукович!? У столиці України перед своїм стотридцятигривневим (на добу) народом виступає на тлі опереткових фольклорних українців у гарних розшитих строях, а який вони потім запальний танок водили! Ідилія неймовірна. Так і чекаєш почути від коаліції національної єдності новий універсал примирення на кшталт 2005 року: “Кому нужен этот федерализм, русский язык, нейтралитет? Мы же хотим стать “одинаковыми”, такими же, как и столичные оранжевые, пустите нас, мы такие же, это мы понарошку, мы тоже можем по-украински, не правда, что не можем: “Частуйтеся, будь ласка, ось вам філіжанка кави “Галка”.
Під гаслами псевдопримирення, бо на вибори йти не хочеться, напускне українство антиукраїнських сил, здається, сягає апогею. Та у щирість проукраїнських реверансів під егідою єднання “обох берегів Дніпра” вірити якось не надається. Фальшива українська еліта тріумфує у своєму бутафорному патріотизмі, та навіть неозброєним оком видно махровий фальш. Примирливо, як ніколи до цього часу, щебечуть українською Мірошниченко, Кисельов, Зубанов, Богатирьова, Волга: “Мы тоже можем по-украински…”
Укотре переконуєшся, як геніально описує Винниченко фальшиву українську еліту часів Гетьманщини, яка напрочуд нагадує нашу сучасну: “З усього кабінету міністрів один чи два міністри знали українську мову, останні ж чули її тільки в малоросійських спектаклях. Сама верховна влада, емблема так би мовити національно-українського характеру держави – гетьман, теж по-українськи говорити не вмів. Все оточення його, “двір”, складався з руської забубенної офіцерні, яка істинно руськими словами лаяла й висміювала й українську державу, й українську мову, й все українське. По міністерствах вищі керівні посади було, цілком натурально, засаджено людьми, відповідними до нового ладу. А цими людьми були старі руські демократи, які здебільшого ніколи зовсім не чули української мови… І вони раптом повинні були писати, говорити й робити доповіді своїм міністрам, які теж не вміли по-українському, чужою і здавна не визнаною ними мовою… Всі міністри присягалися, що через три місяці вони заговорять українською і навіть на засіданнях так говоритимуть. А щодо нижчих урядовців, то їм було категорично заявлено, щоб через три місяці всі заговорили по-українському. Хто не заговорить, той буде позбавлений посади. І це заявлялося з такою пресерйозною міною, що бідні руські чиновнички поперелякувались і кинулись учити українську мову. Книгарні українські й неукраїнські найкраще торгували українськими словниками за тих чудернацьких часів скакання руської реакції по українському. Але чиновнички почували, що діється щось безглузде, що не може того бути і не могли істинно-руські лизоблюди, які засідали у Правительстві, зрадити руську справу на користь хохлам, мазепинцям. І хоч про всяк випадок вони зубрили “собачу” мову, але в глибині своїх стривожених маленьких душ, сподівалися, що це якось минеться й безглуздя зникне… А тим часом Правительство помалу викидало з тих інституцій усіх українців, усіх тих, хто могли українською вести діловодство. Хоч воно й декларувалося, що державною мовою в Україні є тільки українська, а тим часом вища судова інституція, Сенат, більшістю голосів постановила, що й руська мова повинна вважатися державною (!!! – І. Л.) Бо вони хотіли переконати… що це абсурд, безглуздя, що національно-українська держава така, “як у людей”, абсолютно неможлива. І представляли наочні життєві докази: всі багаті, порядні, пристойні люди – не українці, а руські, або євреї, або поляки. Всі “культурно-творчі сили краю” – не українці… Яка мова панує скрізь на вулицях, у пристойних домах, магазинах, ресторанах? Не українська. Хіба ж не абсурд українська державність?.. І що далі, то ці ознаки істинно-руської вірності Правительства ставали все виразнішими й сміливішими. З Росії вже хмарою сунула всяка чорна, сіра й жовта руська сотня; поїзди, набиті так званими “фахівцями”, що зводили гидь на Україну… З кожним днем росте до нас любов наших любих, милих братів – руських. Палка, переможна, надзвичайна любов!..”
Це настільки дежа вю з дежа вю, що вислів Еклезіаста про те, що нічого нового немає під сонцем, можна вважати справді єдиним, котрий може розтлумачити всі події, котрі відбуваються у світі. Невже майже за сто років потужного руху людства до суспільного прогресу в Україні практично нічого не змінилося? Вочевидь, що так. Чудернацькі часи скакання російської реакції по-українському, давно випробуваний рецепт підступного зрадництва, знову у фаворі.
Справжнє українство не знаходило в державницькій політиці жодного прояву від часів незалежності. Відчувши слабкість національно-демократичного табору, державницька політика України до помаранчевої революції ґрунтувалася на принципі “відкладання в довгу шухляду” національної ідеї, яка, на думку антиукраїнської влади, була ще “не на часі” й “не спрацювала”.
У своїй державі українське не мало жодних шансів укорінитися, бо з ідеєю українства, як і в попередні часи його гоніння, пов’язували все недолуге, недорозвинуте, недієздатне та нежиттєве. Українську ідею заганяли у стійло лише галичанства та селянства, вона не мала права навіть переступити порогу столиці. Наталія Вітренко визначила місце українства лише на Бессарабському ринку. За її словами, “завжди всі у Києві говорили російською, а українською лише ті, хто приходив із сіл”.
Українська ідея всюди, крім заходу держави, як і в усі попередні віки, зводилася до ідеї, яка не викликає поваги, не є престижною і не може бути ключем до досягнення життєвого успіху. Чому ж українське в Україні не викликає поваги? Зрозуміло, що холопська мова та культура не можуть бути керівною державотворчою силою. Однак оскільки держава (поки що) номінальна українська, ідеологію розколу та зросійщення вигідно приховати під завуальованою фальшивою українськістю. Залишається очікувати з уст Януковича: “Слава Україні!” Невдовзі почуємо…
----------------
Cерія статей "Студії розколу", № 24
Кого цікавлять попередні (і наступні) відтинки -- див. "Львівську газету" щосереди.
Відповіді
2007.04.25 | ГайдиДоБайди
Re: Даю до подумання, що слово "фальшиві"
це не українське слово, а радянське з німецького походження.Також даю до подумання, що Львів не пахне особливо українськістю. Західня Україна, це знасилувана Україна.
Сьогодні Західня Україна, це глибоко викорінювана країна.
Душа моя крається. От, згадайте тільки, скільки сьогодні українців з західньоукраїнських областей працює в Москві.
Українську націю переслідують у українській державі, байдуже, чи на Заході, чи на Сході.
Вони нас факують з усіх сторін.
2007.04.25 | separator
Панунцю, а ви не з Кульпаркова втікли?
2007.04.25 | ГайдиДоБайди
Re: Втек-ли
Вті-ка-ти.Закритий склад, ворожий сину.
Я природною частиною української землі. А звідки ваш пердіж, то сумнівів у цьому не виникають.
2007.04.25 | separator
Re: Втек-ли
ГайдиДоБайди пише:> Я природною частиною української землі. А звідки ваш пердіж, то сумнівів у цьому не виникають.
Читаючи пануньцьові перли, можна переконатися, що комп'ютерні перекладачки досі залишаються ще дуже недосконалими...
P.S. Цікаво, де то такі "природні частини" родяться? В Австралії, Канаді, Аргентині? Одне точно відомо, що не в Україні -- тут все ж таки розмовляють не такою пришелепуватою мовою...
2007.04.25 | ГайдиДоБайди
Re: Ану так, особисті наскоки з задвірка, щоб
задолизати перед начальством.2007.04.25 | Большой Брат
Re: Втек-ли
+++тут все ж таки розмовляють не такою пришелепуватою мовою...+++Эт точна!
2007.04.26 | ГайдиДоБайди
Re:Властиво, що той росіянин не розбирається в дієслівних видах
що прикметно для росіян, бо їхнє наріччя має інші засади.втекти = доконаний вид
втечу
втечеш
втекли
втікати = недоконаний вид
втікаю
втікаєш
втікали
2007.04.26 | nomen nescio
Re:Властиво, що той Гайдабайда розбираєсі в галицькім діялекті?
2007.04.26 | ГайдиДоБайди
Re:Немає в укр. мові слова "діялект"
Українська мова має слово говір. Підговорами називають говірка і наріччя.Та засмічення мови і бездержавність, то ще не говіркою, а скоріше тхне підлим сеператизмом на догоду Кремля
Не треба зловживати тямкою говірки.
Для мене говірка це хоч наньо, лело, коби. Та це треба уточнити
Звичайно, в письменницькій мові можна вживати будь-яке слово, проте ваш вжиток тхне позадністю
2007.04.26 | nomen nescio
Medice, cura te ipsum!
2007.04.26 | catko
дійсно. ніфіга. саме в галицькому.
2007.04.26 | catko
хоч весь словник караванського цитуйте - а говірка РУТИ на морду
ГайдиДоБайди пише:> Українська мова має слово говір. Підговорами називають говірка і наріччя.
> Та засмічення мови і бездержавність, то ще не говіркою, а скоріше тхне підлим сеператизмом на догоду Кремля
> Не треба зловживати тямкою говірки.
> Для мене говірка це хоч наньо, лело, коби. Та це треба уточнити
> Звичайно, в письменницькій мові можна вживати будь-яке слово, проте ваш вжиток тхне позадністю
2007.04.26 | Bayan
Браво, Байда!
> Немає в укр. мові слова "діялект".Таки нема.
2007.04.26 | catko
ні. не галицький акцент у нього. та й на
кульпарків мав по пацанячому образитись а навіть не вїхав.троль.
2007.04.26 | catko
аналіз
це не українське слово, а радянське з (тут буква З мала здохнути) німецького походження.Також даю до подумання (брєд таке словосполучення - брєд) , що Львів не пахне особливо українськістю. Західня (на. на. а не ня) Україна, це знасилувана (по москальськи ізнасилованая) Україна.
>Сьогодні Західня (-на а не -ня) Україна, це глибоко викорінювана країна.
короче заїбав і купи нормальну РУТУ
>Душа моя крається. (мечем???, серпем:::, косем???) От, згадайте >тільки, скільки сьогодні українців з західньо(но)українських >областей працює в Москві.
>Українську націю переслідують у українській державі, байдуже, чи на >Заході, чи на Сході.
>Вони нас факують (єбуть взагалі-то - факують це типу фАкАють????) з >
усіх сторін.
і взагалі молдаван собі найми
2007.04.25 | catko
UVMOD просто UVMOD
2007.04.26 | separator
Re: Фальшиві українці (/)
А хоч хто-небудь хоч би слово по суті статті скаже? Чи проблеми нема? Ну-ну...2007.04.26 | Мірко
Думаю що стаття правильно окреслює ситуацію
А щодо мови, - цій науці кіньця нема. Поправити когось можна, але я би так не наїзджав, хіба лише за мовне москвофільство.2007.04.26 | catko
скажу. ну от як тепер коментувати оце
>Під гаслами псевдопримирення, бо на вибори йти не хочеться, напускне>українство антиукраїнських сил, здається, сягає апогею.
тільки не кажіть що про юльку се....
2007.04.26 | Jack8
Re: Фальшиві українці (/)
Нарешті ...Краще пізно звернути на це увагу, ніж ніколи:
1) "коаліція "НАЦІОНАЛьНОї" єдності" (???);
2) муркотворчі заклики до обєднання(переговорів, компромісів, столів, захисту Ющенка від впливу "екстремістів", т.д і т.п.);
3) українська символіка;
4) "він помиляється,але це наш Президент...";
5) псевдо-Майдан;
і т.д...
Ведеться витончена псевдо-українська пропаганда по рекомендаціям московсько-американських радників.
Це вам вже не тупий ПІСУАР,а "однім махом двух побівахом"...:
1) Показати, що справжні розкольники є і будуть не СРАКА чи Росія ("ми ж за єдність і процвітання...");
2) Показати Заходу які вони і "законопослушні", і "демократи", і "патріоти" (не без успіху, на жаль...).
2007.04.26 | пан Roller
Не успешный украинец-не украинец.
Я не усматриваю ничего плохого в том, что украинская мова является государственной.Хоча проблема примерения надумана, в контексте тезы единства она не несет в себе ничего.
Ничего хорошего, но и ничего плохого, кроме того, что на самом деле работает на разъединение, поскольку существует сама по себе и не направлена против кого-то,а против себя, против своих.
На самом деле, в рамках многонационального государства не может привалировать иная идея кроме идеи едности как необходимого, но не достаточного условия развития и достижения лучшего качества жизни, в целом, в общем, но не в частности.
Такой подход снимает вопрос фальшифости. Не фальшиый украинец, тот кто сделал больше, лучше для общества. Фальшиый тот, кто только 3.14-т о том, что он настоящий.
Отдельный вопрос, может ли быть не фальшивый украниец коммунякой? Может,ведь коммуняка это наднационалтный признак. И если коммунякой может быть испанец, китаец, вьетнамец, француз и т.д. то он может быть и украинцем.
Не фальшивый украинец может быть и СС-овцем.Все зависит от принесенной им пользы на благо общества, а не от того сколько он уничтожил коммуняк, или наоборот.
Определяющим выступает личный успех. Успешный украинец-не фальшивый украинец.
Не успешный украинец-не украинец. По определению.
И тогда все вопросы об успешных евреях, москалях, грузинах симаются.
Все они становятся украинцами, не фальшивыми.
Может ли украинец быть мусульманином? Может, если он успешный.(Ахметов).
А бандитом. Тоже может, если он в законе.(Жвания, Парашенко)
Может ли украинец быть бедным?
Не может.
Если он беден материально, он обязан быть богат хоча бы духовно.
Духовность- высшая сущностью украинца.Большая часть их бедна материально.Но, так будет не вечно.
Богатство можно отобрать, потерять,духовность нет.
Дух-материальная основа, цемент нации.
Вера-время Духа.
Кто имеет веру, к тому все вернется.
Brgds
2007.04.26 | Мірко
Якраз противно
"Арієць" це митологічне ҐЕНЕТИЧНЕ поняття, і як хтось може уявити собі якусь ґенетичну чистокровність не знаю. Українець це національне поняття. Національність пізнається по самовизначенню плюс мові. Тут вже можна уявити певну національну досконалість в певних особах.2007.04.26 | Чучхе
як на мене, це просто комплекс від того, що "регіонали" перехопи
ли "помаранчеві" гасла, причому - дитячий комплекс. Замість того, щоб хапати регіоналів за язика (хоча б за ту статтю Богатирьової про ескадрильї українських лелек над мирним небом Страсбурга) і вимагати відстоювати національне не словом, а ділом... Так от замість цього дехто ображається і висловлюється в тому ключі що "ваше схід і захід разом" не йде ні в яке порівняння з "нашим схід і захід разом", а тому ви всі фальшиві, п"яні, зденаціоналізовані, протівні, піду я від вас...2007.04.26 | пан Roller
Детская болезнь правизны в украинстве.
Чучхе пише:> ли "помаранчеві" гасла, причому - дитячий комплекс. Замість того, щоб хапати регіоналів за язика (хоча б за ту статтю Богатирьової про ескадрильї українських лелек над мирним небом Страсбурга) і вимагати відстоювати національне не словом, а ділом... Так от замість цього дехто ображається і висловлюється в тому ключі що "ваше схід і захід разом" не йде ні в яке порівняння з "нашим схід і захід разом", а тому ви всі фальшиві, п"яні, зденаціоналізовані, протівні, піду я від вас...
Да, это детская болезнь, как назвал бы ее Ленин. Но, по большому счету Украина-осколок, айсберг империи. И, для того что бы он не расколоться,или не растаял в объятьях друзей, она просто вынуждена быть открытой для талантов с низов.
Другой вопрос, что это за структура, насколько она демократична в плане входения в нее разных слоев.
Если она основана на принципе родства, кумовстава, номенкулатуры, как сейчас,то рано , или поздно, развалится, как развалилась царская Россия.
Только тому,что число родствеников ростет геометрически, а ресурсы арифметически, да еще и чиновики крадут.
Brgds
2007.04.26 | Дядя Вова
А чем отличается «псевдопримирення» от примирення?!
Давайте я на секунду переверну Ваши аргументы на Вас самих, чтобы Вы почувствовали их абсурдность. Итак. «Нам мало, что западенцi согласились не запрещать компартию в Украине, теперь они должны все в неё искренно вступить!».Компромисс элит, компромисс двух народов в том ведь и заключается, что «да, трудно с этим согласиться, но ради вас мы попробуем».
Шо за максимализм?