На верхівці усі барви вицвіли... (/)
05/05/2007 | May Icomeout
Дискредитація влади
--------------------
Приватні розмови – а часу для них було вдосталь упродовж “довгих” вихідних – як не крути, та зводилися до того, що відбувається в країні. Власне, а що відбувається? Якщо вірити розумникам-оптимістам, то триває нормальний для зародкової демократії процес, коли будь-які владні рішення так чи інакше ухвалюють, обов’язково тримаючи в рукаві якусь “краплену” карту.
Як стверджують розумники-песимісти, Україна вже проходила схожий шлях, і було це зовсім нещодавно – 2004 року. Тобто, на їхню думку, не йдеться про жоден поступ, радше про його відсутність.
Я гадаю, що 2004-й був знаковим лише тим, що вперше виявив нездатність вітчизняних еліт надалі пропонувати країні будь-які конструктивні рішення. Можливо, говорити про еліти тут зовсім навіть зайве, бо доволі довгий ланцюжок явищ і поодиноких фактів останніх років аж тепер – коли державний механізм втрапив у справжнісінький колапс – виявив, що еліта, по суті, в нас одна, якщо мати на увазі середовище тих, хто здатен так чи інакше впливати на події. Поділ на “помаранчевих”, “блакитних”, “білих”, “рожевих” годиться лише для активної частини “низів”, на верхівці ж усі барви вицвіли, і очікувати будь-яких кардинальних змін не доводиться.
Тут не йдеться про якусь провідницьку ідею, яка об’єднує позірно антагоністичні чи навіть близькі табори. Мова про те, що українська влада настільки вгрузла у своїх внутрішніх зв’язках, взаємозалежності, приватному інтересі, який можна легковажно назвати корупцією, що там, нагорі, кожен крок того чи іншого діяча диктує не озирання на “народ”, а на можливі адекватні чи ні кроки опонента. “Легковажно” – тому, що корупцію в нас трактують як “те, в чому я не беру участі” (Д. Видрін).
Якщо порухи прогнозовані, процес переходить у так звану “переговорну” фазу, коли ж маємо справу з несподіваним винаходом (зазвичай “кидком”) або ж діями поза усталеними рамками – істеричні реакції нагадують сварню перекупок на базарі.
Каста владоможців настільки зміліла, що кожен, знаючи все про іншого, розуміє наперед його можливі ходи. Вона ж, ця каста, змаліла до такого вузького кола фігурантів, що призначити нового генпрокурора – це обов’язково глянути в бік Піскуна. До речі, замкненість, індеферентність еліти, вичерпаність її кадрового потенціалу – чи не найпереконливіший аргумент на користь дострокових виборів.
Але про вибори – пізніше. Зараз про те, що, не маючи ресурсу для забезпечення своїх планів, опоненти, наголошу ще раз – позірні, оперують постатями, давно скомпрометованими в очах глядачів. Спробуйте-но тепер пояснити народові мотиви, якими керувався Ющенко, повертаючи Святослава Михайловича на Різницьку. Для Президента вони відомі, для виборця – ні.
Хіба Сюзанна Станік учора з’явилася на столичному горизонті, хіба її квартирні статки нотаріально засвідчували тиждень тому? Переконаний – ні, як і в тому, що люди, котрі рекомендували, а відтак і затверджували її на посаді конституційного судді, чудово знали, про що мова. Але ж про це не знав загал, тому інформаційний вибух про “купленого” суддю виявився для нього шоком.
Якщо так, то на майбутніх виборах народ (за твердженням іще одних розумників – “джерело влади”) має дати собі звіт у тому, що всі, кого йому запропонують, – дискредитовані, корумповані, нечесні посягачі на владу. Це важко надається до пояснень, але витівки нинішніх керманичів зайшли настільки далеко, що, аби виборсатися з багна, потрібно просто потопити в ньому всіх, хто його каламутив.
Я не дуже шаную Михайла Бродського за його фривольну поведінку з партнерами, проте чомусь мені видається, що він таки має рацію, вигукуючи зараз давнє гасло латиноамериканських революціонерів Que se vayan todos! (Хай забираються всі!). Бродський, щоправда, не каже, хто прийде на їхнє місце.
Ігор Гулик
"Львівська газета"
http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/04/23273
--------------------
Приватні розмови – а часу для них було вдосталь упродовж “довгих” вихідних – як не крути, та зводилися до того, що відбувається в країні. Власне, а що відбувається? Якщо вірити розумникам-оптимістам, то триває нормальний для зародкової демократії процес, коли будь-які владні рішення так чи інакше ухвалюють, обов’язково тримаючи в рукаві якусь “краплену” карту.
Як стверджують розумники-песимісти, Україна вже проходила схожий шлях, і було це зовсім нещодавно – 2004 року. Тобто, на їхню думку, не йдеться про жоден поступ, радше про його відсутність.
Я гадаю, що 2004-й був знаковим лише тим, що вперше виявив нездатність вітчизняних еліт надалі пропонувати країні будь-які конструктивні рішення. Можливо, говорити про еліти тут зовсім навіть зайве, бо доволі довгий ланцюжок явищ і поодиноких фактів останніх років аж тепер – коли державний механізм втрапив у справжнісінький колапс – виявив, що еліта, по суті, в нас одна, якщо мати на увазі середовище тих, хто здатен так чи інакше впливати на події. Поділ на “помаранчевих”, “блакитних”, “білих”, “рожевих” годиться лише для активної частини “низів”, на верхівці ж усі барви вицвіли, і очікувати будь-яких кардинальних змін не доводиться.
Тут не йдеться про якусь провідницьку ідею, яка об’єднує позірно антагоністичні чи навіть близькі табори. Мова про те, що українська влада настільки вгрузла у своїх внутрішніх зв’язках, взаємозалежності, приватному інтересі, який можна легковажно назвати корупцією, що там, нагорі, кожен крок того чи іншого діяча диктує не озирання на “народ”, а на можливі адекватні чи ні кроки опонента. “Легковажно” – тому, що корупцію в нас трактують як “те, в чому я не беру участі” (Д. Видрін).
Якщо порухи прогнозовані, процес переходить у так звану “переговорну” фазу, коли ж маємо справу з несподіваним винаходом (зазвичай “кидком”) або ж діями поза усталеними рамками – істеричні реакції нагадують сварню перекупок на базарі.
Каста владоможців настільки зміліла, що кожен, знаючи все про іншого, розуміє наперед його можливі ходи. Вона ж, ця каста, змаліла до такого вузького кола фігурантів, що призначити нового генпрокурора – це обов’язково глянути в бік Піскуна. До речі, замкненість, індеферентність еліти, вичерпаність її кадрового потенціалу – чи не найпереконливіший аргумент на користь дострокових виборів.
Але про вибори – пізніше. Зараз про те, що, не маючи ресурсу для забезпечення своїх планів, опоненти, наголошу ще раз – позірні, оперують постатями, давно скомпрометованими в очах глядачів. Спробуйте-но тепер пояснити народові мотиви, якими керувався Ющенко, повертаючи Святослава Михайловича на Різницьку. Для Президента вони відомі, для виборця – ні.
Хіба Сюзанна Станік учора з’явилася на столичному горизонті, хіба її квартирні статки нотаріально засвідчували тиждень тому? Переконаний – ні, як і в тому, що люди, котрі рекомендували, а відтак і затверджували її на посаді конституційного судді, чудово знали, про що мова. Але ж про це не знав загал, тому інформаційний вибух про “купленого” суддю виявився для нього шоком.
Якщо так, то на майбутніх виборах народ (за твердженням іще одних розумників – “джерело влади”) має дати собі звіт у тому, що всі, кого йому запропонують, – дискредитовані, корумповані, нечесні посягачі на владу. Це важко надається до пояснень, але витівки нинішніх керманичів зайшли настільки далеко, що, аби виборсатися з багна, потрібно просто потопити в ньому всіх, хто його каламутив.
Я не дуже шаную Михайла Бродського за його фривольну поведінку з партнерами, проте чомусь мені видається, що він таки має рацію, вигукуючи зараз давнє гасло латиноамериканських революціонерів Que se vayan todos! (Хай забираються всі!). Бродський, щоправда, не каже, хто прийде на їхнє місце.
Ігор Гулик
"Львівська газета"
http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/04/23273
Відповіді
2007.05.06 | пан Roller
Переформатирование отменяется, перезагрузка.
May Icomeout пише:давнє гасло латиноамериканських революціонерів Que se vayan todos! (Хай забираються всі!). >
> Ігор Гулик
> "Львівська газета"
> http://gazeta.lviv.ua/articles/2007/05/04/23273
На жаль, у Джерела нет механизма воплощения тезиса в жизнь. Как то так сталось, что субботнее интервью Тимошенко не вызвало волны обсуждений. В нем она пыталась развеять миф о том, что все они одинаковы.
По крайней мере, она по ее намеку девочка, не похожа на мальчиков, это к ее анекдоту о "стрелке" и "белке"- мальчиках, а после восстановления системы так вообще станет целочкой.
" Я не такая, я жду трамвая". И может родить каждому желающему, кто верит и вставит свой бюллетень в ее щель урны.В единстве джерела и ее как политика она видит успех системы.
У автора не отмечен еще один тезис, который недавно звучал на всех каналах, о переформатировании, который как по команде зник.
Странно ли, но от Ляпиной я вдруг услышал о перезагрузке, видимо так она представляет форматирование своим депутатским мозгом. И это точно отражает помыслы фигурантов, свести все на нет.
Простая понятная Ляпиной процедура сброса системы кнопкой приводит к тому, что система восстанавливается. Теми же самыми особистостями. Действие второе лица те же. Совершено не важно открытым списком, или закрытым воно всплывет. Главное, воно не тонет, по определению.
Переформатирование, на котором так настаивали меньшевики, предусматривало обнуление, чистый лист в идеале латинского гасла, причем касалось и президента.
Но, такое чистилище, по процедуре скоротечных преждевременных выборов не приведет к рождению живого детя демократии. Поскольку в списках все равно будут присутствовать те же кандидаты. Вряд ли оно вообще приведет к рождению.
Многим это ясно уже сейчас. Возможно, в следующих досрочных турах, в третьей попытке, как уже было.
Когда-то оно и произойдет, но это станет крахом системы В любом случае, джерелу не известен резерв главного командования и модель иной операционной системы нежели та, которую ему предлагают иметь.
Brgds
2007.05.06 | пан Roller
"это перезагрузка бюрократической матрицы (L) " Ю. МОСТОВАЯ / +1
Без принятой либо согласованной модели новой Конституции; без качественного изменения депутатских списков, без четкого понимания правил и прав при формировании коалиции, без вышеупомянутого столбика, фиксирующего консенсус основных политических сил по поводу вопросов стратегического развития и реформирования страны, проведение выборов — это перезагрузка бюрократической матрицы, не имеющая ничего общего с решением давно назревших экономических, государственных, социальных проблем. Какая разница — кто будет за рулем, если неизвестно, куда ехать и по каким правилам?На самом деле нам не приходится ждать чуда от людей, которых мы знаем давно. И в горе, и в радости, и во власти, и в оппозиции. В конце концов, мы понимаем, что они не изменятся. Но в случае удачного разруливания этого кризиса они вынесут из него несколько больше игроков и будут лучше представлять, чего им делать не позволено. Никто из них не получит абсолютной власти, а значит не сделает шаг, который сузит возможность выбора вектора развития страны тем, кто придет на смену действующим лидерам. Пусть бурлит, пусть выкипает, пусть клокочет и исходит пеной буря в этом стакане. Мы чувствуем, как шипят под ее брызгами угли наших иллюзий. «Чем это кончится?» — спрашивают меня соседи, друзья, врачи «скорой», парикмахеры, продавцы на рынке. «Не важно, — отвечаю им. — Главное — найти тех, кто сможет начать».
http://www.zn.ua/1000/1030/56568/