05/08/2007 | Майдан-ІНФОРМ

Дикий за своїм цинізмом випадок відбувся на останній сесії Ірпінської міської ради 27 квітня. Його можна назвати апогеєм депутатського цинізму та демагогії, а тому краще викласти хронологію деяких подій в особах:

24 листопада 2006 року сесія Ірпінської міської ради продовжила термін оренди об’єкту незавершеного будівництва на два роки з умовою, що за цей термін об’єкт має бути завершений.

Орендарем цього об’єкту є комерційна структура депутата Ірпінської міської ради від Партії регіонів Олени Мельник, чий рідний брат Петро Мельник є головою Київською обласної організації цієї ж партії. Це вбудоване у багатоповерхівку розвалене приміщення колишнього магазину понад два роки тому було продано на фіктивному тендері, в якому брали участь дві фірми. Одна з них належала сестрі Петра Мельника, друга – його брату. Приміщення знаходиться біля Привокзальної площі, і добряче псує вигляд міста, оскільки повз нього щоденно проходить майже половина мешканців та гостей Ірпеня. До того ж місцева шпана перетворила цю розвалюху без вікон у збірник сміття та фекалій. Не дивлячись на те, що за понад два роки оренди О. Мельник так нічого і не зробила, щоб довести до ладу це приміщення, депутати бютівсько-нашоукраїнської міськради (19 від БЮТ і 5 від НУ з загальної кількості 36) вирішили продовжити їй оренду ще на два роки.

Міський голова Мирослава Свистович запропонувала обмежитися хоча б одним роком, щоб не продовжувати оренду, якщо знову нічого не буде зроблено, але депутати проголосували таки за два. Свою прихильність БЮТівці та нашоукраїнці до бізнесу Партії регіонів пояснили підтримкою місцевого підприємця.

22 грудня 2006 року на сесію було винесено питання про затвердження положень та створення конкурсних комісій щодо земельних ділянок та комунального майна. Але несподівано для міського голови під час сесії встав голова регламентної комісії Юрій Романенко (депутат від БЮТ) і запропонував не затверджувати Положення, а затвердити склад двох конкурсних комісій. При цьому про запропонований депутатами склад меру вони заздалегідь навіть не повідомили, хоча визначили його між собою в кулуарах за кілька днів до сесії.

Міського голову обурило, але не здивувало таке ставлення до неї. Справа в тому, що депутати завжди були проти конкурсів й аукціонів, але згори від БЮТ надійшла вказівка розпоряджатися землею і майном тільки у такий спосіб, і деякі з «народних обранців» прямо говорили Мирославі Свистович про те, що треба домовитись, як звести ці процедури до формальностей, щоб вигравав той, «про якого ми домовимось». Оскільки іти на такі домовленості М. Свистович не збиралася, лишався єдиний спосіб – самим сформувати комісії, до яких, окрім депутатів, включили також заступників міського голови, не попередивши ні їх, ні голову. До того ж законодавство прямо забороняє заступникам міського голови входити у такі комісії, про що і зазначила Мирослава Свистович. Однак, депутати все одно проголосували по-своєму, а голова фракції БЮТ Олег Сотніков «штовхнув» патетичну промову про те, що вірні задекларованим Блоком Юлії Тимошенко принципам прозорості, справедливості і т.д. депутати Ірпінської міськради кістьми ляжуть за конкурси і аукціони (три місяці до того він при свідках казав, що аукціони та конкурси неприпустимі, оскільки це «утискає своїх»). Його запал охолодила міський голова, яка зазначила, що ті, хто за прозорість і справедливість, голосують за Положення, а не знімають його з порядку денного і таємно від міського голови готують склад комісій, не включаючи туди жодної людини з виконавчої влади і навіть жодного фахівця, що попахує звичайнісінькою змовою та корупцією.

Вже при голосуванні за склад комісій голова фракції БЮТ запропонував ввести до їх складу ще двох депутатів (по одному в кожну), чиї прізвища спочатку до складу комісій включені не були. При цьому Олег Сотніков промовчав про приналежність обох цих осіб до Партії регіонів і дуже вже морщився (на сесії були присутні біля 150 виборців), коли міський голова, ставлячи питання на голосування, цю партійність таки називала.

А потім на цій же сесії на пропозицію очолюваної Олегом Сотніковим профільної депутатської комісії було винесене питання про затвердження переліку об’єктів комунальної власності, які у 2007 році підлягають приватизації шляхом викупу. З цим погоджувався член Української народної партії Ігор Михайлишин, який став заступником міського голови в обмін на зняття своєї кандидатури на користь Мирослави Свистович, але міський голова та начальник відділу економіки Анатолій Вакуленко (член КУНу ще з часів Слави Стецько, який позбувся посади заступника начальника департаменту безпеки НАК «Нафтогаз України» за те, що публічно виступив проти махінацій Івченка) виступили проти (М. Свистович не встигла змінити чи підкорегувати порядок денний, оскільки напередодні сесії повернулася із закордонного відрядження).

Міський голова запропонувала затвердити перелік об’єктів на приватизацію без слів «з правом викупу». І тут депутати чомусь забулися про конкурси й аукціони, а голова фракції БЮТ Олег Сотніков точнісінько як в ті часи, коли він виступав проти аукціонів, почав співати пісню про підтримку місцевого підприємця. Нашоукраїнець Володимир Марченко, якого зараз «тимчасова влада» поставила на посаду заступника міського голови з питань економіки, і який називає себе «кризовим менеджером з місією порятунку», заявив міському голові: «Ви пропонуєте продати об’єкти з аукціону і при цьому заробити кошти до бюджету, але на власників не дивитесь. Якщо сьогодні ми будемо працювати таким чином, що будемо відштовхувати від себе людей, то завтра до міського бюджету ніхто не буде платити кошти». А вже згадуваний БЮТівець Юрій Романенко підтримав своїх колег: «Мирославо Богданівно, сьогодні Ви не бачите людей, а бачите тільки гроші». Депутат від УНП Віктор Гурін також обурився, що «ми не даємо людям викупати приміщення». Мирослава Свистович відповіла на це: «Коли я йшла на посаду міського голови, то в першу чергу обіцяла захищати інтереси територіальної громади. І підтримку малого та середнього бізнесу бачу в тому, щоб всім підприємцям створити однакові умови. Я не бачу сенсу в тому, щоб одним підприємцям продавати об’єкти за безцінь, а інші повинні купляти їх за ринковими цінами». До речі, вже був випадок, коли один підприємець пропонував міському голові зробити ремонт в приміщенні комунальної власності, щоб місто потім продало йому це приміщення за суму коштів, вкладених у ремонт (таким чином, не зважаючи на законність запропонованої афери, якщо подивитись реально, місто, не отримуючи ні копійки до бюджету, позбувалося об’єкту комунальної власності, а підприємець отримував готове відремонтоване приміщення для магазину замість того, щоб будувати магазин самому і все одно проводити в ньому ті самі роботи, як це роблять сотні інших підприємців).

Головним аргументом депутатів було те, що за час оренди цих об’єктів підприємці вклали у них гроші, а тому повинні мати право першочергового викупу по залишковій вартості. Про це саме говорила і директор одного з магазинів, яка орендує його 11 років і вклала у ремонт 94 тис. грн., а тому, на її думку, має право першочергового придбання об’єкту за оціночною чи навіть залишковою вартістю.

На це М. Свистович відповіла, що:

- по-перше, варто лише дати оголошення, і десятки підприємців погодяться навіть на оренду цього приміщення на такий самий термін з умовою повернення нинішнім орендарям вдвічі більшої суми, ніж ті вклали;

- по-друге, за 11 років вкладені у приміщення кошти дали підприємцям можливість отримати у кілька разів більший прибуток;

- по-третє, було порушено порядок проведення ремонтних робіт, і ніхто тепер не може сказати, скільки ж насправді підприємці вклали у ремонт (за розпорядженням І. Михайлишина кошторис на проведення капітального ремонту було затверджено майже тоді, коли всі роботи були проведені, а не до початку робіт, як того вимагає законодавство);

- по-четверте, до об’єкту приватизації включено також 9 соток прилеглої території. І якщо лише їх (без приміщення) виставити на аукціон, то можна отримати значно більшу суму, ніж за приватизацію приміщення з цими 9 сотками шляхом викупу.

Але депутати «підтримали місцевого підприємця», а також включили до приватизаційного переліку шляхом викупу ще два об’єкти.

3 квітня 2007 року на сесії міської ради вже після того як депутати достроково припинили повноваження Ірпінського міського голови, розглядалися питання продажу двох земельних ділянок. Одну з них купували фізичні особи (подружжя біля своєї хати), щоб розширити територію. В проекті значилась ціна – 300 грн. за 1 кв. м. Не зважаючи, що подружжя вже мало земельну ділянку згідно з нормами і купувало землю понад норму, а також, що 300 грн. за 1 кв. м – це не сама висока ринкова ціна вільної від забудови землі в тому районі, депутат Віктор Бархоленко, який пройшов у депутати за списком створеного міським головою блоку «За чесну владу», але потім зрадив і став до неї в опозицію, виступив з палкою протекціоністською промовою, що це подружжя хоч і має гроші, але ж є своїм, ірпінським, яке всі знають, а тому йому слід би було продати землю дешевше. Далі пішли різні пропозиції (в т.ч. і продати за 100 грн. кв. м), і кінець кінцем депутати зійшлись на 200 грн.

Після цього розглянули питання продажу 2 соток землі приватному підприємцю Уляні Бойчук, яка є власником і директором єдиної у місті аптеки матері та дитини. Не зважаючи на те, що земля знаходиться безпосередньо під будівлею аптеки, ціна була запропонована така сама – 300 грн. за 1 кв. м. Однак ентузіазм депутата Бархоленка цього разу кудись зник, не зважаючи на те, що У. Бойчук також є «своєю, ірпінською». Правда, про це почали казати інші депутати, які не відрізнялися раніше протекціонізмом, а просто обурилися нерівністю. Врешті решт У. Бойчук також продали землю по 200 грн. за 1 кв. м.

За тиждень до сесії 3 квітня до Ірпінського міського голови прийшла вже згадувана Олена Мельник, яка наприкінці 2006 року купила 7 га землі під заводом «Ірпіньмаш» за 5 млн. 275 тис. грн. (біля 75 грн. за 1 кв. м), і мала їх сплатити до 1 квітня. Депутат від Партії регіонів просила відтермінувати їй платіж до кінця року, але Мирослава Свистович продовжила їй термін лише на місяць, попередивши, що, оскільки ці кошти вже були закладені до бюджету розвитку, який загалом становить 8 млн. грн., то, якщо й до 1 травня кошти не надійдуть, вона виноситиме на сесію питання про розрив угоди купівлі-продажу.

Однак на сесії 27 квітня, коли обов’язки міського голови вже три тижні виконував БЮТівський секретар ради Анатолій Мороз, депутати проголосували за відтермінування О. Мельник сплати коштів до 1 жовтня 2006 року, чим поставили під загрозу виконання бюджету розвитку (навіть, якщо гроші надійдуть 30 вересня, використати їх, наприклад, на асфальтування доріг, вже буде неможливо). Причому останнє слово сказав «зачесновладівець» Віктор Бархоленко, запропонувавши голосувати згідно проекту.

Наступним питанням порядку денного було відтермінування сплати вже згадуваній Уляні Бойчук 40 тис. грн. за викуп землі під аптекою. Однак, не зважаючи на позитивний висновок комісії, депутати раптом почали піклуватися про бюджет. Лікар Романенко гарячково почав доводити, що відтермінувати сплату У. Бойчук 40 тис. грн. ніяк неможливо, оскільки бюджету вкрай необхідні кошти і то негайно. Він патетично дивувався «Як ми будемо дивитися в очі виборцям?», коли ми йтимемо на такі поступки комерційним структурам, «забувши», що тільки-но депутати відтермінували іншій комерційній структурі сплату до бюджету 5 млн. 275 тис. грн. Ю. Романенко доводив, що на цю землю радо знайшовся б інший покупець.

Присутні на сесії виборці також дивувались, згадуючи, як під час затвердження об’єктів приватизації лікар Романенко звинувачував міського голову, що за грошима для бюджету вона не бачить людей, як закликав тоді до підтримки місцевих підприємців, як не реагував на слова М. Свистович, що на той магазин, який депутати дозволили приватизувати шляхом викупу, дійсно радо б знайшлися покупці на відміну від землі, яка знаходиться під будівлею аптеки.

Ще один БЮТівець, В’ячеслав Ващенко (голова земельної комісії) підтримав колегу та стурбованим тоном пояснив, що гроші для бюджету дійсно необхідні, адже витрати в місті заплановані чималі. Його підтримали нашоукраїнці Володимир Марченко та Іван Колобов (голова фракції), які також «забулися», як з піною біля рота захищали іще нещодавно місцевий бізнес. А Віктор Бархоленко, що представляє себе ледь не найголовнішим лобістом інтересів місцевих мешканців (в т.ч. і підприємців), видав цілу тираду на тему скільки дріб’язкових, але необхідних витрат потрібно зробити, а тому відтерміновувати платіж ніяк не можна.

На захист аптеки виступив депутат Київської обласної ради від БЮТ Михайло Свистович, який закликав депутатів мати хоч трохи совісті і припинити цинізм. Бо знущанням виглядає намагання врятувати бюджет за допомогою 40 тисяч гривень ціною можливого банкрутства єдиної в місті аптеки матері та дитини на тлі голосування за хвилину перед тим за відтермінування партійно-регіональній родині Мельників (бюджет Податкової Академії є більшим за бюджет Ірпеня) сплати 5 млн. 275 тис. грн. І взагалі якось безвідповідально виглядає перед очима виборців, коли бютівсько-нашоукраїнська рада на догоду Партії регіонів ставить під ризик виконання бюджету розвитку.

Ці слова вплинули на деяких депутатів, які почали пропонувати поставити підприємців хоча б у рівні умови, але при голосуванні за відтермінування платежу вгору піднялося лише 15 рук (з них 5 рук регіоналів як жест ввічливості), при необхідних 19. Цікаво, що не проголосував за і однопартієць Уляни Бойчук, депутат від Української народної партії Віктор Гурін, який чотири місяці до того обурювався разом з БЮТівцями і нашоукраїнцями, що місцевим підприємцям не дають викупати об’єкти на пільгових умовах.

P.S. Сама Уляна Бойчук, яка прийшла на сесію, не була присутня при обговоренні та голосуванні, оскільки їй сказали, що її питання розглядатися не буде (насправді його розглянули останнім). Ввечері того ж дня вона у шоковому стані споживала продукцію власного підприємства, оскільки сплатити 40 тис. грн. до 1 червня просто не зможе – всі її оборотні кошти зараз вкладені у товар, і вони не вертаються так швидко, як вкладення численних ресторанів, залів ігрових автоматів, кафе та просто «розливайок», що знаходяться поряд з аптекою та радо займуть її місце, якщо У. Бойчук збанкрутує. Але невже місту більше потрібна чергова «розливайка» чи ігровий павільйон, ніж єдина у місті аптека матері і дитини?