05/30/2007 | Манул

Юрій БОХАН
(для „Майдану”)

ВНУТРІШНІ ВІЙСЬКА ПІДПОРЯДКОВАНО ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ
(додатковий коментар)

Як відомо, Київський апеляційний адміністративний суд підтвердив правомірність розпорядження Президента України стосовно підпорядкування йому Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.
Судове рішення вступило в законну силу.
Про правомірність дій Президента України ми говорили у попередньому коментареві.
Дехто з нами не погодився.
Певно, наші опоненти вважають, що Україна сьогодні є такою, якою вона була у 18-20 роках ХХ сторіччя, коли на її території діяли безліч військових формувань, і кожен командир був сам собі начальник і виконував лише ті накази, які йому подобались.
Наші опоненти в даному випадку помиляються.
До того ж, на нашу думку, вони занадто вузько розуміють надані Конституцією України повноваження Президенту України - як Верховному Головнокомандувачеві Збройних Сил України.
З подивом ми також почули, що Партія регіонів не визнала правомірність рішення Апеляційного суду, посилаючись на те, що, як кажуть її речники, „Внутрішні війська є міліцейською структурою, а не Збройними Силами України”, тому, мовляв, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України не може їх підпорядкувати під своє керівництво.
Речники Партії регіонів теж помиляються.
Додатково пояснюємо.

І. Внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України не є міліцейською структурою.
Це – військове формування.
Кожне військове формування в Україні (Збройні Сили України, Прикордонні війська, Внутрішні війська, війська Цивільної оборони та інші військові формування, утворені відповідно до Закону) діє на підставі Закону, яким воно утворено і виконує функції відповідно до цього Закону. Головнокомандувачів (командувачів) військових формувань призначає і звільняє Президент України, який є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.
Особовий склад військових формувань, у тому числі Внутрішніх військ, – військовослужбовці. Правові відносини у сфері військової служби регулюються військовими статутами, на військовослужбовців (і лише на військовослужбовців) розповсюджуються вимоги нормативних актів щодо проходження військової служби, соціального захисту, присвоєння військових звань тощо.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, „Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній з захистом Вітчизни”.
Міліціонери не є військовослужбовцями.
Командувач Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України здійснює безпосереднє управління військами і є прямим начальником усього особового складу внутрішніх військ. Внутрішні війська підпорядковані Міністру внутрішніх справ України, але у сфері військового управління цивільний Міністр внутрішніх справ України (якщо він цивільна особа) відповідно до статутів Збройних Сил України не є військовим начальником. Президент України - це єдина цивільна особа в Україні, яка відповідно до Конституції України і статутів Збройних Сил України (а це є закони, оскільки введені законами, прийнятими Верховною Радою України, і їх дія розповсюджується на військовослужбовців Внутрішніх військ, а також на всі інші військові формування в Україні) є прямим начальником для командувачів усіх військових формувань України, у тому числі і для Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

ІІ. Військові формування (військові частини) в Україні об’єднані у військові гарнізони.
Згідно із ст. 1 „Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України”, до складу гарнізону входять військові частини Збройних Сил України, а також військові частини Прикордонних військ, Внутрішніх військ, військ Цивільної оборони та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 3 Статуту, „Межі гарнізону та зони відповідальності визначаються наказом командувача військ оперативного командування, а в місті Києві – наказом Міністра оборони України”.
Відповідно до ст. 7 Статуту, „У кожному гарнізоні наказом командувача військ оперативного командування, а в місті Києві та містах розташування штабів Збройних Сил України наказом Міністра оборони України призначається начальник гарнізону”. Відповідно до ст. 9 Статуту, начальник гарнізону відповідає: за підтримання військової дисципліни, організацію несення гарнізонної та вартової служб, за виконання заходів щодо бойової та мобілізаційної готовності гарнізону, тобто військових частин усіх військових формувань, розташованих на території гарнізону. Начальник гарнізону у всіх випадках є військовослужбовець Збройних Сил України. Головнокомандувачем Збройних Сил України відповідно до Закону є Міністр оборони України, якщо він військовий, а якщо це цивільна особа, то Начальник Генерального штабу Збройних Сил України. Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України є Президент України, і він є прямим начальником для командувачів усіх військових формувань України. Ми говоримо про систему організації оборони і захисту держави, відповідальність за стан якої Конституцією України покладено на Президента України, який є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України.

ІІІ. В Законі України „Про Внутрішні війська України” вказано, що Внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України.
Цей Закон введено в дію Постановою Верховної Ради України від 26 березня 1992 року № 2236-ХІІ, тобто до прийняття Конституції України.
Президент України, підпорядковуючи Внутрішні війська під власне командування, діяв відповідно до повноважень, наданих йому Конституцією України.
Звідси запитання: чи хтось сумнівається, що Конституція України є Основним законом України, що її верховенство безумовне, і чи хтось вважає, що положення Закону України „Про Внутрішні війська” має вищу юридичну силу, аніж Конституція України?
Стосовно ж невігластва Василя Цушка, то, як кажуть юристи, незнання закону не знімає відповідальності за його порушення, тому чинний Міністр внутрішніх справ України за свої протидії виконанню розпорядження Президента України має нести кримінальну відповідальність.