06/13/2007 | Мінор

Чи повернуть народу ціни на пальне за уряду Тимошенко?

Віктор Уколов

Те, що економічні прогнози уряду Януковича суперечать реальним спостереженням із життя, аж ніяк не новина. Достатньо пригадати бравурні заяви про рекордно низьку інфляцію на 2007 рік. Однак теперішнє стрімке зростання цін на бензин цікаве навіть не відсутністю протидії міністра економіки – корисно порівняти теперішню кризи і публічну реакцію на неї з широковідомими подіями дворічної давнини.

Отож у квітні-травні 2005 року, уряд Юлії Тимошенко, зустрівся з проблемою стрімкого подорожчання нафтопродуктів на фоні активних весняно-польових робіт. За декілька тижнів ціна дизельного пального, але водночас і А-95 бензину підскочила на кілька десятків копійок. Найспекулятивнішим виглядало подорожчання саме високооктанового бензину, сезонного зростання попиту на який, на відміну від дизпального, не було. Хоча б тому, що в трактори у полі не заливають А-95.

З перших днів кризи, уряд використав увесь арсенал доступних методів - від прямого адміністративного втручання до круглого столу керівників основних нафтопереробних компаній з Президентом, який того разу зіграв роль „доброго слідчого”.

Зрештою, кількамісячна боротьба закінчилась компромісом - за наполягання уряду Тимошенко, парламент прийняв закон про скасування ввізного мита на високооктанові бензини та дизельне паливо. У відповідь нафтотрейдери припинили підвищення цін, які спочатку сягнули 3,20 грн/літр, а потім впали до 2,90 грн/літр А-95.

Втім, це не зашкодило широкій пропагандистській кампанії прихильників Януковича, які у 2005-ому репетували, що це ціла катастрофа, а іноземні газети на замовлення Партії регіонів з усіх переконували, що Тимошенко втручається в діяльність ринку.

Такий дещо розлогий екскурс в історію потрібний, щоб зрозуміти, що відбувається тепер. Адже ціни на А-95 бензин зростають вже понад півроку і піднялись на київських АЗС від 3,90 грн. до 4,80 грн./літр., тобто на 90(!) коп.. Втім, в уряді ніхто не говорить про „бензинову кризу” – напередодні виборів раціональніше вдавати, що все гаразд.

На відміну від 2005-го, не відбувається зустрічей прем‘єр-міністра (який тепер перебрав на себе більше повноважень, ніж у Президента) з керівниками нафтопереробних компаній. Міністр економіки Анатолій Кінах, напевне пам‘ятаючи якою ціною дісталася йому урядова посада, підвищення цін на пальне взагалі не коментує. Точніше - принижено мовчить.

Нарешті, збори народних депутатів Верховної Ради 5 скликання, які гордо називають себе Парламентом, не спробували прийняти жодного закону для врегулювання жорстокої бензинової кризи. На фоні підвищення вартості бензину майже на гривню, велемовний урядовий економіст Микола Азаров з екранів телевізора просто зник.

Тоді, в 2005-ому на уряд Тимошенко через ціни енергоносії тиснули, як українські, так і російські олігархи. Тепер, уряд Януковича важко запідозрити в конфлікті з російськими можновладцями, а ціни на бензин вже підскочили удвічі більше, ніж під час „кризи” два роки тому.

За багаторічну практику передвиборчих кампаній українські політики добре вивчили один широковідомий прийом – щоб не відбувалося, треба говорити тільки про опонента, ставлячи під сумнів його кваліфікацію, або хоча б правильність його дій. Таке відволікання уваги створює враження бездоганності того, хто критикує. Той хто ставить оцінки іншому, сам перебуває в позаоцінковому полі.

Наразі ми спостерігаємо класику українських політтехнологій. Газети і телеканали обговорюють чергове покращення здоров‘я міністра, якому не вдалося спровокувати стрілянину у стінах Генеральної прокуратури і він тепер недосяжний для українського правосуддя. Суспільство переймається новим розкладом сил у Центвиборчкомі. Урядова коаліція кожного дня знаходить привід щоб розказати нам про нібито неконституційність дій Президента та начебто незаконність дій опозиції.

Тільки про бензинову кризу – ані пари з вуст.

В кулуарах парламенту журналісти намагалися здобути коментарі на цю тему провідних речників партії Регіонів. Зростання цін на пальне, як і на хліб вони визнають, але, водночас, не дають цьому процесу жодних економічних пояснень.

вже на другій хвилині починаються завчено говорити, що підвищення цін провокує... опозиція для дискредитації уряду Януковича.

Тим часом зростання цін на пальне в Україні відбувається всупереч світовій тенденції. За останні кілька тижнів ціни на дизпальне у Європі впали на 10%. На цьому тлі прогнози міністра економіки Анатолія Кінаха про те, що ціни на пальне піднімуться ще на 6-7% виглядають, як блюзнірство.

Потрібно враховувати і те, що А-95 в Україні класифікований за старими, ще радянськими ГОСТами і не відповідають європейським стандартам. Бензин „європейської якості”А-95 преміум, який почав з‘являтися на вітчизняних АЗС не сертифікується взагалі, але його ціна вже перевалила за 5 грн. і є більшою від одного долару за літр.

Ще трохи і ціни на А-95 в Україні зрівняються з цінами на бензин марки Super у Німеччині. От тільки зарплатня середньостатистичного українця є набагато нижчою ніж у ФРН.

Чи могло бути інакше? 2005 рік засвідчив, що уряд Тимошенко результативно боролася з підвищенням цін. Сьогодні виглядає недосяжною мрією щоби Віктор Янукович і його міністри добилися хоча б показників „бензинової кризи” уряду Тимошенко – в такому разі А-95 в Києві коштував би не 4,80, а тільки 2,90 грн./літр.