08/10/2007 | Віталій Мороз

Багатогранне і водночас просте, як двері, явище корупції набило оскомину бодай чи не кожному мешканцю цієї країни. Із усіх куточків нашого вітчизняного Клондайку для корупціонерів доносяться голоси: "корупція на кожному кроці", "країна по вуха в корупції". Якщо ж перефразувати одного з сучасних письменників: "корупція – то все".

І то приваблює. Приваблює простими висновками. Якщо корупція – то все і головне "гальмо" наших запаморочливих успіхів, то варто дати рішучий і останній бій... Ну ось, на приклад, міжнародна спільнота розцінює проблему корупції як головний бар’єр до євроінтеграційних устремлінь України.

Українці живуть із ситуації корупції, настроїв корупції, й час від часу в’яло відповідають: так, справді, треба долати. Для президента і РНБО – то одне з головних завдань. Як і для МВС, і Генпрокуратури. І СБУ, не кажучи вже про десятки антикорупційних державних структур. Зрештою, для уряду – теж. Але це - з якого боку подивитися.

Із подачі Президента України, чи не вперше за всю історію українських виборів тема корупції стане однією з ключових. Вчора устами Президента одна з політичних сил проголосила, що зняття депутатської недоторканості – це справжній удар по політичній корупції у високих ешелонах української влади. Ще раніше президент України у листі до прем’єр-міністра запропонував провести службові розслідування фактів використання коштів керівництвом Мінфіну та Головного контрольно-ревізійного управління. Підстава – зловживання уряду у використанні коштів на ... антикорупційну діяльність.

Президент загострив тему політичної відповідальності і корупції в момент, коли передвиборча кампанія стрімко затоплює країну обіцянками і посулами. Тобто ці дії потрібно сприймати з заувагою. Не те щоб несерйозно, але все ж ...

У центрі уваги й прозора приватизація, старий мозоль й ахіллесова п’ята українських урядовців. Примара зразково-показової приватизації Криворіжсталі в 2005 році вже не тішить слух і не гріє кишеню економіки. Упродовж наступних двох років другої Криворіжсталі не відбулося. Не було Укртелекома, досі "готується" Одеський припортовий завод. Не було багато інших.

Однак, багато експертів сходяться на думці, що відбувся ганебно непрозорий аукціон Луганськтепловозу. Практично поза оком громадськості щось відбувалося з видачами ліцензій на розробку газових і нафтових родовищ. Депутати примудрилися максимально загальмувати введення в дію Земельного кодексу.

Підняття теми корупції в Україні подібне до зборів Дон Кіхота в черговий похід. Президент і кожен із нас прекрасно розуміють, наскільки корупція стала повсякденним проявом нашого доєвропейського життя і що питання наближення в розв’язанні проблеми – у структурних змінах нашої повсякденної свідомості.

Однак, парадокс: сьогодні більш-менш значущі зусилля в подоланні корупції здійснюються за методиками і координацію тих, хто не є носіями української ментальності і здатні тільки зі сторони аналізувати свідомість українців. Ідеться про міжнародну спільноту і їх технічну допомогу для уряду і громадянського суспільства.

Адже, як слушно зазначає Володимир Єшкілев в часописі Ї, питання корупції переважно ставиться в нішу ситуації "виклик-відповідь". За цією схемою, більшість зусиль – це боротьба, подолання, зменшення, що відображає західну модель раціонального мислення... Але ж українцям зручно і вигідно бути корупціонерами навіть у побуті. Це – частина їх повсякденного життя, своя внутрішня нірвана, свої 10 гривень даішніку і далі порушуй.
Західні програми здатні дати поштовх, винісши проблематику на суспільне обговорення. Також, програми здатні сприяти вихованню нового покоління українців, не толерантних до корупції.. В іншому – наврядчи.

Наразі ж пострадянська корупційна свідомість успішно нав’язує свої правила гри для представників Заходу в Україні. Те, що західні інвестори повинні вивчати суть українських корупційних схем – це вже не новина.

Як каже мій знайомий економіст, все що потрібно знати іноземцям про корупцію – це як навчитися без додаткових витрат давати хабарі чиновникам. Це як з таксі. З іноземця, що вперше прибув Україну, перший ліпший таксист здатен здерти потрійний тариф. Той, хто не вперше приземляється в Борисполі, доїде й за 100 грн до свого готелю. Звісно, платити прийдеться в будь-якому випадку. Питання одне - скільки.

Два приклади тільки з одного великого міста на Сході України. Практично про завуальовану корупцію мешканці міста можуть дізнатися з газет і міських інтернет-видань. На одному з сайтів у рубриці новини можна прочитати, що один із найбільших іноземних рітейлорів, відкривши в цьому місті свій перший супермаркет, відразу ж перерахував 200 тис. грн благодійного внеску на соціальні програми міста.

Чи не дивне меценатство для бізнесу, який звик рахувати кожну копійку? І це перед тим, як інвестор отримав хоч якісь прибутки зі своєї діяльності в місті. На Заході факти таких "перерахувань" мінімум призвели б до скандалу і розслідування.

У цьому ж місті буквально півтора місяці тому міські корупціонери довели, що для них немають значення ідеології, смаки, політика в цілому. У центрі міста завершилася підготовка до відкриття закладу однієї з найвідоміших у світі американських сіток ресторанів швидкого харчування.

За інформацією з внутрішніх джерел, виправлення одного рядка в документах щодо землі, на якій розміститься заклад громадського харчування, тобто зміну цільового призначення земельної ділянки коштувало інвесторам..... 1 мільйон гривень. Ось тобі і нелюбов до Америки на Східній Україні. Якщо колективно і під час мітингів, так "янкі гоу хоум", якщо ж індивідуально - то ласкаво просимо в Україну. За відповідними розцінками.

Починати говорити серйозно про корупцію можна тільки, коли з пістолетом до скроні. Тільки тоді урівнюється в своєму страхові й злочинець і добропорядний громадянин, якого перший перестріває в темному подвір’ї.

Оскільки Україні ще далеко (чи вже далеко) до латиноамериканського варіанту, пістолет до скроні – то умовно. Йдеться про контроль із боку громади і чиновницький страх . Постійний громадський контроль здатен змінювати поведінку чиновників. Механізми цього контролю не є такими вже й складними. Успішні приклади є.

За останні кілька місяців у Тернополі міську раду тримає в стані нервового зриву коаліція громадських організацій, вимагаючи звітувати про свою діяльність. Якось так співпало, саме в той час у Тернополі задля більшої прозорості впроваджені земельні аукціони. Останні новини: міський голова і міська рада двічі на тиждень звітуватиме про свою роботу перед громадою. Як це буде – покаже час, але тенденція втішна.

У Харкові громадські організації взяли під контроль незаконну забудову і вчать жителів будинків, як правильно превентивно з допомогою статей закону боротися із забудовниками. Це краще, аніж пізніше розлютовані жителі руйнують бетонні паркани навколо своїх скверів і дитячих майданчиків.

Пістолетом біля скроні чиновників і є громадяни. Взявши під приціл щоденну діяльність чиновників, відвідуючи сесії рад, доймаючи запитами, можна виявити і попередити не одне корупційне діяння. Це – методи громадського контролю і тиску. Допомогти їм в цьому можуть журналістські розслідування. Більше того, сьогодні за допомогою нових інформаційних технологій журналістом може бути кожен мешканець міста і району. Це – громадянська журналістика. За таким принципом вже сьогодні працюють тисячі блогів – онлайн щоденників. От і Українська Правда завела блоги — а то добрий сигнал для ще кращого зв’язку "виборець-журналіст-політик". Тож політикам і чиновникам варто пам’ятати — вони під прицілом.

Віталій Мороз – політолог, консультант