10/21/2007 | Мирослав Кальба

Цих дві знаменні дати - 1-го листопада 1918 і 1-го листопада 1944-го року, які відбилися великим відгомоном не лиш в Галичині але по всій Україні залишаться незнищимими в пам'яті народу, та в анналах нашої історії.

1 9 18 рік
Врочисте відзначування 1-го листопада 1918 року є однією з переломових дат новітньої історії України - є вже глибоко вкоріненою в нашому народі традицією, що має велике морально - виховне й історично-політичне значення для сучасних і майбутніх поколінь. Внаслідок історичних обставин - перебування українських земель під російською і австро-угорською займанщинами - процес украінського національного відродження і державного будівництва, хоч і відбувався в обидвох найманщинах, то все ж таки рівнобіжно, і був спрямований до однієї спільної мети: Української Самостійної Соборної Держави. Ця визвольна боротьба відродила і переродила наш народ, а велику роль в цьому процесі українського морально-духового і національно- політичного відродження відіграв теж легендарний Листопадовий Зрив і це завжди буде одним із головних чинників, що формують і формуватимуть душу сучасних і майбутніх поколінь.

Листопадовий Зрив, хоч відносився тільки до Східної Галичини, не був актом обласним, це була подія всеукраїнська , бо зв'язані з ним події проходили під аспектом соборности та злуки всіх українських земель в одну національну державну цілість. Без Четвертого Універсалу і без Першого Листопада не було б гордости нашої історії - 22-го січня 1919-го року, не було б його історичного продовження - героїки українського народу, його найновішої історії, не було б відновлення української державности в 1941-му році, не з'явилась би в таких розмірах, в таких маштабах, в таких широких тереторіяльно і ідейно-політична сила ОУН і військово-збройна сила - УПА. Від цієї історичної події минає 89 років, коли то першого листопада 1918-го року на вежі ратуші княжого міста Лева замаяв синьо-жовтий прапор, а по вулицях марширували українські вояки.

На заклик Української Національної Ради галицькі українці перебрали державну владу у свої руки, створили українську збройну силу - Українську Галицьку Армію - (УГА). Урочистий Маніфест Української Національної Ради голосив: «Український Народе! Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний громадянин Української Держави» .

Газета «Українське Слово» в чл.246 - Львів, субота 26 жовтня 1918 р. так пише про ту подію на першій сторінці (задержую правопись):

НОТИФІКАЦІЯ ПРО УТВОРИНЄ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ Львів, дня 25.жовтня 1918. Від імени Української Конституанти явили ся дня 23,с.м. у австрійського президента міністрів посли д-р. Евген Петрушевич і М. Василько і повідомили його про утворенє независимої Української Держави, зложеної з українських областий монархії. Президент міністрів приняв сю нотифікацію до відома. *

* При сій нотифікації замітні є два моменти. Независима Українська Держава має обнимати всї теріторії Австро-Угорщини замешкані українським народом, отже також північно-східну Угорщину. При сїй нотифікації зазначено, що Українська Держава має право заступати свої інтереси на будучій мировій конференції. Оба сї моменти виходять поза рами цісарского маніфесту і се прийняв до відома австрійський президент мінїстрів. Довідуємось, що делєгації Української Держави занотифікують утворенє сеї держави всїм другим державам, які повстали на теріторії давньої австро-угорської монархії, а також всім державам поза теріторією Австро-Угорщини. Роблять ся заходи, щоби для сих делегацій узискати пашпорти на виїзд за границю. Щорічні Листопадові святкування, влаштовувані з таким духовним піднесенням, свідчать про те, що ніхто і ніщо не всилі затерти в пам'яті українського народу світлого образу державного відродження України, ані теж не всилі знищити в ньому волі до боротьби за остаточне і тривке здобуття і завершення цього відродження в Українській Самостійній Соборній Державі.

* *

Велетень духа Слуга Божий Митрополит Андрей

Минає 63 роки, коли на Святоюрській горі у Львові під час повної московсько-большевицької окупації Західніх Українських Земель, в історичний для українського народу день 1 листопада 1944 року загадковою смертю помер великий митрополит Андрей Шептицький. Боже Провидіння забрало українському народові батька, провідника і князя Церкви в найтрагічнішу для нього хвилину, саме тоді, коли поневолений - розбитий та розкинений по всіх континентах нарід так дуже потребував його батьківської опіки, авторитету й провідництва. Відійшов від нас незаступимий авторітет, одна з найвизначніших постатей нашої доби, з якою в'язалося державне відродження української нації як на церковному, так і політичному полі.

В історії людства рідко трапляються такі особи, які втішалися б таким великим авторитетом серед усіх кругів суспільности, яким втішався наш митрополит Анлрей. Це була постать, що переросла всіх сучасників, людина, котра в своїй півстолітній діяльності охоплювала всі ділянки церковного і національного життя народу.

Втрата цього великого борця і мученика за правду Божу і права народу відчуваємо чи не найбільше в сьогоднішній час. Це відчувається як на рідних землях, так і в еміграційній дійсності. Як дуже хотілось би почути його авторитетне слово чи послання як для нашого народу в Україні, так і для нас емігрантів, щоб усі єдино усунули свої амбіції, залишили на боці дрібні справи, щоб взнеслися понад злободенні звичайні клопоти і спільною лавою прилучилися до великої мети: розбудови Української України.

Його життя - це дороговказ, це приклад як жити, працювати, терпіти і боротися за краще майбутнє народу. Все своє життя він посвятив для обездоленого народу, своєю многогранною діяльністю охоплював усі ділянки церковного, суспільного, громадського і політичного життя. Піклувався, дбав і обороняв усіх українців по всіх закутинах світу. Тому теж і не дивно, що він став незаперечним і найбільшим авторитетом серед своїх і чужих. Він був для усіх - добрим пастором, батьком, меценатом, оборонцем і амбасадором свого народу. Все і всюди піклувався він не тільки українцями греко-католицького обряду, але ніс теж матеріяльну і моральну допомогу нашим православним братам у часі польської окупації, а ще більше в часі масової еміграції в 1943 - 44 рр., коли навіть православним єпископам давав притулок у своїй палаті.

Пригортав він до себе всіх - без різниці політичних поглядів і віровизнань. Тому ім'я митрополита Андрея Шептицького не є власністю лише українців - католиків. Воно є власністю всіх українців. Митрополит не знав ніяких кордонів, про всіх українців дбав однаково. Провідною ідеєю його життя і діяльности була ідея соборности української нації як у релігійній так і в світській площинах. Про велетня духа правди й науки, про велич його авторитету, як історичної постаті, щедрого мецената української науки і культури, фундатора культурно-освітніх і громадсько-національних установ. Про його оборону українського народу перед всіма загарбниками і Української Церкви усім відомо. Праця якої Митрополит доконав, велетенська, а наслідки її могутні і довготривалі. Такими могутніми вони залишаться по всі віки, як і по всі віки залишаться в пам'яті українського народу світла постать новозавітного « Мойсея », що провадив до кращого завтра свій народ.

Про велетня духа правди й науки, про велич його авторитету, як історичної постаті, щедрого мецената української науки і культури, фундатора культурно - освітніх і громадсько - національних установ. Про його оборону українського народу перед всіма загарбниками і Української Церкви усім відомо. Ніхто з його попередників не розгорнув такої широкої і корисної діяльности на всіх ділянках нашого життя. Особа митрополита стояла завжди далеко поза всім особистим чи груповим, оповите серпанком благородної скромности,без запобігання про пошану і славу.

* * *

З другим поворотом совєтської окупації в Західнью Україну, розгромити ідеологічно український самостійницький рух Компартія доручила Климу Дмитрукові, а розправитись з Українською Греко-Католицькою Церквою партія доручила іншому спеціялістові з фалшування - С.Т. Даниленкові.

Клим Дмитрук (майор КГБ Климентій Гальський), щоб скомпромітувати Українську Греко-Католицьку Церкву перший обвинувачував Митрополита, пов'язуючи її також із « злочинними » діями «Нахтігаля», тим самим зробити її співвідповідальною за «злочини» та співпрацю з нацистами. Митрополит призначав їм, як і українській дивізії «СС Галичина» капелянів, в доказ чого подав повний текст листа писаного командою «Нахтігаля» перед його виїздом на фронт. Зміст цього листа подаю нижче:

Ваша Ексцеленціє!
«Залишаючи місце нашого кількамісячного постою та вишколу у Франкфурті,
виїжджаємо на східній фронт у бій з большевиками. В тій так важливій хвилині для нас ми пам'ятаємо про Вас, нашого дорогого Батька й Отця. Не знаючи, яка доля нас там жде, чи всі останемось в живих, чи ні, просимо Вашого батьківського благословення для нас на твердому нашому військовому шляху. Ми дякуємо також за те, що Ваша Ексцеленція приділила нам священика для духовної опіки над нами». Листа того підписали: Роман Шухевич, Михайло Бригідир, Василь Сидор, В. Павлик Герман - Орлик та лікар В. Головацький.

Це письмо також доводить, що в Митрополита А.Шептицького було зроблено обшуки й вилучено всю його приватну кореспонденцію. А тепер погляньмо, як оцінюють Митрополита А.Шептицького наші сусіди із заходу: В інтерв'ю визначного польського дослідника українських справ проф. Ришарда Тожецького, даного українській газеті «Наше Слово» в Варшаві, відносно митрополита А. Шептицького на запит «чому то, по стільки роках, серед поляків ще дотепер, невгавають наклепи, стереотипи, пов'язані з особою митрополита викликають стільки емоцій в поляків»? Дав він такі свої вияснення: «Він зрадив Польщу»!
Прошу пам'ятати, що він походив з польського роду (по матері М.К.). В Польщі всі розраховували, що він як митрополит «перетягне на польський бік» українців. Це був християнин великого маштабу. Польща не мала такого священика. Коли до Андрея Шептицького прийшов з побажаннями генерал губернатор СС Вехтер, митрополит сказав: «Ви мордуєте, влаштовуєте середньовічні полювання на людей ». Покажіть мені будь ласка, іншого єпископа , який посмів би під час війни сказати таке генералу СС.

В дальшому Тожецький передає: « Коли появилися перші наклепи на митрополита Шептицького ми звернулися разом з його небіжем Казимиром Шептицьким до примаса Юзефа Глемпа. Ми були обурені й просили його, щоб допоміг нам помістити відповідь на ці брехні в католицькому часописі. Примас Глемп нам відмовив. Не бажаючи, щоби подібні речі друкувалися в Польщі порадив їм, звернутися з тим до журналу «Культура», який друкується у Франції в Парижі. Після виходу від примаса Казьо подивився на мене, а я на нього: « Ні, цим шляхом не підемо ».

На запитання п.Тожецького: Чомуж тоді стільки років продовжується беатифікаційний процес Митрополита?, такі були його міркування: «Канонізація митрополита А.Шептицького лише в руках Ватикану». Чимало замішання у ці справи ввела книжка Мішевського «Кардинал» про примаса Стефана Вишинського. Подібно Вишинський нарікав в присутності Папи на Митрополита Андрея Шептицького, який начебто « не протидіяв польсько-українській боротьбі ». Це була неправда. Немає жодної вини Митрополита в польсько-українському конфлікті. Шептицький, як священик, не міг погодитися на розв'язки за допомогою ножа. Окрім того, був надто пов'язаний з польськістю, щоб тому не протиставитися ».

Праця якої Митрополит доконав, велетенська, а наслідки її могутні і довготривалі. Такими могутніми вони залишаться по всі віки, як і по всі віки залишаться в пам'яті українського народу світла постать новозавітного « Мойсея “, що провадив до кращошо завтра свій народ.