Акції протесту з Ірпеня переносяться до Києва
12/13/2007 | Майдан-ІНФОРМ
В неділю 9 грудня біля Ірпінської міської ради відбувся мітинг на підтримку поновленої на посаді Ірпінського міського голови Мирослави Свистович. Окрім самого мера, яка розповіла про той дерибан, який відбувається зараз в Ірпені, поки вона не стала керівником міста де-факто, на мітингу виступили також голова Ірпінської міської організації ВГО ГК і ГП „Пора” Юрій Мельник, а також члени Політради Всеукраїнської громадської організації „Громадянська кампанія „Пора” Андрій Бондаренко та Сергій Пантюк, які запевнили, що ВГО ГК „Пора” готова рішуче відстоювати права місцевих мешканців, які опинились незахищеними від неправомірних дій міської влади.
Найбільше ж чекали виступу на мітингу народного депутата України Володимира Стретовича з фракції „Наша Україна – Народна Самооборона”, який цього дня прилетів з Криму й відразу з аеропорту поїхав до Ірпеня (до речі, саме Ірпінська міська організація Християнсько-демократичного союзу першою подала до міськради повідомлення про початок акції протесту в Ірпені).
Намагаючись зірвати мітинг, під час виступу В. Стретовича з Ірпінської міськради увімкнули магнітофонний запис у стилі „Ахтунг! Ахтунг!” із закликами підтримати Олега Бондаря, стабільність та нинішню владу. Володимир Стретович розцінив це як перешкоджання діяльності народного депутата й пообіцяв звернутися до прокуратури.
Сама власниця голосу на записі, керуюча справами Ольга Олійнич, яка була головою територіальної виборчої комісії під час незаконних так званих дострокових виборів міського голови, призначених розпущеною Верховною Радою, була присутня на мітингу і почала лаятися з В. Стретовичем та учасниками мітингу, спираючись на підтримку активіста Партії регіонів, який займається організацією проплачених мітингів на підтримку синьо-білих. Цей молодий цинік не знайшов нічого кращого як заявити, навіть не червоніючи, що народний депутат погрожував ввечері з ним розібратися. На таку нахабну брехню у Володимира Стретовича не знайшлося відповіді, і він лише покрутив пальцем біля скроні.
Далі на мітингу намалювався київський бізнесмен Олександр Ахінько, який за півроку встиг еволюціонувати від членства у ВО „Свобода” до Прогресивно-соціалістичної партії України, побувавши по дорозі у Християнсько-ліберальній партії України Леоніда Чернівецького. Після виборів 2006 року та влаштованої невдахою цих виборів Олегом Бондарем тримісячної судової тяганини О. Ахінько за дорученням ВО „Свобода” приїхав допомагати Мирославі Свистович, але потім почав просити землю під котеджне будівництво. Зрозумівши, що землі не дістане, він перейшов на сторону Олега Бондаря та почав організовувати проти Мирослави Свистович акції протесту з найнятих хронічних алкоголіків, які навіть на протест не з’являлися тверезими (найчисельніша акція налічувала 20 осіб, які підтримували одне одного, щоб не впасти).
Цього разу О. Ахінька підтримували лише двоє п’яничок різної статі. Більш колоритною була жінка із закускою у кишені, яка показувала мітингуючим факи, опускала палець додолу і не могла зв’язати докупи двох слів. Прихильники Мирослави Свистович зустріли її скандуванням „Дайте дамі слово”.
Після мітингу було оголошено про згортання наметового містечка і перехід до інших форм протесту. Це було зроблене з метою не дати команді Бондаря використовувати брехливу інформацію про те, що це містечко заважає чиновникам працювати, а також „вішати” на протестуючих усі п’янки та купи сміття по всьому центру міста при повній відсутності міліції.
Мешканці наметового містечка, які весь час свого перебування там дотримувались „сухого закону”, прибрали за собою і так доволі чисту площу й оголосили про понеділковий „похід на Київ”.
10 грудня прихильники поновлення Мирослави Свистович на посаді міського голови побували у двох місця столиці. Зранку вони пікетували Секретаріат Президента України зі зверненням до гаранта Конституції припинити знущання над Ірпенем та покласти край дерибану цього колись курортного міста шляхом забезпечення справедливого й неупередженого правосуддя. А після обіду пікетувальники перемістилися до Київського апеляційного адміністративного суду, який вони ледь не взяли штурмом, коли після 40 хвилин пікетування до них ніхто не вийшов.
Міліція заблокувала вхід до суду і, не в змозі стримати людей, викликала „Беркут”, який, правда, навряд чи б допоміг, якби протестуючих не стримали організатори пікетування. З правоохоронцями домовились, що вони пропустять всередину кількох людей на чолі з М. Свистович. Але вимогу назвати дату початку розгляду справи Мирослави Свистович проти Ірпінської міської ради „за нововиявленими обставинами” почути не було кому. В суді, який обслуговує Київ та п’ять областей (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська), цього дня, згідно вивішеному на стіні розкладу, працювала лише одна трійка, у складі якої був зазначений і суддя Ситников, який „захворів і мав піти у відпустку”. Однак ні самого Ситникова, ні голови суду, ні взагалі будь-кого з суддів побачити так і не вдалося. Суд ніби вимер, і в людей склалося стійке враження, що це сталося через отримане завчасно повідомлення про його пікетування.
Мирослава Свистович подякувала людям, які прийшли її підтримати, та закликала їх „сьогодні поїхати додому”, але, якщо судом і надалі не буде бодай названа дата початку розгляду справи, повернутися і розбити на його території наметове містечко, до якого залучати усіх ображених суддівською несправедливістю людей (а таких лише в той день під судом до мітингуючи приєдналося двоє).
Найбільше ж чекали виступу на мітингу народного депутата України Володимира Стретовича з фракції „Наша Україна – Народна Самооборона”, який цього дня прилетів з Криму й відразу з аеропорту поїхав до Ірпеня (до речі, саме Ірпінська міська організація Християнсько-демократичного союзу першою подала до міськради повідомлення про початок акції протесту в Ірпені).
Намагаючись зірвати мітинг, під час виступу В. Стретовича з Ірпінської міськради увімкнули магнітофонний запис у стилі „Ахтунг! Ахтунг!” із закликами підтримати Олега Бондаря, стабільність та нинішню владу. Володимир Стретович розцінив це як перешкоджання діяльності народного депутата й пообіцяв звернутися до прокуратури.
Сама власниця голосу на записі, керуюча справами Ольга Олійнич, яка була головою територіальної виборчої комісії під час незаконних так званих дострокових виборів міського голови, призначених розпущеною Верховною Радою, була присутня на мітингу і почала лаятися з В. Стретовичем та учасниками мітингу, спираючись на підтримку активіста Партії регіонів, який займається організацією проплачених мітингів на підтримку синьо-білих. Цей молодий цинік не знайшов нічого кращого як заявити, навіть не червоніючи, що народний депутат погрожував ввечері з ним розібратися. На таку нахабну брехню у Володимира Стретовича не знайшлося відповіді, і він лише покрутив пальцем біля скроні.
Далі на мітингу намалювався київський бізнесмен Олександр Ахінько, який за півроку встиг еволюціонувати від членства у ВО „Свобода” до Прогресивно-соціалістичної партії України, побувавши по дорозі у Християнсько-ліберальній партії України Леоніда Чернівецького. Після виборів 2006 року та влаштованої невдахою цих виборів Олегом Бондарем тримісячної судової тяганини О. Ахінько за дорученням ВО „Свобода” приїхав допомагати Мирославі Свистович, але потім почав просити землю під котеджне будівництво. Зрозумівши, що землі не дістане, він перейшов на сторону Олега Бондаря та почав організовувати проти Мирослави Свистович акції протесту з найнятих хронічних алкоголіків, які навіть на протест не з’являлися тверезими (найчисельніша акція налічувала 20 осіб, які підтримували одне одного, щоб не впасти).
Цього разу О. Ахінька підтримували лише двоє п’яничок різної статі. Більш колоритною була жінка із закускою у кишені, яка показувала мітингуючим факи, опускала палець додолу і не могла зв’язати докупи двох слів. Прихильники Мирослави Свистович зустріли її скандуванням „Дайте дамі слово”.
Після мітингу було оголошено про згортання наметового містечка і перехід до інших форм протесту. Це було зроблене з метою не дати команді Бондаря використовувати брехливу інформацію про те, що це містечко заважає чиновникам працювати, а також „вішати” на протестуючих усі п’янки та купи сміття по всьому центру міста при повній відсутності міліції.
Мешканці наметового містечка, які весь час свого перебування там дотримувались „сухого закону”, прибрали за собою і так доволі чисту площу й оголосили про понеділковий „похід на Київ”.
10 грудня прихильники поновлення Мирослави Свистович на посаді міського голови побували у двох місця столиці. Зранку вони пікетували Секретаріат Президента України зі зверненням до гаранта Конституції припинити знущання над Ірпенем та покласти край дерибану цього колись курортного міста шляхом забезпечення справедливого й неупередженого правосуддя. А після обіду пікетувальники перемістилися до Київського апеляційного адміністративного суду, який вони ледь не взяли штурмом, коли після 40 хвилин пікетування до них ніхто не вийшов.
Міліція заблокувала вхід до суду і, не в змозі стримати людей, викликала „Беркут”, який, правда, навряд чи б допоміг, якби протестуючих не стримали організатори пікетування. З правоохоронцями домовились, що вони пропустять всередину кількох людей на чолі з М. Свистович. Але вимогу назвати дату початку розгляду справи Мирослави Свистович проти Ірпінської міської ради „за нововиявленими обставинами” почути не було кому. В суді, який обслуговує Київ та п’ять областей (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська), цього дня, згідно вивішеному на стіні розкладу, працювала лише одна трійка, у складі якої був зазначений і суддя Ситников, який „захворів і мав піти у відпустку”. Однак ні самого Ситникова, ні голови суду, ні взагалі будь-кого з суддів побачити так і не вдалося. Суд ніби вимер, і в людей склалося стійке враження, що це сталося через отримане завчасно повідомлення про його пікетування.
Мирослава Свистович подякувала людям, які прийшли її підтримати, та закликала їх „сьогодні поїхати додому”, але, якщо судом і надалі не буде бодай названа дата початку розгляду справи, повернутися і розбити на його території наметове містечко, до якого залучати усіх ображених суддівською несправедливістю людей (а таких лише в той день під судом до мітингуючи приєдналося двоє).