Чому Ющенкові не треба обиратись вдруге (л) (MOD)
12/20/2007 | cartes
Фонд соціально-політичних ініціатив
Всеукраїнська громадська організація
Київ +380 66 526 86 47 fspi@ukr.net
ЧОМУ ЮЩЕНКОВІ НЕ ТРЕБА ОБИРАТИСЬ УДРУГЕ
Час настав,
Що скрізь безумці водять невидющих…
Вільям Шекспір, «Король Лір»
Настав час підбити підсумки роботи президента за «звітний період».
Ющенко таки змушений був внести кандидатуру Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра. Проте зробив це лише через два місяці після того, як отримав таку можливість. Всі ці два місяці сам президент особисто та його секретаріат робили все, щоб цьому призначенню зашкодити.
Результат був очікуваним. Президент однаково програв Тимошенко, розтринькавши по дорозі і залишки рейтингу, і підтримку власного блоку, і можливість розраховувати на союз із БЮТ в перспективі. Президент постав перед очі суспільства гротескною фігурою, нездатною зрозуміти і визнати очевидні реалії життя.
А суворі реалії такі:
1. Тимошенко крок за кроком наближається до посади прем’єра.
2. Союз БЮТ і БНУНС робиться сам собою і без президента.
3. У БНУНС з’явились нові ефективні лідери, готові діяти самостійно, не переймаючись президентськими рефлексіями.
4. Шанси Ющенка продовжити політичне життя будь-то в якості майбутнього президента, будь-то в іншій якості, стали зовсім примарними.
5. Президентський секретаріат втратив більшість адмінресурсу і, що найважливіше, втратив можливість лякати членів власної фракції.
6. І все це сталось протягом лише двох місяців.
По суті, в Ющенка залишився єдиний союзник – Партія регіонів, котра використовує президента як бронежилет.
Найкумедніше, що президент рік за роком, крок за кроком, програючи Юлії Тимошенко одну битву за іншою, продовжує чіплятись за цей безнадійний сценарій власної катастрофи.
«МИ – УКРАЇНЦІ! ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!»
Коли в парламенті, шляхом очевидних махінацій з електронною системою, Тимошенко не обрали головою Кабміну, президент, не в силі приховати злорадості, почав творити чудеса у власному фірмовому стилі, доводячи черговий раз власну безнадійність.
Епізод, який стався того ж вечора, вартий, аби приділити йому окрему увагу.
Віктор Ющенко ні з того, ні з сього, з’явився на телеекрані, промовляючи до невидимих людей із таким закликом: «Ви українці! Ви великі українці! Я хочу, щоб ви стали поруч мене!» І тут телекамера показала, до кого ж звертався президент. За столом сиділи… Ахметов і Пінчук! Це треба було бачити!
Зрозуміло, що Ющенко може щиро вірити у велич Ахметова і Пінчука, зважаючи на розмір їхнього гаманця. Проте – називати їх українцями?!
Це вже скидається на уїдливий глум і витончений психологічний садизм. Зразу ж уявляються Ахметов та Пінчук у шароварах і вишиванках. А Пінчук іще з оселедцем в розпалі Венеціанського бієнале. Навіть у ортодоксів усередині БНУНС такі експромти президента не можуть не викликати сорому.
Це ще ганебніше, ніж п’яний Єльцин із диригентською паличкою, що співає «Калинку-малинку».
КЛЕОПАТРА
Ось інший приклад. Нездатність Ющенка зрозуміти, що Тимошенко все одно стане головою уряду. Енергія та напір такої потужності, що інтриги секретаріату можуть лише на короткий час відтермінувати розгляд її кандидатури та призначення. Юлія Тимошенко настільки разюче вирізняється серед представників української верхівки, настільки тотальною є її харизма, що більшість учасників політичного процесу просто не в стані зблизька усвідомити очевидні речі. А очевидне полягає в тому, що в Україні немає сили, яка спроможна зупинити Тимошенко на шляху до реальної влади. Наділяючи власні мотиви, які спонукають таких лідерів як Ющенко, Янукович чи Симоненко вперто боротися за владу категорією універсальності, ці самі лідери намагаються і мотиви Тимошенко підганяти під свої цинічні уявлення про ту саму владу та народ. Нажаль увесь набір спонукального психологічного інструментарію названих політиків зводиться до двох речей: до патологічного срібролюбства і такого ж патологічного страху втрати. А набір звичних дій цих людей складається з імітації та маніпуляції, коли реальні вчинки підміняються муляжами. Вони щиро переконані, що і Юлією Тимошенко також рухає подібне до їхнього бажання «самій пристати до корита».
І ці люди потім щиро дивуються, як так могло скоїтись, що лише за п’ять років рейтинг Тимошенко зріс майже вдесятеро. Ті, котрі самі є особистісним уособленням таких рис як зрадливість, підлість та цинічність, вперто шукають подібних і у Тимошенко. І знаходять. І радіють з цього. І тому ще менше розуміють, що насправді відбувається. Чому, попри інтриги і ненависть всіх проти себе, Тимошенко стабільно бере одну висоту за іншою?
Лідери українських партій та державних установ не усвідомлюють простого: якщо для таких, як Ющенко, Янукович чи Симоненко користолюбство, підлість та зрадливість і є їхньою сутністю.
А свою сутність Тимошенко навіть і не приховує. Це всепоглинаюче непереборне жадання слави та всесвітнього визнання, які роблять силу Тимошенко потужнішою за термоядерний вибух.
Тимошенко прагне справжнього тріумфу та історичної величі і готова платити за це правдиву ціну. Готова змітати всі перешкоди на власному шляху і готова вирішувати державні задачі такої складності та масштабу, які уявляються нинішнім її конкурентам мало не фантастичними.
Що можуть протиставити Юлії Тимошенко, для якої відкрито «ШЛЯХ», її убогі опоненти на чолі з Ющенком та Януковичем, котрі навіть не навчені рахувати варіанти, а вміють рахувати лише купюри?
Треба тут зрозуміти, що одним із ключових інструментів Тимошенко при вирішенні державних проблем є визнання необхідності конфіскувати статки українських «олігархів».
ПОКЕМОН
Чи є надія на те, що президент здатен зважити на політичні реалії і змінити власні підходи до співпраці з БЮТ? Думається, що такі сподівання марні. Простіше уявити таку ситуацію, коли після обрання лідерки БЮТ на посаду голови уряду, президент продовжить згубну власну тактику – всебічно шкодити роботі уряду, чим накличе на себе ще і гнів власної фракції.
Неадекватність Ющенка виражається в тому, що такий сценарій, коли президент з ганьбою, під тиском власної фракції буде змушений пропонувати кандидатуру Тимошенко, став фактом об’єктивної реальності практично на пустому місці. Ющенко міг би вирахувати таку перспективу ще в ніч на 1 жовтня і самому виявити ініціативу та висунути Тимошенко.
Так ні ж! Президент і його секретаріат до останнього інтригували, щоб склеїти широку коаліцію, а тепер, під тиском обставин, змушені власноруч проштовхувати Тимошенко на посаду голови уряду, одночасно намагаючись усіма силами перешкоджати такому призначенню.
Це вже не просто дихотомія! Це говорить про повне розтрощення президентської свідомості на друзки.
Сам Ющенко і ті, хто йому допомагає, продовжують воювати з БЮТ, як іракські шахіди з американськими гяурами. Підірвемо себе, але не дамо цій «нечестивій» осквернити наші «святині на Грушевського».
В чому полягає різниця між тим, щоб висунути кандидатуру Тимошенко на голову уряду вже 1 жовтня, чи зробити те саме, проте 10 грудня?
У наслідках. У першу чергу для президента.
Відмінність у тому, що президент утратив залишки підтримки електорату, розтринькав серед членів БНУНС вплив та остаточно нажив в особі Тимошенко лютого ненависника. Юлія Володимирівна, так чи інакше, стане прем’єром чи президентом, а Віктор Андрійович максимально наблизив власний ганебний фінал.
БРИНИТЬ!
Ми вважаємо, що Ющенко не може займати жодну адміністративну посаду в нашій державі.
Він має рішучу ваду. Це нездатність, навіть короткий час, концентруватись на якійсь конкретній проблемі. Ющенко емоційно неспроможний кілька годин поспіль виконувати розумову роботу. Не просто марнословити на різного роду засіданнях, а в тиші кабінету та оточенні експертів шукати вирішення глибинних державних чи політичних проблем. Думається, що Ющенко також нездатний правильно працювати зі стратегіями. Ми вже не говоримо про підбір кадрів та делегування повноважень.
Ющенко не в стані сфокусуватись на головних задачах. Тому управління державою здійснюється шляхом придумування дрібних інтриг та провокацій, що породжуються різними угрупуваннями всередині президентського секретаріату, які потім ці проблеми вирішують, створюючи ілюзію власної політичної потрібності. На превеликий жаль все виглядає таким чином, що розробкою та втіленням національної стратегії від імені президента займаються активні та дієздатні люди. Просто ці люди мають єдиний недолік. Для них більше природним та звичним є тримати мозолистою рукою бейсбольну біту, а не книгу, ручку чи аркуш паперу.
Відсутність плану та стратегії компенсується екстравагантними експромтами та авантюрами, які у великій кількості продукують служби секретаріату. В цьому морі абсурду президент почувається як риба у воді, в повній мірі демонструючи власну неадекватність.
Тут немає чого приховувати. Президент – звичайний істерик, по самі вінця переповнений комплексами та неврозами, які роблять його нерішучим, невитриманим та схильним до виголошення довгих і беззмістовних промов. Президент швидко втрачає інтерес до будь-якої теми, не беручи до уваги її важливість для суспільства. Тут самий час нагадати, як менше місяця тому, президент кілька днів поспіль «розмахував дубиною» перед українськими митниками, погрожуючи їм всілякими «карами небесними». Потім ця тема, як нова іграшка для дитини, втратила для Ющенка цікавість. Те саме можна сказати і про ДАІ, і про дитинку, і про сиротинку. Так само зникла з президентського фокусу й тема «єдиного вікна», і вступ України до ВТО, і обіцянка вивчити англійську мову. Якось самі собою зникли з карти України і гетьманська столиця Батурин, і фантастична дитяча лікарня, і Європейські перспективи.
Всі ці сюжети як народжувались нестабільною президентською психікою на фоні реактивного стану, так і зникали, як набридливі мухи, коли Ющенко переключався на інші «забавки».
В багатьох випадках Віктор Ющенко просто не розуміє того, що сам говорить.
Інформаційні служби і різні аналітики з орбіти секретаріату перетворились на півчих осанни та «талмудистів», завданням яких є звеличувати Ющенка та тлумачити президентські галюцинації. Їхня робота – пояснювати людям, ніби то президент не просто озвучив першу ж думку, яка прийшла йому в голову, а мав на увазі насправді думку, тільки дещо іншу.
Крім того, всі президентські промови вимагають термінової розшифровки по гарячих слідах.
Як, наприклад, його знамените одкровення, виголошене в формі сентенції, що після перемоги демократичних сил на виборах треба зробити найновішу в світі політичну конструкцію, в якій Партія Регіонів, перебуваючи в опозиції нового ґатунку, буде очолювати уряд України. Карл Поппер від заздрості мабуть перекрутився в домовині.
З тої самої серії і державні нагороди від президента Ківалову та Колеснікову.
І ТИ, БРУТЕ, СИНУ МІЙ!
На часі постає питання – що робити в такій ситуації, зокрема, керівникам БНУНС?
Тут треба ще раз чітко вербалізувати секрет Полішинеля: основним генератором постійної кризи в нашій державі є власне Президент України Віктор Ющенко. І що найгірше, постійні великі та малі кризи, які вимордовують нашу державу вже протягом трьох років, не є результатом свідомої «макіавелівщини» з боку президента, а суть продуктом «молочного туману», який щільно застеляє президентські мізки. І тут справа радше не в діоксині, а скоріше в генах.
Віктор Ющенко, виявляючи глибоку неадекватність на очах всього суспільства, методично руйнує підґрунтя цивілізованої державності в Україні, генеруючи різні абсурдні ініціативи та знищуючи господарський механізм і силові структури. Україна семимильними кроками повертається до анархії 90-х років.
А з-за спини проглядаються контури коси та сокири, які скоро стануть символами вирішення земельного питання.
Без всякого сумніву настала пора прямо сказати: «Ющенко – голий король! Ющенко – це помилка! Ющенко – наша ганьба!»
Лад в державі можна почати наводити лише після того, коли президент піде у відставку. Це для всіх очевидно, крім самого президента.
В інтересах саме БНУНС, який останнім часом демонструє не аби яку розторопність та прагматизм, здихатись такого лідера.
Найкращий вихід для президента – добровільно піти у відставку за станом здоров’я. Це розчистить політичне поле та дозволить БНУНС укріпити союз із БЮТ, гарантуючи власну участь у майбутній владі. Крім того, такий крок відкриє перспективу нашій державі здійснити внутрішню трансформацію на шляху якої «мертвим завалом» лежить Партія Регіонів разом із клікою «олігархів».
Прийдешня відставка Ющенка вже очевидна для всіх. Утримувати його при владі зацікавлені лише Партія Регіонів та президент Росії. Нажаль, Путіну наш президент потрібен, говорячи словами Леніна, в якості «корисного ідіота». Кожний зайвий день Ющенка при владі знекровлює Україну та робить її все більше легкою здобиччю «стерв’ятників російського імперіалізму».
БНУНС має бути зацікавленим брати участь у президентських виборах на боці Тимошенко як цілісний дієздатний блок, а не як купка недобитків та уламків. Лише в такому випадку участь БНУНС у виборах може принести реальну користь. Лише в такій якості БНУНС може говорити про дуумвірат із БЮТ і претендувати на посаду прем’єра в майбутньому.
Треба визнати очевидне. Проти Тимошенко на президентських виборах жодна політична сила не зможе виставити рівнозначної кандидатури. Донецька «гвардія» продемонструвала дрімучу тупість коли, порозкрадавши власні виборчі фонди, виявилася нездатною провести до парламенту Олександра Мороза, а нині стоїть перед загрозою втратити всі свої мільярди. За іронією долі, єдині хто сьогодні захищають кучмівські та донецькі мільярди від конфіскації – це Віктор Ющенко та його секретаріат.
У випадку ж коли Ющенко сам не піде з посади, а продовжить власну політику дрібних підніжок для Тимошенко, його чекає жорстока «політична розправа» протягом короткого часу. Саму розправу буде здійснено, очевидно, руками БНУНС, який зробить це під тиском політичних реалій.
Добровільний відхід має для президента вирішальну привабливу сторону. Домовившись з Тимошенко про власну відставку, президент може спокійно вийти з багатьох сумнівних оборудок, в яких самого Ющенка та його найближчих родичів звинувачують ЗМІ. В такому разі у президента залишається політична перспектива перечекати трудні часи в якій-небудь «синекурі» всередині країни чи в керівництві міжнародних організацій. Там Ющенко зможе і надалі продовжувати власний спосіб життя такого собі «колгоспного епікурейця», не завдаючи при цьому, як нині, шкоди власному народу.
ЕПІЛОГ
Сам сценарій відставки президента не так складно розробити. Звісно, спочатку треба поговорити в закритому режимі та спробувати переконати його по доброму. Коли ж це не зарадить, то суб’єкти БНУНС можуть використати з’їзди партій, заплановані секретаріатом під надуманим приводом «об’єднання в єдину партію», та натомість поставити вимогу про добровільну відставку президента. Навіть коли президент зразу ж і не підпорядкується таким вимогам, то вимушений буде це зробити дуже швидко, опинившись у політичному вакуумі. Нажаль, коли президент не зрозуміє всіх вигод добровільної капітуляції, то втратить можливість залишитися чистим під прицілом силових структур. Тоді доведеться звітувати не лише за «Укргазенерго», а й за Батурин, і за міфічну дитячу лікарню вартістю 600 мільйонів доларів, і за «чартери», і за «бартери».
Які ж зі всього цього можна зробити висновки?
По-перше, неочікуваним результатом парламентських виборів став той факт, що формальні чільники БНУНС Кириленко та Луценко виявили себе рішучими, працелюбними та інтелектуальними лідерами.
По-друге, БНУНС несподівано виявив характер і твердість, відстоюючи власну перспективу в союзі з БЮТ, проти згубних експромтів Ющенка та секретаріату.
По-третє, Президент України черговий раз підтвердив власну недієспроможність та неадекватність.
БНУНС наразі має можливість поновити перспективу як для Української держави, так і для власного політичного майбутнього. Для цього треба реалізувати сценарій відставки президента. Бажано переконати Ющенка «добровільно» полишити владу та оголосити позачергові вибори.
І нарешті. Представники патріотичної коаліції мають зробити все можливе, щоб формалізувати в Україні владу дуумвірату БНУНС-БЮТ на довгу перспективу й успішно провести вибори Юлії Тимошенко на посаду Президента України.
Лише в цьому випадку є надія реалізувати програму глибокої конфіскації активів українських «олігархів» та модернізації українського суспільства і держави.
Роман ВАСИЛИШИН, керівник Фонду соціально-політичних ініціатив;
Олександр ТКАЛЕНКО, народний депутат України IV скликання.
Постоянный адрес в Интернет: http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52235.html
Всеукраїнська громадська організація
Київ +380 66 526 86 47 fspi@ukr.net
ЧОМУ ЮЩЕНКОВІ НЕ ТРЕБА ОБИРАТИСЬ УДРУГЕ
Час настав,
Що скрізь безумці водять невидющих…
Вільям Шекспір, «Король Лір»
Настав час підбити підсумки роботи президента за «звітний період».
Ющенко таки змушений був внести кандидатуру Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра. Проте зробив це лише через два місяці після того, як отримав таку можливість. Всі ці два місяці сам президент особисто та його секретаріат робили все, щоб цьому призначенню зашкодити.
Результат був очікуваним. Президент однаково програв Тимошенко, розтринькавши по дорозі і залишки рейтингу, і підтримку власного блоку, і можливість розраховувати на союз із БЮТ в перспективі. Президент постав перед очі суспільства гротескною фігурою, нездатною зрозуміти і визнати очевидні реалії життя.
А суворі реалії такі:
1. Тимошенко крок за кроком наближається до посади прем’єра.
2. Союз БЮТ і БНУНС робиться сам собою і без президента.
3. У БНУНС з’явились нові ефективні лідери, готові діяти самостійно, не переймаючись президентськими рефлексіями.
4. Шанси Ющенка продовжити політичне життя будь-то в якості майбутнього президента, будь-то в іншій якості, стали зовсім примарними.
5. Президентський секретаріат втратив більшість адмінресурсу і, що найважливіше, втратив можливість лякати членів власної фракції.
6. І все це сталось протягом лише двох місяців.
По суті, в Ющенка залишився єдиний союзник – Партія регіонів, котра використовує президента як бронежилет.
Найкумедніше, що президент рік за роком, крок за кроком, програючи Юлії Тимошенко одну битву за іншою, продовжує чіплятись за цей безнадійний сценарій власної катастрофи.
«МИ – УКРАЇНЦІ! ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ!»
Коли в парламенті, шляхом очевидних махінацій з електронною системою, Тимошенко не обрали головою Кабміну, президент, не в силі приховати злорадості, почав творити чудеса у власному фірмовому стилі, доводячи черговий раз власну безнадійність.
Епізод, який стався того ж вечора, вартий, аби приділити йому окрему увагу.
Віктор Ющенко ні з того, ні з сього, з’явився на телеекрані, промовляючи до невидимих людей із таким закликом: «Ви українці! Ви великі українці! Я хочу, щоб ви стали поруч мене!» І тут телекамера показала, до кого ж звертався президент. За столом сиділи… Ахметов і Пінчук! Це треба було бачити!
Зрозуміло, що Ющенко може щиро вірити у велич Ахметова і Пінчука, зважаючи на розмір їхнього гаманця. Проте – називати їх українцями?!
Це вже скидається на уїдливий глум і витончений психологічний садизм. Зразу ж уявляються Ахметов та Пінчук у шароварах і вишиванках. А Пінчук іще з оселедцем в розпалі Венеціанського бієнале. Навіть у ортодоксів усередині БНУНС такі експромти президента не можуть не викликати сорому.
Це ще ганебніше, ніж п’яний Єльцин із диригентською паличкою, що співає «Калинку-малинку».
КЛЕОПАТРА
Ось інший приклад. Нездатність Ющенка зрозуміти, що Тимошенко все одно стане головою уряду. Енергія та напір такої потужності, що інтриги секретаріату можуть лише на короткий час відтермінувати розгляд її кандидатури та призначення. Юлія Тимошенко настільки разюче вирізняється серед представників української верхівки, настільки тотальною є її харизма, що більшість учасників політичного процесу просто не в стані зблизька усвідомити очевидні речі. А очевидне полягає в тому, що в Україні немає сили, яка спроможна зупинити Тимошенко на шляху до реальної влади. Наділяючи власні мотиви, які спонукають таких лідерів як Ющенко, Янукович чи Симоненко вперто боротися за владу категорією універсальності, ці самі лідери намагаються і мотиви Тимошенко підганяти під свої цинічні уявлення про ту саму владу та народ. Нажаль увесь набір спонукального психологічного інструментарію названих політиків зводиться до двох речей: до патологічного срібролюбства і такого ж патологічного страху втрати. А набір звичних дій цих людей складається з імітації та маніпуляції, коли реальні вчинки підміняються муляжами. Вони щиро переконані, що і Юлією Тимошенко також рухає подібне до їхнього бажання «самій пристати до корита».
І ці люди потім щиро дивуються, як так могло скоїтись, що лише за п’ять років рейтинг Тимошенко зріс майже вдесятеро. Ті, котрі самі є особистісним уособленням таких рис як зрадливість, підлість та цинічність, вперто шукають подібних і у Тимошенко. І знаходять. І радіють з цього. І тому ще менше розуміють, що насправді відбувається. Чому, попри інтриги і ненависть всіх проти себе, Тимошенко стабільно бере одну висоту за іншою?
Лідери українських партій та державних установ не усвідомлюють простого: якщо для таких, як Ющенко, Янукович чи Симоненко користолюбство, підлість та зрадливість і є їхньою сутністю.
А свою сутність Тимошенко навіть і не приховує. Це всепоглинаюче непереборне жадання слави та всесвітнього визнання, які роблять силу Тимошенко потужнішою за термоядерний вибух.
Тимошенко прагне справжнього тріумфу та історичної величі і готова платити за це правдиву ціну. Готова змітати всі перешкоди на власному шляху і готова вирішувати державні задачі такої складності та масштабу, які уявляються нинішнім її конкурентам мало не фантастичними.
Що можуть протиставити Юлії Тимошенко, для якої відкрито «ШЛЯХ», її убогі опоненти на чолі з Ющенком та Януковичем, котрі навіть не навчені рахувати варіанти, а вміють рахувати лише купюри?
Треба тут зрозуміти, що одним із ключових інструментів Тимошенко при вирішенні державних проблем є визнання необхідності конфіскувати статки українських «олігархів».
ПОКЕМОН
Чи є надія на те, що президент здатен зважити на політичні реалії і змінити власні підходи до співпраці з БЮТ? Думається, що такі сподівання марні. Простіше уявити таку ситуацію, коли після обрання лідерки БЮТ на посаду голови уряду, президент продовжить згубну власну тактику – всебічно шкодити роботі уряду, чим накличе на себе ще і гнів власної фракції.
Неадекватність Ющенка виражається в тому, що такий сценарій, коли президент з ганьбою, під тиском власної фракції буде змушений пропонувати кандидатуру Тимошенко, став фактом об’єктивної реальності практично на пустому місці. Ющенко міг би вирахувати таку перспективу ще в ніч на 1 жовтня і самому виявити ініціативу та висунути Тимошенко.
Так ні ж! Президент і його секретаріат до останнього інтригували, щоб склеїти широку коаліцію, а тепер, під тиском обставин, змушені власноруч проштовхувати Тимошенко на посаду голови уряду, одночасно намагаючись усіма силами перешкоджати такому призначенню.
Це вже не просто дихотомія! Це говорить про повне розтрощення президентської свідомості на друзки.
Сам Ющенко і ті, хто йому допомагає, продовжують воювати з БЮТ, як іракські шахіди з американськими гяурами. Підірвемо себе, але не дамо цій «нечестивій» осквернити наші «святині на Грушевського».
В чому полягає різниця між тим, щоб висунути кандидатуру Тимошенко на голову уряду вже 1 жовтня, чи зробити те саме, проте 10 грудня?
У наслідках. У першу чергу для президента.
Відмінність у тому, що президент утратив залишки підтримки електорату, розтринькав серед членів БНУНС вплив та остаточно нажив в особі Тимошенко лютого ненависника. Юлія Володимирівна, так чи інакше, стане прем’єром чи президентом, а Віктор Андрійович максимально наблизив власний ганебний фінал.
БРИНИТЬ!
Ми вважаємо, що Ющенко не може займати жодну адміністративну посаду в нашій державі.
Він має рішучу ваду. Це нездатність, навіть короткий час, концентруватись на якійсь конкретній проблемі. Ющенко емоційно неспроможний кілька годин поспіль виконувати розумову роботу. Не просто марнословити на різного роду засіданнях, а в тиші кабінету та оточенні експертів шукати вирішення глибинних державних чи політичних проблем. Думається, що Ющенко також нездатний правильно працювати зі стратегіями. Ми вже не говоримо про підбір кадрів та делегування повноважень.
Ющенко не в стані сфокусуватись на головних задачах. Тому управління державою здійснюється шляхом придумування дрібних інтриг та провокацій, що породжуються різними угрупуваннями всередині президентського секретаріату, які потім ці проблеми вирішують, створюючи ілюзію власної політичної потрібності. На превеликий жаль все виглядає таким чином, що розробкою та втіленням національної стратегії від імені президента займаються активні та дієздатні люди. Просто ці люди мають єдиний недолік. Для них більше природним та звичним є тримати мозолистою рукою бейсбольну біту, а не книгу, ручку чи аркуш паперу.
Відсутність плану та стратегії компенсується екстравагантними експромтами та авантюрами, які у великій кількості продукують служби секретаріату. В цьому морі абсурду президент почувається як риба у воді, в повній мірі демонструючи власну неадекватність.
Тут немає чого приховувати. Президент – звичайний істерик, по самі вінця переповнений комплексами та неврозами, які роблять його нерішучим, невитриманим та схильним до виголошення довгих і беззмістовних промов. Президент швидко втрачає інтерес до будь-якої теми, не беручи до уваги її важливість для суспільства. Тут самий час нагадати, як менше місяця тому, президент кілька днів поспіль «розмахував дубиною» перед українськими митниками, погрожуючи їм всілякими «карами небесними». Потім ця тема, як нова іграшка для дитини, втратила для Ющенка цікавість. Те саме можна сказати і про ДАІ, і про дитинку, і про сиротинку. Так само зникла з президентського фокусу й тема «єдиного вікна», і вступ України до ВТО, і обіцянка вивчити англійську мову. Якось самі собою зникли з карти України і гетьманська столиця Батурин, і фантастична дитяча лікарня, і Європейські перспективи.
Всі ці сюжети як народжувались нестабільною президентською психікою на фоні реактивного стану, так і зникали, як набридливі мухи, коли Ющенко переключався на інші «забавки».
В багатьох випадках Віктор Ющенко просто не розуміє того, що сам говорить.
Інформаційні служби і різні аналітики з орбіти секретаріату перетворились на півчих осанни та «талмудистів», завданням яких є звеличувати Ющенка та тлумачити президентські галюцинації. Їхня робота – пояснювати людям, ніби то президент не просто озвучив першу ж думку, яка прийшла йому в голову, а мав на увазі насправді думку, тільки дещо іншу.
Крім того, всі президентські промови вимагають термінової розшифровки по гарячих слідах.
Як, наприклад, його знамените одкровення, виголошене в формі сентенції, що після перемоги демократичних сил на виборах треба зробити найновішу в світі політичну конструкцію, в якій Партія Регіонів, перебуваючи в опозиції нового ґатунку, буде очолювати уряд України. Карл Поппер від заздрості мабуть перекрутився в домовині.
З тої самої серії і державні нагороди від президента Ківалову та Колеснікову.
І ТИ, БРУТЕ, СИНУ МІЙ!
На часі постає питання – що робити в такій ситуації, зокрема, керівникам БНУНС?
Тут треба ще раз чітко вербалізувати секрет Полішинеля: основним генератором постійної кризи в нашій державі є власне Президент України Віктор Ющенко. І що найгірше, постійні великі та малі кризи, які вимордовують нашу державу вже протягом трьох років, не є результатом свідомої «макіавелівщини» з боку президента, а суть продуктом «молочного туману», який щільно застеляє президентські мізки. І тут справа радше не в діоксині, а скоріше в генах.
Віктор Ющенко, виявляючи глибоку неадекватність на очах всього суспільства, методично руйнує підґрунтя цивілізованої державності в Україні, генеруючи різні абсурдні ініціативи та знищуючи господарський механізм і силові структури. Україна семимильними кроками повертається до анархії 90-х років.
А з-за спини проглядаються контури коси та сокири, які скоро стануть символами вирішення земельного питання.
Без всякого сумніву настала пора прямо сказати: «Ющенко – голий король! Ющенко – це помилка! Ющенко – наша ганьба!»
Лад в державі можна почати наводити лише після того, коли президент піде у відставку. Це для всіх очевидно, крім самого президента.
В інтересах саме БНУНС, який останнім часом демонструє не аби яку розторопність та прагматизм, здихатись такого лідера.
Найкращий вихід для президента – добровільно піти у відставку за станом здоров’я. Це розчистить політичне поле та дозволить БНУНС укріпити союз із БЮТ, гарантуючи власну участь у майбутній владі. Крім того, такий крок відкриє перспективу нашій державі здійснити внутрішню трансформацію на шляху якої «мертвим завалом» лежить Партія Регіонів разом із клікою «олігархів».
Прийдешня відставка Ющенка вже очевидна для всіх. Утримувати його при владі зацікавлені лише Партія Регіонів та президент Росії. Нажаль, Путіну наш президент потрібен, говорячи словами Леніна, в якості «корисного ідіота». Кожний зайвий день Ющенка при владі знекровлює Україну та робить її все більше легкою здобиччю «стерв’ятників російського імперіалізму».
БНУНС має бути зацікавленим брати участь у президентських виборах на боці Тимошенко як цілісний дієздатний блок, а не як купка недобитків та уламків. Лише в такому випадку участь БНУНС у виборах може принести реальну користь. Лише в такій якості БНУНС може говорити про дуумвірат із БЮТ і претендувати на посаду прем’єра в майбутньому.
Треба визнати очевидне. Проти Тимошенко на президентських виборах жодна політична сила не зможе виставити рівнозначної кандидатури. Донецька «гвардія» продемонструвала дрімучу тупість коли, порозкрадавши власні виборчі фонди, виявилася нездатною провести до парламенту Олександра Мороза, а нині стоїть перед загрозою втратити всі свої мільярди. За іронією долі, єдині хто сьогодні захищають кучмівські та донецькі мільярди від конфіскації – це Віктор Ющенко та його секретаріат.
У випадку ж коли Ющенко сам не піде з посади, а продовжить власну політику дрібних підніжок для Тимошенко, його чекає жорстока «політична розправа» протягом короткого часу. Саму розправу буде здійснено, очевидно, руками БНУНС, який зробить це під тиском політичних реалій.
Добровільний відхід має для президента вирішальну привабливу сторону. Домовившись з Тимошенко про власну відставку, президент може спокійно вийти з багатьох сумнівних оборудок, в яких самого Ющенка та його найближчих родичів звинувачують ЗМІ. В такому разі у президента залишається політична перспектива перечекати трудні часи в якій-небудь «синекурі» всередині країни чи в керівництві міжнародних організацій. Там Ющенко зможе і надалі продовжувати власний спосіб життя такого собі «колгоспного епікурейця», не завдаючи при цьому, як нині, шкоди власному народу.
ЕПІЛОГ
Сам сценарій відставки президента не так складно розробити. Звісно, спочатку треба поговорити в закритому режимі та спробувати переконати його по доброму. Коли ж це не зарадить, то суб’єкти БНУНС можуть використати з’їзди партій, заплановані секретаріатом під надуманим приводом «об’єднання в єдину партію», та натомість поставити вимогу про добровільну відставку президента. Навіть коли президент зразу ж і не підпорядкується таким вимогам, то вимушений буде це зробити дуже швидко, опинившись у політичному вакуумі. Нажаль, коли президент не зрозуміє всіх вигод добровільної капітуляції, то втратить можливість залишитися чистим під прицілом силових структур. Тоді доведеться звітувати не лише за «Укргазенерго», а й за Батурин, і за міфічну дитячу лікарню вартістю 600 мільйонів доларів, і за «чартери», і за «бартери».
Які ж зі всього цього можна зробити висновки?
По-перше, неочікуваним результатом парламентських виборів став той факт, що формальні чільники БНУНС Кириленко та Луценко виявили себе рішучими, працелюбними та інтелектуальними лідерами.
По-друге, БНУНС несподівано виявив характер і твердість, відстоюючи власну перспективу в союзі з БЮТ, проти згубних експромтів Ющенка та секретаріату.
По-третє, Президент України черговий раз підтвердив власну недієспроможність та неадекватність.
БНУНС наразі має можливість поновити перспективу як для Української держави, так і для власного політичного майбутнього. Для цього треба реалізувати сценарій відставки президента. Бажано переконати Ющенка «добровільно» полишити владу та оголосити позачергові вибори.
І нарешті. Представники патріотичної коаліції мають зробити все можливе, щоб формалізувати в Україні владу дуумвірату БНУНС-БЮТ на довгу перспективу й успішно провести вибори Юлії Тимошенко на посаду Президента України.
Лише в цьому випадку є надія реалізувати програму глибокої конфіскації активів українських «олігархів» та модернізації українського суспільства і держави.
Роман ВАСИЛИШИН, керівник Фонду соціально-політичних ініціатив;
Олександр ТКАЛЕНКО, народний депутат України IV скликання.
Постоянный адрес в Интернет: http://www.ord-ua.com/categ_1/article_52235.html
Відповіді
2007.12.20 | Мінор
А що вибори 2010 року уже почались? Це машина часу чи Ви провока
цію вирішили влаштувати? Я не розумію? Щойно отримали уряд, тільки почали працювати і... знову треба перегризти одне одному горлянки?Читайте по буквам - ЦЬОГО НЕ БУДЕ. Крапка.
Про вибори поговоримо через 2 роки.
2007.12.20 | cartes
Є вже заборонені теми? Чи Ви вважаєте, що проблеми не існує?
Чи на форумі вирішується доля коаліції і всім треба посміхатись?2007.12.20 | Мінор
Зовсім ні. Давайте обговоримо також чи буде Назар Уколов
балотуватися у Президенти Євросоюзу від України. Щоправда йому тільки 8 років, але через 30-ть, у 2037 році він цілком може висунути свою кандидатуру. Чи буде йому опонувати внучка Юлії Тимошенко? Щоправда вона ще не народилася, але ж все таки?На форумі заборонених тем немає, тож давайте поговоримо. Переконаний, що мій Назар буде соціалістом.
2007.12.20 | cartes
Пане Уколов, Ви є політичним діячем, а я є просто ..
персічний виборець.Якщо тема виглядає для Вас не зручною, то просто не приймайте участь в обговоренні. А Ви наче беретесь бути супермодератором.
Це у ВР можна дурку ломати, щоб чогось досягти. А тут, мені так здалося, один одному може відкрито висловити свою думку. Якщо я помиляюсь, то можу собі спокійно звідси піти.
2007.12.20 | Мінор
Я не модератор і не маю права заборонити вам писати. Але мені
дивно і я (так само як і ви) МАЮ ПРАВО писати на цьому форумі свої думки.Так от я вважаю, що тема президентських виборів сьогодні є провокацією, а ті, хто її піднімає, як мінімум не до кінця чесними людьми. Ігор Ткаленко, здається був у НДП? Тепер я розумію, що колишніх кучмістів не буває.
2007.12.20 | cartes
Re: Я не модератор і не маю права заборонити вам писати. Але мені
Мінор пише:> дивно і я (так само як і ви) МАЮ ПРАВО писати на цьому форумі свої думки.
>
> Так от я вважаю, що тема президентських виборів сьогодні є провокацією, а ті, хто її піднімає, як мінімум не до кінця чесними людьми. Ігор Ткаленко, здається був у НДП? Тепер я розумію, що колишніх кучмістів не буває.
Ваша думка полягає в тому, що моя думка є провокацією. Швидко Ви перетворюютесь у розпорядника судеб. Звідси і до політиканства не так далеко.
До речі, якщо Ви звернули увагу, виступ ЮТ за духом не протирічить головній тезі наведеної статті. Вона лише один раз згадала Ющенка, коли запропонувала йому бути у складі "ми". А якщо він не погодиться? "Провокатори" вважають, що він не погодиться, хоча б тому, що ним, як циган сонцем, крутять відомі бізнесово-кримінально-політичні круги. І особливості Ющенка як людини є такими, що він не взмозі вирватися з цього кружіння, якщо і захотів би.
2007.12.22 | Михайло Свистович
Re: Я не модератор і не маю права заборонити вам писати. Але мені
Мінор пише:>
> Ігор Ткаленко, здається був у НДП? Тепер я розумію, що колишніх кучмістів не буває.
І ти це скажеш прямо у вічі своїм численним колегам по фракції?
2007.12.22 | Раціо
Навряд чи. Адже й собака все розуміє - але ж сказати не може
Михайло Свистович пише:> Мінор пише:
> >
> > Тепер я розумію, що колишніх кучмістів не буває.
>
> І ти це скажеш прямо у вічі своїм численним колегам по фракції?
2007.12.22 | cartes
Re: Я не модератор і не маю права заборонити вам писати. Але мені
Мінор пише:> Так от я вважаю, що тема президентських виборів сьогодні є провокацією, а ті, хто її піднімає, як мінімум не до кінця чесними людьми. Ігор Ткаленко, здається був у НДП? Тепер я розумію, що колишніх кучмістів не буває.
До кінця чесним бути важко, особливо в політиці, де, що не зробиш, все опиняється під етичним питанням (ну, майже все) ..
Я не знаю, що за людина Ігор Ткаленко, але те, що вони вдвох (з Романом Василишиним) написали, виглядає адекватним (мені лише не сподобався пасаж щодо "українськості" Ахметова і Пінчука; наприклад я вважаю їх українцями).
Взагалі, системоутворюючих героїв можна перелікувати пальцями однієї руки. Решта героїв у владній команді має більш помірковані амбіції. Якщо вони вміють бути командними гравцями, то для них є природним залишати команду, яка вже не має перспектив, і переходити до команди з перспективами. Також є природним те, що їх залучають до себе нові команди.
2007.12.24 | SpokusXalepniy
Справа в тому, що це ЗОВСІМ не тема про дострокові вибори.
Ви помиляєтесь щодо того, що головна тема статті - дострокові вибори. Незважаючи на те, що там це проголошено неодноразово. Тобто - це лише один запропанований висновок із сітуації, яка сталася.Головне ж полягає в тому, що стаття надає СТАН СПРАВ з математичною точністю! В усякому разі про все те, що торкається ПРИЧИНИ трирічної кризи в Україні.
Аналіз зроблен бездоганно, в полному обсязі і немає жодної деталі, яку можна спростувати (спробуйте!!!).
А зараз щодо висновків. Те, що відставка Ющенко зараз (і аж до 2010 р.) невигідна Тимошенко, то ми з картесом якось зуміємо дійти і своїм власним умішком, і без ваших натяків про невчасність публікації. Більш того, дискусійним залишається питання і доцільності відставки Ющенко (і нови вибори) для України взагалі. Але не тому що є якийсь шанс на поліпшення сітуації з неадекватним президентом. Зовсім з інших міркувань, які шановні автори не наважились опрелюднити. Спробую зробити це одним абзацем.
Зараз в Україні склалась парадоксальна сітуація, коли ми маємо настільки сильну фігуру (в спідниці), настільки ця фігура височить над усіма іншими політиками, що вся ця навколишня метушня неадекватного Ющенка з адекватним Балогою, а також "лідерами" ПРУ, а також пустобрехами Симоненко з Литвинами... все це МОЖЛИВО є меншим злом, ніж затія з достроковими виборами. В усякому разі - і це головний парадокс - стоїть в тому, що навіть ідіот-президент зараз задає шкоди державі менш, порівняно з новими позачерговими виборами. І, думаю, саме це дуже гарно усвідомлює Тимошенко. Така їй випала зараз доля - мати при собі неповноцінного президента і потурати його різноманітним примхам аж доки не здати в бежевільню. ТЧК.
2007.12.20 | Предсказамус
Мда. С такими друзьями Юле врагов не нужно.
2007.12.20 | теж_вчоний
Характеристики Юлі і Ющенка вважаю досить влучними. Незрозумілі
висновки. Автори захоплюються харизмою Юлі, забуваючи, мабуть, що в давній Греції харизматиків просто виганяли з держави, бо досвід показував, що вони є найбільш вірогідними кандидатами у диктатори. Гадаю, Ющенка треба зберегти хоча б як деяку противагу для Юлії.2007.12.20 | cartes
А що робили із харизматиками трипільці?
Якщо характеристики Юлі і Ющенка, що є в статті, є влучними, то чому ж Ви вважаєте боротьбу між Ю і Ю корисною для України? Хіба досі Ющенко не виступав "противагою" для Тимошенко? І Ви хотіли б, щоб і далі відбувалося таке "противажіння"?2007.12.20 | теж_вчоний
Діалектика вчить, що протиріччя є рушійними силами розвитку.
Боротьба між владою і опозицією забезпечують ефективність демократії.Якщо ж Вам через молодий вік не довелося пожити за умов монолітної єдності влади, можете ознайомитися з ефективністю цієї єдності на прикладі Північної Кореї, наприклад.
2007.12.20 | cartes
Re: Діалектика вчить, що протиріччя є рушійними силами розвитку.
теж_вчоний пише:> Боротьба між владою і опозицією забезпечують ефективність демократії.
Ну, так Юля начебто виступає за надання опозиції важелів контролю. Але як те, що Ви написали, відноситься до боротьби між Ю і Ю?
> Якщо ж Вам через молодий вік не довелося пожити за умов монолітної єдності влади, можете ознайомитися з ефективністю цієї єдності на прикладі Північної Кореї, наприклад.
Ви не помічаєте, що Ваша свідомість не схожа на північно-корейську? Ви не помітили, що з тим суспільством, що у нас є, і з тими традиціями, що ми маємо, монолітність і диктатура не є можливими?
2007.12.20 | теж_вчоний
Re: Діалектика вчить, що протиріччя є рушійними силами розвитку.
cartes пише:> теж_вчоний пише:
> > Боротьба між владою і опозицією забезпечують ефективність демократії.
>
> Ну, так Юля начебто виступає за надання опозиції важелів контролю. Але як те, що Ви написали, відноситься до боротьби між Ю і Ю?
>
Перепрошую, Юля що, як свого часу Кучма буде сама вирішувати, кого вважати опозицією, а кого ні?
Якщо хтось має думку яка є протилежною (opposite)до думки когось іншого - ось вам і опозиція. Ющенко хотів широкої коаліції, Юля була категорично проти - опозиція в чистому вигляді.
> > Якщо ж Вам через молодий вік не довелося пожити за умов монолітної єдності влади, можете ознайомитися з ефективністю цієї єдності на прикладі Північної Кореї, наприклад.
>
> Ви не помічаєте, що Ваша свідомість не схожа на північно-корейську? Ви не помітили, що з тим суспільством, що у нас є, і з тими традиціями, що ми маємо, монолітність і диктатура не є можливими?
1). Саме українці разом з іншими народами СРСР принесли те щастя до Північної Кореї. Тож це саме наші традиції так прийшлися до смаку північнокорейцям.
2). Як і всі неофіти, Ви ладні вважати українців святішими за Папу Римського.
Греки могли б сказати, що вони є і батьківщиною демократії, і мають найдовшу в світі демократичну традицію - але диктатура латиноамериканського зразка була в них ще у 70-х.
Макартизм у Сполучених Штатах, диктаторські режими у Франції, Іспанії, і т д. і т. п. ... Які підстави вважати, що ми найкращі у світі?
3). Подивіться навіть не на цей сайт, а лише на цю гілку: скільки нетолерантності у вашій дискусії з Мінором або зі мною. Мінор, до речі, представник вашої ж політичної сили, але він звинувачує Вас в "неправильному уклоні". Чи давно (історично) ми бачили такі самі дискусії у ВКП(б) і чим вони закінчилися...
Нажаль, українцям, НМД, ще далеко до справді демократичного менталітету, тож повернення до диктатури російсько-білоруського ґатунку є дуже ймовірним...
2007.12.20 | cartes
Схоже, що я погарячкував щодо Вашої свідомості ..
Ви вважаєте, що Ющенка "слід залишити" (як противагу). При тому, що я ніде не пропонував Ющенка кудись запхати. Я лише навів чужу думку про стан речей в країні і про можливі шляхи розвитку. Оцінки-характеристики-прогноз. Без цього розуміння пересічна людина опиняється у стані безпомічності, коли перед нею постає необхідність обирати.Ніхто достеменно не знає, що буде років через 10, не можна абсолютно виключати і диктатуру (скажімо, якщо в наслідок природних і техногенних катаклізмів країною опанує хаос). І що, знехтувати посталою можливістю швидко вивести країну на більш високий рівень зараз? Погодитись з тим, що відверті бандити-у-владі мають "врівноважувати" Тимошенко?
2007.12.20 | теж_вчоний
Дійсно, я не вважаю Ющенка "відвертим бандитом", як Ви толе-
рантно висловились. І на який такий "вищий рівень" вивела Північну Корею монолітна влада?2007.12.20 | cartes
І я не вважаю ..
але саме відверті бандити "врівноважують" Тимошенко. Використовуючи Ющенка.2007.12.20 | Tatarchuk
...не харизматиків, а демагогів...
... а також атеїстів, крадіїв, святотаців, клятвопереступників та тих хто визиває заздрістьтеж_вчоний пише:
> висновки. Автори захоплюються харизмою Юлі, забуваючи, мабуть, що в давній Греції харизматиків просто виганяли з держави, бо досвід показував, що вони є найбільш вірогідними кандидатами у диктатори. Гадаю, Ющенка треба зберегти хоча б як деяку противагу для Юлії.
Першій кого вигнали з Афін за допомогою остракізму - Гіппарх, родич тиранів, нехаризматик точно. Другий - Ксантипп батько Перікла, теж в харізмі не помічений, а от в корупції запідозрений. Аристид - третій вигнанець - є повна протилежність харизматику, його вигнали за те що він "занадто правільний". Кімон - старий інтриган. Фемістокл - авантурник, хоч і воював з персами, але потім зрадив і перейшов до персів. Гіпербол був демагогом-софістом. Алківіад - тут все ясно, от вроді як другий після Гіпербола "харизматик". Тридцять тиранів - ставленники Спарти - так ясно, що то були колаборанти. Сократу пропонували вийти мирно тихо остракізмом (хоч норма вже була непопулярна) - сам відмовівся, випив цикуту.
2007.12.20 | cartes
Дякую дуже, для мене про це цікаво дізнатися.
2007.12.24 | SpokusXalepniy
Тут плутанина в слові "харизматик", бо деяких засмучує...
...суфікс -ик. Вони вважають, що це з серії "неврот-ик", а не богом наданий талант... Який, як казав Іісус не треба закопувати в землю, бо це є гріхTatarchuk пише:
> ...Тридцять тиранів - ставленники Спарти - так ясно, що то були колаборанти.
Тут ще цікаво, що їх диктатура тривала аж(!) три роки - по одному року на кожний десяток тиранів.
І ще... цифра "тридцять" за висновками багатьох вчених - дуже перебільшана. Більш-менш справжніх тиранів нашкребти вдавалося до десятка. Тобто, народний вислів "тридцять тиранів" скоріше нагадує циркову афішу сторічної давнини: "сьогодні на арені 100 львів!" (що насправді означає трьох престарілих, хворих тварин).
> Сократу пропонували вийти мирно тихо остракізмом (хоч норма вже була непопулярна) - сам відмовівся, випив цикуту.
Крім того, його звинувачували зовсім не за харизму, чи демагогію, і не за те, що він рвався до влади (він не рвався), а за те, що він начебто не навчав учнів належним чином любити богів. [Доречі, я вірю в це. Не в богів, а в те, що Сократ не дуже наполягав на навчанні учнів в цьому питанні. Але як він довів на суді, що це звинувачення безпідставне - то таки не дарма його можна назвати гросмейстером логічних і ЖИТТЄВИХ доказів. Ну, щось на кшталт наших форумців: "Свистовича, Шена і Анатоля" (весь гурт, як єдина команда - в лапках).]
2007.12.20 | Moro
Перекладаю : за всяку ціну посварити Юлю і Вітю
2007.12.20 | cartes
Після всього, що було в їхніх стосунках?
2007.12.20 | Tatarchuk
які стосунки? то був бізнес, нічого особистого
2007.12.20 | cartes
Так ото ж ..
2007.12.20 | Moro
Після чого? Вони - політики, а не подружжя чи коханці
2007.12.20 | cartes
Я й мав на увазі політичні стосунки. А Ви?
2007.12.20 | Moro
А? Ну-да ну-да...
Звісно, ви мали на увазі "політичні стосунки".І чисто політично-походя підкинули ще хмизу в "кримське питання", правда ж?
2007.12.21 | Мірко
До певної міри погоджуюсь АЛЕ:
cartes пише:>
> Зрозуміло, що Ющенко може щиро вірити у велич Ахметова і Пінчука, зважаючи на розмір їхнього гаманця. Проте – називати їх українцями?!<
<
Я теж би українцями не називав, але громадянами України вони є (якщо папері всі в порядку).
> Ми вважаємо, що Ющенко не може займати жодну адміністративну посаду в нашій державі.
>
> Він має рішучу ваду. Це нездатність, навіть короткий час, концентруватись на якійсь конкретній проблемі. Ющенко емоційно неспроможний кілька годин поспіль виконувати розумову роботу. Не просто марнословити на різного роду засіданнях, а в тиші кабінету та оточенні експертів шукати вирішення глибинних державних чи політичних проблем. Думається, що Ющенко також нездатний правильно працювати зі стратегіями.<
>Тут немає чого приховувати. Президент – звичайний істерик, по самі вінця переповнений комплексами та неврозами, які роблять його нерішучим, невитриманим та схильним до виголошення довгих і беззмістовних промов. Президент швидко втрачає інтерес до будь-якої теми, не беручи до уваги її важливість для суспільства. Тут самий час нагадати, як менше місяця тому, президент кілька днів поспіль «розмахував дубиною» перед українськими митниками, погрожуючи їм всілякими «карами небесними». Потім ця тема, як нова іграшка для дитини, втратила для Ющенка цікавість. Те саме можна сказати і про ДАІ, і про дитинку, і про сиротинку. Так само зникла з президентського фокусу й тема «єдиного вікна», і вступ України до ВТО, і обіцянка вивчити англійську мову. Якось самі собою зникли з карти України і гетьманська столиця Батурин, і фантастична дитяча лікарня, і Європейські перспективи.
>
> Всі ці сюжети як народжувались нестабільною президентською психікою на фоні реактивного стану, так і зникали, як набридливі мухи, коли Ющенко переключався на інші «забавки».
>
> В багатьох випадках Віктор Ющенко просто не розуміє того, що сам говорить.<
Дещо тут правди АЛЕ в одному Ющенко не втрачав зацікавлености, одно не зникало з фокусу, а це розуміння і "адекватне" вшановлення Голодомору! А це важне. Якщо населення України зрозуміє що Голодомор - це був один із механізмів етноциду української нації, тоді багато справ на довгий час впадають на свої місця. Зрозуміння Голодомору, - це стати українцем. (так дивлячись у безодню тих страхів що являли собою етноцид українського народу ніким іншим як московською імперією, - Джеймс Мейс, хоч родом черокі сам став українцем)
Може Ющенко відчув яке довгострокове значення матиме якраз це, якщо народ нарешті зрозуміє - що хто кому й чому творив етноцид українського народу.
У свої полеміці автор не зауважив був цей важливий виняток. Але через сто років, якщо буде Україна, то існуватиме вона лише тому що нація зрозуміла і не забула Голодомор. А довгу череду Прем'єрів, включно із Юлею забудуть усі крім істориків. За це Ющенко заслуговує на признання.
Цікаво що справи з вибранням Прем'єра тягнулися якраз так довго, аж поки четверта субота листопаду не минула.
Не знаю чому.
Але в наслідок цього Юля не мусіла стояти в аванґарді цеї справи. А це їй, з політичної точки зору, може й було вигідно. Це дало її ще рік часу попрацювати над електоратом (якщо вже не над собою) поки буде вона особисто мусіла першу свічку запалити.
2007.12.23 | Злий Помаранч
Re: Чому Ющенкові не треба обиратись вдруге (л) (MOD)
Віктору Андрієвічу не треба було обсиратися уперше. А саме, ставити цю скажену стєрву на прем'єра у 2005.Це як хтось, хто сів грати з професійним шулером. Перша і єдина його помилка - що сів грати з ним взагалі. Точно точнісенько й тут. Була зроблена перша стратегічна помилка, і все... Тепер пан Ющенко може обсиратися і у друге, і у третє. А Президентом обиратися йому дійсно вже не світить
А шкода! В.А.Ю., зрозуміло, має безліч недоліків, але з отієї суміші цирку та звіринцю, що зветься політикою в Україні, він найменше зло для країни.
2007.12.24 | SpokusXalepniy
Вам буде легше довести вашу позицію...
...прямо на конкретному прикладі. Так би мовити - по живому, "не отходя от кассы">Злий Помаранч пише:
> А шкода! В.А.Ю., зрозуміло, має безліч недоліків, але з отієї суміші цирку та звіринцю, що зветься політикою в Україні, він найменше зло для країни.
Витягуємо із колоди "цирку і звіринцю" якусь картку.
Дивимось. Олександр Олександрович Мороз.
ОК!
Чим Ющенко краще Мороза? Невже тим, що Мороз зрадив одного разу, а Ющенко робить це кожного тижня?
2007.12.24 | Sean
Хе-хе...сказали б краще кому треба обирати си