Справедливості!
10/20/2008 | Консерватор
Можливо тим консерваторам, лібералам та просто всім вільномислячим українським самостійникам, котрим зі зрозумілих причин не до вподоби, як і мені, різні ультра-прояви з неприємним тоталітарним душком, а також особисто краснознамьонний товариш Корчинський, цей текст - джерелом з мого консервативного комп'ютера - видасться несподіваним і навіть дивним. Але дочитайте.
18-го жовтня у центрі Києва під час т.зв."маршу контрсистемних націоналістів" (не претендую на точне відтворення термінології, але сенс ніби такий) сталася подія, неприємна у багатьох аспектах. Про "так звану контрсистемність" я кажу, анітрохи не сумніваючись у тому, що теперішня система лише радіє з існування принаймні частини тих рухів, і то не тільки система всередині України і то, можливо, не тільки пасивно радіє.
По-перше, погано, що постраждали люди – і правоохоронці і учасники того маршу. Думаю, що в абсолютній більшості перші чесно виконували свій обов'язок, а другі – геть не заслуговували на "демократизатор".
По-друге, погано, що все це позірно має прив'язку до святкування річниці Української повстанської армії і, безперечно, додасть аргументів і верескливим і псевдоглибокодумним противникам і державного визнання УПА і України взагалі.
По-третє, навпаки, це геть не додасть переконливості і привабливості українським атлантичним прагненням, а кого цікавить – і європейським теж. Про контекст Євро-2012 тут промовчу – наразі не до футболу.
По-четверте, погано, що українці б'ють українців. Такі події лише посилюють переконання, що "all cops are bastards" – з одного боку, та що всі, хто під червоно-чорними прапорами та розмовляють українською – небезпечні правопорушники – з іншого.
По-п'яте, погано, що кількість затриманих сягала, за повідомленнями, аж 135 – за спостереженнями беруся стверджувати, що навряд чи на те було аж 135 вагомих підстав,а не рефлекторних "хапальних рухів" від надтого завзяття.
По-шосте, погано, що патріотична молодь за умов постпомаранчевого цирку, відповідного розчарування та відсутності (я чогось не помітив?) пропозиції справді державницької альтернативи схиляється на манівці, "контрсистемність" яких стосується лише майбутньої системи вільної України.
По-сьоме, і погано і неправильно, якщо феміда почне вимахувати своїм мечем над головами не тих, хто публічно мав би взяти на себе відповідальність, а тих, хто знову виявилися найближче – чи то через обставини чи то через свою вдачу. Але аж ніяк не через більшу суспільну небезпечність ніж ті, хто залишився ніби у стороні. Я достатньо добре знаю одного з тих хлопців, котрим, як відомо на сьогодні, загрожує кримінальна відповідальність та, ймовірно, ст.296 ч.3 і напевно знаю – це порядна людина і патріот, а таких відчайдухів треба ще пошукати. І беруся стверджувати, що потрапити у поле зору "Беркуту" на тій акції таки як він могли з двох причин – прагнення захистити своїх та бути на "фронті", а не в "тилу", коли гаряче. Марно? Нерозважливо? По-хлопчачому? Можливо. Але думаю, тим бійцям-правоохоронцям, котрі є власне правоохоронцями, а не любителями погамселити співгромадян задля задоволення чи розминки, це має бути зрозумілим. За інших обставин ми всі були б на одному боці барикади.
Брак інформації про приховані сенси та надмірний ідеалізм за умов розчарування "поточною політичною ситуацією" – от що приводить українських юнаків та дівчат під специфічні знамена та з екстремістськими гаслами. Мабуть 99% з них чотири роки тому були на Майдані – без дурних "хайлів", тоталітарщини у мізках і бажання когось потовкти. Їм збрехали і не буде перебільшенням сказати, що збрехали підло. Їх використали. Їх підманули у найкращих і найшляхетніших сподіваннях. І всі ми знаємо – хто саме, і на яких державних посадах, політичних висотах та золотих унітазах у побудованих з нацупленого у нас палацах ті достойники сидять. Не здивуюся також, якщо відповідним державним службам добре відомі залаштункові ідеологи та донори відповідних течій. Знають – і нічого.
Так от. Я, як більшість українців, ненавиджу фашизм, зневажаю расизм, не люблю вуличних маршів "з нагоди...", не кидаюся без дуже вагомих причин на міліцейські кордони і дуже високо ціную громадський спокій (особливо, як і більшість українців – свій власний) і правопорядок. І не виправдовую правопорушників. Але тут вимагаю справедливості. Владці, перше, ніж кримінально карати того вищзгаданого запального знайомого, котрий у "буремні часи" чесно і більше, наприклад, за мене, долучився, щоб ви - нездари, скандалісти і жлоби - стали владцями – придивіться до себе.
Небагато адекватності в діях держави, котра, не переймаючись розробкою, організацією, втіленням системної протидії загрозам демократії, правопорядку та національній безпеці, рефлекторно реагує раз на рік затриманням "вуличних активістів" тих чи інших рухів, залишаючи у комфорті та сухості справжніх ідеологів, натхненників та спонсорів.
Небагато розуму потрібно, щоб адміністративно і кримінально "пересаджати" хлопців, юнацький радикалізм котрих підживлюється ідіотизмом вітчизняної політики та хитромудрими закордонними зусиллями, котрі мабуть легше не помічати, ніж з ними боротися.
І, звісно, куди легше посадити мого знайомого, ніж реально і системно протидіяти тому, що в Україні "переможно шириться", як пісня "Яблучко" у п'єсі Подерв'янського, практично застосований ідеологічний доробок Алєксандра Дугіна (во славу Путіна).
Але нема в тому ні особливої честі ні жодної справедливості.
18-го жовтня у центрі Києва під час т.зв."маршу контрсистемних націоналістів" (не претендую на точне відтворення термінології, але сенс ніби такий) сталася подія, неприємна у багатьох аспектах. Про "так звану контрсистемність" я кажу, анітрохи не сумніваючись у тому, що теперішня система лише радіє з існування принаймні частини тих рухів, і то не тільки система всередині України і то, можливо, не тільки пасивно радіє.
По-перше, погано, що постраждали люди – і правоохоронці і учасники того маршу. Думаю, що в абсолютній більшості перші чесно виконували свій обов'язок, а другі – геть не заслуговували на "демократизатор".
По-друге, погано, що все це позірно має прив'язку до святкування річниці Української повстанської армії і, безперечно, додасть аргументів і верескливим і псевдоглибокодумним противникам і державного визнання УПА і України взагалі.
По-третє, навпаки, це геть не додасть переконливості і привабливості українським атлантичним прагненням, а кого цікавить – і європейським теж. Про контекст Євро-2012 тут промовчу – наразі не до футболу.
По-четверте, погано, що українці б'ють українців. Такі події лише посилюють переконання, що "all cops are bastards" – з одного боку, та що всі, хто під червоно-чорними прапорами та розмовляють українською – небезпечні правопорушники – з іншого.
По-п'яте, погано, що кількість затриманих сягала, за повідомленнями, аж 135 – за спостереженнями беруся стверджувати, що навряд чи на те було аж 135 вагомих підстав,а не рефлекторних "хапальних рухів" від надтого завзяття.
По-шосте, погано, що патріотична молодь за умов постпомаранчевого цирку, відповідного розчарування та відсутності (я чогось не помітив?) пропозиції справді державницької альтернативи схиляється на манівці, "контрсистемність" яких стосується лише майбутньої системи вільної України.
По-сьоме, і погано і неправильно, якщо феміда почне вимахувати своїм мечем над головами не тих, хто публічно мав би взяти на себе відповідальність, а тих, хто знову виявилися найближче – чи то через обставини чи то через свою вдачу. Але аж ніяк не через більшу суспільну небезпечність ніж ті, хто залишився ніби у стороні. Я достатньо добре знаю одного з тих хлопців, котрим, як відомо на сьогодні, загрожує кримінальна відповідальність та, ймовірно, ст.296 ч.3 і напевно знаю – це порядна людина і патріот, а таких відчайдухів треба ще пошукати. І беруся стверджувати, що потрапити у поле зору "Беркуту" на тій акції таки як він могли з двох причин – прагнення захистити своїх та бути на "фронті", а не в "тилу", коли гаряче. Марно? Нерозважливо? По-хлопчачому? Можливо. Але думаю, тим бійцям-правоохоронцям, котрі є власне правоохоронцями, а не любителями погамселити співгромадян задля задоволення чи розминки, це має бути зрозумілим. За інших обставин ми всі були б на одному боці барикади.
Брак інформації про приховані сенси та надмірний ідеалізм за умов розчарування "поточною політичною ситуацією" – от що приводить українських юнаків та дівчат під специфічні знамена та з екстремістськими гаслами. Мабуть 99% з них чотири роки тому були на Майдані – без дурних "хайлів", тоталітарщини у мізках і бажання когось потовкти. Їм збрехали і не буде перебільшенням сказати, що збрехали підло. Їх використали. Їх підманули у найкращих і найшляхетніших сподіваннях. І всі ми знаємо – хто саме, і на яких державних посадах, політичних висотах та золотих унітазах у побудованих з нацупленого у нас палацах ті достойники сидять. Не здивуюся також, якщо відповідним державним службам добре відомі залаштункові ідеологи та донори відповідних течій. Знають – і нічого.
Так от. Я, як більшість українців, ненавиджу фашизм, зневажаю расизм, не люблю вуличних маршів "з нагоди...", не кидаюся без дуже вагомих причин на міліцейські кордони і дуже високо ціную громадський спокій (особливо, як і більшість українців – свій власний) і правопорядок. І не виправдовую правопорушників. Але тут вимагаю справедливості. Владці, перше, ніж кримінально карати того вищзгаданого запального знайомого, котрий у "буремні часи" чесно і більше, наприклад, за мене, долучився, щоб ви - нездари, скандалісти і жлоби - стали владцями – придивіться до себе.
Небагато адекватності в діях держави, котра, не переймаючись розробкою, організацією, втіленням системної протидії загрозам демократії, правопорядку та національній безпеці, рефлекторно реагує раз на рік затриманням "вуличних активістів" тих чи інших рухів, залишаючи у комфорті та сухості справжніх ідеологів, натхненників та спонсорів.
Небагато розуму потрібно, щоб адміністративно і кримінально "пересаджати" хлопців, юнацький радикалізм котрих підживлюється ідіотизмом вітчизняної політики та хитромудрими закордонними зусиллями, котрі мабуть легше не помічати, ніж з ними боротися.
І, звісно, куди легше посадити мого знайомого, ніж реально і системно протидіяти тому, що в Україні "переможно шириться", як пісня "Яблучко" у п'єсі Подерв'янського, практично застосований ідеологічний доробок Алєксандра Дугіна (во славу Путіна).
Але нема в тому ні особливої честі ні жодної справедливості.
Відповіді
2008.10.21 | Микола Гудкович
Вона вже є. Просіть про милосердя
Консерватор пише:> 18-го жовтня у центрі Києва під час т.зв."маршу контрсистемних націоналістів" (не претендую на точне відтворення термінології, але сенс ніби такий) сталася подія, неприємна у багатьох аспектах. Про "так звану контрсистемність" я кажу, анітрохи не сумніваючись у тому, що теперішня система лише радіє з існування принаймні частини тих рухів, і то не тільки система всередині України і то, можливо, не тільки пасивно радіє.
Це контрукраїнські провокатори, не націоналісти взагалі.
> По-перше, погано, що постраждали люди – і правоохоронці і учасники того маршу. Думаю, що в абсолютній більшості перші чесно виконували свій обов'язок, а другі – геть не заслуговували на "демократизатор".
Погано.
> По-друге, погано, що все це позірно має прив'язку до святкування річниці Української повстанської армії і, безперечно, додасть аргументів і верескливим і псевдоглибокодумним противникам і державного визнання УПА і України взагалі.
Саме так. Тому я й мав написати, що це антиукраїнські провокатори.
> По-третє, навпаки, це геть не додасть переконливості і привабливості українським атлантичним прагненням, а кого цікавить — і європейським теж. Про контекст Євро-2012 тут промовчу — наразі не до футболу.
Так.
> По-четверте, погано, що українці б'ють українців. Такі події лише посилюють переконання, що "all cops are bastards" — з одного боку, та що всі, хто під червоно-чорними прапорами та розмовляють українською — небезпечні правопорушники — з іншого.
Ідіотське переконання є улюбленим кліше людей, позбавлених головного мозку. Це кліше погане тим, що є брехливим.
Жодні події не можуть його «посилити».
Ті, хто приймав участь у цьому псевдопатріотичному параді є, дійсно, небезпечними правопорушниками.
Деякі з них усвідомлюють, що роблять, і, отже є більш небезпечними.
Інші тупо йдуть за ватажками, але все одно є небезпечними — через незвичку думати власною головою.
> По-п'яте, погано, що кількість затриманих сягала, за повідомленнями, аж 135 — за спостереженнями беруся стверджувати, що навряд чи на те було аж 135 вагомих підстав,а не рефлекторних "хапальних рухів" від надтого завзяття.
Погано.
> По-шосте, погано, що патріотична молодь за умов постпомаранчевого цирку, відповідного розчарування та відсутності (я чогось не помітив?) пропозиції справді державницької альтернативи схиляється на манівці, "контрсистемність" яких стосується лише майбутньої системи вільної України.
Це не патріотична молодь.
Це молодь, якій, замість думати та створювати подобається агресивно швендятися та руйнувати.
> По-сьоме, і погано і неправильно, якщо феміда почне вимахувати своїм мечем над головами не тих, хто публічно мав би взяти на себе відповідальність, а тих, хто знову виявилися найближче — чи то через обставини чи то через свою вдачу.
І тих, і тих мають покарати. Звісно, ступінь провини Корчинського більша, ніж всіх інших, і погано, що він знову уникне покарання.
> Але аж ніяк не через більшу суспільну небезпечність ніж ті, хто залишився ніби у стороні. Я достатньо добре знаю одного з тих хлопців, котрим, як відомо на сьогодні, загрожує кримінальна відповідальність та, ймовірно, ст.296 ч.3 і напевно знаю – це порядна людина і патріот, а таких відчайдухів треба ще пошукати.
Беруся стверджувати, що людина він непорядна і не патріот. Інакше його б там не було.
> І беруся стверджувати, що потрапити у поле зору "Беркуту" на тій акції таки як він могли з двох причин — прагнення захистити своїх та бути на "фронті", а не в "тилу", коли гаряче. Марно? Нерозважливо? По-хлопчачому? Можливо.
Хто там був «свій»?
На акції «Прориву» він теж ходить?!
Це марно, нерозважливо і по-тупому. Хлопчачість в іншому виявляється…
> Але думаю, тим бійцям-правоохоронцям, котрі є власне правоохоронцями, а не любителями погамселити співгромадян задля задоволення чи розминки, це має бути зрозумілим. За інших обставин ми всі були б на одному боці барикади.
Так. За обставин, якби позірно порядні хлопці та дівчата почали б думати головою і набули б хоч трохи елементарної гидливості (це вже гарний крок до розбірливості).
> Брак інформації про приховані сенси та надмірний ідеалізм за умов розчарування "поточною політичною ситуацією" — от що приводить українських юнаків та дівчат під специфічні знамена та з екстремістськими гаслами.
Дієві люди, яким бракувало інформації, склали основу Націонал-соціалістичної робочої партії Німеччини.
Інформація має передувати дії, а інакше — справедливість вимагає покарання. За тупість, за невігластво.
> Їм збрехали і не буде перебільшенням сказати, що збрехали підло. Їх використали. Їх підманули у найкращих і найшляхетніших сподіваннях. І всі ми знаємо — хто саме, і на яких державних посадах, політичних висотах та золотих унітазах у побудованих з нацупленого у нас палацах ті достойники сидять. Не здивуюся також, якщо відповідним державним службам добре відомі залаштункові ідеологи та донори відповідних течій. Знають — і нічого.
Нехай це гнів (Ви ж відчуваєте гнів) буде рушієм подій, які приведуть справжніх винуватців на лаву підсудних.
> Так от. Я, як більшість українців, ненавиджу фашизм, зневажаю расизм, не люблю вуличних маршів "з нагоди...", не кидаюся без дуже вагомих причин на міліцейські кордони і дуже високо ціную громадський спокій (особливо, як і більшість українців – свій власний) і правопорядок. І не виправдовую правопорушників. Але тут вимагаю справедливості.
Вона сталася. Приблизно на треть.
> Владці, перше, ніж кримінально карати того вищзгаданого запального знайомого, котрий у "буремні часи" чесно і більше, наприклад, за мене, долучився, щоб ви — нездари, скандалісти і жлоби — стали владцями — придивіться до себе.
Не придивляться. Ті, кому є до чого придивлятися, не придивляться. Їх слід поставити у положення, коли їм доведеться це зробити.
> Небагато адекватності в діях держави, котра, не переймаючись розробкою, організацією, втіленням системної протидії загрозам демократії, правопорядку та національній безпеці, рефлекторно реагує раз на рік затриманням "вуличних активістів" тих чи інших рухів, залишаючи у комфорті та сухості справжніх ідеологів, натхненників та спонсорів.
Небагато, але це адекватніше, ніж взагалі не реагувати.
Так само у Ваших мислях небагато адекватності, але вона принаймні є.
> Небагато розуму потрібно, щоб адміністративно і кримінально "пересаджати" хлопців, юнацький радикалізм котрих підживлюється ідіотизмом вітчизняної політики та хитромудрими закордонними зусиллями, котрі мабуть легше не помічати, ніж з ними боротися.
Небагато, але було б геть тупо не втрутитись.
> І, звісно, куди легше посадити мого знайомого, ніж реально і системно протидіяти тому, що в Україні "переможно шириться", як пісня "Яблучко" у п'єсі Подерв'янського, практично застосований ідеологічний доробок Алєксандра Дугіна (во славу Путіна).
Легше. Інше — важче.
І легше писати такі статті, ніж інформувати своїх друзів, порядних людей, щоби вони не опинялися в натовпах провокаторів.
> Але нема в тому ні особливої честі ні жодної справедливості.
Справедливість є, як я вже казав, та й честь є. Хоча й небагато.
Коли сядуть замовники, організатори та спонсори, справедливості та честі побільшає.
Від нас теж багато чого залежить: інформувати, вчити — і словами, і власним прикладом.