Надії - тільки на власні сили

Останні світові конфлікти (війна в Іраку, Грузії, операція «Литий свинець») є підтвердженням того, як резолюції ООН ігноруються країнами, які беруть участь у конфліктах. Хоча за невиконання резолюцій ООН на країну-порушника мають накладатись санкції як економічного, так і військового характеру. Для цього було створено Комітет по санкціям Ради Безпеки ООН. Він на практиці застосовував різні механізми примусу виконання резолюцій для країн-порушниць, в більшості країн Африки. Хоча резолюції Ради Безпеки ООН не виконують не тільки в Африці, їх наприклад ігнорують і країни з великої вісімки - Росія, США та Ізраїль.

Про авторитетність та світову значимість такої міжнародної організації, як ООН багато говорити не потрібно, більшість світового співтовариства є членами цієї організації, наразі 192 країни. Про перебування в цій організації кожна з країн-членів не забуває нагадувати при першій нагоді в політичних переговорах, а тим паче в міжнародних конфліктах. А в доктринах більшості країн Європи на одному з перших місць стоїть діяльність в ООН. Через те, що це є один із основних факторів, які гарантують мир та безпеку даній державі. Відразу після її створення, членами ООН стали 50 країн, які розробили і, відповідно, підписали Статут ООН. Перебуваючи в Раді Безпеки Об’єднаних Націй, деякі країни (які мають право вето) стверджувались як держави світового значення (Франція, Германія, Росія, Китай). Ця організація видала ряд документів, які в теперішній час є одними із основних імперативів у міжнародних відносинах, а саме: Декларація прав людини (1948), Міжнародний пакт громадських та політичних прав (1966), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968), Конвенція прав дитини (1989), Кіотський протокол (1998).

В усіх конфліктах, які виникали наприкінці ХХ століття – початку ХХІ століття, ООН намагалась вести активну миротворчу місію, направлену на збереження миру у світі та захисту прав людини. З часом, першочергові цілі організації її мета і завдання стали нівелюватись, а більшість резолюцій, які ООН видавала відносно того чи іншого конфлікту - просто ігнорувались. А сама організація перетворилась в засіб, з допомогою якого впливові держави лобіювали власні політичні інтереси. Також зазнала краху репутація ООН, коли в рамках програми "Нафта в обмін на продовольство" в корупційних махінаціях був запідозрений син секретаря ООН Кофі Анана – Койо.

Після початку війни в Іраку ООН вимагала від США дотримуватись «Декларації прав людини», зокрема закриття в’язниць, в яких незаконно утримувались полонені. На що Вашингтон порадив Раді Безпеки, щоб вони не витрачали час на критику США, а краще слідкували за дотриманням політичних і громадських прав в інших недемократичних державах. Війна в Іраку стала початком внутрішньо-організаційного конфлікту та погіршення стосунків між США та ООН. Намагання США змусити ООН «грати» на своєму боці, викликало обурення у європейських членів організації та звинувачення Америки у тому, що вона намагається перетворити ООН у засіб втілення і досягнення цілей власної політики.

Ігнорування міжнародного законодавства, договорів та декларацій країнами-агресорами - перш за все свідчення того, що ці країни втілюють агресивну геополітику для здобуття контролю над стратегічно важливими територіями, під прикриттям різних оманливих загроз та приводів. Росія наприклад, у офіційній «Концепції зовнішньої політики» ставить своїм категоричним імперативом в формуванні зовнішньополітичних відносинах Статут ООН та міжнародне законодавство. Але у конфлікті з Грузією Росія відмовилась підтримати проект резолюції, винесений Францією на затвердження Ради Безпеки. Згідно проекту резолюції від Росії і Грузії вимагали припинення вогню та виведення Росією військ за лінію конфлікту.

Безкарність в ігноруванні резолюцій Ради Безпеки, крім країн великої вісімки (Росія, США) дає привід ігнорувати ці резолюції і іншим державам світу. Останньою з таких, стала молода країна - Ізраїль. З початком ізраїльської операції «Литий свинець» Рада Безпеки прийняла резолюцію, в якій вимагала припинення вогню та відкриття кордону для доставки в сектор Гази гуманітарної допомоги. Ізраїль, високо оцінивши прагнення світової спільноти, відмовився виконувати цю резолюцію, аргументуючи свої дії тим, що перемир’я в даний час просто не можливе.

Як і США, Росія так і Ізраїль ведуть власну політику, яка направлена на досягнення своєї мети в геополітичних інтересах, не зважаючи на резолюції та позицію ООН. Невиконання рішень ООН та ігнорування світової спільноти країнами, які є її членами, в питанні забезпечення миру та виконання міжнародного права, є підставою, щоб ставити під сумнів гарантію власної безпеки. Українським політикам варто враховувати тенденції зовнішньої політики інших держав відносно України та проблемні ситуації, які можуть виникнути при конфліктах і не покладатись на світову спільноту у допомозі вирішення проблем. Адже події останнього десятиліття показують, що світова спільнота в обличчі міжнародних організацій втрачає авторитет у вирішенні конфліктів та не гарантує миру. Якщо у подібні конфлікти буде втягнена Україна, на що слід розраховувати - це тільки резолюція, але в свою чергу це не гарантує її виконання.