03/27/2009 | Хай Живе Олег Тягнибок

До нинішніх перших “свободівських” паростків успіху Олександр Сич ішов цілеспрямовано. Від політично активних 90-х, «Думок без дозволу» на сторінках «Західного кур’єра», вдалої виборчої кампанії блоку «Наша Україна» у 2002 році, коли був керівником обласного виборчого штабу, переходу у владу на посаду заступника міського голови з гуманітарних питань в команду Зіновія Шкутяка, активної участі в помаранчевій революції, коли його вже впізнавали як польового командира франківського майдану, відтак відходу від міської влади… Сьогодні до Олександра Сича та його політичної сили ВО «Свобода» приглядаються як розчаровані своїми недавніми фаворитами виборці, так і ті, хто не мислить себе без партійного життя і замість збанкрутілих політичних проектів не проти перейти від знамен лібералізму до націоналістичних знамен. Ідея цікавить небагатьох, головне – політичний «дах». Олександр Сич – переконаний націоналіст. На запитання, на кшталт джерел фінансування, впливу на партію авторитетних фігур всеукраїнського та місцевого політикуму, відповідає неохоче і навіть емоційно. Він вірить у справу, яку робить, у боротьбу «за зміст української держави».

— Останнім часом багато мовиться про те, що суспільство радикалізується. Якщо на заході України зростання рейтингу ВО «Свобода» пояснюється розчаруванням від нинішніх домінантів «Нашої України» та БЮТу, то на сході України такий радикалізм буде проявлятися радше російським шовінізмом. Уявімо, що у Верховній Раді опиняться ВО «Свобода» та «Блок Наталії Вітренко»… Які тут ризики і можливі наслідки?

– Давайте розділимо ці два запитання. Щодо того, що суспільство радикалізується. Я б назвав це інакше – прозріває. Може досить завивати серйозні речі в папірці і говорити неправду?! Може досить брехати людям, що в нас демократія?! Немає демократії! Як сказав відомий політолог Микола Михальченко, в Україні демократія – як той невпізнаний об’єкт, про який всі говорять, але якого ніхто не бачив. Я б навіть сказав інакше – в нас демократію замінила технологія. Демократія — це вибір людьми кращих з-поміж себе. Натомість те, що сьогодні відбувається, — це нав’язування виборцям шляхом маніпулятивних технологій (а, зокрема, й інформаційних) нібито кращих. Чи ми радикальні? Насправді ми всього лиш відверто говоримо про існуючий стан: злодія називаємо злодієм, брехуна — брехуном, українофоба – українофобом. Зокрема відверті й тоді, коли Росію називаємо не «стратегічним партнером», а стратегічним ворогом. Отож, нашу правду називають радикалізмом. Тоді, даруйте, суспільство повинно само визначатися — хоче воно жити у брехні, а чи в правді?

Сьогоднішнє віддання переваги нам в Тернополі, а цілком можливо, що в інших регіонах іншим політичним силам – це цілком нормальний політичний процес, в якому повинен домінувати принцип відповідальності. Якщо політичні сили, про які ви говорите, — БЮТ чи «Наша Україна», що намагалися монополізувати владу – збанкрутували, бо використовували її в своїх приватних інтересах, а якщо точніше, то в інтересах тих олігархічних угруповань, які є власниками цих партій, то виборці мають право на альтернативу.

Так, «Свобода» поки що домінує у західній Україні. Хоча, заради справедливості, ми дуже активно працюємо в центрі та на сході, й там також сподіваємося на вагомий результат. Але регіональне домінування – це цілком прийнятна в Європі політична тенденція. Партії хоч і мають загальнонаціональний рівень, але, як правило, базово опираються на симпатії виборців у конкретному регіоні. Скажімо, для німецької ХДС таким базовим регіоном є Баварія. Те ж саме очікує і Україну. Коли мине оце шумовиння перехідного періоду, коли суспільство стабілізується, кожен історичний край України так само проявлятиме свої світоглядні відмінності і відповідні їм політичні уподобання. Історично склалося так, що Західна Україна завше була націоналістичною. Її намагалися трішки подурити тим, що буцім «немає пророка в своєму царстві». Одні, як от «Наша Україна», прикриваючись ліберальною ідеологією, а, скажімо, Блок Юлії Тимошенко – лівацько-популістською ідеологією. Сьогодні ж галичани почали прозрівати і повертатися до свого, до україноцентричного світогляду. Отож, минає час бізнесових політичних утворень і повертається зоряний час ідеологічних партій.

Очевидно, що на сході України, зважаючи на колізії його історичного розвитку та сформований проросійський менталітет, ще якийсь час відповідні відсотки голосів будуть набирати ті чи інші партії проросійського і пролівацького спрямування. На жаль, такою є Україна. В ній йде і ще довший час буде йти боротьба за цінності. Я це називаю боротьбою за зміст Української держави. Її ведуть три табори – неоколоніальний проросійський (який спекулює на проросійських цінностях на сході України), україноцентричний табір і ліберально-космополітичний. Який із них переможе — такою в кінцевому результаті і буде Україна. Ви кажете, що суспільство радикалізується і є загроза, що на сході до влади можуть прийти радикальні проросійські, пролівацькі партії? То що, нам, українцям, відступати перед ними?! Це боротьба… Свобода здобувається через ризики. Ми можемо боятися розколу, можемо боятися боротьби з проросійськими силами, але в такому разі ми можемо втратити Україну.

— Будь-який політичний проект потребує неабиякого фінансового ресурсу. ВО «Свобода», як би хто це не спростовував, не виняток. Адже є й інші ідейні (націоналістичні) партії, які, проте, не настільки «розкручені». Коштів членів партії для гри у вищій політичній лізі недостатньо. З перемогою «Свободи» в Тернополі «акції» всеукраїнського об’єднання вочевидь зросли…

– Ти сам вжив слово «проект». В Україні суб’єктами політичного життя є політичні проекти і політичні партії. Проект від партії відрізняється тим, що він, так само, як і бізнесовий проект, створюється для здобуття сьогочасної вигоди. Проекти послуговуються кон’юнктурою і на ній спекулюють. Але ж кон’юнктура мінлива – часто сьогоднішня суперечить вчорашній. А тому політика цих проектів є виразно непослідовною. Якщо оглянутися в недавню політичну історію України, то такими проектами були всі ті провладні утворення, які вже «канули в лету»: НДП, СДПУ(о), ДемСоюз, Аграрна партія, Трудова Україна тощо. Сьогодні – це Блок Юлії Тимошенко, «Наша Україна» та Партія регіонів. Їх чекає аналогічна доля. Для проформи вони прикриваються якоюсь ідеологічною машкарою, але насправді служать для задоволення прагматичних інтересів тих кланів, які їх створили і які є їхніми власниками. Політична партія, на відміну від проекту, базує свою діяльність на ідеології, а тому є прогнозованою у своїх діях і опирається не на кон’юнктуру, а світоглядно пропонує перспективу для розвитку держави.

Друге. Зрозуміло, що і проект, і партія потребують коштів на політичну боротьбу. Проект ці кошти бере у своїх власників. Партія регіонів – це, зрозуміло, в першу чергу Ахметов… БЮТ — до недавнього часу Коломойський… До речі, останній «розклав яйця у різні кошики», бо під час останніх парламентських виборів поставив своїх людей не лише до списку Блоку Юлії Тимошенко, а й до списку блоку «Наша Україна». Можемо ще називати Жеваго, Порошенка, Червоненка, Васадзе і т.д. – все це олігархи неукраїнського походження. На відміну від проектів, ідеологічна політична сила шукає інші джерела фінансування. У нашій партії економічні основи для політичної боротьби забезпечує економічна рада. Ми про це неодноразово говоримо, але накручене плітками наших недобросовісних політичних опонентів суспільство хоче чути сенсацію. Не буде жодної сенсації! Ми не назвемо олігарха, бо ми його не маємо.

— Але більшість експертів сходяться на думці, що головного антисеміта України Олега Тягнибока, принаймні вже впродовж останніх двох років, фінансує голова єврейської общини України Ігор Коломойський… – Це говорять сьогодні. Але якщо взяти навіть останні два роки, то постійно вказували якесь інше джерело фінансування. Нам же опоненти не могли закинути, що в нас списки не чисті, що програма недосконала, або що ми безвідповідальні політики. Ми вже нарахували понад тридцять видумок про те, хто фінансує «Свободу». Зокрема в останніх парламентських виборах 2007 р. опоненти з «Нашої України» і БЮТ розпускали плітки, що фінансуємося Партією регіонів і Ахметовим, або ж приплітали Росію і ФСБ. То давайте проаналізуємо по суті ці два звинувачення. Щодо першого із них. Як тільки закінчилися вибори 2007 року, то відразу ж незадоволені своїми політичними дивідендами Гриценко і Тарасюк (один втратив міністерський пост, другий його не отримав), виходять на телебачення і відверто розкривають правду про те, що, виявляється, передвиборчу кампанію «Нашої України» фінансував Ахметов. Я тоді з чистою совістю питаю всіх тих функціонерів з штабів «Нашої України», які ходили вулицями і розпускали чутки, що «Свобода» фінансується Ахметовим: то ви за гроші Ахметова розпускали чутки про нас? Класичний приклад: злодій втікає і кричить – ловіть злодія. Друга чутка, що її в більшій мірі доводилося чути від агітаторів БЮТу – «Свободу» фінансує Росія (ФСБ). Події останніх півроку показали, наскільки БЮТ діє чітко в проросійському напрямку. Юлія Тимошенко намагається стати кремлівським фаворитом в наступних президентських виборах. І в цьому змагається з Януковичем – лідером Партії регіонів. І знову згадується отой «злодій» з народної приповідки. Ці два приклади є принциповою оцінкою всім тим пліткам.

В економічній раді «Свободи» є достатньо серйозних і впливових у бізнесі людей. Наприклад, фірма заступника голови економічної ради високо котується на Франкфуртській міжнародній біржі і оцінена сумою в понад 200 млн. дол. Це не олігарх, це успішний український підприємець. І таких прикладів є десятки. Нас фінансує середній український бізнес. Бо якщо говорити принципово: сьогодні дрібний та середній український бізнес знищується владою. Чому? Бо владу в державі захопили олігархічні клани. Вони ж тримають і великий бізнес в Україні, а владу, як інструмент, використовують для його розвитку. Вони не зацікавлені в розвитку середнього бізнесу, придушують його. Відповідно, цей бізнес шукає захисту і йде до нас. Закономірно, чому не йде до інших політичних сил, що називають себе націоналістичними чи націонал-демократичними. Бо чому до них йти, якщо вони бігають на послугах в олігархічних партій – вчора в «Нашої України», сьогодні в БЮТ?!

— І все-таки, оскільки «Свобода» має перспективу передусім на Західній Україні, а інтереси Ігоря Коломойського після Дніпропетровської області особливо помітні в Івано-Франківській та Львівській областях, відповідно, оскільки «Наша Україна» та БЮТ себе вичерпують, «приватівці», як і будь-які інші бізнесові важковаговики, так чи інакше шукатимуть собі нове політичне представництво…

– Кожен думає про це в міру своєї розпущеності і в міру присутності антиукраїнського елемента у власних поглядах. Постає принципове питання – чому вважається закономірністю, що антиукраїнські політичні сили можуть мати фінансові ресурси, а українцям до того зась?! Чому українська політична сила не може бути самодостатньою?! Так, український бізнесмен іде до тих, хто сильний, хто тримає удар. Ми сьогодні стали сильними. Але не відразу. Візьміть 2006 рік – 0,76% на виборах. Власне після того наша партія зрозуміла, що без коштів не можна вести політичної боротьби і саме тоді була створена економічна рада. 2007 рік – вже майже 3,5%. Нині на тернопільських виборах вже майже 35%, і цей результат ми з великою ймовірністю можемо екстраполювати й на Івано-Франківщину. Ми послідовні і ми тяжко гаруємо! Ви думаєте, так легко пробиватися проти течії?! Феномен ОУН колись і полягав у тому, що вона не пішла за домінуючою у світі течією лівої ідеології. Вона мала хребет піти проти неї, виробила власний націоналістичний світогляд, а тому й залишила вагомий слід в українській історії. Сьогоднішній феномен політичного успіху також полягає у тому, що треба мати хребет і прямувати проти домінуючої течії лібералізму. Щодо Коломойського, а чи інших олігархів – на мою думку, їм для прикриття свого бізнесу набагато безпечніше буде висувати нові проекти замість старих і збанкрутілих. Не партії – проекти! Один з них уже починає світитися. Декілька ще засвітяться в найближчому часі.

— Згадана вами ОУН свого часу не соромилася брати гроші в Німеччини, а згодом повернула свою зброю проти неї ж… Але гаразд, тему фінансування припиняємо.

– «Свобода» може грати на протиріччях деяких політичних сил, але ніколи і нікому не дозволить поставити себе під контроль.

— У рядах «свободівців» та й загалом поруч з Олександром Сичем можна впізнати чимало людей з середовища екс-мера Зіновія Шкутяка. Чи означає це, що Зіновій Васильович в протистоянні з чинним міським головою та перспективою отримання більшості в майбутній міській раді зробив свою ставку на ВО «Свобода»?

– Не розумію логіки такого мислення, оскільки Зіновій Шкутяк очолює іншу політичну силу в області. Щодо деяких осіб, які раніше були в «Нашій Україні», а сьогодні є в нашій партії. І світова, і українська практика свідчать, що в кожному суспільстві є невеликий відсоток політично активних громадян. В стабільних суспільствах – 3-4%. В таких, як наше – 5-6%. Це є константою. Процес поповнення партійних рядів практично відбувається за рахунок міжпартійної циркуляції таких активістів. Єдине свіже джерело – молодь (з якою, до речі, ми дуже активно працюємо). І цілком закономірно, що якщо вчора хтось повірив солодким гаслам «Нашої України», якою в області керує Зіновій Шкутяк, а сьогодні розчарувався і знайшов нас, то не треба аж так перемудровувати та вбачати у цьому руку Зіновія Шкутяка. До речі, якщо піти за такою логікою, то я, як позапартійний, очолював в 2002 році виборчий штаб «Нашої України» в області і показав найкращий результат по Україні. А потім на його базі був створений обласний передвиборчий штаб кандидата на пост Президента Віктора Ющенка. Але коли після закінчення президентських виборів створювалася партія «Наша Україна», то на пропозицію Зіновія Васильовича стати його заступником з ідеології відповів: «Для чого Вам такий заступник, якщо партія не має ідеології». Але в кожного своя політична доля – залежно від досвіду і життєвих принципів.

— Отже, ви спростовуєте, «що тут рука Зіновія Шкутяка»?

– Даруйте, у вас якась звихнена логіка – ну як моська може контролювати слона?! Нагадаю, що в тернопільських виборах «Свобода» набрала майже 35%, а «Наша Україна» – всього лиш 5.5%. І моська стала моською не від сьогодні, а ще від київських виборів. При потребі можу нагадати і їхні результати…

— Чи братимете участь у виборах міського голови?

– Усвідомлюю своє місце в нинішньому івано-франківському політикумі. Знаю свій справжній рейтинг, а не то що публікується в пресі. Веду себе дуже зважено, абсолютно не критикую Віктора Анушкевичуса і не застоcовую жодних спеціальних технологічних дій, які би вказували, що я є претендентом. І тим не менше мій рейтинг є високим. Чому я «утримуюся» від критики діючої влади? Принципово. Щоб не не дати їй причин скинути відповідальність за свою бездіяльність на когось – мовляв, хтось заважав працювати. Пригадайте перший рік діяльності команди Анушкевичуса: головне виправдання – це вчорашні помилки команди Шкутяка не дозволяють досягнути вагомих результатів. Виправдання у наступному році – підніжки опонентів, які не дають працювати. Тому хай діючий мер та його команда працюють і пам’ятають, що врешті доведеться відповісти за свої дії. Влада повинна бути відповідальною! Інакше ми ніколи не змінимо ситуацію на краще. А тому, коли прийде час, виборці Івано-Франківська за все спитають! Піднімуть передвиборчу програму Віктора Андрюсовича і порівняють її з реаліями. А моя команда допоможе проаналізувати стан її виконання.

Щодо мого кандидування і щодо тих інтерв’ю з потенційними кандидатами, що були опубліковані у вашій і деяких інших газетах. Не поважаю людей, які бездумно виявляють готовність взяти будь-яку владу, не усвідомлюючи того, чи справляться з нею. Владу слід приміряти мов одежину: по тобі вона, а чи може й ні. Друге. Кожна людина має (а чи повинна мати) свої життєві принципи. Мій принцип – влада не самоціль і, як така, сама по собі мене не цікавить. Вона – це інструмент змін навколишнього недосконалого життя. А ще – це величезна відповідальність! Я усвідомлюю, що, взявши її на плечі, змушений буду практично відмовитися від приватного життя, наукових перспектив тощо. І якби не знав сьогоднішньої ситуації в Івано-Франківську, то, можливо, з меншими ваганнями відповів би на це питання. Але попередню мерську виборчу кампанію я провів, зустрічаючись із виборцями у їхніх житлових дворах, і бачив всі оті заповнені нечистотами підвали, баюри замість доріг і міжбудинкових проїздів, діряві дахи, запліснявілі квартири верхніх поверхів, жахливі соціальні негаразди… До речі, це один із тих факторів, які спонукали мене з друзями створити благодійний фонд «Родина». Погоджуюся з думкою екс-голови ОДА Михайла Вишиванюка, який в інтерв’ю «Західному кур’єру» зауважив: щоб прийти сьогодні у владу, потрібно бути камікадзе. А взагалі, все залежатиме від того, як розвиватимуться події. Якщо побачу, що на міського голову буде претендувати порядна (на цьому наголошую!) і достойна людина, котра дбатиме за громаду, то не балотуватимусь. Якщо ж такого кандидата не буде, прийматиму рішення…

— Чи координуєте ви свою роботу з вашим соратником на минулих виборах і нинішнім головним критиком діючої міської влади Юрієм Солов’єм? Можливо, це політтехнологія, тоді як ви (головний кандидат) залишаєтеся в тилу, ваші однодумці на передовій?..

– Ні. Критика – це тактика громадської роботи Юри Солов’я. Про координацію дій не йдеться. Ми з ним підтримуємо хороші товариські стосунки.

— Ви депутат обласної ради, обраний від КУНу. В інших фракціях також є кілька депутатів, що працюють зі «Свободою». Чи будете після успіху в Тернополі якось себе ідентифікувати як «свободівці» вже в цій обласній раді?

– Маленьке уточнення. Обраний я за списком Блоку «Національний вибір», до якого входили КУН і УРП «Собор». Обраний як позапартійний. Що ж до вашого запитання, то є цілий ряд політиків, які тепер дуже активно спілкуються зі мною (і, до речі, спілкувалися ще й до тернопільських виборів) і я цього не приховую. Мені часто пропонують не те що окремі районні організації, а деколи навіть і обласні перевести в «Свободу». Але в нас є свої кадрові підходи. Нам не потрібно, щоб «Свобода» перестала бути «Свободою». Щодо того, аби в обласній раді з’явилася міжфракційна депутатська група під назвою «Свобода». Цілком можливо, що вона й з’явиться. Але не ставлю собі такого завдання за принципову ціль, бо «Свобода» не збирається ділити відповідальність за владу із сьогоднішніми збанкрутілими партіями. Хай за неї в області відповідають «Наша Україна» і БЮТ – за карпатські землі, надра, майно тощо. Зі 120 депутатів в обласній раді вони спільно мають 99 і практично монопольно приймають всі рішення. До речі, недавню заяву «Нашої України» про розрив коаліційних відносин із фракцією БЮТ в обласній раді сприймаю всього лиш як голий піар, якщо вона не буде трансформована в конкретні кадрові зміни у керівництві обласною радою, депутатськими комісіями, структурами виконавчої влади в області.
Руслан Угринчук
"Західний кур'єр"

http://www.svoboda.org.ua/dopysy/zmi/010250/