ВО „Свобода”: перспективи розширення на схід
ВО „Свобода”: перспективи розширення на схід
В Україні часто партії приходять у велику політику з регіонів, але загальнодержавними політичними силами вони при цьому зазвичай не стають. Претендувати на такий статус може лише та команда, що міцно закріпилася у центральній частині держави. Наддніпрянщина - ключовий регіон для будь-якої партії.
Не є виключенням з цього правила і всеукраїнське об'єднання „Свобода”. Досягнувши успіху на Тернопільщині, Тягнибок цілком виправдано взяв курс на схід. „Перемогли на Тернопіллі, переможемо й тут!”, - так звучать гасла партії під час зустрічей з виборцями-„східняками”.
Втім, реалістичність цих сміливих планів викликає сумнів. І для скепсису є низка причин.
По-перше, Тягнибок та його заступники так і не зрозуміли, що в основі їх тернопільского успіху лежать не ідеологічні, а соціальні причини.
Як не прикро, проте результати цих виборів аж ніяк не свідчать про зростаючу популярність праць Міхновського, Бандери та Донцова серед виборців області. На Тернопіллі мало місце так зване протестне голосування, коли люди виступили не „за”, а „проти”, проти кольорових блоків та їхньої політики. Жителі області проголосували не стільки за націоналізм, скільки в першу чергу за порядок та зміну політичних еліт.
„За нормальних умов одні громадяни традиційно голосують за лібералів, другі – за лівих, треті – за правих. За тих умов, що сьогодні склалися в Україні, все сильнішим бажанням усіх груп виборців (незалежно від політичного світогляду та темпераменту) стало бажання проголосувати за „інших”. Кому пощастить стати в їхніх очах цими „іншими”, той і бере джек-пот – голоси різних груп населення. Пощастило „Свободі”.
Партія безперечно вже має певний відсоток суто своїх виборців, проте його навіть в масштабах Західної України не варто переоцінювати.(Не слід забувати, що минулі чергові вибори до тієї ж таки тернопільської облради вона програла.) Зараз „Свобода” користується світоглядно „не своїми” виборцями. Вона може поступово перетворити їх на „своїх”, або втратити так само швидко, як і набула.
Потенційні прихильники партії чекають від команди Тягнибока будівництва „іншої” України. Проте, чи здатні „свободівці” взагалі щось будувати?
Відповідь саме на це питання бажають почути виборці центральної України, перш, ніж остаточно визначитися щодо підтримки колективу Тягнибока. І саме на це питання всеукраїнське об\'єднання вперто не бажає відповідати.
Слід зазначити, що центрально-український виборець – це найприскіпливіший виборець. В силу того, що за нього ведуть боротьбу (щоб потім прокинути) політичні сили як заходу так і сходу, йому поневолі доводиться багато аналізувати. Тому він, немов журналіст, звик задавати питання, і погано піддається навіюванню. Спілкуючись з ним, політику треба постійно обгрунтовувати своє право на владу.
Що пропонує „Свобода” цьому досвіченому (внаслідок гіркого досвіду різнокольорових майданів) виборцю? Перманентні покладання квітів до різних пам”ятників, бандерівські читання та боротьбу проти комуністів.
Не можна сказати, що для населення центральної України ці речі є неприйнятним, проте малопотрібними вони є точно.
Від „Свободи” віє духом ретро. Таке враження, що ці люди живуть наче і поруч, проте на пятдесят-шістдесят років раніше за решту світу. Останні комуністи невдовзі вимруть, проте „свободівці” напевно й далі вестимуть проти них боротьбу, і вважатимуть її актуальною.
Протягом останніх півроку в Україні спостерігається масове й стихійне утворення ініціативних груп населення в якості реакції одіозні рішення органів влади. Відбуваються мітинги, акції протесту. Проте, „Свободи” у вирі цих подій не видно. Партія не тільки не змогла очолити різноманітні рухи протесту, вона навіть не спромоглася реагувати на події суспільного життя вчасно, настільки зайнята була проблемами діаспори та історичними реконструкціями, а також боротьбою проти памятників Леніну.
Замість того, аби зрозуміти центрально-українських виборців, „Свобода” намагється їх перевиховати, привести у відповідність до своїх власних уявлень, аби ті на дільниці ходили строєм, співали при цьому пісень, і не задавали лишніх запитань.
Керманичі „Свободи” не можуть усвідомити, що центрально-українському виборцю треба щось пояснювати; йому мало одних лише гасел, він цим всім вже наївся від інших політичних сил. Можливо, колись це і проходило, проте зараз такий підхід є апріорі провальним.
ВО „Свобода” не пропонує адекватної економічної програми. Може в гітлерівській німеччині 30-х років ідея всіх і вся та їй кинути на будівництво доріг та їй подібні й спрацювала, але навіщо вона Україні та ще у 21 столітті? Хто вийде на ці роботи? Науковці? Економісти? Перекладачі? І що їздитиме цими дорогами? Вози та коні? Чи не краще зосередити зусилля держави на іноваціях та високих технологіях?
Партія так і не змогла стати рупором середнього та малого бізнесу. Вона не озвучує актуальні для цих ділових кіл теми, тож не може претендувати на їх симпатії, і найголовніше – на їх гроші. Залишається брати гроші хіба-що від крупних олігархів, яким аби місця подавай.
Втім, „Свобода” виявилася бідною не тільки на ідеї, але й на кадри. Партія не спромоглася знайти в центральній Україні дійсно нових людей. Її організації в цьому регіоні щільно укомплектовані колишніми нашоукраїнцями, представниками такого нелюбого Тягнибоку блоку Юлії Тимошенко та навіть комуністами. Про люстрацю влади говорять ті, яких по-хорошому самих не завадило добряче відлюструвати.
Все це абсолютно не співставляється із постійними заявами Олега Тягнибока про відсутність у партії „колишніх”. Виборець бачить цю невідповідність слова і діла й робить висновки.
Сьогодні головоним ворогом „Свободи” є час. На момент тернопільських виборів основні потенційні конкуренти „Свободи” були, як то кажуть, ще „не на ходу”, тож участі у цій своєрідній репитиції не взяли. Проте їх становлення скоро відбудеться. З великою вірогідністю можна стверджувати, що „новачки” міститимуть в своїх лавах багато непересічних осіб і стартуватимуть потужно. Їх підходи будуть свіжішими, креативнішими, а ідеї – актуальнішими.
Не цуратимуться роботи над помилками і старі політичні сили. З великою вірогідністю можна прогнозувати, що залишки НУНСу спробують провести ребрендінг, а БЮТ намагатиметься освіжити свій імідж, зробити його більш конструктивним.
Логічною є також поява в недалекому майбутньому нових сучасніших націоналістичних сил. Це електоральне поле далеко ще не вичерпало свої ресурси, і все ще є відкритим для освоєння. Якщо „Свобода” виявиться нездатною відповісти на виклики сьогодення, то на її політичну нішу претендентів не бракуватиме.
Микола Єременко, політолог,
голова дискусійного клубу „Відкрите коло”
Відповіді
2009.04.13 | Сергій Кабуд
цікаво але занадто поверхнево описано
2009.04.13 | Bestt
Re: борітеся - поборите
А нам з тобою своє робити,відкрити очі і далі йти.
І, зуби сильно стиснувши, землю рідну любити,
хто ж тоді, як не ми, брати?
2009.04.13 | igorg
Абсолютно пуста стаття, абсолютно декларативна
Лайно середньої консистенції в шоколаді толерантності. Відсутнє хоч-якесь обґрунтування основних тез. Проте мені подобається той переляк з яким автор пише, що тернопільчани не стали націоналістами й українціями, а "просто" голосували проти. Тобто не за ідеологію націоналізму, а просто із протестуТема так само заїжджена як така ж теза про 2004 рік. Бо якщо українці стають націоналістами то це таки вельми серйозна проблема для тих хто на них катається.
Друга теза яку старається проштовхнути, це про те як же це погано "Свобода", наскільки це далеко від лібералізму й демократії. Тема зовсім не нова. В цьому контексті варто прочитати проект "Конституції" БЮТ за Медведчуком аби зрозуміти увесь демократизм й лібералізм цієї політичної сили аби порівняти хто є хто.
Щодо того що є "Свобода" то побачимо це менш ніж за півроку. В тому сенсі чи мають її люди справжні засади українського націоналізму здатні протистояти баблу й запроданству. Бо ж бачите що сталося з Порою.
2009.04.13 | Сергій Кабуд
симптоматично що в статі не згадано про антисемітизм Свободи
отже ще й відволікає від реальної проблеми