Про Голодомор і академічні пристрасті

У статті „Уроки мельбурнських зустрічей” в часописі День від 22 квітня 2009 року проф. Станіслав Кульчицький написав:

„Роберт Дейвіс і Стефан Віткрофт опублікували 2004 року монографію „Роки Голоду. Радянське сільське господарство в 1931-1933”-найсолідніше у світовій науці історико-економічне дослідження колективізації раяднського села. У ній перше наводилися дані про обсяги державної продовольчої допомоги голодуючим регіонам. Виявилося, що з 7 лютого по 20 липня 1933 року УСРР і Кубань одержали 256 тис. тонн хліба з 320 тис. тонн. Такий порядок цифр ніби то робив безпредметними дискусії про геноцид. Тому Р. Конквест, який дістав можливість ознайомитися з рукописом, у листі до авторів, надрукованому в цій же книжці, відмовився від твердження про те, що український Голодомор є геноцидом.”

Останнє твердження проф. Кульчицького є помилкове з різних причин. В першу чергу „лист” Р. Конквеста не є надрукований у цій книжці. У книжці Дейвіса і Віткрофта на сторінці 441 є примітка під текстом у якій написано так:

„У коресподенції др. Конквест заявив, що не є його опінією те що „Сталін навмисне влаштував голод 1933. Ні. Що я аргументую є те що коли результативний голод був неминучий, він міг йому запобігти, але „совєтські інтереси” переважали над перше годуванням голодних – і таким чином він свідомо посприяв голодові.”

Ясно, що це зовсім, щось іншого чим пише Станіслав Кульчицький. В додатку треба підкреслити, що сам Конквест ніколи не оприлюднював цієї коресподенції. До речі у науковому світі існує етична засада-конвенція, що науковець не оприлюднює неоприлюднені писання другого науковця без його дозволу. Так писав в травні 1997 в Європа-Азія Студії Стівен Віткрофт. Виглядає, одне писав, а друге зробив.

Це не вперше, що проф. Кульчицький подав цю інформацію про загадкову коресподенцію. (загадкова бо її ніхто не бачив тільки мабуть Віткрофт і можливо Конквест) У 2008 році у журналі Критика появилася стаття проф. Станіслава Кульчицького під назвою „Нищення задля порятунку” у якій він написав:

„Дейвіс і Віткрофт ознайомили Конквеста з книжкою ще до її публікації, після чого процитували в ній Конквестів вердикт: Сталін не влаштовував голод навмисно, хоча нічого не зробив, щоби запобігти трагедії.”

Ця інформація Станіслава Кульчицького значно різниться від тої, що він недавно написав у часописі День, хоча проф. Кульчицький покликається на цю саму коресподенцію Роберта Конквеста і це саме видання Стівена Віткрофта.

У 1986 році у своїй книжці „Жнива Скорботи” др. Роберт Конквест написав:

„У наші часи термін „геноцид” часто вживають суто риторично. З цього погляду варто нагадати текст резолюції ООН „Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього”, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р., яка увійшла в силу 1950 року і яку СРСР ратифікував у 1954 р....Здається немає жодного сумніву, що звинувачення в геноциді має пряме відношення до Радянського Союзу за його дії в Україні. Таким, принаймні , був погляд професора Рафаєла Лемкіна, автора проєкту резолюції. Але справа, мабуть, не в тому, як саме слід формально кваліфікувати ці події. Факт є фактом: щодо української нації вчинено нечуваний злочин. І чи то було в підвалах, де страчували безневинних, чи у таборах примусової праці, чи в селах де вмирали з голоду, - це було свідоме винищення мільйонів індивідумів, з яких складалася ця нація...Єдиним можливим виправданням для Сталіна та його поплічників могло б бути те, що вони не знали про голод. Але їм було чудово відомо і про те, що укази 1932 р. викличуть катастрофу, і про те, що голод почався, і про його маштаби, і про райони, де він лютував. Останні якось дивно збігалися з територіями України та Кубані, де велася організована Москвою кампанія про місцевого націоналізму. Отож завданням уряду було, не гребуючи ніякими засобами, зламати дух найнепокірнійших верств, невдоволених колективізацією. А що ж до самої партії, то чергова кампанія слугувала прекрасною нагодою для виявлення та усунення елементів недостатньо дисциплінованих, схильних до „буржуазно-гуманістичних” почуттів.”

Яка ціль С. Кульчицького, компрометувати Р. Конквеста та тим самим підривати твердження найбільшого авторитета про Голодомор. У 2007 році С. Кульчицький написав, що Інститут Історії України при НАНУ, який до речі очолює С. Кульчицький, направив проф. Марочка до Р. Конквеста, але Марочко не зумів одержати недвозначне погодження від Конквеста, що Голодомор був геноцидом.

Давайте проаналізуймо відносини Конквест – Віткрофт. Два зовсім різні академіки, які довший час між собою провадять дебату зокрема на тему СССР, жертв гулагів і репресій. Конквест засадничо основує свою науковість не-совєтською статистикою, а зізнанням очевидців та документами. Натомість, Віткрофт великий прихильник совєтської статистики. Конквест вважає, що совєтська статистика підроблена і мінімалізує фактичний стан. Тому що Віткрофт відданний ці статистиці, Конквест характеризує Віткрофта совєтським апологетом.

Проаналізуймо відносини Віткрофт-Кульчицький. Тут дуже багато подібностей у підході до науковості, хоч останньо інколи з різним й заключеннями. С. Кульчицький теж приймає совєтську статистику, одначе інколи інтепретує її відмінно від Віткрофта, напр. С. Кульчицький твердить, що терор-голод 1932-33 був геноцидом українського селянства і як доказ наводить заготівлення не тільки зерна і хліб але всієї їжі на Україні і в Кубані. Надання у лютому 1933 Сталіном зерна Україні і Кубані більше чим де небудь інше, він інтерпретує як доказ, що ця велика кількість була заготовлена в Україні і захована там недалеко, і тому в лютому швидко передавалося. Це було продумано політиткою Сталіна показати тим котрі залишилися живими, що держава їх годує. Відносини Віткрофта-Кульчицького довгочасові. Зустрічалися вони на різних конференціях, за радянських часів, обидва мали доступ до раяднської статистики ще за СССР. Можна повторити, що за совєтських часів як казав Р. Конквест, С. Віткрофт був совєтським апологетом, а С. Кульчицький був совєтським істориком. В совєтській історіографії голоду в 1932-33 не було. З розвалом СССР Кульчицький розвинувся як науковець хоч далі держиться совєтської статистики, а Віткрофт залишився таким як був.

Що думає Р. Конквест? У вересні 2008 році Роберт Конквест опублікував статтю про російського письменника Олександра Солженіціна у якій Р. Конквест написав:

„Солженіцин став дуже воєвничим у контроверсії, яка появилась в академічних кругах Москви і Києва про українське намагання, щоби Терор-голод 1932-33 визнати геноцидом. Він писав: „Провокативний вигук про геноцид щойно почав нарощуватися дедалі сильніше декади пізніше – спочатку тихо всередині ненависних анти-російських шовеністичних умах- а сьогодні поширилося в урядові круги модерної України, які в такий спосіб перевищили навіть буйні винаходи большевицьких агітпроп.”

Тут Солженіцин ясно помиляється. Конвенція ОН щодо запобігання і покарання геноциду, написана перед тим, що багато було відомого про Терор-голод, починається словами що „в час миру чи у час війни” є злочином згідно з міжнародним правом вчинити „акти з наміром знищити, вповні чи частинно, національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку” способом „свідомо влаштовуючи цій групі обставини життя з наміром спричинити фізичну ліквідацію вповні чи частинно.”

Конвенція була підписана після Голокосту. Хоча не оснований на етнічних критеріях, Терор-голод є прийнятий Меморіальним Музеєм Голокосту у Вашінгтоні як подібний злочин. Фактично Інтернетна сторінка Музею включає промову, яку я там дав на цю тему кілька років тому. Совєтський режим дійсно і відкрито жертвував „групою” населення – куркулями, про яких Василій Гросман, мати якого загинула у Голокості писав:

„...родини куркулів трактувалося як „ворогів народу”. Не було милосердя для них. „Вони не люди.” Чим були вони? Паразити. Щоби їх знищити треба було проголосити, що куркулі не люди, так само як німці проголосили, що євреї не є люди.”

У 1933, декрет вимагав щоби селяни України, Кубані і Дону згинули голодом, згинули разом з своїми малими дітьми. Є докази, що масова смертність з голоду прийшла від заготівлення всієї їжі чинновниками після декретів зверху. Декрети відносилися до специфічних регіонів, особливо України, але також населеної українцями Кубані, Дону, а пізніше інших північно кавказьких регіонів. Були також блокади проти того, щоби засягнути харчі з півночі (у кожному випадку села була у гіршому стані чим міста). Існує суперечність про деякі подробиці. Але не про основи. Сталін голодом виморив інших крім українців. Але він був спосібним різних словесних варіантів – так як він і його прибічники аргументували що, Лікарський Замах 1953 року не був антисемітським бо кількох не-євреїв теж арештовано.”

В основному це що Р. Конквест писав у 1986 році. Знов покликається на Конвенцію ОН про запобігання і покарання геноциду. Знов застановляється над ролею Сталіна. В 1986 вказує, що Сталан знав або повинен був знати про голод. В 2008 році додатково вказує на декрети 1933 про заготовлення всіє їжі і блокади України, Кубані і Дону. Додає, що згинули також і другі але це не відбирає від того, що гинули в більшості українські селяни. Навіть у приписаному Конквесту листі Віткрофта вказується, що навіть тоді коли Сталін бачив, що його політика колективізації доводила до голоду, він мав нагоду це стримати, але ні, він використав голод для знищення українського елементу який ставив опір сталінській політиці. Це теж становить геноцид.

Мільйони жертв Голодомору заслуговують на наукове обговорення, а не академічні пристрасті.

Аскольд Лозинський