05/30/2009 | Sean

http://umoloda.kiev.ua/number/1417/180/49928/

Віра Ульянченко: У Ющенка є речі, з якими можна перемагати
Глава секретаріату Президента — про безсонні ночі, шанси Ющенка на переобрання, оновлення в «Нашій Україні» та моральні стандарти для олігархів
Володимир СЕМКІВ Марина ТКАЧУК

Віра Іванівна вже освоїлася в новому кабінеті. (Фото Івана ЛЮБИША-КІРДЕЯ.)
Життя Віри Іванівни за якийсь тиждень кардинально змінилося. Спочатку її обрали головою ради «Нашої України», а за кілька днів Президент призначив її главою свого секретаріату. Допомагати Вікторові Ющенкові — стихія пані Ульянченко. Вона крокує з ним іще з тих часів, коли нинішній Президент працював Прем’єр–міністром. У Кабінеті Міністрів, а пізніше — у штабі кандидата у президенти — Віра Іванівна допомагала Ющенкові з вирішенням організаційних питань, визначала його графік. Тому робота з Віктором Андрійовичем для пані Віри не нова, і на нинішню посаду вона заскочила не зненацька.
Кореспондентам «УМ» на власному досвіді довелося пересвідчитися, який напружений зараз графік у глави секретаріату Президента. Віру Іванівну довелося чекати кілька годин. З’явившись на порозі, Ульянченко по–дружньому зауважила: бачите, у якому цейтноті працюється — на все катастрофічно не вистачає часу. «Ви обов’язково напишіть, яка робота в глави секретаріату», — сказала Віра Іванівна.
«Донька мене частіше бачить по телевізору»

— Ви здивовані масивом роботи, з яким довелося зіткнутися в секретаріаті?

— Та ні, для мене робота не страшна. Головне, щоб вона була результативною, цікавою, і щоб на таку ж працю була налаштована моя команда. Я ніколи не працювала в режимі, коли приходиш на роботу о 9–й ранку, а о 18–й уже йдеш. Мені завжди комфортно, коли роботи багато, коли є креатив, ініціатива. Коли відчувається, що біля тебе є команда, яка не просто відбуває на роботі час, а витрачає його на втілення корисних ідей. Добре, коли команда стимулює, не дає можливості заспокоїтися, вчасно «заснути».

— До речі, про сон. Після обрання головою ради «Нашої України» ви сказали, що вам доведеться менше спати. А потім вас призначили ще й главою секретаріату Президента. Сну справді менше?

— Так, спати абсолютно ніколи! Доводиться щодня напружуватися над втіленням різних ідей. Хочеться відчути новий імпульс у діяльності секретаріату — прибрати все негативне нашарування з іміджу цієї структури. Хочу, щоб люди відчули, що СП — це не така собі зашкарубла, безсердечна чиновницька контора, де працюють черстві бюрократи. Хотілося б, щоб люди зрозуміли, що біля Президента працюють люди з креативним мисленням.

— Віро Іванівно, в день нашої розмови якраз виповнюється тиждень, як вас було представлено в секретаріаті Президента...

—... всього тиждень? Мені здається, що це було дуже давно! Ви спитали про сон — на нього дійсно стало менше часу. Ще менше часу — на сім’ю.

— А донька вас хоч бачить?

— Ну, по–перше, вона мене стала частіше бачити по телевізору (усміхається). Як глава Київської обласної держадміністрації я не так часто з’являлася на телебаченні. Насправді моє щастя в тому, що вже закінчився навчальний рік у школі, і велика потреба в мамі зменшилася. Але моя донька вже призвичаїлася до такого режиму. Була така ситуація: коли доньці було чотири з половиною роки, вона, прокинувшись якось уранці, спитала у няні: «А в мене мама є? Вона мене не кинула?». Коли мама йшла на роботу, донька ще спала, а коли мама приходила, донька вже спала. Це для мене була страшенна трагедія. І, звичайно, я вже не дозволяю собі таких речей: вранці та ввечері максимально намагаюся знайти можливість із нею поспілкуватися.
«Створювати штучні конфлікти — не в дусі секретаріату»

— А яким для вас був цей перший тиждень? Чим ви займалися, на чому було зосереджено акценти?

— Я вам зізнаюсь, що для мене було несподіванкою запрошення працювати в секретаріаті. Хоча журналісти про це багато й писали, але я на 90 відсотків була впевнена, що цього не трапиться. І, коли я сюди прийшла, для мене багато речей були новими: це зовсім інший масштаб, інша відповідальність. Потрібно багато часу, аби поспілкуватися з людьми, відчути обсяг завдань, які перед нами стоять. Мені здається, що я працюю в хорошій команді. Не без того: з секретаріату підуть люди. Це нормальне явище. Але загалом кістяк спеціалістів, які тут працюють, — кваліфікований та професійний. Ці люди лишаться.

— Ви вже конкретно визначилися, хто залишиться з вами працювати, а хто мусить піти?

— Не було такого, щоб я викликала когось, посадила навпроти, дала папір і сказала: «Пишіть заяву — я з вами не працюватиму». Мною задекларовано принципи роботи. Я дала людям можливість подумати: якщо їм підходять принципи — тоді працюємо. Ми налаштовані на діалог, компроміс і єднання. Хочемо бути відкритим органом влади, хочемо об’єднувати навколо себе людей та ідеї, ми не будемо плести інтриг. Це не капітуляція перед принциповими питаннями: якщо ми говоримо про необхідність збалансованого бюджету, про необхідність мати антикризову програму — Президент не відступить від цих своїх рішень. Ми не допустимо тут слабинки. Але створювати штучні конфлікти, намагатися вести якусь підкилимну політику — це не в дусі Президента Ющенка, і це не є зав­данням секретаріату.

— Секретаріат Президента часів Балоги був демонізованою структурою, яку називали «третім урядом». А якою ви бачите роботу секретаріату за своєї каденції?

— Мені здається, що треба зробити діяльність секретаріату більш публічною, більш ініціативною. Секретаріат має бути магнітом, який би притягував ідеї та людей, які підтримують позицію Президента. Бо, в основному, суспільство розділяє погляди Віктора Ющенка. Спитайте людей, і вони підтвердять: їм хочеться жити у своїй державі, вільній та європейській, зі свободою слова і свободою вибору, з вільним бізнесом, чесними правилами гри, відкритою політикою. На цьому й базується програма Президента Ющенка. Саме він приніс в Україну свободу слова, свободу вибору. Я переконана, що суспільство підтримує цю філософію та ідеологію Президента. Секретаріат має бути відкритим для людей, які поділяють ці погляди. За перший же тиждень роботи ми одержали багато пропозицій від інтелігенції, яка відчуває загрозу національним інтересам.
«Легко здобути рейтинг на конфліктних питаннях. І важко — на щоденній роботі»

— Ви висловили думку, як секретаріат не має працювати, — і з цього можна зробити висновок, що в останній час він подеколи саме так і працював: з інтригами, конфліктами тощо. Ви відзначили для себе той момент, коли секретаріат переступив цю межу?

— Я не ставила перед собою завдання прослідкувати, коли саме це відбулося. Але я, наприклад, не вважаю правильним проводити галасливі прес–конференції з безкінечними звинуваченням. Завдання ж не в тому, щоб висловити зауваження, а в тому, щоб консолідувати суспільство. А, повірте, знайти діалог значно складніше, ніж вийти на люди зі скандалом. Мені, наприклад як голові Київської облдержадміністрації абсолютно не подобалося обмеження ходити на наради до Кабінету Міністрів — було навіть таке розпорядження. Це і є штучне формування конфліктів. Я не хочу сказати, що всі конфлікти народжувалися тільки в цих стінах, у секретаріаті Президента. Адже така ж позиція була в уряді щодо міністрів — не пускати їх у поїздки з Президентом, на наради. Мені здається, що це абсолютно недостойна поведінка ні одного, ні іншого органу. Влада має працювати для людей, а не влаштовувати «дитячі розборки». В українському суспільстві ментальність така, що сміття з дому не виносять. А політики вчиняють по–іншому. Навпаки, головне завдання політикуму — консолідуватися.

— Парадоксально, але факт: суспільство, як ви кажете, підтримує більшість ідей Віктора Ющенка, але в самого Президента рейтинг довіри низький. У чому проблема? У чому було допущено помилку?

— Я вважаю, що це теж одна із стратегічних помилок у роботі секретаріату. Між Президентом і суспільством було втрачено діалог. Віктор Ющенко сильний у спілкуванні з людьми — він двічі отримував підтримку виборців саме тому, що безпосередньо з ними спілкувався: у 2002 та 2004 роках. Він ішов до людей в умовах, коли його просто не пускали на телеканали. І Віктор Ющенко зумів донести до людей свої думки та філософію.

Одне з основних завдань секретаріату — відновити діалог Президента з суспільством. Донести людям інформацію про те все, що зроблене. Бо ж насправді виконано дуже багато. Але ми часто сприймаємо все досягнуте як даність — так, ніби воно прийшло саме по собі. А всі хиби чи недоробки перекладаються на Ющенка. У цьому є серйозний недолік у роботі секретаріату.

Наведу вам конкретний приклад — медицина. Під час парламентських виборів у 2004 році, де б ми не були, нас вражало, що в українських селах вже й не пам’ятають, хто такі люди в білих халатах. Як колишній голова Київської обласної держадміністрації скажу: лише за останні чотири роки в селах Київщини було відремонтовано і навіть побудовано понад сто фельд­шерсько–акушерських пунктів. Це програма Президента.

Далі — освіта. Ще Прем’єр–міністром Ющенко започаткував комп’ютеризацію шкіл — ця програма стала державною. Те саме стосується програми «Шкільний автобус». Президент займається цим питанням: ви самі чули, скільки критики пролунало з боку Президента на адресу уряду за невиконання програми. І навіть тоді, коли вона не виконувалася як державна, то в Київській області (знову до неї звернуся за прикладами) ми щороку купували 18—20 автобусів за кошти обласного бюджету або ж позабюджетні кошти. Так Президент усіма способами стимулював владу до виконання цих програм. І президентська гілка влади — обласні адміністрації — це робили.

Чи знали ви владу, яка б так піклувалася про інвалідів? Раніше цієї теми не було. Сьогодні Президент безкінечно критикує своїх представників на місяцях — в обласних та районних адміністраціях, якщо він бачить ситуацію, коли порушують права і потреби інвалідів. Він вимагає створити умови для людей із вадами: щоб вони могли проїхати в аптеку, відчували себе соціально захищеними.

Допомога сиротам, багатодітним родинам, доплати при народженні дитини — хто це приніс у суспільство?

— Навіть більше, після виборів 2004 року в нас почалися перегони в соціальних ініціативах.

— Так, тепер усі уряди змагаються: хто більше дасть. А з кого це почалося? З Віктора Ющенка.

А пам’ятаєте, Президент сказав: «Багаті поділяться з бідними» Скажіть, програма Віктора Ющенка «Зігрій любов’ю дитину» — хіба не свідчення цього? Наші бізнесмени (олігархи, як у нас люблять казати) спільно з владою вклали кошти в благодійність. Щоб багатодітні родини одержали квартири або переїхали у відремонтоване житло. Хіба це не виконання обіцянок? Ми порахували, що лише за 2008 рік у Київській області в соціальну сферу вкладено більше 270 мільйонів гривень позабюджетних коштів — спонсорів та інвесторів.

Але говорити про такі досягнення ніхто не хоче. Ми загрузли в конфліктах, у з’ясуванні стосунків. Політики обговорюють «смажені факти», розкручують конфліктні теми — російську мову, НАТО. Чому? Бо це більш вигідно, на цьому легко заробити рейтинги. І дуже важко заробити рейтинг на соціальних справах, бо вони надзвичайно важкі для виконання.

— Віро Іванівно, ви згадали про те, що на Київщині доводилося залучати позабюджетні кошти. Про вас ходить слава, що ви вмієте «вибивати» гроші з олігархів, дружите з ними.

— Мабуть, це пішло з проекту «Гетьманська столиця» в Батурині. Мені страшенно не подобається, що людей, які створюють робочі місяця, які є платниками податків, які виробляють національний продукт, у країні називають бандитами. Але це і для них має бути важливо: вони самі повинні зрозуміти своє місце в суспільстві, зрозуміти, що це їхня держава. Тут має бути солідарна відповідальність влади та бізнесу. Я вважаю абсолютно нормальним, що бізнес теж бере на себе відповідальність у соціальній сфері. Ці люди тоді називатимуться бізнесменами, якщо вони розбудовуватимуть країну, допомагатимуть їй ставати на ноги. Мені здається, що дуже приємно чути подяку на свою адресу за внесок, який вдалося зробити у збереження культурної спадщини чи розбудову дитячих закладів. Я на прикладі Київщини бачила: якщо бізнесмени вклали гроші в лікарню чи садок, вони на це дивляться уже як на свою справу. І вже це возвеличує, підносить до інших моральних стандартів. І саме з цих позицій я завжди говорю з бізнесом.
«Віктор Ющенко не має морального права не йти на вибори»

— Про обіцяне і виконане. Віктор Балога, ідучи з посади, сказав, що ініційовані Президентом «Десять кроків назустріч людям» залишилися міфом. Як ви прокоментуєте таку заяву?

— Мені некоректно говорити про свого попередника. І, мабуть, цього не робитиму. Я навела кілька прикладів. Це все програмні речі Віктора Ющенка. Ще раз повторю, мені сумно, що секретаріат Президента не став тим органом, який доніс би до суспільства інформацію про все те, що зроблено. Я не говорю, що абсолютно все виконано — і в цьому теж треба зізнатися. Але я б не давала таких оцінок, як Віктор Іванович. Адже він сам керував секретаріатом майже три роки. Якщо він так вважає — отже, сам бере частину відповідальності за зроблене та незроблене.

— У вас із попередником є ще одна розбіжність: Балога казав, що Ющенкові не варто йти в президенти, більше того, він заявив, що глава держави «не має морального права» балотуватися. Натомість ви виступаєте за те, щоб Ющенко йшов на вибори. За рахунок чого можна досягти перемоги? Як відновити рівень довіри? Які «кроки назустріч людям» будуть наступними?

— Сьогодні ще зарано говорити про програму. Наразі нам варто говорити про програму Президента Віктора Ющенка, а не кандидата в президенти. Я точно знаю, що мільйони людей в Україні пов’язують з ім’ям Віктора Андрійовича низку речей: державність, демократію, європейську інтеграцію. Тому я вважаю, що сьогодні у Віктора Андрійовича Ющенка нема морального права не балотуватися в президенти. Тому що всі ці цінності ще не завойовані. За них іще доведеться поборотися. Тому відповідь на ваше питання така: є речі, з якими можна перемагати. І є речі, заради яких треба боротися за президентство.
«Нам не страшно показувати партійні проблеми суспільству»

— Недавно ви очолили раду партії «Наша Україна». Яку роль відводять НСНУ в цій боротьбі за президентство?

— Я думаю, що «Наша Україна» буде серйозною опорою Віктору Андрійовичу. Це, до речі, єдина політична сила, яка не змінює свого курсу: це ідейна партія. Ми — відкрита сила, нам не страшно показувати свої проблеми суспільству, в нас нема авторитаризму. Зараз усередині партії проходить складний процес оновлення. Ми ведемо серйозну роботу. Можливо, побачимо людей, які повернуться в партію.

— Кого ви маєте на увазі?

— Я не називатиму прізвищ. Давайте дочекаємося 27 червня, коли відбудеться з’їзд. Думаю, почуємо там багато цікавого.

— Над чим зараз ведеться робота в партії? Бо, наприклад, Роман Безсмертний задля керівництва у виконкомі НСНУ покинув посаду заступника глави секретаріату Президента. Тобто роботи, очевидно, дуже багато.

— До речі, Роман Петрович — це приклад повернення в партію. Свого часу Безсмертний залишив «Нашу Україну», але тепер повернувся. Його крок сприйняли дуже схвально, бо Роман Петрович — це людина, яка була з партією на самому початку. Зараз ми займаємося реорганізацією: у нас проходить звірка в партійних рядах. Ми не хочемо мати партію на папері — нам потрібна дієва, структурована політична сила, яка має свої принципи і не є парасолькою для задоволення приватних амбіцій.

Зокрема, ми ухвалили принципове рішення ні з ким не блокуватися. Ми підемо на вибори як партія. Відповідатимемо за свої вчинки та своїх депутатів. Коли створюєш блок — доводиться нести спільну відповідальність за дії інших депутатів. Це не чесно.

— У партії були проблеми з грішми: свого часу в центральному офісі навіть не було світла й телефонного зв’язку. Які фактори посприяли тому, що всі ці проблеми вдалося вирішити? Звідки взявся цей ресурс?

— Насамперед, відбулася відкрита, чесна розмова із керівництвом партії — президією та радою. Всі внутрішні проблеми були пов’язані з нашаруванням різних розбіжностей. Коли ми зібралися, поговорили, і між собою розібралися в позиціях — то виявили, що дуже багато питань були штучними. Вони використовувалися деякими членами партії для шантажу, тиску, задоволення амбіцій. Усе це було знято — дуже легко, до речі. Це приклад того, як діалог і компроміси приводять до прекрасного результату.

— А як щодо фінансів? У партії з’явився спонсор?

— Це гроші членів партії. У «Нашій Україні» є немало людей, які займаються бізнесом. Вони вносять членські та благодійні внески.

— А чому ж раніше не фінансували?

— Через внутрішні протиріччя в партії. Які нам вдалося усунути.
«Віктор Андрійович став жорсткішим»

— Говорячи про зміни в команді Президента, ми називаємо прізвища: Ульянченко, Безсмертний. Також згадуємо Васюника, Єханурова, якого Віктор Ющенко рішуче захищає в останньому конфлікті з Тимошенко. Це ті люди, які були з Ющенком ще на старті його походу у велику політику. Але більшість політиків, які належали до близького кола Президента, наприклад у 2004 році, зараз відійшли від глави держави, а дехто ще й став в опозицію. Чому так сталося?

— Я б не робила таких висновків. Давайте трішки почекаємо: побачите, що багато людей повернеться.

А по–друге, дехто намагався використати свою присутність біля Віктора Ющенка заради задоволення власних потреб. Минав час, і це не вдавалося — тоді, звичайно, були й образи, й демарші. Я вважаю, що таким людям не місце біля Віктора Андрійовича. Отримавши посаду, він ніколи не розраховувався заводами, позиціями чи державним майном. Я не виключаю, що деякі люди пішли на такі кроки через те, що не знайшли задоволення своїм амбіціям і бажанням.

— Той факт, що зараз у команді Президента на перший план вийшли люди, з якими він був іще десять років тому, — про щось свідчить?

— Думаю, це якраз і свідчить про те, що... Якщо люди були біля Президента не для того, щоб задовольнити власні потреби, то час показав, що саме ці люди щиро вболівають за Президента.

— Віро Іванівно, ви добре знаєте Віктора Ющенка, бо пройшли з ним і часи прем’єрства, і опозиції, і президентства. Розкажіть, наскільки він змінився за цей час?

— Мені здається, Віктор Андрійович став жорсткішим. І, ви знаєте, його таким зробили. Бо багато шпильок він одержав насамперед від свого оточення, якому довіряв, на яке опирався. Це були удари від людей, які хотіли використати не тільки його посаду, а й довіру.
ПРЯМА МОВА
Команда там хороша...

— Віро Іванівно, кого ви бачите своїм наступником на посаді голови Київської облдержадміністрації? Кажуть, найкращі шанси — у Віктора Вакараша, який був вашим першим заступником.

— Абсолютно справедливо! Ми пропонуватимемо кандидатуру Вакараша Кабінету Міністрів, проситимемо підтримати. Цю людину шанують в області. Він професіонал, вміє працювати в команді — а команда там хороша. Мені здається, що задля збереження позитивних показників в області було б правильно підтримати саме цю кандидатуру.

— Давайте ще поговоримо про Київщину. Одним із найамбітніших проектів, який ви ставили собі за мету на посаді «губернатора», була побудова великої кільцевої дороги навколо Києва. На якому етапі цей проект?

— Про цей проект я можу говорити тільки зі смутком. Перші два роки він дуже швидко розвивався: ми провели всі підготовчі роботи, визначили напрям роботи і фактично завершили проектування. Але, на жаль, ми повністю відстали у законодавчій базі, яка дала б можливість розпочати будівництво дороги. У нас нема законів про велику кільцеву дорогу, про вилучення землі на суспільні потреби, у нас досі діє багато застарілих актів. Ми багато разів зверталися до Верховної Ради, але поки що до нас не дослухалися.

— Тобто з будівництвом великої кільцевої дороги ми не встигнемо до Євро–2012, як планувалося раніше?

— Ні, не встигнемо. Розробка проекту має йти одночасно з прийняттям законодавчої бази. Ми вивчали досвід будівництва кільцевих доріг довкола Санкт–Петербурга, Будапешта — скрізь усе починалося з законодавства.

— Це правда, що ділки скуповували землю, де має проходити дорога, щоб потім продати її значно дорожче?

— Я думаю, що скуповували просто землю. Дорогу планується побудувати досить близько до Києва, а тут будь–яка земля дорога, і не має значення, чи пройде тут кільцева, чи ні. Тому паї скуповувалися навіть без відома, що тут буде дорога. До речі, це велика проблема. Адже ми вперше будуємо дорогу в умовах приватної власності на землю. Це ж не просто реконструкція існуючої дороги. Нам ще не раз доведеться зіткнутися з цією проблемою.

— Яка доля «Діснейленду» — ще одного проекту, який мав постати на Київщині?

— Тут теж виникли питання законодавства. Але ми працюємо над цією програмою. І думаю, що перша частина проекту буде готова до Євро–2012.