08/06/2009 | Ігор Шелевицький

Не вперше на Майдані ми розповідаємо про козаків з Кривого Рогу, про Капулівку, про вшанування Івана Сірка. Ксенія Шелевицька: Вшанування Івана Сірка Ксенія Шелевицька: З козацького краю. Капулівка. Фоторепортаж.
Хмари над могилою Івана Сірка
Кожного разу відбувається ця подія якось інакше й здається, що часу минає між тим зовсім мало. Повільно ростуть дубочки під котрими розбиваємо табір, не спішить ширитися яруга біля табору. Проте життя плине із радостями і печалями. Гіркі новини. 12 травня цього року не стало прекрасної людини, краєзнавця, історика, вчителя Леоніда Федоровича Бурди. Його авторський життєпис лежить на нашому форумі Історія: Віддзеркалення минулого. Його коло замкнулося у вічності й на козацькій землі якій він присвятив власне життя. Вічна й світла йому пам’ять, а справи його нам залишаються. Аби продовжилися наступними колами, нескінченним ланцюгом.
Леонід Бурда біля першого памятника І.Сірку біля капулівської школи. 2007 Пішов у вічність й Просвітянин Леонід Самойленко. Родом із цих місць, він дізнаючись по краплі правду про історію, ставав українцем, краєзнавцем. Завжди був тут, на козацькому святі, розповідав про козацтво, про Великий Луг, про власне життя.

Леонід Самойленко й Леонід Бурда, 2007, Капулівка Згадаймо їх товариство, й схилімо голови перед пам’яттю цих славних українців. Добрі новини. Низові козаки об’єдналися, створено Меморіал Івана Сірка, влада почала допомагати козацтву, зростає люду на святі, багато молоді і дітей. Табір впорядковано, зроблена капітальна сцена, розрівняли дорогу, яруга обнесена парканом й обсаджена акаціями. На якусь мить, на декілька днів зринає наша Україна в єднанні українців. Нема чужих, нема чужого,що тисне з усіх шпарин. Наша мова, наша пісня, наші люди й наш дух. Те до чого прагнемо й про що мріємо.

Як відбувалося свято подивіться на світлинах. Хоч це й не все, бо мав можливість бути лише два дні. Та вражень досить. З годинника на світлинах треба відняти три (вибачайте, забув виставити). Організація тимчасової Січі Козацький табір Налетіла шура-бура Свіжий вітер Молода Січ з Мелітополя гарно підготувалася до дощу Доки йде дощ можна й пісню заспівати. Козацький поет Леонід Савонін з побратимами По дощу. Яр огороджено й обсаджено акаціями Побратими - козаки: Василь Тираса, Валерій Боцманенко, Володимир Сабодаш І знову лине пісня Ох і гарні україночки! Козацькі розваги. Василь Тирса з вихованцями Які завзяті! Лава на лаву Вершники На могилі вночі Ранок у таборі Рухівка Служба Божа Аудіозапис служби можна завантажити звідси 16М Добра вода в Чортомлику Впізнаєте? Росте козак! Козацьке св'ято сподобалось Козацька рада:що зробили і що будемо Фото з отаманом на згадку Ще один при дорозі без носа (с.Олексіївка) Ось ми і вдома. Кривий Ріг Більше світлин можете подивитися ось тут ось тут Усі світлини з повною якістю можете забрати (може й себе знайдете)звідси 173М

---

Наказний отаман Тимчасової Січі (створена на час проведення заходів), курінний отаман Інгульскої паланки Валерій Боцманенко із задоволенням розповів для Майдану про те, що тут відбувалося й відбувається. Аудіозапис розмови можете взяти тут (9М) Скажіть, будь-ласка, вчора відбулося свято козацьке, в цьому році людей було дуже багато, козаків багато і влада ніби приймала участь. Що відбувалося, за яким планом і що отримали. Традиційно уже 18, та мабуть 19-й уже рік. З 90-го року, традиційно уже, делегація із Кривого Рогу вшановує пам’ять славетного кошового отамана Івана Дмитровича Сірка, як легендарну особистість, непереможеного воєначальника тих часів. Це дійсно була надзвичайна людина, наділена дуже великим талантом організатора бойових походів. Він з невеликою кількістю козаків перемагав вдесятеро, вдвадцятеро а то й більшу кількість ворогів. Можна по-різному судити про цю людину, але те що через сотні років до нього ідуть на поклон це вже говорить – що це велика людина. Традиційно, а це вже традиція нинішніх козаків, це не ті козаки що були колись. Ці люди всі десь працюють, але за покликанням вони намагаються відродити звичаї і традиції, об’єднуються в громадські організації. Вони можуть бути по різному названі, трошки різного спрямування, але основна задача це все-таки показати людям, що з козацтва вийшла Україна. Так як там дійсно започаткована демократія якою ми й сьогодні користуємося. На той час це було досить справедливе суспільство, зі своєю організацією, зі своїм судом і дуже багато корисного від цього взяли всі держави. Це проглядається і у Франції й у Англії. Можемо вже підвести деякі підсумки нашої діяльності останніх років. Якщо простежити останні п’ять років, то динаміка розвитку уже спостерігається явна. Якщо, наприклад, п’ять років назад з Кривого Рогу була делегація 60 чоловік і деякі представники місцевих, це буквально поодинокі люди. Три роки назад в таборі було близько 300 чоловік разом із гостями. Минулого року в таборі було 720, біля могили більше 3000 людей, то цього року (ми поки що навіть не підраховували) орієнтовно десь від півтори до двох тисяч тільки в таборі. Скільки було на могилі ми не рахували. Це говорить про те що ми все таки розбурхали, звернули увагу на те що ця могила повинна стати знаковою і зайняти своє місце у вихованні нашої молоді. В тому році низовики об’єдналися між собою. То довго розмовляли між собою об’єднуємося - об’єднуємося і нарешті сталося. Низовики це військо запорізьке низове, яке сповідує звичаї і традиції війська запорозького тих часів. Зусиллями старшини зареєстровано Меморіал славного кошового отамана Івана Сірка. Діяння меморіала буде направлено на утримання могили, на розбудову культурного центру історичного в цьому місці. Щоб тут була каплиця, щоб тут був невеликий музей, щоб вишкільний табір був, щоб тут проводились фестивалі. Щоб це принесло користь не сталим козакам, бо переконувати козак-козака це марна трата часу, а от подивіться скільки молоді в цьому році. Як приємно дивитися коли приблизно десь від 300 до 500 дітей віку 16-18 років яким це цікаво. Є й менші. Радує те що минають ті часи, коли з’їхалися любителі втекти з дому, сіли, зробили вигляд що вони козакують, випили, погейкали, побудькали і роз’їхалися. Це вхолосту. А такі дії, як зараз відбуваються, залишають у дітей враження. І дуже багато знайомих облич, є такі що вже по два по три роки з нами приїжджають, діти ростуть на очах. Дуже приємно те, що їм це подобається і вони щось звідси винесли. Значить наші намагання недарма. В тому році тільки нашими силами все це було організовано, адміністрація не приймала участь, але вони спостерігали як це все у нас вийшло. Вийшло досить таки непогано, непогану давали оцінку. Це не наша оцінка. Ми були задоволені, тому що бачили динаміку розвитку. А в цьому році за допомогою обласної координаційної ради, за згодою із облвиконкомом і райадміністрацією було залучено адмінресурси і табору було надано значну допомогу. Відверто кажучи приємно, що звернули на нас увагу. Дуже гарно повели себе МНС. Організовано, чудово, розвернули свій табір, розвернули дві польові кухні, намет для акторів, художньої самодіяльності, організована виставка народних промислів. З їхньою допомогою побудовано на співочому полі сцену, було забезпечення електроенергією. В цьому напрямку допомога значна. Але основним наповненням це були наші низові організації, які взяли на себе і охорону табору і дисципліну і саму організацію зустрічі й проводів гостей, харчування. Вся організація лежала все ж на старшинському колі і на відповідальних людях, які були призначені від цих організацій керувати дійством. Це не стільки фестиваль скільки урочистості по вшануванню. Сірко був веселою людиною, його називали характерником, тому біля могили відбулася тризна, а урочисті заходи безпосередньо ось тут у тимчасовій Січі на березі Чортомлика, де Чортомлик впадає в Дніпро. Мальовничі місця між Олексіївкою і Капулівкою. Всі, а особливо діти із промислових районів, зачудовані красою цих місць, дихають свіжим повітрям, заряджаються сильною енергетикою, яка ще з тогочасних часів залишилася тут від козаків. За інформацією істориків, на цій території де ми зараз розташовуємося, у радіусі півтора кілометри, було аж три січі. В різні часи. Найперша була Баторієва Січ (Базавлуцька), вона невелика була, тимчасова, існувала менше двох років і було в ній до двох тисяч козаків. Після того організувалася Чортомлицька Січ, після того Нова Січ. Ми звернули увагу зараз і на Покровське, так як там була остання зруйнована Січ. Докладаємо зусиль, щоб повернути історичну правду. Тому що там де зараз проходять урочистості, на Великій Хортиці, там Січі ніколи не було. Січ була на Малій Хортиці. Те що нам розповідають все це добре, я розумію що гарне місце, під Дніпрогесом, воно влаштовує всіх, але на сучасному етапі цю територію окупували далеко не українські сили. Вони ведуть роботу на те, щоб роз’єднати якнайбільше цілісність українського козацтва. Я маю на увазі не в тому, що назва українського козацтва, а взагалі Українського козацтва. Тобто козацтва всієї України. Йде велика боротьба, що ми спостерігали і буквально вчора. За згодою адміністрації і району і обласної був прийнятий узгоджений сценарій по якому повинні були бути представники обох церков православних і Київського патріархату і Московського патріархату. І в різний час повинна була проводитись панихида для тих козаків, що сповідують московський патріархат і для козацьких організацій які сповідують київський патріархат. Про все було домовлено, в часі це було розбито на півтори години, але двічі провокував московський патріархат ці заходи і ми мусили вийти своїми лавами від могили. Ми встигли провести там тризну по нашому Батькові і достойно вийшли з колоною, урочистим маршем пройшли, пом’янули батька і пішли до табору, де у нас пройшло за сценарієм велике свято. Тут була і культурна програма і невеличкий вишкіл. Вишкіл у нас відбувався 30-го і 31-го. Невеликими групами молодь залучалася до різних шкіл і напрямків бойових мистецтв, ідеологічної підготовки. Я думаю що це для них не пройшло дарма. А сьогодні це вже спілкування, підведення підсумків, осмислення того що цими днями тут відбулося. Я думаю, що кожен щось корисне з цього понесе. Тобто я так зрозумів що домовленості були порушені московським патріархатом? Так, і я думаю, що не без участі районної адміністрації. Тому, що буквально перед початком, за десять хвилин, я особисто дивився на той сценарій який був там. Дуже коротенько, стисло, було домовлено, щоб не пекти людей на сонці, рівно об 11-й початок, після гарматного залпу, і тризна буквально 15 хвилин. Після цього виступають представники обласної адміністрації, повинен був бути Вілкул - голова обласної ради, після нього крайовий отаман і на цьому виступи закінчуються, щоб це не перетворювалося у мітинг ряджених генералів. Ми цього не вітаємо тому, що нічого позитивного це не несе і діти не настільки дурні аби не розуміти де зерна а де лушпиння. Тому було сплановано все досить добре. І відділ культури приймав у цьому участь, як районний так і обласний, гарно себе проявили. Але була чітка підстава. В останню хвилину була дана команда надати слово представникам московського патріархату перед виступом Вілкула. Тому за рішенням ради, яку тричі збирали, було прийнято рішення, якщо буде провокація ми ігноруємо це і ідемо геть. Перед входом до табору з’явився постамент, коли це поставили? Це з ініціативи низових громадських організацій все таки адміністрація пішла на зустріч і це все встановила. Але це все потрібно було б зробити урочисто, якраз приурочити до цих заходів, а його під свій місцевий графік прилаштували. А коли цей пам’ятник відкрито? Та от буквально недавно, протягом останнього місяця.

---

А ще ми розбили свої намети поряд з дитячим табором. Табір вирізнявся впорядкованістю, а діти гарним вихованням й дисциплінованістю. Як виявилося нашими сусідами була Молода Січ Мелітопільського Куріня. Ми познайомилися, послухали разом пісні козацького поета Леоніда Савоніна й отаман Молодої Січі, пані Тамара люб’язно погодилася розповісти про себе й про Січ. Бахтерєва Тамара Миколаївна, вчитель спеціалізованої школи номер 23 міста Мелітополя з поглибленим вивченням іноземних мов, викладає українську мову і літературу. Аудіозапис розмови можете взяти тут (5М)

---

Розкажіть що таке Мелітопольський курінь, яким чином Ви сюди потрапили до Сірка, чим ви займаєтесь. Колись довелося зустрітися мені із представниками козацтва нашого українського. Побачила я там вперше Анатолія Шеремета. І він розповів, що прийшов сувору школу в Афганістані, побачив що наша молодь дійсно слабка і духом і фізично то дав собі таке слово, що якщо лишиться живим то буде виховувати своїх дітей в потрібному напрямку. І з його слів, він створив програму Молодої Січі (хоча я згодом, читаючи літературу, бачила що такі програми вже є, є багато шкіл і в Києві багато працюють). Ми з ним зустрілися і вирішили створити такий осередок і в нашій школі. Взагалі треба щоб очолював козацьку організацію чоловік, але в нас викладачів мало чоловіків, а оскільки я загорілася цією ідеєю то взяла організаційні моменти на себе. Отже ми зустрілися з Анатолієм Миколайовичем, отримали пакет документів, там у нас є програма, статут. Це дитяча козацька організація "Молода Січ". А є ще десь в інших школах по Україні такі організації? Є в Києві, Тернополі, Запоріжжі. Шеремет працює в трьох школах. Наша організація, є ще Терпінівський курінь у нас, який нам підпорядковується. Ми працюємо лише другий рік. Я думаю ми спробуємо як це вийде, а тоді будемо більше молоді залучати, хочеться на базі нашої школи. Обережно до цього ставиться адміністрація наша і міський відділ освіти, тобто коли я ходила дозвіл питати, то сказали "ну пробуйте, тільки щоб це було ...", може щоб легше було нами керувати, не знаю. Спробували ми і вже цього року ми відзначаємо народження. Народилися ми минулого року, якраз на Зелені свята, на Хортиці. Діти приймали присягу, в нас є прапор, ви бачили його. Ми вивчаємо історію рідного краю, займаємося Спасом. Дітям цікаво коли походи, але ж і взимку потрібно працювати. Залучаємо і наш Мелітопольський курінь ім. Донцова. Нас підтримують, зокрема Олекса Ревенок допомагає нам багато в чому. Приходить на наші змагання, допоміг нам з інструктором зі Спасу (привів нам Сашка). Це така перлина яку ми боїмося втратити, стараємося якось його в школі зачепити, хоч трошечки годин йому знайти, бо людиночка така золота. Цього року вже рік нам, ми поповнюємо ряди. Діти пишуть заяви, батьки підписують, дають згоду на те. І знайомляться при бажанні зі статутом, програмою. Протягом півроку-року намагаємося щоб діти складали присягу на острові Хортиця. Хоча Терпінівський осередок це сільська місцевість, їм важко від землі відірватися, тому проводимо заходи у них. В перспективі будемо поширюватись, будемо залучати більше дітей, тому що це корисно. Спробували на маленькому 6-А класі, там їх всього двадцять двоє. Але, розумієте, є проблеми із станом здоров'я, бажанням батьків. Але нас уже чималенько, уже близько тридцяти дітей і різна вікова категорія набирається. Ті, що вже навчилися чогось уже будуть опікуватися молодшими, будуть їм допомагати. Свята в школі проводимо, змагання різні, подорожуємо багато. Це вже декілька класів з якими Ви працюєте, який загальний вплив Молодої Січі на молодь. Тобто порівняно з іншими класами. Яких проблем це позбавляє, або що позитивного в розвитку з точки зору педагога? З точки зору педагога хочу сказати, що мені з ними працювати легко. Вони уважні, вони відповідальні. Але якщо для школи то проблем додається в тому, що діти рухливі, вони загартовуються в нас. Сашко їх босими розуває і в залі займаються Спасом. Я спочатку так хвилювалася як жінка. І вони здорові, вони розвиваються нормально, вони добре працюють і взагалі клас такий непоганий. Вони вміють навчатися й добре навчаються, більшість. Я думаю вони пишаються тим що вони є козачата. У них не виникає проблем у спілкуванні з іншими, хто цим не займається скажімо? Ні не виникає. Вони поки що перші. От буде у мене цього року п’ятий клас (я випустила 11-й) то вони з ревнощами, вони ще не розуміють того, що чим більше їх буде тим краще. Я думаю що справа хороша і полова відсіється а зерно ляже на дно і дасть колись сходи свої хороші. А сюди ви як потрапили? Завдяки нашому отаману Олексі Ревенку. Ми не знали про це, але спілкуємося з усіма, контакти налагоджуємо, і от Олекса розказав що є таке, проводиться тут вишкіл. Приніс в школу диск, показав як Чайка приходила. Я загорілася, захотіла щоб діти побачили це. Не шкодуємо що приїхали. Хоча шкодуємо що нас мало, бо літо є літо. Хтось в табір хтось до бабусі-дідуся поїхав. Тому багато не змогло поїхати, особливо хлопців. Дівчата от подобаються мені. Вони такі завзяті, і не бояться ніяких перешкод.

---

Порадіймо за те що є в нас в Україні такі вчителі, як пані Тамара, такі батьки і такі діти. Приїздіть і Ви на козацьке свято. Знайдете друзів, поділитеся досвідом й просто відпочинете, послухаєте козацькі пісні, помилуєтесь краєм і людьми. Щороку, перша субота серпня. Ласкаво просимо. Нікополь, Капулівка, Табір Тимчасової Січі, 1-2 серпня 2009