Від 1972 до 1981 р.  ООН обрала своїм Ґенеральним секретарем австрійця Курта Вальдгайма (1918 – 2007). Діяльність Ґенерального секретаря ООН Вальдгайма, після закінчення другої каденції на цій посаді, була оцінена різними джерелами як дуже продуктивна і позитивно. Саме його заслугам приписували проведення різних міжнародних конференцій на зміцнення миру, на зменшення голоду у третьому світі, на звернення уваги питанням людських прав і т.п..  На третій термін Генерального секретаря його не було переобрано завдяки китайській делегації, яка ветувала його кандидатуру.

Саме з останнього періоду на службі ООН починається  нагінка на К.Вальдгайма, мовляв, він  був у нацитському війську  і, певно, був причетним до злочинів, які здійснені нацистами. Особливо активним у звинуваченнях Вальдгайма був Світовий Єврейський Конґрес, який звинувачував не так фактами та документами, як припусканнями.

Якщо добре  приглянутись до тої доби і тих  звинувачень до Вальдгайма та порівняти їх із звинуваченнями президента РФ Д.Медвєдєва на адресу українського президента В.Ющенка, то вони дуже нагадують „почерк”одної школи – де не факти, чи документи важливі, але виправдана практика злодія, який кричить – „ловіть злодія!”

„Справа Вальдгайма” заповнювала сторінки світової преси зокрема інтенсивно  з 1985 р. коли  Вальдгайм подався на кандидата у президенти Австрії.  Не зважаючи на тиск Світового Єврейського Конґресу, Курта Вальдгайма у червні 1986 р. австрійський народ обрав своїм президентом. На захист Вальдгайма виступив тодішній Бундесканцлер Автрії Бруно Крайський, сам за походженням єврей. Б.Крайський особливо гостро виступив проти „надзвичайно ганебних” звинувачень на адресу Вальдгайма і сказав, що австрійці „не дозволять євреям з-поза кордону...  вказувати нам, хто має бути нашим президентом”.

Австрійський  уряд ухвалив Міжнародну  комісію істориків задля вивчення звинувачень, які були висунені Куртові Вальдгаймові за час його служби у Вермахті від 1938 до 1945 рр.. Комісія істориків відкинула звинувачення на адресу Вальдгайма – він не був причетним до нацистських злочинів і не мав впливу на дії якихось військових частин,  чи офіцерів. Одним словом – Курт Вальдгайм був „очищений” від звинувачень, але вже відмовився кандидувати на другий термін президенства. Правда, під впливом СЄК американський уряд вніс Вальдгайма на листу persona non grata, а деякі західноевропейські союзники наслідували приклад  великого союзника.

„Справа Вальдгайма”  мені зокрема пригадалася, коли я ближче познайомився з „обвинуваченнями” російського президента супроти українського  колеги.

По-перше, вчинок Медвєдєва не має рівних у практиці світової дипломатії.

По-друге, він  залишився провокацією  і брехнею щодо  обвинувачень – без доказів, без фактів.

По-третє, він  був явно спрямований проти українського президента, який кандидує на другий термін президенства.

Звичайно, що в  Україні не знайшлося жодного  політика, ані з владної коаліції, ані з опозиції, щоб стати на захист честі не те що президента, але й своєї, бо президент таки є обличчам народу, що його обрав. Дехто з політиків, навіть не приглядаючись до звинувачень, поспішав потакувати закордонному „критикові”. Захист честі свого глави повинен би бути моральним кодексом хоча б тих державних мужів (жінок), яких призначає президент, але цього не сталося з вигаданими закордонними звинуваченнями на адресу президента його російським колегою, ані у справі засудження імперської інвазії російського війська на суверенну маленьку державу, яка захищала свою територіяльну цілісність.

Звичайно, що тзв. опозиція у ВР може проіґнорувати незнане досі на території СНД брутальне знищення маленького волелюбного чеченського народу, або порушення суверенітету Грузії, часте вбивання журналістів, порушення людських прав північним сусідом, мовляв – „наша хата скраю”, але тут ішлося про обличчя України. Не будемо сперечатися в тому, що українських „політиків” не можна прирівнювати до австрійських, у яких розвинене почуття гордості за свою країну, за своїх політиків.

Австрійський  народ продемонстрував світові, що він має власне судження щодо своїх політиків, а чужі „підбрехачі” та й ціла брехня їм не може перешкодити обрати президента, якого вони хочуть, а не якого хочуть з-поза кордону!

На сучасного  українського президента пробували спочатку „вплинути” діоксином, потім були ідеї вже „союзників” його просто „відставити”, а коли і те не спрацювало, то з-поза кордону наказали: обирайте іншого, бо з цим ми розмовляти не будемо! Звичайно, що з діяльністю сучасного президента не можна бути задоволеним, бо ж не виконав усіх обіцянок. Але ж питання слід ставити, а хто вимагав за п”ять років послідовного виконування обіцянок Майдану?!  Всякі революції творили організовані партії, ради, які слідкували за подальшим розвитком завоювань, а в Україні після Майдану всі розійшлися – залишили владу на призволяще і вона так і діяла, як риба, щука і рак у відомій казці. З різницею, що відповідальність тут покладається лише на одну голову, яка дивом пережила отруєння, яке переважно не переживають! До того ж, у декого коротка пам”ять, коли не враховує, що людина після такої кількости діоксину, якою отруїли В.Ющенка, переважно вмирає. Отже, новообраний і отруєний президент України 2005 р. боровся спочатку за своє людське обличчя, 26 шість операцій та численні здавання крові на аналізи, були не дуже стимулюючим фактором до боротьби з оточенням, якому він довіряв на 100%. Пригадаймо клоунівську поведінку депутата Шуфрича, який над трагедією отруєння президента насміхався та разом з колегою Сівковичем і досі перекручують факти, щоб звести особисту і державну трагедію отрути президента на жарт, або зіпхати на США. Притім, забуваємо часто, що можливості щось зробити були і дещо було таки зроблено, а влада і ВР таки були не в його руках!

Австрійці  1985 р. зуміли захистити свою честь, і довести світові, що вони незалежна країна і не дозволять, щоб їм „плювали” в кашу. Вони обрали людину, яка гідно репрезунтувала не тільки австрійців, але й  ООН.

Складається враження, що в Україні,  перед  президентськими  виборами запрацювали агітатори  з  австрійських  президентнських виборів 1986 р. та американських 1935 р..

Різні тзв. „опитування” та висновки вітчизняних аґентур, інститутів та „авторитетних” російських аналітиків щодо  „нищівно низьких” рейтинґів Ющенка дуже нагадують 1935 рік у США, коли у передвибочій кампанії діючому президентові  Франкліну Рузвельту (Franklin  D. Roosevelt, 1882 – 1945, президент 1933 – 1945)  журнал  „Літерари Дайджест” (Literary Digest) не давав жодних шанців бути  переобраним. Журнал передбачав величезну перемогу республiканського кандидата Альфреда M. Ландона (Alfred М.Landon, 1887 – 1987). Деякі газети не чекали навіть на результати  виборів і підготували сторінку з перемогою на виборах Ландона, а переможцем вийшов з низьким рейтинґом Рузвельт, який винятково, через  Другу світову війну, пробув президентом і на четвертий термін.

Чи здатні українці на дев”ятнадцятому році незалежности довести світові і північному сусідові, що вони вже „дорослі” і вміють самі оцінювати президента, без „рішень ЦК” або „Політбюра”, чи „Ґенерального секретаря”, яким себе почувають „сильні Наполеончики” в Кремлі!

Історія з рейтинґами вже не раз підкреслила, що  „рейтинґ-махерів”, ділків пропаганди можна купити, але виборців у свідомому суспільстві купити важко, а то й не можливо. Українці матимуть змогу довести світові, чи вони оцінюють свої завоювання, або, чи можуть за гречку, чи кілька гривень продати не тільки свій голос, але й майбутнє своїх дітей і всіх дальших нащадків!

Творення психозу, мовляв, та за нього не голосуйте, бо втрачений голос, є залякуванням тих, що вагаються. 

Слід кожному  громадянинові усвідомити собі, що його голос найважливіший! 1846 року в Конґресі США один голос вирішив про оголошення війни Мексиці, внаслідок чого до США були приєднані території пізніших стейтів Нью Мексіко, Невада, Юта і Каліфорнія. З новішої історії відомо, що Адольфа Гітлера 1923 року було обрано головою Націонал-соціалістичної партії перевагою одного голосу. 1948 р. Ліндон Джонсон став сенатором лише завдяки одному голосові, а після смерти Дж.Ф.Кеннеді став 36 президентом США (1963-1969). Прикладів, коли один голос вирішив переможця можна було б навести в тисячах. Тому слід пригадати, що відоме прислів”я: І один у полі воїн! можна цілковито застосувати до виборів, бо один голос може вирішити долю особисту і долю країни!

Ю.Тимошенко  казала в новорічну ніч на Майдані  (1.1.2010), що на вибори слід іти тверезим. А я б додав, що голосувати потрібно з розумом, бо ще дуже свіжі часи, коли за нас тверезих думали інші, коли нас тверезих купували гречкою, цукром, олією та 20 гривнями!

Прийдешні  вибори президента будуть і іспитом зрілости на самостійне судження, на здатність аналізувати тверезо, а не емоційно. Може приклади історії стануть у пригоді, але пам”ятати слід, що волі позбутися можна дуже швидко (подивіться на Чеченську республіку), а придбати її назад не завжди вдається! Майже 350-річне життя в кріпацтві та большевицькому рабстві ще відчувається щодня в країні, де п”ята колона живе за рахунок платників податків, де законом ухвалили собі злочинці та офіцери КГБ недоторканість, де голосують за „кота в мішку”, де знущаються безкарно „опозиціонери”  над пам”ятю понад 10 мільйонів жертв Голодомору (офіційно підтверджена статистика), де безкарно загрожуть територіяльній цілісности країни. Тому слід бути не тільки тверезим, але й відповідальним перед майбутнім своїм і своїх дітей і наступних поколінь!

 Я певний, що українці здатні думати не гірше, ніж австрійці, а чи здатні відстояти свого, як це зробили австрійці 1986 р., то це  вже покаже історія. На жаль, досі не знайшлося політика, який би заявив, що українці не дозволять, щоб їм з-поза пордону вказували, кого їм обирати президентом, як це зробив відомий австрійський політик Бруно Крайський!

Йосиф Сірка, Торонто

Відповіді

• 2010.01.05 | stryjko_bojko

  Bruno Kreisky was the True Jew!

• 2010.01.05 | yes

  Re: Чи  здатні українці наслідувати  приклад авcтрійців?

  Йосиф Сірка пише:
  > На жаль, досі не знайшлося політика, який би заявив, що українці не дозволять, щоб їм з-поза пордону вказували, кого їм обирати президентом, як це зробив відомий австрійський політик Бруно Крайський!
  
  Там, де Ви його б хотіли побачити, не знайдете. Вони усі у президенти подалися.
  
  Правда серед них є один "прівєт медвед, я твоя біла гарячка", якого чомусь міжнародні політичні кола не зауважили, хоча і зробив він свою заяву із відомого єврейській громадськості інтернет-блогу.