Про суспільний попит на чесну владу
05/19/2010 | Franko
Перш ніж дійти висновку, що необхідно протестувати, я мусив для себе відповісти на ряд важливих питань. І найперше питання - очевидно - "хто замість них".
Оскільки назвати конкретне прізвище неможливо, то відповідати собі довелося довго і звивисто.
Дискутував вчора з колєгою, на що зараз більше схожа ситуація: на 1999, 2001 чи 2004 рік. Дійшов для себе висновку, що вона несхожа ні на що, хоч більше усе-таки на післяплівковий 2001 (а не на 2004, як я писав раніше). Маємо повну сраку, маємо мляве усвідомлення цієї сраки деякою невеликою частиною суспільства, маємо послідовні й активні виступи крихітної кількості активістів. І найголовніше, маємо повну відсутність альтернативи сьогоднішній еліті.
Ця повна відсутність альтернативи є соромом України, найбільшим головняком і тормозом всіх можливих активностей. Антифлотські і антитабачні протести (при всій своїй тактичній потрібності) є просто рефлекторною реакцією на сильний подразник, коли необхідність відповісти тут і тепер є більшою, ніж необхідність скласти раціональний план і почати його виконання.
Власне, ще з року 2009-го, коли сьогоднішня ситуація вже дуже чітко проглядалася, кілька друзів незалежно один від одного піднімали тему "треба щось робити". Ці розмови у всіх випадках закінчувалися оцим банальним "а хто замість". Риторика 2001--2004 трохи змістила була у наших головах акценти, ми сконцентрувалися на громадянському ідеалізмі, третьому секторі і "громадському контролі". Але від того нікуди не не подівся той факт, що великий і неповороткий механізм держави повинен обслуговуватися цілим класом мотивованих, компетентних і постійно задіяних людей, тих чи інших (aka владою). Від цього нікуди не дінешся. І "третій сектор" з "громадським контролем" фізично не зможе нічого вчинити, якщо при владі будуть свідомі і злонамірені люди. Він просто захлинеться, виснажиться: волонтери (і навіть грантожери) не можуть ефективно конкурувати зі згуртованими, мотивованими, добре оплачуваними вандалами-дерибанщиками, що працюють на повний робочий день. ("Хороших людей більше, але погані люди краще організовані.")
Тому від питання "хто замість них" відмахнутися неможливо. І я свідомо кажу "них", тому що дах прогнив повністю і міняти треба все (вибачте знову за банальність і патетику). Злонаміреність самОї верхівки очевидна, по-моєму, всім, але менш очевидною є тотальна непридатність усіх тих несучих конструкцій, які тримають верхівку - політиків другого і третього ешелону, культурних, наукових, моральних, освітніх лідерів, профспілок, більшості політичних та громадських організацій. В Україні немає середовища чесних людей, орієнтованих на національні інтереси, яке б принаймні виглядало цілісним і яке могло б хоча б в теорії стати альтернативою. В 2004 цю роль відігравала "Наша Україна", яка мала за плечима перемогу на парламентських виборах і тоді ще мала хоч якийсь вигляд і статус; в 2001 - та хоч оця львівська політично-культурна тусівка ПРП-Дзиґа, з комітетом "За правду", радіо "Ініціатива" та Мертвим Півнем, яка потужно двигала Львовом і навіть експортувала той двиг до Києва. Зараз немає нікого і нічого, зараз є дві сотні студіків, півсотні розумних людей, які можуть написати добру статтю, декілька тусівок і жменька сайтів. Немає жодного цілісного, цікавого, впливового середовища, яке б хоча б послідовно заявляло про свій протест. Прогнулись і заткнулись, здається, всі.
Так що питання "хто замість Януковича" - це цвіточки, ягодки - це питання "хто тут є і де, бля, всі". Немає не тільки замінника Януковичу, немає взагалі ніякої еліти, якою можна було б замінити цю клептократично-індиферентну масу, яка сьогодні приймає рішення в Україні.
В цій ситуації нічого не залишається, як задекларувати одну просту річ. Українські активісти (так, отих 200 студіків, яких потроху більшає) повинні, з одного боку, діяти тактично, реагуючи на злочини влади в міру можливого. З іншого боку, діяти стратегічно, формуючи і стимулюючи суспільний попит на чесну владу, на нову еліту, яка могла б замінити стару.
Зараз ця нова еліта нікому не потрібна. Українці хором переключилися в режим випереджуючого прогинання й індивідуального виживання, поклавши жирний болт на державу як механізм ефективної організації мільйонної маси людей. Там, де немає попиту, немає й пропозиції. Єдиний напрямок, в якому доцільно рухатися, це формування цього попиту, зокрема шляхом демонстрації власного прикладу - гучної й агресивної декларації цього попиту від нас самих. Донести меседж про те, що випереджуюче прогинання й індивідуальне виживання - це деградація, це стиль, який не має перспектив. Тому двісті флеш-мобів / мітингів, окрім того, що не дають суспільству протухнути, також сигналізують, що комусь треба тої чесної влади, хтось готовий до рестарту України і готовий брати в ньому участь.
В ідеальному випадку той нормальний народ, який зараз сидить в дауні і питає "хто замість них", почне або гуртуватися довкола існуючих осередків дії, або почне власну дію, в кожному разі беручи участь у формуванні нової надмережі (понад-організаційної і понад-ідеологічної), яка в результаті може стати новою елітою. Дією може бути не тільки бігання з мегафоном - це може бути конструктив на рівні вулиці, району чи міста, це може бути намір балотуватися в місцеву раду і робити там справу, це може бути намір написати гостру статтю і відстояти її перед редактором, не взяти хабаря, створити нормальну партію чи дати підсрачника Табачнику, зустрівши його на вулиці.
Осередки ці можуть мати яку завгодно назву чи логотип, а відрізнити їх можна за одним: активна діяльність, не спрямована на отримання моментальної матеріальної чи позиційної вигоди, а також агресивне дистанціювання від старої еліти. Так, середовище, яке стоїть за останніми непартійними акціями протесту у Львові (які багато з вас вже встигли обсміяти), вже котується серед журналістів та місцевих політиків вище, ніж усі віртуальні партійні молодіжки й кабінетні організації разом узяті, які не відзначилися нічим.
Звичайно, все, написане вище, є романтичним літанням над хмарами, й імовірність досягти якогось результату до 100 відсотків зовсім не дотягує. Але це принаймні напрямок, в якому можна рухатися. При цьому не обов"язково розраховувати тільки на власні сили - зважаючи на чорну смугу, в якій ми опинилися, є сенс також чекати на якусь хорошу несподіванку, яка забезпечить імпульс для останнього ривка.
"Ну, то що робити з Януковичем?" - спитає терплячий читач, який осилив усі попередні букви. Притому, що Януковича замінити нІким, Януковича заміняти усе одно треба. Сам процес заміни є важливим і цінним, навіть якщо заміняти доведеться на Юлію Володимирівну Кучму чи болєзного Бібіпка. Вдала заміна Януковича потребує суспільних змін, які самі по собі надзвичайно корисні (українці першої половини 2005 року були АБСОЛЮТНО іншими, ніж українці першої половини 2004 чи 2010). Заміна президента означає також злам важкої й добре відлагодженої машини дерибану; замість того, щоб оперативно дерибанити, бандюки будуть деякий час демонтувати старе й монтувати нове, ділячи між собою активи і впливи, витрачаючи ресурси на розборки, конфлікти й перегрупування. Ймовірно, що нове лайно, яке змінить Януковича на хвилі народного гніву, буде трошки менш борзим (воно точно буде менш борзим, ніж якби воно було спокійно обраним на виборах). Ймовірно також, що ми, маючи негативний досвід 2004 року, будемо менше попускати і більше щемити це нове лайно, а може, ми до того часу дозріємо, зможемо сформувати чи згуртувати альтернативну верхівку і заміняти вже буде на що. Якщо ні, то й на нове лайно прийде свій час - демократія є ітеративним процесом.
Отже, підсумок:
(1) Будь-яка непартійна громадянська дія є корисною, тому що вона сприяє формуванню попиту на чесну владу, утримує суспільство від повного коматозу, гуртує довкола себе людей, які зможуть в майбутньому сформувати альтернативну еліту України. Тому треба піднімати дупу, знаходити осередок найближчої активної непартійної організації і "щось_робити".
(2) Тактичною метою "щось_роблення" є усунення Януковича і Регіонів від влади є необхідним авіть при тому, що на даний момент їх нІким замінити, тому що:
- щонайменше - процес цього усунення є корисним для суспільства, призупиняє поточні злочини старих бандюків, примушує старих і нових бандюків витрачати зусилля на перехідні процеси і дає короткострокову гарантію того, що нові бандюки утримуються від подібних злочинів найближчим часом;
- щонайбільше - до того часу, коли усунення Януковича стане реалістичним, суспільний попит на чесну владу може стати відчутним і на його зміну прийде вже хтось нормальний.
Оскільки назвати конкретне прізвище неможливо, то відповідати собі довелося довго і звивисто.
Дискутував вчора з колєгою, на що зараз більше схожа ситуація: на 1999, 2001 чи 2004 рік. Дійшов для себе висновку, що вона несхожа ні на що, хоч більше усе-таки на післяплівковий 2001 (а не на 2004, як я писав раніше). Маємо повну сраку, маємо мляве усвідомлення цієї сраки деякою невеликою частиною суспільства, маємо послідовні й активні виступи крихітної кількості активістів. І найголовніше, маємо повну відсутність альтернативи сьогоднішній еліті.
Ця повна відсутність альтернативи є соромом України, найбільшим головняком і тормозом всіх можливих активностей. Антифлотські і антитабачні протести (при всій своїй тактичній потрібності) є просто рефлекторною реакцією на сильний подразник, коли необхідність відповісти тут і тепер є більшою, ніж необхідність скласти раціональний план і почати його виконання.
Власне, ще з року 2009-го, коли сьогоднішня ситуація вже дуже чітко проглядалася, кілька друзів незалежно один від одного піднімали тему "треба щось робити". Ці розмови у всіх випадках закінчувалися оцим банальним "а хто замість". Риторика 2001--2004 трохи змістила була у наших головах акценти, ми сконцентрувалися на громадянському ідеалізмі, третьому секторі і "громадському контролі". Але від того нікуди не не подівся той факт, що великий і неповороткий механізм держави повинен обслуговуватися цілим класом мотивованих, компетентних і постійно задіяних людей, тих чи інших (aka владою). Від цього нікуди не дінешся. І "третій сектор" з "громадським контролем" фізично не зможе нічого вчинити, якщо при владі будуть свідомі і злонамірені люди. Він просто захлинеться, виснажиться: волонтери (і навіть грантожери) не можуть ефективно конкурувати зі згуртованими, мотивованими, добре оплачуваними вандалами-дерибанщиками, що працюють на повний робочий день. ("Хороших людей більше, але погані люди краще організовані.")
Тому від питання "хто замість них" відмахнутися неможливо. І я свідомо кажу "них", тому що дах прогнив повністю і міняти треба все (вибачте знову за банальність і патетику). Злонаміреність самОї верхівки очевидна, по-моєму, всім, але менш очевидною є тотальна непридатність усіх тих несучих конструкцій, які тримають верхівку - політиків другого і третього ешелону, культурних, наукових, моральних, освітніх лідерів, профспілок, більшості політичних та громадських організацій. В Україні немає середовища чесних людей, орієнтованих на національні інтереси, яке б принаймні виглядало цілісним і яке могло б хоча б в теорії стати альтернативою. В 2004 цю роль відігравала "Наша Україна", яка мала за плечима перемогу на парламентських виборах і тоді ще мала хоч якийсь вигляд і статус; в 2001 - та хоч оця львівська політично-культурна тусівка ПРП-Дзиґа, з комітетом "За правду", радіо "Ініціатива" та Мертвим Півнем, яка потужно двигала Львовом і навіть експортувала той двиг до Києва. Зараз немає нікого і нічого, зараз є дві сотні студіків, півсотні розумних людей, які можуть написати добру статтю, декілька тусівок і жменька сайтів. Немає жодного цілісного, цікавого, впливового середовища, яке б хоча б послідовно заявляло про свій протест. Прогнулись і заткнулись, здається, всі.
Так що питання "хто замість Януковича" - це цвіточки, ягодки - це питання "хто тут є і де, бля, всі". Немає не тільки замінника Януковичу, немає взагалі ніякої еліти, якою можна було б замінити цю клептократично-індиферентну масу, яка сьогодні приймає рішення в Україні.
В цій ситуації нічого не залишається, як задекларувати одну просту річ. Українські активісти (так, отих 200 студіків, яких потроху більшає) повинні, з одного боку, діяти тактично, реагуючи на злочини влади в міру можливого. З іншого боку, діяти стратегічно, формуючи і стимулюючи суспільний попит на чесну владу, на нову еліту, яка могла б замінити стару.
Зараз ця нова еліта нікому не потрібна. Українці хором переключилися в режим випереджуючого прогинання й індивідуального виживання, поклавши жирний болт на державу як механізм ефективної організації мільйонної маси людей. Там, де немає попиту, немає й пропозиції. Єдиний напрямок, в якому доцільно рухатися, це формування цього попиту, зокрема шляхом демонстрації власного прикладу - гучної й агресивної декларації цього попиту від нас самих. Донести меседж про те, що випереджуюче прогинання й індивідуальне виживання - це деградація, це стиль, який не має перспектив. Тому двісті флеш-мобів / мітингів, окрім того, що не дають суспільству протухнути, також сигналізують, що комусь треба тої чесної влади, хтось готовий до рестарту України і готовий брати в ньому участь.
В ідеальному випадку той нормальний народ, який зараз сидить в дауні і питає "хто замість них", почне або гуртуватися довкола існуючих осередків дії, або почне власну дію, в кожному разі беручи участь у формуванні нової надмережі (понад-організаційної і понад-ідеологічної), яка в результаті може стати новою елітою. Дією може бути не тільки бігання з мегафоном - це може бути конструктив на рівні вулиці, району чи міста, це може бути намір балотуватися в місцеву раду і робити там справу, це може бути намір написати гостру статтю і відстояти її перед редактором, не взяти хабаря, створити нормальну партію чи дати підсрачника Табачнику, зустрівши його на вулиці.
Осередки ці можуть мати яку завгодно назву чи логотип, а відрізнити їх можна за одним: активна діяльність, не спрямована на отримання моментальної матеріальної чи позиційної вигоди, а також агресивне дистанціювання від старої еліти. Так, середовище, яке стоїть за останніми непартійними акціями протесту у Львові (які багато з вас вже встигли обсміяти), вже котується серед журналістів та місцевих політиків вище, ніж усі віртуальні партійні молодіжки й кабінетні організації разом узяті, які не відзначилися нічим.
Звичайно, все, написане вище, є романтичним літанням над хмарами, й імовірність досягти якогось результату до 100 відсотків зовсім не дотягує. Але це принаймні напрямок, в якому можна рухатися. При цьому не обов"язково розраховувати тільки на власні сили - зважаючи на чорну смугу, в якій ми опинилися, є сенс також чекати на якусь хорошу несподіванку, яка забезпечить імпульс для останнього ривка.
"Ну, то що робити з Януковичем?" - спитає терплячий читач, який осилив усі попередні букви. Притому, що Януковича замінити нІким, Януковича заміняти усе одно треба. Сам процес заміни є важливим і цінним, навіть якщо заміняти доведеться на Юлію Володимирівну Кучму чи болєзного Бібіпка. Вдала заміна Януковича потребує суспільних змін, які самі по собі надзвичайно корисні (українці першої половини 2005 року були АБСОЛЮТНО іншими, ніж українці першої половини 2004 чи 2010). Заміна президента означає також злам важкої й добре відлагодженої машини дерибану; замість того, щоб оперативно дерибанити, бандюки будуть деякий час демонтувати старе й монтувати нове, ділячи між собою активи і впливи, витрачаючи ресурси на розборки, конфлікти й перегрупування. Ймовірно, що нове лайно, яке змінить Януковича на хвилі народного гніву, буде трошки менш борзим (воно точно буде менш борзим, ніж якби воно було спокійно обраним на виборах). Ймовірно також, що ми, маючи негативний досвід 2004 року, будемо менше попускати і більше щемити це нове лайно, а може, ми до того часу дозріємо, зможемо сформувати чи згуртувати альтернативну верхівку і заміняти вже буде на що. Якщо ні, то й на нове лайно прийде свій час - демократія є ітеративним процесом.
Отже, підсумок:
(1) Будь-яка непартійна громадянська дія є корисною, тому що вона сприяє формуванню попиту на чесну владу, утримує суспільство від повного коматозу, гуртує довкола себе людей, які зможуть в майбутньому сформувати альтернативну еліту України. Тому треба піднімати дупу, знаходити осередок найближчої активної непартійної організації і "щось_робити".
(2) Тактичною метою "щось_роблення" є усунення Януковича і Регіонів від влади є необхідним авіть при тому, що на даний момент їх нІким замінити, тому що:
- щонайменше - процес цього усунення є корисним для суспільства, призупиняє поточні злочини старих бандюків, примушує старих і нових бандюків витрачати зусилля на перехідні процеси і дає короткострокову гарантію того, що нові бандюки утримуються від подібних злочинів найближчим часом;
- щонайбільше - до того часу, коли усунення Януковича стане реалістичним, суспільний попит на чесну владу може стати відчутним і на його зміну прийде вже хтось нормальний.
Відповіді
2010.05.20 | naturalist iaroslav
Re: Про суспільний попит на чесну владу
респект Франку. Варто ще пам"ятати про координацію і урізноманітнення форм діяльності, та готувати завтрашній день, з людьми і інституціями, які замінять нинішніх. І процедури, як це зробиться.2010.05.22 | Oksana
Re: Про суспільний попит на чесну владу
Надзвичайно точні зауваження! Зараз багато хто просто спантеличені питаннями не тільки "хто замість них", а й "з ким бути". Не тільки партійні структури , а й громадські організації виявилися нездарними і нездатними діяти, відповідно до ситуації. А то й скомпрометували себе. Погоджуюся і з висновком автора з приводу необхідності усе ж діяти. Не є прихильником Януковича, але вважаю, що мета має формулюватися трохи по-іншому: Будь які "янукович, тимошенко та ін." мають знаходитися в рамках, які передбачають отримання від них максимальної користі для суспільства і рішучу нейтралізацію шкоди, яка може бути суспільству заподіяна.2010.05.23 | Олекса
Re: Про суспільний попит на чесну владу
Але ж, любі мої, немає й чесного і ясного аналізу - чому так сталося, що за 20 років не закладена українська Україна. Що пєрєстройщікі спокійно усе розтягли і створили умови для відновлення російської імперії на найгірших капіталістичних засадах. Немає й характеризації кожного з колишніх так званих "наших патріотичних" політиків, їхніх вад і достоїнств.