08/29/2010 | keymaster

„Міністерство освіти і науки ... поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки”.

„Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику в мовній сфері, він [Кабінет Міністрів, я.р.] пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією”.

„Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти”.


Коментар солідарності
“Injustice anywhere is a threat to justice everywhere”.

Вищеподані цитати з ЗАЯВИ ректора УКУ, д-ра Бориса Ґудзяка, з 9 серпня 2010 року, ілюструють парадоксальність ставлення уряду держави до своєї державної мови, чим доказують фактичне ломання власної конституції й своє нелеґальне існування на території тієї країни.

Постанова № 642 Кабміну й міністра освіти й науки України, М. Табачника, це жорстко й жорстоко продуманий засіб поступового добивання української мови й убивання її творця й носія. Це ніщо інше, як варіянт Валуєвського й Емського указів російських царів 19-го століття та Кремлівських комісарів – виконавців лінґвоциду й етноциду в Україні 20-го століття. На довшу мету Постанова № 642 й подібні „циркулярі” міністра Табачника й подібних йому міністрів – це програма вбивства корінного народу даної території, але вже рафінованими засобами 21-го століття.

Першим і найболючішим прицілом „регіональної” влади в Україні – це конституційна мова держави – українська мова. Хитро й по-північному грубо, вона зупиняє відросійщування України, яке почалося з проголошенням незалежності в 1991-му. Починається затирання основної характеристики нації, яке реалізується цілою владною апаратурою з однієї округи – президентом держави, його міністрами й його парламентом та ... при співпраці п’ятої колони – людей, які служать чужій державі.

Арґумент Табачника й усіх причетних, для приховання інтенції Постанови № 642 – це: „оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів”. Арґумент міністра дуже „на часі”, який є звичайною популістсько-демагогічною ширмою. Це Табачникова й Кабінету Міністрів і самого Президента – маска для одурманення недумаючих і безробітних громадян, про яких влада забула.

Коли слідкувати за найновішими подіями в Україні, то це взагалі влада антиконституційна, антизаконна й відверто україноненависницька, яка працює для власної наживи, для чужих інтересів, вносить у суспільство розлад і розбрат і розвивається в поліційну державу.

Про її вчинки – нехтування й ломання демократичних, людських і національних прав – і всього, що торкається людської й національної достойності – необхідно інформувати демократичні уряди світу, президента й парламент Об’єднаної Європи, міжнародні засоби комунікації й найвищу інстанцію – Об’єднані Нації, щоб пригадати, що „Несправедливість будь-де є небезпекою справедливості всюди”.

Ми солідаризуємося з позицією ректора Українського католицького університету, д-ра Бориса Ґудзяка й д-ра Сергія Квіта, президента Національного університету Києво-Могилянська академія та інших університетів, які захищають науку від ідеологізованих і тенденційних політиків та формують несплямлених громадян своєї держави.

Підтримуємо їх становище відносно гідного й належного місця української мови у власній демократичній державі та академічну й самоуправну автономність університетів; приєднуємося до їх морально-принципового голосу в обороні гідності кожного українця, де б він не знаходився.


Ярослав Розумний
д-р філологічних наук, професор
та довголітній голова Відділу славістики
Манітобського університету (Канада)
й почесний професор НаУКМА (Україна)