Як ми стали українцями
Як ми стали українцями або
як підручник з історії може вплинути на ціну на газ?
«Ми створили Італію,
тепер ми повинні створити італійців»
Массимо д’Адзельо, 1861 р.
Втікаючи у 1917 році від більшовиків з Петербурга до Києва, Володимир Вернадський називав у своєму щоденнику українцями лише тих людей, які підтримували Українську Народну Республіку. Усіх інших, незважаючи на походження, він називав «общеросами» – до яких відносив і себе.
Сьогодні українська нація – це довготривалий продукт боротьби національно-політичних орієнтацій в Галичині та Наддніпрянщині впродовж всього ХІХ ст. Століття, в якому всі проголошені та непроголошені народи Європи опинились перед питанням, ким вони є. Століття, в якому українці – після трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) – опинились по два боки кордону: австрійського та російського. Століття, яке допомагає нам знаходити відповіді на актуальні для сьогодення питання: як ми стали українцями? як підручник з історії може вплинути на ціну на газ? та чи існують дві України?
Непопулярна українська ідея. На початку ХІХ ст. проукраїнські настрої серед українського населення не були популярними. Галицькі українці, які в цей час разом з усією Габсбурзькою імперією, переживали епоху «освіченого абсолютизму», розділились умовно на три політичні табори. Перші підтримували австрійську політику («австрофіли»); другі, разом з поляками, спали й бачили відновлення Речі Посполитої з рівноправними в ній русинами («полонофіли»); треті прагнули возз’єднатись з братською царською Росією («русофіли»). Домінуючими національно-політичними орієнтаціями в цей період було «австрофільство» та «полонофільство». Перша з них закарбувала в свідомості галичан пам’ять про «доброго цісаря» навіть до наших днів. Вона знайшла своїх прихильників серед українських селян завдяки вдало проведеним реформам (було зменшено панщину до 3 днів на тиждень, покращено права селян та послаблено податки). Полонофілами були здебільшого представники полонізованої руської інтелігенції – «gente Ruthenus, natione Polonum» («руські за походженням, поляки за національністю»), – які відрікались свого українського походження заради перебування у цій привілейованій суспільній групі.
В Російській імперії гра відбувалась в одні ворота. Практично всі українські культурні та освітні провідники в першій половині ХІХ ст. перебували на службі в царя (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров). Пересічний чиновник отримував заробітну плату значно вищу за середній заробіток у сфері приватного бізнесу. До прикладу: фах учителя, який був найпрестижнішим серед українських вчених, добре оплачувався. Кожні 3-5 років вчителям давали орден за вислугу та збільшували зарплатню. Тож чи готовий був «малоруський» інтелігент відмовитись від цього всього задля непевного життя публічного українофіла? У 99% – ні.
Українська нація «стартувала». Жодна нація не сформувалась за один день. Це довготривалий процес, який вимагає багато зусиль, ресурсів та наполегливості. Українці на цьому шляху не стали винятком. Однією з першопричин формування всіх, без винятку, націй стало те, що якась одна людина починала гортати сторінки з історії. Саме так: уявлення про спільне походження, споріднена мова і культура – це ті чинники, які сприяли тому, що галичани відкинули своє «австрофільство» та «полонофільство», а наддніпрянці – «русофільство», і всі разом перейшли до «українофільства». Але не забігаймо наперед…
Все почалось з боротьби росіян та поляків за вплив над українцями. І перші, й другі намагались довести свою правоту, ставлячи один перед одним ряд питань, на які потрібно було дати відповіді. Відповіді почали шукати в історії…
У 1848 році, російською владою, засновано Тимчасову комісію по розгляді давніх актів, яка у своїх дослідженнях спиралась на писемні джерела. Українські культурні та освітні діячі (М. Максимович, Т. Шевченко, М. Костомаров), які брали активну участь у роботі комісії, своїми публікаціями, – замість зміцнювати «исконную русскость» всіх українських земель – починають розмежовувати поняття «ми» («малороси») і «вони» («великороси»). Основним аргументом для них була теза про титульний етнос, який населяє ці терени. Не можна не відмітити значного впливу на формування української національної ідентичності (тобто уявлення про свою приналежність до української нації) культурно-просвітнього Кирило-Мефодіївського товариства, а особливо його духовного лідера Тараса Шевченка з його «Кобзарем» (1840 р., Санкт-Петербург).
Просвітній український рух в Галичині розпочав Маркіян Шашкевич та його «Руська Трійця» (1833-37рр.). Члени товариства також акцентували свою діяльність на вивченні та дослідженні минувшини. Особливого резонансу в суспільстві викликав упорядкований М. Шашкевичом, Я. Головацьким та І. Вагилевичем альманах «Русалка Дністрова» (1837 р., Будапешт), який вперше був надрукований українською мовою.
Отож, в середині ХІХ ст. українська нація «стартувала». Однак було б хибно говорити про уже сформовану в цей період націю, адже українська національна свідомість (ідентичність) була присутня лише в незначної частини інтелектуалів: чисельність кирило-мефодіївців та «Руської Трійці», за різними даними, коливалась лише в межах кількох десятків.
«Держава – це ми». В другій половині ХІХ ст. у західній філософській культурі на зміну романтичним захопленням культурою та історією власного народу приходить прагматизм, тобто ідея, що нація може реалізуватись лише через власну державу. На українських теренах прагматичний світогляд не користувався особливою популярністю, хоча у спадщині кількох інтелектуалів він все таки простежується (Ю. Бачинський «Ukraina Irredenta», 1895; М. Міхновський «Самостійна Україна», 1990). Більшість української інтелігенції (напр., М. Грушевський, М. Драгоманов) ставила собі за мету лише культурну автономію в складі Росії (І, ІІ, ІІІ Універсали Української Центральної Ради). Однак не програми розвитку стали головним чинником у процесі формування української нації. Нація (чи «уявлена спільнота» за Б. Андерсоном), перш за все, вимірюється політизованістю населення, спільним уявленням про минуле і рівнем консолідації в теперішньому. Про українців як про сформовану націю можна говорити в часи Першої світової війни, коли на хвилі розпаду Австрійської та Російської імперій вони брали активну участь в Українській революції 1917–1919 рр. Символічним у процесі українського націєтворення стали події 22 січня 1919 р., коли під впливом прагнень українців Галичини та Наддніпрянщини було проголошено Акт злуки ЗУНР та УНР.
Історія України – це не безперервний етап боротьби українців за свою Незалежність. В різні часи ми думали і діяли по різному, часом не так, як би нам цього зараз хотілося. Але краще знати правду в історії, аніж годувати себе міфами. Можливо, це об’єднає українців…
Михайло Галущак
Відповіді
2010.12.09 | Batistuta
ЦІкаво? звідки така переконливість)
ЦІкаво? звідки така переконливість)2010.12.10 | hrushka
Коли Шевченко був у товаристві малоросів ...
чому його твори тільки українською (чи то переважно українською)?чому він споминає українців а не малоросів?
тут щось не кошер!!!!
Коли ви "стартуєте" то я можу "кошерувати"
2010.12.10 | selu
Малоросія - це метрополія Великоросії.
Тобто колись ми зачуханих угрофінів із дикунства витягли. Щоправда на свою голову. Згодом великороси назвались руськими, як даки римлянами. Справжні римляни та русини взяли нові імена.2010.12.10 | Арій.
Автор повторює антиукраїнські міфи. Українська нація "стартувала
в той час, який автор не може навіть уявити. Хай, для початку, почитає поляка Красуського.А щодо середини 19 віку - то таки да - було відродження національної пам"яті, як то кажуть - перезагрузка.
2010.12.10 | Cтас
Конституція Пилипа Орлика (1710р.) (л)
http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/1710cnst.htmСтольне місто Русі — Київ — та інші міста України нехай непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій час гетьманською владою.
http://www.nbuv.gov.ua/articles/history/orlyk_1011.jpg
Пилип Орлик у 1710 році вживає назви Русь і Україна як синоніми.
2010.12.10 | Cтас
Пантелеймон Куліш, ще один агент австрійського генштабу?(л)
http://myrefs.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=135&titles=%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%20%D0%9F%20%D0%9A%D1%83%D0%BB%D1%96%D1%88%D0%B0Пантелеймон Олександрович, дбаючи про освіту підростаючого покоління народу, створює підручник для початкового навчання дітей.
У 1854 р. педагог видав підручник – буквар, який назвав “Граматика”. Це був цікавий і доступний для учнів буквар – “Граматика”.
Відкривається підручник статтею про стан шкільної справи в Україні. Матеріал її був призначений для вчителя і пересічної дорослої людини.
Далі була поміщена Мала і велика азбука, прописна і рядкова… тут же даються поради вчителю як вчити писати дітей. Йдеться тут і про проривний звук “Ґ” для позначення твердості. Куліш захищає букви “Ы” і “Ъ”, виходячи з того, що вони є в церковних книгах. Подаються в підручнику і уроки на вивчення і засвоєння складів. Заслуга Куліша в тому, що він виробив український правопис під назвою “кулішівка”. До цього правопис був дуже строкатим, правила правопису були не уніфіковані, різноманітні.
Для забезпечення єдності П. Куліш запропонував спрощений правопис української мови, пристосований до найлегшої вимови слів (полтавсько-чигиринський діалект – взірець української мови).
В Кулішівці знайшли нове відображення літери “і”, “ї”, “є”, які знаходились в грамотах Богдана Хмельницького. Це був початок стабільного українського правопису, що став своєрідним засобом культурно-національного об’єднання українського поневоленого народу.
www.chl.kiev.ua/userfiles/file/vipusk20/kravchenko.doc
Стосовно практичного успіху “Граматки”, як україномовного підручника, в журналі “Основа” А. Городянський наводить переконливі факти. В одній з полтавських шкіл, що нараховувала 157 учнів, 114 наполягали на навчанні українською мовою, а треба зазначити, що 23 зі 157 учнів були росіянами.
2010.12.10 | Sean
За всієї поваги, це не конституція, а
щось типу "конституційної угоди" між старшиною і гетьманом2010.12.10 | Cтас
Re: За всієї поваги, це не конституція, а
Мене у цьому тексті цікавило лише те, як Пилип Орлик називає Україну.2010.12.10 | Sean
Так!
2010.12.10 | selu
Англійська хартія вольностей теж ще не конституція, але шлях.
"Велика хартія вольностей" 1215 р. (Магна Карта) — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.2010.12.10 | Sean
не питання
2010.12.12 | BROTHER
Англійська хартія вольностей - "неписана". Чому?
selu пише:> "Велика хартія вольностей" 1215 р. (Магна Карта) — перша "неписана" конституція Англії. Велика хартія вольностей традиційно вважається першим правовим документом, в якому закладено основи концепції прав людини, створено передумови для подальшого утвердження свободи і панування закону в житті суспільства.
*******************************************
Згоден, що шлях, але наполягаю на слові "неписана". Бо теє слово трансляція (переклад) з англійського слова "unwritten" (неписаний, ненаписаний), що в контексті юридично-історичному означає, типу - ненаписаний в одному документі. Тобто, якщо принципово підходити, англійський вислів "first written constitution" до Хартії Вольностей (The Magna Carta) не використовується через те, що Хартія хоч і була конституційним законним актом і мала характерні ознаки сучасного терміну "конституція", але була лише часткою серед інших законів, що теж мали ознаки сучасних конституцій і використовувалися тоді в Англії. До речі, Британія й досі не має "написаної" конституції, тобто не має єдиного конституціонного документу.
У Magna Carta йшлося лише про права, які король! дарував тим чи іншим своїм підданим. А Орлик був справжнім обраним гетьманом-президентом, тому в його конституції йшлося і про державоустрій, і про кордони, і про зовнішню політику, і про обов'язки, крім прав чи свобод. Тому Конституція Пилипа Орлика вважається одною з перших "написаних" (written) конституцій, а може й найпершою у Європі, про які відомо. Бо в одному документі йдеться вже не тіки про права громадян.
Така різниця.
2010.12.10 | Budweiser
Ярослав Грицак на ту тeму кращe написав
Кращe його почитати аніж пeрeсказувати в стилі районної стін-газeти.Один приклад - навіщо ставити в один ряд Драгоманова та Грушeвського, які в різні eпохи жили. Драгоманов жив в часи тотальної заборони української мови і майжe повної відсутності національної свідомости. В такі часи наголошeння на українській ідeнтичності та фeдeративних відносинах з Росією було дужe радикальною затією.
Зовсім інша справа Грушeвський - закостeнілий фeдeраліст і противник української нeзалeжності навіть в дужe сприятливий час. Навіть після проголошeння 4 унівeрсалу він писав про бажаність фeдeративного звязку з Росією.
2010.12.10 | Volodimir_V
Гарний антиРуський(антиукраїнський)- листочок, тоненький
Дещо із тексту.Після поділу Польші - були собі Полщі любителі, Австріяко любителі та Російко любителі(цікаво куди словянофіли ділися). От і вони раз любителі вирішили називатись просто любителями тобто Українцями. А Шеченко ще тоді знав, що ми малороси. Та і почали ми думати десь в кінці 19 ст, що ми Українці(про 17 ст треба забути бо то брехня австрійська, а про Русь - то взагалі легенди про які навіть згадувати не треба).
Але одна правда все ж таки випливла- чим менше територія України була під владою росії тим вона патріотичніша.
Боротьба українців за свою державу не припинялась ніколи вона йшла можна сказати хвилеподібно.
2010.12.10 | Sean
Нмд тут певна плутанина з термінами
чи то пак нерозкриття теми щодо співвідношення терміну "українці" з давнішим терміном "русини"2010.12.10 | Cтас
Re: Нмд тут певна плутанина з термінами
Напевне, таки є кореляція між термінами Русь - русини і Україна - українці. Це не дивина в історії інших народів, коли стара держава руйнується і на її місце приходить нова самоназва етносу і нова назва держави. Італійці чомусь не назвали свою новітню державу Римом, а взяли нову назву, яка походить від назви території, яку заселяє етнос.2010.12.10 | selu
Русь із давнини була украяна, ще Геродот точний розмір вказував.
А для франків(німців) межі вказано не було. Воно ще й досі не зовсім визначено: сказав Гітлер Австрія це Німеччина - ніхто й не сперечався.2010.12.12 | hrushka
Що до Шевченка та українців, ось що він каже ..
... На москалів не вважайте,нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму,
У їх народ і слово, і у нас народ і слово.
А чиє краще, нехай судять люди.
2010.12.12 | Batistuta
Ми нормальний народ, історія у нас також нормальна...
Не потрібно наголошувати, яка в нас погана історія. наша історія - це пересічна історія народів центрально-східної Європи. скільки європейських імперії було на початок ХІХ ст.? а скільки зараз незалежних держав утворились на руїнах цих імперій. чому ми боїмось минулого?2010.12.12 | selu
А це не ми боїмось, це окупанти бояться.
Вони не проти того, щоб чужинських п'яниць, крадіїв та насильників прославляти - хоч ковбоїв, хоч мушкетерів. Але наших козаків та гайдамак - зась.2010.12.12 | Slavix
Re: Як ми стали українцями
Одразу ж згадалися рядки "русофіла" Шевченка, який "не поділяв" українців і росіян на окремі народи, (наскільки можна зрозуміти автора):- кохайтеся чорнобриві та не з москалями...
- мені однаково чи буду,
Я жить в УкрАїні чи ні...
- як умру то поховайте мене на могилі,
серед степу широкого на Вкраїні милій...
Власне, те що відбувається зараз в т.ч. в науково-освітньомьому середовищі, ЗМІ, певному сегменті інтернет простору я б охаректеризував як перший етап русифікації. Умовно б назвав його "блювання українським словом". Поки ще українською мовою, особами, які не мають відчуття мови (хоча й не роблять граматичних помилок) поширюються мислевіруси, спрямовані на розмиття культурних, історичних та побутових відмінностей між українцями і росіянами, які за неповні 20 років незалежності стали дуже яскраво виділятися.
Власне цю статтю вважаю одним з елементів данної кампанії.
Не коментую загальної спрямованості, діяльності українських історичних персонажів, підкреслення "братськості" з росіянами і т.п..
Просльозився від щирого вболівання українських просвітників за збереження правопису мертвонародженого церковно-слов"янського есперанто (автор та іже с німі мабуть не завважили, що церковно-слов"янська (по-суті давньоболгарська) і ранні словянські писемні мови (давньокиївська, давньосмоленська), які з часом стали давньоруською мовою, якою складалися юридичні документи та велася переписка, є абсолютно різними мовами. Церковно-словянською НІХТО НІКОЛИ НІ З КИМ не спілкувався, вона використовувалась виключно для викладення біблійних текстів та інших канонічних потреб, навіть церковне діловодство велося офіційною державною мовою. Зараз тримаю в руках Євангіліє 1914 року видання С. Петербург. Текст в 2 колонки: перша - церковнословянською зі збереженням автентичного правопису, друга - ПЕРЕКЛАД російською з тогочасним правописом. Завважую, не той же текст іншими літерами, а саме ПЕРЕКЛАД.
З приводу вчителів-чиновників теж недозрозумів. Так склалося, що трошки цікавився історією державної служби Російської держави. В табелях про ранги та інших документах жодної можливості бути вчителем-чиновником, за виключенням придворних вчителів не виявив. Цікаво також з приводу ордену за вислугу років (що таке орден на той час? це трошки на совок, коли в кожного третього колгоспника були медалі за ударний труд). Та й вчитель - НАЙПРЕСТИЖНІША серед професій, яку обирали ВЧЕНІ... кг/ам
Якщо вже автор взяв період 19 сторіччя, хай пригадає історичний контекст того часу, мапу селянських повстань (мабуть від надмірного "фільства до братніх"?), запровадження "буржуазних" досягнень як технічного так і адміністративно-суспільного спрямування, початок нафтової епохи і т.п.
А якщо узагальнити та поставити питання руба в контексті статті:
чию мову та культуру репресували браття та не зачіпав добрий цісар? Саме української нації. У малоукрів взагалі цікава позиція: з одного боку цілеспрямовано боротися, докладаючи чималих зусиль та вкладаючи чималі кошти з мовою, культурою та автономією певного народу, заперечуючи факт його існування. Йдеться не тільки про українців.
Тобто заперечувати існування певної історичної константи, яка при цьому існує очевидно для всіх і кожного, в тому числі для них самих.
П.С. Не виключаю, що в підручниках з історії за 2110 рік буде написано щось на зразок: після реорганізації СРСР в СНД українська республіка отримала певне розширення автономії. Неіснуюча українська нація в неіснуючій українській державі поділялася на американофілів, європофілів, русофілів, турковілів, які вважали себе належними до американського, європейського, російського або турецького етносу відповідно. Однак зі сплином часу прийшло усвідомлення справжньої національної спорідненості з великим китайським братом, адже спільні риси такі як багатодітність, працьовитість тяга до знань та рішення 100-го з"їзду комуністичної партії Китаю доводять належність ніколи не існувалих українців до китайської нації...
2010.12.14 | Batistuta
геть збочену історію!
важко сперечатись з людьми, які дивляться на історію лише крізь боротьбу за незалежність. щось нагадує комуністів, які дивляться крізь класову боротьбу. можливо й Адам був українцем)якщо в людини хворий апендецит, то що б ми навколо нього не говорили - він і дальше залишиться хворим. ваша "безперервна боротьба за незалежність" щось нагадує мати, яка вже 20 років розказує своїм дітям, що їх приніс лелека) краще, коли про своє походження дитина дізнається в дома, а не на вулиці - а то потім виростають збоченці! геть збочену історію!