10/26/2011 | Леонід Пінчук

Щоб зрозуміти , хто і що дійсно стоїть за концепцією української політично нації,за яку агітує ОУН Юрій Левикін, зокрема, в газеті «Українське слово»(№ 40,стор.10 www.ukrslovo.com.ua ) не завадить згадати слова І.Франка:»Все ,що йде поза рамками нації, се або фарисейство людей… або хворобливий сентименталізм фантастів….» Зрозуміло,що І.Франко мав на увазі рамки етнічної української нації, поза рамками якої намагаються діяти пропагандисти і провідники концепції української політично нації. Не завадить згадати і слова Павла Тичини,наведені письменником А.Шевченко в його статті»Глухий кут малоросійства»:»Чи вже в томилась наша нація,чи недалеко до кінця,що в нас чудова профанація…»(Слово просвіти»,число 40,стор3 www.slovoprosvity.org.ua ) До речі,знову ж і П.Тичина і А.Шевченко кажуть про етнічну українську націю,яка ось уже багато століть не може вийти із того глухого кута малоросійства. А тому концепція української політичної нації, яка не бере до уваги отой глухий кут малоросійства, в якому етнічна нація перебуває і нині,є не що інше,як новітня профанація з намаганням видати державу під назвою Україна за дійсно українську національну державу,державу української більшості в суспільстві,державу для всіх громадян,як це і зазначено в ідеологічних засадах ОУН.
Чи може провідники лукавої концепції не знають нинішній стан етнічної української нації? Мали би знати, бо прикрий стан української етнічної нації був відомий давно,Про нього,зокрема, писав ще Іван Вишенський, потім Т.Шевченко, І.Франко, якого С.Петлюра називав «поетом національного сорому», П.Куліш і багато інших, яким боліла Україна. С.Петлюра,зокрема, відповідаючи розчарованим однодумцям на їх слова «з нас людей не буде», погоджувався, що українська етнічна нація,український народ не готовий до самостійного життя і треба багато і наполегливо працювати всім.,щоб змінити стан нації.
.В якому стані перебувала нація,українці перед проголошенням незалежності України, красномовно говорять слова Л.Кучми в його книзі »Україна - не Росія»: наводячи цифри перепису населення 1989 року, він не приховує свого враження, що ганебний стан нації відповідав переддню капітуляції. За словами Л.Кучми,він був заклопотаний тим,яку величезну роботу мають виконати націонал-патріотичні сили, щоб вивести етнічну націю і українців із такого ганебного стану і неготовності до самостійного життя,і навіть не вірив, що це їм вдасться. Про таку роботу націонал –патріотичних сил, влади уже в незалежній Україні Л.Кучма і не згадує, бо її фактично не було. Натомість, багато слів відведено концепції української політичної нації,яку взяли на озброєння , будуючи громадянське суспільство за зразком Європи. Забули лише про те,що проблеми титульних націй,без чого навіть розмови не може бути про політичну націю ,в Європі вирішені багато століть тому.
Про стан титульної нації за рік до проголошення незалежності свідчить і В.Яворівський,один із засновників Руху, відповідаючи на запитання «Що ж ми за народ такий?»Кажуть,що ми «націоналісти».Теж правда. Причому унікальні націоналісти. Без мови,без історії, без суверенної республіки,без національної самосвідомості, без землі,.. без національної інтелігенції,без..»Із всіх тих «без» через 20 років маємо тільки територію,республіку,землю,на яких не являємося господарями, а все інше,яке визначає таке необхідне національне духовне відродження, залишилося в тому ж стані,якщо не в гіршому, аніж було в 1990 році. .То ж мали би дбати про проблеми титульної нації,наздоганяючи Європу в 21 столітті,а вже потім копіювати останню.
Натомість фарисеї і фантасти уже в 1996 році вирішили, що проголошення незалежності України є достатнім,щоб закрити очі на ганебний стан титульної нації і записати в преамбулі Конституції України про здійснене українською нацією,усім Українським народом права на самовизначення. Почала працювати ще одна профанація, спотворення визначального дійства в розбудові національної держави. Не обійшлося і без протиріч: в статтях 10 і 11,мабуть,для того,щоб профанація не була такою очевидною, записано:»держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови..»,»держава сприяє КОНСОЛІДАЦІЇ та розвиткові української нації,її історичної свідомості,традицій і культури,а також розвиткові ЕТНІЧНОЇ,культурної,МОВНОЇ та релігійної самобутності…» Положення статей 10 і 11 стверджують,що самовизначення української нації ,а тим паче,усього Українського народу(щоб це означало і яким чином таке могло статися ?!)не відбулося. Тому не дивно,що держава і не забезпечувала і не сприяла тому,що записано в Конституції України,а про статтю 11 не згадували і не наполягали на виконанні її положень,самі нічого не робили навіть національно –патріотичні сили.Держава не була національною,що є результатом здійснення самовизначення нації, а влада за всі роки незалежності не була дійсно українською,бо українська етнічна нація виявилася неспроможною обрати таку владу. То ж маємо те,що маємо: роботу за концепцією української політичної нації,коли невідомо ,про яку українську націю йде мова в Конституції і що то за «увесь Український народ» з великої літери.
Так що ж це таке за концепція, українська політична нація, з якою під словом нація нам пропонують, наслідуючи європейську моду, розуміти багатонаціональний народ України, населення держави і яка ставить за мету якимось чином об’єднати суспільство,консолідувати останнє без консолідації титульної нації,української етнічної нації,більшості суспільства, без її оздоровлення?! Надамо слово самим прихильникам,провідникам концепції.
Іван Плющ,народний депутат України,в статті під промовистою назвою» Національна ідея жива» пише:» Перешкоджають проблеми несформованості суспільства в політичну націю»(«Слово просвіти ,число 36,ст.. 2.) Пояснюючи , в чому проблеми, продовжує:»:»Найбільшою причиною.. негараздів є світоглядний вакуум,який не дозволяє нам(кому?!) сформувати не народ,не населення, не громаду,а політичну націю»(«СП»,число37 ст..2,3 ).Більш детальні пояснення дає академік М.Жулинський,один із радників екс-президента В.Ющенка :»..державна політика не відповідає національним інтересам(якої нації?)… порятунок у формуванні сучасної конкурентоспроможної нації..»віднайти Україну в Україні»- якщо вдалося б сконсолідувати суспільство на основі спільних для усіх громадян цінностей,цілей і пріоритетів,подолати бар’єри відчуженості..Національна еліта(якої нації?) охороняє національне тіло(якої нації?) від асиміляційної корозії…духовний щит на порозі глобалізації»(«СП».число 29 ,ст..3). А сама концепція української політичної нації - це не породження глобалізації?! А М.Жулинський додає таке:» Ідеться.. про загальнонаціональну ідею, завдяки якій можна було б «зарядити» дух народу,суспільні настрої енергією державного САМОЗДІЙСНЕННЯ і консолідувати націю(яку?) ,зупинити моральну деградацію та духовне знесилення УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА…Вказуючи на відсутність національної ідеї,85% респондентів опитування думали про національну гідність(якої нації?),про авторитет і цивілізаційне мужніння рідної держави,про наповнення вітальною енергією українців та про усвідомлення ними спільної мети - побудови демократичної,економічно і духовно потужної,процвітаючої незалежної України..Я за глибокий і творчий синтез в українську культуру власних традицій та традицій інших етносів, які проживають в Україні. На цій базі формується національна система цінностей(якої нації?)»(«СП»число 38,ст..2,3).
Сам В.Ющенко,за рік до провалу на виборах з подачі радників казав,що на часі «єдина модерна нація» з «єдиною національною ідеєю» в «єдиній національній державі», а проект Конституції, яким хотіли вразити виборців і не вразили, як тільки не називали: «проект Конституції Президента України В.Ющенка»,»народна Конституція»,»оновлена національна Конституція».Ноу-хау не спрацювало як і не спрацьовує з огляду на пояснення самих провідників і сама концепція української політичної нації: одні слова «не дозволяє»,»якщо вдалося б»,»можна було б», вкладання в голови респондентів свого бачення національної ідеї, невідомо яка національна ідея жива. Зокрема,відомо,що до цих пір національна ідея для української політичної нації,яка б об’єднала суспільство,не визначена і маємо різні пропозиції,навіть від росіян В.Зубанова і О.Толстоухова із Партії регіонів з базуванням її на слов’янській єдності. .
Зрозуміло,що про хвору етнічну українську націю і її оздоровлення ніхто і не згадує. Натомість,дехто із провідників концепції стверджує,що нині вже і говорити про етноси і етнічні проблеми нічого.І…нічого не виходить, концепція не спрацьовує,про що свідчать переконливо результати 20-ти років незалежності. Складається враження,що маємо ситуацію за російським прислів’ям:»гладко было на бумаге,да забыли про овраги,а по ним ходить.».Ось і ходимо за словами Л.Костенко 20 років «по колу ,як сумирні конячки в топчаку історії»,не слухаючи тих,хто кличе глянути правді в очі і не приховувати хвороби титульної нації.
Чи не тому,що провідники Майдану 2004 року ,насамперед,В.Ющенко,Ю.Тимошенко,Ю.Луценко і всі інші сповідували лукаву концепцію української політичної нації, ідеї Майдану розтринькали ,звели нанівець неабияку довіру насамперед етнічних українців,більшості суспільства?!
Чи не тому ж програла вибори 2010 року Ю.Тимошенко, хоч і гукала «Україна - це ти!» до всіх громадян України,а не до української більшості суспільства,етнічних українців, очевидно,боячись звинувачень в націоналізмі?!
Очевидно,читаючи і слухаючи пропагандистів концепції ,варто згадати і українське прислів’я «на городі бузина,а в Києві-дядько»: до концепції за вуха притягнуті речі(національна ідея,національна гідність,ідентичність,національні інтереси,духовне відродження,самобутність і інші),які притаманні лише етнічним націям. І все це тому,що ті,хто проштовхує цю концепцію,закривають очі на стан етнічної української нації,на необхідність активної роботи по оздоровленню нації,більшості суспільства,яка тільки і здатна консолідувати останнє.
Чи не тому йде замовчування думок тих,хто гукав і кличе повернутися обличчям до проблем хворої етнічної української нації,зокрема, А.Погрібного,Л.Костенко і багатьох інших?! Чи не тому про проблеми хворої нації ми не чуємо в ЗМІ,на ТБ?! Не хочемо чути і знати,соромимося зізнатися?!Показово , як Ю.Левикін не вірить, що А.Погрібний і Л.Костенко гукають лікувати хвору націю, не знає,що,зокрема,А.Погрібний разом із дописувачами визначив і спосіб лікування хвороби нації: «вдарити у дзвони до українців» етнічних,організувати загальнонаціональний рух за поширення української мови серед етнічних українців,за українізацію останніх,як не прикро, без силових способів,якими залякує Ю.Левикін, по відношенню до національних меншин,шануючи їхні конституційні права рідну їм мову і розвиток самобутності..Що ж,ось іще одне свідчення про хвору націю, висловлене нещодавно. Письменник Роман Іваничук із Львова пише:»Мусимо…тамувати у серці лютий біль від усвідомлення, що наша нація вийшла із неволі хворою, з болючими фурункулами на тілі,й невідомо,скільки треба часу,щоб її вилікувати»( «СП»число 42ст.1,9).Та ще й коли ніхто не лікує, замовчує хворобу,як це роблять провідники концепції,у яких нема того усвідомлення і відсутня,очевидно,біль у серці..
З огляду на висловлене вище,залишається ще раз здивуватися тому,що не сприймає Ю.Левикін, пропагандист нездійсненої концепції. Чи ділити українців? Якщо це-громадяни України,то ділити треба за національністю,яка визначає відповідно до Конституції розвиток самобутності,подолання духовної кризи. Якщо це-етнічні українці,то всім разом не боятися відокремитися від інших національностей, визначитись не з «правильними і неправильними»,що придумав Ю.Левикін, а із національно свідомими,які сьогодні стверджують «Українською?Так» і готові активно працювати на оздоровлення нації,допомагаючи так званим російськомовним українцям повернутися до рідної мови, пам’ятаючи, що без мови немає нації і роблячи все,щоб мова рідна була поширена серед нації.
Чи можна вважати засновників і активних діячів ОУН прообразом політичної нації через те,як я зрозумів,що серед них були представники різних національностей,а не тільки української? Мабуть,ні,бо всі вони діяли на самовизначення української етнічної нації, розбудову української національної держави, від чого відхрещується концепція політичної нації.
Тільки не бажанням рахуватися з реаліями сьогоднішнього стану етнічної нації,інформаційного простору можна пояснити поради Ю.Левикіна створити більш привабливий за інших,зокрема,панівний російський науковий і культурний український продукт ,щоб заохотити до української мови. Ким цей продукт буде створений, коли відсутня національна еліта, а окремим одиницям закритий доступ в інформаційний, видавничий простір,ефір,де,зокрема,(соромно знати!) для українськомовних передач встановлюють квоти. До того ж,етнічних українців соромно заохочувати. Скоріше маємо шукати з ними діалог,переконувати, мати нарешті національну освіту,яка б становлення особистостей вела відповідно до вимог статті 11 Конституції про розвиток самобутності. А ми до цих пір не маємо навіть концепції освіти: таку концепцію освіти хоче запропонувати Д.Табачник вже для політичної нації,мабуть.
Зuідно із тлумачним словником націоналіст - це захисник інтересів нації який сприяє поширенню ідеології націоналізму,зокрема,українського,ідеології єдності нації серед представників нації. Зрозуміло,етнічної нації. Якщо ж,як Ю.Левикін, дотримуватися концепції української політичної нації, то важко зрозуміти,про яку «свою націю»,про який «національний розвиток « він говорить. І ,мабуть, треба дати пояснення,чому мусимо вживати часто слова «етнічні українці»,етнічна нація»: за панування концепції української політичної нації вже неможливо визначити, про кого йде мова, коли всіх громадян( росян,поляків,татар,євреїв і інших) називають українцями,все населення-українським народом з невизначеною національною ідеєю,національними інтересами і т.п.
Треба погодитися з Ю.Левикіним, що маємо «відстоювати правду»,правду про нинішній стан української етнічної нації і суспільства відповідно. Філософ Олексій Шевченко в статті «Непристойні насолоди влади» нинішній соціальний стан за аналогією із радянською дійсністю називає «антропологічною катастрофою» і пише:»За цих умов закономірним залишається запитання:» Чи є вихід з пекла цієї антропологічної катастрофи»?»(СП»ч.41,ст..1,2).Нагадуючи слова, що з пекла завжди повертаються з порожніми руками і що біля входу в пекло потрібно залишити всяку Надію,філософ сподівається «(може,й по-дурному)»,що цей колективний морок все-таки розсіється»(там же)
Будемо і ми сподіватися, що морок розсіється разом з туманом концепції української політичної нації, в якому ми йдемо навмання ось уже 20 років і прийшли до «антропологічної катастрофи».Будемо сподіватися,що нарешті ми,українці,більшість суспільства,дослухаємося до порад тих,хто кличе глянути правді в очі і перейти від слів до діла,шукати порозуміння між українцями незалежно від кольорів політичних прапорів,розпочати діалог,відкинувши протистояння і ворожнечу,почути шевченкові слова»Обнімітеся,брати мої,молю вас,благаю». Насамперед , якщо на цей шлях стануть націоналісти,зокрема,ОУН, пропагуючи свої ідеологічні засади і відкинувши лукаві поради пустити туди концепцію української політичної нації,давши останній більш аргументовану відсіч.