16 червня - Блумздей! Згадаємо Джойса!
06/16/2004 | Roo
Цей день нам треба відзначати.
Нижче текст російською мовою.
Bloom’s Day — опыт 16 июня.
16 июня 1904 года на улице Nassau Street, в центре Дублина, состоялось первое свидание 20-летнего юноши Джеймса Джойса с девушкой Норой Барнакл. Нора работала горничной в гостинице, а Джеймс зарабатывал на жизнь преподаванием в школе, книжными обзорами для газет и пением.
День рекламиста.
В последствии этот день войдет в историю литературы как Bloom’s Day или Блумов день. В течение этого дня проходят все события и приключения главного героя романа, некого рекламного агента Леопольда Блума. Поскольку на Западе о романе «Улисс» представление имеют практически все, 16 июня уже давно отмечается рекламистами как свой неформальный профессиональный праздник.
В Дублине Bloom’s Day отмечают следующим образом. В восемь часов утра — праздничный завтрак примерно на тысячу человек. Затем читают фрагменты из «Улисса» и слушают музыку Джойса (он обрабатывал музыкальный фольклор), после чего все отправляются на прогулку по джойсовским местам. Вечером устраивается костюмированный Молли-Блум бал, и все танцуют, одевшись в костюмы начала века. И уже совсем поздно, когда стемнеет, — отправляются с факелами по маршруту, описанному в «Улиссе».
Как же провел этот день сам Леопольд Блум?
Блум начинает свой день с завтрака, идет в общественную турецкую баню, а потом — на похороны Дигнама, школьного товарища. По делам своей рекламной профессии он совершает безуспешные визиты в редакции двух газет, случайно заходит в музей, где для интеллектуальных бесед о будущем Ирландии собралась дублинская литературная элита. После, мучимый чувством ревности и шпионя за известным дублинским мачо Буяном Бойланом (как ему кажется, без пяти минут соблазнителем его жены Молли) пробирается в ресторан «Ормонд».
В этот день он успевает также попить ирландское пиво в разогретой компании ирландских патриотов и спастись бегством от этой же патриотической компании, которая заподозрила в нем злокозненного масона, а затем Блум наслаждается бризом на взморье изумрудного Эрина, где весьма физиологично переживает эротическое чувство. Под конец дня он успевает стать свидетелем рождения нового младенца.
Поздно вечером его заносит в бордель, где его одолевают угрызения совести, и откуда он уводит очень пьяного молодого человека Стивена Дедала (прототипом которого является сам Джойс в молодости), дома Блум подбивает дневной бюджет; размышляет перед сном; крепко и спокойно засыпает…
И наконец, эпилог: «Пенелопа». Внесюжетная, женская часть, чистый поток сознания. Бурный, мутный, стремительный, завораживающий. Чирикающее утро после виолончельного вечера и цикадной ночи…
Джойсова женщина.
Какова же историческая подоплека Блумова дня?
В один из июньских вечеров противоречивый молодой человек Джеймс Огастен Алоуизиус Джойс с католическим мировоззрением и эротическим вожделением идет на встречу с простой дублинской девушкой.
Как влюбленный Джеймс провел это свидание — в деталях не известно никому ( хотя есть основания предполагать, что весьма изобретательно…). Известно, что простая горничная вскоре стала женой писателя, родила ему двоих детей и, кроме того, невольно внесла свой посильный вклад в мировую литературу.
«Мимолетное видение» пушкинского образа женщины, прогрессивные «тургеневские», томящиеся «бальзаковские», осуждаемые обществом женщины Мопассана, женщины-страдалицы галереи авторов украинской литературной традиции… Норе Барнакл внимательный читательский мир обязан появлением в литературе такого явления, как «джойсова» женщина — энергичная, раскованная.
Кажется, в грядущей эпохе модернизма женщина уже не могла выступать в уготованной ей тысячелетиями, обыденнной ипостаси объекта созерцания, томления, страсти, изучения. И с легкой руки ирландского писателя, ставшего впоследствии класиком мировой литературы, на арену мировой гендерной истории вышла женщина, которая, выражаясь языком модернизма, сама способна кого хочешь «посозерцать». Тип, соединяющий в себе все более легализирующуюся сексуальность, осознание своих прав на чувственность и бесстыдство. С одной стороны. И с другой — осознание неизменности естественного долга матери, верности, добровольность в роли жены.
Нора в свои юные годы была девушкой интересной и, как говорят сегодня, весьма сексапильной. С немного наивным, немного китчевым провинциальным очарованием. Покрикивающая на клиентов горничная. Пожалуй, этот, а может быть, подобный тип встречаем мы среди девушек продавщиц, в парикмахерских, среди работниц сферы обслуживания, официанток. Подвыпившие провинциальные парни склонны обращаться к ним «зайка», «сестричка», «солнце» и т.д… Которые в общем-то благосклонно принимают флирт, однако способны ловко, и главное, необидно для клиента, увернуться от рук, желающих приобнять, похлопать за мягкое…
Фамилию Норы можно перевести, как «прилипала». Или уж совсем адаптируя к украинским именам — Нора Репях. Узнав, что сын встречается с девушкой с такой фамилией, отец писателя заявил: "Такая не оставит его никогда".
Джойс, живший в мире созвучий, оказиональных скрытых смыслов, подтекстов и глубинных символов, наверняка по-своему оценил это обстоятельство. «Не знаю, гений у меня муж или нет, но то, что такого больше нет — так это точно», — призналась как-то жена писателя, не прочитавшая, кстати, за всю жизнь ни одного произведения своего мужа.
Писатель Джойс.
Над легендарным своим романом Джойс работал с марта 1914 года в течение семи лет. Публикация 14 глав "Улисса" в американском журнале "Little Review" (1918-1920) заканчивается грандиозным скандалом. Общество по искоренению порока возбудило судебный процесс по обвинению в непристойности. В Великобритании на роман также наложили цензурный запрет. Лишь в 1933 году американский суд вынес решение, что роман «не является порнографией» и был снова разрешен к публикации, а в 1936 выходит в свет первое английское книжное издание «Улисса». В 1939 году портрет Джойса появляется на обложке журнала «Time». К писателю пришла громкая литературная слава.
Действие романа развивается на фоне карты города Дублина, с подробным указанием названий фирм и точных их адресов. Самое интересное, это то, что дублинский, как и ирландский, период в жизни писателя в том же 1904-м году и закончился. Триест, Рим, снова Триест, Цюрих, затем Париж, и снова Цюрих, последнее место жительства Джойса.
Работая над романом, он буквально штудировал справочник «Весь Дублин» за 1904 год, а в письмах в Ирландию к брату часто просил навести ту или иную справку. Например, могут ли проходить муниципальные выборы в октябре или, если человеку стало плохо в парке Сидни-парейд, то могут ли его отвезти в больницу Св.Винсента? Как снабжается полиция продуктами: по государственным или частным каналам?
Странная, непривычная муза была у Джойса. Как могут вообще интересовать такие утилитарные вопросы? Не говоря уж о литературном вдохновении.
Джойс не усматривал никакого конфликта между комфортом современной городской цивилизации, субкультурой пабов, мясных лавок и парикмахерских, и собственно Культурой. Той, что принято определять не иначе, как с большой буквы. Но каким-то загадочным образом вся утилитарная информация в его голове переплавлялась в достижение именно Культуры, именно Искусства, именно Литературы.
Его мировоззрение формировалось под сильным католическим влиянием в годы учения в иезуитских школах, а затем в Дублинском университетском колледже. Даже несмотря на разрыв с церковью, у писателя на всю жизнь сохранился своеобразный упрямо-догматический тип сознания. «Живя с ними (иезуитами — авт.), я научился относиться к вещам таким образом, чтобы при необходимости легко отстраниться и вынести суждение», — вспоминал он впоследствии.
В главе романа «Сцилла и Харибда», юноша Стивен Дедал сражается с современной ирландской «просвітой», культурными сливками Дублина. Сановитые поэты и писатели ирландского возрождения с некой досадой характеризуют его между собой как талантливого, подающего надежды, но, к сожалению, бесполезного, как для Ирландии, литератора. Ведь им нужна была Ирландия Sinn Fein, то есть Себе Самим.
Глубокие суждения молодого интеллектуала о Шекспире искренне позабавили их своей оригинальностью, но они не видели в них никакой актуальности и прикладного смысла. Им нужна была ирландская культура, язык, конституция, ирланская семья на крепких устоях, ирландское воспитание детей, гэлльские виды спорта…
Кроме гомерова плана аллюзий с «Одиссеей» здесь можно легко провести параллель и с другим великим сюжетом. Иисус-Эммануил и книжники-фарисеи. Правда любви и правда политической истории.
Ирландия Шинн Фейн.
Гениальное, всеми принятое, хоть и не всегда понятое произведение Джойса оказалось не только идеальным фотоснимком менталитета Ирландии и уже рождающихся на то время новых геополитических конфиграций в Старом свете, но во многом предопределяющим события, произведением, если хотите «пророческим», «путиуказующим». И действительно, уже спустя несколько лет в Ирландии разразилась война за освобождение от британской короны. Война была успешной для независимой Ирландской Республики. И буквально сразу же внимание правительства сосредоточилось на таких, по его мнению, первоочередных проблемах, как ирландский язык, католическая нравственность и гэлльские виды спорта. Даже английский футбол на некоторое время оказался под запретом.
Из Ирландии куда-то в Европу или в Америку неслышно эмигрировали и многие «просвітяни». А сам Джойс уже давно наблюдал за родиной из Триеста. В Ирландии тем временем шли противоречивые процессы. С одной стороны крепло движение «голубых рубашек», уж очень симпатизировавшее рубашкам «черным», а позже и «коричневым». С другой — «постсоветское», как по нашим меркам, роптание о «золотом веке» в составе Соединенного Королевства. Привычной темой в пабах были разговоры о том, что де и «Гиннес» раньше был вкуснее и гуще. Национальная революция вдруг как-то отучила от либеральных привычек горожан дублинцев. Зато национальную элиту пополнили герои борьбы за освобождение — люди простые, сельские, серьезные…
Собственно, если кому что не нравилось — путь за океан был открыт! И молодые ирландцы, продолжая оставаться патриотами Эрина — правда, так и не осилив «гельську мову» — массово покупали билеты на пароходы в США. Прекрасная идея Ирландии Шинн Фейн стала явно пробуксовывать.
Вдали от родины, штудируя дублинские «жовті сторінки» десятилетней давности, Джойс воссоздавал свой образ Ирландии, знакомый и любимый. Себе самому и — читателю. А поскольку в своей гениальности он не сомневался никогда, то наверняка знал, что его роман завоюет мир. Можно даже предположить весь объем работы Джойса над романом как тщательно готовящуюся, масштабную литературную месть Художника Новой Эпохе. В засекреченных лабораториях джойсова гения долгие годы шла работа по расщеплению ядра из одного летнего дня в атомную бомбу всемирно известной Книги.
Что же вообще есть 16 июня для нашего гения? Скорей всего, в тот благоухающий зеленью и сулящий надежды вечер известного дня Джойс искренне поверил в так часто случающуюся в жизни человека, но куда-то, как правило, уходящую легкость обещаний любви.
Так любовь победила историю.
Нижче текст російською мовою.
Bloom’s Day — опыт 16 июня.
16 июня 1904 года на улице Nassau Street, в центре Дублина, состоялось первое свидание 20-летнего юноши Джеймса Джойса с девушкой Норой Барнакл. Нора работала горничной в гостинице, а Джеймс зарабатывал на жизнь преподаванием в школе, книжными обзорами для газет и пением.
День рекламиста.
В последствии этот день войдет в историю литературы как Bloom’s Day или Блумов день. В течение этого дня проходят все события и приключения главного героя романа, некого рекламного агента Леопольда Блума. Поскольку на Западе о романе «Улисс» представление имеют практически все, 16 июня уже давно отмечается рекламистами как свой неформальный профессиональный праздник.
В Дублине Bloom’s Day отмечают следующим образом. В восемь часов утра — праздничный завтрак примерно на тысячу человек. Затем читают фрагменты из «Улисса» и слушают музыку Джойса (он обрабатывал музыкальный фольклор), после чего все отправляются на прогулку по джойсовским местам. Вечером устраивается костюмированный Молли-Блум бал, и все танцуют, одевшись в костюмы начала века. И уже совсем поздно, когда стемнеет, — отправляются с факелами по маршруту, описанному в «Улиссе».
Как же провел этот день сам Леопольд Блум?
Блум начинает свой день с завтрака, идет в общественную турецкую баню, а потом — на похороны Дигнама, школьного товарища. По делам своей рекламной профессии он совершает безуспешные визиты в редакции двух газет, случайно заходит в музей, где для интеллектуальных бесед о будущем Ирландии собралась дублинская литературная элита. После, мучимый чувством ревности и шпионя за известным дублинским мачо Буяном Бойланом (как ему кажется, без пяти минут соблазнителем его жены Молли) пробирается в ресторан «Ормонд».
В этот день он успевает также попить ирландское пиво в разогретой компании ирландских патриотов и спастись бегством от этой же патриотической компании, которая заподозрила в нем злокозненного масона, а затем Блум наслаждается бризом на взморье изумрудного Эрина, где весьма физиологично переживает эротическое чувство. Под конец дня он успевает стать свидетелем рождения нового младенца.
Поздно вечером его заносит в бордель, где его одолевают угрызения совести, и откуда он уводит очень пьяного молодого человека Стивена Дедала (прототипом которого является сам Джойс в молодости), дома Блум подбивает дневной бюджет; размышляет перед сном; крепко и спокойно засыпает…
И наконец, эпилог: «Пенелопа». Внесюжетная, женская часть, чистый поток сознания. Бурный, мутный, стремительный, завораживающий. Чирикающее утро после виолончельного вечера и цикадной ночи…
Джойсова женщина.
Какова же историческая подоплека Блумова дня?
В один из июньских вечеров противоречивый молодой человек Джеймс Огастен Алоуизиус Джойс с католическим мировоззрением и эротическим вожделением идет на встречу с простой дублинской девушкой.
Как влюбленный Джеймс провел это свидание — в деталях не известно никому ( хотя есть основания предполагать, что весьма изобретательно…). Известно, что простая горничная вскоре стала женой писателя, родила ему двоих детей и, кроме того, невольно внесла свой посильный вклад в мировую литературу.
«Мимолетное видение» пушкинского образа женщины, прогрессивные «тургеневские», томящиеся «бальзаковские», осуждаемые обществом женщины Мопассана, женщины-страдалицы галереи авторов украинской литературной традиции… Норе Барнакл внимательный читательский мир обязан появлением в литературе такого явления, как «джойсова» женщина — энергичная, раскованная.
Кажется, в грядущей эпохе модернизма женщина уже не могла выступать в уготованной ей тысячелетиями, обыденнной ипостаси объекта созерцания, томления, страсти, изучения. И с легкой руки ирландского писателя, ставшего впоследствии класиком мировой литературы, на арену мировой гендерной истории вышла женщина, которая, выражаясь языком модернизма, сама способна кого хочешь «посозерцать». Тип, соединяющий в себе все более легализирующуюся сексуальность, осознание своих прав на чувственность и бесстыдство. С одной стороны. И с другой — осознание неизменности естественного долга матери, верности, добровольность в роли жены.
Нора в свои юные годы была девушкой интересной и, как говорят сегодня, весьма сексапильной. С немного наивным, немного китчевым провинциальным очарованием. Покрикивающая на клиентов горничная. Пожалуй, этот, а может быть, подобный тип встречаем мы среди девушек продавщиц, в парикмахерских, среди работниц сферы обслуживания, официанток. Подвыпившие провинциальные парни склонны обращаться к ним «зайка», «сестричка», «солнце» и т.д… Которые в общем-то благосклонно принимают флирт, однако способны ловко, и главное, необидно для клиента, увернуться от рук, желающих приобнять, похлопать за мягкое…
Фамилию Норы можно перевести, как «прилипала». Или уж совсем адаптируя к украинским именам — Нора Репях. Узнав, что сын встречается с девушкой с такой фамилией, отец писателя заявил: "Такая не оставит его никогда".
Джойс, живший в мире созвучий, оказиональных скрытых смыслов, подтекстов и глубинных символов, наверняка по-своему оценил это обстоятельство. «Не знаю, гений у меня муж или нет, но то, что такого больше нет — так это точно», — призналась как-то жена писателя, не прочитавшая, кстати, за всю жизнь ни одного произведения своего мужа.
Писатель Джойс.
Над легендарным своим романом Джойс работал с марта 1914 года в течение семи лет. Публикация 14 глав "Улисса" в американском журнале "Little Review" (1918-1920) заканчивается грандиозным скандалом. Общество по искоренению порока возбудило судебный процесс по обвинению в непристойности. В Великобритании на роман также наложили цензурный запрет. Лишь в 1933 году американский суд вынес решение, что роман «не является порнографией» и был снова разрешен к публикации, а в 1936 выходит в свет первое английское книжное издание «Улисса». В 1939 году портрет Джойса появляется на обложке журнала «Time». К писателю пришла громкая литературная слава.
Действие романа развивается на фоне карты города Дублина, с подробным указанием названий фирм и точных их адресов. Самое интересное, это то, что дублинский, как и ирландский, период в жизни писателя в том же 1904-м году и закончился. Триест, Рим, снова Триест, Цюрих, затем Париж, и снова Цюрих, последнее место жительства Джойса.
Работая над романом, он буквально штудировал справочник «Весь Дублин» за 1904 год, а в письмах в Ирландию к брату часто просил навести ту или иную справку. Например, могут ли проходить муниципальные выборы в октябре или, если человеку стало плохо в парке Сидни-парейд, то могут ли его отвезти в больницу Св.Винсента? Как снабжается полиция продуктами: по государственным или частным каналам?
Странная, непривычная муза была у Джойса. Как могут вообще интересовать такие утилитарные вопросы? Не говоря уж о литературном вдохновении.
Джойс не усматривал никакого конфликта между комфортом современной городской цивилизации, субкультурой пабов, мясных лавок и парикмахерских, и собственно Культурой. Той, что принято определять не иначе, как с большой буквы. Но каким-то загадочным образом вся утилитарная информация в его голове переплавлялась в достижение именно Культуры, именно Искусства, именно Литературы.
Его мировоззрение формировалось под сильным католическим влиянием в годы учения в иезуитских школах, а затем в Дублинском университетском колледже. Даже несмотря на разрыв с церковью, у писателя на всю жизнь сохранился своеобразный упрямо-догматический тип сознания. «Живя с ними (иезуитами — авт.), я научился относиться к вещам таким образом, чтобы при необходимости легко отстраниться и вынести суждение», — вспоминал он впоследствии.
В главе романа «Сцилла и Харибда», юноша Стивен Дедал сражается с современной ирландской «просвітой», культурными сливками Дублина. Сановитые поэты и писатели ирландского возрождения с некой досадой характеризуют его между собой как талантливого, подающего надежды, но, к сожалению, бесполезного, как для Ирландии, литератора. Ведь им нужна была Ирландия Sinn Fein, то есть Себе Самим.
Глубокие суждения молодого интеллектуала о Шекспире искренне позабавили их своей оригинальностью, но они не видели в них никакой актуальности и прикладного смысла. Им нужна была ирландская культура, язык, конституция, ирланская семья на крепких устоях, ирландское воспитание детей, гэлльские виды спорта…
Кроме гомерова плана аллюзий с «Одиссеей» здесь можно легко провести параллель и с другим великим сюжетом. Иисус-Эммануил и книжники-фарисеи. Правда любви и правда политической истории.
Ирландия Шинн Фейн.
Гениальное, всеми принятое, хоть и не всегда понятое произведение Джойса оказалось не только идеальным фотоснимком менталитета Ирландии и уже рождающихся на то время новых геополитических конфиграций в Старом свете, но во многом предопределяющим события, произведением, если хотите «пророческим», «путиуказующим». И действительно, уже спустя несколько лет в Ирландии разразилась война за освобождение от британской короны. Война была успешной для независимой Ирландской Республики. И буквально сразу же внимание правительства сосредоточилось на таких, по его мнению, первоочередных проблемах, как ирландский язык, католическая нравственность и гэлльские виды спорта. Даже английский футбол на некоторое время оказался под запретом.
Из Ирландии куда-то в Европу или в Америку неслышно эмигрировали и многие «просвітяни». А сам Джойс уже давно наблюдал за родиной из Триеста. В Ирландии тем временем шли противоречивые процессы. С одной стороны крепло движение «голубых рубашек», уж очень симпатизировавшее рубашкам «черным», а позже и «коричневым». С другой — «постсоветское», как по нашим меркам, роптание о «золотом веке» в составе Соединенного Королевства. Привычной темой в пабах были разговоры о том, что де и «Гиннес» раньше был вкуснее и гуще. Национальная революция вдруг как-то отучила от либеральных привычек горожан дублинцев. Зато национальную элиту пополнили герои борьбы за освобождение — люди простые, сельские, серьезные…
Собственно, если кому что не нравилось — путь за океан был открыт! И молодые ирландцы, продолжая оставаться патриотами Эрина — правда, так и не осилив «гельську мову» — массово покупали билеты на пароходы в США. Прекрасная идея Ирландии Шинн Фейн стала явно пробуксовывать.
Вдали от родины, штудируя дублинские «жовті сторінки» десятилетней давности, Джойс воссоздавал свой образ Ирландии, знакомый и любимый. Себе самому и — читателю. А поскольку в своей гениальности он не сомневался никогда, то наверняка знал, что его роман завоюет мир. Можно даже предположить весь объем работы Джойса над романом как тщательно готовящуюся, масштабную литературную месть Художника Новой Эпохе. В засекреченных лабораториях джойсова гения долгие годы шла работа по расщеплению ядра из одного летнего дня в атомную бомбу всемирно известной Книги.
Что же вообще есть 16 июня для нашего гения? Скорей всего, в тот благоухающий зеленью и сулящий надежды вечер известного дня Джойс искренне поверил в так часто случающуюся в жизни человека, но куда-то, как правило, уходящую легкость обещаний любви.
Так любовь победила историю.
Відповіді
2004.06.16 | Георгій
Є непоганий фільм...
... про Джойса і Нору Барнакл, поставлений в Ірландській республіці у 2001 р., називається "Нора" (за романом Бренди Меддокс, режисер Бредлі Адамс, у головних ролях Ювен МакГрегор і Сюзен Лінч). Я не впевнений, в якій мірі ідея фільму (а також роману, за мотивами якого він поставлений) правдива, але передана ця ідея досить талановито. Там молодий Джойс змальований як надзвичайно інтровертна, егоцентрична людина з жахливим комплексом неповноцінності, але водночас як дуже ніжний коханець і відданий батько. А Нора в цьому фільмі повний антагоніст Джойсові, вона не те що не егоїстична, а просто взагалі позбавлена всяких амбіцій, розчинена у своєму чоловікові.2004.06.16 | Роман
Re: Є непоганий фільм...
Брате! Де його можна придбати?! В кінотеатрі "Київ" немає...2004.06.16 | Георгій
Re: Є непоганий фільм...
Роман пише:> Брате! Де його можна придбати?! В кінотеатрі "Київ" немає...
(ГП) Чесно кажучи, не знаю. Тут у США цей фільм теж не йшов у широкому прокаті, як і багато інших хороших західноєвропейських фільмів. Моя дочка і дружина бачили його на кінофестивалі в Сіетлі, а я - тільки на відео.
2004.06.16 | Стопудів
Re: 16 червня - Блумздей! Згадаємо Джойса!
После, мучимый чувством ревности и шпионя за известным дублинским мачо Буяном Бойланом (как ему кажется, без пяти минут соблазнителем его жены Молли) пробирается в ресторан «Ормонд».А чого ж бєз 5 мінут. Бойлан таки зробив це, і тому вже майже примирений з цим фактом Блум не поспішає йти додому, а тусується нічним Дубліном. А після дєбоша між Стівеном і солдатами вони приходять до нього додому, і Блум веде себе тихо-тихо, бо любить Моллі і боїться, щоб вона від нього не пішла.
Згідно з однією версій, місячні, про які згадує Моллі в останньому розділі, свідчать саме про те, що вона не завагітніла від Бойлана.
--------------
Джойс, як і Блум, хавав свою Нору от і до, і вважав її нібито стєрвозність нормальним явищем. І вона хавала Джойса. Як там: "Не знаю, чим там мій чоловік займається, але він геній".
А взагалі-то класна стаття.
2004.06.16 | Shooter
Re: 16 червня - Блумздей! Згадаємо Джойса!
Стопудів пише:>
> А взагалі-то класна стаття.
Угу. Особливо відверті авторові аллюзії щодо "гелльської мови", "просвітян", Рассєйской (Бритійськой) імперії. та Шекспіра (не Булгакова часом мав на увазі гаспадін автор?).
Посмерджує.
На відміну від Джойса.
2004.06.16 | Roo
Гельська мова і просвітяни
Shooter пише:> Угу. Особливо відверті авторові аллюзії щодо "гелльської мови", "просвітян", Рассєйской (Бритійськой) імперії. та Шекспіра (не Булгакова часом мав на увазі гаспадін автор?).
>
> Посмерджує.
>
> На відміну від Джойса.
Гельською мовою в Ірландії та в Шотландії, на відміну від української в Україні, майже ніхто не користується. Хоча зараз, кажуть, спостерігається сплеск цікавості до неї. Один шотландець казав мені, що серед тамтешньої молоді є певною модою вкручувати у розмову гелізми. Які б алюзії не мав автор, але якщо говорити про наші справи, то сумна доля гельської мови нам довго ще не загрожуватиме.
Щодо "Рассєйської" імперії: мені здається, алюзія не до неї, а до "совка". Мова йде про ностальгію "за старими добрими часами", і як би не випалювали злою сатирою подібні емоції, факт залишається фактом. Інша річ - ставлення до цього факту. Так само, ставлення самого Джойса до епохи, про яку він пише. І якщо виходити з того, що Стівен Дедал - це і є молодий Джойс, то ставлення до "просвітян" є адекватним і алюзія виправдана. До просвітян треба ставитися як до хасидів, історичних фарисеїв - триматися від них на відстані. Як і з іншими жорстко-безкомпромісними людьми. Може вони і корисні взагалі, але часто бувають сліпими й небезпечними. Інша річ, що "душок" з'являється коли сатира на прояви недалекого українства робиться російською мовою. Тут я згоден.
Але у статті мова йде про інше. І алюзії з Булгаковим на вашій совісті, п.Шутере.
2004.06.16 | Shooter
Re: Гельська мова і просвітяни
Roo пише:> Shooter пише:
> > Угу. Особливо відверті авторові аллюзії щодо "гелльської мови", "просвітян", Рассєйской (Бритійськой) імперії. та Шекспіра (не Булгакова часом мав на увазі гаспадін автор?).
> >
> > Посмерджує.
> >
> > На відміну від Джойса.
>
> Гельською мовою в Ірландії та в Шотландії, на відміну від української в Україні, майже ніхто не користується. Хоча зараз, кажуть, спостерігається сплеск цікавості до неї. Один шотландець казав мені, що серед тамтешньої молоді є певною модою вкручувати у розмову гелізми. Які б алюзії не мав автор, але якщо говорити про наші справи, то сумна доля гельської мови нам довго ще не загрожуватиме.
Гельська мова (мови?) (Шотландія, Ірландія, Уельс) зараз в стані "білорусизації". Себто на них розмовляє невеликий відсоток населення "глухої провінції". However, скажімо, в Уельсі всі надписи - двомовні.
> Щодо "Рассєйської" імперії: мені здається, алюзія не до неї, а до "совка".
Гм...а совок не був Рассєйською імперією?
>Так само, ставлення самого Джойса до епохи, про яку він пише. І якщо виходити з того, що Стівен Дедал - це і є молодий Джойс, то ставлення до "просвітян" є адекватним і алюзія виправдана.
Дедал "не розуміє" " ірландських просвітян", проте не дере з них лаха, як це робить "умний автор". Котрий є набагато ближче до Бузини, чим до Джойса.
>До просвітян треба ставитися як до хасидів, історичних фарисеїв - триматися від них на відстані. Як і з іншими жорстко-безкомпромісними людьми.
Просвітяни - вони різні бувають. Бувають, знаєте, навіть такі, що не харчуються виключно горілкою та салом, витираючи потім масні вуса рукавом засмальцьованої сорочки.
>Інша річ, що "душок" з'являється коли сатира на прояви недалекого українства робиться російською мовою. Тут я згоден.
Мова - абсолютно по барабану. Мова про суть (сильно вибачаюсь за тавтольоґію) .
> Але у статті мова йде про інше.
В сттаті є і сморід, причому, досить інтенсивний. У всьому, де обігрується паралель Ірландія-Україна (Бритійська-Рассєйська імперії).
2004.06.16 | Roo
Re: Гельська мова і просвітяни
Shooter пише:> Гм...а совок не був Рассєйською імперією?
Совок - це був Радянський Союз, а не Російська імперія. По-вашому, немає жодної різниці? Навіщо мислити так грубо?
>
> Дедал "не розуміє" "просвітян", проте не дере з них лаха, як це робить "умний автор".
"Умний автор": це слід розуміти як геть тупий чи як?
> Просвітяни - вони різні бувають. Бувають навіть такі, що не харчуються виключно горілкою та салом, витираючи потім масні вуса рукавом засмальцьованої сорочки.
>
Ви надто у полоні грубих, карикатурних образів. Ви багато бачили таких просвітян, про яких говорите? Я - ні. Хіба що відверту пародію на фольклорних українолюбів. Ознаки просвітян зовсім інші. І вони, здається, інтернаціональні. Насамперед, це група плакатність мислення, надзвичайна впевненість у власній правоті, вимогливість до історії і до людей, небажання аналізувати. Я б і вас назвав би просвітянином. За вашу безкомпромісність і бажання рубати з плеча. Ви думаєте, що вам це можна! Бо за вами, мовляв, велика українська визвольна (і яка ще?) ідея. А те, що ви не здатні нікого переконати - навіть, здається, і не намагаєтеся! - та шукаєте підступ, зраду, ворогів там, де її нема, і ще мабуть, чого доброго, збираєтеся вмирати за виплекану ікону - все це робить з вас отакого хрестоматійного "просвітянина".
> >Інша річ, що "душок" з'являється коли сатира на прояви недалекого українства робиться російською мовою. Тут я згоден.
>
> Мова - абсолютно по барабану. Мова про суть (сильно вибачаюсь за тавтольоґію) .
Як це "по барабану"?! Значить ви ще далі від розуміння, ніж це могло б здатися. Не говоріть так про мову.
2004.06.17 | Shooter
Re: Гельська мова і просвітяни
Roo пише:> Shooter пише:
> > Гм...а совок не був Рассєйською імперією?
>
> Совок - це був Радянський Союз, а не Російська імперія. По-вашому, немає жодної різниці? Навіщо мислити так грубо?
Хех
Радянський Союз - це реінкарнована Російська імперія під комуністичним соусом. Всього лиш. Зі всіма традиційними кроками - окупація колоній (окупація Совіцькою Росією всіх національних держав, котрі виникли на уламках Російської царської імерії (лише в 2 випадках - невдачно)) з наступною спробою асиміліяції місцевого населення.
Росії ще "повезло", що була жорстока війна з німцями - лише після цього, скажем, Україна почала бути "совіцькою". Як доказ наведу Вам кількість українців серед членів КПУ - >50% їх стало аж в 50-х.
І продовжувалась "м'яка" (а часом - і досить жорстка) імперська політика аж до скону Російської імперії в 1991-му.
> > Дедал "не розуміє" "просвітян", проте не дере з них лаха, як це робить "умний автор".
>
> "Умний автор": це слід розуміти як геть тупий чи як?
Це типу Бузини.
> > Просвітяни - вони різні бувають. Бувають навіть такі, що не харчуються виключно горілкою та салом, витираючи потім масні вуса рукавом засмальцьованої сорочки.
> >
> Ви надто у полоні грубих, карикатурних образів. Ви багато бачили таких просвітян, про яких говорите? Я - ні.
Я - так. (протилежних до описаного). Ви вже, доречі, вдруге не зауважуєте сарказму в моїх дописах.
> Хіба що відверту пародію на фольклорних українолюбів. Ознаки просвітян зовсім інші. І вони, здається, інтернаціональні. Насамперед, це група плакатність мислення, надзвичайна впевненість у власній правоті, вимогливість до історії і до людей, небажання аналізувати. Я б і вас назвав би просвітянином. За вашу безкомпромісність і бажання рубати з плеча. Ви думаєте, що вам це можна! Бо за вами, мовляв, велика українська визвольна (і яка ще?) ідея. А те, що ви не здатні нікого переконати - навіть, здається, і не намагаєтеся! - та шукаєте підступ, зраду, ворогів там, де її нема, і ще мабуть, чого доброго, збираєтеся вмирати за виплекану ікону - все це робить з вас отакого хрестоматійного "просвітянина".
Просвітяни - це якраз ті, хто несли просвіту в народ. І були у всіх народів, особливо колоніальних. Ті ж Шевченко та Франко були "просвітяни". Всі слов'янські духовні лідери 19 століття були просвітяни. Тільки от там де їх шанують (Чехія, Словаччина) або мають за національних героїв (Словенія) - там і загальний стан справ набагато кращий, ніж в Україні.
Щодо мене - якщо ведеться суперечка по суті, я намагаюсь оперувати виключно фактами. Якщо ж комусь не подобаються факти - то вже не мої проблеми.
В Україні ж, зусиллями десятирічь совіцького режиму, образ просвітянина "виростили" як темну зачухану особа, котра від культури і освіти (російської/імперської) - версти, проте намагається когось чогось навчити. "Засіб" типовий для імперій всіх часів - скажімо, як приклад, то й же Черчіль в 30-х називав індусів "дикунами".
> > >Інша річ, що "душок" з'являється коли сатира на прояви недалекого українства робиться російською мовою. Тут я згоден.
> >
> > Мова - абсолютно по барабану. Мова про суть (сильно вибачаюсь за тавтольоґію) .
>
> Як це "по барабану"?! Значить ви ще далі від розуміння, ніж це могло б здатися. Не говоріть так про мову.
Ще раз - якби в даному випадку автор користувався "вишуканою українською", душок би стояв абсолютно едентичний. Що, доречі, підтверджує - до того, що Ви називаєте "просвітянством", стоїте ближче Ви, ніж я.
2004.06.18 | Roo
УРСР і українські люди
Shooter пише:> Радянський Союз - це реінкарнована Російська імперія під комуністичним соусом. Всього лиш. Зі всіма традиційними кроками - окупація колоній (окупація Совіцькою Росією всіх національних держав, котрі виникли на уламках Російської царської імерії (лише в 2 випадках - невдачно)) з наступною спробою асиміліяції місцевого населення.
Радянський Союз виник після кривавої війни. І цю війну таки справедливо називати громадянською. Перемогли у ній більшовики. Якщо ви вперто не бажаєте бачити різницю між більшовиками та їхніми противниками, то це щонайменше прикро. З висоти ХХІ століття, з висоти всотаної антирадянської чи антиросійської літератури вам дуже просто зараз утотожнювати Російську імперію з СРСР. Сказали як відрізали! Цікаво, окупантами новоствореної національної держави в Україні ви вважаєте тільки муравйовські загони та інші якісь формування, у яких були неукраїнці чи запишете в "окупанти" й радянські українські формування? Чи не з'являється у вас сумнів у коректності терміну "окупація" стосовно місця України в СРСР? Може ви побачите різницю у тодішньому державотворенні між Україною та, наприклад, Польщею чи Фінляндією? Може, по-вашому, національна ідея України була вже на той час криштальною та монолітною і мала масове розуміння й усвідомлення на всій території сучасної незалежної України?
>
> Росії ще "повезло", що була жорстока війна з німцями - лише після цього, скажем, Україна почала бути "совіцькою". Як доказ наведу Вам кількість українців серед членів КПУ - >50% їх стало аж в 50-х.
Тобто, слід розуміти, що "справжній українець" ні за що, ні при яких обставинах не вступив би у лави ВКП(б)? Що ВКП(б) - це суто партія російського великодержавного шовінізму, і все? І у компартію на території України вступали виключно або завезені до неї етнічні великороси, а якщо вступали українці, то виключно манкурти, запроданці та покручі? І що означає, що Україна СТАЛА "совіцькою"? Вас послухати, так уявляються жахливі сцени з фільму "Від заходу до світанку" (правильно я переклав на українську назву? зізнаюся, що зкалькував з російської...)Коли після укусу вампірів люди перетворювалися на очах у таких самих вурдалаків.
> І продовжувалась "м'яка" (а часом - і досить жорстка) імперська політика аж до скону Російської імперії в 1991-му.
Ага! А потім "Імперія зла" сконала і все розквіло, заколосилося!...
> > > Дедал "не розуміє" "просвітян", проте не дере з них лаха, як це робить "умний автор".
> > "Умний автор": це слід розуміти як геть тупий чи як?
> Це типу Бузини.
Дався вам той Бузина.
> Просвітяни - вони різні бувають. Бувають навіть такі, що не харчуються виключно горілкою та салом, витираючи потім масні вуса рукавом засмальцьованої сорочки.
> > >
> > Ви надто у полоні грубих, карикатурних образів. Ви багато бачили таких просвітян, про яких говорите? Я - ні.
>
> Я - так. (протилежних до описаного). Ви вже, доречі, вдруге не зауважуєте сарказму в моїх дописах.
Над сарказмом, як і над будь-яким дотепом, варто готуватися або мати відповідний талант. Сарказм повинний бути доречним. Робіть висновки самі, чому ваших сарказмів не зауважують.
>
Облишмо те, що виплекалося у моєму мозкові - чи під впливом "совіцької" пропаганди, чи без. Бо, здається, що ви самі заплуталися у цих образах і карикатурах.
> Просвітяни - це якраз ті, хто несли просвіту в народ. І були у всіх народів, особливо колоніальних. Ті ж Шевченко та Франко були "просвітяни". Всі слов'янські духовні лідери 19 століття були просвітяни. Тільки от там де їх шанують (Чехія, Словаччина) або мають за національних героїв (Словенія) - там і загальний стан справ набагато кращий, ніж в Україні.
Здається, нестачі у вшановуваннях Кобзаря, Каменяра і Лесі навіть за УРСР (або, як вам миліше, "совіцької" України) не було. І потім: то були герої ХІХ століття. Вони зробили вже свою місію. Зараз у нас ХХІ століття, дозвольте вам іще раз нагадати. Відповідно, я за те, щоб і технологія думки у нашого брата-інтелектуала була би сучасною.
>
> Щодо мене - якщо ведеться суперечка по суті, я намагаюсь оперувати виключно фактами. Якщо ж комусь не подобаються факти - то вже не мої проблеми.
Ваші, ваші!
> В Україні ж, зусиллями десятирічь совіцького режиму, образ просвітянина "виростили" як темну зачухану особа, котра від культури і освіти (російської/імперської) - версти, проте намагається когось чогось навчити. "Засіб" типовий для імперій всіх часів - скажімо, як приклад, то й же Черчіль в 30-х називав індусів "дикунами".
Індуси й зараз не дуже-то й переконливі. Поїдьте в Індію, або подивіться репортажі звідти, чи навіть індійські фільми. Але питання так на сьогоднішню добу не повинно ставитися: дикуни індійці чи не дикуни. Є індуси, які вчаться у Англії і стають програмістами, а є ще й реальності брудного й хаотичного індійського життя. Те саме можна сказати про Україну і про українських людей.
Щодо описаного вами образу просвітятнина, то ви, здається, перебільшуєте! Мабуть, через полемічний запал та дух протиріччя.
2004.06.18 | Shooter
Re: УРСР і українські люди
Roo пише:> Shooter пише:
> > Радянський Союз - це реінкарнована Російська імперія під комуністичним соусом. Всього лиш. Зі всіма традиційними кроками - окупація колоній (окупація Совіцькою Росією всіх національних держав, котрі виникли на уламках Російської царської імерії (лише в 2 випадках - невдачно)) з наступною спробою асиміліяції місцевого населення.
>
> Радянський Союз виник після кривавої війни. І цю війну таки справедливо називати громадянською. Перемогли у ній більшовики. Якщо ви вперто не бажаєте бачити різницю між більшовиками та їхніми противниками, то це щонайменше прикро. З висоти ХХІ століття, з висоти всотаної антирадянської чи антиросійської літератури вам дуже просто зараз утотожнювати Російську імперію з СРСР. Сказали як відрізали! Цікаво, окупантами новоствореної національної держави в Україні ви вважаєте тільки муравйовські загони та інші якісь формування, у яких були неукраїнці чи запишете в "окупанти" й радянські українські формування?
Ги
85% населення України в 1918 становили селяни. Як Ви думаєте - наскільки близькою їм були більшовицькі ідеї?
Доречі, пан Петтен теж колаборував з німцями - куди Ви його "запишете"? Як були, скажімо, і бельгійські частини, котрі воювали на боці Гітлера.
> Чи не з'являється у вас сумнів у коректності терміну "окупація" стосовно місця України в СРСР? Може ви побачите різницю у тодішньому державотворенні між Україною та, наприклад, Польщею чи Фінляндією?
Бачу. Пілсудський зійшов з поїзду "соціалізм" на станції "державність". Українські соціалісти це зробити не зуміли, на жаль. Будучи "щирими і наївними" - за що український нарід платив важку ціну останніх 80 років - і все ще продовжує платити.
>Може, по-вашому, національна ідея України була вже на той час криштальною та монолітною і мала масове розуміння й усвідомлення на всій території сучасної незалежної України?
А до чого тут "національна ідея" як така?
Говоримо про те, що репрезентанти українського народу - представники всіх "соціалістичних партій" (окрім "cлабеньких українських більшовиків") від імени українського народу проголосили свою державу - УНР. Більшовицька (бандитська, імхо) Росія її визнала, підписала угоду (2 - і з УНР, і з Гетьманатом) про кордони і добросусідські стосунки - а після того ввела свої війська на територію України. У всі часи такий акт називався окупацією.
> > Росії ще "повезло", що була жорстока війна з німцями - лише після цього, скажем, Україна почала бути "совіцькою". Як доказ наведу Вам кількість українців серед членів КПУ - >50% їх стало аж в 50-х.
>
> Тобто, слід розуміти, що "справжній українець" ні за що, ні при яких обставинах не вступив би у лави ВКП(б)? Що ВКП(б) - це суто партія російського великодержавного шовінізму, і все? І у компартію на території України вступали виключно або завезені до неї етнічні великороси, а якщо вступали українці, то виключно манкурти, запроданці та покручі? І що означає, що Україна СТАЛА "совіцькою"? Вас послухати, так уявляються жахливі сцени з фільму "Від заходу до світанку" (правильно я переклав на українську назву? зізнаюся, що зкалькував з російської...)Коли після укусу вампірів люди перетворювалися на очах у таких самих вурдалаків.
Я розумію, що Ваша уява "сильніша" за історичні факти, проте якщо в 20-х - 30-х українців серед населення України було 80-85%, а їхня частка в органах державного управління УССР була <50% (а в 20-і - дай Боже, щоб і четвертина набралася), то це свідчить лише про єдине: совіцька (російська) влада на Україні в міжвоєнні роки була окупаційною. Як і будь-яка імперська влада в будь-якій колонії, котра кореспондувала з таким самим "правилом чисел".
І лише після війни Україна почала ставати "більше совіцькою, чим несовіцькою" - але то вже інша пісня.
> > І продовжувалась "м'яка" (а часом - і досить жорстка) імперська політика аж до скону Російської імперії в 1991-му.
>
> Ага! А потім "Імперія зла" сконала і все розквіло, заколосилося!...
Ні, звісно - постімперські країни можуть "заколоситися" лише тоді, якщо вони мають добре розвинуту історичну пам'ять і, завдяки цьому, сформовану національну еліту (згадаймо Бразаускаса, який ще задовго до розвалу Союзу підтримував ідею самостійсности Литви). На відміну від територіальної еліти, типу русскаво-укрАінца Кучми і всієї його гоп-бидлячої компанії, для яких доля цієї країни та її населення глибоко до сраки, бо "їхнє" - це виключно "чесно подєрєбанені" (спижджені) заводи.
І як завжди - порвіняйте країни Балтії і Україну після 13 років розвалу Союзу - хто "квітне", а хто сидить глибоко в дупі, і то при тому, що "теоретично" би мало бути навпаки...
> Над сарказмом, як і над будь-яким дотепом, варто готуватися або мати відповідний талант. Сарказм повинний бути доречним. Робіть висновки самі, чому ваших сарказмів не зауважують.
Ви не зауважуєте.
> > Просвітяни - це якраз ті, хто несли просвіту в народ. І були у всіх народів, особливо колоніальних. Ті ж Шевченко та Франко були "просвітяни". Всі слов'янські духовні лідери 19 століття були просвітяни. Тільки от там де їх шанують (Чехія, Словаччина) або мають за національних героїв (Словенія) - там і загальний стан справ набагато кращий, ніж в Україні.
>
> Здається, нестачі у вшановуваннях Кобзаря, Каменяра і Лесі навіть за УРСР (або, як вам миліше, "совіцької" України) не було. І потім: то були герої ХІХ століття. Вони зробили вже свою місію. Зараз у нас ХХІ століття, дозвольте вам іще раз нагадати. Відповідно, я за те, щоб і технологія думки у нашого брата-інтелектуала була би сучасною.
і?
Якщо хочете про сучасних "просвітян", то Мазепу-фест організовувала і Просвіта в т.ч. І ті ж Забужко чи Прохасько - "просвітяни" 90-х, оскільки намагаються своєю діяльністю піднімати духовний і культурний рівень народу. Етс.
Проте мова не про "сучасних-колишніх", а про архетип "просвітянина" як темного і забитого шароварника, старанно виплеканого совіцькою владою. Русскіє народнікі, бачите, завжди подавалися з симпатією - наївні, проте "добриє люді". Українські ж просвітяни (уточню історично - члени Просвіти початку 20 ст) - геть чисто всі "укрАінскіє буржуазниє націоналісти" і "враги народа".
Мда...нічого, час вилікує.
2004.06.16 | Стопудів
Re: Гельська мова і просвітяни
Імперія - це мрачна фігня з деякими прекрасними моментами, які тільки відтіняють її гидоту.СРСР - грандіозний експеримент зі своїми злетами і своїми трагедіями. Оскільки я належу до покоління 70-их, то пам'ятаю перважно гарне, хоча й розумію, що совок був приречений. Але він набагато кращий за кондову імперію. І в майбутньому ми ще побачимо тінейджерів, які струшуватимуть політичне життя в країні ностальгію за СРСР (хай вони його і не бачили). Хоч би без терактів.
Щось я не пам'ятаю, щоб у тій тусовці були просвітяни. Там були аполітичні інтелігенти, чиї знання слугували їм для інтелектуальних вправ за чарчиною. Таких і зараз багато. Основним патріотом там виступає такий собі Громадянин, який і виганяє Блума з кабаку за його певну належність до єврейського народу.
Сам Джойс, до речі, прихильно ставився до боротьби за визволення Ірландії і цим от Парнеллом, чи як його там, навіть захоплювався.
А Булгаков писав просто атас, смачнюще і захоплююче. Це швидше його трагедія, що він не зрозумів появу українців на арені свого життя.
Так от, текст класний, і душок від нього з'являється саме тому, що він написаний не українською. Причому, можливо, автор цього тексту - до речі, хто він? - навіть не мав на увазі нічого душного.
2004.06.16 | Стопудів
Блум і патріоти :) (російською мовою)
Тут старина Гарриоун опять заворчал на Блума, что все крутился у двери.- Да заходите смелей, не съест, - говорит Гражданин.
Блум пробирается, косясь на пса, и спрашивает у Терри, не был ли тут Мартин Каннингем.
- Ах ты, Господь Мак-Кеун! - говорит Джо, еще все за письмами. - Послушайте-ка вот это, хоти-те?
И начинает зачитывать.
Ливерпуль, Хантер-стрит, 7 Начальнику дублинской полиции, Дублин.
Глубокожаемый Сэр осмелюсь вам предложить свои услуги насчет помянутого деликатного дела как я повесил Джо Ганна в Бутлской тюрьме 12 февраля 1900 года и еще повесил...
- Покажи, покажи-ка, Джо, - говорю.
- ...рядового Артура Чейса за убивство Джесси Тильзит в Пентонвильской тюрьме и еще был помощником когда...
- Господи, - говорю.
- ...Биллингтон казнил злодея убивца Тода Смита...
Тут Гражданин хотел было у него цапнуть письмо.
- Потерпи, - это Джо ему, - а еще имею самоличный спосоп накидки петли так чтоб уже не выпутался и остаюсь со всей надеждой на вашу милость а также моя цена пять гиней, Х.Рамболд, Цирюльник.
- Этот цирюльник заслужил хороший пиндюльник, - говорит Гражданин.
- Грязная поганая тварь, - Джо плюется. - На, - говорит, - Олф, забери-ка их с глаз долой. При-ветствую, - говорит, - Блум, чего выпьете?
Ну, тут они пошли препираться, Блум, я, мол, не хочу да я не могу да вы не сочтите за оскорб-ление и так далее, а в конце концов говорит, ладно, тогда я, пожалуй, возьму сигару. Ей-ей, благора-зумный субъект, ничего не скажешь.
- Дай-ка нам, Терри, самую лучшую из твоих вонючек, - говорит Джо.
Олф между тем толкует, как один такой малый прислал открытку с соболезнованиями и с чер-ной каймой вокруг.
- Все эти, - говорит, - цирюльники из черных краев , они за пять фунтов плюс дорожные расхо-ды готовы отца родного повесить.
И начинает рассказывать, как там при этом двое стоят внизу и тянут за ноги, когда повиснет, чтобы задохся как следует, а потом они режут веревку на кусочки и продают, выручают по нескольку шиллингов с головы.
В темных краях обитают они, мстительные рыцари бритвы. Держат они наготове свое смерто-носное вервие и неумолимо препровождают в Эреб всякого, кто бы ни совершил кровавое злодея-ние, ибо отнюдь не буду терпеть того, так говорит Господь.
Тут они начали рассуждать насчет смертной казни и конечно Блум давай выступать со всякими почему да отчего со всей хренопруденцией этого дела а пес что-то все время его обнюхивает мне говорили от этих жидов какой-то особый запах который собаки чуют и рассусоливает про средство устрашения и прочее в этом духе.
- А я знаю одну штуку, на которую не действует устрашение, - это Олф.
- Это какая же? - Джо спрашивает.
- Член того бедняги, которого вешают, - отвечает Олф.
- Правда, что ли? - это Джо.
- Чистейшая правда, - Олф ему. - Я сам слышал от главного надзирателя, который был в Кил-маинхеме , когда там вешали Джо Брэди, непобедимого. Он говорит, когда они сняли его с веревки, то у него так и торчал прямо им в нос, как свечка.
- Страсть господствует и в смерти , кто-то там говорил, - это Джо.
- Наука это все объясняет, - говорит Блум. - Это естественный феномен, понимаете ли, по-скольку за счет...
И начинает сыпать слова, от которых язык сломаешь, про феномены да про науку, мол, тот феномен да еще вон тот феномен.
Знаменитый ученый, герр профессор Луитпольд Блюмендуфт представил медицинские осно-вания, в силу которых внезапный перелом шейных позвонков с проистекающим отсюда разрывом спинного мозга, согласно надежным и проверенным принципам медицинской науки, должен с неиз-бежностью повлечь сильнейшее ганглионное стимулирование нервных центров, заставляющее бы-стро расширяться поры corpora cavernosa , что, в свою очередь, резко увеличивает приток крови к части мужского организма, носящей название пенис, или же половой член, и вызывает феномен, ко-торый именуется в медицине патологической филопрогенитивной вертикально-горизонтальной эрек-цией in articulo mortis per diminutionem capitis .
Гражданин, уж само собой, только повода ждал, и тут же его вовсю понесло насчет непобеди-мых, старой гвардии, и героев шестьдесят седьмого года , и про девяносто восьмой год не бойтесь говорить, и Джо в одну дудку с ним, обо всех, кого повесили, замучили, судили военно-полевым су-дом, и за новую Ирландию, за новое то да новое се. Раз ты за новую Ирландию, ты себе заведи для начала нового пса, так я считаю. А кабысдох паршивый кругом все обнюхивает, слюнявит, чешется и, гляжу, подбирается он к Бобу Дорену, который выставляет Олфу полпинты, и давай подлизываться к нему.
2004.06.17 | Shooter
А що так в оригіналі?
Слабо?Я, якого тут обізвали "просвітянином" - подужаю.
Imho, Булгакова та Набокова англійською не пропонувати!
2004.06.17 | Стопудів
Re: А що так в оригіналі?
Shooter пише:> Слабо?
Та як в універі прочитав російською, то так уже й звик. От "Швейка", приміром, чи "Карлсона" читати не можу російською, бо ще з дитинства читав українською. А Джойс, здається ж, і не перекладений.
> Я, якого тут обізвали "просвітянином" - подужаю.
Та я хотів знайти англійською (зауважте, не ірландською)
Я вас не обзивав просвітянином.
2004.06.16 | Стопудів
Закінчення спілкування (російською)
Но тут, не успел я приземлить кружку на стол, как вижу, Гражданин подымается и прет, шата-ясь, к дверям, сопя, раздувшись как от водянки, и изрыгает на того по-ирландски проклятие Кромвеля и большую анафему и все трехэтажные приветствия, плюется кругом как бешеный, а малыш Олф и Джо на нем повисли пиявками, пробуют удержать.- Пустите меня, - ревет.
И я не я буду, он-таки дополз до дверей, они его с боков держат, а он вдруг как заорет во всю глотку:
- Тройное ура Израилю!
Arrah, сидел бы уж на парламентской стороне жопы, не делал из себя посмешище всему го-роду. Ей-ей, всегда найдется кретин, который из-за куриного дерьма готов лезть в пузырь. Загадят тебе всю лавочку, пива пить не захочешь.
А там у дверей уж все оборванцы и потаскухи с целого Дублина, Мартин дергает кучера, пого-няй, Гражданин все орет, Джо с Олфом унимают его, а тот уже из кэба опять понес свою лекцию про евреев, зеваки его подзуживают, толкай речугу, Джек Пауэр тянет за рукав, чтобы язык придержал, один из ротозеев, кривой, на глазу повязка, горланит "Если б вдруг на луну влез жид" , а какая-то шлюха вопит:
- Эй, кавалер! У тебя ширинка расстегнута! Кавалер!
А тот вещает из кэба:
- Мендельсон был евреем и Карл Маркс и Меркаданте и Спиноза. Спаситель был еврей и отец его был еврей. Ваш же Бог.
- У него не было отца, - Мартин говорит. - Все, хватит, поехали.
- Чей Бог? - Гражданин спрашивает.
- Ну так дядюшка его был еврей, - тот свое. - Ваш Бог был еврей.
Христос был еврей, как я.
Гражданин при этих словах заныривает обратно в бар.
- Клянусь Богом, - рычит, - я этому жидку вышибу мозги за то, что треплет святое имя. Клянусь Богом, я ему устрою распятие. Где там была эта жестянка из-под печенья.
- Стой! Стой! - кричит Джо.
Широкое, представительное общество, где были тысячи друзей и знакомых из Дублина и окре-стностей, собралось, чтобы проститься с Надьяшагошем урамом Липоти Вирагом , бывшим сотруд-ником гг. Александр Том и Кь, печатников Его Величества, по случаю отъезда его в дальний край, в Сажарминчборьюгуляш–Дугулаш.
Прощальная церемония, проходившая с большим оживлением, была отмечена теплотой и сердечностью. Свиток древнего ирландского пергамента, украшенный миниатюрами работы ирланд-ских мастеров, был преподнесен именитому феноменологу от лица значительной части собравших-ся, купно также и с другим даром, серебряным ларцом, искусные украшения которого, выполненные в стиле древних кельтских орнаментов, делают высшую честь создателям этого шедевра, гг. Джекоб agus Джекоб.
Отъезжавшего гостя приветствовали дружной овацией, и многие из собравшихся не могли сдержать слез, когда оркестр из наших лучших волынщиков заиграл знакомое и родное "Вернись в Эрин", за исполнением чего сразу последовал Ракоци-марш. Костры, а также бочки с дегтем были зажжены в честь события повсюду вдоль линии побережья всех четырех морей, на вершинах холма Хоут, горы Трирок и горы Шугарлоф, на мысу Брэй-Хед, на горах Морн, Галти и Оке, на пиках Доне-гола и Сперрина, на горах Нэгл и Богра, на холмах Коннемары, на горах Макгилликадди-Рикс, на го-рах Оти, горе Берна и горе Блум. Под приветственные клики, сотрясшие, казалось, сам свод небес и вызвавшие ответный хор возгласов со стороны многочисленных единомышленников, усеявших отда-ленные холмы Кембрии и Каледонии , исполинский прогулочный корабль медленно отошел от при-стани, и вслед ему полетели дары флоры, прощальные подношения представительниц прекрасного пола, собравшихся на берегу в большом числе. Меж тем как судно двигалось по реке в сопровожде-нии целой флотилии барж, ему салютовали, приспустив флаги, Портовое управление и Таможня, примеру которых вскоре последовала электростанция на Голубятне. Visszontlatasra, kedves baraton!
Visszontlatasra! Он уехал, похитив наши сердца.
Ей-ей, его сам черт не остановил бы, пока он не заграбастал эту треклятую жестянку и с ней обратно, малыш Олф виснет сзади на нем, он орет как свинья резаная, спектакль почище чем в Ко-ролевском театре.
- А ну, где он, сейчас прикончу!
Нед и Дж.Дж. покатываются от хохота.
- Потеха, - говорю. - Дайте-ка я поспею хоть к занавесу.
Но тут, на счастье, кучер развернул, наконец, свою колымагу и давай нахлестывать.
- Эй-эй, Гражданин, - говорит Джо, - постой.
Куда там, он руку уже заносит, и со всего размаху - шарах! Спасибо, что ему солнце било в гла-за, а то бы наповал уложил. Засветил так примерно до графства Лонгфорд. Кобыла со страху рвану-ла, паршивый кабысдох кинулся за кэбом как бешеный, народ кругом хохочет, вопит, а треклятая жестянка прыгает с грохотом по мостовой.
Катастрофа была мгновенной и ужасающей по своим последствиям.
Обсерватория в Дансинке зарегистрировала общим счетом одиннадцать толчков, каждый из них силой в пять баллов по шкале Меркалли, и сейсмических потрясений подобной силы не было отмечено на нашем острове с 1534 года, даты восстания Шелкового Томаса. По всей видимости, эпицентр находился в той части столицы, которая охватывает квартал Инн-куэй и приход св.Мичена, занимая площадь сорок один акр, два руда и один квадратный перч. Роскошные резиденции, рас-положенные в окрестности Дворца Правосудия, все были разрушены, а сам благородный чертог, где в момент катастрофы происходили важные юридические дебаты, превратился буквально в груду развалин, под коими, как можно опасаться, все находившиеся в здании оказались погребены заживо. Как явствует из свидетельств очевидцев, сейсмические волны сопровождались также сильнейшими атмосферными возмущениями, носившими характер циклона. Головной убор, принадлежавший, как было позднее установлено, достопочтенному секретарю королевского и мирового суда мистеру Джорджу Фотреллу, а также шелковый зонтик с золотой рукоятью, на которой нанесены были ини-циалы, герб и номер дома высокоученого и глубокоуважаемого сэра Фредерика Фолкинера, главного судьи Дублина и председателя квартальных сессий, были обнаружены поисковыми партиями в отда-ленных пунктах нашего острова, а именно: первый из названных предметов - на третьей базальтовой колонне Проспекта Гигантов, второй же - погребенным на глубине одного фута и трех дюймов на прибрежной песчаной полосе бухты Хоулопен, у древних скал мыса Кинсейл. По свидетельствам других очевидцев, одновременно можно было наблюдать, как неизвестное тело необычайно крупных размеров, раскаленное добела, с невероятною скоростью пронеслось в атмосфере, описав сложную траекторию, пролегавшую в направлении запад-юго-запад. Выражения соболезнования и сочувствия поступали ежечасно со всех концов мира, и его святейшество папа милостиво и благосклонно пове-лел, дабы во всех кафедральных соборах всех епархий, находящихся в юрисдикции Святого Престола, была бы единовременно совершена служителями особая missa pro defunctis в поминовение душ верных сынов церкви, ушедших от нас столь неожиданным образом. Спасательные работы, расчистка руин, удаление человеческих останков и проч. доверены фирме Майкл Мид и Сын, Большая Брансвик-стрит, 159, и фирме Т. и К.Мартин, Норс-Уолл, 77, 78, 79 и 80, в помощь которым отряжены солдаты и офицеры полка легких пехотинцев герцога Корнуоллского под общим командованием Его королевского высочества, контр-адмирала высокочтимого сэра Геркулеса Ганнибала Хабеаса Корпуса Андерсона, К.О.П., К.О.С.П., Р.О.X., Т.С., К.О.Б., Ч.П., М.С., Б.М., К.О.З.Б.С., П.Е.Д., М.Л.О., М.Б.И.Ж., Б.П., Д.М.П.Б.О., П.Д.К.Т.Д., П.Д.К.И.У., П.Д.К.К.И.В. и П.Д.К.К.И.X. .
Такого вы отродясь не видали и не увидите. Ей-ей, если бы этот лотерейный билет выпал ему по кумполу, уж он бы запомнил золотой кубок, по гроб жизни запомнил, но только, убей бог, Гражданина упекли бы тогда за оскорбление действием, а Джо - за соучастие и подстрекательство. Кучер спас ему жизнь тем, что понесся вскачь, это истинный факт, как то, что Моисея Бог сотворил. Скаже-те, нет? Убей бог, спас. И вдогонку, как из ушата, густая ругань.
- Угробил я его или как? - спрашивает.
И как заорет своему вшивому псу:
- Ату его, ату, Гарри! Ату, милок!
И что напоследок видим, это кэб заворачивает за угол, он там со своей овечьей башкой все разглагольствует да машет руками, а сукин сын несется вдогонку во всю прыть, уши назад, готов ра-зодрать его на кусочки. Сто на пять! Но тут уж он заплатил за свое сполна, могу побожиться.
И се, низошло сияние велие на них, и узрели они колесницу, и Он стоял в той колеснице и возносился на небо. И узрели они Его в колеснице, облаченного в сияние славы, одежды же его как солнце, прекрасного как луна и грозного, и в трепете не дерзали поднять глаза на него. И се, глас с небес, глаголющий: Илия! Илия! И Он отвечал воплем велиим: Авва! Адонаи! И узрели они Его, даже и самого Его, бен Блума Илию, посреди сонмов ангельских, возносящегося к сиянию славы под углом сорок пять градусов над пивной Доноху на Малой Грин-стрит.
2004.06.17 | Shooter
О-о-о....
Стопудів пише:>
> А Булгаков писав просто атас, смачнюще і захоплююче. Це швидше його трагедія, що він не зрозумів появу українців на арені свого життя.
Булгаков і його Бєлая Гвардія - це яскравий приклад російського арогантного націонал-шовінізму. Такий собі Брат-2 епохи 1920-х.
Я так розумію - Вам і Брат-2 подобається?
І я так здогадуюсь, що Roo та Стопудів - одна і та ж особа?
2004.06.17 | Стопудів
Re: О-о-о....
Shooter пише:> Я так розумію - Вам і Брат-2 подобається?
Так.
> І я так здогадуюсь, що Roo та Стопудів - одна і та ж особа?
Ні.
2004.06.17 | Shooter
Гм...Ви не з Галичини часом?
Стопудів пише:> Shooter пише:
>
> > Я так розумію - Вам і Брат-2 подобається?
>
> Так.
фон Мазох - не стриєшний вуйко Вам?
2004.06.17 | Стопудів
Нє, я з Полісся.
А ви що, галичан не любите?2004.06.17 | Shooter
Гм...тоді в мене з'явилася гіпотеза:
Львів - то не Галичина, а Полісся. Оскільки тільки щирий мазохіст-українець (потомок львівського Захера) може заявити, що йому подобається Брат-2.Стопудів пише:
> А ви що, галичан не любите?
З точністю до навпаки.
2004.06.18 | Мартинюк
"Біла гвардія" - це не "Брат-"
Слід розрізняти повість ( чи роман) "Біла Гвардія" і аналогічну за сюжетом п'єсу "Дні Турбіних" - фактично своєрідна театральна "екранізація" "Білої гвардії" яка особисто правилася Сталіним"Біла Гвардія" була фактично малодоступна, в той час як "Дні Турбіних" майже не сходили зі сцен радянських театрів.
Як на мене "Біла Гвардія" ( яку я зміг почитати спочатку лише німецькою мовою, а потім польською мовою) написана доволі нейтрально, і місцями навіть шанобливо до Директорії і Петлюри.
Окрім того слід враховувати купюри і правки, які вносила радянська цензура в кожне наступне перевидання вже після смерті Булгакова.
Показовим є скандальне для колишнього СРСР закордонне видання , здається "Майстра і Маргарити", в якому курсивним шрифтом були виділені місця, які були вилучені в радянських виданнях. Вирізування місць, абсолютно невинних з погляду західного читача, сенсаційним чином демонструвало хід думки радяських цензорів і показувало чого саме боялася тодішня влада СРСР
2004.06.18 | Roo
Про цікаве й не цікаве
Shooter пише:> Булгаков і його Бєлая Гвардія - це яскравий приклад російського арогантного націонал-шовінізму. Такий собі Брат-2 епохи 1920-х.
> Я так розумію - Вам і Брат-2 подобається?
Я, наприклад, з цікавістю дивися Брата-2. І зауважте, як це не дивно, не поділяю при цьому точки зору героїв фільму на українців! Якщо якась річ ЦІКАВА, роздивляйтеся її, переймайтеся цим твором, будьте відкритим до сприйняття! А висновки робіть після акту прочитання-перегляду-прослуховування. Це не важко. За тієї умови, що річ, повторюю, при цьому повинна бути саме цікавою. І уявіть дещо, яке стовідсотково відповідає ПРАВИЛЬНІЙ концепції, правильній точкі зору, політкоректна й т.п., але не цікава. Не бере, що називається!
А Булгакова я категорично не люблю. Я вороже ставлюся до Булгакова і негативно до київських "булгаківців".
2004.06.18 | Shooter
Тільки нетреба мене лічити
Брат-2 мені ЗОВСІМ не подобається - відверто тупий фільм а-ля "голлівудський В-бойовик навпаки"М&M Булгакова - подобається (БГ - ЗОВСІМ не подобається)
І справа не в тому, що Брат-2 і Бєлая Гвардія - відверто антиукраїнсько-шовіністичні, а в тому, що їхня "якість" для мене - низька. Звісно, антиукраїнізм теж вносить частку в загальну картину "якости", проте обидва приклади вкотре підтверджують золоте правило: ненавість, як правило, нічого доброго не породжує.
Тому віват Джойсу і Гашеку, проте ганьба - Брату-2, Булгакову в БГ, Бузині та бузиноподібним !.
2004.06.18 | Мартинюк
А ви читали книгу чи судите по фільму?
Відомий під назвою "Біла Гвардія" фільм є екранізацією п"єси "Дні Турбіних", а не відомої однойменнної книги.Про різницю між цим опусами я вище вже писав . Все таки раджу відкинути упередження і перечитати саму книгу. Краще взяти англійський, німецький, а бо принаймні польський переклад - до них не докладали рук радянські цензори-вдосконалювачі. Те що зараз пропонується на "Петрівці" російською мовою можливо також має невидимий гриф - "проверено лично тов. Сталиным" .
2004.06.18 | Стопудів
Тоді почитайте ще й Булгакова (в оригіналі)
Брат-2 - це звичайно, антиукраїнський фільм. Але БГ - аж ніяк. Оповідання типу "Я убіл..." - так, але не Б.Г. Ось шматочок досить логічних висновків і шовінізму там немає. Хіба що іноді щире нерозуміння русскаво чєловєкаБузина - це хто?
По какой-то странной насмешке судьбы и истории избрание гетьмана, состоявшееся в апреле знаменитого года, произошло в цирке. Будущим историкам это, вероятно, даст обильный материал для юмора. Гражданам же, в особенности оседлым в Городе и уже испытавшим первые взрывы междоусобной брани, было не только не до юмора, но и вообще не до каких-либо размышлений. Избрание состоялось с ошеломляющей быстротой - и слава богу.
Гетман воцарился - и прекрасно. Лишь бы только на рынках было мясо и хлеб, а на улицах не было стрельбы, чтобы, ради самого господа, не было большевиков, и чтобы простой народ не грабил. Ну что ж, все это более или менее осуществилось при гетмане, пожалуй, даже в значительной степени. По крайней мере, прибегающие москвичи и петербуржцы и большинство горожан, хоть и смеялись над странной гетманской страной, которую они, подобно капитану Тальбергу, называли опереткой, невсамделишным царством, гетмана
славословили искренне... и... "Дай бог, чтобы это продолжалось вечно".
Но вот могло ли это продолжаться вечно, никто бы не мог сказать, и даже сам гетман. Да-с. Дело в том, что Город - Городом, в нем и полиция - варта, и министерство, и даже войско, и газеты различных наименований, а вот что делается кругом, в той настоящей Украине, которая по величине больше Франции, в которой десятки миллионов людей, этого не знал никто. Не знали, ничего не знали, не только о местах отдаленных, но даже, - смешно сказать, - о деревнях, расположенных в пятидесяти верстах от самого Города. Не
знали, но ненавидели всею душой. И когда доходили смутные вести из таинственных областей, которые носят название - деревня, о том, что немцы грабят мужиков и безжалостно карают их, расстреливая из пулеметов, не только ни одного голоса возмущения не раздалось в защиту украинских мужиков, но не раз, под шелковыми абажурами в гостиных, скалились по-волчьи зубы и слышно было бормотание:
- Так им и надо! Так и надо; мало еще! Я бы их еще не так. Вот будут они помнить революцию. Выучат их немцы - своих не хотели, попробуют чужих!
- Ох, как неразумны ваши речи, ох, как неразумны.
- Да что вы, Алексей Васильевич!.. Ведь это такие мерзавцы. Это же совершенно дикие звери. Ладно. Немцы им покажут.
Немцы!!
Немцы!!
И повсюду:
Немцы!!!
Немцы!!
Ладно: тут немцы, а там, за далеким кордоном, где сизые леса, большевики. Только две силы.
5
Так вот-с, нежданно-негаданно появилась третья сила на громадной шахматной доске. Так плохой и неумный игрок, отгородившись пешечным строем от страшного партнера (к слову говоря, пешки очень похожи на немцев в тазах), группирует своих офицеров около игрушечного короля. Но коварная ферзь противника внезапно находит путь откуда-то сбоку, проходит в тыл и начинает бить по тылам пешки и коней и объявляет страшные шахи, а за ферзем приходит стремительный легкий слон - офицер, подлетают коварными
зигзагами кони, и вот-с, погибает слабый и скверный игрок - получает его деревянный король мат.
Пришло все это быстро, но не внезапно, и предшествовали тому, что пришло, некие знамения.
...Еще предзнаменование явилось на следующее же утро и обрушилось непосредственно на того же Василису. Раненько, раненько, когда солнышко заслало веселый луч в мрачное подземелье, ведущее с дворика в квартиру Василисы, тот, выглянув, увидал в луче знамение. Оно было бесподобно в сиянии своих тридцати лет, в блеске монист на царственной екатерининской шее, в босых стройных ногах, в колышущейся упругой груди. Зубы видения сверкали, а от ресниц ложилась на щеки лиловая тень.
- Пятьдэсят сёгодня, - сказало знамение голосом сирены, указывая на бидон с молоком.
- Что ты, Явдоха? - воскликнул жалобно Василиса, - побойся бога. Позавчера сорок, вчера сорок пять, сегодня пятьдесят. Ведь этак невозможно.
- Що ж я зроблю? Усе дорого, - ответила сирена, - кажут на базаре, будэ и сто.
Ее зубы вновь сверкнули. На мгновение Василиса забыл и про пятьдесят, и про сто, про все забыл, и сладкий и дерзкий холод прошел у него в животе. Сладкий холод, который проходил каждый раз по животу Василисы, как только появлялось перед ним прекрасное видение в солнечном луче. (Василиса вставал раньше своей супруги.) Про все забыл, почему-то представил себе поляну в лесу, хвойный дух. Эх, эх...
- Смотри, Явдоха, - сказал Василиса, облизывая губы и кося глазами (не вышла бы жена), - уж очень вы распустились с этой революцией. Смотри, выучат вас немцы. "Хлопнуть или не хлопнуть ее по плечу?" - подумал мучительно Василиса и не решился.
Широкая лента алебастрового молока упала и запенилась в кувшине.
- Чи воны нас выучуть, чи мы их разучымо, - вдруг ответило знамение, сверкнуло, сверкнуло, прогремело бидоном, качнуло коромыслом и, как луч в луче, стало подниматься из подземелья в солнечный дворик. "Н-ноги-то - а-ах!!" - застонало в голове у Василисы...
- Разучимо? А? Как вам это нравится? - сам себе бормотал он. - Ох, уж эти мне базары! Нет, что вы на это скажете? Уж если они немцев перестанут бояться... последнее дело. Разучимо. А? А зубы-то у нее - роскошь...
Явдоха вдруг во тьме почему-то представилась ему голой, как ведьма на горе.
- Какая дерзость... Разучимо? А грудь...
И это было так умопомрачительно, что Василисе сделалось нехорошо, и он отправился умываться холодной водой.
...И было другое - лютая ненависть. Было четыреста тысяч немцев, а вокруг них четырежды сорок раз четыреста тысяч мужиков с сердцами, горящими неутоленной злобой. О, много, много скопилось в этих сердцах. И удары лейтенантских стеков по лицам, и шрапнельный беглый огонь по непокорным деревням, спины, исполосованные шомполами гетманских сердюков, и расписки на клочках бумаги почерком майоров и лейтенантов германской армии:
"Выдать русской свинье за купленную у нее свинью 25 марок".
Добродушный, презрительный хохоток над теми, кто приезжал с такой распискою в штаб германцев в Город.
И реквизированные лошади, и отобранный хлеб, и помещики с толстыми лицами, вернувшиеся в свои поместья при гетмане, - дрожь ненависти при слове "офицерня".
Вот что было-с.
Да еще слухи о земельной реформе, которую намеревался произвести пан гетман.
Увы, увы! Только в ноябре восемнадцатого года, когда под Городом загудели пушки, догадались умные люди, а в том числе и Василиса, что ненавидели мужики этого самого пана гетмана, как бешеную собаку - и мужицкие мыслишки о том, что никакой этой панской сволочной реформы не нужно, а нужна та вечная, чаемая мужицкая реформа:
- Вся земля мужикам.
- Каждому по сто десятин.
- Чтобы никаких помещиков и духу не было.
- И чтобы на каждые эти сто десятин верная гербовая бумага с печатью - во владение вечное, наследственное, от деда к отцу, от отца к сыну, к внуку и так далее.
- Чтобы никакая шпана из Города не приезжала требовать хлеб. Хлеб мужицкий, никому его не дадим, что сами не съедим, закопаем в землю.
- Чтобы из Города привозили керосин.
- Ну-с, такой реформы обожаемый гетман произвести не мог. Да и никакой черт ее не произведет.
Были тоскливые слухи, что справиться с гетманской и немецкой напастью могут только большевики, но у большевиков своя напасть:
- Жиды и комиссары.
- Вот головушка горькая у украинских мужиков!
Ниоткуда нет спасения!!
Были десятки тысяч людей, вернувшихся с войны и умеющих стрелять...
- А выучили сами же офицеры по приказанию начальства!
Сотни тысяч винтовок, закопанных в землю, упрятанных в клунях и коморах и не сданных, несмотря на скорые на руку военно-полевые немецкие суды, порки шомполами и стрельбу шрапнелями, миллионы патронов в той же земле и трехдюймовые орудия в каждой пятой деревне и пулеметы в каждой второй, во всяком городишке склады снарядов, цейхгаузы с шинелями и папахами.
И в этих же городишках народные учителя, фельдшера, однодворцы, украинские семинаристы, волею судеб ставшие прапорщиками, здоровенные сыны пчеловодов, штабс-капитаны с украинскими фамилиями... все говорят на украинском языке, все любят Украину волшебную, воображаемую, без панов, без офицеров-москалей, - и тысячи бывших пленных украинцев, вернувшихся из Галиции.
Это в довесочек к десяткам тысяч мужичков?.. О-го-го!
Вот это было.
2004.06.18 | Shooter
Re: Тоді почитайте ще й Булгакова (в оригіналі)
Стопудів пише:> Брат-2 - це звичайно, антиукраїнський фільм. Але БГ - аж ніяк. Оповідання типу "Я убіл..." - так, але не Б.Г. Ось шматочок досить логічних висновків і шовінізму там немає. Хіба що іноді щире нерозуміння русскаво чєловєка
Угу. Тільки ласковоє похлапиваніє русского баріна по плєчу вкраїнського Івана - шо, брат, УкраІни хочєшь? а зачєм вона тобі?
Точь в точь, як сказали би брати наші-москалі, що "заглавний" текст суперечки з описом Улліса.
Одним словом - suum quique.
> Бузина - це хто?
БузІна (чи Бузина) - не знаєте?
2004.06.18 | Стопудів
Re: Тоді почитайте ще й Булгакова (в оригіналі)
Shooter пише:> Угу. Тільки ласковоє похлапиваніє русского баріна по плєчу вкраїнського Івана - шо, брат, УкраІни хочєшь? а зачєм вона тобі?
Не знаю, не знаю. Не відчуваю я себе Іваном, а Булгакова - баріном. Це вже ВАШІ відчуття.
Точь в точь, як сказали би брати наші-москалі, що "заглавний" текст суперечки з описом Улліса.
Не зрозумів.
> Одним словом - suum quique.
Так було написано на воротах Бухенвальду (Подя)
> > Бузина - це хто?
>
> БузІна (чи Бузина) - не знаєте?
А, такий лисий, проти України шось писав і йому за це голову розбили? Але я не читав.
2004.06.18 | Мартинюк
Не думаю що київські "булгаковці" сподобалися б самому Булгакову
Булгаков попри все не був обмеженим і не мав пересудів до українців.Інша річ що своєрідна театральна екранізація "Білої Гвардії" - п"єса "Дні Турбіних" , виявилася конюнктурним пристосуванням фабули роману до уподобаннь тодішнього совківського обивателя, зокрема смаків особисто Йосипа Віссаріоновича Сталіна і його літдорадників . Потім цю п"єсу втискували в "стереотипи" численні режисери і театральні цензори-критики і навіть обивательські погляди залу.
Найпростіший вихід з усієї ситуації - надрукувати український переклад з ранньої , нецензурованої версії "Білої Гвардії" . Як на етнічного росіянина - опис подій у Києві в ті часи доволі незаагажований.
А взагалі то варто випустити серію "Україна очима неукраїнців" і друкувати твори некраїнських письменників , ле йдеться про Україну та українців просто для того аби зрозуміти якими нас бачать сусіди, як наші прихильники, так і вороги.
2004.06.18 | Стопудів
Влучно, конструктивно, згоден! :))