Відповіді

• 2004.06.21 | Нумбер ОНе

  Батєнька, скажу вам солодку правду

  Ви - графоман. Безнадійний, безграмотний, зате наполегливий графоман. Пошукайте себе на іншому поприщі. Не засирайте інформаційне середовище.
  Це якщо прямо в лоб і нечемно. А якщо чемно, то є одне таке просте запитання: що у світі зміниться, якщо ви не напишете своїх віршів? (варіант - роману, повісті, пієси). Якщо ви важаєте, що щось зміниться - то авторучку вам у десницю. А на мою думку - ні фіґа не зміниться. Таких піїтів - безліч. Безліч незліченна. Зайдіть, наприклад, на "самвидав.нет". Ото як римувать не вміє - береться хайки писать. Тьху!
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.06.22 | Миколян

    Re: Батєнька, скажу вам солодку правду

    пиздець

• 2004.06.29 | Олесь Бережний

  Про гоку поезії в укрсучлітовому сіні й інше

  стронґовський пише:
  > Користуючись тим, що в лом оновлювати сайт, ставлю все скопом тут. Потребую об’єктивної і неупередженої критики в усіх значеннях. Прохання не іґнорувати і розповідати, чому я ґеній, а чому – мудак.
  > Дякую
  > Гоку
  > довго дерся по кашеміру неба
  > зачепився за зіпер з’їхав донизу
  > розкрив ніч
  
  Шановний стронґовський,
  Маю для Вас коментарі й кілька питань. Перше, чому Вам "в лом оновлювати сайт", а друге - чому Вам не в лом ставити "все скопом тут" на Майдані? Поясніть, б.л. який у тому є сенс, адже "тут" не є творчий сайт, на відміну від Вашогу власного, вельми концептуального й кунштового, нмд. Я можу це пояснити тільки тим, що Ви ще не відчули своєрідної специфічності Майдану, зокрема, та загальної втоми широких прошарків україномвних читачів від декадентського дискурсу пост-постмодернізму й діалектно-діалектичного нелінійно-релативістського наративу в укрсучліті назагал ( і особливо на Майдані!). Це не обов*язково стосується Вашої поезії, чи сучасної української поезії взагалі.
  
  Мушу відразу зізнатися, що на поезії я геть не знаюся, не дуже наздоганяю й особливо не дбаю. Однак. Свого часу цікавився гоку й гайку. Навіть, відверто кажучи, пробував і сам щось зліплювати докупи українською. Та ж мені цей формат видався НАДЗВИЧАЙНО складним. Укладати будь-що у три рядки й гадати, що завдяки тільки цій формальній ознаці набувається сутність гоку - це, перепрошую, профанація. Це все рівно як устромити курку в чорнило й пустити її пробігтися по сувоєві рисового паперу й опісля те, що залишиться від кур"ячих пазурів проголосити ієрогліфічною каліграфією. Це, звичайно, концептуально. Але для того треба бути принаймні Полоком чи може, Кандінським. Чи може дзенівським майстром. Авжеж, це мені принагідно навіяло ще одне образне порівняння. Бо я б іще порівняв Ваші українські "гоку" до коанівських оплесків дзенівських майстрів і назвав би їх "гопаком"...
  
  Про гоку й гайки написані томи. Читаючи Ваші рядки, я не розумів, що Вас спонукало їх так визначили. Але б я Вам дуже і дуже рекомендував спробувати написати дійсні справжні гоку чи гайку. Це чудова вправа у володінні словом і образом! З дотриманням обов*язкових і суворих правил жанру. Оце тоді буде щось! Бо, нмд, талант у Вас є в наявності, однак як засвідчує сувора практика, одного тільки Божогу дару для поета ще замало.
  
  Насамкінець, не звертайте уваги на те, що Вам тут кажуть і ще казатимуть, включно з моїм патяканням, а робіть свою справу. Якщо відчуваєте покликання - пишіть. І не очікуйте, що з того щось відразу буде.
  Щиро,
  - Олесь
  
  П.С. Ось той перший гоку, який потрапив у цитату вище, нмд, єдиний з усіх поданих Вами, який більш-менш наближається до уяви про справжнє гоку. Я тільки не певен, о якій саме порі року буває "кашемір неба", бо це важливо. Попри це, мені сподобалося відчуття часу в протиставленні кропіткого й довгостраждально дертя по небу на противагу блискавичному зіперуванню донизу. І що сталося з помаранчовою ящіркою? До праці!

• 2004.06.29 | Анна Багряна

  Re: Вірші 2004 року

  Мені особисто, наприклад, дуже сподобався цей віршик
  
  коли дзвінок мобіли
  накладається на стукіт серця
  хочеться відповісти на обидва виклики
  але другий як правило зривається
  
  Все інше... можливо, я чогось не "догнала"...
  І все-таки, поезія мусить викликати естетичне задоволення. Але це моя особиста думка.
  З повагою,
  А.Б.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.06.29 | Людмила Коваль

    Re: Вірші 2004 року

    Анна Багряна пише:
    > Мені особисто, наприклад, дуже сподобався цей віршик
    >
    > коли дзвінок мобіли
    > накладається на стукіт серця
    > хочеться відповісти на обидва виклики
    > але другий як правило зривається
    >
    
    О, і мені саме цей першим запав в око.
    
    Потім цей:
    
    -вірш без назви № 102-
    
    пальцем в небо
    пальцем в небо
    пальцем в небо
    все
    замацав.
    
    Потім цей:
    
    -УТИЛІти цивіліЗАЦІЇ-
    
    кожен є звалищем тіла
    того що він їсть
    того чим живе
    також легких фракцій:
    душі
    думок
    ілюзій
    завзирніть всередину
    погляньте нгавколо:
    утилізація необхідна.
    
    А ще це:
    
    при спробі відмити сонце
    отримав купу ґазованої води
    совість навіть не намагаюсь.
    
    з екрану лився бруд
    у вигляді пральних порошків
    та миючих засобів.
    
    Також це:
    
    -гойдалка-
    
    у птахів є крила птахам непотрібні руки
    якими змогли б руйнувати землю
    якими писали б ніким не прочитані тексти
    якими брали би зброю і з нею ішли воювати
    
    у птахів є вітер
    насіння і крила
    птахам непотрібна людина
    
    у людей є руки але їм вони зайві
    поміняти б на крила може б що вийшло
    перестати повзти перестати переставати
    і літати із вітром насінням і рибою
    
    у людей постійно є щось
    що тягне донизу на брезентових лямках
    люди б охоче вибили янголів
    
    у янголів є обов’язнки й жодних прав
    у них святість є проте один впав
    і руки – окремо і крила – окремо
    
    до птахів і повітря
    до людей і землі
    
    Зрештою, "відгукнулися" майже усі вірші.
    
    Стронговський відкривається не одразу. Це така собі вєщь в сєбє, яка підглядає за життям, а потім розповідає вам таке про нього...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.06.30 | Нумбер ОНе

      Re: Вірші 2004 року

      Люлмило, ви серйозно? Невже вам справді подобається ця претензійна й банальщина? Плоска така, плоска... І малограмотна. Зайдіть тоді на самвидав.нет, почитайте Андрія Підпалого. Ото ще паперопсуй! Чи гігабітопсуй.
      
      Людмила Коваль пише:
      >
      > запав в око.
      >
      > > -вірш без назви № 102-
      >
      > пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > все
      > замацав.
      
      Пальцем в дупу
      пальцем в дупу
      пальцем в дупу
      залетів
      шпак.
      
      > А ще це:
      
      > при спробі відмити сонце
      > отримав купу ґазованої води
      > совість навіть не намагаюсь.
      
      Людмило, дпруйте, може ви скажете, відкли це "купа" - одиниця об'єму? Ви собі уявляєте "купу газованої води". Написав би писун (не можу вжити слово автор, бо це таки писун, марака, а не автор), скажімо "скирта газованої води". Тоді це було б парарадоксально, пантелично, свіжо... А то - "купа". Заяложене слово-паразит, вживання якого свідчить і про недалекість і про духовні лінощі.
      
      >
      > з екрану лився бруд
      > у вигляді пральних порошків
      > та миючих засобів.
      
      Це навіть не банально. Навіть не агітпроп.
      >
      > Також це:
      >
      > -гойдалка-
      >
      > у птахів є крила птахам непотрібні руки
      > якими змогли б руйнувати землю
      > якими писали б ніким не прочитані тексти
      > якими брали би зброю і з нею ішли воювати
      
      
      Хай завжди буде сонце, хайзавжди буде мама, хай завжди буду я! Тисячі разів траплялося таке словесне сміття...
      
      > Стронговський відкривається не одразу. Це така собі вєщь в сєбє, яка підглядає за життям, а потім розповідає вам таке про нього...
      
      
      Ну що він такого підгледів і розповів, чого не підгледіли й не розповіли інші поети? Та таку лабуду можна писати по 60 сторінок на день.
      
      1.
      Під місячним деревом фекалій купа
      Фіолетово сяє на небі дупа.
      Слухаю Джо Кокера.
      2.
      Затоки ґульфик.
      Мова персів.
      Кохаю тебе, персіянко, оливно.
      
      Це так, не виходячи з онлайну, за 6 секунд зварганив. Але не пнуся на самвидав.нет.

    • 2004.07.03 | пан Roller

      Re: Талант не пропьешь. Стронговський відкривається не одразу.

      Людмила Коваль пише:
      > Анна Багряна пише:
      > >> >
      > > коли дзвінок мобіли
      > > накладається на стукіт серця
      > > хочеться відповісти на обидва виклики
      > > але другий як правило зривається
      > >
      >
      > О, і мені саме цей першим запав в око.
      >
      > Потім цей:
      >
      > -вірш без назви № 102-
      >
      > пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > все
      > замацав.
      >
      >
      > Стронговський відкривається не одразу.
      
      Це така собі вєщь в сєбє, яка підглядає за життям, а потім розповідає вам таке про нього...
      
      Гоку
      
      довго дерся по кашеміру неба
      зачепився за зіпер з’їхав донизу
      розкрив ніч
      
      пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > пальцем в небо
      > все
      > замацав.
      
      коли дзвінок мобіли
      > > накладається на стукіт серця
      > > хочеться відповісти на обидва виклики
      > > але другий як правило зривається
      > >
      
      Під місячним деревом фекалій купа
      Фіолетово сяє на небі дупа.
      
      Brgds

• 2004.06.30 | otar

  що я думаю

  висловлено тут:
  
  http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&trs=0&key=1088577901&first=&last=
  
  взагалі, мені здається, що треба підняти тему про "графоманію" і серйозно її обговорити. Бо, на мою думку, тут зловживають цим словом.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.06.30 | Людмила Коваль

    Re: що я думаю

    otar пише:
    > висловлено тут:
    >
    > http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_culture&trs=0&key=1088577901&first=&last=
    >
    Усе писане там є дуже влучним (таку блямбу і причепила).
    
    > взагалі, мені здається, що треба підняти тему про "графоманію" і серйозно її обговорити. Бо, на мою думку, тут зловживають цим словом.
    
    Тема графоманства вибухає на Майдані час від часу ось вже три роки підряд, але віз і нині там.
    Думаю звинувачення у графоманстві виникають тут не стільки від нерозуміння значення терміну, скільки від бажання образити опонента і від лінощів обгрунтовувати свою незгоду з ним.

• 2004.06.30 | Олег

  нормал!

  Більшість - добре. Те, що я називаю м*яким поставанґардом. Та й "равликівський" термін постфутур усе ж не лише "штучка".
  
  Що не сподобалося - то це, як на мене, надміру екзотичне сприйняття реалій НТРу, ґльобалізації та інших прояв сучасності, ну, тих самих мобілок, приміром. Важко це точно пояснити, маю таке враження, що цей екзотизм дещо шкодить назагал скептично-конструктивно-псевдоафористично-мікроепатажно-елегійній побудові тексту (О!). А може, справа ще й у тому, наскільки ці фетиші зараз масово обсіли нашу молоду літературу (з інших талановитих оспівувачів ЦЬОГО навзав би (крім себе, звісно, бо я дуже скромний, великі люди на самозакоханість не страждають) Жадана й Ушкалова, хоч і в них саме ці місця мене трохи дратують).
  
  Такої. До речі, якщо сам стронґовський це читатиме, хай передасть вітання у Житомир Горобчуку - хай пошту перевірить!
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.07.10 | стронґовський

    Re: нормал!

    Чемпіонат країни з кидання бісеру.
    
    Добренько, кохані, зара сядемо і все обговоримо.
    Пункт перший. Піар. Він мені вдається, якщо вас заціпило. Завдання рекламіста яке? Продукт рекламувати. Ось і рекламує, як вміє. Сам вивчився. А те, що і товар, і рекламіст одна й та сама особа... Брешете, шановні. Це спочатку так було, і я своє завдання майже повністю виконав, тепер естафету передано вам... Жарт, звісно, але в кожному жарті є доля...
    От подивіться, приміром, на Анетту. Людина не соромиться зізнатись, що "Для Вас література - це насолода, тексти..., а для мене - це вибачте, "бізнес, Майкл". Значить, таке ставлення не є злочином? Вельми дзенькую за дозвіл виживати в малосприятливому середовищі сьогодення. В ніжки кланяюсь.
    Пункт 2. Ґрафоманія. Нема чого, Отаре, з цього дискусію розводити, як казали фідошники, сабжу нема. "Grafo" - писати, "Mania" - хороба. Це якщо брати підрядник. А через те, що в нашому світі ніщо не є таким, як виглядає, більше того, назва предмету, в погоні за модою, мусить тепер позначувати (чи як там правильно перекласти "обозначать"?) антонім до загальноприйнятого раніше значення. Тобто: "Коельо" - "бестселер". Ми з вами скільки завгодно можемо ламати списи, авторучки і щелепи, доводячи, що "Коельо" - "макулатура", але гаманець видавця не проведеш. В цих умовах є абсолютно лоґічним, закономірним і семантично вивіреним, щоби "стронґовський", як пише Нумбер ОНе, мав значення "графоман. Безнадійний, безграмотний, зате наполегливий графоман". Знову кланяюсь в ніжки. І дозволю собі нахабство (нам, ґрафоманам, все можна) зацитувати один свій давній віршик:
    
    бути ґенієм - не значить літати високо
    і не чуть сопухи свиноферми
    бути ним - упевнено і ревно
    топити цю ферму в бісері
    
    , кінець цитати.
    Пункт 3. Хоку. Спочатку знову звернемось до ненависної мені термінолоґії. За Современным Энциклопедическим словарем изд. "Большая Российская Энциклопедия", 1997 г. "ХОККУ (хайку) (начальные стихи), жанр японской поэзии (возник в 15 в.), нерифмованное трёхстишие из 17 слогов (5+7+5) на комические, любовные, пейзажные, исторические и другие сюжеты. Генетически связан с танка. Отличается простотой поэтического языка, свободой изложения". Якщо хоку (гоку) не мають подібного розподілення по складах, вони називаються "некласичними" і на тому вся хрень стосовно того, що можна вважати гоку, а що ні відпадає. Олесь Бережний рекомендує мені лабати їх "З дотриманням обов*язкових і суворих правил жанру". І ніяк инакше. Бо инакше - зась. Пан Бережний не дозволяють. Залишимо його осторонь і подумаємо, чого ж це мені не вистачає, для того, щоб панові Бережному сподобалось і почало відповідати його уявленням "про справжнє гоку". Талант є, це відмічають всі, хто мною цікавився і не плювався. Знання мови постійно вдосконалюється. Вірші без ідей принципово не пишуться, для гоку діє те саме правило. То чого ж мені не вистачає? Японського розрізу очей? То в мене монґольський, сам знаю, що підробка. Знання каліґрафії? Даруйте, японців ми сприймаємо і без того. Традиційности? 5-7-5? А в яку качкину дупу запхати мої аванґардові засади? Претензії пана Бережного нагадують анекдоту про фальшиві ялинкові прикраси, котрі не радують. Я тут подумав, треба якось буде експеримент зробити, подати всуміш творіння Басьо, Ісси, Басона, Дейкіна, Усена, Кікаку, Рета, Рюхо, Шикі, Сей Сьонаґон, Езри Паунда, Ґінзберґа, Керуака (останні теж засвітились в цьому жанрі) і свої, скромненькі. Най літературознавці розбираються де чиє. Тілько шибко сумніваюсь, що зможуть. На купі (дістало слівце, га?) російських самодіяльних сайтів присвячених гоку ("Сад расходящихся тропок", напр.) є unnamed речі просто атасні. Прошу:
    
    Излучал правду.
    Охранять социализм
    Завещал Ленин
    
    Так, тепер мона повернутись і до мого бачення цього жанру. Для мене в оцінці творчости існує тільки один критерій - кількість води на одиницю сенсу. Не завжди чим щільніше, тим краще, але сьорбати роман Кінґа з якого вийшло б пречудове оповідання, мені теж не пре. Прохасько сказав би "темпоритм". Застосуйте це до змісту. Далі. В світлу мою голову залітає, народжується чи просто вдовбується яка-небудь ідея. Фраза. Образ. Якщо всі три складники зустрінуться в голові в кількости одна штука з брата, я записую гоку. Якщо балансу компонентів нема, може вийти вірш.
    Особисто для мене найважливішим є сенс, зміст, ідея, красивими образами нікого не здивуєш, ні, не так, дивувати одними тільки красивими образами нецікаво. Ідея мусить бути просто убивчою, інакше на тлі решти матеріялу наготовленого людством, твоє не проканає. Невипадково два моїх на мою думку найкращих вірша за ті чотири роки, впродовж яких знаю, що буду (і стаю потихеньку) письменником, є гоку:
    
    тут лежить чиясь душа
    будьте ввічливі
    витирайте ноги
    
    і
    
    стою на колінах
    шукаю слова
    згори: "Ви маєте право мовчати"
    
    Суб’єктивно – я знаю що мені з літератури вдається, що ні, а що я ще не пробував. І я точно знаю, що Нумбер ОНе дуже правильно робить, що лиш розважає нас "пародійними", пшепрашам, відгуками на мою творчість. Здорова самокритика знаменита річ. Шість секунд, кажете? Я, власне, надзвичайно рідко витрачаю більше за хвилину на написання вірша. Весь цей час іде на те, щоби я встиг його записати, доки з голови не втекло. Вірш записується на папір і відлежується тиждень. Потім я перечитую, найцікавіше відбираю до набору. На люди виставляю відсотків 60 набраного. Тому не в часі тут справа, а в таланті. Та інтелекті. Нумбер ОНе свій показав...
    
    Під місячним деревом фекалій купа
    Фіолетово сяє на небі дупа.
    Слухаю Джо Кокера.
    
    А стосовно Підпалого... Він надзвичайно талановитий есеїст і аватара Че. Було б непогано йому ще і вірші добрі писати, але йому з його "продовженням традицій київської школи", здається, цікавіше. Най тішиться. Зрештою, маємо погане лишень для відрізняння від доброго.
    Пункт 4. Реалії НТРу. Шановний Олеже, хіба ви не чули альбо в школі, або від ваших батьків (за часів незалежности це, здається, вже не вивчають), що поет це ум, честь і совість епохи. Сказати б зараз, що яка епоха, така і совість, але... Ну давайте, давайте викинемо з Шевченка все написане про "Садок вишневий коло хати". Це ж теж його реалії були. Нафіґ! "надміру екзотичне сприйняття". Оцим ви мене вразили, да... І ще оцим: "скептично-конструктивно-псевдоафористично-мікроепатажно-елегійній побудові тексту". Моє натхнення від такого визначення обліхтаріло, і почало на колінах благати, аби його назвали, бодай, мікроцефалом, це хоча б піддається запам’ятовуванню. Якщо серйозно, ви пропонуєте заритись головою в пісок і шукати нафту. Бути страусом... це ще можна пережити. Але жирафом 21 сторіччя? При всій повазі до вас і вам подібних, надзвичайно важко рефлексувати не на місто, коли в ньому живеш, використовувати не ті терміни, які зустрічаються в ЗМІ і удавати, ніби клонування, рабства, влади, що зажралася, народу, що дозволив владі зажратися et cetera не існує, щонайменше смішно. Бо якщо з вами погодитись, то лишається тільки пейзажна лірика, при тому, бажано, щоби твори поета-єгиптянина не виходили за межі Єгипту, бо в світі є і джунґлі, і льодовики... можуть не зрозуміти, може зникнути ота... як там ви казали?..
    І останнє. Я не цікавлюся тим, що про мене пишуть. Я ображаюсь, коли про мене не пишуть.