дев'ятдесятники - чи були ви? двотисячники - чи будете
11/16/2004 | б-о ..
Насправді усе почалося дуже і дуже давно. Власне, мало не з самого 2000 року. Всі ці ілюзорні переходи в нове тисячоліття, уся ця дурна балаканина навколо вирішальності і глобальної важливості міленіуму. нібито люди, що діятимуть афте міленіум просто приречені на невмирущу славу і геніяльність. І перш за все це стосується митців, і в першу чергу - що актуально для нас - українських.
Взагалі писати це мене підштовхнула одна насправді цікава книжечка, писана відомими і авторитетними в певних навкололітературних колах людьми - Андрієм Кокотюхою та Максимом Розумним. "Любити живих (лірика 90-х)" називається, а претендує за всім своїм змістом на універсальну енциклопедію-мемуари з життя покоління дев'ятдесятників - що отримало свою назву, як і сім- і вісімдесятники за анологією до справді безпрецедентного, і на мою, та й не тільки мою думку - єдиного, що заслуговує на подібну за пафосністю назвою, покоління шістдесятників.
Ні, книга, без сумніву, цікава, повчальна, неординарна. В певній мірі навіть скандальна. Але своєю сутністю вона доводить - говорити про покоління дев'ятдесятників як про щось особливе і визначне, як про щось мейнстрімно орієнтоване і сплочене бодай однією ключовою ідеєю - не варто. Так, тусовка була. Так, були фестивалі, були семінари і конкурси, в яких та тусовка постійно з'являлась і часто домінувала... Але навіть та тусовка - чи була вона єдиною в своїх поривах? Автори тут не криються - не була. Червоною ниткою через увесь твір проходить акцент на сутичках амбіцій між учасниками тусовки, акцент на постійних сварках і примиреннях, на непорозуміннях і заздрощах. Здається, єдине в чому активіси 90-х проявляли завидну одностайність -то це у прагненні дружно напитися, що переслідувало їх практично всюди: на квартирах організаторів усіляких фестів - будь то всім відомий Сліва-Пантюк, ачи якийсь маловідомий художник-гіппі з Дніпропетровська, в гуртожитках Житомира, Івано-Франківська чи Харкова, в Будинку вчителя в Києві чи на семінарі творчої молоді в Ірпені. Тож пили всі - більш геніальні і менш геніальні, відомі всім і невідомі нікому, при чому змішуючись за цими ознаками в різних пропорціях (і тим самим утворюючи то славетне покоління?).
Інша річ - альманахи і творчі фестивалі, що теж мали б демонструвати єдність покоління. Але і тут не все гаразд, як виявляється... Практично в кожному з альманахів були зайві люди, а в яких і не було - то ті альманахи пройшли повз увагу критиків і читачів (так самі автори твердять про в принципі вдалий альманах "Іменник". Тобто концептуальність втікала завжди, як би дев'ятдесятники не намагались її зловити. Ну і кажучи про той же "Іменник", що в принципі мав би стати лебединою піснею покоління та так нею і не став - рік його виходу в світ - 1998. отже поза його межами опиняється купа митців, становлення яких припало на кінець 90-х, і які вже сказали своє вагоме слово в літературі. Те ж стосується митців, які з суб'єктивних причин не захотіли визнавати себе причетними до покоління - вони теж, виходить, опинилися за бортом...
Ну і з приводу назви книги - "Любити живих" -більш суперечливої загальному (скандальному і самокритично-критичному) назви книзі годі придумати. Для ілюстрації любові авторів до свого покоління наведу лише три цитати, що багато про що можуть сказати. Автор цитат - А.Кокотюха:
" Іван андрусяк спочатку подався в політику, потім - знову в літературу, вважає себе літературним критиком, хоча критичні його виступи дуже погані... Роман Скиба тепер бомжує у Києві... Олександр Яровий остаточно зненавидів літературний процес, літературу в собі, а творчість інших вважає проявами цинічних та на загал ложних цінностей... " Без коментарів, як кажуть...
Але повторюсь іще раз - не дивлячись на свою документальність книга цікава, до того ж - вона штовхає на роздуми.
Як людина, що почала свій широкий творчий шлях після 2000 року, я донедавна свято вірив у власну причетність до покоління двотисячників - за тією ж дурною (як я розумію тепер) аналогією до шістдесятників. Я щиро гордився тією приналежністю, що давала мені можливість відчувати мало не кровну спорідненість до невідомих довгий час мені Романенка, Ткачук, Захарченка, Коцарева, Дерюги, Ушкалова, Лазуткіна............................................ Знайомство з цими та багатьма іншими мене з одного боку розчарувало - вони виявились з плоті та крові, а не з суцільного інформаційного світла - з іншого ж я відчув ще більшу спорідненість - багато з них теж вважали себе обраними і сильними, вважали себе поколінням.
Але. Оевидним по великому рахунку є одне: якщо існування покоління 2000 має шанс, то ним треба користуватись негайно. Не в пияцтві і сумнівної якості фестивалях чи антологіях шукати єдності - а в чомусь суттєвішому, бо голою ідеєю "існування рятівного .... покоління двотисячників" чогось вартісного добитися годі. Інша проблема -в доцільності існування такого яскраво відокремленого покоління. Але то вже проблема критиків від літератури, а не самих літераторів.
Наразі ситуація така: в україні існує значна кількість літературних об'єднань, що часто мають особливу оригінальну ідею і мету існування. Крім того вони можуть мати особливі ресурси, що сприяють поширенню творчості даного колективу.
Деякі з них - м. Харків: Весло Слова (о.Коцарєв.... інших не пам'ятаю за прізвищами)
Zacharpolis MM (О.Ушкалов, Т.Дерюга....), Сад БП (інформації не маю)
м. Запоріжжя: 99 (організація має власний сайт www.zsu.zp.ua/99/ , але він мовчить ...)
м. Рівне: КРЕЙДА (О.Єфімчук, Н.Демедюк.......), сайт www.krejda.org.ua
м. Житомир: МГNеабищо(О.Левченко, Б.Горобчук(Київ), І.Стронговський, В.Кавун(Львів), О.Лудченко(Київ).... - до 50 членів), ЖММТО Оксія (К.Куліков, І.Завальнюк, О.Хабаров, К.Радушинська, Н. Лаптик... - до 30 членів), КП-А VбитиSало (2 особи)
м.Київ : Літтусовка (А.Захарченко, Г.Ткачук, С.Богдан.... до 30 членів)
Є ще купа організацій - і у Львові,і у Тернополі, і у Ніжині - мало не в кожній області україни. Багато з них мають власні інтернет-ресурси, деякі - навіть власні видавництва, тобто самвидавчі ресурси. Учасники цих організацій мають можливість кілька разів на рік зустрічатися між собою на різних літфестах, презентаціях, молодіжних семінарах, але поки що дуже рано говорити про формування покоління, що мислило б як моноліт - літературно, а не пияцько. Але, на відміну від попереднього покоління, у цього ще все попереду, це ще має шанс самоорганізуватися в міцну структуру і встояти під напором агресивних чинників глобалізації в літературі, можливої політичної цензури, масової нестачі коштів для видавництва і поширення власної творчості. Можливо таким об'єнавчим чинником стане єиний ітернет-ресурс на таку кількість організацій, можливо - потужний і постійний літфестиваль. А можливо - і зовнішній тиск, що потребуватиме свідомого опору, що потребуватиме творіння історії української літератури тут і зараз, а творцями стане саме це покоління. Наразі ще нічого достеменно невідомо, все покаже майбутнє. І воно буде, те майбутнє.
Взагалі писати це мене підштовхнула одна насправді цікава книжечка, писана відомими і авторитетними в певних навкололітературних колах людьми - Андрієм Кокотюхою та Максимом Розумним. "Любити живих (лірика 90-х)" називається, а претендує за всім своїм змістом на універсальну енциклопедію-мемуари з життя покоління дев'ятдесятників - що отримало свою назву, як і сім- і вісімдесятники за анологією до справді безпрецедентного, і на мою, та й не тільки мою думку - єдиного, що заслуговує на подібну за пафосністю назвою, покоління шістдесятників.
Ні, книга, без сумніву, цікава, повчальна, неординарна. В певній мірі навіть скандальна. Але своєю сутністю вона доводить - говорити про покоління дев'ятдесятників як про щось особливе і визначне, як про щось мейнстрімно орієнтоване і сплочене бодай однією ключовою ідеєю - не варто. Так, тусовка була. Так, були фестивалі, були семінари і конкурси, в яких та тусовка постійно з'являлась і часто домінувала... Але навіть та тусовка - чи була вона єдиною в своїх поривах? Автори тут не криються - не була. Червоною ниткою через увесь твір проходить акцент на сутичках амбіцій між учасниками тусовки, акцент на постійних сварках і примиреннях, на непорозуміннях і заздрощах. Здається, єдине в чому активіси 90-х проявляли завидну одностайність -то це у прагненні дружно напитися, що переслідувало їх практично всюди: на квартирах організаторів усіляких фестів - будь то всім відомий Сліва-Пантюк, ачи якийсь маловідомий художник-гіппі з Дніпропетровська, в гуртожитках Житомира, Івано-Франківська чи Харкова, в Будинку вчителя в Києві чи на семінарі творчої молоді в Ірпені. Тож пили всі - більш геніальні і менш геніальні, відомі всім і невідомі нікому, при чому змішуючись за цими ознаками в різних пропорціях (і тим самим утворюючи то славетне покоління?).
Інша річ - альманахи і творчі фестивалі, що теж мали б демонструвати єдність покоління. Але і тут не все гаразд, як виявляється... Практично в кожному з альманахів були зайві люди, а в яких і не було - то ті альманахи пройшли повз увагу критиків і читачів (так самі автори твердять про в принципі вдалий альманах "Іменник". Тобто концептуальність втікала завжди, як би дев'ятдесятники не намагались її зловити. Ну і кажучи про той же "Іменник", що в принципі мав би стати лебединою піснею покоління та так нею і не став - рік його виходу в світ - 1998. отже поза його межами опиняється купа митців, становлення яких припало на кінець 90-х, і які вже сказали своє вагоме слово в літературі. Те ж стосується митців, які з суб'єктивних причин не захотіли визнавати себе причетними до покоління - вони теж, виходить, опинилися за бортом...
Ну і з приводу назви книги - "Любити живих" -більш суперечливої загальному (скандальному і самокритично-критичному) назви книзі годі придумати. Для ілюстрації любові авторів до свого покоління наведу лише три цитати, що багато про що можуть сказати. Автор цитат - А.Кокотюха:
" Іван андрусяк спочатку подався в політику, потім - знову в літературу, вважає себе літературним критиком, хоча критичні його виступи дуже погані... Роман Скиба тепер бомжує у Києві... Олександр Яровий остаточно зненавидів літературний процес, літературу в собі, а творчість інших вважає проявами цинічних та на загал ложних цінностей... " Без коментарів, як кажуть...
Але повторюсь іще раз - не дивлячись на свою документальність книга цікава, до того ж - вона штовхає на роздуми.
Як людина, що почала свій широкий творчий шлях після 2000 року, я донедавна свято вірив у власну причетність до покоління двотисячників - за тією ж дурною (як я розумію тепер) аналогією до шістдесятників. Я щиро гордився тією приналежністю, що давала мені можливість відчувати мало не кровну спорідненість до невідомих довгий час мені Романенка, Ткачук, Захарченка, Коцарева, Дерюги, Ушкалова, Лазуткіна............................................ Знайомство з цими та багатьма іншими мене з одного боку розчарувало - вони виявились з плоті та крові, а не з суцільного інформаційного світла - з іншого ж я відчув ще більшу спорідненість - багато з них теж вважали себе обраними і сильними, вважали себе поколінням.
Але. Оевидним по великому рахунку є одне: якщо існування покоління 2000 має шанс, то ним треба користуватись негайно. Не в пияцтві і сумнівної якості фестивалях чи антологіях шукати єдності - а в чомусь суттєвішому, бо голою ідеєю "існування рятівного .... покоління двотисячників" чогось вартісного добитися годі. Інша проблема -в доцільності існування такого яскраво відокремленого покоління. Але то вже проблема критиків від літератури, а не самих літераторів.
Наразі ситуація така: в україні існує значна кількість літературних об'єднань, що часто мають особливу оригінальну ідею і мету існування. Крім того вони можуть мати особливі ресурси, що сприяють поширенню творчості даного колективу.
Деякі з них - м. Харків: Весло Слова (о.Коцарєв.... інших не пам'ятаю за прізвищами)
Zacharpolis MM (О.Ушкалов, Т.Дерюга....), Сад БП (інформації не маю)
м. Запоріжжя: 99 (організація має власний сайт www.zsu.zp.ua/99/ , але він мовчить ...)
м. Рівне: КРЕЙДА (О.Єфімчук, Н.Демедюк.......), сайт www.krejda.org.ua
м. Житомир: МГNеабищо(О.Левченко, Б.Горобчук(Київ), І.Стронговський, В.Кавун(Львів), О.Лудченко(Київ).... - до 50 членів), ЖММТО Оксія (К.Куліков, І.Завальнюк, О.Хабаров, К.Радушинська, Н. Лаптик... - до 30 членів), КП-А VбитиSало (2 особи)
м.Київ : Літтусовка (А.Захарченко, Г.Ткачук, С.Богдан.... до 30 членів)
Є ще купа організацій - і у Львові,і у Тернополі, і у Ніжині - мало не в кожній області україни. Багато з них мають власні інтернет-ресурси, деякі - навіть власні видавництва, тобто самвидавчі ресурси. Учасники цих організацій мають можливість кілька разів на рік зустрічатися між собою на різних літфестах, презентаціях, молодіжних семінарах, але поки що дуже рано говорити про формування покоління, що мислило б як моноліт - літературно, а не пияцько. Але, на відміну від попереднього покоління, у цього ще все попереду, це ще має шанс самоорганізуватися в міцну структуру і встояти під напором агресивних чинників глобалізації в літературі, можливої політичної цензури, масової нестачі коштів для видавництва і поширення власної творчості. Можливо таким об'єнавчим чинником стане єиний ітернет-ресурс на таку кількість організацій, можливо - потужний і постійний літфестиваль. А можливо - і зовнішній тиск, що потребуватиме свідомого опору, що потребуватиме творіння історії української літератури тут і зараз, а творцями стане саме це покоління. Наразі ще нічого достеменно невідомо, все покаже майбутнє. І воно буде, те майбутнє.
Відповіді
2004.11.16 | otar
Я тобі відповім :)
Чи будуть двотисячники, чи буде нова хвиля української літератури - залежить від виборів.Бути чи не бути = Ющенко чи Янукович
Принаймні, для мене і для багатьох моїх знайомих
2004.11.16 | б-о ..
Re: Я тобі відповім :)
отаре - тіки чесно - ти читав останній абзац? там про це і сказано. До речі - якраз з цього приводу. На форумі видавців у Києві мені довелось поспілкуватися про видавництво спільної збірки двотисячників (я, Романенко, Коробчук, Кур'ята і Коцарєв, можливі зміни) в серії Зона Овідія з координатором тої серіїї Тарасом Федюком. Він, в принципі, погодився, але чи вийде збірка і чи вийдуть інші збірки поезії тої ж серії - це вже залежить від перемоги Ющенка. Бо в кулуарах кажуть, що Янукович обіцяв письменників "строїти"2004.11.16 | otar
Читав, але уоднозначнив відповідь :) (-)
2004.11.16 | art-em
що поможе
Спільний сайт або організація не допоможуть - точніше, спроби їх створити. Покажіть мені однолітка, який погодиться іти в офіціозну організацію, якщо у НСПУ мало хто особливо горить бажанням вступати. Он, Романенко не член СП, а так би вони зобов'язані були отримати дозвіл спілки перед ув'язненням. А сайти зараз занадто багато людей уміють створювати, майже неможливо створити безумовнонго лідера (хіба що - ще хтось приєднається до нашої монополії ∑(-:) Будемо розробляти бюрократичну політику, ги...Літфестиваль - та ми і на чужих завжди комфортно і впевнено почувалися, не комплексували, що це не наше, навіть - були експансивними. А у самих - чомусь не організовується, он, Дерюга колись намагалася, але так і не вийшло. Та й до нас на відкриті засідання Літтусовки мало хто пала бажанням приїздити.
До речі - чим не форма самоорганізації - лабільна мережа взаємних гостин, що постійно практикується?..
До речі, цілком реалістичним виглядає тільки політичний мотив об'єднання. Навряд це будуть організовані дисидентські виступи, як у шестидесятників, скоріше - усвідомлення прагнення волі якось спрямує в одне естетичне русло. А оскільки я не вірю в можливість ситого майбутнього для України, то це дуже схоже на правду. ( Звичайно, неможна припустити такого майбутнього, як при Януковичі, це - жах, але - взагалі для народу не чекаю нічого хорошого від обох кандидатів. Просто від одного не чекаю нічого поганого, і чекаю сприяння українським митцям...)
...
А може - цементом стануть інтимні стосунки? Я помітив, що серед цих молодих майже всі пов'язані ними. Хтось у когось був колишнім коханням, або десь колись переспали, а інші люди - у тих були, вони - другого порядку, і так де з ким прослідковую зв'язок через п'ять-шість ланок, як от з Богданом. Напевно, можна було би пошукати щось подібне і з іншими співрозмовниками, ги...
А якщо серйозно - то потенціал для створення єдиного напрямку справді відчувається. Можливо, є сенс таки розпочати теоретичні розробки з приводу нашого теперішнього лайт-модерну, а то Богдан все хвалився, що зробить, але не просувається, і є підозра, що так настирно на цьому форумі він і намагається накопичити матеріал...
2004.11.17 | б-о ..
Re: що поможе
2004.11.17 | б-о ..
в чомусь ти маєш рацію...
але не у всьому. насправді слід трохи більше заглибитись в саму естетику і основні віяння надсучасної молодої літератури - то, як і в постмодерні, виходить повна еклектика. тільки хіба стьобу стало значно менше, менше маскультності, менше позачасопросторовості.... хіба що без сумніву найсильніша наразі харківська школа двотисячників практикує ще схожі десь до постмодерну нахили, та й то здебільшого їх орієнтації, судячи з деяких присвят - на жадана, мельниківа та інших дев'ятдесятників. але от приміром той же Коцарєв орієнтується здебільшого на укрфутуристів і конструктивістів, кубофутуристів (семенко, шкурупій).цікаво те, що особисто я на сампочатку свого літстановлення орієнтувався на бу-ба-бу, в основному на андруховича і неборака. з дев'ятдесятників тоді знав лише жадана, та й то як автора ЦИТАТНИКА (наразі, як відомо, він пом'якшав). але оскільки вся гільдія орієнтувалась на футуристів, то й найближчими до нас були той же семенко та ще хлєбніков - чомусь навіть не маяковський.
це тепер я найбільше з укрпоетів Лишегу люблю, ну ще покійних нині Чубая та Гудзя. але творчість моя, тим не менше, разюче різниться від їх творчості...
думаю не відкрию америки, коли стверджу, що на постмодерн з українських поетів ну хоч останнього двадцятиріччя орієнтувались одиниці. На традиціоналізм в основному орієнтувались старпери і деякі фанати пера, знову ж одиниці з яких є вартісними (той же Яровий)
а модерністами - хоч греблю гати. щось якісно нове задумувала лише, без перебільшення (!!) МГNеабищо, але лайтмодерном назвати то важко. То хіба що можна порівняти з кубофутуризмом з легким укліном до Камінгса, але, звісно, менш геніально, зате більш самовпевнено (Левченко, Горобчук, Здорик, Стронговський) і агресивно (Кавун, Горобчук). тут намічалася спільна співпраця з тим же Коцарєвим, але віз і нині там - бо зустрічі вживу вкрай рідкісні (про що, власне, й мова йде), а злистовування по милу небагатослівне і непродуктивне.
Тож кожна організація розвивається найчастіше сама по собі, контакти вібуваються вкрай рідко, а от потужний сайт з постійнодіючим форумом і як мінімум загальна бібліотека і енциклопедія двотисячників мали б успіх і значення. я певен - бо доступ до інтернету мають майже усі, а хто і не має - запросто можна податися своїми творами від друзів по організації.
До речі, щодо інфантильності в сучасній поезії - а хіба галя Ткачук ше віршує? як і ти? хіба у Свєти Богдан ше лишилась інфантильність в поезії? Справді - то проходить з віком і є дуже непевною ознакою якогось літнапрямку.
І щодо фесту - гарною ідеєю є скибівські фести, але розмах у них не той щоб бути всеукраїнськими. Гостей зазвичай максимум - до 10, а на минулому, приміром, зовсім не було харків'ян...
Надія лише на МВино та хіба на Ірпінь - але, за чутками, Ірпеня скоро може й не бути...
Ну і на самкінець - щодо опору. Жарт - 100відсотковий розвиток і розголос протестному поколінню двотисячників буде забезпечено лише у разі перемоги Януковича! (всі сміються і ляскають, автор жарту вклоняється)
2004.11.17 | art-em
Ти теж. В чомусь...
Насправді, жодне спілкування не уніфікує хоча б трохи нашого стилю. Ані в інтернеті, ані в житті. Еклектики, згоден, немало, вона навіть скрізь, але, здається, після прожитого постмодерну від неї вже нікуди не дінешся, і дехто буде постійно тільки винаходити нові техніки поєднання, і це стане його новими стилями. А з інфантильністю ти не правий. Просто у Галі вона на рівні п'яти років, а у Світлани, а також - у тебе, на рівні чотирнадцяти, і не знаю, чи варто підніматися.Про яку конструктивну функцію, стильотворчу функцію ти можеш говорити стосовно Скибиних фестів? Як на мене, там функція одна, розважальна!
А ще - аргументуй, чому це харківська школа - найсильніша? Вони там абсолютно одне на одного не схожі стилістично, я би не виокремив там жодного піднапрямку. Хоча самі по собі там є найпотужніші.
Та й до інтернету - в тому то й справа, що менше половини в ньому сидять. З Літтусовки - максимум четверо-пятеро з тридцяти непостійного складу. В Чернігові - ще менше. В Рівному - окрів Оленки і не сидить майже ніхто. Ну, тільки Харків. А вашого Левченка хтось в неті бачив? Навіть Іллі щось останнім часом не видно.
Як ти взагалі уявляєш собі формування єдиного для нас стилю? Адже ніхто не візьметься писати так, як інші, заради цієї ідеї, а єдиних вимог часу, які примусять всіх думати однаково, як з футуристами було - такого просто неможливо. Хіба що - твій останній жартовний абзац.
До речі, ти помітив - ми і на цьому форумі почуваємось комфортно, хоча він також не наш, чужуватий, а проте спілкуємось, як і на Ірпені, переважно між собою, дорослі дяді поблажливо ігнорують наші теми, не вважаючи їх серйозними, вважаючи, що люди на шість років молодші за них, ніяк не повернуться до життєвих проблем. Це не вимога уваги, її все одно не прочита ніхто, це констатація, що закордон нам не поможе.
Розумієш, наше покоління митців таки більш замкнене на мистецтві, менш - на злободенні!
2004.11.17 | стронґовський
Знаєте, що це мені нагадує?
Зібралася чвірка діотчок-ідіотів, котрим від нехрін робити хочеться нетівського спілкування, поговорити на власні вузенькі й примітивні теми, котрі, як слушно помічено, старші тупо зневажають, причому прийшли для цього у вітальню, де старші якесь своє доросле свято святкують.Хлопці. Раз: Потрібно налагодити своє видавництво, якщо вже жодна падлюка нас видавати не наважується.
Два. Слід тикатись в усі щилини, аби присутність була помітною.
Постинґи Горобчука стосовно хто в який степ в Неабищо ішов не коментую, це його суб’єктивна думка. Також наголошую, що його звичка ставити себе номером другим зза Левченком в ґільдії, є чистим вийожуванням і до реальної ролі Богдана у справах ґільдії стосунку не має.
2004.11.17 | otar
А мені... :)
Оскільки я не належу до жодних "неабищ", "літтусовок" і тому подібних устаканених літературних об'єднань із розробленими власними творчими методами, іконами, кумирами, особливими інтимними стосунками з літераторами похвалитись не можу, мені не відмовляло жодне видавництво (бо я ніколи не мав нахабство кудись щось подавати) і взагалі, - мені здається, що пацани говорять "про своє"На Форумі роздавали твори Радушинської, надруковані в вигляді буклетика на А4 аркушику, складеному в три чи чотири рази. Класний формат - збірочка віршів за 15 копійок, жирно! Я взяв, прочитав і поклав кудись. Перевороту у моїй свідомості не відбулось, хоча до неї й долинула хвиля Підпільної Молодіжної Недрукованої Неформатної Поезії. Я навіть нічого не запам'ятав. І не тому, що вірші в Радушинської погані, а тому, що треба, хлопці, розуміти психологію читача і закономірності ринку. А ви хочете самі себе друкувати.
2004.11.17 | art-em
Re: А мені... :)
otar пише:> треба, хлопці, розуміти психологію читача і закономірності ринку. А ви хочете самі себе друкувати.
От саме тим ми і відрізняємось...
А в Літтусовці концепції і не було ніколи, це "Неабищо" - такі унікуми, що в наш час до неї додумалися...
Ну хіба не інфантильність (це вже до загальних закономірностей) - намагання цих двох хлопців поставити себе на перше місце після Левченка?.. Цим ми теж відрізняємось.
Здається мені, що якщо вже є у нас таке небажання враховувати читачів, і чекати нереальних умов, то незабаром-таки зявиться чарівник, який стане нас усіх на шару друкувати. Наприклад - Стронґовський. А якщо якнайближчим часом не зявиться - тоді вже будем думати...
2004.11.17 | otar
Ну то я стаю в чергу :)
І підписую весь Літклуб - якщо хтось друкуватиме на шаруЯ нічого не хочу сказати поганого про молоде покоління. Але, дивлячись, наприклад, на Горобчука, я дивуюсь: чому цього пацана скрізь не друкують? Афігєнний жиш поет! У чому проблема? Може, у неспроможності дібрати саме ті вірші, які надрукують? Он гляньте на Завадського: другий раз у "Четверзі" майже ті самі поезії. Їй-богу нічим не кращі за Горобчукові.
Шось тут не так, а?
2004.11.18 | б-о ..
Re: Знаєте, що це мені нагадує?
дитина ти, іллюхо, і коли вже виростеш? кого то хвилює крім тебе кого я на друге місце поставив, хто на то увагу звертає? я від ліхтаря писав : ) а те, що вже рік сайт оновлюєш, тобі честі не додає, тому всі твої претензії вважаю безглуздими.щодо старших - сьогодні ж посилаю статтю андрусяку і дністровому - цікаво, як вони на то відреагують : )
2004.11.18 | otar
Нам пишуть :) погляд на проблему пана Ростислава Мельниківа
Привіт, Отаре, Артеме та решта славної кумпанії!
"Переочивши" ваші роздуми про покоління та про книгу любові
кокотюхи до жадана, чомусь захотів і свої "три копійки" вставити.
По-перше, щось подібне зринало в нашому строкатому колі якийсь десяток
років тому, а, по-друге, актуальність таких питань непокоїть кожне
нове покоління - і не кожному, зрештою, щастить реалізувати свій
потенціал належним чином... Мушу зазначити, що тим, про кого пише
Кокотюха, з одного боку - пощастило мати видавничі потужності
"Смолоскипа", але з іншого - через саме цю "єдину" на тоді можливість
отримати свої писання окремою книгою - вийшла повна туфта: без якихось
естетичних принципів і засад - своєрідний літературний колгосп, щось
на кшталт АУП та НСПУ, була навіть спроба це означити на початках
спільним назвиськом "ТА 500" (там Розумному навіть гранти якісь вдавалося
отримувати - приміром: на видання "Числівника", поїздки тощо).
Та й ідея загалом була непогана, але-але...
Видавець мав свої погляди на природу речей, "наближені" Кокотюха та
Розумний - свої, а коло близьких по творчому духу молодих
письменників, котрі були залучені у сферу інтересів видавництва в
1993-1999 роках, виявилося напрочуд інертним та безініціативним щодо
продукування періодичних видавничих проектів - приміром журналу (при
тодішніх то смолоскипівських можливостях!!!). Ні, спорадичні спроби
були, але цілоспрямованої роботи не велося - спрацьовував брак грошей, але й
пошук їх так само не здійснювався. І це стало найбільшим проколом - і
відповіддю на питання: чому сьогодні ми не можемо говорити про
покоління, яке направду виглядає своєрідним "додатком" до
вісімдесятників - саме так це мислиться широким загалом і так воно й є
- через те ж Бу-Ба-Бу, "Сучасність", АУП: і його "тіпа" обличчя - про
яке твердять ті ж вісімдесятники - Жадана та Бондаря, доблесних пажів,
а згодом і лицарів з почту патріарха ЮА.
Власне, відсутність періодичного видання, яке б формувало
художню ідеологію покоління, чи бодай якоїсь групи, а також
забезпечувало інформаційний супровід діяльності в
загальноукраїнгському форматі - і спричинило до такого стану речей.
Відтак відповідь на одвічне питання - що робити? - власне й полягає в
необхідності створювати відповідний інформаційний простір свого
існування в усіх жанрах: новини, хроніки, рецензії, огляди, статті,
твори і т.д., і т.п. Інтернет сьогодні дозволяє значно здешевити цей
процес і донести інформацію до максимально великої - зацікавленої і не
дуже - аудиторії. Пригадується, що в 90-ті роки основною проблемою
кожного подібного проекту було ще й сакральне - а чим наповнювати? На
сьогодні - Богу дякуючи - креативна автура є і ще не вся вона зіпсута
гонорарами, тобто проблем з наповненням не буде (знову ж таки -
Інтернет), питання в іншому - чи знайдеться поміж вас той, у кого
вистачить ентузіазму - запустити маховик електронного часопису (можна
навіть для початку підхопити проект Донія - все одно без діла висить -
але дещо на інших засадах: думаю з Олесем можна узгодитися без проблем).
Якщо вважатимете за доцільне і мої естетичні уподобання збігаються з
вашими - я міг би пристати до товариства на правах автора та
дописувача, або - в іншому випадку - стати своєрідним
"популяризатором з іншого естетичного табору". Останнє речення,
звісно, стосується лише тієї ситуації - коли ви "дозрієте"...
А наступним кроком могла б стати співпраця з конкретними видавництвами
на конкретних умовах, адже вони були б зацікавлені у співпраці з
серйозними партнерами, які здатні забезпечити просування продукту на
ринку.
--
З найкращими побажаннями,
Ростислав
(публікується з дозволу автора)
2004.11.18 | art-em
Re: Нам пишуть :) погляд на проблему пана Ростислава Мельниківа
Між іншим, вельми конструктивно. Вчора ввечорі я сам обдумував, який сайт зможе привертати відвідувачів. От УЛП - на ньому є новини, Ульянов оперативно реагує на всі події - то й ходять туди багато. Але ж він - російськомовний, це раз, а друге - менше літературний, а більше - довколалітературний. Ну, і навігація по ньому трохи ускладнена, знайти там щось окрім новин важко, хоча і є воно там. Чому я не зробив такого самого, тільки кращого? Таж це треба дуже багато працювати з ним, а де час на це взяти? От в "Молодій Україні" сиділа Юля Гушул, їй платив Доній, це така робота була - то вона й робила сайта. А коли це - у вільний від роботи час - то і виходить те, що маємо. Бо такого часу мало. Колись Фіш намагалася зробити "Місце зустрічі" - і через нашу апатію нічо не вийшло. І інші були спроби...Тож, для такого сайту треба як мінімум двоє чоловік, які би тільки ним і займалися, а для цього треба самі знаєте що. Із сайту МУ справді можна було би зробити щось, ось тільки я не уявляю, як. Певно, ще не дозрів. Може, хтось чіткіше це собі уявляє?
Невже все просування покоління упирається в таку дрібницю?
2004.11.18 | otar
я половину часу займаюсь фігньою - заканаю під півлюдини? (-)
2004.11.18 | art-em
безсумнівно!
Але я, крім того, мав на увазі, що треба вибити фінансування на зразок Донієвського, але ми-не він, надміру брудного ми і не будемо друкувати, у нас такого просто майже і не пише ніхто. Отже - нас і не закриють так швидко. МУ перед собою ж прямо таку мету ставило, а тут - інша мета. Розумієте, зараз - дві дороги. Одна - за Поваляєвою та Карпою, підлаштовуватися під попереднє покоління і виставлятися за рахунок непотрібного бруду. Це підтримають завжди, хоч і не завжди - надовго. А інша - здатися корисними українській культурі, ось тільки потім дозволяти собі вольності. Не за вольності закривають журнали, а за бажання наскандалити. Розкрутку можна забезпечити і за рахунок просто ставання миром до справи. Адже нас - всі знають. Але - коли окремо - то не особливо помічають.А новий великий сайт добре було би розбити саме за розділами тусовок, які його утворили, та позатусовочних - окремого розділу. Замість рубрик.
І працювати, зрештою, дійсно можна кожному в своєму місті, ми цілком, думаю, порозуміємося через інет.
Давайте спільно дозрівати, творити, спершу, мистецьку частину концепції?
2004.11.18 | стронґовський
Re:Ohh ja!
Дизайн на мені, проґраммінґ на Отарові, тексти є, гоститись будемо на іатп, певно.... Ото ніби й все. Оновлювати сайт новимами матиме змогу кожен з нас. Черга за згодою всіх учасників проєкту і...Цікаво, чому я не згадав про гроші? Мабуть, можна і без них. Ентузіязм, чи шо? Нова версія Равлика очікується за тиждень.
2004.11.18 | otar
я не вмію запрограмувати навіть мікрохвильову пічку :( (-)
2004.11.18 | art-em
Отож!
Отож про це я і кажу - давати замітки з книжкового світу я наразі цілком можу - я готую по роботі культуру на "Радіо Київ". Але цим обмежитись - фіґня! Основні гроші потрібні не на розробку, мають бути люди, що нічим більше не зайняті, а тільки ходять на всі мистецькі події, пишуть про них, читають всі літературні твори, пишуть рецензії змістовні та розлогі, вишукують та вичитують твори, які друкуватимуться, заганяють їх в аштеемель, міркують про фундаментальні закономірності... А цим людям треба щось їсти і десь жити, отже, ім потрібно платити певну зарплатню. На ентузіазмі можна зробити тільки такі прекрасні сайти, як у нас із тобою, Іллє. Речі в собі. А щоби це були активнодіючі проекти - їм треба віддавати багато часу. Нащо нам іще одна тусовка равликів? Вже є.І головне, окрім "Смолоскипа" нічого більше не вигадується! Більш нема куди піти! Оце домовився із Семківим після виборів говорити про "Прозу Літтусовки" - треба буде і про це поговорити...
Чи ми можемо сподіватися на рекламі заробляти? Ой ли!
2004.11.18 | б-о ..
Re: Отож!
отут Артем на 100 відсотків правий, проблема САМЕ В ЦЬОМУ. ну, звісно, не глобальна проблема покоління: ), але саме від якісних позитивних критиків, що б професійно піарили саме покоління як таке і окремих його представників, займалися ТІЛЬКИ ЦИМ і не думали про хавку - від них залежить багато що. бо одна справа, коли на цю тему пишуть горобчук, отар, захарченко і стронговський (вибач, до речі наперед, що тебе назвав в останню чергу : )), а була б інша, коли б написали там Жадан чи хоч Ульянов (жарт).взяти Станіславську школу. Геніальні? ну в чомусь так. але не всі, не масово і не глобально. а от більшість моїх більш-менш інтелектуальних знайомих чули про андруховича, про прохаська, про єшкілєва, про іздрика (а він зі станіслава хіба?), про карпу, врешті решт... та навіть щиро вважали що і жадан з бондарем - з І-Ф!!!!!!!!!!! а от про Андрусяка (що теж звідки десь : )), Дністрового, Пантюка, Розумного, навіть Калитко - не чули НІКОЛИ. я в шоці! хто казав що Калитко гірше того ж Андруховича (а особливо зогляду на пісні для МП)?????????? та в 200 разів краща! а все піар. отакі америка з велосипедом.
про Ульянова, до речі - то він явний адепт тої школи. симпатик, так сказати. Чого варта хоча б присутність на його сайті Єшкілєва як дописувача і купистатей про Іздрика енд компанію. Складається враження, що пишуть лише на Галичині!!!!!!!!! Це не означає, що Ульянов мудак, як про нього міг би сказати Стронговський, це просто означає, що й він потрапив під піар Четверга енд ко (як, знову ж, свого часу і Стр.) і сам взявся то піарити.
Отаре, дякую за визнання якості моїх творів, але - без зайвої скромності - є купа людей, поетів принаймні, що пишуть не тільки ліпше мене - ліпше всіх Четверговців - серед декларативного НАШОГО покоління. Це, передовсім, харків'яни. Банально - взяти і полистати лауреатів Смолоскипу, Гранослову і Молодого вина (ще - Привітання Життя) останніх років - одні зірки! в нас дуже сильне покоління, треба лише банально брати ім'я і казати - ось це геній поезії сучасності. так, він має свої недоліки, але ж ТАКОГО ше не було, він не копіює бу-ба-бу, не копіює авторів книжечок серії альтернатива видавництва АСТ (тих, що помаранчево-чорно-червоні, а всередині брудні і кічеві), не копіює шевченка або тичину. Він самодостаткній...
треба тільки людина, що б казала це часто, грунтовно і багато. а цій людині тре платити.
отаке...
АЛЕ. буквально вчора спливла така собі мутка. ми з Коробчуком мітингували, коли якийсь його знайомий підвів хлопчикі-однокурсників з цікавою пропозицією. Ми, митці, створюємо КОНЦЕПЦІЮ, свіжу і незайорзану, і ми (тобто вони, а ми через них) отримуємо бабки під різноманітні акції в рамках тої ідеї. як приклад від них - це ПУРИФІКАЦІЯ дереша і компанії. тобто музика+театр+картини+поезія. доданки навіть можна змінювати і скорочувати або збільшувати їх кількість. Скоріше за все це зростеться з нашею з Лесею Ковальчук і Славком Митрогою організацію МолодіІТворчі (МІТ для асоба адарьонних) і все вигорить. це якщо хлопаки не брешуть.
під бабло і сайт, і профпіарщик, і різні фести (можна й для своїх - двотисячників онлі) - проблемою не будуть.
час покаже....
а видавництво власне - це смішно. для цього не в творчості треба шарити, а в економіці. НУ НЕ КУПУВАТИМУТЬ В УКРАЇНІ МАЛОРОЗКРУЧЕНУ ТА Й БУДЬ-ЯКУ ПОЗІЮ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ!!! а спонсори - то справа непевна. до того ж навіщо шукати там де вже все є. я про ЗОНУ ОВІДІЯ. через тиждень-другий вже буде відомо чи вигорить щось з першою збіркою на 5тьох, а далі може буде й ще...
2004.11.18 | Олесь Бережний
Тема важлива й актуальна!
Отаре,Теми, заторкувані тобою й іншими шановними дописувачами в цій гілці варті подальшого й докладнішого обговорення з єдиною метою - практичного втілення. Особисто мене тут цікавить не розмазування соплів неоціненного покоління (бо особисто не зараховую себе до жодних вікових чи географічних категорій), а кінцевий продукт укрсучлітного процесу. Тобто те, що в палітурці й кожен може помацати своїми брудними лабетами!
Отож, коли розсмокчеться уся ця катавасія з виборами, то варто буде повернутися до цього обговорення десь може за тиждень-два. Як я тобі вже писав, ідея "хвилі"(не моя ідея, однак я їй посприяв наскільки зміг) накрилася мідним тазіком. Натомість маю свої власні ідеї та чітке усвідомлення шляхів для їхнього практичного застосування.
Щиро,
2004.11.19 | art-em
Ще й яка!
Наразі встановлення самоідентичности важливіше за будь-які практичні рішення. Зробити черговий проект, зрештою, справа техніки. А зробити його цілком у стилі цього покоління - то вже серйозніше завдання. Бачте, декого цікавлять перш за все проекти, а вже потім їх потрібність.Не знаю, чи це справді - виявлення несприйняття, що пан дописувач звертається тільки до "давнього" знайомого?
2004.11.19 | б-о ..
Re: Ще й яка!
артеме, знову ж - людина звертаэться саме до отара з тої ж причини, що мельників - до вас обох. це все одно що фанати з якогось села беруть автограф у фронтмена якогось відомого гурту, а не, приміром, у сологітариста... бо піарять фронтмена. от і отар більш відомий ніж ми з тобою.; )
а щодо теорії і практики - в тому то й річ, що штучно творити теоретичне обгрунтування цілому поколінню - марна справа. ми живі, ми активні, це наш час, час наших зв_язків між собою, час нашої творчості. поким им молоді - ми маємо самі себе зробити, а потім нас будуть аналізувати вчені з приводу духу. треба створити відповідну сприятливу атмосферу для проявів наших ідей у творчості - а творчість оцінять! рано чи пізно оцінять. покоління неможливо штучно створити під якимось стягом, неможливо селекціонувати, можливо лише прослідкувати тенденції - найяскравіші і найпозитивніші. найпоширеніші. відкинути зайве - і плекати в собі ті речі. але про тенденції кожного з нас мають знати інші. так виявляться зв_язки. думаю, артем розуміє про що я кажу. врешті-решт, про це ведеться мова мало не при кожній великій здибанці організацій, найближча з яких - Молоде Вино.... Нам потрібна координація в тенденціях, нам потрібне спілкування - і не тільки творами, а й живе. Тому треба
- фестиваль 2000ників
- сайт з форумом 2000ників
- енциклопедія 2000ників -- це стосується, скоріше, електронного видання. чогось на зразок літтусовочної схеми представництва, але великої, всеукраїнської, а не днієї організації.
то таке... справді - пройдуть вибори і буде видно - чи підемо ми в підпілля з ідеєю опору і боротьби, чи ж відчуємо омріяну свободу, в тому числі і самореалізації і доступу до зацікавленого читача.
2004.11.19 | Олесь Бережний
Усе значно простіше
б-о .. пише:> от і отар більш відомий ніж ми з тобою.
Отар Довженко є "більш відомий" особисто мені, бо з його творчим доробком я зміг ознайомитися онлайново. Хто такі "арт-ем" чи "б-о" я не знаю. Та й взагалі для чого шифруватися на цьому форумі? Якщо можете подати лінки, буду вдячний.
Щиро,
2004.11.19 | art-em
Re: Ще й яка!
б-о .. пише:> можливо лише прослідкувати тенденції - найяскравіші і найпозитивніші. найпоширеніші. відкинути зайве - і плекати в собі ті речі. але про тенденції кожного з нас мають знати інші.
Йолкі, наче ми не говорили про все це двома днями раніше! Таж я і казав, що заганяти в рамки себе ніхто не буде. Але при активному творчому спілкуванні якраз і може відбуватися гармонізація мистецьких здобутків автури. З'являється певний напрям, усвідомлення якого і є самоідентифікацією, а трансценденція за межі якого - творчим зростанням.
Але за все перераховане - візьмемось.
2004.11.19 | otar
Міль пардон - я не поет - відходжу скромно вбік :) (-)
2004.11.19 | Олесь Бережний
Самоідентичність - хворобливість корумпованого еґоцентризму?
Шановний art-em'е:Спробую відповісти Вам суттєво та не ображаючи жодної невстановленої самоідентичности.
Для кого на Вашу думку, окрім Вашого власного еґо, це "встановлення самоідентичности" є важливим? Особисто мені "стиль того чи іншого покоління" - байдуже, широким колам непосвячених читачів - поготів, але мені не байдуже є творчі доробки окремих творчих ОСОБИСТОСТЕЙ, незалежно від їхнього віку, статі, національності, віросповідання, сексуальної оріентації, приналежності до тих чи інших поколінь, збіговиськ, угруповань, тусівок тощо. Мене в будь-якій літературі насамперед цікавить сам текст, а не якісь химерні теорії довкола самоідентичності оточення автора. Чи Вас так само глибоко турбує "ідентифікація покоління" Гомера, Шекспіра, Сервантеса? Для кого це може буи важливим? Чи Ви певні, що старий Шева віршував "цілком у стилі свого покоління"? Чи це має бодай крихітне значення для мільйонів читачів "Кобзаря"?
Натомість, не треба нехтувати практикою, бо теорія без практики нічого не варта. Письменників ми знаємо виключно за практично написані ними книжки й практично надруковані потім у практичних палітурках, а не за теоретичне теоретизування щодо самоідентифікації покоління, що теоретично могло би бути віддзеркалено у ненаписаних і ненадрукованих текстах...
"Справа техніки" - це найважливіше питання у нашому ілюзорному світі порожніх форм! Поза нашою порожнечею не існує нічого! Жодної самоідентичності!
Наразі, пропоную продовжити цю тему наступного тижня, вже після виборів - тоді буде більше часу й думок у голові.
Щиро,
Олесь
art-em пише:
> Наразі важливіше за будь-які практичні рішення. Зробити черговий проект, зрештою, справа техніки. А зробити його цілком у стилі цього покоління - то вже серйозніше завдання. Бачте, декого цікавлять перш за все проекти, а вже потім їх потрібність.
> Не знаю, чи це справді - виявлення несприйняття, що пан дописувач звертається тільки до "давнього" знайомого?