Лесь Подерев'янський: "Альо, ета прачєчная?" (/)
03/12/2005 | Sean
«АЛЬО, ЕТА ПРАЧЕЧНАЯ?»
Лесь ПОДЕРВЯНСЬКИЙ
«Херачечная! Ета Міністєрство культури!» Це старий анекдот. Але нині теж весело. Спершу колишній чиновник колишнього Мінкульту Ганна Чміль дає інтерв’ю. Із солодкавими інтонаціями акторів театру Франка шістдесятих років вона повідомляє: «Головне, щоб культура була для людей». От спасибі, тепер ми не вважатимемо, що для тварин, як вважали досі. Нинішній радник нового міністра культури С.Поярков у своєму інтерв’ю вирішив не марнувати час на дрібниці і з непристойним захопленням розповів нам усім, що він дуже успішний і що бути таким, як він, — добре. При цьому він чомусь послуговувався словосполученням «ми з Пінчуком». Вочевидь, для ще більшої успішності. Сеанс тупого нарцисизму завершився грубою рекомендацією потенційним міністерським халявникам «забути про державну цицьку». Сама ж новий міністр планує робити у храмі цієї сакральної «цицьки», чи то пак у міністерстві, євроремонт. Інакше їй соромно буде приймати там міністра культури Франції. За зруйновану Качанівку, догниваючі карпатські дерев’яні церкви, дірявий дах у національному музеї і за решту місць, яких міністр культури Франції не відвідає, їй не соромно. Світське життя важливіше, звичайно.
Продовжуючи злобствувати, можна припустити, що частина хирлявого бюджету цієї організації, яка залишиться після міністерського євроремонту, піде на ремонт кабінетів обласних чиновників Мінкульту, яким соромно буде приймати в себе Оксану Білозір. Рештки підбере Поплавський на який-небудь свій попсячий конкурс. До речі, чому він не міністр культури? Начебто теж співає непогано і навіть ще й танцює. Ризикну припустити, що якби Поплавський сміливо гасав по Майдану в помаранчевому шалику, замість, сховавшись у «кульку», гратися там у мишку-шкряботушку, перечікуючи буремні дні, то нині євроремонт у міністерстві робив би він. Що, втім, нічого не міняє. Оно за злочинного режиму міністром культури був Іван Дзюба — глиба, не те що вся ця попса. І ЩО? Навіщо нам узагалі це міністерство, весь цей законсервований совок із рептильними й «довгими, як собача пісня» циркулярами, тупими і пафосними чиновниками, які «віктимно-педерастично», за висловом Андруховича, гундосять про «духовність», «солов’їність» і «калиновість», а насправді консервують нав’язану імперією культурну модель, із допомогою якої ця імперія, а потім совдепія, загнала Україну на відсталий культурний хутір, що потопає в рожевих патріархальних шмарклях і слинявому пейзанстві, залишивши собі при цьому жорстку сучасну урбаністичну культурну модель. Щоб домінувати, зрозуміло.
Навіщо нам усе це? Що, зі зникненням цієї організації я перестану писати картини, Андрухович — романи, а Скрипка подарує акордеон інвалідові і стане водієм тролейбуса? Он в Америці немає ніякого міністра культури — і все о’кей! Фільми дивиться весь світ, музеї всіляких провінційних Клівлендів і Міннеаполісів схожі на Ермітаж і Пушкінський музей, разом узяті; симфонічні оркестри цих індіанських містечок — найкращі у світі. Ну, бібліотеки, кінотеатри, інші інфраструктури — це й так зрозуміло. Це в провінції, а Нью-Йорк, Вашингтон або там Ел-Ей ми взагалі не згадуємо. І в Німеччині такої установи немає, принаймні на федеральному рівні. Є такі маленькі обласні («земельні»), що відповідають за культуру і спорт.
Тут мені, звісно, відразу ж заперечать, що у Франції — є. Одначе там міністр культури не лише євроремонтом і світським життям займається, а й «духовністю» і «солов’їністю» опікується. Франція як колишня імперія і культурна столиця світу (втім, це правильно, радше, для Парижа, ніж для всієї Франції) стурбована насамперед своїм культурним (і не тільки) впливом на постколоніальному просторі. Імперські комплекси, знаєте, Бонапарт, імпресіоністи, Верлени різні, «Нова хвиля»... Утім, їм справді є чим пишатися і що захищати (насамперед від ворожини Мікі-Мауса). Це називається культурна політика. А нам навіщо ця структура, якщо в нас ніякої культурної політики нема? Для консервації протухлої «духовності»?
Не хочеться бути тривіальним, але доведеться нагадати, що культура — це не лише музика, картини та вистави. Це могутня сила, яка, поряд із релігією, рухає народи і змітає цивілізації. Люди часто готові померти за своє священне право не вчити чужу мову, закутувати своїх жінок у візерунчасті хустки, спотворювати їхні ноги тісним взуттям або простромлювати ніс кабанячими іклами. Євреї збереглися як народ завдяки Книзі; залізні фаланги Македонського в холодних горах Гіндукушу зігрівалися вірою в еллінську культурну місію, а українці залишилися українцями багато в чому завдяки маленькій книжці віршів, що має назву «Кобзар». Усе це лежить на поверхні, але, схоже, залишається абсолютно незрозумілим владі, яка, за старим совковим звичаєм, формує політику і бюджет нашої організації за залишковим принципом. Грошей — мінімум, мізків — також. Усе, втім, як і раніше: різного рівня затертості діячі, що юрмляться у європриймальні співочого міністра, лобіюючи свої дрібні корпоративні інтереси, «митці», які прагнуть прилаштуватися до вбогого міністерського корита. Одному більше пощастило, іншому — менше. Ну і звання, звісно, собі випрошуватимуть. Нічого нового. Хіба що Поярков тепер їм порадить брати з нього приклад і бути успішними (правда, можливо, подивившись на нього, вони цього й не захочуть). Нудить від усього цього фуфла. Тут доскіпливий читач, звісно, заперечить, що критикувати найлегше, а коли ти такий розумний, то скажи, що робити треба?
«Як на мій хлопський розум», є два шляхи. Перший — найпростіший. Ліквідувати це міністерство на хрін. Замість нього заснувати якийсь комітет, фонд, інститут (назва неістотна), що фінансуватиме пріоритетні для країни програми за тим самим принципом, за яким працюють європейські й американські грантодавці.
Дебільне наше законодавство (якщо хтось образився, готовий аргументувати, але зараз паперу шкода) виправити таким чином, щоб корпораціям, банкам та іншому бізнесу було вигідно і престижно вкладати в культуру гроші.
Податкову систему так змінити, щоб кіно знімати і виставки робити, щоб старший науковий співробітник музею з вищою освітою і двадцятирічним стажем одержував не триста гривень, а принаймні уп’ятеро більше.
Винищити совкові звання, всіх цих «народних» і «заслужених», якими влада розплачувалася з «митцями» за холуйство і правильне розуміння генеральної лінії.
Чиновників від культури, які залишаться після генеральної чистки, перекваліфікувати відповідно. Кого — на сільське господарство кинути, кого — у МВС. А що? Мені мій знайомий піаніст Слава Новіков розповідав, що знав директора філармонії, який до того завідував в’язницею. Слава його навіть хвалив.
Другий шлях — зберегти міністерство, залишивши від колишньої установи тільки назву. Робити це треба лише тоді, коли Президент і уряд усвідомлять, що культура — частина політики, могутня зброя, а також захочуть і зможуть цією зброєю скористатися. Таке міністерство утверджувало б українську культуру в місцях цілинних і незайманих, нею не порушених, визначало б стратегію і тактику цього руху і національні культурні пріоритети. Діяльність цю наша установа вела б як усередині країни, так і за кордоном, на французький манір. А якщо обійтися без різного там Езопа, то це має назву «культурна експансія». Актуальність такого розвитку подій наочно підтверджується останніми виборами, які ледь не розкололи Україну. Проблема в тому, що населення Півдня і Сходу не любить українського, не асоціює себе з ним, воно для них, за старою совковою звичкою, — другосортне. І, чесно кажучи, їх можна зрозуміти. Адже за чотирнадцять років незалежності не було зроблено практично нічого, щоб полонити й зачарувати цей суворий совковомовний безпритульний народ. Те ж, що робилося, радше, здатне було відвернути від української ідеї навіть її симпатиків.
Річ у тому, що пропонована для споживання культурна модель на диво занудна, провінційна й неприваблива. Як вірші пізнього Тичини про партію, якими нас ґвалтували у школі. Таке не лише чужим не нав’язати, а й своїм у горло не лізе. Тому ми маємо рішуче переступити через це імперсько-совкове лайно не оглядаючись і дати нарешті цим людям Батьківщину, дати їм те, що зробить їх українцями. З їхньої власної згоди, захоплено й добровільно.
Щось таке вже відбувалося в Україні навесні 1648 року, коли всі «гречкосії в Січ позаписувались». Тому що Січ була гарна й переможна. Дівчата тоді давали тільки військовим, і ходити без шаблі й говорити російською мовою було непрестижно. Культура легко досягає свого там, де пасує груба сила, але для цього вона має бути привабливою й чарівною, молодою і сучасною, агресивною і переможною. І з цієї ж причини бути українцем «cool», і це знають не лише в Україні, а тому після візиту в Крим якого-небудь чергового Затуліна Кубань прикрашає себе «жовто-блакитними» прапорами і вимагає приєднання до історичної батьківщини.
Така утопія, однак, була б достойним завданням для нашої установи. Але якщо таких завдань не ставити, то в теперішньому вигляді вона взагалі нікому не потрібна, оскільки своєю присутністю лише множить «рагульство» і совковість, цей скотинячий загін для бидла, у який нас зовсім недавно намагалися загнати недалекі й жадібні урки.
То що ж? Ми марно мерзнули ці сімнадцять діб на київських вулицях?
-------------------------------------------
Поцуплено з Дзеркала Тижня.
Саме Подерев'янського я і пропонував на посаду міністра культури
. Не послухали.
Лесь ПОДЕРВЯНСЬКИЙ
«Херачечная! Ета Міністєрство культури!» Це старий анекдот. Але нині теж весело. Спершу колишній чиновник колишнього Мінкульту Ганна Чміль дає інтерв’ю. Із солодкавими інтонаціями акторів театру Франка шістдесятих років вона повідомляє: «Головне, щоб культура була для людей». От спасибі, тепер ми не вважатимемо, що для тварин, як вважали досі. Нинішній радник нового міністра культури С.Поярков у своєму інтерв’ю вирішив не марнувати час на дрібниці і з непристойним захопленням розповів нам усім, що він дуже успішний і що бути таким, як він, — добре. При цьому він чомусь послуговувався словосполученням «ми з Пінчуком». Вочевидь, для ще більшої успішності. Сеанс тупого нарцисизму завершився грубою рекомендацією потенційним міністерським халявникам «забути про державну цицьку». Сама ж новий міністр планує робити у храмі цієї сакральної «цицьки», чи то пак у міністерстві, євроремонт. Інакше їй соромно буде приймати там міністра культури Франції. За зруйновану Качанівку, догниваючі карпатські дерев’яні церкви, дірявий дах у національному музеї і за решту місць, яких міністр культури Франції не відвідає, їй не соромно. Світське життя важливіше, звичайно.
Продовжуючи злобствувати, можна припустити, що частина хирлявого бюджету цієї організації, яка залишиться після міністерського євроремонту, піде на ремонт кабінетів обласних чиновників Мінкульту, яким соромно буде приймати в себе Оксану Білозір. Рештки підбере Поплавський на який-небудь свій попсячий конкурс. До речі, чому він не міністр культури? Начебто теж співає непогано і навіть ще й танцює. Ризикну припустити, що якби Поплавський сміливо гасав по Майдану в помаранчевому шалику, замість, сховавшись у «кульку», гратися там у мишку-шкряботушку, перечікуючи буремні дні, то нині євроремонт у міністерстві робив би він. Що, втім, нічого не міняє. Оно за злочинного режиму міністром культури був Іван Дзюба — глиба, не те що вся ця попса. І ЩО? Навіщо нам узагалі це міністерство, весь цей законсервований совок із рептильними й «довгими, як собача пісня» циркулярами, тупими і пафосними чиновниками, які «віктимно-педерастично», за висловом Андруховича, гундосять про «духовність», «солов’їність» і «калиновість», а насправді консервують нав’язану імперією культурну модель, із допомогою якої ця імперія, а потім совдепія, загнала Україну на відсталий культурний хутір, що потопає в рожевих патріархальних шмарклях і слинявому пейзанстві, залишивши собі при цьому жорстку сучасну урбаністичну культурну модель. Щоб домінувати, зрозуміло.
Навіщо нам усе це? Що, зі зникненням цієї організації я перестану писати картини, Андрухович — романи, а Скрипка подарує акордеон інвалідові і стане водієм тролейбуса? Он в Америці немає ніякого міністра культури — і все о’кей! Фільми дивиться весь світ, музеї всіляких провінційних Клівлендів і Міннеаполісів схожі на Ермітаж і Пушкінський музей, разом узяті; симфонічні оркестри цих індіанських містечок — найкращі у світі. Ну, бібліотеки, кінотеатри, інші інфраструктури — це й так зрозуміло. Це в провінції, а Нью-Йорк, Вашингтон або там Ел-Ей ми взагалі не згадуємо. І в Німеччині такої установи немає, принаймні на федеральному рівні. Є такі маленькі обласні («земельні»), що відповідають за культуру і спорт.
Тут мені, звісно, відразу ж заперечать, що у Франції — є. Одначе там міністр культури не лише євроремонтом і світським життям займається, а й «духовністю» і «солов’їністю» опікується. Франція як колишня імперія і культурна столиця світу (втім, це правильно, радше, для Парижа, ніж для всієї Франції) стурбована насамперед своїм культурним (і не тільки) впливом на постколоніальному просторі. Імперські комплекси, знаєте, Бонапарт, імпресіоністи, Верлени різні, «Нова хвиля»... Утім, їм справді є чим пишатися і що захищати (насамперед від ворожини Мікі-Мауса). Це називається культурна політика. А нам навіщо ця структура, якщо в нас ніякої культурної політики нема? Для консервації протухлої «духовності»?
Не хочеться бути тривіальним, але доведеться нагадати, що культура — це не лише музика, картини та вистави. Це могутня сила, яка, поряд із релігією, рухає народи і змітає цивілізації. Люди часто готові померти за своє священне право не вчити чужу мову, закутувати своїх жінок у візерунчасті хустки, спотворювати їхні ноги тісним взуттям або простромлювати ніс кабанячими іклами. Євреї збереглися як народ завдяки Книзі; залізні фаланги Македонського в холодних горах Гіндукушу зігрівалися вірою в еллінську культурну місію, а українці залишилися українцями багато в чому завдяки маленькій книжці віршів, що має назву «Кобзар». Усе це лежить на поверхні, але, схоже, залишається абсолютно незрозумілим владі, яка, за старим совковим звичаєм, формує політику і бюджет нашої організації за залишковим принципом. Грошей — мінімум, мізків — також. Усе, втім, як і раніше: різного рівня затертості діячі, що юрмляться у європриймальні співочого міністра, лобіюючи свої дрібні корпоративні інтереси, «митці», які прагнуть прилаштуватися до вбогого міністерського корита. Одному більше пощастило, іншому — менше. Ну і звання, звісно, собі випрошуватимуть. Нічого нового. Хіба що Поярков тепер їм порадить брати з нього приклад і бути успішними (правда, можливо, подивившись на нього, вони цього й не захочуть). Нудить від усього цього фуфла. Тут доскіпливий читач, звісно, заперечить, що критикувати найлегше, а коли ти такий розумний, то скажи, що робити треба?
«Як на мій хлопський розум», є два шляхи. Перший — найпростіший. Ліквідувати це міністерство на хрін. Замість нього заснувати якийсь комітет, фонд, інститут (назва неістотна), що фінансуватиме пріоритетні для країни програми за тим самим принципом, за яким працюють європейські й американські грантодавці.
Дебільне наше законодавство (якщо хтось образився, готовий аргументувати, але зараз паперу шкода) виправити таким чином, щоб корпораціям, банкам та іншому бізнесу було вигідно і престижно вкладати в культуру гроші.
Податкову систему так змінити, щоб кіно знімати і виставки робити, щоб старший науковий співробітник музею з вищою освітою і двадцятирічним стажем одержував не триста гривень, а принаймні уп’ятеро більше.
Винищити совкові звання, всіх цих «народних» і «заслужених», якими влада розплачувалася з «митцями» за холуйство і правильне розуміння генеральної лінії.
Чиновників від культури, які залишаться після генеральної чистки, перекваліфікувати відповідно. Кого — на сільське господарство кинути, кого — у МВС. А що? Мені мій знайомий піаніст Слава Новіков розповідав, що знав директора філармонії, який до того завідував в’язницею. Слава його навіть хвалив.
Другий шлях — зберегти міністерство, залишивши від колишньої установи тільки назву. Робити це треба лише тоді, коли Президент і уряд усвідомлять, що культура — частина політики, могутня зброя, а також захочуть і зможуть цією зброєю скористатися. Таке міністерство утверджувало б українську культуру в місцях цілинних і незайманих, нею не порушених, визначало б стратегію і тактику цього руху і національні культурні пріоритети. Діяльність цю наша установа вела б як усередині країни, так і за кордоном, на французький манір. А якщо обійтися без різного там Езопа, то це має назву «культурна експансія». Актуальність такого розвитку подій наочно підтверджується останніми виборами, які ледь не розкололи Україну. Проблема в тому, що населення Півдня і Сходу не любить українського, не асоціює себе з ним, воно для них, за старою совковою звичкою, — другосортне. І, чесно кажучи, їх можна зрозуміти. Адже за чотирнадцять років незалежності не було зроблено практично нічого, щоб полонити й зачарувати цей суворий совковомовний безпритульний народ. Те ж, що робилося, радше, здатне було відвернути від української ідеї навіть її симпатиків.
Річ у тому, що пропонована для споживання культурна модель на диво занудна, провінційна й неприваблива. Як вірші пізнього Тичини про партію, якими нас ґвалтували у школі. Таке не лише чужим не нав’язати, а й своїм у горло не лізе. Тому ми маємо рішуче переступити через це імперсько-совкове лайно не оглядаючись і дати нарешті цим людям Батьківщину, дати їм те, що зробить їх українцями. З їхньої власної згоди, захоплено й добровільно.
Щось таке вже відбувалося в Україні навесні 1648 року, коли всі «гречкосії в Січ позаписувались». Тому що Січ була гарна й переможна. Дівчата тоді давали тільки військовим, і ходити без шаблі й говорити російською мовою було непрестижно. Культура легко досягає свого там, де пасує груба сила, але для цього вона має бути привабливою й чарівною, молодою і сучасною, агресивною і переможною. І з цієї ж причини бути українцем «cool», і це знають не лише в Україні, а тому після візиту в Крим якого-небудь чергового Затуліна Кубань прикрашає себе «жовто-блакитними» прапорами і вимагає приєднання до історичної батьківщини.
Така утопія, однак, була б достойним завданням для нашої установи. Але якщо таких завдань не ставити, то в теперішньому вигляді вона взагалі нікому не потрібна, оскільки своєю присутністю лише множить «рагульство» і совковість, цей скотинячий загін для бидла, у який нас зовсім недавно намагалися загнати недалекі й жадібні урки.
То що ж? Ми марно мерзнули ці сімнадцять діб на київських вулицях?
-------------------------------------------
Поцуплено з Дзеркала Тижня.
Саме Подерев'янського я і пропонував на посаду міністра культури
. Не послухали.
Відповіді
2005.03.13 | пан Roller
Когда? Кому? Где?
Sean пише:> -------------------------------------------
>
> Поцуплено з Дзеркала Тижня.
>
> Саме Подерев'янського я і пропонував на посаду міністра культури
Когда?
Не послухали.
Кто?
Тут упоминается о картинах Поддеревянского, Где можно их посмотреть, не подскажите ссылку.
Картины лучше говорят об авторе, чем слова.
Не нашел сайта Поддеревягкского, хоча сылок много.
Хочу оценить картины, на предмет их участи в Бигбордах, в разряде сойиальой рекламы, пилот проект "Мюнхаузен".
Помится Поддеревянкский вступил в союз эстетов, попиарили их с янучаркой,и что дальше.
Поматросили и бросили, эстетику Киева мамы городов?
Интересно, им Бигбоды не мешают рабтать на натуре.
Славо Богу сегодня увидел одгл не загаженой место, не скажу какое, а о ззагадят.
Так что, у нас было.
Brgds
2005.03.15 | Shooter
Re: Когда? Кому? Где?
пан Roller пише:> Sean пише:
>
>
> Тут упоминается о картинах Поддеревянского, Где можно их посмотреть, не подскажите ссылку.
Приватна колекція Вуді Аллена.
2005.03.15 | пан Roller
Re: Когда? Кому? Где?
Shooter пише:> пан Roller пише:
> > Sean пише:
> >
> >
> > Тут упоминается о картинах Поддеревянского, Где можно их посмотреть, не подскажите ссылку.
>
> Приватна колекція Вуді Аллена.
На жаль, я знаком только с Алленом Даллесом.
Brgds
2005.03.16 | Оk
Ах, Роллєрчику
просю:http://ultima.te.ua/hamletua/index5.html
пан Roller пише:
> > > Тут упоминается о картинах Поддеревянского, Где можно их посмотреть, не подскажите ссылку.
2005.03.19 | пан Roller
Re: Cпасиба, но картин там не нашел.Текущий список художников
Оk пише:> просю:
>
> http://ultima.te.ua/hamletua/index5.html
> Cпасиба, но картин там не нашел. Слепой стал.
> пан Roller пише:
>
> > > > Тут упоминается о картинах Поддеревянского, Где можно их посмотреть, не подскажите ссылку.
Зато нашел здесь.
http://artboyko.com/img.pl?pic=OIA18
И тут его нет.
Текущий список художников
1. Азаркин Александр 170. Луговенко Николай
2. Азаркина Марина 171. Лукьяненко Геннадий
3. Аккерманец Сергей 172. Майстренко Александр
4. Аксенов Вадим 173. Маклок Виктор
5. Ананьев Дмитрий 174. Малинка Виктор
6. Андреев Александр 175. Марияш Юрий
7. Андрейченко Ярослав 176. Марченко Нина
8. Андрейчук Артем 177. Мацегора Григорий
9. Андрух Богдан 178. Мацыбок Григорий
10. Антонова Яна 179. Медвецкий Герман
11. Артемчук Виктор 180. Медоева Елена
12. Артым Ольга 181. Мелицкий Ярослав
13. Атаян Гаяне 182. Мельник Владимир
14. Базан Марина 183. Мельников Александр
15. Базиленко Василий 184. Мельникова Елена
16. Барковский Сергей 185. Мельниченко Виталий
17. Батова Любовь 186. Метелкин Владислав
18. Бекетова Эвелина 187. Микушев Александр
19. Белоус Владимир 188. Минжулина-Винковская Ольга
20. Белоусова-Гайчук Тамара 189. Мирзин Александр
21. Бессмертный Юрий 190. Митив Василий
22. Биндюк Сергей 191. Михайлов Андрей
23. Богатыренко Юрий 192. Мищенко Олег
24. Богачук Татьяна 193. Моисевич Виалетта
25. Богданец Николай 194. Музыка Александр
26. Богданец Сергей 195. Музычишин Александр
27. Богинский Станислав 196. Нарсесян Анатолий
28. Божко Нина 197. Некрасов Андрей
29. Бойко Валерий 198. Неприн Владимир
30. Бондарь Людмила 199. Нечай Анатолий
31. Бонфиалов Владимир 200. Николюк Валерий
32. Боримский Руслан 201. Новосильный Анатолий
33. Бубнов Ювеналий 202. Овсейко Николай
34. Буртовой Анатолий 203. Олейник Геннадий
35. Буряк Богдан 204. Олексеенко Елена
36. Василевская Жанна 205. Олесин Татьяна
37. Васильев Андрей 206. Оноприенко Игорь
38. Величко Игорь 207. Осьмак Игорь
39. Вербищук Степан 208. Паламарь Иван
40. Витановский Павел 209. Паномарь Сергей
41. Виткевич Борис 210. Панченко Анатолий
42. Волков Виктор 211. Парамонов Алексей
43. Волокитин Артем 212. Пасивенко Богдана
44. Волошина Неонина 213. Первухин Алексей
45. Волошиненко Татьяна 214. Первухин Владимир
46. Волынская Вероника 215. Перепичка Владимир
47. Вутянов Александр 216. Петренко Алексей
48. Вутянов Андрей 217. Петренко Светлана
49. Гавдзинская Елена 218. Петренко Юрий
50. Гавдзинский Альбин 219. Петровский Виталий
51. Гавриленко Роман 220. Пивень Алена
52. Гайдар Андрей 221. Пивень Владимир
53. Гайчук Василий 222. Пироженко Сергей
54. Галичин Николай 223. Пискун Владимир
55. Галковский Александр 224. Плисс Юрий
56. Ганжуга Василий 225. Погребинский Петр
57. Ганушкевич Цезарий 226. Подгорных Дмитрий
58. Гапонченко 227. Поддубняк Виктор
59. Гафткович Людмила 228. Поникаров Василий
60. Герасимюк Андрей 229. Преображенская Алла
61. Гергель Анатолий 230. Прийдан Наталья
62. Гладких Юрий 231. Приходько Александр
63. Гладовская Наталья 232. Проклов Владимир
64. Глузкина Л. 233. Прокофьев Василий
65. Голейко Валерий 234. Проценко Николай
66. Головин Николай 235. Прядко
67. Гома Алена 236. Рабазулькина Валентина
68. Гонтар Виктор 237. Раев Михаил
69. Гонтарук Виктор 238. Родионов Анатолий
70. Горбачев Николай 239. Ройтман Евгений
71. Горбенко Алексей 240. Рубаник Василий
72. Горец Анатолий 241. Рубиковский Юрий
73. Гринюк Тамила 242. Рубов Павел
74. Грубник Владимир 243. Русакова Александра
75. Грунзовский Олег 244. Русакова Татьяна
76. Гудзикевич Игорь 245. Рыбачук Виктор
77. Гукаленко Валерий 246. Рыдваненко Станислав
78. Гуменчук Александр 247. Савицкая Алла
79. Гурьев Владислав 248. Салко Алла
80. Гурьева Юлия 249. Салко Юрий
81. Гусар Николай 250. Самойлик Елена
82. Гусар Юлия 251. Сапронов Владимир
83. Дадачкина Нина 252. Сарибекян Гюльнара
84. Данькив Владислав 253. Сахаров Игорь
85. Даняев Александр 254. Севец Игорь
86. Демченко Татьяна 255. Семеcюк Владимир
87. Добродий Александр 256. Семеcюк Роман
88. Дорошенко Александр 257. Семеняк Виктор
89. Дроздова Елена 258. Сидоренко Александр
90. Дрыга Сергей 259. Сидоренко Юрий
91. Дудник Владимир 260. Сидорко Сергей
92. Дудник Екатерина 261. Силин Константин
93. Дульфан Люсьен 262. Симаков Владимир
94. Евсин Игорь 263. Синявский Леонид
95. Жарков Денис 264. Скляревский Александр
96. Жданкин Игорь 265. Слепченко Владимир
97. Жданкина Наталья 266. Слешинский Орест
98. Живогляд Василий 267. Слободянюк Григорий
99. Жуков Андрей 268. Совинский Виталий
100. Заборовский Леонид 269. Согун Михаил
101. Зализняк Евгения 270. Соколова Анна
102. Зеленый Юрий 271. Соколовский Олег
103. Зиненко Марина 272. Соколовский Сергей
104. Зиновиева Полина 273. Соколюк Владимир
105. Зноба Валентин 274. Сологуб Дмитрий
106. Зноба Николай 275. Солодянюк Григорий
107. Зорик Григорий 276. Соченко Марина
108. Зяблицкий Владимир 277. Спиндовская-Паламарь Оксана
109. Иванов Александр 278. Сребницкий Евгений
110. Ивлев Валентин 279. Старовойтов Александр
111. Игнатенко Татьяна 280. Степанов Александр
112. Ильин Сергей 281. Стеценко Ксения
113. Каверин Виктор 282. Стрельбицкий А
114. Кавсан Дмитрий 283. Стукалов Вадим
115. Калинский Александр 284. Ступаченко Владислав
116. Калиуш Игорь 285. Суровикин Юрий
117. Калмыкова Анастасия 286. Суховерхов Алексей
118. Калмыкова Людмила 287. Сушко Наталья
119. Канаровская-Босанец Нона 288. Сюрха Валерий
120. Кардашов Степан 289. Таверовская Наталья
121. Каржавин Дмитрий 290. Таверовский Игорь
122. Карпачева Раиса 291. Тарасенко Алексей
123. Карпенко Ольга 292. Тарновский Александр
124. Карпенко Сергей 293. Теличко-Эверт Василий
125. Каштанов Дмитрий 294. Терехов Иван
126. Киселев Валерий 295. Титуленко Владимир
127. Ключников Виктор 296. Трихлеб Владимир
128. Ковалевский Владимир 297. Троценко Виктор
129. Коваль Виктор 298. Трубников Аркадий
130. Ковальчук Андрей 299. Труфкин Анатолий
131. Коврига Леонид 300. Украинец Валентин
132. Ковтун Ирина 301. Усков Юрий
133. Колесниченко Станислав 302. Устименко Владимир
134. Колодяжный Сергей 303. Федотов Владимир
135. Колос Анна 304. Фиголь Андрей
136. Колумбет Наталья 305. Филатов Филип
137. Комаров Олег 306. Фокина Валерия
138. Комышева Любовь 307. Холоменюк Иван
139. Кононенко Николай 308. Хоменко Виктор
140. Корнев Владимир 309. Хохлов Станислав
141. Корниенко Оксана 310. Цемрюк Сергей
142. Коровай Инна 311. Чаус Валентина
143. Король Александр 312. Черкасов Алексей
144. Корсунь Дмитрий 313. Черкасова Ирина
145. Кот Валерий 314. Черненко Владимир
146. Котков Игорь 315. Чубарев Александр
147. Кроиц Александр 316. Шабловский Юрий
148. Крутоус Дмитрий 317. Шадрина Елена
149. Кузема Андрей 318. Шакалов Вячеслав
150. Кузьменко Леонид 319. Швец Александр
151. Кумейко Владимир 320. Швецов Валерий
152. Куракина Тамара 321. Шевелев Игорь
153. Курликов Борис 322. Шевченко Валерий
154. Куцан Вадим 323. Шевченко Владимир
155. Кушнирук Николай 324. Шевчук Николай
156. Лазутко Екатерина 325. Шендеров Александр
157. Лапушкин Василий 326. Шеремет Дмитрий
158. Лафета Марина 327. Шкляр Дмитрий
159. Лекомцев Александр 328. Шулыма Сергей
160. Лимонов Валерий 329. Шума Татьяна
161. Лисицын Сергей 330. Щербак Ольга
162. Литвин Александр 331. Щербаков Олег
163. Литвинов Олег 332. Эдель Сергей
164. Лихошерст Александр 333. Юхта Николай
165. Лоза Адольф 334. Юшко Юрий
166. Лоза Наталья 335. Якименко Петр
167. Лопухов Александр 336. Яресько Ирина
168. Лопухова Наташа 337. Яресько Петр
169. Лубинец Вадим 338. Ярмоленко Галина
• Текущий список
• 2004 год
• 2003 год
• 2002 год
• Регистрация
• Войти
Открыта свободная
и бесплатная регистрация новых художников. Теперь каждый, успешно прошедший регистрацию художник, может принимать участие в рейтинге каталога. Подробности »
2005.03.28 | Оk
Re: Cпасиба, но картин там не нашел.
пан Roller пише:> Оk пише:
> > просю:
> >
> > http://ultima.te.ua/hamletua/index5.html
> > пан Roller пише:
> > Cпасиба, но картин там не нашел. Слепой стал.
Дивно ...
А за лінками "представлені тут роботи", там їх 9 штук ходили ?
2005.03.28 | пан Roller
Да, я уже разобрался. Спасибо. Brgds (-)
2005.03.15 | otar
Хтось колись мусить це сказати
> Тут упоминается о картинах Поддеревянского,Роллере, прізвище "Поддеревянского" - Подерв'янський. Російською - Подервянский.
2005.03.15 | пан Roller
Не в лоб, так по лбу. Не с заду ,так с переди. В хвост и гриву.
otar пише:> > Тут упоминается о картинах Поддеревянского,
>
> Роллере, прізвище "Поддеревянского" - Подерв'янський. Російською - Подервянский.
Значит не под и по дереву.
Brdgs
2005.03.22 | Любов
9 картин з галереї Подерев"янського
http://ultima.te.ua/hamletua/index5.html2005.03.13 | Олесь Бережний
Браво, Подю - міністром, Скрипку і Стріху - замами, чи навпаки!
Sean пише:> «АЛЬО, ЕТА ПРАЧЕЧНАЯ?»
> Лесь ПОДЕРВЯНСЬКИЙ
> «Херачечная! Ета Міністєрство культури!» Це старий анекдот.
> -------------------------------------------
> Поцуплено з Дзеркала Тижня.
А ось звідки Подя поцупив ідею до назви своєї статті:
http://www2.maidan.org.ua/n/culture/1105761520
2005.03.15 | Сергій Кабуд
це найкраще про культуру шо я читав поточно(-)
2005.03.15 | Андрій Шоломицький
Вічне питання: А де ви були раніше?
>Адже за чотирнадцять років незалежності не було зроблено практично >нічого, щоб полонити й зачарувати цей суворий совковомовний >безпритульний народ. Те ж, що робилося, радше, здатне було >відвернути від української ідеї навіть її симпатиків.Ким робилося?
А ви що зробили?
Нє понімаю
2005.03.15 | Nemesis
О, Подрв'янський зробив більше ніж всі міністерства разом!
Він своїми постмодерними п'єсами започаткував цілий напрямок (не знаю, як він називається, але має ж якось називатися) української літератури.Це ж жива класика: "Знаю мислі ваші х*йові про аршін, яким не можна міряти Росію, бо ви ним х*я мірялі у бані і тепер він правильну цифру не покаже!"
2005.03.15 | Sean
Це так (-)
2005.03.19 | Пані
Спитав він, дивлячися на себе у дзеркало.
Взагалі людей, що цікавляться укр. культурою легко поділити на дві категорії: ті, що живуть у минулому і ті, хто живе у теперішньому часі. Перші не знають, хто такий Подерев"янський.2005.03.15 | Олесь Урус
Re: Лесь Подерев'янський: "Альо, ета прачєчная?" (/)
Сижу в министерстве и просто себе размышляю, а зачем все это делалось?Зачем я по вечерам бегал на Майдан, зачем специально подкладывал на стол министру самые страшные для янучаров новости из сети, зачем в день решения Верховного суда рассылал по рассылке поздравление с победой народа, зачем за это крупно получал по голове, зачем проходил последовавший унизительный процесс аттестации?
Зачем?
В министерство пришла новая власть и объявила всех нас без разбора пособниками старой власти, которые не умеют работать, которые просто развалили украинскую культуру. И точка.
С грустью я смотрю на то, как из ресурса, нацеленного на общее представление культуры Украины (рассказывать, как нелегко было это делать, так как руководству министерства этот сайт был нужен лишь для отписки Кабмину, можно часами), министерский сайт ломается и становится рупором министра...
Причем делается это в обход всех действующих нормативных актов, что немного удивляет и вызывает опасения...
Хотя, что тут говорить мне, оранжевому пособнику старого режима, мнение которого не стоит ни гроша ломаного только потому, что он пособник?..
Теперь я низведен до положения концептуального разработчика до банального корректора, вынужденного редактировать подобные тексты:
"Бріфінг 15 березня 2005 р.
Звертаємо Вашу увагу на наступне :
Нова влада отримала у спадок зруйноване міністерство культури.
Останні 6 місяців до лютого цього року гроші отримувалися тільки на заробітну плату, тому першочерговим завданням Міністра стало відновити нормальне функціонування Міністерства, діяльність якого було повністю зпаралізовано попередньою владою. Нагадаємо, що попереднє міністерство обслуговувало виборчу компанію Януковича.
Новий склад Міністерства опинилося в ситуації, коли слід вирішувати в стислий термін часу такі невідкладні проблеми як :
Кадровий склад апарату міністерства
Адміністративна реформа як міністерства так і всієї галузі
Формування принципово нової культурної політики
Нагадаємо, що старим складом Міністерства було заплановано ще в грудні місяці минулого року ряд заходів, які нове Міністерство має виконувати у відповідності до існуючого законодавства.
Зрозуміло, що більша частка заходів формувалася без виразної концепції державної політики в сфері культури і тому, перед міністерство на сьогодні стоїть дуже важка проблема, як відкорегувати вже існуючу програму, виходячі із загальнонаціональних та європейських пріоритетів.
Міністерство декларує свою відкритість та прозорість, але б хотілося нагадати, що тільки у конструктивнму діалозі з громадянським суспільством ми зможемо досягти очікуваних змін.
Міністерство культури і мистецтв покладає саме на ЗМІ України високу відповідальність за створення здорової позитивної атмосфери у висвітленні такої болючої на сьогодня теми як культурна політика. Тільки створивши конструктивний діалог з громадянським суспільством ми зможемо мати суттєві зміни в сфері культури якнайшвидше.
Термінові питання :
1. Відбувся круглий стіл з кіновиробниками. Тема «Концепція розвитку вітчизняного кінематографу.»
2. Відбувся круглий стіл з представниками сучасної молодіжної музики. Тема « Присутність української музики в українських ефірах».
3. Складено новий попередній план заходів року України у Польщі
4. Визначено теми круглих столів в рамках підготовки до парламентських слухань 20 квітня :
· Актуалізація питання культурної спадщини
· Бібліотечна діяльність
· Клубні заклади, регіональна політика
· Музеї України
· Інформаційно-культурний ресурс /кіно, театр, актуальна молодіжна музика/
· Фестивально-концертна діяльність
· Міжнародні культурні зв`язки"
Обидно, друзья, поверить сердцем в новое, и так безжалостно получить по морде...
А присягу, приходя на работу в Минкультуры, я давал народу, а не конкретному министру...
Может за это со всех сторон и бит...
ЗЫ: А между тем уже составлены списки угодных и неугодных масс-медиа... Своими ушами слышал данное мне распоряжение аккредитовать их по-особому на те мероприятия, каковы нервишки министру портят...
2005.03.15 | Олесь Урус
Re: Лесь Подерев'янський: "Альо, ета прачєчная?" (/)
Прошу шановне панство звернути на рівень знання української мови тих, кто презентує зараз нове бачення культури:- Бріфінг
- зпаралізовано
- попереднє міністерство обслуговувало виборчу компанію Януковича
- відкорегувати
- виходячі
- на сьогодня
Це тількі орфографія, про синтаксис річ окрема...
І це бачу я, росіянин, що українською майже не спілкується поза стінами міністерства... Особисто мені соромно. Та, на щастя, не за себе.
А це для представників мас-медіа, що вміють читати поза текстом:
Міністерство ДЕКЛАРУЄ СВОЮ ВІДКРИТІСТЬ ТА ПРОЗОРІСТЬ, АЛЕ Б ХОТІЛОСЯ НАГАДАТИ, що тільки у конструктивнму діалозі з громадянським суспільством ми зможемо досягти очікуваних змін.
Міністерство культури і мистецтв ПОКЛАДАЄ САМЕ НА ЗМІ УКРАЇНИ ВИСОКУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА СТВОРЕННЯ ЗДОРОВОЇ ПОЗИТИВНОЇ АТМОСФЕРИ у висвітленні такої болючої на сьогодня теми як культурна політика.
Чи не видно досвіченому текстологу, про що саме йдеться?
У всїх негараздах культури винні Янукович і журналісти... Чи не так?
2005.03.15 | Сергій Кабуд
це скоріше помилки того хто передрукував
чи суржиковий варіянт записаний на слухмова розвивається сама- нас не питає
2005.03.15 | Олесь Урус
Re: це скоріше помилки того хто передрукував
Сергій Кабуд пише:> чи суржиковий варіянт записаний на слух
>
> мова розвивається сама- нас не питає
Тоді геть коми з української мови!
2005.03.16 | стронґовський
Про переваги порохотяга над віником
Олесь Урус пише: Зачем я по вечерам бегал на Майдан, зачем специально подкладывал на стол министру самые страшные для янучаров новости из сети, зачем в день решения Верховного суда рассылал по рассылке поздравление с победой народа, зачем за это крупно получал по голове, зачем проходил последовавший унизительный процесс аттестации?Олесю! В усі часи ініціятива каралась. Не пам’ятаю хто саме, але чимала така фіґура якось сказала, що «Революції готують ґенії, роблять ідіоти, а користуються результатами покидьки». Заради справедливості скажу, що чотири доби в охороні наметового містечка на Майдані відстояв, і ідіотом себе не вважаю. Так от, зараз ми якраз і спостерігаємо ситуацію, коли ґенії революцію зробили, а покидьки то до рук прибирають. В Житомирі, наприклад, нові призначення у галузі культури не те, що розчаровують, вони викликають тугу за кучмістськими часами. Адже, одна справа – виконував свій обов’язок, зовсім инша – лизав режимину дупу. А ставлення нового міністра культури до поняття, яке вона уособлює, гадається, можна окреслити як «Пані майтки зняли і просять».
Боротися з таким нахабством, звісно, треба, але як – поки що незрозуміло. Адже оцей брифінґ з вказаною вами темою є зайвим доказом, що пані міністр не хоче, щоб їй заважали. Тобто, зовсім. В часи самобутности на цій посаді Богдана Ступки ми були свідками, як левова частка бюджета, призначеного для всієї культури йшла на постановку ду-уже дорогого (як на українське кіно), вузькоконцептуального (глядацька авдиторія не догнала, на що витратились гроші) й вкрай високохудожнього (не те, щоб оцінити, бодай помітити цей фільм не спромігся жоден світовий кінофорум. Певно, для оцінювання фільму мався бути створений фестиваль, але на нього грошей вже не стачило) опусу, з паном міністром в головній ролі. Зараз, відповідно, слід чекати зливи шароварно-солов’їстських шмарклів з усіх усюд, благо попса прослизає будь-куди.
Позиція Леся Подерв’янського абсолютно співпадає з моєю власною. Шансів на те, що для опіки (звучить як!) над українською культурою знайдеться особа, глибоко в тім обізнана і не належна до вузькопрофесійно кланових тусівок чекати годі. Інтереси держави, навіть після революції вітаміну С, і досі не займають чільного місця серед інтересів чиновницького апарату. Культурі зараз украй необхідний закон про меценатство. Міністерство ж, що розподілятиме куці ресурси за принципом відомої в казкових колах сороки, культурі геть не потрібно. Якщо галузь хоче розвиватися, вона має знаходитись в конкурентних умовах, коли промєдлєніє смєрті падобна. Знищення вказаного пережитку дасть одробину позитиву в загальну культурну ситуацію: 1. Зникне оце одвічне Nie pozvalam!, мовляв, влада сказала і баста. 2. Ми перестанемо зневажати нову владу за її невдалі призначення. 3. Українські мистці перестануть, нарешті, чекати мани з неба, і почнуть хочі мляво, але ворушитися. Якщо ж позбавити їх усіх тих звань заслужений-народний (я гадаю, що і Шевченківську премію слід вивести з-під опіки держави), вони заворушаться жвавіше. Бо культура, гадаю, не та сфера, де талант має визначається якістю зробленого чиновнику мінета.
Бріфінг 15 березня 2005 р. Звертаємо Вашу увагу на наступне: Нова влада отримала у спадок зруйноване міністерство культури.
Тут мені сподобались дві інтонації: класичних медведчуківських темників і стійке переконання, що не чистити конюшні можна буде ще довго, спихаючи закономірне питання «Чому?» на Геракла, котрий, курва, не тільки не прибрав, але й додатково напаскудив. Де ж тут стежити за грамотністю, коли в стислі терміни треба впровадити «Адміністративну реформу як міністерства так і всієї галузі», а також сформувати «принципово нову культурну політику». Останнє взагалі цікаво. Якби сей експеримент не пропонували як нову доґму, незважаючи на жертви
, мав би бажання подивитись
на результати
Между тем уже составлены списки угодных и неугодных масс-медиа... Своими ушами слышал данное мне распоряжение аккредитовать их по-особому на те мероприятия, каковы нервишки министру портят....
Отож-бо й воно. Новий віник тільки спочатку по-новому мете. З часом... Але щось надто швидко зіпсувався, не гадаєте?
Час таки переходити на порохотяги.
2005.03.31 | Land
Ашипки -
материя неистребимая. Если текст аутентичный, то я нашел еще кое-что из этой категории.Но это еще ладно.
Хуже то, что никакого цельного , последовательного - стратегического мышления в обнародованных нагальних потребах я даже признаков не обнаружил.
Признайтесь: где-то ныкаете от народа рациональный и свежий подход, стратегию развития, включение в общегуманитарный контекст?
Где мозги прячем?
2005.04.01 | Land
Re: Ашипки -
Глянул тему.Дописано - "лайка". Это кто комментирует и по какому принципу? И понял ли этот неведомый, то, что прочитал и уместность своего коммента?
2005.04.11 | Оk
Томенко про бюджет організації
Sean пише:> ... частина хирлявого бюджету цієї організації, яка залишиться після міністерського євроремонту, піде на ремонт кабінетів обласних чиновників Мінкульту, яким соромно буде приймати в себе Оксану Білозір. Рештки підбере Поплавський на який-небудь свій попсячий конкурс.
> -------------------------------------------
> Поцуплено з Дзеркала Тижня.
"Эксплуатировать бюджет не будут ни олигархи от экономики, ни олигархи от искусства"
Н.Томенко
Эксплуатировать бюджет не будут ни олигархи от экономики, ни олигархи от искусства. Об этом сообщил Вице-премьер-министр Украины по гуманитарным вопросам Николай Томенко, выступая на пресс-конференции в Киеве в понедельник.
Он отметил, передает корреспондент ЛІГАБізнесІнформ, что конфликты, которые наблюдаются сейчас в украинском обществе, во многом связаны с ошибочным мнением, что правительство должно работать на руководителей финансово-промышленных групп, руководителей областей. "Искусство, к сожалению, при прошлом режиме ничем не отличалось в этом плане от экономики - та же коррупция", - отметил Н.Томенко.
По его словам, недопустима ситуация, когда в театре "один человек узурпирует власть, имущество распродается, а актеры на коленях выпрашивают роли".
Также Н.Томенко подчеркнул, что архивы и музеи разворовывались так же, как и предприятия, и предупредил руководителей этих ведомств, что музейные экспонаты в правительство возить уже не нужно.
ЛIГАБiзнесIнформ
_____________________________
Цікаво, то стосується лише Рєзніковича, чи ваапщє поплавських (*). Чи мова йде про припинення будь-якого фінансування (окрім звичайно євро(*)ремонтів).
* Застереження: всі асоціаціїї з табачниками безпідставні.
2005.04.21 | Оk
Re: Томенко : Наше ні любові за гроші (/)
ТОМЕНКО: НЕЛЬЗЯ ЛЮБИТЬ УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК ЗА ДЕНЬГИНельзя любить украинский язык и культуру исключительно за бюджетные средства, - подчеркнул вице-премьер по гуманитарным вопросам Николай Томенко, выступая на парламентских слушаниях, посвященных культурной политике в Украине, ее приоритетам, принципам и путям реализации.
Обсуждая состояние украинской культуры, по словам Томенко, следовало бы учитывать последствия политического режима Леонида Кравчука и Леонида Кучмы, «когда культурная сфера ничем не отличалась от политики и экономики - так же разворовывались средства, чествовались фавориты власти, которые не имели никакого отношения к украинской культуре». «И если сейчас я слышу угрожающие и сомнительные высказывания в отношении нашей культуры, то считаю, что надо было говорить об этих проблемах и в предыдущие 14 лет, а не обвинять во всем действующую власть», - заявил вице-премьер.
По его мнению, чтобы спасти то, что было заброшено и уничтожалось в предыдущие годы, нужно отказаться от любви к украинской культуре исключительно за бюджетные средства. «Любовь к украинскому языку и культуре должна базироваться на системном понимании того, что именно надо возвращать в нашу жизнь. Осознать ценности, потом предложить идеи, программы, определить институты, которые будут заниматься этим вопросом, а потом людей, реализующих эти программы. И только потом нужно выделять деньги на все это. Нельзя снова раздавать бюджетные средства друзьям, товарищам или приближенным людям, чтобы они наживались на государстве», - считает вице-премьер. В качестве примера он привел ситуацию, когда высшие должностные лица за огромные средства из госбюджета издавали дорогие книжки, которые не доходили до библиотек и вузов, а свозились сразу в архив. Об этом сообщает «ЛИГА» со ссылкой на пресс-службу вице-премьера.
Томенко пообещал, что бюджетные средства, заложенные в программу «Украинская книга» будут выделяться исключительно на конкурсной основе, «а не для друзей, товарищей и членов правительства». Эти средства, по его словам, пойдут в основном на издательство классической украинской литературы, на справочники, энциклопедии, словари, которых всегда не хватает в наших библиотеках и книжных магазинах. Также через конкурс средства, предусмотренные на развитие украинского языка, будут выделяться на те проекты и идеи, которые привнесут наш язык в массовую культуру. Также, по словам Томенко, правительство впервые выделило средства на возрождение отечественных культурологических и литературных журналов, которые было фактически уничтожены за последние годы.
«Если вы услышите, что Генеральная прокуратура установила факт расхищения в театре или музее, то не спешите называть это политической расправой. На самом деле это может оказаться помощью украинской культуре», - заявил Томенко. В качестве примера он привел инцидент с продажей первого этажа здания Госкомитета по вопросам телевидения и радиовещания финансовой группе и ситуацию с расхищением Львовского архива.
Также Томенко считает, что нужно сделать перерыв в награждении за вклад в украинскую культуру, «ведь у нас культуры очень мало. Лучше не продолжать раздавать почетные звания, а начать в конце концов делать что-то полезное для украинской культуры».
Вице-премьер пообещал, что правительство не будет поддерживать отдельных людей или конкретные бренды, а будет вкладывать средства в идеи и проекты, которые способны сделать прорыв в украинской культуре. «Потому что только качественный и талантливый продукт может вернуть уважение к украинской культуре, которая, я абсолютно убежден, будет звучать на высоком уровне не только в нашей стране, а и во всем мире», - указал Томенко.